Посібник «Мій конспект. Історія України. 10 клас»

Урок 33.

Практичне заняття 6. Відмінність у повсякденному житті радянської людини та жителів Західної України

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• визначати особливості повсякденного життя населення Західної України;

• порівнювати повсякденне життя населення Західної та радянської України, визначати спільне та відмінне.

Тип уроку: урок удосконалення вмінь та навичок.

Хід заняття

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА УРОКУ

Повідомлення теми та цілей заняття.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА ЗАНЯТТЯ

Завдання

1. Ознайомтесь з наданими документами щодо теми практичного заняття.

2. Проаналізуйте джерела за змістом і визначте, що об’єднує ці джерела.

1) Визначте основний зміст документів 1920-1930-х років ХХ століття.

2) Визначте основний зміст поглядів істориків на порушену проблему.

3) Що вразило вас у цих джерелах?

3. Складіть план за темою «Повсякденне життя жителів Західної України».

1. Із книги Зашкільняка Л., Крикуна М. «Історія Польщі: від найдавніших часів до наших днів»

«...Раціон харчування в місті й на селі відрізнявся: на селі більшу частину споживання традиційно становили хліб, картопля, молоко, тоді як у місті — м’ясо, овочі, кава, чай. У місті було нормою приготування гарячої їжі два рази на день. Відбулись зміни і в одязі. Насамперед вони стосувалися жіночого вбрання. Внаслідок емансипації жінки в суспільстві, зростання ролі масових заходів (спорт, мистецтво) жіночий одяг зазнав спрощення і більшої відкритості. Зникли довгі сукні, корсети, масивні прикраси; підкоротилися спідниці, більш зручними для повсякденного життя і праці стали блузки, жакети. У вжитку з’явилися штучні тканини, виробництво яких було налагоджене 1926 р. Модними залишалися бавовняні й шовкові тканини.»

2. Із газети «Lwowski kurjer poranny» 1929 р. Хроніки довоєнного Львова

«23 липня. Мешканці вул. 29 листопада скаржаться, що забруковані вулиці достатньо поливають, але їхня вулиця чомусь повністю занедбана. Якщо у Франції навіть шосейні дороги забезпечують від пороху, наскільки ж більше уваги вимагають вулиці міста! З усіх боків також скаржаться на те, що поліція ніколи не звертає уваги на використання тротуарів для перевезення вантажівками, які псують тротуари, а навіть створюють небезпеку для пішоходів, які вимушені рятуватися, вискакуючи на проїжджу частину.

20 жовтня. Зима, що наближається, обіцяє підвищення цін на низку товарів — перш за все, вугілля через підвищення тарифів залізницею, а також солі. Також значно подорожчають колоніальні товари. Деякі з них, наприклад родзинки та вершки, вже подорожчали від 35 до 70 %, а ще обіцяють подорожчання чаю та кави».

3. Із газети «Lwowski kurjer poranny» 1931 р.

«21 січня. У кожному львівському карнавалі вірменський бал завжди був однією з найбільших вдалих атракцій. Так сталося і цього року. Вірменський бал минулої суботи був одним із найелегантніших і гідно інаугурував цьогорічний карнавал Львова. На балу зібралася вся дружня еліта міста. Особливо захоплювали присутні пані не тільки красою, але й чудовими сукнями. Постараємось хоча би частково їх назвати і заздалегідь перепрошуємо, якщо не вдасться назвати всіх, бо всіх назвати просто неможливо. ...

У неділю 28 червня ц.р. відбулось в Коломиї свято кооперації і Сільського Господаря за небувалої масової участі українського селянства. У поході, що посувався головними вулицями міста Коломиї, взяли участь кінні бандерії парубків, одягнені в гарні козацькі строї, та понад 10 тис. учасників та учасниць, що йшли чвірками, співаючи українські пісні. Гарне вражіння робили на видців 6 гарно удекорованих возів, що зображали ріжні кооперативні кличі».

4. Із газети «Kurjer Iwowski» 1934 р.

«14 жовтня. Газета «Діло» подає обширний звіт про закінчення 11-місячного курсу сільськогосподарської школи в Миловані в повіті тлумацьким. Курс закінчили 22 учні, в тому числі 7 з повіту тлумацького. Так працюють русини: польських шкіл подібного типу немає, а якщо навіть і є, то не знайдеться нікого, жодного діяча чи інструктора, який би про це написав».

5. Із газети «Кигі'ег Імомзкі» 1935 р.

«9 січня. «Українські» передачі на львівській радіостанції ПР. Кілька зауважень на марґінесі безпідставних претензій «Діла». Нам пишуть з кіл радіослухачів. Висунуті кілька днів тому на сторінках «Діла» претензії «українців» щодо уведення в програми Польського радіо їхнього культурного доробку вимагають розгляду цих претензій також і з художньої точки зору. Не торкаючись політичних чинників, на які спираються вимоги «Діла», варто спитати, а що власне хотіли би «українці» представити світу на хвилях ефіру?»

