Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 20 (28)

Тема. Становище УСРР на початку 1921 р. Масовий повстанський рух. Упровадження непу. Особливості непу в УСРР.

Мета: показати міжнародне становище УСРР на початку 1920-х рр.; сформувати в учнів уявлення про неп; розвивати в них уміння аналізувати та зіставляти історичні події, робити відповідні висновки; сприяти осмисленню ролі людини в історії, відповідальності за власні дії.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «УСРР у період непу», атлас.

Основні поняття та терміни: неп, відбудова, непмани, оренда, концесія.

Основні дати: 1921 р. — запровадження непу; січень 1921 — вересень 1923 р. — здійснення УСРР самостійної зовнішньої політики.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Учні демонструють підібраний матеріал, який ілюструє позитивні та негативні зрушення в галузі культури в УСРР у 1917—1921 рр.

Фронтальне опитування

1) Коли відбувся Другий зимовий похід?

2) Чим була зумовлена поразка визвольних змагань?

3) Що таке воєнний комунізм? Які заходи передбачала політика воєнного комунізму?

4) Які зміни в економічному, соціальному й повсякденному житті населення України відбувалися внаслідок здійснення цієї політики?

III.ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. УСРР на міжнародній арені.

Розповідь учителя

10 березня 1919 р. Конституція УСРР визначала статус УСРР як незалежної держави. 9 грудня 1920 р. ЦК РКП(б) визначила форму відносин між УСРР і РСФРР як міждержавну.

28 грудня 1920 р. відбулося підписання Союзного робітничо-селянського договору між Російською Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою й Українською Соціалістичною Радянською Республікою.

Зокрема, у ньому після підкреслення права народів на самовизначення й суверенність кожної з договірних сторін ішлося: про вступ РСФРР та УСРР у воєнний і господарський союзи; об’єднання комісаріатів військових і морських справ, зовнішньої торгівлі, фінансів, праці, шляхів, пошт і телеграфу, ВРНГ; входження об’єднаних комісаріатів до складу Раднаркому РСФРР; здійснення контролю й керівництва об’єднаними комісаріатами через Всеросійські з’їзди Рад депутатів робітників, селян і червоногвардійців та ВЦВК, до складу яких УСРР відправляє своїх представників.

УСРР була єдиною з радянських республік (крім Росії), якій було дозволено самостійно виходити на міжнародну арену. Незважаючи на короткий період зовнішньополітичної діяльності (1921—1923 рр.), дипломатія УСРР досягла вагомих результатів.

Міжнародні угоди УСРР у 1921—1922 рр.:

31 січня 1921 р. — договір із Грузією.

14 лютого 1921 р. — договір із Литвою.

18 березня 1921 р. — Ризький мирний договір із Польщею.

23 квітня 1921 р. — угода між Україною та Німеччиною про обмін військовополоненими та інтернованими громадянами.

3 серпня 1921 р. — договір із Латвією.

25 листопада 1921 р. — договір з Естонією.

7 грудня 1921 р. — тимчасова угода між урядами Росії, України й Австрії.

26 грудня 1921 р. — україно-італійський договір, підписаний представником РСФРР В. Вороним від імені УСРР.

2 січня 1922 р. — договір про дружбу та братерство з Туреччиною.

5 листопада 1922 р. — поширення дії російсько-німецького договору в Рапалло на Україну.

6 червня 1922 р. — тимчасова угода між УСРР і Чехословаччиною.

Вересень 1923 р. — ліквідація Народного комісаріату закордонних справ УСРР.

У цілому станом на 1 травня 1923 р. урядом УСРР було підписано 45 міждержавних угод, чотири резолюції загальноєвропейської конференції в Генуї та сім угод із міжнародними організаціями.

У 1922 р. повноважні представництва (посольства) УСРР існували в Англії, Австрії, Італії, Німеччині, Польщі, Чехословаччині, Росії.

2. УРСР на початку 1921 р. Господарська розруха.

Селянський повстанський рух.

