Історія України. 7 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

Розділ І. Виникнення та становлення Русі-України

УРОК № 3

Тема. Східні слов'яни у VI—IX ст.

Мета: розповісти про те, як відбувалося розселення слов'ян унаслідок Великого переселення народів; пояснити, як відбувалося розселення східних, західних і південних слов'ян, а також східнослов'янських племен — предків українців; визначити особливості етнічних і державотворчих процесів у східних слов'ян; пояснити зміст термінів і понять «Велике розселення слов'ян», «Балканські війни», «союзи племен», «етнічні процеси», «держава», «літопис»; розвивати вміння працювати з історичною картою; виховувати повагу до минулого України.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, атлас, карта «Велике розселення слов'ян».

Основні терміни і поняття: Велике розселення слов'ян, Балканські війни, союзи племен, етнічні процеси, держава, літописи.

Основні дати і події: V—VII ст. — Велике розселення слов'ян; VIII—IX ст. — виникнення у східних слов'ян племінних княжінь.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Актуалізація опорних знань

III. Вивчення нового матеріалу

1. Слов'яни під час Великого переселення народів.

2. Розселення племінних союзів східних слов'ян на території України.

3. Господарство та спосіб життя східнослов'янських племен.

4. Сусіди східнослов'янських племен.

5. Етнічні й державотворчі процеси у східних слов'ян у VIII—IX ст.

IV. Закріплення нових знань

V. Підсумки уроку

VI. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про початок розгляду розділу «Виникнення та становлення Русі-України», тривалість його вивчення, форми і терміни проведення практичного заняття, уроку узагальнення й тематичного контролю. Після цього повідомляє тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Що таке Велике переселення народів? Коли і як воно розпочалося?

2. Як відбувалося розселення слов’ян під час Великого переселення народів?

3. Що вам відомо про витоки українського народу?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Гра сприятиме активізації роботи учнів під час розгляду нового матеріалу.

Дидактична гра «Чиста дошка»

Правила гри. Учитель записує на дошці пронумеровані запитання. Вони можуть бути звичайної форми або мати вигляд схеми, малюнка, фрагмента картини за матеріалом нової теми. Учитель попереджає учнів, що його розповідь буде містити відповіді на ці запитання. Періодично він буде запитувати учнів, чи готові вони відповісти на яке-небудь із поставлених запитань. Якщо учні відповіли правильно, то воно стирається з дошки. Завдання гри полягає в тому, щоб наприкінці уроку дошка була чистою.

Гру можна організувати у формі змагання команд і переможе той ряд, який відповість на більшу кількість запитань. Іншим варіантом її проведення можуть бути письмові відповіді учнів у зошитах. Під час закріплення нового матеріалу вчитель визначає, хто з учнів відповів на більшу кількість запитань, і відповідає на ті з них, що залишилися без відповідей.

1. Слов'яни під час Великого переселення народів

Розповідь учителя

Як ви вже знаєте, Велике переселення народів спричинило значні зміни на карті Європи. Складовою цього процесу стало Велике розселення слов’ян.

На заключному етапі Великого переселення народів у VI—VII ст. головну роль у переселенських потоках почали відігравати слов’янські племена антів і склавинів. Із межиріччя Дніпра і Вісли вони рушили до Подунав’я. Звідти ці племена стали здійснювати регулярні напади на Константинополь та візантійські володіння на Балканах, які дістали назву Балканських війн. Після перших успішних походів слов’яни почали залишатися за Дунаєм, а на кінець VII ст. майже повністю оволоділи Балканським півостровом.

Під час Великого розселення слов’ян одна їх частина залишилася на Балканському півострові, а друга рушила вгору за течією Дунаю і зайняла землі поряд з Ельбою (Лабою). Там вона зустрілася ще з одним переселенським потоком слов’янських племен, який прямував із межиріччя Вісли та Одеру (Одри) на захід. На межі VI—VII ст. слов’яни також активно просувалися на північ і північний схід, заселяючи землі, що належали балтським та угро-фінським племенам.

