Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 15 (20)

Тема. Боротьба за владу в Україні в другій половині 1919 р.

Мета: схарактеризувати селянський повстанський рух і визначити причини падіння вдруге більшовицького режиму в Україні; дати оцінку денікінського режиму; розкрити перебіг збройної боротьби в Україні в другій половині 1919 р.; продовжити формування в учнів уміння складати план, хронологічну таблицю, аналізувати та зіставляти історичні явища та факти; виховувати в них інтерес до національної історії.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Наступ білогвардійців в Україні. Контрнаступ об'єднаних українських армій та їхня поразка (липень—жовтень 1919 р.)», атлас.

Основні терміни та поняття: селянський повстанський рух, «зелені», ВУНК, «Київська катастрофа», «трикутник смерті», Перший зимовий похід, денікінський режим, «білий терор».

Основні дати: травень—листопад 1919 р. — наступ денікінців в Україні, денікінський режим; серпень 1919 р. — похід на Київ об'єднаних українських армій, «Київська катастрофа»; грудень 1919 — березень 1920 р. — відновлення радянської влади в Україні.

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Запитання та завдання

1) Чому прагнення українців на західноукраїнських землях створити власну державу зустріло опір із боку Польщі, Румунії та Чехословаччини?

2) Чим булу зумовлене те, що країни Антанти в україно-польському протистоянні стали на бік Польщі?

3) Український історик І. Нагаєвський стверджує, що «Акт соборності 22 січня [1919 р.] не має практичного значення, а був лише маніфестацією єдності народу в дальшій історичній перспективі». Спростуйте або підтвердіть цю думку.

4) Чому на Паризькій мирній конференції західноукраїнські землі та Наддніпрянщина розглядалися, попри Акт злуки, як окремі території, а не одна держава?

5) Яка подія стала вирішальною у приєднанні Закарпаття до Чехословаччини? На яких умовах відбувся цей акт?

6) Визначте причини поразки ЗУНР та її історичне значення.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Визначте причини, які стали передумовою другої війни радянської Росії з УНР. Чому Директорія УНР зазнала поразки?

2) Що таке політика воєнного комунізму? Які її основні заходи?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Селянський повстанський рух. Падіння більшовицького режиму.

Розповідь учителя

У той час як армія УНР відступала на Волинь, на окупованих більшовиками теренах Центральної України розгортався селянський повстансько-партизанський рух невдоволених більшовицьким режимом.

Одним із першим підняв велике повстання на Київщині отаман Зелений (Д. Терпило). На початку квітня 1919 р. повсталі взяли під контроль південну Київщину та рушили на Київ. Вони зайняли Мотовилівку й Білу Церкву. Тут повстанські загони було реорганізовано у дві дивізії, що налічували 8—10 тис. бійців. 10 квітня 1919 р. повстанські частини отамана Зеленого спільно із загонами отамана І. Струка зайняли Київ, вибивши більшовицькі частини з міста; робітники більшості київських заводів перейшли на бік повстанців. Проте під натиском більшовицьких частин партизанські загони того самого дня були змушені залишити Київ. Наприкінці квітня 1919 р. «червоні», маючи кількісну перевагу, перейшли в контрнаступ. Їм удалося захопити Васильків, Ржищів, Обухів; деякі села було спалено. З огляду на поразки повстанське командування на початку травня 1919 р. прийняло рішення розпустити загони.

