Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 2

Тема. Соціально-економічний розвиток українських земель.

Мета: визначити особливості розвитку промисловості в Наддніпрянській та Західній Україні; порівняти, як відбувався розвиток сільського господарства на українських землях у складі двох імперій; пояснити, яку роль у розвитку економічного життя відігравав кооперативний рух; схарактеризувати становище населення українських земель; пояснити зміст понять і термінів «концентрація виробництва», «монополія», «синдикат», «міграція», «кооператив», «сервітут»; розвивати вміння учнів набувати нових знань, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розвитку в них патріотичних почуттів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Економічний розвиток України на початку XX ст.», атлас, ілюстративний і дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: концентрація виробництва, монополія, синдикат, міграція, кооператив, сервітут.

Основні дати: 1900—1903 рр. — економічна криза; 1904—1909 рр. — економічна депресія; 1909 р. — початок економічного піднесення.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про початок вивчення теми «Україна на початку XX ст.», після цього повідомляє тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1) Що ви знаєте про особливості періоду історії України, який вивчається в 10 класі?

2) Схарактеризуйте територію та населення України на початку XX ст.

3) Порівняйте за історичною картою адміністративно-територіальний устрій та регіональний поділ українських земель на початку XX ст.

4) Порівняйте за історичною картою територію розселення українців на початку XX ст. із сучасними кордонами України.

5) Відомий український письменник та публіцист Микола Хвильовий на початку 1930-х рр. писав: «Нація тільки тоді зможе культурно виявити себе, коли знайде їй одній властивий шлях розвитку». Поясніть, як ви розумієте це твердження. Який шлях, на вашу думку, був необхідний для успішного розвитку українців у перші десятиліття XX ст.?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Розкрийте особливості розвитку промисловості українських земель другої половини XIX ст.

2) Як відбувався розвиток сільського господарства в Наддніпрянській та Західній Україні в цей період?

3) Поясніть, чим була зумовлена та як відбувалася трудова еміграція українців.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Розвиток промисловості.

Випереджальне завдання

Учитель доручає учням упродовж розгляду нового матеріалу в усній або письмовій формі скласти таблицю «Особливості соціально-економічного розвитку України на початку XX ст.».

Сфера розвитку

Українські землі у складі

Російської імперії

Австро-Угорщини

1. Промисловість

2. Сільське господарство

3. Кооперативний рух

4. Становище населення

   

Розповідь учителя

Початок XX ст. для українських земель був пов’язаний із поширенням економічної кризи, що набула найбільш виразного характеру в 1900—1903 рр. У Наддніпрянській Україні від неї особливо постраждали найрозвиненіші галузі промисловості — кам’яновугільна та металургійна. Більшість гірничорудних і металургійних підприємств скоротили виробництво, а деякі взагалі припинили існування. Криза супроводжувалася скороченням кількості дрібних фабрик і заводів та поглиненням їх великими підприємствами. Унаслідок цього в промисловості відбувалася концентрація виробництва. Високі темпи її розгортання спричинили те, що на початку XX ст. Україна за рівнем концентрації виробництва в основних галузях промисловості домінувала у світі. На великих

підприємствах Наддніпрянщини працювало понад 44 % усіх промислових робітників, тоді як у США — 33 %. П’ять металургійних заводів українського Півдня виробляли 25 % загальноросійського виробництва чавуну, а українські цукрові заводи Бродського, Терещенка, Харитоненка, Ярошинського й Бобринського — 60 % цукру-рафінаду.

Концентрація промислового виробництва сприяла розгортанню процесу монополізації, тобто утворення монополій у металургійній, кам’яновугільній і залізорудній галузях. Створення великими банкірами та підприємцями монополістичних об’єднань дозволяло їм зміцнювати виробництво й отримувати прибутки навіть у кризові роки. Однак відсутність конкуренції давала також можливість монополістам завищувати ціни на свою продукцію й одержувати надприбутки.

Робота з термінами та поняттями

Концентрація виробництва — зростання кількості великих підприємств і зосередження на них великої частини засобів виробництва, які має суспільство, робочої сили та продукції.

Монополія — виняткове право приватних осіб, держави, організацій, фірм тощо в різних сферах діяльності.

Синдикат — монополістичне об'єднання, характерною рисою якого є розподіл замовлень, закупівля сировини та реалізація продукції через єдину систему збуту. Члени синдикату зберігають виробничу самостійність, але втрачають комерційну.

Найпоширенішою формою монополістичних об’єднань у промисловості стали синдикати. (Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

НАЙБІЛЬШІ МОНОПОЛІСТИЧНІ ОБ'ЄДНАННЯ, ЯКІ ДІЯЛИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ НА ПОЧАТКУ XX ст.

