Історія України. 7 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 10*

Тема. Суспільний і політичний устрій та господарське життя Київської держави наприкінці X — у першій половині XI ст. (Слайд 1)

Мета: визначити особливості суспільного життя політичного устрою й стану господарства Русі у зазначений період; пояснити зміст термінів і понять «централізована монархія», «князівська рада», «домен», «уділ», «соціальна верства», «сюзерен», «гривня», «віче», «вотчина», «помістя»; розвивати вміння поєднувати інформацію з різних джерел для отримання нових знань; виховувати повагу до історичного минулого.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас.

Основні терміни і поняття: централізована монархія, князівська рада, домен, уділ, соціальна верства, сюзерен, гривня, віче, вотчина, помістя.

Основні дати і події: кінець X — перша половина XI ст. — період існування централізованої монархії на Русі.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Перевірка домашнього завдання

III. Актуалізація опорних знань

IV. Вивчення нового матеріалу (Слайд 2)

1. Політичний устрій.

2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення.

3. Розвиток господарства.

4. Повсякденне життя.

V. Закріплення нових знань

VI. Підсумки уроку

VII. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Бесіда за запитаннями (Слайди 3—4)

1. Розкажіть, як відбувалася міжусобна боротьба між синами Володимира й утвердження Ярослава в Києві.

2. Охарактеризуйте внутрішньополітичну діяльність Ярослава.

3. Яким був внесок князя Ярослава в культурно-освітнє і церковне життя Київської держави?

4. Якими були особливості зовнішньої політики князя Ярослава?

5. Історики часто називають князя Ярослава «тестем Європи». Поясніть чому.

6. Яких висновків ви дійшли, працюючи вдома над есе?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями (Слайди 5—6)

1. Що таке «дружинна держава»?

2. Яким був склад населення Русі в IX—X ст.?

3. Що ви знаєте про систему управління Київською державою в IX—X ст.?

4. Яким було життя людей у селах та містах Русі в цей період?

5. Що таке феодалізм?

6. Якими були особливості структури феодального суспільства й управління державою в середньовічній Європі?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Дидактична гра «Шість запитань»

Використання гри сприятиме активізації роботи учнів на уроці. (Правила гри наведено в розробці уроку № 5 за II варіантом розгляду теми.)

1. Політичний устрій

Розповідь учителя

(Слайди 7— 8) Наприкінці X — у першій половині XI ст. формою державного правління Русі стала централізована монархія. Монархія на Русі існувала в цей час майже повністю у формі одноосібної влади великого київського князя. Лише деякий час після міжусобної боротьби між синами Володимира князь Ярослав спільно правив державою зі своїм братом Мстиславом. Великий князь київський у цей час уже став повновладним правителем країни, а не першим серед інших князів, як раніше.

Нащадки колишніх східнослов’янських племінних князів були васалами Києва.

Князь був головним носієм державної влади, представником Русі на міжнародній арені. Зовнішні відносини з іноземними державами були його винятковим правом. Князь зосереджував у своїх руках законодавчу, судову, виконавчу і військову владу. Він установлював правові норми, що регулювали різні питання суспільного життя. Ви вже знаєте про «Устав земляний» князя Володимира і «Правду Ярослава».

До обсягу повноважень великого князя належали також військові справи. Він був головним воєначальником, вирішував питання оборони країни, брав участь у воєнних кампаніях.

Робота з термінами і поняттями (Слайд 9)

Централізована монархія — форма правління, за якої найвища державна влада зосереджувалася в руках однієї особи — монарха, що управляє країною з одного центру.

Князь являв собою головну державну структуру, забезпечував діяльність усіх органів управління і вважався символом державної стабільності. Влада князя була необмеженою й залежала від його авторитету. Військову підтримку діяльності князя забезпечувала дружина, що перебувала у васальній залежності від нього. Вона поділялася на старших дружинників, які отримували від князя за свою службу землі, і молодших — які отримували платню або частину здобичі.

При князі існувала князівська рада, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

Робота з термінами і поняттями

Князівська рада — дорадчий орган при великому князі київському, що походить від східнослов'янських племінних рад старійшин.

