Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 21

Тема. Українська Соціалістична Радянська Республіка наприкінці 1919 — на початку 1920 р.

Мета: з'ясувати причини відновлення більшовицького режиму в Україні; розкрити зміст більшовицької політики; формувати вміння отримувати інформацію з різних історичних джерел — розповіді вчителя, документа, карти, підручника; виховувати в учнів повагу до історичного минулого.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Розгром армії Денікіна. Відновлення більшовицького режиму в Україні (жовтень 1919 — квітень 1920 р.)», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: комнезами, націонал-комунізм, боротьбисти, борьбисти, укапісти, Перший зимовий похід.

Основні дати: грудень 1919 — березень 1920 р. — відновлення радянської влади в Україні; 6 грудня 1919 — 6 травня 1920 р. — Перший зимовий похід.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1) Яка територія була охоплена повстаннями Д. Терпила та М. Григор’єва?

2) Які плани більшовиків зірвало повстання отамана М. Григор’єва?

3) Яку подію історики називають «Київською катастрофою»?

4) Коли А. Денікін почав наступ на Україну?

5) Яку політику проводив А. Денікін на захопленій території України?

6) Що таке «трикутник смерті»?

7) Яка подія сприяла розпаду Директорії УНР і переходу всієї повноти влади до С. Петлюри?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Коли було проголошено створення УСРР?

2) Розкрийте причини, які зумовили падіння радянської влади в Україні влітку 1919 р.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Відновлення більшовицького режиму.

Розповідь учителя

У жовтні 1919 р. більшовики розпочали контрнаступ проти денікінців. У битві під Кромами, Воронежем, ст. Касторна були розгромлені кращі частини денікінських військ: Добровольча армія, кінні корпуси К. Мамонтова та А. Шкуро. Почався швидкий відступ денікінців на Ростов і Крим.

6 листопада радянські війська оволоділи Черніговом, 16 грудня увійшли в Київ, 12 грудня — у Харків. Більшовики в черговий раз узяли під контроль більшу частину території України.

Під тиском наступу Червоної армії й селянських повстань армія А. Денікіна відступила до Криму.

Бойові дії другої половини 1919 р. призвели до третього приходу більшовиків в Україну. Головні противники більшовиків — армія УНР і Біла армія — були розгромлені.

Після запеклої боротьби з українським національним рухом більшовики стали обачнішими. У грудні 1919 р., ще під час наступу радянських військ, конференція РКП(б) ухвалила резолюцію «Про радянську владу в Україні». Більшовики оголосили, що вони визнають самостійність УСРР. Це була демагогічна політична заява, оскільки насправді ставилися завдання за будь-яку ціну не допустити відокремлення України від радянської Росії. Обіцяно було реалізувати право на використання української мови, що означало відмову від русифікаторської політики. Для посилення впливу більшовиків в Україні на місця направлялися агітатори, яких Л. Троцький переконував: «Без українського вугілля, заліза, руди, хліба, солі, Чорного моря Росія існувати не може». Водночас він нагадував, що «Україна — це земля українських робітників і трудящих селян. Тільки вони мають право господарювати на Україні, управляти нею і будувати на ній нове життя».

Особливо важливим для більшовиків було завоювати прихильність селян, які становили в Україні більшість населення. Тому безоглядну колективізацію (насадження комун і радгоспів) було припинено. Новий земельний закон проголошував добровільність у створенні артілей і комун. Поміщицькі, монастирські й удільні землі, конфісковані радянською владою, передавалися селянам без викупу. Радгоспам відводилося землі майже втричі менше, ніж у 1919 р. У поміщиків відбирали всю землю, реманент і маєтки.

Опорою РКП(б) в Україні була Комуністична партія більшовиків України (КП(б)У), яка мала статус не національної комуністичної партії, а фактично обласної партійної організації РКП(б). Незважаючи на це, чимало комуністів у її середовищі виступали проти такого стану речей. Щоб приборкати внутрішню опозицію, Центральний комітет КП(б)У було розпущено. За участю присланих із Росії партпрацівників було проведено перереєстрацію членів Компартії України, після чого її склад зменшився на третину. Розправа розкрила справжню роль, яку більшовики відводили Компартії України.