Постать в історії

Данило Терпило (Зелений) (1886—1919 рр.) народився в багатодітній селянській родині в селищі Трипілля. Хлопець був тямущим і закінчив церковно-приходську школу та місцеве двокласне земське училище. У революції 1905—1907 рр. Д. Терпило був одним з організаторів Трипільського гуртка соціалістів-революціонерів. За революційну діяльність від 1908 р. перебував у засланні. У 1914 р. був мобілізований на Західний фронт, де провоював до 1917 р. Повернувшись до села, узяв активну участь у революційних подіях, зокрема у повстанні проти гетьмана І. Скоропадського. Був обраний командиром 1-ї Дніпровської дивізії. На початку 1919 р. отаман розійшовся з Директорією, оскільки вважав, що радянську владу треба встановлювати спільно із більшовиками. Але вже в березні останні оголосили Зеленого поза законом, а у квітні він очолив великий повстанський рух. У вересні 1919 р. Д. Терпило з одним із загонів відбув до Кам’янця-Подільського, де зустрічався з урядовцями Директорії й особисто із С. Петлюрою, після чого провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу. Узяв активну участь у боротьбі з денікінцями. 11 жовтня 1919 р. їм удалося на деякий час захопити Київ. Але під час бою біля Канева отамана було тяжко поранено осколком снаряда, від чого він незабаром помер.

Саме за прізвиськом отамана Зеленого за радянських часів весь селянський антибільшовицький повстанський рух називали «зеленим», а повстанців — «зеленими».

Незважаючи на поразки, повстанський рух в Україні поширювався. Так, лише протягом квітня — першої половини червня 1919 р. в Україні відбулося 328 збройних виступів проти більшовицької влади. Повсталі здебільшого виступали під гаслом «За радянську владу без комуністів!». Повстанський рух був визначений більшовиками як «бандитизм», «куркульська контрреволюція», із якими потрібно нещадно боротися. Всеукраїнську надзвичайну комісію (ВУНК), на яку було покладено обов’язок боротьби із селянами, очолив М. Лацис. Згідно з партійною постановою «Про придушення куркульської та білогвардійської контрреволюції на селі» від 17 липня 1919 р. впроваджувалася кругова порука, узяття заручників, військова блокада сіл тощо. Але попри жорстокі каральні заходи селянський рух наростав.

Наймасштабнішим був виступ отамана М. Григор’єва, який відмовився виконувати наказ іти на допомогу радянській Угорщині.

7 травня 1919 р. в Єлисаветграді М. Григор’єв підняв антибільшовицьке повстання та звернувся з універсалом «До українського народу», де закликав до боротьби проти російських продзагонів і комісарів ЧК та створення Рад без більшовиків. За кілька днів загони повстанців здобули Черкаси, Кременчук, Золотоношу. М. Григор’єв вирішив швидким маршем пройти Лівобережною Україною й оволодіти Харковом. Проте його подальшим успіхам перешкодили амбіції деяких керівників повстанських загонів, що не дозволило йому об’єднати всі антибільшовицькі сили. Наприкінці травня проти повстанців було кинуто добірні більшовицькі військові частини. Повсталі були змушені відійти на Херсонщину.

Улітку 1919 р. війська М. Григор’єва об’єдналися із загонами Н. Махна, сам він був обраний командиром об’єднаної армії, а Н. Махно — головою реввійськради. Проте два амбітні отамани не могли діяти спільно. М. Григор’єв був звинувачений у єврейських погромах та зв’язках із денікінцями та застрелений.

Деякі загони військ М. Григор’єва приєдналися до повстанців Н. Махна, а більшість під ударами більшовиків і денікінців розсіялися.

Незважаючи на поразки двох найбільших повстань — Зеленого та М. Григор’єва, — селянський рух не припинявся та став головною передумовою падіння вдруге радянської влади в Україні.

Робота з документом

ГОЛОВА УРЯДУ ДИРЕКТОРІЇ УНР І. МАЗЕПА ПРО СЕЛЯНСЬКИЙ ПОВСТАНСЬКИЙ РУХ В УКРАЇНІ В 1918—1919 рр.

...Це був рух, що виріс із стихійного пориву українських мас в боротьбі насамперед за свої найжиттєвіші матеріальні інтереси, які були для них ближчі й зрозуміліші, ніж інтереси національні. Земельна справа була основною пружиною масових селянських повстань на Україні. Поміщицька реставрація за Скоропадського, потім за Денікіна, воєнний комунізм за більшовиків разом з їх грабіжницькою політикою — це були ті причини, що відігравали головну роль в притягненні селянства до збройної боротьби з окупантами...

