Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 12 (17)

Тема. Українська Держава. Гетьман П. Скоропадський.

Мета: з'ясувати значення Брест-Литовського мирного договору для подальшого перебігу подій Української революції; схарактеризувати гетьманський режим П. Скоропадського; пояснити зміст понять і термінів «сепаратний мир», «окупація», «переворот», «гетьманат», «федеративна грамота»; розвивати вміння учнів набувати нових знань, використовуючи різні джерела інформації; сприяти розвитку в них патріотичних почуттів.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українська Держава. Утворення Директорії та відновлення УНР (травень—листопад 1918 р.)», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: сепаратний мир, окупація, переворот, гетьманат, федеративна грамота.

Основні дати: 9 лютого (27 січня) 1918 р. — Підписання Брестського миру між УНР і країнами Четверного союзу; 28—29 квітня 1918 р. — гетьманський переворот, проголошення П. Скоропадського гетьманом України; 14 листопада 1918 р. — грамота П. Скоропадського про федерацію з Росією.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Робота з історичною картою

1) Покажіть кордони УНР.

2) Простежте за картою події першої війни між радянською Росією та УНР.

Творчі завдання

1) Поясніть, чому в грудні 1917 р. на території України одночасно існували дві УНР та два уряди, які називали себе українськими та робітничо-селянськими.

2) У наказі № 14 командувач більшовицькими військами, що наступали на Київ, М. Муравйов писав: «Цю владу ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, де її встановлюємо, всемірно підтримуємо її силою цих багнетів». Чи можна стверджувати, що радянська влада на початку 1918 р. встановилася лише силою зброї? Відповідь обґрунтуйте.

3) Історик Д. Дорошенко, підсумовуючи у своїй книзі «Війна і революція на Україні» період УЦР, писав: «Від IV Універсалу Центральної Ради, що проголосив принцип соціалізації земельної власності, до більшовизму перехід був неминучим... І як тільки Центральна Рада пішла на розрив з більшовиками, участь її була вирішена... Центральній Раді з її Генеральним Секретаріатом пршїшлося повторити долю Тимчасового уряду, послідовно повторивши всі його помилки». Чи згодні ви з такими висновками? Відповідь обґрунтуйте.

Історичні диктанти

ПРОГОЛОШЕННЯ АВТОНОМІЇ УКРАЇНИ. НАРОСТАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ БОРОТЬБИ В УКРАЇНІ В ЛИПНІ—ЖОВТНІ 1917 р. ПРОГОЛОШЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ

ДИКТАНТ № 1

1) Яким було ставлення УЦР до створення регулярної армії: позитивним чи негативним?

2) Як називався перший український уряд, утворений УЦР?

3) На скільки губерній поширювалася влада Генерального Секретаріату згідно з «Тимчасовою інструкцією Генеральному Секретаріату Тимчасового уряду на Україні»?

4) Коли відбувся Корніловський заколот?

5) Хто очолював Генеральний Секретаріат (перший український уряд)?

6) Коли було проголошено II Універсал?

7) Коли відбувся Український національний конгрес?

8) Кому підпорядковувався Генеральний Секретаріат згідно з «Інструкцією» Тимчасового уряду?

9) Коли відбувся в Києві З’їзд поневолених народів Росії?

10) Які політичні сили вели боротьбу за владу в Києві після повалення Тимчасового уряду в Петрограді?

11) Що стало приводом до підготовки російською владою судового процесу над членами Генерального Секретаріату?

12) Хто представляв Тимчасовий уряд на переговорах з УЦР у червні 1917 р.?

ДИКТАНТ № 2

1) Український національний конгрес виступив за автономію чи незалежність України?

2) Які українські політичні партії були представлені в Генеральному Секретаріаті?

3) Згідно з яким Універсалом УЦР поповнювалася представниками національних меншин?

4) Коли було проголошено І Універсал?

5) Коли відбувся збройний виступ самостійників?

6) Яка подія стала поштовхом до проголошення І Універсалу?

7) На які губернії поширювалася влада Генерального Секретаріату згідно з «Тимчасовою інструкцією...»?

8) Генеральний Секретаріат був органом виконавчої чи законодавчої влади?

9) Кому мав підпорядковуватися Генеральний Секретаріат згідно зі «Статутом Генерального Секретаріату»?

10) Яка подія привела до створення в Києві Комітету порятунку революції?

11) Хто очолював перший Українізований 40-тисячний корпус?

12) Який універсал УЦР населення України зустріло з більшим ентузіазмом — І чи II?

ДИКТАНТ № З

1) Де відбувалися засідання УЦР?

2) Що стало першою Українізованою військовою частиною?

3) Коли було прийнято II Універсал?

4) Що відбулось раніше: повстання більшовиків у Києві проти військ Київського військового округу чи проголошення III Універсалу?

5) Коли відбувся Український національний конгрес?

6) Які сили вели боротьбу за владу в Києві у жовтні 1917 р.?

7) Коли відбулися вибори до Українських Установчих зборів?

8) Які губернії мали увійти до складу УHP згідно з III Універсалом?

9) Чи містилася в тексті III Універсалу УЦР програма соціально-економічних перетворень?

10) Коли було опубліковано III Універсал?

11) Який документ УЦР проголосив створення УНР?

12) Яка подія дала поштовх до більшовизації рад?

ВІЙНА РАДЯНСЬКОЇ РОСІЇ З УНР. ПРОГОЛОШЕННЯ НЕЗАЛЕЖНОСТІ УНР

ДИКТАНТ № 4

1) Перелічіть основні вимоги ультиматуму Раднаркому, висунуті УЦР.

2) Назвіть авторів ультиматуму до УЦР.

3) Яку назву мав радянський уряд України в 1917—1918 рр.?

4) Хто командував більшовицькими загонами, що наступали на Київ?

5) IV Універсал було проголошено до чи після вступу більшовиків до Києва?

6) Укажіть кількість жертв «червоного терору» в Києві після захоплення міста більшовицькими загонами.

7) Коли і де відбувся І Всеукраїнський з’їзд рад, на якому було проголошено встановлення радянської влади в Україні?

8) Як називався радянський уряд України в 1918 р.?

