Українська культура в Україні у 20-90-х рр. XVIII ст. - Усі уроки «Історія України». 8 клас

Усі уроки «Історія України». 8 клас

УРОК 41

Українська культура в Україні у 20-90-х рр. XVIII ст.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

● називати діячів культури та церкви;

● розпізнавати та описувати пам'ятки архітектури й образотворчого мистецтва;

● характеризувати внесок Києво-Могилянської академії в освіту та науку; особливості розвитку та досягнення культури;

● наводити приклади розвитку освіти та науки;

● висловлювати судження щодо діяльності Г. Сковороди, С. Яворського, Ф. Прокоповича.

Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та цілей уроку.

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Бесіда

1. Чи була Україна в цей період самостійною державою?

2. Між якими державами було поділено українські землі?

3. Яку політику проводили уряди цих держав щодо українських земель?

4. Як це позначилося на стані української культури?

5. Які події, що відбувалися на території України у XVIIІ ст., вплинули на стан української культури?

6. Яку роль у розвитку культури відігравала церква?

III. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Стан освіти в українських землях у складі Речі посполитої та Російської імперії

Учитель. Початкова освіта в Україні наприкінці XVII — на початку ХVIII ст. була доступною для більшості українського населення, оскільки майже кожне село мало свою школу. Існували ці школи при церквах і навчання в них проводили дяки. При монастирях також діяли школи, у яких навчали ченці. Навчалися в цих школах діти старшини, козаків, духовенства і селян.

Відомо, що 1740-1748 рр. сім полків (Ніжинський, Люблінський, Чернігівський, Полтавський, Переяславський, Прилуцький та Миргородський) мали 866 шкіл на 1 099 поселень — тобто одна школа на 1 000 осіб.

1768 року на території Чернігівського, Городянського та Сосницького повітів діяли 134 школи, на кожну з яких припадало 764 осіб. Для прикладу, 1875 року на цій території залишилось лише 52 школи, на кожну з яких припадало 6 750 осіб.

Про що свідчать ці факти?

Учитель. Населення в українських землях усвідомлювало необхідність надання освіти своїм дітям, тому воно власним коштом засновувало й утримувало школи, сільська громада сама запрошувала вчителя й платила йому гроші. На селі, дітей, розкиданих по хуторах, навчали так звані «мандрівні дяки».

У містах були організовані братські школи.

Значна гіршою була ситуація в українських землях під польською владою. Причина цього — ополячення переважної більшості української шляхти, що призводило до занепаду і зникнення братських шкіл. Так у семінарії м. Вільно було лише 20 місць для українців, причому 16 з них — для світських людей. В Умані 1765 року засновано монастир, при якому навчалися до 400 учнів. Цей монастир було зруйновано під час Коліївщини. На місці братських шкіл з’являються уніатські школи, що були в руках ордену Василіан, за характером зовсім інші, порівняно з братськими школами. Визначну роль у розвитку освіти на землях Галичини відіграв Львівський університет, заснований 1661 року з метою посилення полонізації православного населення.

У 60-80-ті роки відбувається поступовий занепад початкових шкіл, зумовлений втратою української автономії та поширенням феодально-кріпосницьких відносин Російської імперії на українські землі.

Покріпачене українське селянство уже було не в змозі утримувати школи. На початку XVIII ст. занепадають братства, внаслідок чого було ліквідовано братські школи. Після скасування полкового устрою було закрито й полкові школи. Після проведення адміністративної реформи в повітових містах процес створення повітових шкіл відбувався дуже повільно. Так, у Києві на початку ХІХ ст. було лише чотири парафіяльних та одна повітова школа. У Галичині та

Буковині початкові школи існували у вигляді так званих «дяківок». 1777 року австрійський уряд здійснив шкільну реформу, запровадивши «тривіальні» школи з німецькою мовою навчання для сіл і малих міст, та головні — для великих міст і по монастирях. 1792 року українські школи було закрито.

Робота у групах

Опрацюйте надані матеріали і дайте відповідь на запитання.

1-ша група. Києво-Могилянська академія

Видатну роль у розвитку освіти і культури відіграла Київська, або Києво-Могилянська колегія, яка тривалий час була єдиним вищим навчальним закладом у Східній Європі.

