Історія України. 7 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 16

Тема. Роздробленість Київської держави: Київське і Чернігівське князівства в середині XII — першій половині XIII ст.

Мета: пояснити причини роздробленості Русі; визначити особливості політичного і соціально-економічного розвитку Київського і Чернігівського князівств у зазначений період; пояснити зміст термінів і понять «політична роздробленість», «причини роздробленості»; розвивати вміння аналізувати і систематизувати матеріал; виховувати повагу до історичного минулого.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, карта «Українські землі у другій половині XII — першій чверті XIII ст.».

Основні терміни і поняття: політична роздробленість, причини роздробленості.

Основні дати і події: 1169 р. — розорення Києва союзом князів, очолюваним Андрієм Боголюбським; 1185 р. — невдалий похід князя Ігоря Святославича проти половців, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім».

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

III. Актуалізація опорних знань

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Причини роздробленості Київської держави.

2. Київське князівство.

3. Чернігово-Сіверське князівство.

4. «Слово о полку Ігоревім».

V. Закріплення нових знань

VI. Підсумки уроку

VII. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

I варіант

Дидактична гра «По одному реченню»

Правила гри наведені в розробці уроку № 3.

Для гри використовуються обрані вчителем запитання з II варіанту перевірки домашнього завдання.

II варіант

Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте боротьбу Володимира Мономаха з половцями.

2. Завдяки чому Володимиру Мономаху вдалося відновити єдність Київської держави?

3. Охарактеризуйте діяльність Володимира Мономаха як великого князя київського.

4. У чому вбачають важливість твору Володимира Мономаха «Повчання»?

5. Яких висновків ви дійшли, готуючи до уроку повідомлення про Володимира Мономаха?

6. Яку роль у розвитку Київської держави відіграло правління Мстислава Великого? Чому його вважають останнім князем єдиної Русі.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Що таке політична роздробленість?

2. Які особливості періоду роздробленості в історії середньовічної Західної Європи?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Випереджальне завдання

Учитель доручає учням впродовж розгляду нового матеріалу систематизувати його за наведеною формою.

Назва князівства

Територія, розташування

Особливості господарства

Політичне життя

       

1. Причини роздробленості Київської держави Розповідь учителя

Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Русі як період політичної роздробленості. Окремі землі прагнули самостійного розвитку.

Уже у XII ст. на території Русі з’являються окремі самостійні князівства і землі: Галицьке, Волинське, Київське, Муромське, Переяславське, Полоцько-Мінське, Ростово-Суздальське, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське, Чернігово-Сіверське князівства та Новгородська і Псковська землі. Характерною рисою роздробленості був її прогресуючий характер. Так, якщо у XII ст. утворилося 12 князівств (земель), то на початку XIII ст. їхня кількість становила 50, а в XIV ст. — 250 князівств.

Роздроблення дістало назву «феодального», оскільки його визначальними причинами були утвердження й подальший розвиток землеволодіння, виділення окремих земель і поява значних політичних центрів, їхнє прагнення самостійності та незалежності від головного державного центру — Києва.

Політичну роздробленість Київської держави зумовили декілька чинників.

По-перше, великі простори держави, відсутність розгалуженого ефективного апарату управління.

На початок XII ст. Русь займала площу майже 800 тис. км2, що, з одного боку, було свідченням державної могутності, а з другого, — джерелом слабкості. Великий князь у цей час не володів достатньо міцним і розгалуженим апаратом влади, фактично не мав розвинутої мережі доріг, швидких видів транспорту чи засобів зв’язку для ефективного здійснення своїх владних повноважень на такій величезній території. Тому в запровадженні своєї політики великим князям доводилося покладатися на удільних правителів, яких, як правило, обтяжувала така зверхність. Крім того, вони самі прагнули посісти великокнязівський престол.

По-друге, етнічна неоднорідність населення.

Не сприяло зміцненню держави і те, що на Русі поруч зі слов’янами, які становили більшість населення, проживало понад 20 інших народів: на півночі й північному сході — чудь, весь, меря, мурома, мордва, на півдні — печеніги, половці, турки, каракалпаки, на північному заході — литва і ятвяги. Більшість цих народів силою потрапили під владу київських князів або були ворожі їм.

