Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 14 (19)

Тема. Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР).

Мета: розкрити процес створення ЗУНР; схарактеризувати причини та перебіг україно-польської війни; визначити історичне значення Акта злуки УНР і ЗУНР; підкреслити, що міжнародні умови для об'єднання українського населення в єдину державу були несприятливі; з'ясувати причини поразки ЗУНР; формувати вміння учнів аналізувати, узагальнювати та критично оцінювати історичні процеси; виховувати в них почуття патріотизму та громадянської свідомості.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Західноукраїнська Народна Республіка», атлас Основні терміни та поняття: «Листопадовий зрив», україно-польська війна, ЗУНР, ЗоУНР, УГА, Акт Злуки, Чортківська офензива, армія Галлера.

Основні дати: 1 листопада 1918 р. — «Листопадовий зрив», повстання українців у Львові; 13 листопада 1918 р. — проголошення ЗУНР; 22 січня 1919 р. — Акт Злуки УНР і ЗУНР; червень—липень 1919 р. — Чортківська офензива; 17 липня 1919 р. — перехід УГА за річку Збруч, завершення окупації ЗУНР польськими військами.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Коли було створено Українську Народну Республіку?

2) Схарактеризуйте політику лідерів УЦР щодо західноукраїнських земель у березні 1917 — березні 1918 р.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. «Листопадовий зрив». Проголошення ЗУНР. Є. Петрушевич.

Розповідь учителя

Західноукраїнські землі до завершення Першої світової війни входили до складу Австро-Угорської імперії. Це такі етнічні українські території: Східна Галичина (центр — Львів), Буковина (Чернівці), Закарпаття (Мукачеве), Холмщина та Підляшшя. Поглиблення кризи Габсбурзької імперії супроводжувалося зростанням національного руху українців. Українські політичні діячі розпочали підготовку до створення власної держави. Про це було зроблено заяву 18 жовтня 1918 р. Цей день уважається днем проголошення на західноукраїнських землях держави, що пізніше дістала назву Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР).

Наміри українських політиків суперечили прагненням поляків щодо утворення «великої» польської держави, до складу якої планували включити західноукраїнські землі. Щоб не допустити захоплення поляками влади, яку українці збиралися одержати мирним шляхом із рук австрійців, група молодих українських офіцерів на чолі з Д. Вітовським взяла ініціативу до своїх рук. У ніч із 31 жовтня на 1 листопада 1918 р. українські військові з’єднання взяли під контроль Львів, а наступного дня — інші міста Галичини. Ці події дістали назву «Листопадовий зрив».

Постать в історії

Дмитро Вітовський (1887—1919 рр.) — військовий і державний діяч, полковник УГА. У студентські роки брав активну участь у національно-визвольній боротьбі. Був одним з організаторів товариства «Січ». У роки Першої світової війни воював у складі УСС. Був організатором «Листопадового зриву» у Львові, який спричинив утворення ЗУНР. Активно формував УГА. Брав участь у Паризькій мирній конференції 1919—1920 рр. як член делегації УНР. Загинув в авіакатастрофі.

Обіцянка демократичних прав, реформ, 8-годинного робочого дня забезпечила новій владі широку підтримку населення.

5 листопада 1918 р. на сторінках газети «Справа» з’явилася програмова декларація Національної Ради, де ЗУНР проголошувалася демократичною республікою, соціальну основу якої становили робітники. 9 листопада було призначено тимчасовий уряд — Генеральний Секретаріат на чолі з К. Левицьким (згодом — С. Голубовичем). Факт проголошення республіки обнародували лише 13 листопада 1918 р., після зречення престолу імператором.

22—26 листопада 1918 р. відбулися вибори депутатів Української Народної Ради, наділеної представницькими й законодавчими функціями. Більшість депутатів стояла на національно-ліберальних позиціях, віддаючи перевагу будівництву державності перед радикальними соціально-економічними перетвореннями. Президентом ЗУНР став Є. Петрушевич. Рада прагнула забезпечити права національних меншин, яким було віддано 30 % депутатських місць.