9) У яких регіонах України більшовики встановили свою владу здебільшого мирним шляхом?

10) Де були поховані юнаки, що загинули в бою під Крутами?

11) Як називався російський орган влади, що висунув ультимативні вимоги до УЦР?

12) Коли більшовиками було захоплено Київ під час першої радянсько-української війни?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Як розгорталися події на фронтах Першої світової війни в 1917 р.?

2) Чому питання про мир було одним із головних у Російській та Українській революціях?

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Мирний договір у Брест-Литовську. Вступ німецько-австрійських військ в Україну.

Розповідь учителя

Вихід із війни був одним із головних питань на початку Української революції. Для лідерів національно-визвольного руху підписання миру означало підтримку народу, а зволікання у цій справі — утрату популярності.

Ініціатива в проведенні мирних переговорів належала більшовикам, які на II Всеросійському з’їзді Рад проголосили Декрет про мир. Раднарком звернувся до всіх воюючих сторін із пропозицією розпочати мирні переговори, на яку відгукнулися лише Німеччина та її союзники. Переговори проходили у Брест-Литовську. Перемир’я було укладено 15 грудня 1917 р.

Керівники Української Центральної Ради, не бажаючи бути заручниками російсько-німецької змови, вирішили втрутитися в переговорний процес. У Бресті відбулася неофіційна зустріч української делегації з представниками Німеччини та Австро-Угорщини. 24 грудня 1917 р. Генеральний Секретаріат звернувся до всіх воюючих і нейтральних країн із нотою, у якій ішлося, що УНР до утворення федеративного російського уряду буде здійснювати міжнародні відносини самостійно. Указуючи на те, що влада Раднаркому не поширюється на Україну, Генеральний Секретаріат заявив, що угода, яку хоче укласти Росія зі своїми противниками, буде чинною в Україні лише тоді, коли її ухвалить і підпише уряд УНР. У відповідь делегація УНР була запрошена до участі в переговорах. Напередодні від’їзду делегації, яку очолив В. Голубович (згодом — О. Севрюк), її докладно інструктував М. Грушевський.

Делегація мала домагатися включення до складу УНР Східної Галичини, Буковини, Закарпаття, Холмщини, Підляшшя, а в разі відмови — утворення з цих земель у складі Австро-Угорщини окремого коронного краю з широкими правами автономії.

Переговори розпочалися 10 січня 1918 р. Російську делегацію очолював Л. Троцький, який був змушений визнати делегацію УHP. Наприкінці січня в переговорах було оголошено перерву. Раднарком вирішив скористатися цим для встановлення контролю над Україною. До складу російської делегації було включено представників радянської УНР. Але представники Четверного союзу повноважність цієї делегації не визнали. До того ж виконуючий обов’язки голови делегації УНР О. Севрюк ознайомив присутніх із текстом IV Універсалу УЦР і зажадав визнання УНР незалежною державою.

9 лютого 1918 р. було укладено договір УНР із країнами Четверного союзу (Брестський, або Берестейський мир).

Брестський мирний договір мав 10 статей: 1-ша визнавала самостійність України; 2-га — її кордони; 3-тя — встановлювала порядок евакуації союзних військ; 4-та — засвідчувала дипломатичні зв’язки України з державами Четверного союзу; 5-та — розв’язувала питання про відмову сторін від воєнних контрибуцій; 6-та — регулювала питання військовополонених; 7-ма — регулювала господарські справи (взаємне постачання сільськогосподарських і промислових «лишків», зокрема постачання Україною 1 млн т зерна, м’яса, круп до липня 1918 р.); 8-ма — відновлювала правові відносини між сторонами; 9-та — установлювала, що усі умови договору становлять одну цілісність; 10-та — стверджувала автентичність усіх текстів договору.

За договором УНР зобов’язалася поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн пудів хліба, 2750 тис. пудів м’яса, 400 млн яєць та іншої сільськогосподарської продукції й сировини. Делегації Німеччини та Австро-Угорщини погодилися на приєднання Холмщини та Підляшшя до УНР. Крім того, з Австро-Угорщиною було укладено таємну угоду, за якою на західноукраїнських землях утворювався окремий коронний край із земель Буковини та Східної Галичини. Але цей документ так і не вдалося реалізувати через невиконання УНР умов постачання продовольства та протести поляків в Австро-Угорщині.

Робота з документом

ТАЄМНА УГОДА МІЖ АВСТРО-УГОРЩИНОЮ ТА УНР

Зважаючи на те, що українці надали національним меншинам на території України, серед них і полякам, широку автономію та можливості для культурного розвитку; ми [австро-угорський уряд] також проголошуємо: для забезпечення національно-культурного розвитку тієї частини українського народу, що проживає на австрійській території, а також із метою посилення зв’язків між нашими державами, не пізніше ніж 31 липня на обговорення у парламент буде винесено законопроект про створення окремого коронного краю на землях Буковини та тієї частини Східної Галичини, що заселена переважно українцями. Австрійський уряд використовує всі можливі конституційні засоби, щоб цей законопроект набув законної сили через парламентський акт.

1) Що передбачала дана таємна угода між Австро-Угорщиною та УНР?

2) Чому Австро-Угорщина пішла на укладення цієї угоди?

Тим часом успіхи більшовиків примусили лідерів УНР шукати могутніх союзників. Після підписання мирного договору делегація УНР оголосила, що УЦР перебуває у важкому становищі й вимагає негайної допомоги. Країни Четверного союзу погодилися її надати (збройними силами й позикою в сумі 1 млрд крб).

У лютому 1918 р. їхні війська перейшли в наступ на території України, попереду них просувалися українські частини армії УНР. Серед них були Синьожупанна й Сірожупанна дивізії, сформовані з українців, що зазнали німецького й австрійського полону. 2 березня 1918 р. Київ було звільнено від більшовиків. Першими до міста вступили гайдамаки під командуванням С. Петлюри, які влаштували урочистий парад. Наступного дня в Київ увійшли німецькі підрозділи.