По-третє, зростання великого землеволодіння.

Із розвитком господарства і феодальних відносин зміцнювалося і велике землеволодіння. Базуючись на натуральному господарстві, воно посилило владу місцевих князів і бояр, які, у свою чергу, прагнули економічної самостійності та політичної відокремленості.

Велике землеволодіння утворювалося різними шляхами: захопленням земель сільської общини, освоєнням нових земель та їхньою купівлею. Наприкінці XI — у XII ст. набуває поширення практика роздачі земель боярам та дружинникам у спадкове володіння (вотчину) в нагороду за службу князю.

Спочатку це сприяло зміцненню центральної влади, адже майже кожен із нових землевласників, стверджуючись у власній вотчині, як правило, спирався на авторитет великого князя. Проте опанувавши підвладні землі, створивши свій апарат управління, дружину, місцева верхівка дедалі більше відчуває її потяг до економічної самостійності та політичної відокремленості земель.

По-четверте, відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади.

Спочатку на Русі домінував «горизонтальний» принцип спадкоємності князівської влади (від старшого до молодшого, а після смерті представників старшого покоління — від сина старшого брата до сина наступного за віком). Помітне збільшення кількості нащадків Володимира Святославича та Ярослава Мудрого зумовило той факт, що вже наприкінці XI ст. деякі з них, виходячи з власних інтересів, почали енергійно виступати за «вотчинний», або «вертикальний», принцип (від батьків до сина). Паралельне існування цих двох принципів і неврегульованість питання престолонаслідування розхитувало Київську державу. У центрі міжусобного протистояння, як правило, лишався Київ, який на той час був не тільки символом, а й засобом влади.

По-п’яте, зміна ситуації в торгівлі.

Наприкінці XI ст. половецькі полчища фактично перерізали торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів. Крім того, серйозного удару по торгівлі Русі завдали події світового значення: слабіючи, Візантія в 1082 р. за допомогу у війні із Сицилією дала дозвіл Венеції торгувати без мита і мати свої порти на території Візантійської імперії; хрестові походи відкрили для італійських, французьких та німецьких міст морський шлях на Схід, безпосередньо з’єднали Західну Європу з Малою Азією, Візантією. До того ж у 1204 р. Константинополь, який був ключовим пунктом торговельного шляху «із варягів у греки», став жертвою четвертого хрестового походу. Унаслідок цих подій Київ залишився осторонь основних торговельних шляхів. Такий стан речей зумовив певний занепад Києва як центру торгівлі. Починають з’являтися нові центри торгівлі й нові торговельні шляхи.

По-шосте, постійні напади кочівників та втручання сусідніх держав у внутрішні справи Русі.

За свідченням літописців, лише половці здійснили в 1055— 1236 рр. 12 великих походів на руські землі, хоча, як вважають дослідники, насправді їх було набагато більше. До того ж половці понад 30 разів брали участь у міжкнязівських усобицях.

Період політичної роздробленості в історії Київської держави є закономірним етапом, що відображає не особливості розвитку руського суспільства, а загальноєвропейські тенденції.

У період політичної роздробленості на території України існували Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (виділилося з Чернігівського), Переяславське, Волинське та Галицьке князівства (останні два в 1199 р. були об’єднані).

Особливістю міжусобної боротьби князів було те, що вона не зводилася до висування територіальних претензій, кордони князівств-земель були, як правило, непорушні. Зміна кордонів відбувалася лише у разі переходу уділу від одного князя до іншого.

2. Київське князівство

Розповідь учителя

Серед земель Південної Русі-України найважливіше місце займало Київське князівство, де розташовувалася столиця Русі. Власне Київське князівство охоплювало територію, що включала колишні землі полян, деревлян, дреговичів і уличів. Князівство належало до найбільш розвинених в економічному відношенні земель Русі, у літописах згадуються 79 її міст. Головне місто — Київ, населення якого тоді складало близько 50 тис. жителів. Міста, як правило, були центрами ремесла і торгівлі. Через Київське князівство проходили Грецький, Соляний і Залозний торговельні шляхи. Основу господарства князівства складало орне землеробство.