Розселення слов’ян відбувалося в складних умовах. У другій половині VI ст. важким ударом для них стала боротьба з кочовими племенами аварів, які з Азії спочатку переселилися до Північного Причорномор’я, а потім — на територію сучасної Угорщини, де й заснували свою державу — Аварський каганат. Тривалі аваро-слов’янські війни призвели до підкорення аварами склавинів, знесилення, а потім розпаду антського об’єднання племен. Із 602 р. анти в історичних джерелах не згадуються. Назва «склавшій» використовувалася досить часто стосовно племен, які в VII—IX ст. заселяли територію сучасної України. Вважають, що саме термін «склавшій» із часом трансформувався у «слов’яни».

Результатом Великого розселення слов’ян стало формування нових територіальних об’єднань слов’ян, які поділяють на східних, західних і південних.

2. Розселення племінних союзів східних слов'ян на території України

Розповідь учителя

У VIII ст. у східних слов’ян виникають союзи племен, про які повідомляє в літописі «Повість минулих літ» чернець Нестор.

Постать в історії

Нестор (? — після 1111) — чернець Києво-Печерського монастиря. Упорядник «Повісті минулих (временних) літ» — найдавнішого серед літописів, що збереглися до наших днів. Назву отримав за своїм вступним реченням: «Ось повісті временних літ, звідки пішла Руська земля...» Значення «Повісті...» для дослідників полягає в тому, що вона є головним, а в багатьох випадках і єдиним джерелом з історії східних слов’ян та Київської держави. Нестор-літописець зміг пов’язати давньоруську історію зі всесвітньою, проголосив важливу роль Русі у світовому історичному процесі.

Територію сучасної України, за повідомленням Нестора-літописця, заселяли сім союзів племен — деревляни, поляни, уличі, тиверці, сіверяни, волиняни (дуліби) і білі хорвати. Саме їх вважають предками українців. На землях, які зараз входять до складу Білорусі, жили дреговичі й полочани, Росії — кривичі, радимичі, словени й в’ятичі. Археологічні дані підтверджують повідомлення літописця щодо розселення східних слов’ян. Так, деревляни займали землі південного басейну річок Прип’ять, Горинь, західного берега Дніпра і північного басейну Тетерева. Поляни жили на захід від середнього Дніпра, між його притоками Тетеревом на півночі та Россю на півдні. Сіверяни займали території на схід від середньої течії Дніпра, басейн нижньої течії Десни, Сули, Псла і Ворскли до верхів’їв Сіверського Дінця. Тиверці жили в нижній течії річок Дністер і Прут, що досягала узбережжя Чорного моря. Волиняни (дуліби) розселялися на землях на північ від верхньої течії Дністра, у басейні Західного Бугу, на південь від верхів’їв Прип’яті. Уличі займали землі, розташовані між річками Оріль, Дніпро, Самара та в лісостеповій частині Південного Бугу. Білі хорвати жили у Верхній Наддністрянщині на захід від річки Збруч, межиріччі Верхнього Прута і Дністра, Північній Буковині, Прикарпатті й частині Закарпаття.

Особливу увагу серед інших східнослов’янських союзів племен Нестор-літописець приділяв полянам. За літописом, від них походили перші київські князі-брати Кий, Щек і Хорив, за яких почалося будівництво Києва. Це місто дістало назву на честь старшого з братів — Кия.

Робота з документом

«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» ПРО ЗАСНУВАННЯ КИЄВА

Поляни ж жили в ті часи окремо й володіли своїми родами... і були три брати: один мав ім’я Кий, другий — Щек і третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалася по ньому Хоривицею. І збудували городок в ім’я старшого свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві.

Запитання до документа

Як, за повідомленням Нестора-літописця, виник Київ?

3. Господарство та спосіб життя східнослов'янських племен

Колективна робота учнів з підручником

Учитель організовує самостійне опрацювання учнями відповідного матеріалу параграфа з наступним визначенням особливостей господарської діяльності і способу життя східних слов’ян у цей період.

Результати роботи учнів учитель систематизує й уточнює за допомогою наведеного матеріалу.

Додаткова інформація

Основним заняттям слов’ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. Селяни спалювали повалені вітром на окремих ділянках лісу сухі дерева і таким чином здійснювали підготовку землі під посіви. Згодом спалювали спеціально зрубані дерева. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді їх валили і спалювали. Попіл був добривом і розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали й освоювали нову ділянку.

У лісостеповій зоні слов’яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов’яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле обробляли і засівали до того часу, поки ці землі давали хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для «відпочинку», а інше використовувалося. У той час вільних земель було багато і слов’яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що у слов’ян уже був залізний серп, мотики, кістяна і дерев’яна соха з металевим наконечником.