Постать в історії

Євген Петрушевич (1863—1940 рр.) —політичний і державний діяч. Відігравав провідну роль у політичному житті на західноукраїнських землях. Юрист за освітою, доктор права. Займався адвокатською практикою. У 1908—1918 рр. — посол австрійського парламенту, заступник голови. Від 1910 р. — член Галицького сейму. Перебуваючи на чолі Української парламентської репрезентації у Відні, рішуче обстоював українські інтереси в сеймі та парламенті. У роки Першої світової війни був членом ГУР і ЗУР. У 1917 р. став речником прагнень галицьких українців до національного самовизначення. Для вирішення долі українських земель Австро-Угорщини 18 жовтня 1918 р. скликав до Львова Українську Конституанту (загальні збори українських суспільно політичних діячів Галичини й Буковини), що перетворилася на очолену ним Українську Національну Раду, яка 13 листопада 1918 р. проголосила створення на українських землях Австро-Угорщини незалежної держави — Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Президентом ЗУНР і став голова Національної Ради Є. Петрушевич. 1 грудня 1918 р. державний секретаріат ЗУНР уклав із Директорією УНР договір про злуку обох українських держав в одну державну одиницю. 22 січня 1919 р. було проголошено акт об’єднання століттями відірваних одна від одної частин єдиної України. 9 червня 1919 р. Є. Петрушевич отримав диктаторські повноваження. Після державної катастрофи в листопаді 1919 р. оселився у Відні. У 1920—1923 рр. був головою створеного ним уряду диктатора в екзилі (у вигнанні), який при підтримці краю боровся на міжнародній арені за успішне розв’язання галицької справи. У 1923 р. він виїхав до Берліна, щоб вести дипломатично-пропагандистську діяльність на користь Галичини перед міжнародними колами вже особисто. Є. Петрушевич помер у Берліні в 1940 р.

2. Злука УНР і ЗУНР.

Розповідь учителя

У результаті революції в Росії та розпаду Австро-Угорської імперії утворилися дві українські держави: Українська Народна Республіка та Західноукраїнська Народна Республіка. Вони відрізнялися політичними, економічними, соціальними та міжнародними орієнтирами. Це було зумовлено як історичною долею цих земель, так і обставинами, що склалися. УНP основну увагу приділяла соціальним проблемам, правам національних меншин, у той час як для ЗУНР основним питанням було національне. Суттєво різнилася в правах політична еліта цих держав. Так, при владі в УНР перебували молоді урядовці, які у своїй діяльності виявляли переважно революційний романтизм. Уряд ЗУНР складався з представників української аристократії та інтелігенції, які мали великий досвід парламентської боротьби й у своїй діяльності виходили з потреб часу.

Незважаючи на розбіжності та власні амбіції, лідери двох українських держав перед загрозою смертельної небезпеки дійшли згоди щодо об’єднання. Здійснювалася мрія багатьох поколінь борців за незалежність і соборність України.

Ініціатором об’єднання виступила ЗУНР, яка опинилась у тяжкому становищі перед загрозою польської та румунської агресії. 6 листопада 1918 р. до Києва прибула делегація Української Національної Ради з проханням воєнної та морально-політичної підтримки в гетьмана П. Скоропадського. Останній пообіцяв підтримку. До Львова було відправлено спеціальну комісію, а також незначну кількість зброї. 10 листопада 1918 р. Українська Національна Рада ЗУНР прийняла резолюцію: «Державному Секретаріатові проробити потрібні заходи до з’єднання всіх українських земель в єдину державу». Але ця резолюція не була реалізована.

Прихід до влади Директорії й відновлення УНР дали новий поштовх об’єднавчому процесу. 1 грудня 1918 р. у Фастові було укладено попередній договір про об’єднання. 3 січня 1919 р. у Станіславі Українська Національна Рада ЗУНР урочисто проголосила об’єднання ЗУНР і УНР в одну суверенну Народну республіку. 16 січня 1919 р. делегація ЗУНР відбула до Києва.

Урочистий Акт злуки розпочався 22 січня 1919 р. о 12-й годині. Державний секретар ЗУНР Л. Цегельський зачитав і передав В. Винниченку ухвалу Української Національної Ради від 3 січня 1919 р. Представник Директорії Ф. Швець оголосив універсал, у якому зазначалося: «...Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Ужгородська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирати кращі сини України. Віднині є єдина незалежна УНР. Віднині український народ, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу з’єднати всі спроби своїх синів для утворення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя робочого люду».

Також в універсалі зазначаюся, що Акт злуки має бути затверджений Установчими Зборами, скликаними з території всієї України. До того часу Західна область УНР залишалася окремим державним утворенням.