6. Володимир Стемковський. 1939 рік в історії прикордонного міста Володимира-Волинського

«Приїжджим подобався Володимир-Волинський своїми надзвичайно мальовничими сквериками — густі крони столітніх, пахучих медовим цвітом лип, каштанів, тополь і кленів влітку утворювали шатро над вулицями та маленькими міськими площами. Усюди, у ті далекі роки, по місту на його площах та вулицях були барвисті квітники, декоративні кущі. Завжди прибрані та заасфальтовані або викладені з червоної цегли, помиті двірниками тротуари. Барвисті тенти над великими вітринами магазинів, заповнені крамом склепи (крамнички), горщики з квітами, котрі власники торговельних закладів та невеличких кав’ярень виставляли на тротуар. Привітні жителі, котрі могли спілкуватися декількома мовами (польською, російською, єврейською, німецькою). Відсутність п’яних та жебраків на вулицях. Це була, як казали у 1939 році приїжджі з Радянського Союзу, “настоящая заграница”».

7. Невелика війна. Друга світова для СРСР розпочалася з приєднання

Західної України. Журнал «Кореспондент» № 46 від 25 листопада 2011 року

«Львів’яни та інші галичани у своїх спогадах відзначають: їх вразив зовнішній вигляд переможців-червоноармійців. «Люди були дуже здивовані: вони ніколи не бачили такої обдертої і голодної армії», — згадує священик Богдан Савчук розповіді своїх батьків, очевидців тих подій. Вражали і манери новоприбулих. Львів’янка Наталя Яхненко у книзі спогадів про події 19391941 років писала: «Навіть нашим сторожам будинків було не по собі, коли помічалося, як червоні лейтенанти висмаркували носи пальцями... Критика стала такою відкритою, що радянське командування видало наказ усім офіцерам мати по дюжині носових хустинок».

На рівні анекдотів поширювалися історії про те, як радянські жінки або «совєткі», як їх називали львів’яни, ходили в театр в нічних сорочках, приймаючи їх за вечірнє вбрання, як наливали напої в дитячі порцелянові нічні горщики, думаючи, що це посуд.

Звиклі до порожніх прилавків і очманілі від низьких цін громадяни Країни Рад штурмували торговельні точки. «радянські військові старшини і надіслані чиновники, — писав Наконечний, — у перші тижні носилися, ніби хорти, по львівських магазинах, викуповуючи все: ювелірні вироби, тканини, шкіру, одяг, взуття, годинники, фотоапарати, меблі». Чутки про львівські магазини швидко рознеслися по великих містах Союзу, і сюди рушили скуповуватися представники партійної, військової та творчої еліти з сім’ями. Як згадує Наконечний, до Львова приїжджав за костюмами навіть відомий радянський письменник Олексій Толстой».

8. Візуальні джерела

На прогулянці біля готелю «Жорж». Львів, 1930-ті роки

Гуцульське весілля. Фото 30-х років

Початкова школа 1934-1938 рр. Львів

Спортивне товариство «Сокіл» 1931 р. Галичина

Хода учасників злету чехословацького спортивно-патріотичного товариства «Сокіл» в Ужгороді у 1920-х рр.

Селянка з дитиною на полі. Західна Україна

Реклама 1920-х рр.

Віяльниця. 1930-ті рр.

Подружжя Миколи і Євгенії Сеньковських, друга половина 1930-х рр.

9. М. Сивіцький. «Записки сірого волиняка»

«Протас Подорюк з Підлужа землі мав приблизно стільки, що й Федюша, і сім’ю немалу — чотирьох хлопців і три дівчини, зате роботящу. Хлопці зачепилися за постійну роботу при відбудові форту по 5 злотих в день, то сім’я жила не гірше, ніж добрі господарі. Тільки треба було мати щастя, щоб дістати таку роботу та ще й для чотирьох хлопців з хати. Правда, після лопати, кирки і молота при землі, бетоні й каменеві роботу ввечері в костях було чути, але наш брат до такої роботи звичний. 67 процентів волинської землі належало поміщикам. Зачислялися до них землевласники, що мали понад 50 гектарів. То були в основному поляки, винятково траплялися наші, як Маркевичі та Страшевські. Фільварки трималися найманою працею, але умови найму до трагедій доводили. В 1935 році по Луччині й північній Дубенщині покотилися страйки.

У Смордві на Дубенщині граф Ледуховський найняв селян з Бойкійми садити дерева по золотівці за день. Виплатив по 40 сотиків. Селяни застрайкували. Граф привіз страйколомів з Полісся, але люди їх не допустили до праці. Приїхав Дубенський староста, поліція, покликали на розмову делегатів. Ті згодилися взяти по 80 сотиків, якщо їх звільнять з шарварку і надмірних податків, але на це не згодився староста. Коли наступного дня страйколомів знову не допустили до праці, поліція почала стріляти. Частина страйкарів і селян була озброєна, то вбито 9 поліцаїв. На допомогу прибули улани з Кременця, Букійму і два сусідні села зрівняно з землею».

10. Із книги Т. Гунчака «Україна. Перша половина ХХ ст.»

«Українці розгорнули кооперативний рух до такої міри, що стали майже самодостатніми. Вони створили ніби державу в державі, або, як писав ще один автор, своєрідну кооперативну республіку... Звичайно, самі лише цифри не можуть показати дійсного значення кооперації для західноукраїнських земель. Кооперація заохочувала народ розбудовувати економічну базу, яка мала служити боротьбі за національні права. Не менш важливим було те, що в кооперативних установах людей виховували як господарів своєї землі. Кожне село, кожна місцевість обов’язково створювали в себе кооператив — крамницю, касу, молочарню.

Особливо зазначимо, що з розвитку економічних установ український народ мав безпосередню користь, бо як тільки в якомусь районі виникали повітові союзи, там відразу на 10-20 % падали ціни на товари першої потреби».