За змістом навчання і рівнем викладання в подальший період свого існування вона цілком відповідала вимогам європейської вищої освіти. Тут викладали «сім вільних мистецтв». Значну увагу приділяли вивченню слов’яно-руської, грецької, латинської, польської, німецької (з 1738 р.), французької (з 1753 р.), староєврейської (з 1755 р.). Студенти здобували ґрунтовну підготовку з класичної грецької, римської й середньовічної літератури, історії, географії, математики, медицини, філософії. Повний курс навчання тривав дванадцять років. Навчання здійснювали за системою класів, їх було вісім — нижчі, середні і вищі. Проте Київська академія дещо відрізнялася від європейських університетів — тут не було факультетів, учням не надавали вчених ступенів, не завжди викладали богословські науки. В академії культивували схоластичні методи навчання, що полягали в раціоналістичному обґрунтуванні віровчення за допомогою точних та природних наук.

Справжнього розквіту досягла Київська колегія наприкінці XVII — на початку XVIII ст., коли їй було надано на зразок вищих навчальних закладів Європи право самоврядування, а 1701 р. — статус академії, за яким офіційно дозволяли викладати курс богослов’я.

Професорсько-викладацький склад Києво-Могилянської академії зазвичай мав європейську освіту. Більшість з них закінчила провідні європейські навчальні заклади. Академія дала світові таких визначних діячів науки і культури, як Феофан Прокопович, Єлисей Плетенецький, Григорій Сковорода, Михайло Ломоносов, Григорій Полетика, Стефан Яворський, Павло Завадовський, Олексій Безбородько та багато інших, які гідно продовжували свою справу на науково-освітній, державній, або церковній службі. Першими викладачами в Московському та Санкт-Петербурзькому університетах були її випускники, а Феофан Прокопович став одним із засновників

Всеросійської Академії наук. Тривалий час до складу вищої ієрархії Православної церкви в Росії входили лише випускники Київської академії.

Проте схоластична програма та богословський характер навчання Київської академій дедалі менше починає відповідати вимогам суспільства і задовольняти потреби молоді. Щоразу більше молодих людей обирають для навчання інші новостворені світські навчальні заклади. Так, з 1754 до 1768 р. тільки до Медико-Хірургічної академії перейшло на навчання 300 студентів. Тому 1817 р. Києво-Могилянська академія була перетворена на Київську духовну академію.

Київська академія зробила значний вплив на організацію, утримання і методи навчання в багатьох навчальних закладах, зокрема в Чернігівському (заснований 1700 р.), Харківському (1721) і Переяславському (1738) колегіумах, що були створені за зразком Києво- Могилянської.

Завдання

Визначте внесок Києво-Могилянської академії в освіту та науку українського народу.

2-га група. Г. С. Сковорода

Історична довідка

Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухи на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Початкову освіту здобув у сільській школі, навчався в дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. Із 1738 року — почав навчання у Києво-Могилянській академії. Із 1742 по 1744 рік жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, писав музику на власні вірші. 1750 року у складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн. 1753 року — повернувся в Україну, викладав поетику в Переяславському колегіумі. Писав байки, викладав стародавні мови. Сковорода написав підручник з етики. Незабаром мусив залишити колегіум через доноси на нього. 1754-1759 рр. — жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Протягом 1769-1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», і «Діалог, чи Розмова про стародавній світ» та низку поетичних творів, які 1785 року об’єднав у збірці «Сад божественних пісень». Із 1769 року Сковорода вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами. Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки. У 71 рік поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги почав копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо настав мій час». Помер 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочівського району Харківської області.

Г. Сковорода. Вірш <De libertate» («Про свободу»)

Що є свобода? Добро в ній якеє?

Кажуть, неначе воно золотеє?

Ні ж бо, не злотне: зрівнявши все злото,

Проти свободи воно лиш болото.

О, якби в дурні мені не пошитись,

Щоб без свободи не міг я лишитись.

Слава навіки буде з тобою,

Вольности отче, Богдане — герою!

Запитання

1. Що є свобода для автора?

2. А що є свобода у вашому розумінні?

3. Якого історичного діяча згадує Г. Сковорода у вірші? Чому?

4. Кажуть, Г. Сковорода написав таку епітафію: «Світ ловив мене, та не спіймав». Спробуйте її пояснити.