Рішення про злуку було затверджено на Трудовому конгресі України, який відбувся 22 січня 1919 р. Є. Петрушевича, голову Національної Ради ЗУНР, було обрано до складу Директорії. На допомогу Галичині уряд УНР виділив 500 мли гривень, надав військову та продовольчу допомогу.

Проте справжнє об’єднання не відбулося. Через кілька днів після проголошення злуки Директорія під ударами Червоної армії змушена була залишити Київ. На плечі ЗоУНР ліг весь тягар війни з Польщею. Акт злуки фактично втратив чинність, і наприкінці 1919 р. Є. Петрушевич його денонсував.

Попри все Акт злуки 22 січня 1919 р. має велике історичне значення як факт об’єднання українських земель у єдиній соборній державі.

3. Україно-польська війна 1918—1919 рр.

Розповідь учителя

Поляки, що також стали на шлях відродження своєї держави, почали боротьбу проти ЗУНР, наслідком якої виявилася україно-польська війна (1918—1919 рр.). Перші сутички між поляками й українцями спалахнули у Львові одразу після взяття влади українцями. Польським військам уже 2 листопада вдалося захопити склади зброї та амуніції в районі головного вокзалу, що дало їм змогу озброїти добровольців (орлята) і мобілізованих.

22 листопада, після трьох тижнів боїв за Львів, українські війська, уряд і Національна Рада були змушені залишити місто. У боротьбі за Львів українці припустилися стратегічної помилки — поляки змогли заволодіти залізницею Львів—Перемишль та отримувати зброю й людей із центральних районів Польщі. Конфлікт набував затяжного характеру. У цей час весь західний світ святкував завершення Першої світової війни.

Робота з документом

ЗІ СПОГАДІВ ОДНОГО З УЧАСНИКІВ ПОДІЙ

Занепад Львова справив як на селянство, так і на інтелігенцію страшне враження. Немовби хто несподівано вдарив селянство по голові... І коли перед цим мало хто йшов до Української армії, а багато з неї й дезертирували, то тепер ішли всі, кого тільки засягнув перший наказ мобілізації.

Чим, на вашу думку, була зумовлена така реакція українського населення Галичини на падіння Львова?

Розуміючи, що захистити молоду державу може лише регулярна армія, керівники ЗУНР прийняли рішення про негайне створення Української галицької армії. Основою її стали підрозділи січових стрільців і частини, що взяли участь у повстанні 1 листопада. Уже у січні, після мобілізації, кількісний склад УГА досяг 100 тис. осіб, маючи у своєму складі кінноту, артилерію, авіацію тощо. Єдиним слабким місцем УГА була нестача командирського складу. Щоб компенсувати цей недолік, на службу наймали офіцерів колишніх австро-угорської та німецької армій. Командувачем УГА став генерал М. Омелянович-Павленко, а начальником штабу — полковник Є. Мишковський, який і реорганізував УГА на регулярну армію.

У грудні 1918 — січні 1919 р. УГА намагалася вибити поляків зі Львова. Коли спроби взяти Львів не мали успіху, УГА спрямувала удар на Перемишль і майже на місяць припинила рух поїздів на Львів (Вовчухівська операція).

У перебіг подій втрутилася Антанта. У лютому 1919 р. до Галичини прибула антантівська місія, яку очолював французький генерал Ж. Бартельмі. Місія мала на меті припинити польсько-український конфлікт. Українцям пропонувалося передати полякам Львів і території нафтових родовищ. Пропольська орієнтація місії була очевидною.

Так, коли Львів опинився в блокаді й ситуація, здавалося, складалася на користь українців, місія виявила бажання відвідати Львів. Для цього від української сторони вимагали припинення бойових дій для приїзду місії до Львова, що було зроблено. На знак «подяки» полякам до Львова в поїзді делегації провезли 14 тис. гвинтівок із набоями.

За час перемир’я, установленого з візитом місії Ж. Бартельмі, поляки перегрупувалися й несподіваним ударом відкинули українців від Львова, тим самим перехопивши військову ініціативу.

Навесні 1919 р. в подіях на фронтах війни стався злам, із Франції прибула 70-тисячна озброєна й навчена армія генерала Ю. Галлера з польських військовополонених, які воювали на Західному фронті у складі німецької армії. Командували армією французькі офіцери. Антанта планувала використати армію для боротьби з більшовиками. Однак польський уряд спрямував її проти українців. Польські війська перейшли в загальний наступ і до літа зайняли майже всю Галичину.