Назва

Вид

Рік заснування

Господарська спеціалізація

«Всероссийское общество сахарозаводчиков»

Синдикат

1897

Виробництво та продаж цукру

«Продамет»

Синдикат

1902

Виготовлення та продаж металопродукції

«Продуголь»

Синдикат

1904

Видобуток і продаж вугілля

«Урожай»

Синдикат

1907

Виробництво та продаж сільськогосподарських машин і знарядь

«Продаруд»

Синдикат

1908

Видобуток та продаж залізної руди в Криворізькому басейні

«Ропит»

Трест

1902

Пароплавство на Чорному та Азовському морях

«Паровозный союз»

Синдикат

1907

Паровозобудування

«Продвагон»

Синдикат

1907

Виготовлення та продаж вагонів

«Проволока»

Синдикат

1908

Виготовлення та продаж дроту

«Наваль-Россуд»

Трест

1912

Суднобудування

«Трубопродаж»

Синдикат

1902

Виготовлення та продаж труб

«Гвоздь»

Синдикат

1903

Виготовлення та продаж цвяхів

Особливістю монополій на українських землях було те, що їх в основному контролював іноземний капітал — британський, французький, бельгійський і німецький. Так, іноземним кампаніям, які більшість своїх прибутків вивозили за кордон, належало 90 % основного капіталу в металургії та 63 % у видобутку вугілля. Для промисловості Наддніпрянщини був характерний нерівномірний її розвиток у регіонах. Основне промислове виробництво зосереджувалося на Півдні та Сході України. На Лівобережжі провідною галуззю було сільське господарство. На Правобережжі також переважав аграрний сектор і пов’язані з ним легка та харчова галузі промисловості. Кризу 1900—1903 рр. змінила економічна депресія 1904—1909 рр. Від кінця 1909 р. розпочалося економічне піднесення, що тривало до початку Першої світової війни. На 1913 р. Наддніпрянщина стала основним виробником багатьох видів продукції в Російській імперії.

Робота з документом

ВИПУСК ОСНОВНИХ ВИДІВ ПРОДУКЦІЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ ПОРІВНЯНО ІЗ ЗАГАЛЬНОІМПЕРСЬКИМ У 1913 р.

Назва

Кількість, %

Чавун

69%

Вугілля

78%

Залізна руда

72,39 %

Продукція машинобудування і металообробки

20,2 %

Сільськогосподарські машини

50%

Транспортне машинобудування

40 %

Цукор-пісок

78—85 %

Цукор-рафінад

73—75 %

1) Яких видів продукції в Наддніпрянській Україні виготовляли більше ніж половину від загальноімперського виробництва?

2) Чи можна на підставі наведеної інформації зробити висновок про те, що промисловість Наддніпрянщини у складі загальноімперської мала характер сировинного придатка, а не виробника готової продукції? Обґрунтуйте власну думку.

Промисловість Західної України в 1900—1913 рр. розвивалася надзвичайно нерівномірно. Понад 94 % промислових підприємств краю зберігали ремісничий характер. У Галичині всі інші галузі випереджала нафтовидобувна промисловість. Видобуток нафти постійно зростав. Так, у 1890-х рр. на Прикарпатті видобували 91—96 тис. тонн нафти на рік, а в 1909 р. — понад 2 млн 50 тис. тонн. На початку XX ст. на Галичину припадало 5 % світового виробництва нафти. Більшість нафтовидобувної промисловості краю належала іноземному капіталу. У 1913 р. він контролював 78 % видобутку нафти.

Друге місце у структурі західноукраїнської промисловості посідала деревообробна промисловість. Від початку XX ст. щороку в краї вирубувалося близько 10 млн м3 деревини, яка постачалася звідси до центральних провінцій Австро-Угорщини. Від початку XX ст. поступово зростали швейна, взуттєва й килимарська промисловість. У Західній Україні з’являються філії великих австрійських, німецьких, італійських монополій — «Сіменс», «Фіат» тощо, однак попри деякі позитивні зрушення в розвитку західноукраїнської промисловості вона не могла суттєво змінити місце краю в економічній структурі імперії. Західна Україна залишалася сировинним придатком центральних провінцій Австро-Угорщини та ринком збуту для їхньої продукції.