Цікаво знати

Керівництво радянської УНР опинилося у скрутному становищі. У своєму розпорядженні Народний Секретаріат мав близько 25 тис. червоноармійців. Для оборони Києва було ледь набрано 3 тис. осіб. Чинити опір 450-тисячній німецько-австрійській армії було недоцільним. 1 березня 1918 р. радянські війська залишили Київ.

3 березня 1918 р. у Брест-Литовську РСФРР підписала мирний договір із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною. Росія зобов’язувалася визнати право українського народу на самовизначення, законність влади Української Центральної Ради на території України, визнати договір держав австро-німецького блоку з УНР, укласти з нею мирний договір, вивести з її території частини Червоної гвардії, припинити будь-яку агітацію та пропаганду проти уряду й громадських установ УНР.

Брестський договір поклав початок міжнародно-правовому визнанню України як незалежної держави та продемонстрував успіх молодої української дипломатії. Але країни Антанти вважали договір сепаратним, що згодом негативно позначилося на долі Української держави.

Робота з термінами та поняттями

Сепаратний мир — у міжнародному праві — договір про мир чи перемир'я у війні, укладений однією державою або групою держав із противником окремо від своїх союзників.

Запитання для закріплення

1) Що спонукало Центральну Раду піти на мирні переговори з країнами Четверного союзу?

2) Де відбувалися переговори між делегаціями УНР та країн Четверного союзу про умови укладення миру?

3) Якими були результати миру для УНР?

4) Чи вдалося делегації УНР на переговорах у Брест-Литовську досягнути своєї мети?

5) Чи був Брестський мир між УНР і країнами Четверного союзу справедливим?

2. Ліквідація більшовицького режиму в Україні.

Розповідь учителя

Наступ німецьких та австрійських військ поставив під загрозу більшовицький режим. Тоді Раднарком Росії зажадав від Народного Секретаріату організації опору.

Так, при Радах утворилися мобілізаційні відділи, Київ було оголошено в стані облоги, а Київська, Подільська й Волинська губернії переведені на воєнний стан. Усе це вповільнило наступ німців, але не могло його зупинити. З України на схід почалася евакуація матеріальних цінностей, створювався єдиний фронт оборони від Криму до Росії.

У березні 1918 р. в Катеринославі відбувся II Всеукраїнський з’їзд Рад, на якому було обрано новий склад ЦВК. До нього увійшли російські та українські ліві есери, ліві українські більшовики, соціал-демократи. Було створено новий Народний Секретаріат, який очолив М. Скрипник, а також прийнято рішення про формування армій із головнокомандувачем В. Антоновим-Овсієнком. Проте сил виявилося недостатньо, тому було обрано шлях боротьби з окупаційними військами: поєднання фронтових дій із партизанською боротьбою в тилу.

Цікаво знати

Підписання УЦР Брестського миру й наступ німецько-австрійських військ було використано більшовиками як привід для розколу України. 9 лютого 1918 р. в Харкові відбувся обласний з’їзд Рад, на якому було проголошено Донецько-Криворізьку республіку, яка входила до складу РСФРР. Більшовики сподівались тим самим не допустити окупації промислово розвинених регіонів України, на тій підставі, що ці території не є Україною. Проте німецьке командування на це не зважало. До того ж сам В. Ленін виступив проти розчленування України.

Ще одна регіональна радянська республіка була проголошена 19 березня 1918 р. в Криму — Соціалістична Радянська республіка Таврида. Метою її створення було також не допустити німецьку окупацію. Зацікавленість у приєднанні Криму до УНР виявила й УЦР. Командувач українськими військами П. Болбочан отримав таємний наказ випередити німців і захопити Крим, що він блискуче й виконав. 20 квітня 1918 р. УЦР проголосила Чорноморський флот флотом УНР. Але під тиском Німеччини українські частини були змушені залишити Крим.

Участь радянських військ Росії в бойових діях в Україні дала привід німецькому командуванню просунути свої війська значно далі на схід та південь за кордони України, захопивши Бєлгород, Ростов тощо. Щоб припинити наступ німців, було підписано угоду про завершення воєнних дій та утворено «нейтральну зону» на ділянці від Рильська до Суджі.

Із приходом союзників Україна фактично була окупована. Австро-Угорщина зайняла південь — Західну Волинь, Подільську, Херсонську та Катеринославську губернії, а Німеччина — решту території. У Миколаєві, Маріуполі, Ростові-на-Дону стояли мішані гарнізони. Управління залізницями и водним транспортом контролювало німецьке командування, кам’яною та залізорудною промисловістю союзники управляли спільно.

Хоча союзники проголошували єдиною метою відновлення в Україні законної влади — Центральної Ради, фактично встановлювався окупаційний режим.

Разом із військами центральних держав 7 березня 1918 р. до Києва повернулася й УЦР. Але її зустріли без особливого ентузіазму. Політика Центральної Ради в нових умовах не змінилася, а це не влаштовувало практично всі верстви суспільства.

Командувач збройних сил Німеччини Е. Людендорф пізніше так визначив їхні головні цілі: «На Україні треба було придушити більшовизм і створити там такі умови, щоб мати можливість видобувати з неї воєнні вигоди й вивозити хліб і сировину».

3. Гетьманський переворот. П. Скоропадський.

Розповідь учителя

Після повернення до Києва перед УЦР відразу постало безліч питань, які потребували негайного розв’язання: забезпечення спокою і порядку в країні, а головне — виконання умов договору з Німеччиною про постачання продовольства. Але УЦР виявилася нездатною для розв’язання цих завдань. Вона продовжувала політику, намічену ще в листопаді 1917 р. За січень—квітень 1918 р. УЦР було здійснено такі заходи:

запровадження нового стилю в літочисленні (юліанський календар було замінено григоріанським календарем);

запровадження в обіг національної валюти — гривні;

затвердження державного герба — тризуба Володимира Великого;

прийняття закону про громадянство;

скасування приватної власності на землю (19 січня 1918 р.), прийняття закону про землю (31 січня 1918 р.), який передбачав соціалізацію землі та встановлення максимуму землеволодіння в 30 десятин;

підтвердження курсу та соціально-економічної політики, проголошених III і IV Універсалами;

схвалення Конституції УНР (29 квітня 1918 р.).