Уряд ЗУНР зробив останню спробу виправити становище. 9 червня 1919 р. президента Є. Петрушевича було проголошено диктатором. Новим командувачем УГА було призначено генерала О. Грекова. Він розпочав наступальну операцію, яка закріпилася в історії під назвою «Чортківська офензива» (наступ). Українська галицька армія змусила відступати по всьому фронту переважаючу майже в чотири рази польську армію, відвоювала значну територію, захоплену поляками навесні, і дійшла до Львова. Але через нестачу зброї та амуніції наступ не вдалося розвинути. Поляки організували контрнаступ, який відкинув українців на попередні позиції. У липні 1919 р. польські війська захопили всю Східну Галичину. Українські війська перейшли на територію, контрольовану військами УНР.

На Паризькій мирній конференції Польща отримала мандат на управління Галичиною на 25 років. Антанта фактично погодилася з польським пануванням у краї.

Робота з документом

ІЗ НОТИ ДЕРЖАВ АНТАНТИ ПОЛЬЩІ ВІД 25 червня 1919 р.

Для захисту осіб і майна населення Східної Галичини від загрози з боку більшовицьких банд Верховна Рада союзницьких та об’єднаних сил дозволяє військам Польської республіки провести операцію на річці Збруч... Цей дозвіл жодним чином не впливає на рішення щодо устрою та політичного статусу Галичини, які Верховна Рада прийматиме пізніше.

1) Чим була зумовлена така позиція держав Антанти?

2) Чому питання устрою Галичини відкладалося на майбутнє?

(Подальшу розповідь учитель будує за матеріалом хронологічної таблиці.)

УКРАЇНО-ПОЛЬСЬКА ВІЙНА 1918—1919 рр.

Дата

Події

1 листопада 1918 р.

«Листопадовий зрив». Захоплення українськими збройними формуваннями у Львові та інших містах Східної Галичини ключових позицій, урядових установ. Початок україно-польського збройного протистояння, що переросло у війну

Листопад 1918 р.

Початок формування Української галицької армії (УГА). Командувач УГА — М. Омелянович-Павленко

11 листопада 1918 р.

Захоплення польськими загонами Перемишля

22 листопада 1918 р.

Залишення УГА Львова. Переїзд уряду ЗУНР до Тернополя

Січень 1919 р.

Переформування УГА на регулярну армію

Січень 1919 р.

Польсько-українські переговори за посередництвом Англії

22 січня 1919 р.

Акт Злуки УНР і ЗУНР

Лютий—березень 1919 р.

Вовчухівська операція УГА

Лютий 1919 р.

Місія Антанти на чолі з генералом Ж. Бартельмі

22 березня 1919 р.

Вимоги Антанти до УГА припинити бойові дії

Квітень 1919 р.

Прибуття у Східну Галичину з Франції 70-тисячної польської армії генерала Ю. Галлера

15 травня 1919 р.

Початок наступу польської армії по всьому фронту

24 травня 1919 р.

Початок наступу румунських військ, які окупували Покуття

9 червня 1919 р.

Надання Є. Петрушевичу диктаторських повноважень. Командувачем УГА призначено О. Грекова

Червень 1919 р.

Чортківська офензива

25 червня 1919 р.

Рада міністрів закордонних справ Англії, Франції, Італії, США уповноважила Польщу окупувати Східну Галичину до річки Збруч

28 червня 1919 р.

Контрнаступ польських військ

Липень 1919 р.

Завершення окупації ЗУНР польськими військами. Перехід залишків частин УГА за річку Збруч

21 листопада 1919 р.

Верховна рада Антанти надала Польщі 25-річний мандат на управління Східною Галичиною

10 грудня 1919 р.

Протест Польщі, яка заявила, що Східна Галичина є її невід'ємною частиною

22 грудня 1919 р.

Підтвердження Антантою свого рішення

4. Внутрішня й зовнішня політика ЗУНР.

Розповідь учителя

Українська Народна Рада у своїй програмовій декларації, виданій 5 листопада 1918 р., проголошувала народовладдя, гарантувалися права і свободи громадян, їх національна та соціальна рівність.