Робота з документом

«ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ» ПРО ОБРАННЯ НОВОЇ ВІРИ КНЯЗЕМ ВОЛОДИМИРОМ

У рік 987. Скликав Володимир бояр своїх і старців городських і сказав їм: «Осе приходили до мене болгари, кажучи: “Прийми закон наш”. Потім же прийшли німці, і тії хвалили закон свій. Після сих приходили жиди. А після сих приходили й греки, гудячи всі закони, а свій хвалячи, і багато говорили вони, розказуючи од початку світу... Так що ви врадите? Що відповісте?»

І сказали бояри і старці: «Ти знаєш, княже, що своє ніхто не хулить, а хвалить. Якщо хочеш ти розізнати гаразд, то маєш у себе мужів. Пославши їх, розізнай у кожного про їхню службу і як хто служить Богові».

Запитання до документа

1) Хто був ініціатором скликання ради?

2) Із якою метою князь скликав раду?

3) Яким чином члени ради могли впливати на рішення князя?

Князівська рада своїми порадами мала можливість впливати на рішення князя. Із радою князь обговорював найважливіші питання державного життя: оголошення війни, укладення мирних угод, династичних шлюбів, установлення нових правових норм, вирішення важливих судових справ тощо. Зокрема, за повідомленням Нестора-літописця, перед прийняттям християнства князь Володимир скликав раду для обговорення питання вибору нової віри.

(Слайд 10) Певне місце в системі державного правління посідало віче. Цей орган влади зберігався як залишок старих відносин і продовжував слов’янську традицію племінних зборів. Волевиявлення віча мало на меті довести думку народу до великого князя київського або його намісників. Проте роль віча за доби існування на Русі централізованої монархії була досить незначною.

Робота з термінами і поняттями (Слайд 11)

Віче — народні збори всього дорослого вільного населення, що приймало рішення з важливих громадських і державних справ. 2

2. Становлення феодальних відносин. Основні верстви населення

Розповідь учителя

У країнах Центральної та Західної Європи Середньовіччя, як ви вже знаєте, стало періодом становлення феодальних відносин. За часів Київської держави феодальне суспільство сформувалося також у східних слов’ян. Цей процес був досить тривалим і пройшов декілька етапів.

Феодалізм у східних слов’ян формувався на основі розкладу родоплемінних відносин. Спочатку вільні селяни-общинники віддавали певну кількість вироблених ними продуктів як натуральну повинність своїй родоплемінній знаті. (Слайд 12) У IX ст. право збирання данини з усього вільного населення східнослов’янських земель перейшло до київського князя і його дружини. Збір данини мав назву полюддя.

(Слайд 13) На наступному етапі, у X ст., київські князі захопили і привласнили общинні землі. За великим київським князем визнавалося право на верховне володіння всією землею Русі. Наприкінці X ст. розпочалося формування доменів — володінь удільних князів.

Цьому сприяла адміністративна реформа князя Володимира, у результаті якої він позбавив племінних князів права управляти землями і передав ці права своїм синам.

Робота з термінами і поняттями (Слайд 14)

Домен — особисте земельне володіння середньовічного феодала.

Уділ — адміністративно-територіальна одиниця у Київській державі, якою управляв князь, залежний від великого київського князя.

Наступним кроком у становленні феодальних відносин стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті (бояр) та православної церкви. У X—XI ст. на Русі почали формуватися васальні відносини: за вірну службу князь надавав своїм боярам і дружинникам право «кормління» — вони могли залишати собі податки, які сплачувало населення певної території.

Дещо пізніше, імовірно наприкінці XI ст., з’являються боярські вотчини, які їхні власники могли передавати своїм нащадкам у спадок. Джерелом їхнього виникнення могли бути землі, з яких стягувалися податки (для дружинної верхівки), або землі родової спільноти (для родоплемінної знаті).

Помісна форма землеволодіння, коли князь надавав землі боярам або дружинникам не в повну власність, а за умови несення служби, на думку деяких дослідників, виникла на Русі з XII ст. Вона не передбачала для господаря помістя можливості передачі землі в спадок, продане, дарування тощо без згоди князя. Становлення феодальних відносин вплинуло на склад суспільства Київської держави. Сформувалася своєрідна соціальна піраміда, що визначала становище представників різних соціальних верств населення.