Державність УСРР і цього разу мала формальний характер. Військову й цивільну владу поєднував Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком) — надзвичайний орган, створений 11 грудня 1919 р. Він скасував усі розпорядження й закони білогвардійської влади та Директорії, а також декрети уряду УСРР, які стосувалися функціонування органів влади, військових, народногосподарських, продовольчих, фінансових установ, і замінив їх російськими декретами. Те, що влада в Україні належала не виборним органам, більшовики пояснювали впливом соціал-зрадників у місті та куркулів на селі. Всеукрревком разом із чекістськими органами проводив в Україні «червоний терор». Репресіям піддавали всіх, кого вважали ворогами революції. При формуванні органів влади провідна роль відводилася членам Компартії. Інші партії й ті, що підтримували радянську владу, витіснялися з політичного життя.

У середині лютого 1920 р. Всеукрревком передав владні повноваження Раді Народних Комісарів УСРР (очолив X. Раковський) і Всеукраїнському центральному виконавчому комітету (очолив Г. Петровський). У березні—квітні відбулися вибори до Рад. Незважаючи на те, що противники більшовиків були заарештовані або перебували в підпіллі, вибори проходили в гострій політичній боротьбі. Більшовики завоювали в органах влади до 80 % депутатських мандатів. Однак Ради мали незначну реальну владу. Усі найважливіші рішення приймалися органами КП(б)У. Столицею УСРР став Харків.

У березні 1920 р. для розколу українського селянства більшовики почали створювати в селах комітети незаможників (комнезами), які перебирали на себе владу, допомагали продзагонам.

Робота з термінами та поняттями

Комнезами (комітети незаможних селян) — селянські організації в Україні, створені більшовиками для зміцнення радянської влади на селі в 1920—1933 рр. Замінили комітети бідноти. Використовувалися для здійснення заходів радянської влади: розкуркулення, створення колгоспів. Ліквідовані після завершення суцільної колективізації. Члени комнезамів за підтримкою червоно-армійських частин ділили землю, худобу, реманент, вилучали майно в заможного селянства.

2. Націонал-комунізм.

Розповідь учителя

Комунізм був явищем, не лише принесеним в Україну ззовні на багнетах Червоної армії. Тут розвивався власний комуністичний рух, який намагався пристосувати комуністичну ідеологію до українських умов. Чимало українських партій у 1918—1919 рр. перейшли на сповідування комуністичних цінностей, намагаючись поєднати дві діаметрально протилежні ідеологічні доктрини — комунізм і націоналізм. Українські партії, що виступали за встановлення національного варіанта радянської влади, відносять до націонал-комуністичного напряму.

Робота з термінами та поняттями

Націонал-комунізм — узагальнена назва політичних течій і напрямів в Україні та поза її межами в першій третині XX ст., що поєднували ідеї комуністичної перебудови суспільства та створення суверенної Української держави.

За часів гетьманського режиму частина соціалістів висунула вимогу встановлення українського варіанта радянської влади. У 1918 р. від Української партії соціалістів-революціонерів відокремилася група лівих, які створили партію боротьбистів (від назви їхнього центрального друкованого органу — газети «Боротьба»). Лідерами партії були Г. Гринько, В. Блакитний, П. Любченко, О. Шумський та ін.

Із часом боротьбисти стали однією з найпопулярніших партій України. У 1919 р. вони змінили назву на комуністів-боротьбистів, що свідчило про її еволюцію в бік комунізму. Партія орієнтувалася на українське селянство та національну інтелігенцію. Боротьбисти прагнули повної незалежності України. Маючи у своєму розпорядженні велику кількість селянських партизанських загонів, вони самостійно звільняли цілі повіти України від денікінців. Боротьбисти не йшли на союз із С. Петлюрою проти більшовиків, але співпрацювали з ним у боротьбі з А. Денікіним.

У 1918 р. місцеві організації загальноросійської партії лівих есерів об’єднуються в Українську партію лівих соціалістів-революціонерів. За своїм партійним друкованим органом — російською газетою «Борьба» — вони беруть назву борьбистів. Вони підтримували існування радянської влади в Україні, проте, на відміну від більшовиків, виступали не за диктатуру пролетаріату, а за диктатуру всіх трудящих класів. Один із лідерів борьбистів — В. Качинський — увійшов до складу Всеукрревкому.