Розповідь учителя

У 1920 р. промислове виробництво складало лише 10 % від рівня 1913 р. Виробництво металу — лише 5 % довоєнного, вугілля — 30 %. З 11 тис. підприємств у 1922 р. працювало 2552, із 57 доменних печей — лише одна. Було повністю знищено 4 тис. км залізниць, залишилося лише 40 % паровозів. Посівні площі з 20,9 млн десятин у 1913 р. скоротилися до 15,4 млн десятин у 1920 р. Знизилася врожайність. Загальна сума збитків, завдана громадянською війною, оцінювалася у 12 млрд крб.

Таким чином, у 1920 р. народне господарство України опинилося в критичному стані. Повернення до продрозкладки поставило село й місто на межу вимирання та підштовхнуло до організованого спротиву.

Робота з термінами та поняттями

Господарська розруха — занепад господарського життя в результаті тривалих бойових дій, революцій або невдалих економічних експериментів.

Незважаючи на завершення бойових дій з основними противниками, більшовики знову, як у 1919 р., опинилися перед стихією селянського повстання. Найбільшого розмаху він набув навесні—влітку 1921 р.

На липень 1921 р. налічувалося 42 великі партизанські загони. Крім того, діяло повстанське з’єднання Н. Махна (до 30 тис. осіб), яке в серпні 1921 р. зазнало поразки.

Ураховуючи досвід 1919 р., більшовики розгорнули масовий терор проти українського селянства. Тут було зосереджено половина сил Червоної армії, ГПУ тощо.

Невдоволення диктатурою більшовиків мало місце й серед робітників. Так, на підприємствах Києва, Одеси, Харкова спалахнули робітничі страйки. Там до економічних вимог додавалося гасло «ради без більшовиків».

Крім того, відбувалися селянські виступи й у Росії, Середній Азії та інших містах. Одним із найсерйозніших антибільшовицьких виступів було повстання моряків Балтійського флоту (більшість їх походили з України) в Кронштадті.

Така ситуація в Україні та Росії викликала надію в лідерів УНР на відновлення незалежності України. Із цією метою почалася підготовка до збройного вторгнення частин армії УНР, що були інтерновані в Польщі. Проте з різних причин вчасно похід здійснити не вдалося, і він розпочався вже після того, як пік селянського руху минув. Ці події увійшли в історію під назвою «Другий зимовий похід». Але, як вам уже відомо, він зазнав поразки.

3. Нова економічна політика (неп).

Розповідь учителя

15 березня 1921 р. X з’їзд РКП(б) прийняв постанову «Про заміну розкладки натуральним податком» та проголосив курс на проведення нової економічної політики (уперше термін «неп» прозвучав на Всеросійській продовольчій нараді 1921 р.). Всеукраїнський центральний виконавчий комітет і Раднарком УРСР прийняли низку розпоряджень, спрямованих на конкретизацію завдань непу в Україні. Суть нової економічної політики полягала в заміні продовольчої розкладки продовольчим податком. Відтепер у селян вилучалися не всі надлишки, а заздалегідь установлений податком мінімум. Сплативши продподаток, селяни мали можливість продавати решту продукції. Уряд тимчасово відмовився від створення колективних господарств. Швидко відроджувалася кооперація, яка охопила майже 85 % селян. Неп на селі дав позитивні результати. Так, у 1927 р. в Україні земель оброблялося на 10 % більше, ніж 1913 р. Якщо до 1917 р. основні земельні угіддя перебували в руках поміщиків і куркулів, то за роки непу українське село стало значною мірою середняцьким, виділилися й заможні господарі, серед яких було чимало колишніх червоноармійців, «червоних» партизанів, активних учасників боротьби за радянську владу.

Робота з термінами та поняттями

Нова економічна політика (неп) — економічний курс уряду більшовиків, прийнятий на X з'їзді партії в березні 1921 р. Передбачала забезпечення виходу з економічної й політичної кризи влади шляхом повернення до підконтрольної та регульованої державою приватної власності в промисловості, заміну продрозкладки продовольчим податком, проголошення свободи торгівлі та ін.