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

МІСЦЯ ПЕРЕБУВАННЯ УРЯДУ ЗУНР

Львів -> Тернопіль -> Станіслав -> Бучач -> Заліщики -> Чортків -> Відень

Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Державних Секретарів, створена 10 листопада 1918 р.

Найбільшою турботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. У Галичині бракувало продовольства та промислових товарів. Тому Державний Секретаріат внутрішніх справ змушений був здійснити низку радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат засередив у своїх руках і налагодив їх розподіл. Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів.

Із найбільшими труднощами зіткнулися секрітаріати фінансів й торгівлі та промислу (бракування фахівців; мінімальні прибутки державної скарбниці). З огляду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначними. 4 квітня 1919 р. було введено в обіг власну валюту — гривню (дорівнювала одній австрійській кроні) і карбованець (дорівнював двом австрійським кронам); підвищено платню кваліфікованим робітникам.

Секрітаріат громадських робіт займався використанням корисних копалин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами й державними пилорамами. Узимку 1919 р. відбувалася заготівля лісу для відбудовчих робіт, які планувалося розпочати з настанням весни.

Секрітаріат земельних справ займався реалізацією земельного закону, ухваленого 14 квітня 1919 р., що передбачав конфіскацію всіх монастирських і церковних земель, ділянок, які власники не обробляли своїми силами, та площі, які перевищували максимум землеволодіння. До державної власності переходили ліси. Із цих земель утворювався земельний фонд області, і з нього мали наділяти безземельних та малоземельних громадян у такому порядку: вояки, які втратили здоров’я у війнах; удови й сироти померлих унаслідок війни; вояки-інваліди світової війни 1914—1918 рр.; сироти й удови невоєнні; інші безземельні селяни.

Наділення землею мало розпочатися після завершення бойових дій. Справу відшкодування власникам та орендарям конфіскованих земель закон відкладав до пізнішого розв’язання сейму ЗоУНР, який мав бути скликаний на підставі нового виборчого права. Тимчасово конфіскована земля переходила у відання земельних комісій.

Цікаво знати

Внутрішня політика Національної ради, хоча й підтримувалася більшістю населення, але були й розчаровані нею. Найбільше невдоволених виявилося серед робітництва, яке перебувало під впливом соціалістичних партій, що виливалося в утворення Рад робітничих депутатів. З’явилися комуністичні партійні групи. У лютому 1919 р. в Станіславі було створено комуністичну партію Східної Галичини, яка не визнала утворення ЗУНР. У квітні 1919 р. комуністи підняли збройне повстання в Дрогобичі, у ході якого було проголошено повалення Національної Ради. Але урядові війська придушили повстання.

Молода Українська держава шукала підтримки на міжнародній арені. ЗУНР відкрила посольства в Австрії, Угорщині, Німеччині; заснувала дипломатичні представництва в Чехословаччині, Канаді, Італії, США, Бразилії тощо. Делегація ЗУНР узяла участь у роботі Паризької мирної конференції, де намагалась відстоювати інтереси Української держави. Проте ці зусилля виявилися марними.

Основною причиною загибелі національної державності на західноукраїнських землях була воєнна поразка. Крім того, свою роль відіграла міжнародна ізоляція ЗУНР, прихильне ставлення країн Антанти до Польщі, поразка Української Народної Республіки.

5. Український національний рух на Буковині та Закарпатті.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи особливості національно-визвольного руху на Буковині та Закарпатті. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

25 жовтня 1918 р. в Чернівцях було створено Український крайовий комітет Буковини, який очолив О. Попович, український депутат австрійського імперського парламенту. Незабаром він почав перебирати владу в імперської адміністрації. 27 жовтня румуни створили власну Румунську національну раду, яка претендувала на владу в краї. У цей час українські військові частини, що перебували на Буковині, були відкликані для боротьби за Львів і українці краю залишились без військової сили. 3 листопада 1919 р. Буковинське народне віче, яке проводив крайовий комітет, вирішило приєднати українську частину Буковини до Західноукраїнської держави, висловило вимогу прилучення австрійської частини української землі до України і, нарешті, опротестувало спроби Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею». Після переговорів української й румунської сторін 6 листопада австрійське керівництво, яке ще зберігалося, передало владу О. Поповичу (представнику Українського комітету) й А. Ончулу (представнику Румунської національної ради). Ці дві інституції мали правити тими частинами Буковини, де їхня національність становила більшість. Але ці домовленості незначною мірою вплинули на подальші події. Того самого дня керівник Румунської національної ради Я. Флондор звернувся до Румунії з проханням вислати війська, які 11 листопада вступили в Чернівці.

