Усі уроки «Історія України». 8 клас

Розділ V.

Українські землі у 20—90-х рр. XVIII ст.

УРОК 40

Українське суспільство у 20-90-х рр. XVIII ст.

Очікувані результати

● Після цього уроку учні зможуть:

● характеризувати соціально-політичне та економічне становище українських територій, зміни соціального стану основних верств населення;

● називати основні верстви українського суспільства, причини погіршення становища українського селянства, причини уповільненого розвитку промисловості та торгівлі в українських землях;

● застосовувати та пояснювати поняття і терміни: «полікультурність», «соціальні стани» та «соціальна структура», «виборні козаки», «підпомічники», «приватно-спадкове та тимчасово-умовне (рангове) землеволодіння», «підсусідки».

Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь.

ХІД УРОКУ

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ УРОКУ

Повідомлення теми та цілей уроку.

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель. У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани, кожен з яких мав свої права, привілеї та обов’язки. У першій половині XVI ст. остаточно сформувався правовий статус шляхти. Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство. Залучення українських земель до європейського ринку сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства і появі фільварків. Українські міста в XVI ст. зростали, у них розвивались ремесла й торгівля. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.

Під час Національно-визвольної війни козацтво шаблею в середині XVII ст. здобуло право на політичну діяльність, створивши власну державу.

А яких змін українське суспільство зазнало у XVIII ст.?

III. СПРИЙНЯТТЯ ТА УСВІДОМЛЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

Учитель. На середину XVII ст. усе населення України становило близько 5,3 млн осіб. Лише на Київщині мешкало 1 400 тис. На території ж Київського та Чернігівського воєводств — 1 750 тис., що становило в середньому 10-12 осіб на км2, Подільського — приблизно 350 тис., на Волині — 900 тис. На той час в українських землях проживали представники 21 народності. Найчисельнішими серед них (окрім українців) були росіяни, білоруси, поляки, серби, болгари та чехи.

Національно-визвольна війна спричинила істотні зміни в житті суспільства. На початок ХVIII ст., після відвоювання поляками Правобережжя та утвердження автономії Війська Запорозького, під владою гетьманів перебувала лише третина території, що колись була підвладна Хмельницькому. Гетьманщина містила 11 великих міст, 126 містечок і близько 1 800 сіл. 1700 року її населяло приблизно 1,2 млн осіб, тобто майже чверть усього населення тогочасної України.

Під час Національно-визвольної війни на Лівобережжі українці становили абсолютну більшість населення. Упродовж останньої третини XVII — у XVIII ст. кількість населення в регіоні зросла з 1,2 до 1,8 млн, яке зросло переважно за рахунок представників інших національних груп.

Міграційні процеси особливо далися взнаки на півдні України, куди стікалися російські селяни-втікачі, орендатори та втікачі від турецького панування, німецькі й шведські колоністи. Попри це, українці в південному регіоні все одно кількісно переважали над усіма національними групами населення. Так, 1763-1764 рр. у Новоросії українців налічувалося 50 672 (74,81 %), росіян — 8 164 (12,05 %), волохів — 6 227 (9,19 %), сербів — 1 410 (2,08 %). За архівними даними, 1782 р. на Півдні України проживало 144 754 українців (71,5 %), 18 426 росіян (9,1 %), 18 196 молдаван (8,99 %), 8 746 греків (4,32 %), 7 087 вірмен (3,5 %). Решта населення — поляки, серби, болгари, цигани, татари, калмики, грузини, німці, угорці, євреї — становили не більше одного відсотка.

Бесіда

1. Чим можна пояснити таку строкатість національного складу українського суспільства?

2. Спробуйте своїми словами пояснити термін «поліетнічний характер українського суспільства».