Українські робітники й селяни, що творили основну масу повстанців, ішли на повстанську боротьбу проти тих сил, що нищили їх господарський добробут, перетинали їм шлях до землі, забирали їх хліб та інше майно, зазіхали на їхню працю і свободу. Отже, в своїй основі це був рух соціальний. Мотиви національні, особливо в кінці 1918 р. і на початку 1919 р., грали у повстанців другорядну роль...

1) Які передумови масового повстанського руху виділяє І. Мазепа?

2) Чи погоджуєтеся ви з думкою І. Мазепи про соціальні мотиви в повстанському русі?

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

ОСОБЛИВОСТІ ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНОЇ СИТУАЦІЇ В УКРАЇНІ В 1919 р.

Червона армія

Польська

армія

УГА

Армія УНР

Добровольча армія генерала Денікіна

Селянський повстанський рух. Отамани

Румунські війська

Війська і флот країн Антанти

2. Наступ об'єднаних українських армій на Київ. «Київська катастрофа». Війна з денікінцями.

Розповідь учителя

Скориставшись тим, що більша частина більшовицьких військ були зайняті боротьбою з повстанським рухом, у травні 1919 р. Добровольча армія генерала А. Денікіна, яка разом із Донською та Кубанською арміями контролювала Дон, Кубань і Північний Кавказ, перейшла в рішучий наступ. Подолавши опір Південного фронту Червоної армії, вони оволоділи Донбасом і майже всією Лівобережною Україною та рухалися далі на Київ. У той час інші частини армії А. Денікіна, згідно з директивою від 25 червня 1919 р., розгортали наступ на Москву.

Робота з термінами та поняттями

Добровольча армія — військове формування, створене під час громадянської війни (1918 р.) на добровольчій основі з офіцерів, юнкерів, студентів та ін. Від 1919 р. увійшла до складу збройних сил Півдня Росії. Поширеним у літературі є інша назва цих формувань — «Біла армія» або «Біла гвардія». У жовтні 1919 — березні 1920 р. розбита радянськими військами під командуванням М. Фрунзе. Залишки Добровольчої армії були ізольовані в Криму, а згодом реформовані під командуванням П. Врангеля.

Одночасно на Правобережній Україні проти більшовиків розгорнули наступ частини армії УНР. Сталося це після того, як 17 липня Українська галицька армія (УГА) та керівництво ЗУНР під тиском польських військ залишили Східну Галичину й переправилися на правий берег річки Збруч. Згідно з угодою між урядами УНР і ЗУНР, УГА влилася в армію УНР для продовження спільної боротьби за незалежність України під гаслом «На Львів через Київ!».

Спочатку командування УГА пропонувало йти походом на Одесу, щоб установити зв’язки з Антантою, а вже тоді рушити на Київ. Цей план зустрів опозицію з боку командування армією УНР, яке вважало, що обставини вимагають передусім заволодіти Києвом. Було прийнято компромісне, але не найкраще рішення — одночасно йти і на Одесу, і на Київ.

Кількість об’єднаної армії становила 80 тис. осіб, із яких 50 тисяч — галичани. Об’єднана армія розгорнула наступ у двох стратегічних напрямках: на Київ наступали галичани, а на Одесу — частини армії УНР.

Марно більшовицькі війська намагалися зупинити просування українських армій на Київ — під час запеклих боїв їхній опір було зламано. Унаслідок переможного наступу в серпні 1919 р. українські частини остаточно зайняли Поділля та значну частину Волині й Київщини.

30 серпня 1919 р. з’єднання армії УНР та УГА під командуванням генерала А. Кравса здобули Київ. Однак скористатися наслідками цієї перемоги українським військам не довелося — одночасно з лівого берега Дніпра до Києва вступили російські білогвардійські частішії на чолі з генералом Ф. Бредовим. Оскільки білі армії також билися проти більшовиків, частинам армії УНР й УГА було заборонено вступати в бій із білогвардійцями. Спроба знайти порозуміння з денікінцями не мала успіху, й українські частини змушені були відійти до Василькова. Відступ із Києва дорівнював поразці. Ця подія увійшла в історію під назвою «Київська катастрофа».