Продподаток — натуральний фіксований податок селянства на користь держави, запроваджений як складова непу. Мав стати стимулом для відновлення сільського господарства після тривалої громадянської війни й угамування селянських антирадянських виступів.

Госпрозрахунок — метод планового господарювання, що ґрунтувався на порівнянні в грошовій формі витрат і результатів господарської діяльності.

Нееквівалентний обмін — штучно утворений дисбаланс між цінами на сільгосппродукцію та промислові товари («ножиці цін») із метою викачування ресурсів із сільського господарства.

Концесія — договір, угода про передачу в експлуатацію на певних умовах державних земельних ділянок, покладів корисних копалин, підприємств іноземним чи національним монополіям.

Існувала в Україні й система колективних господарств — колгоспів і комун, які створювали переважно біднота, сільські комуністи та комсомольці. Однак колгоспи об’єднували лише 1,2 % селянських господарств і займали 1,4 % земельних площ.

Навесні 1925 р. посівні площі в Україні становили 95 % рівня 1913 р., а валовий збір зерна досяг показників останніх передвоєнних років. Проте товарна його складова була меншою.

У промисловості колишнім власникам поверталися відібрані після 1917 р. невеликі виробництва, заохочувалися іноземні капіталовкладення. В Україні з’явилося чимало приватних закладів, дозволялося засновувати власні фабрики й заводи, брати в оренду націоналізовані раніше підприємства. Ці заходи вивели з підпілля підприємницьку діяльність. З’явилася так звана нова буржуазія — орендарі, маклери, комісіонери, торговці-оптовики, промисловці-непмани.

У роки непу посилилася роль товарно-грошових відносин. Державні підприємства переводилися на господарський розрахунок. Ліквідовувалася зрівнялівка в оплаті праці, яка стала залежати від кількості та якості виробленої продукції.

Велику роль у піднесенні економіки республіки відіграла проведена в країні грошова реформа (жовтень 1922 р.). В обіг було введено банківський білет, який дорівнював 10 золотим карбованцям — червінець. Спочатку нова грошова одиниця використовувалася для розрахунку між державними підприємствами, а від 1924 р. з’явилася можливість перейти на червінець у повному обсязі.

Вождь більшовиків В. Ленін переконував, що неп виведе країну з кризи, а радянська влада лише зміцніє, оскільки всі командні висоти в економіці залишаються в руках держави. Великі підприємства, банки, транспорт, зовнішня торгівля не змінювали форм власності.

Відбудова промисловості почалася з переведення діючих заводів і фабрик на господарський розрахунок.

Для оперативного розв’язання господарських питань підприємства об’єдналися за галузевим та територіально-галузевим принципами в трести. Перші трести з’явилися восени 1921 р. як у важкій промисловості («Донвугілля», «Південьсталь», «Південнорудний трест»), так і в легкій промисловості («Текстильтрест», «Шкіртрест», «Цукортрест»). На початок 1922 р. Українській раді народного господарства підпорядковувалося вже 24 трести, які об’єднували близько 450 підприємств усіх галузей.

Для здійснення торговельних операцій, закупівлі сировини, збуту однорідної продукції були утворені синдикати. Неп означав не тільки зміни в управлінні виробництвом, відбувся перехід на оплату, яка залежала від кількості та якості праці та враховувала економію палива, сировини, раціоналізацію виробництва.

Комуністична партія намагалася використати для відбудови народного господарства трудовий ентузіазм робітників і селян. Поширювалися суботники й недільники, дні «ударної» праці тощо.

Позитивні наслідки непу, які проявилися досить швидко в процесі денаціоналізації торговельно-промислових підприємств, утворенні чималої кількості нових, що стимулювало економічну активність населення, передусім дрібних виробників, істотно відчули жителі міст. На селі стають до ладу десятки тисяч олійниць, різних типів млинів (парових, водяних, вітрових), підприємств із виробництва ковбас, копченостей, різносолів.

Неп сприяв швидкій відбудові країни. Незважаючи на труднощі періоду 1925—1926 рр., у більшості галузей промисловості Україна вийшла на рівень 1913 р. (особливо це стосувалося легкої й харчової промисловості).