5. У чому полягало значення творчості Г. С. Сковороди для української культури?

3-тя група. Архітектура та образотворче мистецтво У XVIII ст. значний крок уперед зробила в Україні архітектура. Було збудовано переважно з цегли й каменю чимало різноманітних споруд, серед яких, поряд з культовими, ставало дедалі більше цивільних будівель — адміністративних, господарських, житлових та ін.

Значну кількість чудових будівель було зведено наприкінці XVII — на початку XVIII ст. у Києві та інших містах турботами й коштом гетьмана І. Мазепи. У Києві це Миколаївська церква на Печерську, Троїцька і головна церква Лаври, Братська церква на Подолі, будинок Києво-Могилянської академії та ін.

У першій половині XVIII ст., переважно у стилі бароко, були споруджені визначні будови й архітектурні ансамблі. 1731-1745 рр. під керівництвом архітектора Йоганна Готфріда Шеделя збудовано 93-метрову дзвіницю Києво-Печерської лаври. 1747-1753 рр. за проектом архітектора В. Растреллі під керівництвом архітектора

І. Мічуріна на Київських горах була збудована Андріївська церква, а 1752-1755 рр. — царський палац.

Із 60-70-х років XVIII ст. на зміну стилю бароко в архітектурі приходить так званий російський класицизм (російський ампір). Для класицизму були характерними строгість і чіткість архітектурних форм, відмова від пишного оздоблення, симетрично осьова композиція будівель, світлі фарби.

Велике значення для розвитку архітектури в Україні мала діяльність видатних російських архітекторів, що працювали в Україні, — В. Растреллі, А. Квасова, П. Неєлова та ряду ін. Найбільш видатними українськими архітекторами XVIII ст., які працювали в тісній співдружності з російськими архітекторами, були С. Ковнір (1695-1786) та І. Григорович-Барський (1713-1785).

Кріпак Києво-Печерської лаври, С. Ковнір, навчився будівельної справи і створив оригінальні архітектурні споруди, які відрізняються мальовничістю і багатством ліпного оздоблення стін і фронтонів. Це так званий Ковнірівський корпус і дзвіниці на Дальніх та Ближніх печерах у Києво-Печерській лаврі, Кловський палац, над яким Ковнір працював разом з П. Неєловим, і дзвіниця Києво-Братського монастиря, дзвіниця і церква у Василькові.

Вихованець Київської академії, талановитий учень Растреллі,

І. Григорович-Барський, став автором багатьох архітектурних будов: церков Покровської і Миколи Набережного на Подолі в Києві, церкви-дзвіниці і стіни Кирилівського монастиря, магістрату і собору в Козельці та ін.

У XVIII ст. розвивалася й дерев’яна архітектура. Найбільш видатною пам’яткою дерев’яної архітектури є Троїцький собор у Новомосковську, споруджений народним майстром Якимом Погребняком 1773-1778 рр. Маючи 65 м заввишки, цей собор був найвищою дерев’яною будівлею XVIII ст. в Україні.

Продовжував розвиватись в Україні живопис. У ньому дедалі сильнішими ставали елементи реалізму. Найбільш видатними майстрами живопису тоді були Д. Левицький (1735-1773), В. Боровиковський (1757-1825) і А. Лосенко (1737-1773). Вони спочатку

навчалися в Україні, потім у Петербурзькій академії мистецтв, стали її академіками, працювали там. Особливо великі їхні заслуги в розвитку портретного живопису.

Таким чином, в Україні в XVI-XVII ст. достатньо розвивалося образотворче мистецтво та архітектура. Вони мали свої особливості, пов’язані з особливими історичними умовами, з розвитком західноєвропейської та російської культур. Проте українське мистецтво та архітектура не втратили своєрідної та самобутньої народної основи.

Завдання

На основі опрацьованого матеріалу та ілюстрацій підручника визначте основні ознаки архітектури та образотворчого мистецтва України у XVIII ст.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель. Отже, українська культура XVIII ст. бурхливо розвивалася, на культурній арені з’являється постать світового значення — Г. С. Сковорода. Разом з тим, у цей період українська культура почала швидко втрачати свій самобутній характер, її видатних представників було інтегровано до російської культури, а сама вона почала набувати ознак провінційної.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний матеріал підручника.