Посібник «Мій конспект. Історія України. 10 клас»

Урок 11.

Практичне заняття 2. Життя на фронті і в тилу

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати особливості життя людей під час Першої світової війни;

• визначати фактори, які обумовлювали якість життя під час війни, впливали на процес політизації українського національного руху.

Тип уроку: урок удосконалення вмінь та навичок.

Хід заняття

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА УРОКУ

Повідомлення теми та цілей заняття.

II. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Завдання

1. Ознайомтесь з наданими документами і згрупуйте їх за первинними і вторинними джерелами теми практичного заняття.

2. Проаналізуйте джерела за змістом і визначте, чим відрізнялось життя на фронті від життя в місті і селі в тилу.

3. Підготуйте доповідь за темою «Перша світова війна для українців — людський вимір».

1. Зі спогадів бійця Легіону українських січових стрільців Олекси Кобця

«Було це 27 серпня 1914 р. Десь опівдні через усе село проїхав, простуючи звідти десь, звідки чути було бухкання гармат і цокотання кулеметів, великий фургон з червоним хрестом на білому прапорі, що його тримав у руках молодий парубок-німець у той час, коли трохи старший поганяв коні. У фургоні відкриті, але позакутувані в білі простирадла, лежали перев’язані марлею, крізь яку просочувалась кров, немолода вже жінка і маленьке, може, дволітнє, дитятко. Голова цій дитині була туго забинтована, виглядали тільки повні докорів, стражденні оченята, а перев’язка вже мокріла від крові...»

2. З листа солдата російської армії Василя Рубеля (15 грудня 1915 р.)

(збережена транскрипція і стилістика того часу)

«Я пока жив, был в окопах 12 дней, а сейчас на отдыхе. Слава богу затишье, бою пака нет, а далше увідім. Но січас нужда заедает, хоч я і переменяю біл’е, паря его в кіпятке. Ну чтож скрепя серце переносім все, может і переживу все это... Во время отдиха я сплю на хворосте в землянках. Но в окопах почті неспім, хотя і там ест хворост, мох, ліст’я, там же в окопах пориті землінкі от холода і дождя, но грязно. Однім словом самому злейшему врагу я нежелал бы попадат в эті «окопи». Еслі бы дал бог чтоб нікогда в жізні нікто не попадал в эті окопы, і чтоб даже незналі, что такое окопи. А мне еслі б дал бог пережіть все эті солдатскіе нужды, остатся жівым: то я уже узнал, что значіт “война”».

3. Лист українського солдата Андрія Рубльова

з Південно-Західного фронту (російська армія, 29 травня 1916 р.)

«Ряди наші змішалися з вогнем і землею, і коли ми з криком «ура!» добігали до ворожих окопів, то я тільки пам’ятаю, що кулі і снаряди свистіли і ревіли навколо, а люди падали. Але скільки там було солдат: на місце вбитих і поранених все нові і нові... І коли все ж таки добігли до їх дротяної загорожі, за якою були і окопи, то я одну за однією кинув свої 4 бомби в їх окопи. А потім в багнети. Дорога сестричка, яка огидна справа війна. Коли вдариш в людину багнетом, то він йде як в подушку і самому робиться просто нудно. Як і завжди австро-германці атаки бояться, швидко тікають ... А з права кулемет, та-та-та і прожектор та ракети частіше стали освітлювати, так що я побачив свої руки, вони в крові. Я подумав, а скільки своїми бомбами я убив людей, а багнетом переколов, а за що все це?»

4. Візуальні джерела

Вступ австрійських військ до Львова. 1915 р.

Родина за святковим столом у селі Вороньки, нині — Чорнухинський район Полтавської області. 1916 р.

Легіон УСС в Карпатах на горі Маківка, 8 березня 1915 р.

Російське військо у Львові. 1915 р.

Біженці. Тернопільщина (1915 р.)

5. Зі щоденника солдата О. Замрія

«Коли я прибув додому, йшла повним ходом молотьба хлібів, коли я увійшов у двір, мене зустріла сестра... Вона була не одружена, брати усі були на війні, їхні жінки працювали на хазяйстві. Сестра гірко плакала, що ми втратили батька та матір. Важкою була зустріч за таких обставин, та нічого не поробиш, проте треба кінчати молотьбу. Наше господарство засівало тоді 20 десятин пахоти, а мужика в господарстві не було, та все ж на той час багато було полонених австрійців та мадяр, або вірніше українців, як ми на них говорили — западники».

6. Зі спогадів в'язня, заарештованого австрійською поліцією

за звинуваченням у шпигунстві на користь Росії

«...31 серпня 1914 р. о 3 годині ранку, не давши навіть чаю, погнали в’язнів у тюремний двір. Тут протримали до 9 години ранку. Після цього повели всіх, близько 1600 чоловік, по вул. Казимирівській і вул. Городецькій до головного

палацу. Протягом декількох кілометрів озвірілий натовп львівських «патріотів» з євреїв і поляків бив нас, особливо священиків, палицями, кілками, в нас кидали каміння і гній, плювали в обличчя. З вікон кидали горщики з-під квітів. Одному з арештованих такий горщик проломив череп, і він помер тут же, на вулиці. Перед вокзалом ми чекали до 2 години. Виявляється, поліцейські навмисно тримали нас близько п’яти годин на вулиці, щоб дати юрбі можливість «проявити почуття» до нас, “зрадників”».

7. Статистичні джерела

Динаміка зростання цін на продовольчі продукти в Наддніпрянській Україні

Продукти

1914 р.

1916 р.

% зростання

за фунт у копійках

Пшениця

2,5

6,0

240,0

Цукор

14,0

40,0

280,0

Крупа гречана

4,0

10,8

270,0

Пшоно

5,0

13,8

276,0

М’ясо

15,0

60,0

400,0

Олія рослинна

14,0

46,0

330,0

Витрати на щоденне харчування родини з чотирьох осіб у Росії

Назва продукту

1913 р.

1917 р.

2 кг хліба

16 коп.

60 коп.

750 г м’яса

28 коп.

1,5 крб

250 г жиру

13 коп.

50 коп.

Чай і цукор

7 коп.

15 коп.

2 склянки молока

6 коп.

28 коп.

Платня робітника друкарні

50 крб

100 крб

8. Уривок з книги Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка»

«... На пероні стояла група арештованих русинів, оточена угорськими жандармами. Тут були кілька попів, учителів, селян... руки їм скрутили мотузком і пов’язали парами... Трохи далі бавився мадярський жандарм. Він прив’язав священикові до лівої руки шнур і примушував нещасного танцювати чардаш, загрожуючи прикладом, причому так шарпав, що піп заривався носом у землю. Він не міг звестися, бо мав зв’язані за спиною руки, і робив розпачливі спроби якось підвестись з землі... Жандарм реготав. Коли священик нарешті підводивсь, він шарпав за мотузку, і бідолаха знову орав носом землю...»

9. Зі щоденника невідомого учасника подій

(Північна Буковина). Субота, 18.11.1916 р.

«Живемо, як у криміналі: нігде не ходимо, нічого не знаємо. Стали справжніми вегетаріанами. Правда, дріб не так-то й дуже дорогий. Курку можна купувати за 2К (К — крона), качку за 3К, гуску за 5К, та біда, що на все треба грошей, а грошей меншає, не прибуває, бо платні ніхто не дає. Тому щадиться до крайності. Що було старе «нездале», тепер направляється — і воно добре. От я тепер став «шевцем»: золюю та латаю собі і дітям черевики, а мама латає їм сукенки. Нафти вже не мож ніде дістати. У нас щось 5 л, та щоби стало надовго, світимо тільки одну лампочку № 5 в кухні. А як ця вийде, то будемо світити каганчиком — черепочком зі смальцем і гнотиком. Однако то не всім тепер так тяжко жити, як нам. Є і такі, яким тепер багато ліпше живеться, як під час миру. Але то треба бути «лисом» і обманцем. 3-й рік науки вже нема. Олю й Толю підготовляю сам. Однак шкільна наука все-таки ліпша».

10. Зі спогадів Богдана Остап'юка

«Була неділя, 23 серпня 1914 р. Нараз з вулиці почувся тупіт війська. Зі страху всі замовкли, а за хвилину почали тихцем говорити: «Москалі йдуть, москалі йдуть». Незабаром почули ми стукіт до входових дверей: «Нє бойтєся, гаспада, откройте двері!» — кричали солдати. Ніхто не мав відваги відчинити двері. Але врешті моя бабуня, господиня дому, перехрестившись, відкрила двері, у яких постали кремезні, сонцем обпалені солдати. Я, тоді 7-літній внук, стояв біля бабуні і оглядав непрошених гостей. Перші слова солдатів були: «Нє бойся, бабушка, єсть у тебя вода? Дай води». Бабуня принесла відро води і горнятко. Солдат, мабуть, не довіряв їй, а тому сказав, щоб вона першою напилася. Після неї вже усі пили.

Прохолодившись водою, кинулися солдати у наш сад. У той час лише літні яблука «паперівки» були зрілими. Але солдати не зважали на те, повилазили на дерева і стрясали фрукти. Тріщали дерева, ломилося гілля. Вони ніби не чули прохань бабуні, щоб не робили шкоди.».

Інша група солдатів увійшла до сусіднього дому, який стояв пусткою. Коли солдати дізналися, що в цьому домі живе єврей, почали бешкетування: ламали меблі, посуд, вікна і нищили інше устаткування. Відкривши у саду кілька вуликів пасіки, скрутлями запаленої соломи прогнали бджіл і почали їсти вощину разом з медом і. трутнями».

11. «Известия Киевской городской думи» про життя у місті (серпень 1917 р.)

«На кожній вулиці хвости. Оскільки відділом карткової системи вводяться картки на все нові продукти, городяни мають спершу вистояти черги в районні попечительства, щоб отримати картки на м’ясо, жири, крупу та інше, а потім — чергу за продуктами, яких однаково не можуть отримати в достатній кількості. У багатьох обивателів немає документів. Термін дії карток обмежений, їх часто міняють, жителі міста повинні проводити значний час у чергах. А тим часом насувається осінь».