Така політика не влаштовувала командування німецьких військ, які фактично окупували Україну. Йому було зрозуміло, що Центральна Рада не зможе забезпечити регулярних поставок продуктів до Німеччини та Австро-Угорщини. Так, німецький полковник фон Штольценберг на початку березня 1918 р. телеграфував німецькому командувачу Східного фронту: «Сумнівно, чи цей уряд, складений винятково з лівих опортуністів, зможе встановити тверду владу... Якщо не можна буде розв’язати проблему іншим способом, ми повинні будемо взяти силою те, що абсолютно необхідно для нашого життя та ведення воєнних дій».

Зрозуміло, що конфлікт між Центральною Радою й окупаційною адміністрацією був неминучий. З особливою силою він спалахнув у зв’язку з наказом німецького головнокомандувача Ейхгорна від 6 квітня 1918 р. про примусовий засів усієї землі. Незважаючи на це посівні площі в Україні скоротилися вдвічі. Наказ викликав протест Центральної Ради.

Тому німецько-австрійське командування прагнуло замінити Центральну Раду більш ефективним урядом і з цією метою почало пошук відповідної кандидатури. Вибір упав на П. Скоропадського, якого підтримували заможні верстви українського суспільства.

Постать в історії

Павло Скоропадський (1873—1945 рр.) — військовий, державний і політичний діяч. Нащадок славного козацького роду Скоропадських. Здобув військову освіту. Брав участь у російсько-японській війні (1904—1905 рр.), де отримав чин полковника й у нагороду золоту георгієвську зброю. Далі П. Скоропадський швидко просувався службовими сходами: із присвоєнням звання генерал-майора був зарахований до імператорського полку. У роки Першої світової війни дослужився до чину генерал-лейтенанта, командував 34-м корпусом на Волині. Був нагороджений Георгієвським хрестом IV ступеня. Революція 1917 р. круто змінила долю генерала. Він став командувачем першого Українізованого корпусу російської армії, що став найбільш боєздатною частиною армії. Саме частини цього корпусу врятували УЦР від наступу збільшовизованих частин на Київ. Дії П. Скоропадського сприяли зростанню його авторитету. У жовтні 1917 р. на з’їзді Вільного козацтва його було обрано гетьманом Вільного козацтва, яке стало вагомим чинником політичного життя.

Хоча П. Скопадський не брав участі в українському русі, революційні події вплинули на його погляди, він став прихильником ідеї відновлення Української держави, формування українського війська. Проте в генерала не склалися відносини з УЦР, лідери якої були противниками ідеї створення регулярної армії. 25 грудня 1917 р. П. Скоропадський подав у відставку. У березні 1918 р. він заснував Українську громаду, яка стала центром об’єднання всіх консервативних сил, що були противниками соціально-економічних експериментів УЦР. Із їх допомогою та за підтримки німецького командування П. Скоропадський здійснив переворот і став гетьманом проголошеної Української Держави. Проте за дев’ять місяців свого правління він не зумів створити міцну опору своєму режиму, який був повалений у результаті повстання, організованого Директорією. Опинившись в еміграції, П. Скоропадський жив у Німеччині. Під час Другої світової війни, користуючись своїми зв’язками в німецьких колах, визволив чимало українців із тюрем і концтаборів. Загинув у 1945 р., потрапивши під бомбардування.

Окупаційна адміністрація дала згоду підтримати уряд П. Скоропадського за певних умов.

Умови домовленостей між П. Скоропадським (Українською народною громадою) та німецько-австрійським командуванням в Україні:

визнання Брестських угод;

розпуск УЦР. Відкладення скликання Установчих зборів до повного «заспокоєння краю»;

узгодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань;

визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й обмеження компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ; упорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів «революційного походження»;

зобов’язання України щодо забезпечення потреб військ центральних країн (Четверного союзу);

відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності;

відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств для забезпечення експортної здатності хліборобства. Парцеляція великих (вище від установленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит.

29 квітня 1918 р. відбувся Всеукраїнський хліборобський конгрес, на якому зібралося 6432 делегати (це були заможні селяни і великі землевласники) із семи українських губерній: Київської, Полтавської, Чернігівської, Подільської, Волинської, Херсонської, Харківської. На цьому конгресі П. Скоропадський був проголошений гетьманом. Його вітала також і православна церква.

У ніч на 30 квітня прихильники П. Скоропадського оволоділи державними установами та розігнали УЦР. Останнім рішенням УЦР стало прийняття Конституції й обрання М. Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

Ніхто — ні в Києві, ні в провінції — не став на захист Центральної Ради. Вона, за висловом історика Я. Грицака, увійшла в історію української революції «як уряд добрих намірів і великих задумів».

У день перевороту П. Скоропадський видав маніфест — «Грамоту до всього українського народу», у якому повідомлялося про розпуск Української Центральної Ради та земельних комітетів, проголошувалося право приватної власності. Також було видано закон «Про тимчасовий державний устрій України», за яким назва «УНР» була замінена назвою «Українська Держава». Тимчасово, до скликання парламенту, повнота влади зосереджувалася в руках гетьмана П. Скоропадського.

(Учитель привертає увагу учнів до схеми.)

ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ ВЛАДИ ЗА ГЕТЬМАНА П. СКОРОПАДСЬКОГО

Гетьман

 
 

Голова Ради

Секретаріат на чолі з Державним Секретарем

 

Рада Міністрів

Мала Рада Міністрів

 

Старости

 
 

Органи місцевого самоврядування

 

Земства

Міські зібрання

 

Робота з документами

ІЗ МАНІФЕСТУ П. СКОРОПАДСЬКОГО «ГРАМОТА ДО ВСЬОГО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ» (29 квітня 1918 р.)

Громадяни України!

Всім Вам, козаки та громадяни України, відомі події посліднього часу, коли джерелом лилася кров кращих синів України і знову відродившася Українська Держава стояла коло краю загибелі.

Спаслась вона, дякуючи могутньому підтриманню центральних держав, які, вірні свому слову, продовжують і по цей час боротись за цілість і спокій України. При такій піддержці у всіх зродилась надія, що почнеться відбудування порядку в Державі й економічне життя України війде, врешті, в нормальне русло. Але ці надії не справдились. Бувше Українське Правительство не здійснило державного будування України, позаяк було зовсім не здатне до цього.