2. Розвиток сільського господарства.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, продовжуючи роботу з таблицею «Особливості соціально-економічного розвитку України на початку XX ст.». Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

На початку XX ст. в сільському господарстві українських земель тривали процеси, започатковані аграрними реформами в Росії (1861 р.) та Австрії (1848 р.), а саме:

перерозподіл земель на користь тих власників, які пристосували свої господарства до ринкових потреб;

зростання товарності господарств;

поява надлишку робочої сили;

упровадження в сільськогосподарське виробництво техніки й досягнень агрокультури.

У Наддніпрянській Україні існувало 32,5 тис. поміщицьких господарств, яким належало 10,9 млн десятин землі й 3 млн селянських господарств, що мали 20 млн десятин землі. Малоземелля примушувало селян орендувати землі в поміщиків, спричиняло поширення різноманітних відробітків і гальмувало розвиток сільського господарства. Напередодні Першої світової війни малоземельні й безземельні селяни в Наддніпрянщині становили щонайменше 80 % селянства, а заможні селяни — лише 5 %. Важким тягарем для селян були викупні платежі за землю, які сплачувалися ними за реформою 1861 р. Значна частина поміщиків у пореформений період не змогла пристосуватися до нових умов господарювання. Упродовж 1877—1905 рр. поміщики продали, переважно заможним селянам, майже третину своїх земель. Ті, хто зміг перебудувати свої маєтки, створили на їх основі ефективні багатогалузеві господарства, що базувалися на вільнонайманій праці.

Провідну роль у сільському господарстві Наддніпрянської України відігравало товарне зернове виробництво. На початку XX ст. в краї збирали понад 75 % загальної кількості озимої пшениці в Російській імперії. Зберігалася й поглиблювалася сформована в попередньому столітті районна сільськогосподарська спеціалізація. На Півдні переважало товарне зернове господарство, на Правобережжі — товарне бурякове виробництво, на Лівобережжі й Слобожанщині — товарне бурякове виробництво та вирощування тютюну. Тваринництво у структурі сільськогосподарського виробництва посідало досить незначне місце.

У Західній Україні в сільському господарстві працювало близько 80—90 % населення. Провідні позиції в землекористуванні зберігали поміщицькі господарства. Так, 1902 р. в Галичині існувало 3 тис. 493 поміщицькі родини, що володіли 57 % землі. Унаслідок пристосування поміщицьких господарств до ринкових умов їх кількість скоротилася. Близько 80 % західноукраїнського селянства становила біднота й лише 8 % — заможні господарі. Характерною рисою землеволодіння селян було збільшення кількості господарств унаслідок їх дроблення, що супроводжувалося постійним зменшенням земельних наділів. Відомий галицький громадський діяч Кость Левицький писав: «Син із батьком не хочуть сидіти на однім ґрунті, донька з матір’ю ділять півморга і кожна окремо ґаздує». Іншою прикметною рисою була боротьба селян і поміщиків за сервітути. На судові процеси з цього приводу селяни витратили понад 20 млн гульденів, проте лише в 2 тис. випадків із 32 тисяч вони домоглися свого.

Робота з термінами та поняттями

Сервітут — установлена законом або звичаєвим правом можливість користуватися (частково або спільно) чужою власністю. На правах сервітутів селяни разом із поміщиками користувалися лісами, пасовищами, луками тощо.

На початку XX ст. в Галичині поміщики почали створювати багатогалузеві маєтки — промислово-рільничі господарства, де діяли промислові підприємства з переробки вирощеної сільськогосподарської продукції. Заможні селяни створювали господарства фермерського типу. Завдяки запровадженню нових досягнень агрономії та сільськогосподарської техніки валовий збір і середня врожайність культур поступово зростали. Однак попри позитивні тенденції в краї й надалі не вистачало власного хліба, який доводилося завозити з інших провінцій імперії. Значно краще було розвинене тваринництво (91 % поголів’я), яким переважно займалися селяни. Воно все більше набувало товарного характеру. Так, на Буковині постійно збільшувалася відгодівля «великих буковинських волів» (масою 1000 кг і більше) на продаж при ґуральнях і поміщицьких маєтках. На Закарпатті традиційно розвивалося виноградарство.

3. Кооперативний рух.

Розповідь учителя

Українські селяни, господарюючи в ринкових умовах, стикалися з багатьма складними проблемами — збут продукції, придбання техніки, отримання позик у банках тощо. Для багатьох із них самостійне розв’язання було надзвичайно складним процесом. Селяни, а також міське дрібноремісниче населення й робітники за допомогою українських громадських діячів об’єднувалися в різноманітні кооперативи — споживчі, виробничі, кредитні тощо. У тогочасних політичних умовах кооперативний рух для українців став засобом захисту їх соціально-економічних інтересів, сприяв залученню до діяльності самоврядних економічних організацій, був школою підготовки майбутніх громадських діячів.

