Історія України. 7 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

Словник термінів і понять

Автономія (грецькою «сам» і «закон») — самоуправління певної території.

Аристократія (від грецьких слів «найкращий» і «сила, влада») — привілейована частина суспільства, яка успадкувала статус родоплемінної верхівки.

Археологія — галузь історичної науки, що розповідає про найдавніші часи на підставі вивчення речових знахідок (археологічних пам’яток).

Археологічна культура — сукупність речових знахідок (археологічних пам’яток), яка засвідчує факт перебування на даній території у визначений час певної групи людей (народу, племені).

Баскак — урядовець золотоординського хана, якому було доручено вести облік населення і збирати данину в руських землях.

Берладники — населення, що мешкало в пониззі Дунаю. На думку вчених, воно в основному складалося із селян, які тікали з-під боярської влади — у літописі навіть зустрічається термін «галицькі вигнанці». Центр цього краю — місто Берладь (тепер м. Бирлад у Румунії). У другій половині 40-х — у 50-х рр. XII ст. тут жив Іван Ростиславич Берладник.

Бояри (від слова «бой» — воїн, великий) — феодали-землевласники. Поділялися на дві групи: 1) «старці» — нащадки родоплемінної знаті, складали верхівку феодального суспільства на Русі; 2) «мужі-воїни» — служили в князівській дружині.

Буджак — територія, розташована між гирлами Дністра та Дунаю.

Варяги (давньоскандинавське varingr — «союзник») — 1) скандинавські воїни, що наймалися на службу до візантійських імператорів і київських князів; 2) назва балтійських (скандинавських і західнослов’янських) купців та воїнів; 3) назва скандинавських племен на Русі.

Вікінги (давньоскандинавське vikja — «іти вбік, повертати») — назва скандинавських воїнів, які залишили батьківщину і подалися в море, щоб займатися піратством і нападами на інші країни.

Волохи — давня назва румунів.

Вотчина — феодальне володіння, що передавалося у спадок.

Господар (або воєвода, румунською мовою — вода) — титул правителя Волоського і Молдавського князівств.

Гривня — 1) грошова та вагова одиниця у X—XIV ст. Існувало декілька різновидів гривні: київська, чернігівська, новгородська, литовська; 2) чоловіча та жіноча шийна прикраса (бронзова, срібна чи золота), що мала вигляд обруча,— знак гідності вождя, нагорода тощо.

Демос (грецькою мовою — «земля, країна, населення») — вільне населення грецьких міст, яке мало громадянські права. Від цього слова походить термін демократія — «народовладдя».

Держава — організація політичної влади в суспільстві. Ознаки держави: визначена територія, наявність апарату управління або правителів, існування права (норм поведінки, встановлених державою), збирання податків (які витрачалися передусім на утримання апарату управління).

Державний феодалізм — лад, якому притаманні: державна власність на землю; державний механізм розподілу земельних володінь; переважання земельних наділів на зразок феодів; переважання централізованої експлуатації земельної власності феодалом.

Дитинець — укріплена частина міста часів Київської держави.

Дружина — озброєний загін найближчих соратників князя, його оточення. Дружинники були особисто віддані князеві.

Етнос — стійка спільнота людей, пов’язаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю і назвою (етнонімом).

Етногенез — зародження і подальший розвиток етносу. Головними формами розвитку етносу вважаються: рід, плем’я, народ, нація.

Історія — наука, що вивчає розвиток людини і людського суспільства від часу їхньої появи до сьогодення.

Історія України — наука, яка є невід’ємною частиною всесвітньої історії. Вивчає розвиток людського суспільства на території нашої держави.

Історичні джерела — пам’ятки минулого, за допомогою яких можна вивчати історію людського суспільства. Джерела є усні, писемні, археологічні тощо. Історичні джерела вивчаються низкою наук: археологією, нумізматикою, антропологією тощо.

Каганат — назва держави у тюркомовних народів, зокрема у хозар.