Бешкети й анархія продовжуються на Україні, економічна розруха і безроботиця більшуються і розповсюджуються з кожним днем і врешті для багатющої колись-то України встає грізна мара голоду.

Таке становище, яке загрожує новою катастрофою Україні, глибоко сколихнуло всі трудові маси населення, що виступили з категоричним домаганням негайно збудувати таку Державну Владу, яка здібна була б забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці.

Як вірний син України, я рішив відкликнутись на цей поклик і взяти на себе тимчасово всю повноту влади. І тією грамотою я оголошую себе Гетьманом всієї України.

Управління Україною буде провадитися через посередництво призначеного мною Кабінету Міністрів і на остаточнім обґрунтованні нижче долучених до цього законів про тимчасовий державний устрій України.

Центральна і Мала Рада, а также всі земельні комітети з нинішнього дня розпускаються. Всі Міністри і товариші звільняються. Всі інші урядовці, працюючі в державних Інституціях, зістаються на своїх посадах і повинні продовжувати виконання своїх обов’язків.

В найближчий час буде виданий закон, установляючий новий порядок виборів до Українського Сойму.

До цього я буду твердо стояти на сторожі порядку й законности в Українській Державі, буду домагатись негайного виконання всіх державних розпоряджень і буду підтримувати авторитет влади, не спиняючись ні перед якими самими крайніми мірами.

Права приватної власности — як фундаменту культури і цівілізації, відбудовуються в повній мірі, і всі розпорядження бувшого Українського Уряду, а рівно Тимчасового уряду російського, відміняються. Відбувається повна свобода по зробленню купчих по куплі-продажі землі.

Поруч з цим будуть прийняті міри по відчуженню земель по дійсній їх вартости від великих власників, для наділення земельними участками малоземельних хліборобів. Рівночасно будуть твердо забезпечені права робітничого класу. Особлива увага буде звернена на поліпшення правового становища і умов праці залізничників, котрі при виключно тяжких умовах ні на один час не кидали своєї відповідальної праці.

В області економічній і фінансовій відбувається повна свобода торгу й відчиняється широкий простір приватного підприємства й ініціятиви.

...Головною своєю метою я ставлю користь і благо народу і всім дорогої нам України. В цій свідомости кличу всіх Вас, громадян і козаків України — без різниці національності й віросповідання — помогти мені і моїм працьовникам і співробітникам в нашому загальному великовідповідальному ділі.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ «ЗАКОНУ ПРО ТИМЧАСОВИЙ ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ» (29 квітня 1918 р.)

1. Декларувалося, що влада гетьмана є тимчасовою до обрання й початку роботи Сойму.

2. Закріплювалися виняткові повноваження гетьмана, який: одноосібно затверджував склад Ради Міністрів та її Голову, а також інших урядовців; був головнокомандувачем (Верховним воєводою) української армії та флоту; визначав зовнішньополітичну лінію; оголошував окремі райони на воєнному, осадному або надзвичайному стані; міг здійснити помилування, засудження, пом’якшення міри покарання, звільнення від судової відповідальності.

Усі накази або розпорядження гетьмана мали закріплюватися Головою уряду або відповідним міністром.

3. Проголошувалися права й обов’язки козаків і громадян, а саме: захист батьківщини; сплата податків, відбуття повинностей; гарантованість прав і свобод законом; права на недоторканність особи, недоторканість житла, свобода пересування та вільного місця проживання, непорушність права на приватну власність, свобода зборів, об’єднань, слова тощо в межах законів.

4. Визначалися права й повноваження Ради Міністрів.

5. Визначалися структура та компетенція судової влади.

1) У зв'язку з якими подіями з'явилися ці документи та кому вони адресовані?

2) Які соціально-економічні заходи передбачав гетьманський уряд як першочергові?

3) Які верстви підтримували гетьмана?

4) Який державний устрій передбачалося встановити в Україні?

Цікаво знати

ЗДОБУТКИ ТА ПРОРАХУНКИ УЦР. ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ УЦР

Здобутки

Прорахунки

Продовження державотворчих традицій українського народу;

покликання до політичного життя великих мас українства, здобуття досвіду політичної боротьби;

пробудження національної самосвідомості;

отримання національними меншинами права національно-персональної автономії;

початок процесу соціально-економічних перетворень;

демократизація суспільно-політичного життя;

закладення основ мирної зовнішньої політики України;

надання простору національно-культурному розвитку Україні

Ігнорування такого важливого чинника державотворчого процесу, як армія;

не вдалося налагодити широкі рівноправні відносини із сусідніми й великими державами, домогтися справжнього міжнародного визнання;

непослідовність у реалізації соціально-економічної політики;

сліпе наслідування соціалістичної доктрини;

не вдалося сформувати дієвого державного апарату, налагодити постачання міст продовольством, забезпечити порядок і законність;

не вдалося нейтралізувати соціальну демагогію більшовиків;

захопленість ідеєю федералізму, намагання втілити її в життя за будь-яких обставин

Історичне значення Української Центральної Ради

Вона підняла на новий щабель ідею української державності;

діяльність УЦР викликала захоплення й була підтримана численними представниками різноманітних верств населення України;

УЦР практично здійснила вікові прагнення українського народу до свободи і незалежності;

боротьба під прапором Української революції на своїх героїчних прикладах підготувала покоління, які вибороли незалежність України

4. Внутрішня політика Української Держави.

І варіант

Розповідь учителя

Внутрішня політика гетьмана характеризувалася широкою реформаторською діяльністю. За час існування гетьманату було підготовлено понад 400 законодавчих актів, які стосувалися всіх сфер життя. Одним із найважливіших став закон про громадянство, який набирав чинності від 1 липня 1918 р. Згідно з ним громадянами України визнавалися «всі російські піддані», що перебували на її території на час ухвалення документа. Керуючись «територіальним», а не «національним» розумінням держави, П. Скоропадський ліквідував закон про національно-персональну автономію національних меншин.