Робота з термінами та поняттями

Полікультурність — це такий принцип функціонування та співіснування в певному соціумі різноманітних етнокультурних спільнот з притаманним їм усвідомленням власної ідентичності, що забезпечує їхню рівноправність, толерантність та органічний зв’язок з широкою культурною спільнотою, взаємозбагачення культур, а також наявність та визначення спільної загальнодержавної системи норм та цінностей, які становлять основу громадянської свідомості кожного члена соціуму.

Соціальні стани — великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Соціальна структура — 1) внутрішній устрій суспільства або соціальної групи, що становлять у певний спосіб розташовані, впорядковані частини (в групі — соціальних індивідів, осіб), які перебувають у соціальному зв’язку, взаємодіють між собою; 2) взаєморозміщення та певний взаємозв’язок складових частин суспільства як цілісної соціальної системи.

Запитання

1. Чому характер українського суспільства можна назвати полі- культурним?

2. Представники яких народів, що проживали в українських землях у ХVIII ст., зробили свій внесок у розвиток української культури?

Козацька старшина

Учитель. Соціальна структура Гетьманщини нагадувала певною мірою європейське корпоративне суспільство, оскільки мала вертикальну ієрархію, у якій політичний, правовий і соціальний статус особи визначався належністю до певної соціальної групи. На верхівці суспільства перебувала українська еліта, що поєднувала елементи шляхти польських часів — і нової групи з числа козацької старшини і знаті, яка формувалась, починаючи з другої половини XVII ст.

Робота з історичною інформацією

Опрацюйте текст джерела і дані таблиці і скажіть, про що свідчать ці документи.

З універсалу гетьмана Івана Мазепи

...Жалоба була справедливою, за що сотника ми не похвалили; але ж не відбираємо від нього того села, та наказуємо, аби не більше, тільки два дні в тиждень, роботу йому панщиною відробляли, а в інші дні працювали на свої потреби...

Зростання старшинського землеволодіння протягом 1657-1672 рр.

Назва полку

Кількість населених пунктів, що перебували у власності старшин

Чернігівський

62

Стародубський

80

Ніжинський

51

Переяславський

25

Учитель. Старшина намагалась зберегти бодай економічну незалежність шляхом концентрації у своїх руках значних земельних володінь.

Значна частина земель все ще перебувала у власності селян, міщан, козаків, церков і монастирів, однак частина земельних володінь залишалась без власників внаслідок жорстокої громадянської війни другої половини XVII ст. Так Правобережжя втратило 60-70 % усього населення.

Тогочасне старшинське володіння оформилось у двох формах: приватно-спадковій та тимчасово-умовній. Характерною ознакою спадкового (вічного, спокійного) володінням була його незалежність від службового становища. Зазвичай воно виникало в процесі купівлі-продажу, обміну, дарування, застави, внаслідок торгових операцій, зафіксованих у відповідних юридичних документах.

Іншою була природа і спосіб формування тимчасово-умовного (рангового) володіння. Землі видавали за службу на певний термін або ж до смерті. Формально рангові землі вважали власністю Війська Запорозького і перебували у володінні Генеральної військової канцелярії.

Збільшення старшинського землеволодіння відбувалось різними шляхами:

● займанщина вільних земель;

● захоплення громадських місць та угідь;

● загарбання козацьких та селянських земель через боргового зобов’язання;

● гетьманські надання та пожалування царського уряду за службу царю з фонду вільних військових маєтностей;

● перетворення рангових земельних володінь на спадкові.

Процес зростання та зміцнення старшинської земельної власності підтримував гетьманський уряд, убачаючи в ньому опору та гарантію автономії України. Царський уряд також із розумінням ставився до економічного зміцнення старшини, сподіваючись у такий спосіб бодай компенсувати подальше обмеження їхніх політичних прав і вольностей.

За часів свого розквіту в 60-х рр. ХVIII ст. українська нова шляхта нараховувала від 2100 до 2400 дорослих чоловіків, приблизно 300 з них представляли місцеву аристократію, ще 500 — середній прошарок; решта — 1300-1500 — дрібні урядовці та землевласники.