Кибитка — критий шкірою віз у кочовиків.

Князь — вождь, який спершу очолював ополчення племені; згодом став правителем держави.

Конфедерація — форма державного устрою, коли окремі територіальні одиниці мають всі ознаки держави, а загальнодержавні органи є слабкими.

Комітат — адміністративно-територіальна одиниця в Угорському королівстві. У Закарпатті було чотири комітати: Берегівський, Мармороський, Ужанський і Угочанський.

Кочове скотарство (кочівництво) — форма відтворюючого господарства, що характеризується розведенням певних видів тварин (коней, овець) та постійним переміщенням населення і стад.

Куявія (слов’янська назва, передана арабською мовою) — рання держава східних слов’ян із центром у Києві, що за своїм устроєм більше нагадувала «союз союзів племен».

Лавра (грецькою означає «квартал, обгороджений муром») — назва великого і впливового чоловічого монастиря, підпорядкованого безпосередньо вищій церковній владі. Лавра в Києві виросла з ряду печерних скитів, звідси й назва — Києво-Печерська. Вона стала взірцем при заснуванні монастирів в інших містах Русі.

Лес — пориста, тонкозерниста осадова порода. Інша назва — жовтозем. Лесові завдячують родючістю розташовані над ним чорноземні ґрунти. Як відомо, своїми чорноземами Україна сьогодні славиться на весь світ.

Матріархат — період в історії людства, коли верховенство в роді належало жінці. Родовід також визначався за жіночою лінією.

Мезоліт (грецькою «мезос» — середній) — середній кам’яний вік.

Неф — частина храмової будівлі, поздовжній простір між рядами колон або стовпів.

Нумізматика — галузь історичної науки, що досліджує монети. Вона вивчає зображення і написи на монетах, їх вагу, розмір і якість, техніку виготовлення, місцевість і час їхнього поширення.

Орда — у тюркомовних кочових народів це слово мало два значення: 1) назва військово-адміністративного утворення; 2) ставка правителя державного чи напівдержав ного утворення.

Патріархат — період в історії людства, коли верховенство в роді належало чоловікові. Родовід визначався за чоловічою лінією. Керівництво родом здійснювали старійшини.

Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Дунаєм та Уралом.

Плем'я — об’єднання кількох родів, що виникає з метою оборони та розширення спільної території, координації трудової діяльності, а також регулювання відносин між окремими родами. Для племені характерні такі ознаки: власне ім’я і територія; особливий, притаманний лише цьому племені діалект; загальні релігійні обряди і культи; верховний вождь у деяких племен тощо.

Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину і податки.

Половці (на заході їх називали куманами, на сході — кипчаками) — народність тюркського походження. Прийшли в Північне Причорномор’я з Північно-Західного Казахстану.

Пониззя — частина Галицької землі у Середньому Подністров’ї. Її центром було місто Бакота.

Посадники — намісники (представники) великого київського князя у найбільших містах.

Праслов'яни — предки сучасних слов’янських народів. Група землеробських племен, що мешкали на Правобережжі України та на південному сході Польщі у добу бронзи і на початку раннього залізного віку.

Рід — універсальний колектив людей, об’єднаних походженням від спільного предка і виконанням шлюбних, господарських та релігійних функцій.

Русини — самоназва українського населення Галичини (до середини XIX ст.), Закарпаття.

Русь — 1) назва Київської держави, починаючи з IX ст.; 2) у вузькому розумінні — територія Середнього Подніпров’я (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина); 3) синонім слова «слов’яни» в період об’єднання східнослов’янських племен в одну державу.

«Руська Правда» — найдавніший кодекс руського права. Вченим відомо понад 100 списків цього кодексу, що були складені у XIII— XVIII ст. Найдавніша частина «Руської Правди» — «Правда Ярослава», створення якої припадає на 1016 р., містить 18 статей.

Слов'яни — велика група народів, що мають спільне походження, споріднені мови і культури та заселяють Східну, Центральну та Південно-Східну Європу.