Робота з термінами і поняттями (Слайд 15)

Вотчина — феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати в спадок, продавати, дарувати тощо.

Помістя — феодальна земельна власність, що надавалася за службу у війську чи при дворі, яку не можна було заповідати, продавати тощо.

Соціальна верства — велика група людей, становище якої в суспільстві визначається певним обсягом прав і обов'язків.

Особливістю формування феодальних відносин на Русі стало те, що, на відміну від Західної і Центральної Європи, тут не сформувалося розгалуженої системи відносин між сеньйорами і васалами у вигляді «феодальної драбини». Верховним сеньйором, або сюзереном, що мав право надавати землю, був великий київський князь.

Усі інші удільні князі, бояри і дружинники були його васалами. Роздавати землю удільні князі й бояри права не мали.

Суспільство Київської держави поділялося на панівні й залежні верстви населення. До панівної верстви належали князі, бояри і дружинники, до залежної — міщани, вільні й залежні селяни, дворова челядь (холопи). Руське духовенство, яке сформувалося після прийняття християнства, також входило до панівної верстви. Воно поділялося на вище духовенство (митрополит, єпископи та ін.) і рядових священнослужителів.

Найбільшу частину населення становили смерди — особисто вільні селяни-общинники, що мали власне господарство, земельні наділи й сплачували данину князю. Тимчасово залежними селянами були закупи і рядовичі. Закупами називали тих селян, які через різні обставини втратили своє господарство й змушені були працювати на землевласника за грошову позичку (купу). Тих селян, що уклали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до нього працювали в його господарстві, називали рядовичами. Зовсім безправною була дворова челядь і холопи. До челяді належали особи, які втратили своє господарство й працювали на господаря. їх могли продати, подарувати або передати в спадок. Холопами ставали переважно військовополонені. їхнє становище нагадувало становище рабів, яких господар міг навіть безкарно вбити.

У складі міщан переважну більшість становили вільні ремісники і торговці, які сплачували податки і виконували повинності на користь міст. В XI ст. міські ремісники і купецтво стали об’єднуватися в артілі й спілки за фаховими ознаками.

Робота з термінами і поняттями

Сюзерен — за часів феодалізму великий феодал-сеньйор, що був господарем над васалами.

3. Розвиток господарства

Колективна робота учнів з підручником

Учитель організовує самостійне опрацювання учнями відповідного матеріалу параграфа із наступним визначенням особливостей господарського життя Київської держави в цей період.

Результати роботи учнів учитель систематизує і уточнює за допомогою наведеного матеріалу.

Додаткова інформація

Наприкінці X — у першій половині XI ст. провідною галуззю господарства Київської держави залишалося, як і раніше, сільське господарство. Особливо великого розвитку досягло землеробство. Селяни вирощували жито, пшеницю, просо, ячмінь, овес, горох. Для обробітку землі, залежно від ґрунтів, використовували плуг, рало або соху. Землю обробляли за допомогою тяглової сили — коней та волів. У лісових районах Русі залишалася підсічна система землеробства, а в лісостепових — парова система з двопільною і трипільною сівозмінами. У першій половині XI ст. з’явилися перші млини.

З овочів садили капусту, огірки, ріпу, часник, цибулю. У садах вирощували вишні, сливи, яблука та груші. Успішно розвивалося присадибне тваринництво: на Правобережжі розводили переважно велику рогату худобу, на Лівобережжі — свиней, коней, кіз, овець. Займалися також і птахівництвом.

Серед промислів найпоширенішими були мисливство, рибальство і бортництво. Продукти мисливства, особливо хутро, купці вивозили до інших країн. Русичі здавна вживали в їжу мед і виготовляли з нього напої. Із воску робили свічки. Мед і віск також вивозилися для торгівлі за кордон.

Ремесло розвивалося як у сільській місцевості, так і в містах. У Київській державі існувало понад 60 видів ремесел. Найбільших успіхів руські майстри досягли в металургійному виробництві та обробці заліза, про високий рівень якого свідчили застосування ремісниками зварювання, кування, лиття металу, а також гартування сталі. У майстернях ремісники виготовляли знаряддя праці (сокири, зубила, кліщі тощо), зброю (щити, списи, шоломи, мечі, кольчуги тощо), предмети побуту, золоті, срібні, бронзові прикраси. За даними археологічних досліджень, із заліза в цей період виготовляли близько 150 видів різноманітних виробів.

Витонченістю і досконалістю характеризувалися руські ювелірні вироби, виготовлені в техніці черні та перегородчастої емалі. Німецький чернець Теофіл в XI ст. називав Київську державу країною, майстри якої відкрили ці ювелірні техніки.

Мистецтво черні русичі опанували в X ст. Так називали чорні та темно-сірі зображення, нанесені на метал за допомогою гравірування й подальшого заповнення штрихів особливим сплавом. (Слайд 16) У техніці черні виготовлялися срібні колти (підвіски), медальйони, персні, хрести, браслети тощо.

Мистецтво перегородчастої емалі руські майстри запозичили в X—XI ст. у візантійців. Воно полягало в тому, що на поверхню золота або срібла напаювалися тонкі дротинки, які складали контур майбутнього малюнка. Вони утворювали перегородки, простір між якими заповнювався емаллю — різнокольоровою склоподібною масою. Потім річ клали на жаровню, де емаль плавилася й згодом застигала. Використовувалися емалі синього, жовтого, червоного, білого, зеленого і коричневого кольорів.

Емалями прикрашали князівські діадеми, сережки, намиста, підвіски, медальйони, хрести, оклади (оправи) церковних книг. Залишки майстерень, де виробляли емалі, знайдені археологами під час розкопок центральної частини стародавнього Києва та на території Києво-Печерського монастиря.

Інтенсивного розвитку в цей час набуло гончарство. Найбільше продукції на ринок постачали саме гончарі. Це були горщики, глечики, світильники, підсвічники, керамічні кахлі, іграшки тощо. На межі X—XI ст. руські майстри опанували техніку виготовлення полив’яних керамічних виробів: столового посуду й декоративних плиток, які використовували на оздоблення храмів і палаців.

Високого рівня розвитку досягло також склоробство. Його секретами руські майстри оволоділи наприкінці X — у першій половині XI ст. У майстернях виготовляли віконне скло, посуд, браслети, намиста, персні та інші речі. На Русі були також розвинуті ремесла з обробки шкіри, дерева, кістки, каменю, виготовлення взуття, одягу, виробництва цегли і вапна.

Важливу роль у господарському розвитку Русі відігравала торгівля. Цьому сприяло те, що її територією проходило декілька важливих міжнародних торговельних шляхів. «Грецький» шлях («із варягів у греки») поєднував Русь із балтійськими та чорноморськими ринками. «Соляним» шляхом підтримувалися зв’язки з країнами Центральної та Західної Європи. «Залозним» — із країнами Кавказу та Арабського Сходу.

Основними товарами, які руські купці вивозили за кордон, були хутро, мед, віск, шкури, ювелірні прикраси, ремісничі вироби (мечі, кольчуги, замки тощо), льон, сільськогосподарська продукція. Із Візантії на Русь привозили золото, посуд, шовкові тканини, прикраси, вина, ікони, хрести. Із країн Сходу — прянощі, зброю, тканини, прикраси. Із країн Північної та Західної Європи — оселедці, напої, зброю, коштовний посуд, срібло, вовняні тканини, тонке полотно.

Розвиток торгівлі зумовив пожвавлення грошового обігу. Використовували арабські, візантійські та західноєвропейські монети.

Цікаво знати

Першим карбувати власні монети, як ви вже знаєте, став князь Володимир після прийняття християнства. Проте до початку XI ст. в грошовому обігу Київської держави переважали арабські срібні монети — диргеми. Поряд із ними, на думку багатьох дослідників, як засіб обміну використовували хутро дикого звіра — куниці, вивірки тощо. Від тривалого використання диргеми зношувалися, а інколи їхній край обрізали шахраї. Тому на початку XI ст. з них стали виробляти срібні зливки — гривні. Київська гривна мала шестикутну форму і масу близько 160 г. Назва «гривна» використовується в усіх давньоруських джерелах. Буква «я» наприкінці цього слова з’явилася в XIX ст., імовірно, під впливом західноукраїнського діалекту.

У населених пунктах Київської держави були спеціальні місця, де відбувалася торгівля. Так, німецький воїн Тітмар Мерзебурзький повідомляє, що в 1018 р. в Києві було вісім торжищ, а руські літописці називають два — Бабин торжок на Горі й Торговище на Подолі.

4. Повсякденне життя

Розповідь учителя

Найчастіше русичі оселялися поблизу річок, поряд із лісом. У лісі вони полювали, збирали гриби та ягоди, ховалися від нападників у разі небезпеки. Селянська родина складалася з 12—15 осіб і вела самостійне господарство. Праця була надзвичайно важкою і виснажливою.

Цікаво знати

Особливо важким був сінокіс. Косили «горбушею» — косою, яка не різала, а підсікала траву ударом. У сінокіс дуже боліли шия, поперек, сухожилля, від напруги люди хворіли животами, спина і руки вкривалися виразками. Хліб жали серпами. Одна сім’я збирала близько 3,2 тонни озимого хліба й могла частину продати.

Незаможні городяни найчастіше жили в напівземлянках. (Слайд 17) У містах більшість будівель споруджувалися з дерева, кам’яні будинки траплялися рідко. Багаті помешкання мали сіни та терем (своєрідна башта, де розміщувалися кімнати). Існувала також кліть — окрема кімната для зберігання речей. Заможні городяни мали стільці й ліжка, а бідні спали на скрині або просто на підлозі. У кожному будинку були ікони. Прості люди освітлювали оселю скіпою (дерев’яними трісками), а заможні — восковими свічками.

Заможного й бідного русича завжди можна було розпізнати за вбранням. Селяни носили лапті, бідні городяни — черевики. Часто і бідні, і багаті городяни взували чоботи.

Одяг прості городяни шили самі з лляної та вовняної тканини, а заможні замовляли вбрання з дорогих іноземних тканин у кравців. Більшість бідних русичів носили полотняні сорочки з поясом і вузькі штани. Зверху надягали свитку. У холодну погоду і городяни, і селяни носили плащ або кожух. Знать убиралася в довгі каптани, оздоблені хутром і прикрашені багатим шитвом. Міщани часто обирали різнокольорові тканини.

(Слайд 18) Більшість бідних русичів були невибагливі до їжі. Вживали дичину, рибу, пізніше — м’ясо свійської худоби. Однак прості люди переважно харчувалися кашами. У багатьох заможних сім’ях випікали пшеничний і житній хліб, у бідних — вівсяний. Пили коров’яче й овече молоко та робили з нього сир. Пісні страви мастили рослинною олією. Споживали багато овочів. Із напоїв переважали кисіль, мед і пиво. Заможні люди також пили вино.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

I варіант

Бесіда за запитаннями (Слайди 19—20)

1. Що таке централізована монархія?

2. Що таке князівська рада?

3. Чим відрізнялася помісна форма землеволодіння від вотчинної?

4. Хто належав до панівних верств населення Русі?

5. Хто належав до залежних верств населення Русі?

6. Хто становив найбільшу частину населення Русі?

7. Яка галузь господарства була провідною в тогочасній Русі?

8. Які види ремесла були найпоширенішими на Русі?

9. Які основні товари вивозили руські купці за кордон?

II варіант

Дидактична гра «Шість запитань»

Учитель перевіряє результати виконання учнями завдання до дидактичної гри, отриманого на початку уроку.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

(Учитель привертає увагу учнів до провідних ідей матеріалу, розглянутого на уроці, і за потребою супроводжує їх коротким коментарем.)

За формою державного правління наприкінці X — у першій половині XI ст. Київська держава була централізованою монархією з одноосібною владою великого київського князя.

У X—XI ст. на Русі сформувалися феодальні відносини й відповідно утворилася соціальна піраміда. Проте феодалізм на Русі мав певні особливості, які відрізняли його від тих феодальних порядків, що встановилися в західноєвропейських країнах. Господарство Київської держави досягло високого рівня розвитку. Основним заняттям населення Русі було сільське господарство. Повсякденне життя русичів зумовлювалося їхньою належністю до певної суспільної верстви, особливостями природних умов та існуючими культурними традиціями.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ (Слайд 21)

1. Опрацюйте § 8 підручника.

2. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення про розвиток архітектури й образотворчого мистецтва у Київській державі.