Київ залишався релігійним центром Русі, куди прагнули потрапити прочани з усіх куточків держави.

Боротьба за Київ завжди набувала загальнодержавного масштабу. Лише за одне століття (1146—1246 рр.) київський престол 46 разів переходив від одного князя до іншого.

У 40-х рр. XII ст. розгорнулася жорстока боротьба за київський престол між родами Мономаховичів і Ольговичів, а потім між різними гілками Мономаховичів. У цій боротьбі князі брали собі за союзників половців, поляків, литовців та угорців. Усобиця переважно велася між Ізяславом Мстиславичем і Юрієм Долгоруким.

У такій княжій колотнечі фактичними господарями Києва стали бояри. Вони виганяли або вбивали небажаних князів, запрошуючи на престол свого князя.

Так, зокрема, сталося з Володимиро-Суздальським князем Юрієм Долгоруким, який тричі захоплював Київ, але в 1157 р. був отруєний під час бенкету.

Водночас Київ страждав від міжкнязівської боротьби. В історію увійшов страшний погром, заподіяний місту в 1169 р. союзом князів, очолюваним князем Андрієм Боголюбським (син Юрія Долгорукого), який намагався знищити Київ як столицю-суперницю, натомість піднявши роль свого князівства.

Робота з документом

ЛІТОПИС ПРО ПОГРОМ КИЄВА ДРУЖИНОЮ АНДРІЯ БОГОЛЮБСЬКОГО (1169 Р.)

І грабували вони два дні увесь город — Поділля, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн убивали, а других в’язали, жінок вели в полон, силоміць розлучаючи із мужами їхніми. Діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І взяли вони майна без рахунку, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони познімали... і всі святині були забрані. Запалений був навіть монастир Печерський... І був у Києві серед усіх людей стогін, і туга, і скорбота невтишима, і сльози безперестанні.

Запитання до документа

1) Із якою метою був здійснений такий погром міста?

2) Чому в церквах було забрано ікони, книги, ризи, дзвони, святині?

Проте місто незабаром відновилося. А повторна спроба Андрія розорити місто в 1174 р. виявилася невдалою.

Зрештою київські бояри погодилися на співправління двох князів із різних княжих родів. Ця система в останній чверті XII ст. забезпечила місту відносний спокій і розвиток. Такими співправителями стали Святослав Всеволодович (належав до роду Ольговичів) (1177—1194 рр.) і Рюрик Ростиславич (належав до роду смоленських Ростиславичів) (1180—1202 рр.). У цьому дуумвіраті першість мав Святослав. Саме він організував вдалі походи проти половців 1183, 1185, 1187 рр., які змусили тих відійти до пониззя Сіверського Дінця. Після смерті Святослава й Рюрика Київське князівство знову захопив вир міжусобної боротьби.

У 1223 р. відбулася битва русичів із монголами на річці Калка, у якій загинув князь Мстислав Романович. Після цього політична роль Києва занепала.

3. Чернігово-Сіверське князівство

Колективна робота учнів з підручником

Учитель організовує самостійне опрацювання учнями відповідного матеріалу параграфа з наступною його систематизацією за критеріями таблиці, отриманими перед початком розгляду матеріалу.

Результати роботи учнів учитель систематизує й уточнює за допомогою наведеного матеріалу.

Додаткова інформація

Чернігівське князівство разом із Київським та Переяславським складали державне і територіальне ядро Русі, яке сформувалося у IX ст.

Формування Чернігівського князівства завершилося в XI ст., коли Ярослав Мудрий, віддавши Чернігову колишні землі радимичів, в’ятичів, а також Муромську волость і Тмутаракань (сучасна Тамань), посадив там намісником свого сина Святослава. Чернігівське князівство належало до економічно розвинених. Проте в господарському розвитку князівство було неоднорідним. Найбільш розвиненими були землі навколо Чернігова. Більша частина князівства була вкрита лісами. Економічних зв’язків між окремими районами майже не існувало. Серед міст виділявся Чернігів — другий після Києва центр Русі. Загалом у князівстві налічувалося понад 40 міст. Чернігівська земля поділялася на 16 уділів (найбільший — Новгород-Сіверське князівство).