У бік комунізму еволюціонувала й частина українських соціал-демократів. У 1919 р. від Української соціал-демократичої робітничої партії відкололася група, яка утворила партію УСДРП (незалежна) й оголосила про перехід на радянську платформу. У 1919 р. УСДРП (незалежна) залишилась на радянській території, ставши легальною опозицією більшовикам. Із посиленням незадоволення більшовицьким режимом незалежні соціал-демократи переходять у підпілля та розгортають збройну боротьбу проти більшовиків. Частина з них продовжила співпрацю з більшовиками, організувавши УСДРП (незалежних-лівих).

Щоб утримати владу в Україні, більшовики змушені були піти на союз із найбільш впливовою з українських партій національно-комуністичного спрямування — боротьбистами. У 1919 р. між КП(б)У й боротьбистами було укладено угоду про участь останніх в уряді, яка була зігнорована більшовиками після встановлення радянської влади в Україні. Представники жодної української соціалістичної партії не були включені до складу радянського уряду.

У серпні 1919 р. боротьбисти об’єдналися з УСДРП (незалежними-лівими), у результаті чого постата нова партія — Українська комуністична партія (боротьбистів) (УКП(б)). Боротьбисти сподівалися встановити в Україні національний варіант радянської влади з незалежним від Москви комуністичним урядом і власною Червоною армією.

Іншим кроком боротьбистів щодо посилення своїх позицій стало намагання заручитися підтримкою міжнародного комуністичного руху. Вони подати заявку на вступ партії до III Комуністичного Інтернаціоналу.

Але більшовики не пішли на поступки й не допустили вступу УКП(б) до III Інтернаціоналу. Боротьбисти отримали відмову від Комінтерну та рекомендацію об’єднатися з КП(б)У. Боротьбисти, які вважали себе комуністами за переконаннями, не могли не виконати рішення Комінтерну. Тому в березні 1920 р. партійна конференція УКП(б) ухвалила рішення про саморозпуск та організований вступ до КП(б)У. Загалом до КП(б)У увійшло 4 тис. колишніх боротьбистів, а О. Шумський став членом ЦК КП(б)У.

Подібна доля чекала на партію борьбистів, яка також змушена була саморозпуститися, а її члени — вступити до КП(б)У.

У 1920 р. в Україні залишилася тільки одна націонал-комуністична партія — Українська комуністична партія. Вона була організована членами УСДРП (незалежної) та налічувала кілька сотень осіб. Партія не становила небезпеки для більшовиків. Тому їй дозволено було певний час існувати в УСРР, вона навіть отримувала субсидії від ЦК КП(б)У.

Цікаво знати

У 1920 р. спробував піти на співпрацю з більшовиками й лідер «Закордонної групи українських комуністів» В. Винниченко. Він на початку квітня 1920 р. прилетів до Києва, щоб запропонувати свої послуги уряду УСРР; зустрічався з X. Раковським, Л. Троцьким, Л. Каменевим, Г. Зінов’євим, Й. Сталіним; мав можливість увійти до складу ЦК КП(б)У та працювати одночасно на трьох посадах — заступника голови РНК УСРР, наркома закордонних справ і членом Реввійськради Південно-Західного фронту. Та, ознайомившись із реальним життям в Україні, він змінив рішення і знову емігрував за кордон.

3. Внутрішня політика більшовиків.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника та складають порівняльну таблицю «Політика воєнного комунізму в 1919 і 1920—1921 рр.». Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

Після утвердження при владі більшовики відновили комуністичні перетворення в руслі політики воєнного комунізму. Передусім було проведено націоналізацію промисловості. Тепер до рук держави переходили не лише великі, а й середні й навіть дрібні підприємства. Для управління націоналізованими підприємствами необхідна була ціла армія обліковців, плановиків і контролерів. Над одержавленими підприємствами почав стрімко розгалужуватися величезний централізований управлінський апарат. В Україні було утворено Бюро із відбудови промисловості (Промбюро), яке було відгалуженням Вищої ради народного господарства (ВРНГ) РСФРР.