Суспільне життя — різноманітні зв’язки між групами людей у процесі господарської, соціальної, політичної та культурної діяльності.

Спадкова монархія — форма одноосібного правління державою, коли влада передається у спадок (переважно від батька до сина).

Схизматики — грецьким словом «схизма» («розкол») називали конфлікт всередині християнської церкви в 1054 р., внаслідок якого утворилися православна і католицька конфесії. Схизматиками у Польщі називали православних українців.

Торки — племена тюркського походження, що мешкали біля Аральського моря. На початку XI ст. частина торків переселилася в степи на південь від Русі.

Уділ ( від слова «ділити») — окрема адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь.

Уличі — один із союзів східнослов’янських племен. Після втрати Пересічена у 944 р. уличі, за словами літописця, переселилися «межи Бог і Дністер». Близько 50 городищ X—XI ст., які належали уличам, виявлено вченими на території Вінницької області.

Улус — назва держави в монголів. У літературі її вживають і для означення великої адміністративно-територіальної одиниці, якою правив хан.

Філософія (у дослівному перекладі з грецької мови — «любов до мудрості») — за часів античності так називали систему теоретичних поглядів на Всесвіт та загальні правила практичної життєдіяльності.

Хоругва — військовий прапор, а також окремий військовий підрозділ, що мав свій прапор у польській та литовській арміях доби Середньо віччя.

Християнство — одна зі світових релігій, яка виникла в І ст. н. е. На III ст. припадає початок поширення християнства в Україні (на території Криму). У 988—989 рр. християнство стало державною релігією Русі.

Чорні клобуки — об’єднання кочових племен, наділених землею на південь від Києва — переважно в Пороссі — та зобов’язаних служити київському князеві (печеніги, торки, берендеї). Невеликі групи кочовиків жили також в околицях Чернігова і Переяслава.

Шипинська земля — давня назва Буковини, що походить від назви її адміністративного центру (тепер с. Шипинці Кіцманського району).

Шляхта (від давньонімецького «шлахт» — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали «благородне» (рицарське) походження.

Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.

Додаткова література для поглиблення знань за матеріалом курсу

1. Аркас М. М. Історія України-Русі. — К., 1991.

2. Борисенко В. И. Нариси історії України. — К., 1993.

3. Грушевський М. С. Ілюстрована історія України: Репринтне відтворення видання 1913 р. — К., 1990 та видання інших років.

4. Довідник з історії України (А—Я) / За заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. — К., 2001.

5. Дорошенко Д. І. Нариси історії України. В 2-х т. — К., 1991 та видання інших років.

6. Історія України / Керівник авт. кол. Ю. Зайцев. — Львів, 1996 та видання інших років.

7. Історія України. Хрестоматія. У 2-х ч. — К., 1996.

8. Котляр М. Ф. Галицько-Волинська Русь. — К., 1998.

9. Котляр М. Ф. Данило Галицький. — К., 1984 та видання інших років.

10. Крип’якевич І. П. Галицько-Волинське князівство. — К., 1994 та видання інших років.

11. Моця О., Ричка В. Київська Русь: від язичництва до християнства. — К., 1996.

12. Полонська-Василенко Н. Історія України. У 2-х т. — К., 1992 та видання інших років.

13. Попович М. Нарис історії культури України. — К., 1998 та видання інших років.

14. Субтельний О. Україна: історія. — К., 1992 та видання інших років.

15. Терещенко Ю. І. Україна і європейський світ. — К., 1996.

16. Толочко П. П. Древняя Русь. — К., 1987.

17. Толочко П. П. Кочевьіе народьі степей и Киевская Русь. — К., 1999.

18. Толочко П. П. Дворцовьіе интриги на Руси. — К., 2001.

19. Толочко О. П. Толочко П. П. Київська Русь. — К., 1998.

20. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. — К., 1997 та видання інших років.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка