Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 4 (5)

Тема. Події Російської революції 1905—1907 рр.

Мета: схарактеризувати події революції 1905—1907 рр., що відбулися в січні—грудні 1905 р.; визначити особливості селянського руху в Наддніпрянщині в роки революції 1905—1907 рр.; проаналізувати діяльність українських політичних партій у цей період; пояснити, як у роки революції розгортався український культурно-освітній рух; схарактеризувати діяльність української громади в І та II Державних думах; пояснити зміст понять і термінів «ради робітничих депутатів», «чорносотенці», «УСДРП»; розвивати вміння учнів аналізувати історичні явища; виховний аспект уроку реалізується на підставі розуміння учнями, що тенденція до демократизації суспільно-політичного життя мас важливе значення для соціального прогресу.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна в роки Російської революції 1905—1907 рр.», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: ради робітничих депутатів, чорносотенці, УСДРП.

Основні дати: 9 січня 1905 р. — початок революції 1905—1907 рр. у Російській імперії; 14 червня 1905 р. — початок повстання на броненосці «Потьомкін»; грудень 1905 р. — перейменування РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1) Схарактеризуйте особливості українського руху в Галичині в цей період.

2) Наведіть факти, що свідчать про залучення галицького селянства до політичної боротьби.

3) Як відбувалася боротьба за український університет? Чому вона набула такої гостроти?

4) Якими були здобутки галицьких українців у боротьбі за виборчу реформу в краї?

5) Що таке ідея сепаратизму? Чим була зумовлена її поява?

6) Схарактеризуйте розвиток українського руху на Буковині й Закарпатті.

7) Порівняйте суспільно-політичні рухи в Україні та світі на початку XX ст.

(Фронтальне опитування для рівня стандарту див. на с. 28.)

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Яким було становище різних верств населення Наддніпрянської України на початку XX ст.?

2) Визначте особливості розвитку українського руху в тогочасній Наддніпрянщині.

3) Яка національна політика здійснювалася російською владою щодо українців наприкінці XIX — на початку XX ст.?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Проблемне завдання

Визначте, як Російська революція 1905—1907 рр. вплинула на суспільно-політичне життя в Наддніпрянській Україні.

1. Початок революції. Революційні події в Наддніпрянській Україні в січні—серпні 1905 р.

Розповідь учителя

Початок XX ст. ознаменувався ускладненням внутрішньополітичного становища в Російській імперії. Економічна криза та поразка в російсько-японській війні 1904—1905 рр. підірвали авторитет влади. Нерозв’язаність аграрного питання, невдоволення більшості робітників умовами праці, відсутність демократичних свобод, прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою, а також національне гноблення неросійських народів створили підґрунтя до вибуху народного невдоволення. У різних регіонах Російської імперії проходили демонстрації та страйки, де висувалися політичні вимоги. У неділю 9 січня 1905 р. в Санкт-Петербурзі відбулася велика мирна демонстрація, учасники якої прагнули вручити царю петицію щодо покращення умов праці. Проте влада розцінила це як бунт і наказала військам стріляти по демонстрантах, унаслідок чого загинуло близько тисячі осіб. Події «кривавої неділі» викликали загальне обурення та стали початком революції 1905—1907 рр.

У січні 1905 р. в імперії застрайкувало 440 тис. робітників. Оголосили про припинення праці робітники багатьох промислових підприємств Наддніпрянської України. На кінець лютого тут було зафіксовано 105 страйків, у яких брали участь 70 тис. робітників. Страйкова хвиля поступово посилювалася. Протягом квітня—серпня 1905 р. в Наддніпрянщині відбулося 300 страйків за участю понад 100 тис. робітників. Улітку страйкова боротьба набула переважно політичного характеру. Страйкарі виступали під гаслом «Геть самодержавство!». Неодноразово виникали сутички робітників із поліцією. Одночасно розгортався селянський рух, який мав стихійний характер і в основному завершувався погромом поміщицьких маєтків.

Під впливом виступів робітників і селян похитнулася надійна раніше опора російської влади — армія. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці «Потьомкін» 14 червня 1905 р., більшість матросів якого становили українці. Одним із небагатьох офіцерів, що підтримали повсталих, став інженер-механік Олександр Коваленко. Він був одним із засновників РУП, а під час заворушень входив до складу революційного комітету, що керував повстанням.

Після прибуття до Одеси повсталі вирішили підтримати місцевих страйкуючих робітників. Спроба вірних владі 12 кораблів Чорноморської ескадри розстріляти бунтівний броненосець провалилася. Матроси ескадри відмовилися стріляти в «Потьомкіна» та зустріли його вигуками «Ура!». Побоюючись поширення повстання на інші кораблі, російське командування відвело їх до Севастополя. 25 червня 1905 р. в умовах нестачі вугілля й провіанту повсталий «Потьомкін» увійшов до румунського порту Констанца та здався владі. Повстанці стали політичними емігрантами, а деякі згодом таємно повернулися на Батьківщину.

Розвиток революції змусив владу піти на поступки. 18 лютого 1905 р. імператор Микола II підписав маніфест, у якому оголосив про створення спеціальної комісії для з’ясування причин заворушень та оприлюднив свій намір скликати законодорадчу Державну думу. 6 серпня з’явився новий маніфест про створення виборного законодорадчого органу Державної думи. Ліберальні кола цей крок влади задовольнив, проте революцію він не зупинив.

Причини Російської революції 1905—1907 рр.:

зволікання влади з остаточним розв’язанням аграрного питання;

жахливі умови праці більшості робітників;

падіння авторитету влади внаслідок поразки в російсько-японській війні 1904—1905 рр.;

прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою;

національне гноблення неросійських народів;

установлення в Росії конституційно-демократичного ладу через ліквідацію самодержавства, демократизацію суспільного життя, проголошення та юридичне закріплення прав і свобод громадян.

ВИМОГИ ОКРЕМИХ ВЕРСТВ

Селяни

Робітники

Підприємці

Інтелігенція, студентство

Національні меншини

Ліквідація поміщицького землеволодіння; скасування викупних платежів 1861 р.; перерозподіл землі

Установлення 8-годинного робочого дня; установлення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій; запровадження системи соціального захисту

Ліквідація свавілля держави; можливість участі у формуванні державної політики; стабільність; недоторканність власності й прибутків

Підтримка більшості прагнень інших соціальних верств; загальнодемократичні перетворення

Скасування будь-яких обмежень у правах неросійських народів; можливість їх національного самовизначення

ПЕРІОДИЗАЦІЯ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ 1905—1907 рр.

Період

Характерні риси

Січень — жовтень 1905 р.

Розвиток революції по висхідній;

наростання масової боротьби, посилення її політичного характеру;

активізація та взаємовплив селянського, робітничого та національно-визвольного рухів;

виникнення робітничих рад, профспілок та політичних партій у результаті розгортання політизації й самоорганізації суспільства

Жовтень — грудень 1905 р.

Досягнення найвищої точки розгортання революції;

початок легального діалогу між опозицією та владою після публікації Маніфесту 17 жовтня;

розмежування політичних сил у країні на прибічників і противників продовження боротьби;

початок формування багатопартійної системи;

організація крайньо лівими силами (анархісти, більшовики, есери) хвилі збройних повстань у грудні 1905 р.

Січень 1906 — червень 1907 р.

Період поступового спаду революційної боротьби;

перехід влади в наступ проти революційних сил — арешти, обшуки, каральні експедиції тощо;

припинення переважною більшістю політичних партій своєї легальної діяльності;

помітне зменшення кількості робітничих і селянських виступів;

перехід лівих сил до терористичних форм боротьби;

спроби опозиції продовжувати боротьбу в Державній думі парламентськими методами

2. Жовтневий страйк. Маніфест 17 жовтня 1905 р. та його наслідки. Селянський рух.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи вплив Маніфесту 17 жовтня 1905 р. на перебіг революції 1905—1907 рр. та особливості селянського руху. Результати роботи учнів учитель систематизує та уточнює, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

На початку жовтня 1905 р. в Москві та Петербурзі розпочався загальноросійський політичний страйк. Головними політичними вимогами страйкарів були запровадження демократичних свобод і скликання Установчих зборів. У Наддніпрянській Україні страйк підтримало понад 120 тис. осіб. Прагнучи його придушити, уряд запровадив у країні воєнний стан. Навчання у вищих навчальних закладах призупинилося, фабрики й заводи були взяті під контроль військами та поліцією. Проте страйк тривав. У Харкові та Катеринославі відбулися збройні сутички страйкарів із поліцією.

Під час Жовтневого політичного страйку виникли нові форми самоорганізації робітників — ради робітничих депутатів. Воші відігравали роль органів робочої влади. Перша рада виникла на початку жовтня 1905 р. в Катеринославі. Усього впродовж жовтня—листопада ради з’явилися у 50 містах і робітничих поселеннях Наддніпрянщини. Одночасно зі створенням рад відбувалося об’єднання робітників у професійні спілки. В Україні за роки революції утворилося 280 профспілок, що об’єднували кілька тисяч працівників.

Наростання хвилі народних протестів примусило імператора Миколу II 17 жовтня 1905 р. оприлюднити Маніфест «Про вдосконалення державного порядку», яким народу «дарувалися» громадянські свободи — недоторканності особи, друку, совісті, зборів, зібрань, спілок. У ньому містилася також обіцянка залучити до виборів до Державної думи всі верстви населення й визнати Думу законодавчим органом, без схвалення якого жодний закон не набиратиме чинності.

Маніфест спричинив розкол серед прихильників революції. Ліберали вважали боротьбу з владою виграною. Радикали прагнули продовжити революцію та знищити самодержавство. Консерватори від прибічників влади вимагали скасування Маніфесту й збереження самодержавства.

У Наддніпрянській Україні після оприлюднення Маніфесту 17 жовтня ситуація залишалася напруженою. Радикали організовували мітинги, закликаючи до повалення монархії. Відбувалися єврейські погроми, організовані чорносотенцями. Останні вважали євреїв, які становили великий відсоток революціонерів, винуватцями революції. Найбільші погроми відбулися в Києві, Одесі, Катеринославі та містах Донбасу. Вони тривали кілька днів, супроводжувалися загибеллю десятків людей, підпалами й нищенням майна. Так, під час погрому в Києві 223 особи дістали поранення та 23 загинули. Придушували ці виступи за допомогою армійських підрозділів.

Робота з термінами та поняттями

Чорносотенці — спільна назва членів крайньо правих організацій у Росії в 1905—1917 рр., які виступали під гаслами монархізму, великодержавного шовінізму та антисемітизму.

Поява Маніфесту 17 жовтня суттєво змінила суспільно-політичне життя як Російської імперії в цілому, так і Наддніпрянської України. Проголошені ним політичні свободи привели до появи нових легальних загальноросійських партій. Ліберали утворили «Союз 17 октября» («октябристи») та Конституційно-демократичну партію (кадети). Найвпливовішою організацією консерваторів-чорносотенців став «Союз русского народа». Загальноросійські партії соціал-демократів та соціалістів-революціонерів стали легальними й використали це для посилення боротьби із самодержавством. Усі загальноросійські партії активно діяли в Наддніпрянщині. Українські політичні партії також перейшли від нелегальної роботи до відкритої пропаганди й діяльності.

Уже від перших місяців революції активізувалося селянство. Вістря боротьби селян було спрямоване проти поміщиків, у яких вони вбачали своїх головних ворогів. У січні—березні 1905 р. заворушення виникали переважно в окремих селах, де відносини між поміщиком і громадою були особливо складними. Селяни громили поміщицькі маєтки, розкрадали майно, захоплювали й перерозподіляли землі, іноді вбивали поміщиків або їх управителів.

У травні—червні 1905 р. виступи селян охопили цілі райони. У червні вони вирували в 64 із 94 повітів дев’яти губерній Наддніпрянщини. На той час завдяки агітації загальноросійських та українських соціалістичних партій боротьба селян стала набувати організованого характеру, з’явилися політичні гасла. Серед селян поширювалися прокламації із закликами підтримувати боротьбу робітників проти самодержавства. Улітку 1905 р. було сформовано Всеросійський селянський союз. Особливо активно його місцеві комітети діяли в губерніях Наддніпрянщини.

Восени 1905 р. відбулося нове піднесення селянських виступів, яке подекуди супроводжувалися збройними сутичками з поліцією та армією. Кривава драма розігралася в селі Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії, де в грудні 1905 р. відбулося одне з найбільших повстань селян у роки революції. Приводом до нього стала спроба арешту 17 грудня місцевого вчителя Г. Безвіконного за революційну агітацію. Обурені селяни затримали поліційного пристава, місцевого урядника й вигнали їх із села. Обраний на загальному мітингу селянський комітет звернувся до полтавського губернатора з проханням не карати вчителя, вирішив не платити податків, не давати новобранців в армію та закрити шинки. Відповіддю губернатора стало відправлення до села козаків. Каральному загону протистояло близько 5 тис. селян. Між козаками й селянами спалахнула сутичка, у якій були вбиті й поранені з обох сторін. Загинув командир козачого загону. 21 грудня в селі з’явився новий каральний загін із гарматами. Почалася розправа над повстанцями. Погрожуючи зброєю, козаки зігнали селян на майдан, протягом чотирьох годин тримали на колінах і катували керівників повстання. Потім упродовж кількох днів активних учасників повстання карали різками, а 19 селян заарештували й пізніше відправили на каторгу. Громадськість України та Росії була обурена розправою із сорочинськими селянами, про яку дізналася з нарису «Сорочинська трагедія» російського письменника Володимира Короленка, який жив у Полтаві.

3. Наростання революційних подій. Грудневі збройні повстання.

Розповідь учителя

Восени 1905 р. почалися революційні виступи на флоті та в армії. 11—16 листопада 1905 р. відбулося повстання моряків на головній базі чорноморського флоту в Севастополі під проводом лейтенанта Петра Шмідта. Розпочалося воно на крейсері «Очаків», до якого приєдналися 12 кораблів. Повстання було придушене, а його керівника за вироком суду розстріляно. 18 листопада 1905 р. в Києві озброєні солдати трьох рот саперної бригади (близько 800 осіб), очолювані підпоручиком Борисом Жаданівським, вийшли на вулицю та приєдналися до страйкуючих робітників Південноросійського заводу. Урядові війська відкрили вогонь по об’єднаній колоні солдатів і робітників. Загальні втрати з обох сторін становили понад 250 осіб. Жаданівського засудили до розстрілу, який замінили на безстрокову каторгу. Збройні виступи військових відбувалися також в інших гарнізонах. Узагалі в 1905 р. в Наддніпрянщині у виступах солдатів і матросів брало участь близько 15 тис. осіб.

Кульмінацією революції 1905—1907 рр. стало збройне повстання, яке під керівництвом російських соціал-демократів та есерів розпочалося 7 грудня 1905 р. в Москві. У Наддніпрянській Україні збройні повстання спалахнули 12—16 грудня в Катеринославі, Харкові, Олександрійську та містах Донбасу.

Цікаво знати

Найбільшого розмаху набуло повстання робітників Донбасу. Центром подій стала Горлівка. Тут 16 грудня поліція розстріляла страйкарів, загинуло 18 осіб. Того самого дня страйковий комітет розпочав підготовку до збройного повстання. До Горлівки прибули близько 4 тис. озброєних дружинників. 17 грудня повстанці повели наступ на армійські казарми. Після 8-годинного бою урядові війська відступили. За кілька годин, отримавши підкріплення, вони перейшли в контрнаступ. Після 6-годинного запеклого бою дружинники залишили Горлівку. У бою загинуло близько 300 повстанців.

15—18 грудня регулярні військові частини придушили повстання в Москві. За допомогою каральних загонів було також придушено збройні повстання в Наддніпрянській Україні. Після поразки грудневих збройних повстань революційний рух став слабшати, а влада перейшла в наступ, обмежуючи свободу слова, здійснюючи арешти революціонерів тощо. 1906—1907 рр. стали періодом поступового спаду революційної боротьби, коли кількість робітничих і селянських виступів помітно зменшилася. Опозиційні сили стали намагатися продовжувати боротьбу в Державній думі парламентськими методами.

4. Українські політичні партії під час революції.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи, які зміни відбулися в середовищі українських політичних партій у період революції 1905—1907 рр. Результати роботи учнів учитель систематизує та уточнює, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

У 1905 р. українські політичні партії були непідготовленими до революційного вибуху й керівництва боротьбою проти самодержавства в Наддніпрянщині. Однак у роки революції вони докладали чимало зусиль для розгортання роботи серед населення.