Козацтво

Учитель. Зростання великого феодального землеволодіння супроводжувалось масовим наступом на землі та права козацтва і селянства.

Після поразки Української національної революції козача старшина взяла курс на обмеження прав рядового козацтва. Унаслідок цих обмежень козакам було заборонено вільно розпоряджатися землею, торгувати горілкою, їх примушували працювати безоплатно і спонукали до переходу у стан посполитих селян.

Попри різного роду привілеї, становище козаків, починаючи від кінця XVII ст., постійно погіршувалося. Під тиском старшини й знаті козацтво поступово втратило свої політичні прерогативи: воно вже не обирало старшину і не брало участі в різних державних радах.

Крім військової служби, козаки охороняли кордони від татар, будували фортеці. Ці обставини вели до деградації дрібного, рядового козацтва. Не маючи змоги власним коштом відбувати службу, значна частина козаків була вимушена виписуватись з козацького стану і займатися промислами, торгівлею, заробітчанством.

1735 р. усі козаки були поділені на дві групи — «виборних» і «підпомічників». Виборні козаки відбували військову службу, тоді як бідніші підпомічники виконували допоміжні обов’язки: збирали і постачали провіант, коней, худобу; займалися доправленням пошти; навіть обробляли землю за відсутності виборних козаків. Як неспроможні виконувати традиційні військові обов’язки підпомічники обкладалися податками, які, правда, були наполовину меншими від звичайних податків, що сплачували міщани й селяни Гетьманщини.

У XVIII ст. з’явилася ще одна категорія козаків — «підсусідки». Тоді як підпомічники все ще володіли якоюсь землею, козацькі підсусідки були зовсім безземельними. Єдине, що їм залишалося, — це продавати свою працю землевласнику, виборному козаку або купцю. Категорія підсусідків не обмежувалася козаками, до неї входили також міщани і навіть селяни. Але, ставши підсусід- ками, козаки не втрачали свого козацького статусу. Фактично до середини XVIII ст. вони могли користуватись ним для уникнення оподаткування. Згодом усі підсусідки, включаючи козаків, платили вже повну суму податку. Однак козацький підсусідок все ще відрізнявся від селянина за своїм правовим статусом і свободою пересування.

У 60-х рр. ХVIII ст. у Гетьманщині було приблизно 176 тис. виборних козаків, 198 тис. підпомічників і 80 тис. козацьких підсусідків. Цифри свідчать про те, що багато козаків не скористалися повною мірою козацькими правами і вольностями, хоча й залишалися повноправними членами козацького стану. Більшість з них частково або повністю платили податок, а інші ставали залежними від землевласників, потрапляючи в таке соціально-економічне становище, що фактично прирівнювало їх до селян.

Міщанство

Учитель. На нижчому від нової шляхти і козацтва соціальному щаблі перебували міські ремісники і купці, а також найбільш численна категорія населення — селянство.

Як з економічного, так і з політичного погляду, міщани почувалися дуже невпевнено. Українські міста були маленькими, деякі з них практично не відрізнялися від сільських поселень.

Процес поглиблення суспільного поділу праці, процес відокремлення ремесел та промисловості від сільського господарства сприяли процесу урбанізації в українських землях.

В умовах товарно-грошових відносин містечко, що було центром торгівлі і ремесел, зазвичай давало панові прибуток у 5-10 разів більше, ніж село, що сприяло форсованій урбанізації: якщо у XVII ст. в Лівобережній Україні налічувалось понад 100 містечок, то в середині ХVIII ст. — 200.

Водночас недостатньо розвинені грошові відносини, великі податки, вороже ставлення козацької влади, внутрішня і зовнішня конкуренція — усе це заважало перетворенню міщан на окрему соціальну групу і сприяло їхньому поступовому занепаду. У 60-х рр. XVIII ст. правовий «міщанський» статус мали лише 34 тис. осіб.

Селянство

Учитель. Підніжжя соціальної піраміди українського суспільства становили селяни. Свого часу чимало з них були звільнені від кріпацтва внаслідок повстання Хмельницького. Більшість сіл, що колись належали польським магнатам або короні, стали «вільними військовими селами». Селяни перебували під виключним контролем козацької адміністрації, яка ними управляла і збирала податки. Частина селян заселяли вільні займанщини. Їхні відносини зі старшиною регулювали договором або загальною практикою.

Козацька старшина, обіймаючи керівні пости в усіх військово- адміністративних установах, продовжувала в різний спосіб розширювати свої володіння та накопичувати багатства, намагаючись будь-що перетворити на залежних від себе дедалі більшу кількість селян і козаків.

1764 року на Лівобережжі вільних посполитих дворів залишилося менше 2 тис. проти більш ніж 5 тис. 1752 р. і 28 тис. 1730 р. В Україні створилися величезні земельні володіння як українських феодалів (Розумовських, Кочубеїв, Полуботків та ін.), так і російських (Голіциних, Рум’яйцевих, Неплюєвих, Трубецьких та ін.).

У 60-х рр. XVIII ст. на державних «посполитих землях» проживало лише 25 тис. селян, тоді як приблизно 465 тис., фактично половина чоловічого населення Гетьманщини, жили у приватних маєтках, що належали новій шляхті й монастирям.

Але більшість селян все ще не були кріпаками: вони могли поміняти пана, піти в одне з небагатьох сіл, що залишалися вільними, або податися в степ, за межі Гетьманщини. Українські землевласники, колонізуючи незаймані землі, стимулювали селян оселятися там, на деякий час звільняли їх від податків. Але юридично права селян на вільні переходи і землю поступово обмежувалися.

Обмеження прав селян виявилось ще наприкінці XVII ст. у дедалі більшому поширенні феодальної ренти, зокрема відробіткової, коли у другій половині XVII ст. кількість днів, які вони мали працювати на пана, зросла до чотирьох і більше днів на тиждень. Водночас зберігалась натуральна і грошова ренти. Старшина понад усе намагалася перетворити селян на кріпаків.

Таким чином, через 100 років після звільнення український селянин знову юридично й економічно опинився в залежності від землевласника.

Духовенство

Учитель. Духовенство не було частиною соціальної піраміди, оскільки не утворювало стану або замкнутої групи — воно було різнорідним за соціальним походженням, достатком і політичним впливом. Духовенство звільнялося від податків, військової служби і трудових повинностей. Особливу роль в економічному і культурному розвитку Гетьманщини відігравали ченці. Їхні лави постійно поповнювалися завдяки шляхтичам, козакам, міщан і навіть селянам. Монастирі володіли величезними маєтками, що існували завдяки примусовій селянській праці. У середині XVIII ст. їм належало 10 тис. маєтків, або 17 % усіх землеволодінь Гетьманщини.

Парафіяльні священики мали право одружуватися, і парафії часто переходили від батька до сина.

Зміни і в промисловості, торгівлі, фінансових відносинах

Базовою основою ремесел і промислів того часу були ремесло і промисли. Характерними ознаками ремісничого виробництва було розширення спектра ремісничих спеціальностей (з 270 у другій половині XVII ст. до 800 — у XVIII ст.), поглиблення спеціалізації ремесел (34 спеціальності з деревообробки, 25 будівельної справи), втягування ремесел у процес товарно-грошових відносини.

Робота в групах

Клас об’єднується у п’ять груп за кількістю станів в українському суспільстві. Кожна група отримує картку, на якій є зображення представників певного стану населення і коротенький текст. Завдання групи: охарактеризувати положення «свого» стану. При цьому учням пропонують опрацювати відповідний текст підручника. На виконання завдання відведено 3 хв. Далі групи демонструють результати своєї роботи і відповідають на запитання.