Слов’яни займалися й скотарством. Вони розводили корів, овець, кіз, коней, свиней. Також полювали на хутрових звірів — хутро було цінним товаром, займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби і ягоди.

Поступово у слов’ян значного розвитку набувають ремесла. Найбільш поширеними було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.

Свої житла слов’яни будували переважно з дерева, заглиблюючи їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовували піч — для обігріву житла і приготування їжі. Над відкритим вогнищем підвішували казан. Неподалік будинку обов’язково розміщувалася яма-льох, де слов’яни зберігали зерно та інші продукти.

Слов’яни жили первісною сусідською общиною. Існували великі патріархальні сім’ї, які вміщували декілька поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили в близьких поселеннях, що називалися «гніздами». Група таких «гнізд» об’єднувалася у плем’я. Із них утворювалися союзи племен.

Давні слов’яни мали свої релігійні вірування. Їхня релігія має назву язичництво. Слов’яни обожнювали незрозумілі їм сили природи. Вони мали свій поховальний обряд, в основу якого була покладена віра у потойбічне життя. Померлих спалювали і ховали у спеціальних ямах. До могил складали речі померлого, знаряддя праці, посуд, їжу, інколи зброю.

Крім цього, у давніх слов’ян існувала віра в різних духів.

Найдавніші писемні повідомлення про вірування слов’ян належать візантійському історику VI ст. Прокопію Кесарійському. Він писав, що слов’яни вважають «володарем усього» одного з богів — творця блискавок Перуна. Йому приносили в жертву биків та інших тварин. Крім Перуна, до нас дійшли такі назви слов’янських богів: Велес, Даждьбог, Стрибог, Род, Макош та ін. Слов’яни поклонялися також духам природи — джерелам, горам, лісам, полям тощо та іншим божествам, готували їм пожертви і під час жертвоприношень ворожили. Місця поклоніння богам, де встановлювалися їхні ідоли, називаються капищами. До наших днів зберігся Збруцький ідол.

Робота з термінами і поняттями

Союзи племен — об'єднання кількох племен, які за певних умов давали початок державній організації.

Літопис — хронологічний послідовний запис історичних подій, зроблений їхнім сучасником.

4. Сусіди східнослов'янських племен

Розповідь учителя

Сусідами східних слов’ян на півночі, північному заході та північному сході були угро-фінські та балтські племена. Поступово ці спільноти розчинялися в слов’янському середовищі. Землі на захід від східнослов’янських теренів заселяли західні слов’яни. У західних слов’ян на території сучасної Польщі виникло декілька союзів племен (полян, віслян, мазовшан та ін.). Союзи західнослов’янських племен словаків, моравів, чехів та інших на початку IX ст. утворили Великоморавську державу, до складу якої входила частина Закарпаття, заселена білими хорватами.

На півдні, південному сході та сході жили тюркські племена болгар і хозар. Племена болгар наприкінці VI ст. утворили в Приазов’ї свою державу Велика Болгарія. У середині VII ст. вона була знищена хозарами. Тоді частина болгар переселилася на середню Волгу, де заснувала нову державу — Волзьку Булгарію (її територія загалом збігається з межами сучасної республіки Татарстан у складі Російської Федерації).

Інша частина болгарських племен, очолювана ханом Аспарухом, переселилася на Дунай і спільно з місцевими слов’янськими союзами племен створила державу під назвою Перше Болгарське царство. Його поява започаткувала історію сучасної європейської держави Болгарії.

На завойованих землях хозари в середині VII ст. утворили державу Хозарський каганат. У VIII ст. вони підкорили східнослов’янські союзи племен полян, сіверян, радимичів та в’ятичів і примусили їх сплачувати данину.

Важливе значення для розвитку східних слов’ян мало те, що через їхні землі пролягав один із важливих торговельних шляхів середньовічного світу «із варягів у греки», який поєднував Балтійське і Чорне моря.