До середини вересня 1919 р. тривали жорстокі бої українських частин із більшовиками за Житомир, унаслідок яких «червоні» примусили українські війська відступити. Лише після цього на українсько-більшовицькому фронті запанувало затишшя — більшовики перекидали сили проти білогвардійців, що саме в цей час наступали на Москву. Відносини між урядом УНР і «білими» також були ворожими. Незважаючи на готовність українського керівництва до порозуміння з білогвардійцями задля спільної боротьби проти більшовиків, А. Денікін відкидав таку можливість, відмовляючись визнати право України на незалежність.

У цих умовах деякий час існувала навіть можливість укладення військової конвенції між командуваннями української та Червоної армій для спільної боротьби проти білогвардійців. Однак керівництво ЗУНР та командування УГА зволікало з оголошенням війни А. Денікіну, якого підтримувала Антанта. Лише після того як 22 вересня 1919 р. українськими вояками було перехоплено наказ білогвардійського командування про перехід у наступ проти українських військ, диктатор ЗУНР Є. Петрушевич дав згоду на відкриття бойових дій проти «білих». 24 вересня Директорія УНР оголосила війну білогвардійським збройним силам Півдня Росії. Упродовж жовтня 1919 р. на українсько-білогвардійському фронті тривали жорстокі бої. З’єднання українських армій відбивали всі атаки ворога, поки вистачало набоїв й амуніції.

Робота з документами

ЗІ СПОГАДІВ А. ДЕНІКІНА

Самостійної України не визнаю... Петлюрівці можуть бути або нейтральними — тоді вони повинні негайно скласти зброю й розійтися по домівках, або — приєднатися до нас, визнавши наші гасла. Якщо петлюрівці не визнають цих умов, то їх належить вважати за таких же супротивників, як і більшовиків...

ІЗ ВІДОЗВИ А. ДЕНІКІНА «ДО НАСЕЛЕННЯ МАЛОРОСІЇ»

Намагання відокремити від Росії малоросійську гілку руського народу не облишені і сьогодні... Колишні ставленики німців — Петлюра та його спільники — продовжують і сьогодні творити свою чорну справу створення «Української держави» всупереч відродженню єдиної Росії... самоуправління буде покладене в устрій областей Півдня Росії... Вважаючи неприпустимим, забороняю переслідування малоросійської мови.., кожен у суді може говорити малоросійською мовою...

1) Чим була зумовлена така позиція А. Денікіна щодо України?

2) Які наслідки вона мала?

3) На які поступки українцям був готовий піти А. Денікін?

Але хронічна нестача воєнних припасів та епідемія тифу (у результаті чого склад армії скоротився на 70 %) підірвали боєздатність українських армій. Далася взнаки й політична неблагонадійність частини старшин — офіцерів колишньої царської армії, які не бажали воювати з росіянами.

У результаті залишки українських армій опинились у вкрай складних умовах, контролюючи невелику територію на Поділлі. У спогадах учасників тих подій цей регіон дістав назву «трикутника смерті».

Робота з термінами та поняттями

«Трикутник смерті» — історичний термін, яким характеризують ситуацію українських національних сип у 1919 р., коли УНР опинилася в оточенні більшовицьких, білогвардійських і польських військ.

У цих умовах командувач УГА генерал М. Тарнавський, щоб зберегти свою армію, у складі якої залишалося лише 10 тис. боєздатних бійців, пішов на порозуміння з А. Денікіним. Згідно з угодою, УГА припиняла боротьбу проти денікінської армії.

Зраджені бойовими побратимами, частини Армії УНР мусили відступити на Волинь, ближче до польського фронту.