Важливим у діяльності гетьмана стало формування вертикалі влади. П. Скоропадський доручив М. Устимовичу сформувати уряд, але той цього виконати не зміг. Тоді цю справу була передано М. Василенку — відомому науковцю і громадському діячу з ліберальними українофільськими поглядами. Створений ним уряд очолив полтавський поміщик Ф. Лизогуб. Особливість уряду гетьмана полягала в тому, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою, а у своїх діях керувався не програмно-політичними або ідеологічними міркуваннями, а реальними потребами часу. Історик Д. Дорошенко, який позитивно ставився до І. Скоропадського, так оцінив склад цього уряду: «...зложене здебільшого з так званих малоросів, цебто індивідумів української крові, але з московською душею». Проте п’ятеро членів із першого уряду все-таки були свідомими українцями, хоча дотримувалися правих, консервативних поглядів (Д. Дорошенко — міністр зовнішніх справ, М. Василенко — міністр освіти, І. Туган-Барановський — міністр економіки тощо).

Головним завданням було створення дієздатної державної адміністрації, ліквідація анархії, налагодження державного життя. У проведенні цих заходів П. Скоропадський спирався на заможні верстви суспільства: поміщиків, промисловців, заможних селян.

Усі державні службовці складали урочисту обітницю, у якій присягалися «вірно служити державі Українській, визнавати державну владу, виконуючи її закони, і всіма силами охороняти інтереси й добробут».

Великої уваги П. Скоропадський приділив формуванню місцевих органів влади. Замість комісарів УЦР призначалися старости, які очолювали місцеві адміністрації. Але на місцевому рівні став розгортатися конфлікт із місцевими органами самоврядування — земствами та міськими зібраннями, які доволі часто саботували дії центральної влади з різних причин. Спробу реформувати ці органи влади реалізувати не вдалося.

Одним з елементів, який мав підтримати реалізацію внутрішньополітичної лінії на місцях, сприяти дотриманню законності та правопорядку, стала Державна варта (створена у травні 1918 р.), яка виконувала поліційні функції.

Німецькі військові, що уможливили прихід П. Скоропадського до влади, тепер мали вільні руки для отримання зерна, якого центральні держави вкрай потребували. За мовчазної згоди великих землевласників підрозділи німецької армії проводили каральні акції проти непокірних селян, які відмовлялися співпрацювати. Улітку 1918 р. насильницькі збори штрафів і розстріли стали звичною справою. Проти такої політики на селі почали ширитися селянські заворушення й повстання, які підігрівалися заходами більшовиків і лівих українських партій.

Ситуація на селі стала загрозливою для гетьманського режиму. До того ж розв’язання аграрного питання було однією з головних причин революції. Виходячи з цього й керуючись прагненням створити на селі прошарок землевласників середньої руки, які мали б стати опорою режиму, П. Скоропадський намагається реалізувати аграрну реформу. У її основу було покладено прагнення відновити приватну власність на землю й увести її в товарно-грошові відносини. Для підготовки реформи на місцях створювалися земельні комісії, які усували земельні комітети, створені УЦР. Першочерговим заходом стало визначення долі врожаю 1918 р.: кому він має належати — селянам, що його виростили, чи колишнім власникам? Це було закріплено спеціальним законом від 27 травня 1918 р.

8 червня 1918 р. було схвалено закон, згідно з яким Державний земельний банк дістав необмежене право придбання земель для їх продажу селянам на виплат. Розмір приватного землеволодіння обмежувався 25 десятинами на одну особу. Після жнив 1918 р. передбачалося провести перерозподіл землі, щоб у 1919 р. кожний господар уже працював на власній землі. До проведення реформи земля залишалася власністю колишніх господарів.

Але саботаж місцевих чиновників, політика австро-німецьких окупантів нівелювали всі заходи влади. Землю, здобуту восени 1917 — узимку—навесні 1918 р. селяни сприймали вже як свою та не бажали повертати колишнім власникам. Вони вкрай вороже поставилися до спроб поміщиків повернути свої володіння й до заходів окупаційних військ із реквізиції продовольчих ресурсів. Зрештою на Україні почалися селянські повстання. Перше велике повстання відбулося наприкінці травня 1918 р. в районі Єлисаветграда. За місяць воно охопило Катеринославщину й Уманщину. Найбільш загрозливим виявилося повстання на півдні Київщини (Звенигородський і Таращанський повіти), що спалахнуло 2 червня 1918 р. Повсталі кількістю 15 тис. осіб захопили Таращу та створили загрозу Києву. Лише в серпні—вересні 1918 р. німецькі й гетьманські війська зуміли придушити це повстання. Але повстанський рух не припинявся. Він охопив нові регіони — Полтавщину й Чернігівщину, на Катеринославщині в районі Гуляйполя стала формуватися повстанська армія на чолі з майбутнім провідником селянства Н. Махном, на Єлисаветградщині та Херсонщині розгорнув свою діяльність отаман М. Григор’єв. Фактично село не контролювалося владою. Усе це зірвало постачання продовольства до Німеччини та її союзників. До листопада 1918 р. було вивезено лише 9300 вагонів (113 тис. тонн) борошна й 30 тис. вагонів продуктів і сировини (тобто лише 20 % від запланованого). Таким чином, ні УЦР, ні гетьманство П. Скоропадського не змогли забезпечити країни Четверного союзу продовольчими ресурсами.

На момент приходу П. Скоропадського до влади українська промисловість уже майже занепала. Війна, революція, більшовицька окупація, розрив економічних зв’язків спричинили різке падіння продуктивності праці, зниження рівня промислового виробництва. У повному занепаді перебував залізничний транспорт. Працювати лише поодинокі промислові об’єкти. Виплавка чавуну порівняно з 1913 р. скоротилася в 11 разів, сталі — у 13 разів, видобуток залізної руди — у 17 разів, вугілля — у три рази. Із 63 доменних печей працювати лише дві, а зі 107 мартенівських — лише сім. Масового характеру набуло безробіття. Так, на криворізьких рудниках безробітними стали 90 % робітників. Процвітати спекуляція та дефіцит.

Уряд гетьмана намагався відновити роботу промисловості. Першочерговими були заходи з налагодження трудової дисципліни, які вилилися у фактичне скасування всіх соціальних завоювань робітництва. Робочий день було збільшено до 12 годин, заборонялися страйки та профспілки, ліквідовувався робітничий контроль, поверталися колишні власники, скорочувалася заробітна плата. Поряд із цим запроваджуватися нові норми виробітку, нові тарифи оплати праці, якими згодом користувалися всі наступні режими, що існували в Україні.

Спроби робітників страйками відстояти свої права не мали успіху. На наймасштабніший страйк залізничників у липні 1918 р. влада відповіла введенням у дію царського закону 1905 р., який передбачав жорстокі покарання за страйки.

Зрештою суворими заходами вдалося стабілізувати ситуацію в промисловості. Цьому також сприяв і приплив капіталів в Україну з Росії. Заможні люди тікали від більшовицької влади. Проте цей капітал переважно вкладався в індустрію розваг та торговельно-закупівельні операції, які давали швидкі прибутки.

Стабілізації ситуації сприяла й удала валютно-фінансова політика. Була створена національна банківська система, а грошова одиниця — карбованець — виявилася досить стабільною (основним забезпеченням карбованців став цукор, який був стратегічним товаром у воєнний час, а також інші ресурси). Гетьман залишив своїм наступникам повну державну скарбницю. Сприятливою виявилася й торговельна політика з країнами Четверного союзу. У вересні був укладений новий торговельний договір. Переважно з Австрії до України постачалися промислові товари (щоправда, третина їх так і не досягла пункту призначення).

Політика гетьмана майже на рік відтягнула крах економіки України.

П. Скоропадський багато уваги приділяв розбудові армії, але його широким планам не судилося здійснитися. Формуванню українських військових сил перешкоджала Німеччина, яка боялася створення сильної української армії. Щодо планів створення 300-тисячної армії, оснащеної за останнім словом техніки, удалося реалізували лише незначну частину. Загалом сили гетьмана налічували близько 60 тис. осіб — Запорізька, Синьожупанна (була розпущена німцями), Сірожупанна, Сердюцька дивізії, бригада січових стрільців та окремі офіцерські дружини.

Сердюцька дивізія мала стати національним формуванням. Згідно зі статутом дивізії передбачалося, що бійці «повинні бути набрані із селян-хліборобів, які мають велике земельне господарство... усі повинні бути українцями, православними».

Головним резервом армії, опорою режиму, за задумом гетьмана, мав стати козацький стан. Формування козацтва відбувалося на основі розпущеного Вільного козацтва. На кінець існування гетьманського режиму в стадії формування перебувало вісім кошів козаків.

Більш успішною виявилася національно-культурна політика П. Скоропадського. Хоча не все позитивне, що було здійснено, удалося зберегти у майбутньому.

Цікаво знати

Українська Держава, що мала вихід до Чорного моря, повинна була мати і власний бойовий флот. Його формування передбачалося на основі російського Чорноморського флоту. Але 30 квітня 1918 р. 600 кораблів і суден Чорноморського флоту залишили Севастополь, узявши курс на Новоросійськ. Більшовики намагалися не допустити, щоб флот потрапив до рук Німеччини. Більшість із цих суден було затоплено в Новоросійську. Частина кораблів під командуванням контр-адмірала Остроградського залишилися в Севастополі та перейшли під контроль окупаційних військ. У вересні—листопаді 1918 р. ці кораблі були передані Українській Державі, із них було створено український флот. Але повністю завершити цю процедуру не вдалося. Війська Антанти, що прибули до Криму в листопаді 1918 р., перебрали на себе контроль над суднами.

II варіант

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи напрямки внутрішньої політики гетьманату та їхню суть, і складають таблицю «Внутрішня політика гетьмана П. Скоропадського». Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів.

5. Зовнішня політика Української Держави.

Розповідь учителя

У зовнішньополітичній діяльності Українська Держава мала значні обмеження. Незважаючи на це, уряд П. Скоропадського головним завданням зовнішньої політики ставив подальше налагодження відносин із державами світу. Він установив дипломатичні відносини, крім Німеччини та Австро-Угорщини, зі Швейцарією, Болгарією, Польщею, Фінляндією, Туреччиною й навіть із більшовицькою Росією. Завдяки дипломатичним зусиллям до Української Держави було приєднано: Гомельський повіт Могилевської губернії, Путивльський і Рильський повіти Курської губернії — до Чернігівщини (Суданський, Гайворонський, Білгородський, Корочанський), а також Валуйський повіт Воронезької губернії до Харківської губернії. Річицький, Пінський і Мозирський повіти Мінської губернії було об’єднано в окремий округ (староство) у складі Української Держави. Також до неї увійшли Холмщина, Підляшшя, 12 повітів Берестейщини.

Було розв’язано територіальну суперечку із Донським урядом — до України відійшов Маріуполь з околицями.

Завдяки активній політиці гетьманату юридично було оформлено входження до складу України Криму, проте остаточно гетьманська влада там не закріпилася через загострення військово-політичної ситуації. Налагодився українсько-румунський діалог щодо розв’язання проблем, пов'язаних з українськими землями Бессарабії, окупованими Румунією. Розроблялися проекти входження Кубані до складу Української Держави.

Цікаво знати

Німецький уряд мав власні серйозні плани щодо Криму. А під контролем гетьманського уряду залишилася тільки північна Таврія. Німці не могли допустити, щоб у розпорядженні України перебувала військово-морська база в Севастополі та Чорноморський флот. Проте в самому Криму зібрався курултай (з’їзд) татарського населення, який заявив про свої претензії на владу. Тоді німецька окупаційна адміністрація передала владу царському генералу С. Сулькевичу, який і утворив крайовий уряд, орієнтований на закони Російської імперії.

У травні 1918 р. міністерство закордонних справ Української Держави зробило з цього приводу кілька заяв Німеччині. Так, у Ноті гетьмана П. Скоропадського послу Німеччини в Києві про необхідність приєднання Криму до Української Держави від 10 травня 1918 р. та Нота міністерства закордонних справ Української Держави від 30 травня 1918 р. підкреслювалися економічні, політичні й етнографічні зв’язки України та Криму, зазначалося, що приєднання Криму до Української Держави мало відбутися на засадах автономії. На відмову С. Сулькевича увести Крим до складу Української Держави гетьманський уряд установив економічну блокаду півострова. Це змусило С. Сулькевича капітулювати і почати переговори про форми державного об’єднання, що відбулися в Києві восени 1918 р., на яких хоча й були розроблені умови побудови Кримської автономії, але часу для їх реалізації гетьман уже не мав.