Успіхи розвитку відбудови дали змогу реалізувати план ГОЕЛРО (електрифікація країни), затверджений у 1920 р. Було прийнято рішення про початок будівництва Дніпрогесу, найбільшої гідроелектростанції в Європі. А загалом в Україні спорудили 50 електростанцій, у тому числі Харківську, Луганську, Полтавську, Артемівську, що перевищило план у два рази.

Цікаво знати

ПЛАН ГОЕЛРО

Назва та зміст — технічна реконструкція народного господарства, тобто індустріалізація, на енергетичній основі. План було прийнято у грудні 1920 р. VIII Всеросійським з’їздом Рад, але він містив у собі й заходи з перетворення господарства України. Зокрема, у Донбасі мали бути споруджені 24 гідроелектростанції з 30 запланованих у Росії, побудувані заводи якісних сталей та алюмінієві заводи. У кам’яновугільній промисловості передбачалося десятикратне, порівняно з 1920 р., зростання видобутку вугілля. Із метою реалізації плану електрифікації Росії в УСРР було створено Комісію з електрифікації України (КЕУ). Передбачалося здійснити план ГОЕЛРО за 10—20 років.

Радянський уряд відшукав і джерела фінансування індустріалізації. Виходячи з реалій життя, було зрозуміло, що в країні відсутні капіталонагромадження в промисловості, іноземні інвестиції та податки, які б мали сплачувати селяни. Тому політичне керівництво бачило тільки один реальний шлях фінансування індустріалізації — примусове вилучення селянської продукції в натуральній формі — продрозкладка. Змінити курс економічних відносин і перейти до грошово-товарного обігу партія не захотіла. Практично це означало, що РКП(б) робила нову спробу продовжити політику воєнного комунізму через продовольчу розкладку, обмеження приватного підприємства, ліквідацію товарно-грошових відносин, мілітаризацію праці, широке застосування терору проти незадоволених.

Однак політика непу не супроводжувалася політичними змінами в Україні. Республіка, як і раніше, мала фіктивний суверенітет і виконувала продиктовані Москвою завдання. Жодних змін не відбулося в партійному будівництві. Компартія України залишалась одним із загонів РКП(б). До того ж партійні ряди в 1921 р. зазнали «чистки».

Спроби опозиційної Української комуністичної партії (УКП) об’єднатися з КП(б)У та створити самостійну організацію закінчилися розпуском УКП.

Однак неп мав і політичні наслідки. Він означав провал політики воєнного комунізму й необхідність стимулювання «більшовицького натиску». Поступове пожвавлення господарського життя, розширення товарного виробництва дрібними підприємствами, або непманами, призвели до примирення українського селянства з більшовицьким режимом, що сприяло його утвердженню в Україні.

Особливості непу в Україні:

«зовнішнє» походження політики, яка не враховувала національні інтереси українців;

здійснення соціально-економічних перетворень супроводжувалося придушенням національно-демократичних сил;

реалізація непу почалася значно пізніше, ніж в інших республіках.

Завдання

Спираючись на відповідний матеріал підручника та розповідь учителя, схарактеризуйте нову економічну політику за планом: а) причини переходу до непу; б) мета; в) основні заходи — у промисловості, сільському господарстві, торгівлі й обміні, фінансах, системі управління, трудових відносинах; г) особливості впровадження в Україні; д) наслідки. Результати роботи оформіть у вигляді структурно-логічної схеми.

4. Голод 1921—1923 рр. (для рівня стандарту).

5. Суспільно-політичне життя.