У період свого розквіту в середині XII ст. князівство мало великий вплив на сусідні землі й навіть претендувало на роль об’єднувача земель Русі. Ольговичі були одним із найвпливовіших княжих родів. Певний час вони володіли і Києвом. Саме тоді в Києві було збудовано Кирилівську церкву, яка стала усипальнею чернігівських князів. Проте протягом XII — першої половини XIII ст. князівство не знало спокою. Часті зміни князів, облоги, пожежі стали звичними для Чернігова. Однак усупереч цьому саме в цей час місто швидко зростало і багатіло.

Найвідомішим чернігівським князем був Михайло Всеволодович (1224—1234 рр.). Він намагався захопити галицький і київський престол, вівши боротьбу з Данилом Романовичем, Володимиром Рюриковичем і Ярославом Всеволодовичем. У 1238 р. на короткий час Михайло Всеволодович став київським князем. Однак у 1239 р. під час монгольської навали він втік до Угорщини. Тоді його володіння були захоплені та поділені між князями. У 1246 р. Михайло поїхав до Золотої Орди, сподіваючись отримати ярлик (право на княжіння) на Чернігівське князівство. Однак за відмову поклонитися язичницьким ідолам був страчений татарами. Згодом канонізований православною церквою.

4. «Слово о полку Ігоревім»

Розповідь учителя

Успішна антиполовецька боротьба київського, волинського, галицького, переяславського і смоленського князів на чолі зі Святославом Всеволодовичем викликала заздрість новгород-сіверського князя Ігоря Святославича, який увесь час ухилявся від спільних походів. Дізнавшись про чергову перемогу Святослава, він звернувся до своїх васалів із закликом здійснити самостійний похід: «Підемо в похід і собі славу здобудемо!» Проте похід 1185 р. мав сумні наслідки. Військо Ігоря загинуло в битві на берегах річки Каяли, а сам він потрапив у полон. Ця трагедія, як пише літописець, відкрила «ворота на Руську землю». Половці стали спустошувати землі Переяславщини, Чернігівщини, Київщини. Лише завдяки значним зусиллям удалося відбити ворога.

Цікаво знати

ЗІ «СЛОВА О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Перестали князі невірних воювати,

Стали один одному казати:

«Се моє, а се теж моє. Брате!»

Стали вони діла дрібні Вважати за великі,

На себе самих підіймати чвари,—

А невірні з усіх сторін находили,

Землю Руську долали.

(Переклад М. Рильського)

Саме цьому невдалому походу Ігоря Святославича і присвячений твір невідомого автора «Слово о полку Ігоревім». «Слово...» написане яскравою поетичною мовою. Незвично виразним і ліричним є «плач Ярославни», пронизаний народною поезією. Улюбленим образом автора є сокіл. У творі автор різко засудив князівські чвари і закликав до єдності.

Цікаво знати

Історики висувають безліч гіпотез стосовно того, хто написав «Слово о полку Ігоревім». Деякі навіть стверджують, що це підробка. Відомо лише, що наприкінці XVIII ст. рукопис знайшов О. Мусін-Пушкін, а сам твір було надруковано 1800 р.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

I варіант

Випереджальне завдання

Учитель організовує перевірку результатів роботи із систематизацією матеріалу за формою таблиці, отриманої перед початком розгляду матеріалу.

II варіант

Бесіда за запитаннями

1. Якою була площа території Київської держави на початку XII ст.?

2. У чому полягала етнічна неоднорідність населення Русі?

3. У якому з князівств Київської держави доби роздробленості літописці нараховували 79 міст?

4. Коли коаліція князів на чолі з Андрієм Боголюбським здійснила погром Києва?

5. Землі яких східнослов’янських племінних союзів охоплювали Чернігово-Сіверське князівство?

6. Коли відбувся похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім»?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель доручає учням кількома реченнями самостійно сформулювати підсумки уроку.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 12 підручника.

2. Підготуйте повідомлення за темою «"Слово о полку Ігоревім" як літературна пам'ятка та історичне джерело».