1-ша група. Козацтво

Козаки — провідний стан українського суспільства. Поділялося на: городових козаків (що мешкали в містах, селах, хуторах), низових (запорізьких) козаків, і козацьку старшину.

2-га група. Українська шляхта

Українська шляхта залишалась численним станом населення, але вона дедалі більше зливалася з козацької старшиною внаслідок отримання козацьких прав і привілеїв.

3-тя група. Селяни

Селяни — найбільш численна верства тогочасного українського суспільства. За часів Гетьманщини вони отримали особисту свободу, право змінювати місце проживання і вступу до козацького стану.

4-та група. Православне духовенство

Православне духовенство було привілейованим станом Гетьманщини, оскільки православ’я набуло статусу державної релігії. Православна церква виконувала роль духовного осереддя Української держави.

5-та група. Міщани

Міщани отримали право вільно володіти землями, займатися ремеслами, промислами, торгівлею. Їхнє становище визначалось царськими грамотами й нормами магдебурзького права.

Запитання

1. Визначте соціальну структуру Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України.

2. Яких змін зазнало становище станових груп населення у другій половині XVII ст.?

3. Які з цих змін були зумовлені зрушеннями в господарському та державному житті?

Робота з таблицею

Опрацювати зміст таблиці і дати відповіді на запитання.

Українське суспільство: чоловіче населення Гетьманщини у 60-х рр. XVIII ст.

Стан

Кількість

Нова шляхта (старшина і знать)

2 400

Клір, російські та іноземні дворяни, інші особи, звільнені від податків

11 000

Козаки

455 000

а) виборні

176 000

6) підпомічники

198 000

в) підсусідки

80 000

г) інші

1 000

Міщани

34 000

Селяни

515 000

а) у приватних маєтках

465 000

б) на «посполитих землях»

25 000

в) інші (слуги, наймити тощо)

25 000

Усього

1 017 000

Запитання

1. Розташуйте соціальні стани від найбільшого за чисельністю до найменшого.

2. Установіть у відсотках частку кожного соціального стану у структурі українського суспільства.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель. Таким чином, можна зазначити, що впродовж сторіччя після Національно-визвольної війни українське суспільство зазнало значних змін. Зникла стара шляхта — її нащадки розчинилися в новій еліті. Остання захопила маєтки, жила з примусової праці селянства, повернувши собі згодом стару назву — шляхта. І, навпаки, селянство, звільнившись від кріпацтва під час повстання, було знову прикріплене до землевласників. Частина козаків, хоча й зберегла окремі привілеї, також з часом дедалі більше перетворювалась на кріпаків. Оскільки селяни й зубожілі козаки становили більшу половину населення, Гетьманщина насправді перетворювалася на країну «панів і селян», що відповідало характеру соціальних відносин тодішньої Східної Європи.

Разом з тим, структура українського суспільства дуже відрізнялася від російської. Якщо в Московській державі понад 90 % населення становили селяни — державні, або кріпаки, то в Гетьманщині селяни — лише половину населення.

Правова відмінність між козаком і селянином була цілком реальною і визначеною. Значна кількість виборних козаків користувалася своїми козацькими правами і вольностями, тоді як підпомічники зберігали їх, принаймні, теоретично.

Так само міщани, які як соціальна група переживали занепад, користувалися обмеженим самоврядуванням, а подекуди — привілеями магдебурзького права. На противагу московському клірові, священнослужителі Гетьманщини претендували на шляхетський статус, який іноді частково визнавався. Нарешті, селяни вважалися швидше залежними селянами, ніж кріпаками, хоча можливість переходу з часом була скасована і вони знову опинилися під владою панів.

Загалом, суспільний устрій Східної України не відзначався стабільністю. Стани існували, проте між ними не існувало чіткої межі, установити яку вдалося лише у XVIII ст.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний матеріал підручника.