Промисловість, що переходила у власність держави, перебувала в кризовому стані: багато підприємств не працювало, бракувало робочої сили. Тому більшовики відновили загальну трудову повинність. У квітні 1920 р. було створено Головний комітет із проведення загальної трудової повинності, за допомогою якого в республіці здійснювався перехід від системи вільного найму до загальної трудової повинності й масових мобілізацій. Це забезпечило промисловість робочою силою, а владу — дармовими робочими руками для розв’язання господарських проблем.

Мобілізованих робітників закріплювали за певними підприємствами. Відбувалася мілітаризація праці: на виробництві встановлювалися норми виробітку, уводилася військова дисципліна та трибунали, які розглядали випадки її порушення. Запроваджувалися галузеві дисциплінарні суди та створювалися концентраційні табори для порушників трудової дисципліни й «дезертирів трудового фронту». У 1920 р. в УСРР функціонувало сім таких таборів.

Більшовики почали наділення землею безземельних і малоземельних селян, у результаті чого 52 % селянських дворів стали середняцькими.

Однак уже в січні 1920 р. було відновлено продовольчу диктатуру, державну монополію на хліб, продовольчі розкладки. Останні поширювалися на всі селянські двори, які мали посівні площі більше ніж три десятини. Установлювалася колективна відповідальність («кругова порука») сільських громад за здачу продовольства.

Нечисленність партійного апарату на місцях не дозволяла здійснювати контроль над селом. Саме тому більшовики на селі створюють комітети незаможних селян. Комнезами дублювали функції Рад, не усуваючи їх, допомагали у здійсненні продрозкладки, отримуючи на це 10—15 % вилучених продовольчих ресурсів.

У липні 1920 р. декретом Раднаркому РСФРР «Про розрахункові операції» проголошувалося, що всі установи, підприємства та організації, які потребують будь-яких виробів, матеріалів або продуктів, зобов’язані для їх одержання звертатися у відповідні розподільчі радянські установи. Купівля на вільному ринку заборонялася.

Розгорнулася підготовка до скасування грошового обігу, яке так і не відбулося. 4 грудня 1920 р. В. Ленін підписав «Декрет про безкоштовний відпуск продовольчих продуктів і предметів широкого споживання».

5 лютого 1920 р., після поразки денікінців, Всеукрревком затвердив новий закон про землю, який скасовував відновлене А. Денікіним поміщицьке землеволодіння. Майже всі колишні землі поміщиків підлягали рівному переділу серед селян. Заборонялося відводити землю під радгоспи без згоди селян. Однак, коли в другій половині 1920 р. постала небезпека величезного недосіву, В. Ленін вніс на VIII Всеросійський з’їзд Рад законопроект «Про заходи зміцнення та розвитку селянського сільського господарства», яким розкладка селянської продукції доповнювалася розкладкою засіву землі.

З’їзд затвердив цей законопроект у грудні 1920 р. Таким чином, селяни мали перетворитися фактично на державних кріпаків.

4. Перший зимовий похід армії УНР.

Поки більшовики вже втретє намагалися утвердити своє панування в Україні, армія УНР, яка тоді складалася із Запорізької, Волинської, Київської та Залізної дивізій, вирушила в так званий Перший зимовий похід. Командувачем її був генерал М. Омелянович-Павленко, а його заступником — отаман Ю. Тютюнник.

Перейшовши залізницю Козятин—Жмеринка, армії УНР у середині грудня 1919 р. довелося зіштовхнутися з білогвардійськими військами, які відступали на південь. Бої з «білими» були не на користь українців. Білогвардійська кіннота розбила Залізну дивізію армії УНР. Це була, мабуть, найбільша поразка за весь час походу. Проте вже за кілька тижнів, під потужним тиском Червоної армії, білогвардійці відступили з Правобережної України до лінії Крим—Одеса, остаточно втративши бойовий контакт з армією УНР.