15 листопада (за іншими даними — 14 листопада) 1919 р. на спільній нараді членів Директорії та уряду УНР було прийнято рішення про скасування повноважень Ф. Швеця та А. Макаренка, які виїжджали для проведення роботи за кордон. У постанові наради визначалося, що на час їх відсутності «керування справами Республіки покладається на Голову Директорії пана головного отамана С. Петлюру, який іменем Директорії затверджує всі закони і постанови, ухвалені Радою Народних Міністрів». Правовий статус існування Директорії як найвищої влади в УНР у складі однієї особи регулював закон «Про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці», прийнятий урядом 12 листопада 1920 р. На підставі цього закону Директорія УНР в особі Голови Директорії мала затверджувати ухвалені Державною Народною Радою закони; затверджувати прийняті Радою Народних Міністрів призначення та звільнення; ухвалені Державною Народною Радою умови з іноземними державами та ін. Закон передбачав, що при неможливості виконання Головою Директорії своїх обов’язків влада передавалася заступникові Голови Державної Народної Ради, а до її скликання — Колегії (мала складатися з трьох членів: голови Ради Народних Міністрів, порядкуючого в Найвищому суді УНР і представника всіх політичних партій). До початку роботи Колегії Голову Директорії в разі необхідності заступав Голова Ради Народних Міністрів.

Армія УНР уже не могла продовжувати війну регулярним фронтом. 4 грудня 1919 р. на державній нараді УНР було прийнято рішення про перехід до партизанських форм боротьби. Командувачем армії було призначено генерала М. Омеляновича-Павленка. Голова Директорії й головний отаман військ УГІР С. Петлюра виїхав до Варшави. У цей момент корпус січових стрільців, як і деякі інші українські частини, що перебували в районі Чорториї, поляки несподівано роззброїли й перевезли їх, як інтернованих, до Луцька.

У таких умовах залишки армії УНР (до 10 тис. осіб) 6 грудня 1919 р., залишивши частину хворих старшин і вояків у «трикутнику смерті», вирушили в партизанський похід на захоплені «білими» й «червоними» українські землі. Цей рейд згодом дістав назву «Перший зимовий похід».

3. Денікінський режим в Україні та його падіння.

І варіант

Розповідь учителя

Наприкінці літа 1919 р. денікінці окупували майже всю Україну та поділили її на три області — Харківську, Київську та Новоросійську. На чолі кожної стояв губернатор із необмеженими повноваженнями. Резиденцією денікінців в Україні стало місто Катеринослав, де діяв уряд — Особлива нарада. Політика денікінців в Україні проводилася під гаслом відновлення «єдиної та неподільної Росії» і мала на меті відновлення імперських порядків у трохи зреформованому вигляді. Український національний рух був проголошений зрадницьким і зазнавав переслідувань. Назва «Україна» була заборонена — замість неї вживали «Південь Росії» або «Малоросія».

У промисловості відроджувалися старі порядки: на підприємствах скасовувався 8-годинний робочий день, запроваджувалися значно більші норми виробітку; незгодних піддавали покаранням. Так, у Юзівці за звинуваченням у співробітництві з більшовиками білогвардійці вішали місцевих робітників. Без суду та слідства відбулися розстріли тисяч підозрюваних в Одесі, Харкові, Катеринославі. Репресії денікінців та інших білих генералів, урядів дістали назву «білий терор». І хоча репресивні акції супроводжували встановлення будь-якої влади, населення реагувало на заходи білогвардійців особливо боляче, оскільки вони сприймалися як повернення в минуле. Попри репресії, робітники України саботували заходи денікінської влади, виводили з ладу устаткування, зривали виконання військових замовлень, проводили страйки.

Старі порядки денікінці намагалися відновити й на селі. Відновлювалося поміщицьке господарство, за допомогою каральних загонів у селян конфісковували будівлі, реманент, худобу. Згідно із законом про врожай 1919 р. селяни мусили віддавати третину зібраного врожаю поміщикам. Також був запроваджений податок — 5 пудів зерна з кожної десятини на потреби армії. Затримки й ухиляння каралися смертю. Крім того, до Білої армії була проведена насильницька мобілізація селян. А. Денікін передбачав згодом провести аграрну реформу, за якою розмір селянського господарства мав обмежуватися 45 десятинами, а поміщицького — 400. Надлишок землі, що конфісковувався, передавався селянам за викуп.