Цікаво знати

У «Повісті минулих літ» наведено розповідь про данину полян хозарам. Після смерті Кия, Щека і Хорива, як зауважує Нестор, поляни зазнавали утисків від навколишніх племен. І знайшли їх хозари, коли вони сиділи в лісі на горах, і сказали: «Платіть нам данину». Поляни тоді, порадившись, дали їм від кожної родини по мечу. І понесли це хозари князеві своєму і старійшинам своїм, і сказали їм: «Ось знайшли ми данину нову». А ті запитали їх: «Звідки?» І вони сказали їм: «У лісі на горах, над рікою Дніпровською». А ті запитали: «Що вам дали?», і вони показали мечі, і мовили старці хозарські: «Недобра се данина, княже. Ми здобули її однобічною зброєю, себто шаблями, а сих зброя обоюдогостра, себто мечі. Ці будуть брати данину і з нас, і з інших земель». І все це справдилося, стверджує Нестор, бо говорили вони не зі своєї волі, а за Божим повелінням.

Варягами (від візантійського слова «варанти» — найманці) слов’яни називали предків сучасних норвежців, шведів, данців та ісландців. У Західній Європі їх називали норманами (північними людьми). Ці жорстокі й відважні шукачі пригод наймалися служити візантійському імператорові або засновували торговельні поселення на слов’янських землях, накопичували в них товари — мед, віск, хутро і рабів, а потім везли продавати їх грекам до Візантії.

5. Етнічні й державотворчі процеси у східних слов'ян у VIII—IX ст.

Розповідь учителя

Тривалий час після завершення розселення у східних, західних і південних слов’ян зберігалося багато спільного в етнічній сфері. Зокрема, деякі дослідники вважають, що досить довго була зрозумілою для всіх слов’ян єдина слов’янська мова. Одночасно із цим, переселяючись, як правило, на вже заселені землі, слов’яни потрапляли під вплив місцевої людності. У VIII—IX ст. як у східних, так і в інших груп слов’ян поступово виникали і поглиблювалися етнічні відмінності між віддаленими союзами племен і головним слов’янським осередком на його історичній прабатьківщині між Дніпром та Віслою.

У VIII—IX ст. у східних слов’ян набирають сили державотворчі процеси. У результаті об’єднання окремих союзів племен виникають нові утворення — племінні княжіння. Колене з них мало власну територію. Сучасні вчені вважають, що ці об’єднання містили елементи державності.

За свідченням арабських авторів, на східнослов’янських землях існували три об’єднання: Куявія (землі полян із Києвом), Славія (землі ільменських словенів) та Артанія (Ростово-Суздальська земля, а можливо, Причорноморські або Приазовські землі).

Вважається, що племінне княжіння полян у Середньому Подніпров’ї, відоме арабам як Куявія, стало осередком, довкола якого зростала східнослов’янська державність.

Робота з термінами і поняттями

Державотворчі процеси — процеси, що пов'язані з виникненням у певних народів держави — системи влади, за якої порядок у суспільстві підтримується за допомогою спеціальних організацій і людей — армії, чиновників, наглядачів тощо.

Етнічні процеси — процеси, що характеризують особливості розвитку (національно-культурні, мовні тощо) якого-небудь народу.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

I варіант

Бесіда за запитаннями

1. Де розташовувалася прабатьківщина слов’ян?

2. Що таке Балканські війни?

3. Назвіть союзи племен східних слов’ян предків українців.

4. Що таке літопис?

5. Що було основним заняттям слов’ян?

6. Як називалася держава, утворена хозарами?

7. Кого на слов’янських землях називали варягами?

8. Що таке етнічні процеси?

9. Як в арабських джерелах називали три об’єднання, що існували на східнослов’янських землях у VIII—IX ст.?

II варіант

Дидактична гра «Чиста дошка»

Учитель організовує перевірку результатів виконання завдань до дидактичної гри, запропонованої учням перед початком розгляду нового матеріалу.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель привертає увагу учнів до провідних ідей матеріалу, розглянутого на уроці, і за потребою супроводжує їх коротким коментарем. Унаслідок розселення слов’ян у V—VII ст. на великій території Європи виникли три групи слов’янських племен: східна, західна і південна.

Східнослов’янські союзи племен деревлян, полян, уличів, тиверців, сіверян, волинян (дулібів) і білих хорватів, що заселяли територію сучасної України, вважаються предками українців.

В етнічному розвитку східних слов’ян визначальною залишалася спільна спадщина історичної прабатьківщини.

У VIII—IX ст. у результаті розгортання об’єднавчих процесів у східних слов’ян з’являються племінні княжіння.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 2 підручника.

2. Користуючись додатковими джерелами, підготуйте повідомлення про Нестора-літописця.