Посібник «Мій конспект. Історія України. 10 клас»

Урок 5.

Практичне заняття 1. Ідеї автономії і самостійності в програмах українських політичних партій Російської імперії та Австро-Угорщини

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати процес політизації українського національного руху;

• визначати сутність та відмінності самостійницької й автономістської течії в програмах українських партій.

Тип уроку: урок удосконалення вмінь та навичок.

Хід заняття

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА УРОКУ

Повідомлення теми та цілей заняття.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ЗАНЯТТЯ

Завдання

1. Ознайомтесь з наданими документами і розбийте джерела на первинні й вторинні.

2. Проаналізуйте джерела за змістом і визначте, які основні ознаки ідей автономії чи самостійності подано в програмах політичних партій.

1) Якою вбачали ідею автономії політичні партії російської та Австро-Угорської імперій?

2) Якою вбачали ідею самостійності політичні партії російської та Австро-Угорської імперій?

3) Чи згодні ви з коментарями істориків?

3. Підготуйте повідомлення «Спільне й відмінне в програмах українських політичних партій російської та Австро-Угорської імперії щодо майбутнього України».

Микола Міхновський «Самостійна Україна»

«Наша нація у своєму історичному процесі часто була не солідарною поміж окремими своїми частинами, але нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією нацією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпатів аж по Кавказ». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас Берестечки і Полтава.

...мета — повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії».

Із програми Української демократично-радикальної партії (1905 р.)

«<...> 2. Кожна національність, з яких тепер складається Росія, мусить мати автономію на своїй території з окремою краєвою репрезентаційною радою, якій належатиме право видавати закони й порядкувати у всіх справах в межах цієї території. Кожна така автономна одиниця має право, рівне з правом кожної іншої одиниці. Реформована держава мусить бути федерацією таких національних одиниць.

.6. Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відміняти, ні скасувати загальнодержавний парламент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам.

7. Українська Народна Рада має право рішати всі ті справи, які не належать до державного парламенту. Вона, яко хазяїн краю, порядкує всіми землями й водами Української території.»

Із програми Української соціал-демократичної робітничої партії (грудень 1905 р.)

«...Українська с.-д. партія перш за все і головним чином вимагає:

1) демократичної республіки, у якій найвища державна влада у всіх міжнародних і тих внутрішніх ділах, що стосуються всієї російської держави, належить виключно одному виборному законодавчому зібранню народних представників;

2) автономії України з окремою державною інституцією (сеймом), якому належить право законодавства у внутрішніх справах населення тільки на території України. <...>

7) Резолюція про автономію України

.потрібно передати всі питання, у яких виявляються національні пригноблення, до рук зібрання представників національно-територіальної одиниці, другий черговий з’їзд У.С.-Д.Р.П. для розвитку класової боротьби і продуктивних сил України приймає в свою програму домагання автономії України із законодавчим сеймом в ділах того населення, що живе на території України».

Примітка. Україну з’їзд визнає тільки в етнографічних межах.

В. Дорошенко. Значіння «України іігеСепіа»

в історії розвитку української національної свідомости

(Збережена стилістика 1920-х років)

«.Політична програма націонал-демократичної партії змагала до того, щоби «в австрійській державі, територія заселена українцями творила одну відрубну й одноцілу провінцію, з якнайширшою автономією в законодавстві й адміністрації». Вона змагала «до поділу Галичини на дві частини, причому з української частини Галичини й Буковини мала б бути створена спільна провінція з окремою краєвою адміністрацією і окремим, національним сеймом.

У відношенні до зазбручанських українців з’їзд ухвалив: «Будемо піддержувати, скріпляти та розвивати почуття національної єдності з російськими українцями та змагати до витворення разом з ними культурної одноцільності; будемо серед російських українців підтримувати такі змагання, що ведуть до перетворення абсолютистичної російської держави в конституційно-федералістичну, оперту на автономії національностей.»

«Нашим ідеалом повинна бути незалежна Русь-Україна, в якій би всі частини нашої нації об’єдналися в одну новочасну, культурну державу».

«.ми змагаємо до того, щоби цілий український народ виборов собі національну волю та політичну самостійність; наша ціль — вільна держава українського люду, українська республіка».

«Українська молодіж усіх австрійських вищих шкіл, зібрана на вічу у Львові дня 14-го липня 1900 р., зваживши, що тільки самостійна національна держава є одинокою формою, в якій можливий правильний розвій народу в сучасності і на будуче, зваживши, що брак державної самостійності в українського народу відбивається тяжко на його економічнім і культурнім стані та спиняє всякий його розвій, а в кінці, зваживши, що тільки в самостійній, власній державі знайде українська нація повну свободу розвою, признає і заявляє, що здвигнення самостійної української держави в етнографічних границях є непремінним і доконечним.

В першім органі Р.У.П. читаємо, що ідеалом її «є вільна самостійна Україна з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм». Але незабаром «Гасло» містить «Нарис програми», опрацьований київською організацією партії, де вже нема жадної згадки про самостійність, а говориться про заміну царату федеративною республікою, де кожній нації, отже й Україні, була б забезпечена повна автономія з окремим сеймом. Згодом цей проект став з деякими змінами офіціальною програмою Р.У.П. та її наслідниці У.С.-Д.Р.П.

Взагалі, тепер справа самостійності України викликає вже в партії великі спори й непорозуміння. Р.У.П. поділяється на прихильників і ворогів

самостійництва. «Самостійники» виступили під прапором автономії, а їх противники відкидали навіть автономію й задовольняли ся просто краєвим самоврядуванням (знамените «областничество») на взір Драгоманівської програми. В обороні областничества виступав у 1905 р, в партійнім органі «Праця» Дм. Антонович, поборював його М. Порш, котрий дуже багато заслужив ся угрупованням автономії України й самостійної організації українського парламенту.

Сторонники єдиного роволюційного фронту й злиття з р.С.-Д.р.П. незабаром вийшли з партії і утворили знану «Спілку».

Для спільчан самостійність України була вже справою «буржуазно-радикальною», яка, мовляв, причиняється лише до «затемріння клясової свідомости українського пролєтаріяту».

...Український соціял-демократичний гурток Стешенка увесь час стояв на ґрунті федерації.

Федералістами були й буржуазні демократи («Українська Демократична Партія» та «Українська Радикальна Партія» з Б. Грінченком на чолі), що опісля злили ся в одну «радикально-Демократичну Партію».

Лише одна партія не звинула самостійницького прапору, це так звана Н.У.П. — «Українська Народня Партія», що, як і «Спілка», вийшла теж з лона Р.У.П.

Цю партію заложили елементи, що виступили з Р.У.П., не вдоволені з еволюції її в соціял-демократичному напрямі. Вони стояли на ґрунті брошури Міхновського («Україна для Українців»). Програма їх уперше опублікована в першім і одинокім числі їх газети «Самостійна Україна» (Львів, 1905 р.), а угрунтована в окремій брошурі «Програма Української Народньої Партії» (Чернівці, 1906 р.). В ній енупісти убирають ся вже в соціялістичну одежу й голосять своїм ідеалом «вільну непідлеглу самостійну республику — Україну робочих людей», що мала складати ся з союза окремих українських земель».

Із програми Української трудової громади в ІІ Державній думі (1907)

«Політичне одділення од Росії кого-небудь з її безправних народів — так само й України — ми признаємо за неможливе і необачне.

...Не витворювати нові держави за старими зразками повинні тепер народи Росії, вони повинні йти до такого перероблення Російської держави, як вже там вона не склалась, — щоб кожному народові була забезпечена свобода самостійного розвитку і життя на своїй землі.

...Один тільки єсть вихід з цього становища. По нашому глибокому переконанню, — це рішуча і конечна переробка державного урядування на національну і територіальну (краєву) автономію всіх країн Російської імперії, котрих людність повинна одержати права самовиразу і самоврядування.»

Зі звернення Української демократичної партії

«Головні принципи нашої партії такі:

1. Знесення політичного абсолютизму, заведення парламентарного ладу, участь народу в державних справах на підставі загального безпосереднього, рівного, пропорційного і таємного голосування. <...>

4. Вимагаємо для території, заселеної українським народом, автономії.»

В. Яценко. Особливості становлення українських партійно-політичних сил

Наддніпрянщини наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.

«У кінці ХІХ — на початку ХХ ст. рівень національної свідомості українського населення в цілому був невисокий. Український національний рух був діяльністю нечисленних груп національно свідомої української інтелігенції, яка не мала серйозного соціального підґрунтя.

Вільна непідлегла самостійна республіка — Україна робочих людей.

Ми визнаємо тільки добровільні федерації народів; це значить добровільні федерації уже свободних народів: Росія, Австрія, Германія і інші, де рядом

з пануючими живуть десятки поневолених націй, мусять поперед розпастись; федерації потім коли і зложаться, то зовсім не в межах сучасних держав, а в залежності від інтересів кожної нації. Можуть бути федерації українців і чехів, поляків і руських і т. д.

Боремося за Самостійну Україну, зовсім не для того, аби в їй панували капіталісти, хоч і українські. ...Самостійна Україна буде республікою вільних людей, свободних від гніту і експлуатації, республікою людей свободної праці».

Нарис програми Революційної української партії (пропонований київським

Комітетом — Вільною Громадою Р.У.П. для 2-го партійного з'їзду) 1903 р.

«.Заміну його (царату) федеративною республікою з поділом держави відповідно історичній і національній різниці земель з повною автономією кожної області у внутрішніх справах на підставі демократичної конституції із забезпеченням прав кожної національності і залишенням права кожній складовій федеративній частині на повне державне відокремлення після бажання більшості її людності, висловленого голосуванням

.Ставлячи пункт автономії України, К.В.Г.Р.У.П., керувалася слідуючим: практично пункт автономії України зараз для українського пролетаріату геть важніше і істотніше, аніж пункт самостійної України; крім того, автономія безперечно являється етапним пунктом шляху до с.У. (самостійної України). Через се Київська В.Г. (Вільна Громада) знайшла, що самостійна соціалістична Україна мусить лишатися лише ідеалом (який визнається), в програмі ж мінімум ся вимога цілком позбавлена рації і значення».

Програма Української демократично-радикальної партії. Грудень 1905 р.

«.Децентралізація мусить бути доведена до того, щоб кожна народність на своїй території мала автономію з правом місцевого краєвого законодавства. Коли тепер не всі, може, частини держави розуміють потребу такого ладу, то в усякому разі основні закони держави повинні забезпечити кожній народності, кожній країні змогу завести собі автономію тоді, коли вона сього забажає.

...Таким чином, Українська Демократично-Радикальна партія, обстоюючи в справах політичних глибоко-демократичну державну конституцію, в той же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією автономних національно-територіальних одиниць. Такої автономії вимагає партія і для свого українського народу на всій тій території, яку він фактично тепер заселяє суцільною масою.

...Українська Народна Рада сама виробляє краєву конституцію, яку не може ні відмінити, ні скасувати загальнодержавний парламент, але ся конституція не може суперечити вище згаданим основним вседержавним законам».

М. С. Грушевський. Хто такі соціалісти-революціонери і чого вони домагаються

(не раніше 1907 р.)

«Країна, що сама для себе вільно видає закони, зветься країною автономною.

Але кожна автономна країна окремо не може бути такою дужою, як вся Росія, і тому конче треба, щоб всі народи Росії або всі автономні країни злучились в одну величезну спілку. Це зветься федерація (союз). А коли Російська демократична республіка буде так утворена, то вона буде зватись федеративною демократичною республікою.

Кожна країна, як частка федеративної республіки, буде для себе сама видавати закон через своїх депутатів у своїй краєвій народній думі, або сеймі, а особливо важні справи — загальні, всеросійські, однаково важні для всіх країн, — от як війна, мир, пошта та телеграф і т. ін., будуть вирішуватись в загальнодержавному всеросійському соймові, який складатиметься з послів (депутатів) від усіх країн.

За таку Російську федеративну демократичну республіку стоїть Українська партія соціалістів-революціонерів».