У повному обсязі відновлювалося царське законодавство в галузі освіти, українська мова допускалася лише в приватних школах, викладання української мови, історії, географії України скасовувалося.

Закривалися українські газети, журнали, спеціальним розпорядженням в усіх установах було знято портрети Т. Шевченка, припинено діяльність Української академії наук.

Ще однією ознакою денікінського режиму стали єврейські погроми. Було інспіровано близько 400 погромів.

Такі порядки призвели до вибуху народного невдоволення: страйки й повстання робітників, розгортання масового селянського руху (особливо відзначився Н. Махно), із яким денікінці не змогли впоратися. Усі їхні успіхи на фронтах проти більшовиків зводилися нанівець повним розвалом їхнього тилу. Зрештою, у жовтні 1919 р. Червона армія завдала контрудару по денікінцях. Після запеклих боїв їхні головні сили були розгромлені, залишки розбитої Білої армії закріпилися в Криму. А. Денікін зняв із себе обов’язки головнокомандувача, передавши їх П. Врангелю.

Із поразкою А. Денікіна частини УГА опинились у складній ситуації. У лютому 1920 р. галичани перейшли на бік більшовиків і дістали назву Червоної української галицької армії (ЧУГА). При цьому УГА було реорганізовано, її з’єднання більшовики розкидали по різних дивізіях Червоної армії. Водночас «червоні» не побоялися піти на репресії проти галицьких старшин, запроваджували виборність командирів, забороняли використання національної символіки. Усі ці заходи дуже швидко викликали невдоволення серед галицьких вояків.

II варіант

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи, що являв собою денікінський режим на захопленій території, і порівнюючи його з більшовицьким режимом за такими критеріями:

1) форма правління; 2) мета; 3) шлях установлення; 4) методи правління; 5) соціальна опора; 6) аграрна політика; 7) політика щодо промисловості, робітнича політика; 8) політика щодо українства. Результати роботи узагальнюють у таблиці.

4. Українська Соціалістична Радянська Республіка наприкінці 1919 — на початку 1920 р. (для рівня стандарту).

Див. с. 205—211.

5. Україна на початку 1920 р. Радянсько-польська війна та Україна (для рівня стандарту).

Див. с. 213—226.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Визначте, що стало вирішальним чинником у поваленні більшовицького режиму в Україні: селянський повстанський рух; наступ об’єднаної української армії; наступ Добровольчої армії А. Денікіна.

2) Чому об’єднані українські війська повели контрнаступ одночасно у двох напрямках (на Київ та Одесу), розпорошивши цим сили?

3) Назвіть причини та наслідки встановлення денікінського режиму в Україні. Чому він не зміг довго протриматися в Україні?

4) Чому між арміями УHP та А. Денікіна спалахнула боротьба, хоча обидві сили були противниками більшовиків? Що спричинило поразку українських військ у другій половині 1919 р.?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Невдоволення населення більшовицьким режимом переросло у відкриті повстання. Селянський повстанський рух виявився деструктивним елементом у процесі українського державотворення.

Цією ситуацією вирішили скористатися армія УНР, що об’єдналася з УГА, та Добровольча армія генерала А. Денікіна.

Спільний похід армії УНР та УГА на Київ завершився «Київською катастрофою». Армія А. Денікіна під гаслом відновлення «єдиної та неподільної Росії», разом із боротьбою проти більшовиків, розгорнула боротьбу проти УНР, завдавши її військам поразки.

На захопленій території України денікінці намагалися відродити старі порядки, які викликали невдоволення.

Роз’єднавши свої сили, борючись проти селянського повстанського руху й армії УНР, А. Денікін сам зазнав поразки від більшовиків.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Підготуйте реферат за однією з тем: «Київська катастрофа», «Денікінський режим в Україні» (кільком учням).

3) Підготуйтеся до узагальнення знань за темою «Українська державність у 1917—1921 рр.» (для рівня стандарту).