РУП на початку революції перебувала у стані розколу й гострої внутрішньопартійної дискусії. Лише після оприлюднення маніфесту 17 жовтня та повернення її провідників із-за кордону становище дещо змінилося. Але час було згаяно, і тактику РУП визначили лише в період спаду революції. Однак її місцеві осередки, не переймаючись дискусіями, уже навесні й восени 1905 р. працювали серед селянства. У грудні 1905 р. на з’їзді було прийнято програму РУП. Партія змінила назву, ставши Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). Вона оголосила, що вестиме боротьбу за знищення самодержавства, автономію України, вільний розвиток національно-культурного життя, права робітників тощо. Однак розгорнути діяльність партія не змогла, оскільки наприкінці 1905 — на початку 1906 р. більшість її активних членів були заарештовані, проте, незважаючи на це, вона продовжувала діяти. У 1906—1907 рр. завдяки зусиллям УСДРП було влаштовано ряд страйків, налагоджено широку видавничу діяльність. Партія брала активну участь у виборах до II Державної думи та провела туди одного зі своїх депутатів. Хвиля арештів після завершення революції спричинила припинення активної діяльності УСДРП.

Українська соціал-демократична спілка в роки революції діяла успішніше. Ставши складовою РСДРП, вона використовувала її партійну мережу, зв’язки тощо. Фактично вона очолила керівництво масовим робітничим рухом у Наддніпрянщині й намагалася впливати на селянство. Негативним наслідком співпраці з РСДРП стало те, що, оголосивши себе єдиним представником українських робітників, спілка в повсякденній роботі поступово перейшла на російську мову та втратила будь-які ознаки національної організації. Серйозним успіхом спілки стали вибори до II Державної думи, куди вона провела 14 депутатів. Після розгону II Державної думи майже всі її місцеві осередки було розгромлено, а провідників заарештовано. На кінець 1907 р. спілка фактично припинила існування.

Початок революції спонукав українських ліберальних демократів подолати розкол та об’єднатися. Наприкінці 1905 р. на основі УДП та УРП постала нова організація — Українська демократично-радикальна партія. Однак значної популярності вона не набула. Відтак, долучившись до передвиборної боротьби, вона провела до І Державної думи лише одного представника — українського земського діяча, землевласника з Полтавщини В. Шемета. Участь українських ліберальних демократів у революції 1905—1907 рр. не вирізнялася плідністю. Однак загалом за цей період вони здійснили перехід від культурницької до політичної діяльності.

Українська народна партія в роки революції головним своїм завданням уважала поширення впливу на маси та пропаганду своїх ідей. Одним із засобів досягнення цього вона визначила поєднання націоналістичних гасел із соціалістичними. Однак пропаговані УНП ідеї не знайшли підтримки та призвели до її політичної ізоляції. У 1905 р. партія спробувала організувати віщання легальних друкованих органів — «Самостійна Україна» у Львові, «Запоріжжя» в Катеринославі, — однак вони закінчилися невдало. У червні 1905 р. УНП вирішила відмовитися від гасла «Самостійна Україна» й об’єднатися з УДП та УРП. Проте останні це відхилили. Від цього часу партія поступово занепала. Після 1907 р. відомості про УНП відсутні.

5. Український національно-культурний рух.

Розповідь учителя

У роки революції 1905—1907 рр. влада була змушена здійснити певні поступки в національно-культурній сфері неросійським народам імперії. У Наддніпрянщині розвитку українського культурно-освітнього руху сприяло скасування Емського указу 1876 р. Важливу роль у прийнятті цього рішення відіграла позиція Російської академії наук, яка висловилася за скасування обмежень стосовно української мови.

Робота з документом

ІЗ ДОПОВІДНОЇ ЗАПИСКИ РОСІЙСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК «ПРО СКАСУВАННЯ ОБМЕЖЕНЬ МАЛОРОСІЙСЬКОГО ДРУКОВАНОГО СЛОВА» (квітень 1905 р.)

... Друковане слово не може бути предметом переслідування за внутрішній зміст того, що ним передано... Зовнішня оболонка думки, спосіб висловлення її, літери звільнено від цензорських та всіляких інших поглядів. Тільки сплетіння нещасливих випадковостей могло підвести під заборону цілу мову; тільки нещаслива випадковість могла спонукати уряд до переслідування цілого письменства та прийняття на себе турбот про малоруський правопис. Академія наук переконана в тому, що розпорядження 1863 р. й накази 1876 і 1881 р. ...необхідно зараз же скасувати...

Водночас усе викладене вище сповнило Академію наук переконання, що малоруське населення повинно мати таке ж право, як і великоруське, розмовляти публічно та друкувати рідною своєю мовою.

1) На підставі яких фактів російські вчені вважали за необхідне скасувати обмеження стосовно української мови?

2) Яку оцінку можна дати такій позиції науковців?

Офіційне рішення про скасування обмежень, запроваджених Емським указом, з’явилося в травні 1906 р. Однак на цей час розгортання революції дозволило українству здійснити важливі заходи. Так, у Наддніпрянщині розгорнулося видання української преси. 3 листопада 1905 р. в Лубнах вийшов друком номер першої української газети «Хлібороб». У Києві став виходити щомісячний журнал «Нова громада», редактором якого був Борис Грінченко, а від 1907 р. замість «Киевской старины» вирішено було видавати українською мовою журнал під назвою «Україна». Загалом у краї через рік після Маніфесту 17 жовтня виникло 17 українських видавництв і виходило близько 20 періодичних українських видань різних жанрів.

Революція 1905—1907 рр. привела до поширення із Західної до Наддніпрянської України мережі «Просвіт». 30 жовтня 1905 р. в Одесі було відкрито першу «Просвіту». У травні 1906 р. «Просвіта ім. Т. Шевченка» з’явилася в Києві. Її головою став Б. Грінченко. На середину 1907 р. в Наддніпрянщині діяли 35 «Просвіт». Вони здійснювали видавничу діяльність, організовували в селах читальні, розповсюджували українські видання, допомагали організовувати різноманітні товариства («Український учитель», «Технік», «Український агроном», «Наша кооперація») тощо. Неофіційним друкованим органом просвітянського руху стала газета «Рада», яка видавалася від 1906 р. в Києві. Її видання фінансували українські меценати Є. Чикаленко та В. Симиренко.

Українці в роки революції висували вимоги запровадження рідної мови в середній та вищій школах. У травні 1906 р. утворилася Українська учительська спілка, яка рішуче засудила русифікаторську політику уряду в галузі народної освіти. Українське студентство на своїх вічах вимагало створення в університетах українознавчих кафедр. Російський уряд був змушений піти на поступки. У 1906 р. з’явився циркуляр міністра освіти, який дозволяв учителям на уроках уживати «малоросійську мову для пояснення того, чого учні не розуміють». У Харківському та Новоросійському (в Одесі) університетах були відкриті україномовні відділення.

6. Діяльність українських громад у І та II Державних думах.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, складаючи таблицю «Діяльність українських громад у І та II Державних думах» за таким планом: 1) період діяльності Думи; 2) скільки депутатів входило до її складу; 3) скільки серед них обрано від дев’яти губерній Наддніпрянщини; 4) дата створення української парламентської громади; 5) кількість її членів; 6) друкований орган; 7) політична платформа.

Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

У виборах до І Державної думи українські соціалістичні партії, підтримавши в цьому загальноросійські партії, участі не брали. Українська радикально-демократична партія та Українська народна партія взяли участь у виборах. І Державна дума працювала в Петербурзі 27 квітня — 8 липня 1906 р. Із 497 її депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 102 депутати.

Для обстоювання своїх інтересів українські депутати 1 травня 1906 р. створили власну парламентську громаду, до якої увійшли 45 депутатів. Головою Української думської громади став адвокат і громадський діяч із Чернігівщини Ілля Шраг (1847—1919 рр.). Політична платформа громади містила вимоги надання Україні в її етнографічних межах політичної автономії, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах. Щодо аграрного питання одна частина депутатів-українців обстоювала передачу селянам частини поміщицької землі за викуп, друга — конфіскацію поміщицьких земель та їх націоналізацію.

Велику допомогу депутатам-українцям надавав М. Грушевський, що поселився в той час у Петербурзі. Він організував видання друкованого органу місцевої громади українців — місячника «Украинский вестник». На думку М. Грушевського, метою журналу було «пояснювати українське національне питання з історичного, побутового, соціального і економічного боку, вказати місце і значення України між інших територій нової демократичної Росії».

За період діяльності І Державної думи члени української громади неодноразово виступали з приводу аграрного питання, порушували проблему єврейських погромів, що відбувалися через бездіяльність влади, розробили законопроекти про національні права, автономію України та рідну мову. На жаль, цар розпустив Думу через 72 дні, і підготовлені українською громадою законопроекти розглянуто не було.

Вибори до II Державної думи українські (як і загальноросійські) соціалістичні партії не бойкотували, а тому її склад значно «полівішав». До II Державної думи входило 518 депутатів, і працювала вона від 20 лютого 1907 р. Від дев’яти губерній Наддніпрянщини було обрано 102 депутати. 4 березня 1907 р. 47 українських депутатів заснували думську громаду, що мала назву «Трудова громада». Вона видавала часопис українською мовою «Рідна справа — Вісті з Думи», що виходив два рази на тиждень.

Утворюючи свою громаду, українські депутати склали відозву, де виклали свою політичну платформу: перебудова імперії на конституційних засадах, автономія України, амністія політичним в’язням, свободи слова, друку, зборів, совісті, пересувань і союзів, українізація освіти, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання єдиної позиції нова громада також не мала.

Українською громадою на розгляд II Державної думи було внесено поправки до законопроектів про народну освіту, що передбачали організацію курсів української мови, літератури та історії для вчителів, запровадження викладання української мови в учительських семінаріях України, організацію українознавчих кафедр у Київському, Харківському та Одеському університетах. Були також підготовлені законопроекти про організацію автономії й місцевого управління в Наддніпрянщині. Проте плани української громади не були реалізовані, оскільки 3 червня 1907 р. II Державну думу розпустили. Ці події вважають датою завершення революції.

Робота з таблицею

Учні завершують складання таблиці, розпочате під час роботи з підручником.

ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАД У І ТА II ДЕРЖАВНИХ ДУМАХ

Питання для характеристики

I Державна дума

II Державна дума

Період діяльності

27 квітня — 8 липня 1906 р.

20 лютого — 2 червня 1907 р.

Усього депутатів

497

518

Серед них обрано від дев'яти губерній Наддніпрянщини

102

102

Дата створення української громади

1 травня 1906 р.

4 березня 1907 р.

Кількість членів української громади

45

47

Друкований орган

«Украинский вестник»

«Рідна справа — Вісті з Думи»

Політична платформа

Вимоги надання Україні політичної автономії в її етнографічних межах, запровадження української мови в школах, судових та адміністративних органах

Перебудова імперії на конституційних засадах, національно-територіальна автономія України, амністія політичним в'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви

Результати та значення Російської революції 1905—1907 рр.:

завершилася поразкою та не привела до розв’язання основних протиріч у розвитку країни;

спонукала уряд до проведення низки реформ, сприяла активізації соціально-політичного життя та розгортанню національно-визвольних рухів народів Російської імперії;

відіграла позитивну роль для українського руху (було скасовано Емський указ, з’явилася україномовна преса, розгорнули діяльність різні українські організації);

спричинила скасування викупних платежів селян за землю, запроваджених 1861 р.;

перше набуття досвіду парламентської діяльності українцями Наддніпрянщини.

7. Земельна реформа П. Столипіна (для рівня стандарту).

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

І варіант

Бесіда за запитаннями

1) Яка подія започаткувала революцію 1905—1907 рр. у Російській імперії?

2) Хто такі чорносотенці?

3) Коли відбулося повстання моряків Чорноморського флоту під проводом П. Шмідта?

4) Яка політична партія Наддніпрянщини в грудні 1905 р. змінила назву на УСДРП?

5) Коли з’явилося офіційне рішення про скасування обмежень, установлених Емським указом?

6) Хто очолював українську громаду в І Державній думі?

II варіант

Обговорення виконання учнями проблемного завдання, поставленого на початку розгляду нового матеріалу.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Революція 1905—1907 рр. була однією з найважливіших подій суспільно-політичного життя Російської імперії та вплинула на розвиток усіх народів, що перебували в її складі.

У роки революції активізувався український національний рух, відбулася його політизація, спостерігалися позитивні зрушення в національно-культурному житті українців.

Участь у діяльності І та II Державної думи дозволила українцям Наддніпрянщини вперше набути досвіду парламентської діяльності. І хоча жодного закону, корисного для України, прийнято Думою не було, депутати-українці, об’єднавшись у громаду, мали можливість висловити національні потреби українського народу.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.