Розповідь учителя

На початку 1920-х рр. в УСРР існувало своєрідне явище, не притаманне радянській владі, — багатопартійність. Хоча всі існуючі партії на той момент (боротьбисти, укапісти, КП(б)У та ін.) сповідували ідеї комунізму, але шляхи й методи побудови такого суспільства вони розглядали по-різному. До того ж не було єдності з багатьох питань і в самій правлячій партії КП(б)У, вона поділялася на кілька фракцій. Із цієї причини процес оформлення однопартійної системи в УРСР був дещо тривалішим, ніж у Росії. Більшовики поставили собі за мету створити апарат, який би підпорядковувався залізній дисципліні. Для цього члени рад мали бути членами більшовицької партії. РКП(б) і, відповідно, КП(б)У інтенсивно приймали у свої ряди вихідців з інших партій, використовуючи їх, у разі потреби, на найбільш відповідальних посадах. У такий спосіб здійснювалося опосередковане керування життям суспільства — через органи радянської влади. ЦК РКП(б) розглядав і затверджував кандидатури на ключові посади в периферійних органах партії. Це явище дістало назву «призначенство» та стало визначальним у партійній радянській кадровій політиці.

Проти цього протестували окремі фракції, зокрема «децисти». Із метою встановлення дисципліни в партії, на X з’їзді РКП(б) було прийнято резолюцію «Про єдність партії», яка забороняла існування фракцій та угруповань у партії більшовиків.

За такого централізму в партії неодмінно мала постати проблема лідерства в партії. Поки В. Ленін був беззаперечним авторитетом і за станом здоров’я міг виконувати свої обов’язки, це питання не порушувалося. Після хвороби В. Леніна в 1922 р. Генеральним Секретарем ЦК РКП(б) став Й. Сталін. Він мав безмежну апаратну, але не політичну владу. Саме за політичну владу й розпочалася боротьба між Й. Сталіним і Л. Троцьким, одним із видатних провідників партії більшовиків. Й. Сталін подбав про те, щоб на відповідальні пости в партії та державі були призначені віддані йому люди. Особливих зусиль він доклав, щоб привернути на свій бік периферійні владні органи та, у першу чергу, українські. У протистоянні проти X. Раковського Й. Сталін використав партійний апарат і домігся того, що X. Раковського відкликали з України, а головою Раднаркому України призначили В. Чубаря. Однак останній не зміг набути авторитету в республіці, і першою особою в Україні практично став Е. Квірінг, який очолював ЦК КП(б)У. У квітні 1925 р. посаду Генерального Секретаря ЦК КП(б)У обійняв висуванець Й. Сталіна — Л. Каганович. У результаті такої кадрової перестановки Й. Сталін здобув цілковиту підтримку в КП(б)У і міг зосередити зусилля на боротьбі з групами та фракціями у самій РКП(б), які були не згодні з установленням особистої диктатури Й. Сталіна. Спочатку Генеральний Секретар ЦК РКП(б) переміг Л. Троцького, потім «нову опозицію» в особі Л. Каменева та Г. Зінов’єва, далі — об’єднану опозицію на чолі з Л. Троцьким, Л. Каменевим і Г. Зінов’євим, «правий ухил» із М. Бухаріним, О. Риковим і М. Томським.

Українська інтелігенція негативно поставилася до антисталінської опозиції 1925—1926 рр. В Україні добре пам’ятали роль Л. Троцького в розгромі Української революції, його антиселянські виступи, ворожі висловлювання проти українізації. Більшість партійного керівництва також стояла на боці Й. Сталіна. Боротьба з фракціями й опозицією поєднувалася зі зміною економічного курсу партії — відмовою від непу. У 1928—1929 рр. Й. Сталін здобув диктаторські повноваження в партії та державі, завершивши боротьбу за владу.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

1920-ті рр. стали своєрідними для розвитку УСРР. З одного боку, вона розвивалася як самостійна держава, з іншого — відбувався поступовий процес обмеження її суверенітету. Створення СРСР стало вагомим кроком на цьому шляху. Так, на міжнародній арені Україна в 1921—1923 рр. хоч і виступала як суверенна держава, проте діяла в межах, установлених Наркоматом іноземних справ РСФРР.

Зазнавши величезних утрат і збитків від Першої світової та громадянської війн, економіка УСРР перебувала в повній руйнації. Ширився антибільшовицький повстанський рух. Але завдяки голоду 1921—1923 рр. та заходам непу більшовикам удалося приборкати ситуацію. Неп забезпечив відновлення сільського господарства й промисловості та створив умови для подальшого розвитку.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацюйте відповідний матеріал підручника.