Робота з термінами та поняттями

Кооператив — добровільне об'єднання людей, які на пайових засадах спільно займаються певним видом господарської діяльності.

У Наддніпрянській Україні багато зусиль для заснування нових кооперативів докладав «артільний батько» Микола Левитський (1859—1936 рр.), який ще в 1887 р. організовував перші хліборобські спілки (артілі) в краї. Він створював також перші виробничі артілі в містах. Поширенню кооперативного руху сприяли численні статті М. Левитського про кооперацію та видана в 1901 р. брошура «Спілкова умова для хліборобських спілок». У 1905 р. в Полтавській, Київській та Подільській губерніях діяла найбільша в Російській імперії кількість споживчих кооперативів. Збільшення кількості кооперативів обумовлювало необхідність створення кооперативних союзів. У 1901 р. виник Союз кредитової кооперації в Бердянську, у 1908 р. — Союз споживчої кооперації в Києві, у 1910 р. — Союз споживчої кооперації у Вінниці. Однак 1913 р. влада, намагаючись підпорядкувати українську кооперацію та долучити її до системи російської кооперації, примусила ці союзи ліквідуватися. Упродовж 1900—1914 рр. кількість кооперативів у Наддніпрянщині постійно зростала. У 1900 р. тут діяло 450, у 1905 р. — 820, у 1910 р. — 2100 кооперативів усіх видів. У 1914 р. на селі та в містах існувало 3020 споживчих і 2477 кредитових кооперативів. За цим показником Наддніпрянська Україна посідала перше місце в Російській імперії.

Успішно розвивався український кооперативний рух у Західній Україні. Його розгортанню в Галичині сприяла діяльність кооперативних союзів — «Крайового союзу кредитового», «Крайового молочарського союзу» та ін. Важливе значення для зміцнення кооперативного руху мав проведений у 1909 р. у Львові товариством «Просвіта» Освітньо-економічний конгрес. На ньому представники українського кооперативного руху з Галичини й Буковини визначили основні ідейно-організаційні засади подальшої кооперативної співпраці. Головним організаційним і координуючим центром українських кооперативів у Галичині був «Крайовий союз ревізійний», заснований 1904 р. У 1914 р. він охоплював 609 кооперативів. На Буковині в цей період діяло близько 150 селянських кас, що об’єднувалися в кооперативний союз «Селянська каса» (1903 р.). На Закарпатті кооперативний рух був розвинений менше, а існуючі кредитові спілки входили до угорських кооперативних союзів.

4. Зміни в становищі населення.

Розповідь учителя

Розгортання процесу індустріалізації на українських землях викликало чимало змін у суспільному житті. Провідні позиції поміщиків-землевласників у суспільстві послабилися. Впливове становище зберігали переважно ті з них, хто створював товарні господарства в сільськогосподарському виробництві, переробні підприємства, вкладав кошти (купував акції) у банки, заводи тощо. На Правобережжі такими були родини Бобринських, Потоцьких, Браницьких.

Дедалі більше міцніли вплив і значення буржуазії. За своїм складом в Україні вона була багатонаціональною верствою, у якій українці більшості не мали. Окрім них до буржуазії належали росіяни, євреї, поляки, німці, французи, бельгійці тощо. Вони або постійно перебували в Україні, або вкладали кошти у власні підприємства, проживаючи за кордоном. Серед відомих представників тогочасної української буржуазії були родини Терещенків, Харитоненків, Римаренків, Симиренків та ін.

У зв’язку з розвитком промисловості відбувалося зростання кількості робітників. У промисловості Наддніпрянщини в 1910 р. було зайнято 475 тис. робітників. Найбільшими центрами зосередження промислових робітників на українських землях стали Харків, Катеринослав, Київ, Миколаїв, Одеса, Юзівка, Маріуполь.

Становище промислових робітників Наддніпрянщини було важким. Тривалість робочого дня законодавством не обмежувалася та становила 12—14,5 години на добу. Зокрема, у Київському фабричному окрузі в 43 % робітників він становив 12—13 годин. Значного поширення набули наднормові години. Переважна більшість підприємств працювала за відсутності техніки безпеки, що призводило до численних нещасних випадків. Так, у 1913 р. кількість потерпілих на металургійних заводах становила 31 %. Заробітна платня не забезпечувала прожиткового мінімуму більшості робітників. Особливо низькою вона була на підприємствах легкої промисловості. Підприємці також зменшували зарплату робітників за рахунок численних штрафів. Нестерпними залишалися житлово-побутові умови робітників. У 1913 р. щонайменше 70 % гірників Криворізького залізорудного басейну жили в бараках.