Прагнучи відірватися від денікінців, армія УНР у січні 1920 р. вийшла на Уманщину й Черкащину, де до неї приєдналися місцеві повстансько-партизанські загони отамана А. Гулого-Гуленка. Зустріч із повстанцями піднесла бойовий дух українських частин. Командування армії УНР покладало значні надії на повстансько-партизанський рух проти більшовиків. І справді, багатотисячні повстанські загони після вигнання з країни денікінців повернули зброю проти «червоних». Та, як і раніше, повстансько-партизанський рух не мав єдиного керівництва. Саме тому українське командування, хоча й не дуже вдало, намагалося скоординувати бойову діяльність повстанських загонів у Центральній Україні.

На південній Київщині відбулися перші серйозні бої армії УНР із більшовицькими частинами, під час яких українськими військами на деякий час було визволено Канів і Черкаси. У середині лютого 1920 р. армія форсувала Дніпро й переправилася на Полтавщину. Тут частини отримали можливість деякий час відпочити, а також проводити агітаційну роботу серед місцевого населення.

На Лівобережжі армія УНР здобула Золотоношу. Проте за наказом командування війська невдовзі повернулися на правіш берег Дніпра. Звідси армія УНР вирушила на Херсонщину, де перебувала Червона Українська галицька армія.

М. Омелянович-Павленко та його штаб сподівалися, що галицькі війська перейдуть на бік армії УНР. Проте реалізувати цей план не судилося. Лише окремі старшини та вояки ЧУГА приєднувалися до армії УНР. На початку квітня 1920 р. на її бік перейшла ціла кінна бригада отамана Е. Шепаровича. Проте до відкритого повстання проти більшовиків ЧУГА виявилася неготовою. Її бійці були виснажені після зимової епідемії тифу, деморалізовані останніми подіями й пригнічені звістками про те, що уряд УНР визнав польську окупацію Галичини.

У квітні 1920 р. катастрофічна нестача зброї й цілковите вичерпання боєприпасів примусили армію УНР вирушити на Вознесенськ, де перебували значні військові запаси. 16 квітня українські частини у важкому нерівному бою здобули місто. Після цієї успішної операції армія, поповнивши запаси, вирушила на Поділля, на з’єднання з польським фронтом.

У результаті Першого зимового походу Армія УНР пройшла з боями 2 тис. км тилами Білої та Червоної армій. Було збережено кістяк армії УНР, яка продовжила боротьбу в союзі з поляками.

Завдання

Спираючись на текст підручника та розповідь учителя, складіть таблицю «Перший зимовий похід армії УНР» за планом: а) коли відбувся; б) мета; в) командувач; г) сили, що брали участь; д) результати.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Як утретє було відновлено владу більшовиків в Україні?

2) Яке місто стало столицею УСРР у 1920 р.?

3) Які націонал-комуністичні партії діяли на території УСРР?

4) Яку внутрішню політику проводили більшовики в 1920 р.?

5) Які зміни були внесені в політику воєнного комунізму більшовиками в 1920 р.?

6) Чому радянська Росія погодилася на незалежність радянської України?

7) Схарактеризуйте процес утвердження в Україні монополії більшовицької партії.

8) Дайте характеристику націонал-комуністичного руху в Україні за планом: а) причини виникнення; б) ідейна основа; в) організаційне оформлення; г) взаємини з КП(б)У; д) причини поразки в боротьбі за владу.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Друга половина 1919 — початок 1920 р. стали періодом боротьби за контроль і владу в Україні. У цій запеклій боротьбі перемога залишилася на боці більшовиків, які зуміли заручитися підтримкою або нейтралітетом більшості населення. Вирішальною причиною перемоги більшовиків стала зовнішня агресія радянської Росії.

Задекларувавши незалежність УСРР, більшовики продовжували здійснювати постійний контроль за всіма сферами життя, приводячи їх до зразків, що вже були встановлені у радянській Росії. Таким чином, форма та суть української радянської державності не збігалися.

Повернувшись утретє до України, більшовики намагалися остаточно запровадити однопартійну систему. Усі партії, які виступали союзниками більшовиків, ліквідувалися.

Незважаючи на поразки, армія УНР продовжувала боротьбу. Узимку 1919—1920 рр. вона здійснила свій Перший зимовий похід.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Підготуйте реферат за однією з тем: «Націонал-комунізм», «Перший зимовий похід», «Становлення радянської державності в Україні», «X. Раковський» (кільком учням).