На початку листопада румунські війська окупували також Хотинський повіт, який був складовою частиною Бессарабської губернії.

У січні 1919 р. близько 4 тис. повстанців і 50 тис. біженців перейшли через Дністер на територію України.

На Закарпатті ситуація була значно складнішою. 16 листопада 1918 р. Угорщина проголосила свою незалежність. Нова республіка заявила претензії на всі території, що входили до Угорського королівства, зокрема на Закарпаття. Національні меншини Угорщини були невдоволені таким поворотом подій і розпочали боротьбу за власну державність.

У листопаді 1918 р. на Закарпатті виникають Народні Ради, які брали на себе функції місцевої влади. На деякий час у краї встановилося двовладдя: діяла угорська адміністрація та Народні Ради.

У діяльності HP чітко виокремилися три політичні спрямування: перший — приєднання краю до Угорщини, другий — до новоутвореної Чехословаччини, третій — до соборної України.

Щоб утримати у складі Угорщини території, населені національними меншинами, уряд М. Карої створює спеціальне міністерство для неугорських національностей. 21 грудня 1918 р. угорський парламент приймає закон про автономію «руської нації», що живе в Угорщині, згідно з яким Закарпаттю (під назвою Руська Країна зі столицею в Мукачеві) були надані широкі автономні права. У березні 1919 р. відбулися вибори до Сойму краю, який провів свою єдину сесію.

А в ніч із 7 на 8 січня 1919 р. Гуцульська Народна Рада при допомозі УГА роззброїла угорські війська на всій Гуцульщині та проголосила Гуцульську Республіку, яка протрималася до червня 1919 р.

Тим часом 21 січня 1919 р. в Хусті відкриває свою роботу конгрес за участю 420 делегатів. З’ізд був широким представницьким форумом, але не всенародним волевиявленням. Делегати просили прийняти край до складу соборної України, але вимагали зважати на їх «окремішне положення» — це була вимога автономії. Реалізувати цю постанову в тих умовах виявилося неможливим.

У той самий час виявляли політичну активність русини Америки (емігранти із Закарпаття в США), які відіграли вирішальну роль у долі краю. 12 листопада 1918 р. вони на з’їзді у Скрентоні приймають рішення приєднати край до ЧСР й обирають своїм представником молодого адвоката Г. Жатковича, який приїздить до Європи та розгортає активну діяльність. У грудні серед них було проведено плебісцит, на якому 68 % висловилися за приєднання до Чехословаччини.

Навесні 1919 р. в Угорщині відбувається ще одна подія, яка вплинула на Закарпаття. 21 березня 1919 р. в результаті політичної кризи влада перейшла до рук радикальних елементів із числа соціалістів і комуністів, яких фактично очолив Бела Кун. В Угорщині було проголошено радянську владу.

22—23 березня 1919 р. ця влада, подекуди із застосуванням зброї, була встановлена й у Закарпатті. Очолила її група комуністів Руської Країни, яка була створена при ЦК КП Угорщини в лютому 1918 р. Радянська влада на Закарпатті існувала 40 днів. Але чи була вона радянською та пролетарською? Тоді на Закарпатті пролетаріату майже не залишилося (в економічному балансі краю промисловість складала 2 %), а Рад узагалі не було (фарс виборів до них проходив 7—14 квітня 1919 р.).

Усю повноту влади в цей час на себе перебрали жупні директори, яких призначали з Будапешта.

Нова влада скасувала «буржуазний суд» і створила тимчасові революційні трибунали. Усі службовці під страхом смерті повинні були виходити на роботу та скласти присягу на вірність новій владі. Була націоналізована промисловість із кількістю робітників понад 20 осіб. Ними керували комісари, призначені з Будапешта. Проводилися реквізиції, конфіскації; розпочалася аграрна реформа.

Виборчих прав були позбавлені ті, хто використовував найману робочу силу, торговці, священики й монахи (до цих верств населення належали всі освічені русини).

Створювалися загони Червоної армії (червоноармійці забезпечувалися всім необхідним та отримували велику платню; завдяки цьому до армії йшло багато селян). 18 квітня 1919 р. почала створюватися служба держбезпеки.

У цілому за структурою й функціонуванням ця влада нагадувала більшовицьку в Росії. Але вона мала низку суттєвих відмінностей: не було масових репресій, комуністи не обіймали командні пости, стара державна машина не була зламана. Це пояснювалося ти, що, по-перше, місцеве населення не надто підтримувало ідеали нової влади й не відрізнялося крайнім радикалізмом; по-друге, місцева інтелігенція зробила все можливе, щоб притупити вістря революційних постанов уряду в Будапешті.

Для придушення Угорської Радянської Республіки Антанта організовує проти неї агресію, яка приводить до війни УРР із Румунією та Чехословаччиною. Згідно з рішенням Паризької мирної конференції румунські війська від 16 квітня (південна частина Закарпаття Мармарощина увійшла до складу Румунії), а чеські — від 24 квітня 1919 р. почали займати опорні пункти в краї.

У той час як на території краю точилася запекла боротьба, великі держави на Паризькій конференції вирішили долю Закарпаття на користь ЧСР.

Справа Закарпаття на конференції вперше була порушена 5 лютого 1919 р. Е. Бенешом, який вимагав приєднання краю до ЧСР.

8 травня 1919 р. конференція затвердила кордон між Угорщиною та Підкарпатською Руссю. А провести кордони між словаками й русинами було доручено представникам цих народів.

17 травня на засіданні міжнародної конференції Е. Бенеш представив основні пункти автономних прав Закарпаття, які 20 травня були прийняті як параграфи 10—13 Сен-Жерменського договору:

«§ 10. ЧСР зобов’язується, що організує Русинську землю... як автономну одиницю в чехословацькій державі й забезпечить їй найвищу форму самоврядування, що відповідатиме окремому державному утворенню в Чехословацькій державі.

§11. Земля русинів на південь від Карпат матиме законодавчу владу з мовних, шкільних та релігійних питань, з усіх місцевих справ і в тих питаннях, у яких його уповноважать закони ЧСР. Губернатор краю русинів призначається президентом ЧСР і буде відповідальним перед Русинським Соймом.

§ 12. ЧСР зобов’язується, що урядовці в краї русинів будуть, наскільки це можливо, вибиратися з числа жителів цього краю.

§ 13. ЧСР гарантує землі русинів у представництво в законодавчих зборах республіки...».

ЧСР обіцяла включити ці статті до тексту конституції країни. Був прийнятий «Генеральний Статут про організацію й адміністрацію Підкарпатської Русі, приєднаної Паризькою конференцією до ЧСР».

Але уряд ЧСР не збирався виконувати взяті на себе зобов’язання з надання автономних прав краю. 29 лютого 1920 р. він приймає конституцію, до якої увійшли параграфи 10—13 Сен-Жерменського договору, але в дещо зміненому вигляді.

26 квітня 1920 р. уряд ЧСР проголошує постанову «Про зміну Генерального Статуту», яка остаточно скасовує будь-які автономні права. Закарпаття стає частиною унітарної Чехословаччини.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Фронтальне опитування

1) Що таке «Листопадовий зрив»?

2) Коли було проголошено створення ЗУНР? На які території вона претендувала?

3) Як називалися збройні сили ЗУНР?

4) Коли було проголошено Акт злуки УНР та ЗУНР?

5) Як розвивалися події україно-польської війни 1918—1919 рр.?

6) Які держави поділили між собою західноукраїнські землі?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

ЗУНР стала яскравою сторінкою історії України. ЗУНР своїм існуванням показала незламну волю українського народу до незалежності у власній соборній державі.

У ЗУНР удалося уникнути радикальних перегинів у соціально-економічній політиці. На першому місці стояло завдання національного державного будівництва. Своєчасне здійснення соціально-економічних перетворень забезпечувало авторитет ЗУНР в українського населення. Належна увага приділялася створенню боєздатної національної армії.

ЗУНР засвідчила прагнення українського населення до незалежності та створення соборної Української держави.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Заповніть таблицю «Характеристика ЗУНР та УНР», порівнявши ці держави за такими критеріями: система влади; армія; розв'язання аграрного питання; розв'язання робітничого та соціального питання; зовнішня політика.

3) Підготуйте реферат за однією з тем: «Листопадовий зрив», «Українська галицька армія», «Чортківська офензива», «Є. Петрушевич — президент і диктатор ЗУНР» (кільком учням).