Ще складнішим було становище західноукраїнських робітників. Особливо важкі умови праці зберігалися на нафтопромислах і лісозаготівлі. Робочий день становив тут 11—16 годин на добу при високому травматизмі. Лише протягом 1902—1904 рр. на підприємствах Галичини сталося 8,5 тис. нещасних випадків.

Поширення ринкових відносин у сільському господарстві призвело до різкої поляризації українського селянства. Заможне селянство, як уже зазначалося, становило лише 5—8 % сільського населення, а біднота — 80 %. Нестача землі й демографічний бум другої половини XIX ст. призвели до того, що в 1860—1910 рр. сільське населення в Наддніпрянщині збільшилося на 86 %, а площа селянських земель — на 32 % . Надлишок робочої сили становив близько 9,3 млн осіб. Це обумовило посилення трудової еміграції українських селян. Напередодні Першої світової війни селяни-переселенці з Наддніпрянщини найбільші громади утворили в Нижньому Поволжі (400 тис. осіб), Казахстані та Середній Азії (790 тис. осіб), на Далекому Сході (460 тис. осіб). Надзвичайно важким залишалося економічне становище західноукраїнського селянства.

Робота з документом

ЗІ ЗВІТУ ЧИНОВНИКА УГОРСЬКОГО МІНІСТЕРСТВА ХЛІБОРОБСТВА ЕДМУНДА ЕГАНА ПРО ОБСТЕЖЕННЯ УМОВ ЖИТТЯ СЕЛЯН ЗАКАРПАТТЯ

Міг би хто подумати, що в сих сторонах, забитих дошками від світу, бодай прожиток дешевий. Куди! Якраз навпаки! До половини зими з’їв кожний господар свої хліборобні зароби, а до жнив жиє дорого купленою стравою. За все платить він 18—20 % дорожче від міської ціни...

Руський селянин не бачить цілий рік ні м’яса, ні яйця, хіба вип’є кілька крапель молока, а у великосвяточний день з’їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою його поживою є вівсяний ощіпок і — коли не бракне — бульба. Не дивно, що коли в інших гірських сторонах багато людей рослих, міцних та здорових, у руському Підкарпаттю подиблемо хіба недокровні, марні, пожовклі мари, безсильні, хиткі, нездалі до військової служби, карликуваті, золотушні (скрофулічні), віддані з розпуки п’янству, зниділі, ліниві та темні.

1) Які факти наводить автор документа?

2) Які висновки можна зробити на їх підставі про життя закарпатських селян? Недостатньо розвинена західноукраїнська промисловість забезпечувала робочі місця селянам, що не мали можливості знайти засоби існування на селі. Близько 100 тис. західних українців щорічно виїздило на сезонні роботи до Південної України, Бессарабії, Бельгії, Франції та Німеччини. Значною була кількість емігрантів, які переселялися до інших країн. Напередодні Першої світової війни українські громади із західноукраїнських переселенців налічували: у США — 300 тис., у Канаді — 170 тис., у Латинській Америці — 55 тис. осіб.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

I варіант

Учні разом з учителем систематизують матеріал складеної ними впродовж уроку таблиці «Особливості соціально-економічного розвитку України на початку XX ст.».

II варіант

Бесіда за запитаннями

1) Що таке концентрація виробництва?

2) Яка форма монополістичних об’єднань переважала в промисловості Наддніпрянщини?

3) У якому регіоні Наддніпрянщини переважало товарне зернове господарство?

4) Скільки відсотків населення працювало в сільському господарстві Західної України?

5) Які кооперативні союзи діяли в Західній Україні?

6) Назвіть імена відомих представників тогочасної української буржуазії.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

За рівнем розвитку провідних галузей, концентрації виробництва та монополізації промисловість Наддніпрянської України посідає одне з перших місць у Російській імперії.

У промисловості Західної України переважали видобувна й переробна галузі. Проте загальний рівень економічного розвитку краю був невисоким, він уважався відносно відсталим аграрно-промисловим регіоном.

Незважаючи на деякі успіхи, українські землі залишалися краєм із відсталим сільським господарством, де недостатньо застосовувалися сучасні знаряддя праці й сільськогосподарська техніка.

Український кооперативний рух на початку XX ст. зберігав високі темпи розвитку.

Розгортання індустріалізації спричинило зміни в соціальній структурі українського суспільства й становищі основних верств населення.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Повторіть матеріал про суспільно-політичне життя Наддніпрянської України в другій половині XIX ст.