Особливо слід підкреслити здобутки гетьмана у формуванні дипломатичного відомства України та його діяльності. У Києві було акредитовано 11 зарубіжних місій: Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини, Болгарії, Дону, Польщі, Румунії, Фінляндії, Кубані, Азербайджану та Грузії. Десять українських дипломатичних представництв розпочали роботу за кордоном: у Німеччині, Австро-Угорщині, Туреччині, Болгарії, Дону, Фінляндії, Швейцарії, Кубані, Румунії, Швеції.

Велися переговори зі Швейцарією, Іспанією, Данією, Швецією, Норвегією, Голландією, Італією, Персією. Добрі відносини встановилися з Фінляндією, уряд якої очолив давній приятель П. Скоропадського К. Маннергейм, Грузією, Литвою, Естонією. Гетьманська держава обмінялася посольствами з 12 країнами. Узагалі визнали її «де-факто» або «де-юре» 30 держав світу.

Провідником зовнішньополітичного курсу було міністерство закордонних справ, яке спочатку очолював М. Василько, а від 20 травня — Д. Дорошенко.

Міністерство закордонних справ визначило три основні напрямки зовнішньої політики Української Держави: 1) установлення дружніх відносин із країнами Четверного союзу — Німеччиною, Австро-Угорщиною, Болгарією та Туреччиною; 2) розв’язання спірних територіальних проблем із сусідніми державами; 3) установлення дипломатичних відносин із нейтральними державами.

Важко просувалися переговори з радянською Росією. Брестський мирний договір зобов’язував більшовицьку Росію якнайшвидше підписати договір з Україною, що створило можливість стабілізувати відносини у Східній Європі. Ще 30 березня 1918 р. уряд УНР запропонував радянській Росії розпочати мирні переговори. Поки питання узгоджувалося, в Україні відбувся державшій переворот, і до влади прийшов П. Скоропадський.

22 травня 1918 р. для ведення переговорів із Москви прибула делегація в кількості близько 40 осіб. Очолювали її X. Раковський і його заступник Д. Мануїльський. Головою української делегації на переговорах був професор С. Шелухін, заступником — І. Кістяківський, а від 10 серпня — П. Стебницький. Переговори велися двома мовами за допомогою перекладачів. Обговорювалися питання воєнних дій, фінансів, транспорту, поштового зв’язку, обміну полоненими, економічних та культурних відносин. Надзвичайно гостро стояло питання про кордон: українське населення, яке проживало компактно в прикордонних з Україною російських губерніях, прагнуло приєднання цих територій до України.

12 червня було підписано попередній мирний договір, згідно з яким радянська Росія визнавала незалежність Української Держави. Крім того, було прийнято постанови про припинення воєнних дій на фронтах. Установлювалися умови повернення біженців і місця переходу ними кордону. Було відкрито українське представництво в Москві та Петрограді, 30 консульських представництв у різних містах Росії, які займалися питаннями біженців в Україну.

Більшовицька делегація всіляко затягувала переговори та проводила комуністичну та антиукраїнську пропаганду. Відмовившись визнавати право України на території, на яких проживало автохтонне українське населення, більшовицька делегація потай налагодила зв’язки з Українським національно-державним союзом, що готував повстання проти гетьманського уряду.

8 листопада 1918 р. українсько-російські переговори припинилися. Поразка Німеччини в Першій світовій війні була неминучою, і більшовики були готові скасувати Брестський мир і, відповідно, визнати незалежність України.

У березні 1918 р. між Україною та Румунією постало Бессарабське питання. Бессарабія, що входила до складу Російської імперії, у січні— березні 1918 р. була окупована румунами. У відповідь гетьман розірвав будь-які відносини з Румунією та заборонив увезення до неї товарів. Така ситуація тривала більше ніж півроку, поки гетьману не знадобилися контакти з країнами Антанти. У Бухаресті розміщувалися дипломатичні місії цих країн. Між Україною та Румунією було укладено тимчасову торговельну угоду, а питання Бессарабії було відкладено до завершення війни.

Уряд П. Скоропадського у своїй зовнішній політиці був змушений проводити пронімецьку орієнтацію та визнав умови Брестського миру. Постійно наголошувалося на спільних інтересах Німеччини та Української Держави. Однак населення України не схвалювало пронімецьку політику гетьмана. Тому безпосередні відносини налагоджуватися тільки в Берліні.

2 червня 1918 р. Німеччина офіційно визнала Українську Державу.

У Києві діяло німецьке посольство. У Харкові, Одесі, Катеринославі й Миколаєві були відкриті німецькі консульства. 24 липня Німеччина ратифікувала Брестський мирний договір. Німеччину відвідав голова Ради Міністрів України Ф. Лизогуб. Його візит виявився успішним: на вигідних для України умовах було розв’язано питання торгівлі між двома державами, надання Німеччиною кредиту тощо. Німеччина погодилась підтримувати Українську Державу в розв’язанні територіальних суперечок із сусідніми державами. Однак частину порушених на переговорах у Берліні проблем (зокрема формування української армії та передання захопленого німцями Чорноморського флоту Україні) Ф. Лизогуб розв’язати не зміг.

Пізніше, від 4 до 17 вересня 1918 р., до Німеччини їздив сам гетьман П. Скоропадський, якому німецький уряд організував пишний прийом. Німеччина погодилася сприяти позитивному розв’язанню для України питання Холмщини та Криму.

Відносини з Австро-Угорщиною були складнішими.

Політика України з будівництва держави на етнічних українських територіях не збігалася з політикою Австро-Угорщини. Брестський мирний договір перекреслив мрію поширити східний кордон до Дніпра й утворити на українських землях підпорядковану Габсбурзькій монархії слов’янську державу. Навпаки, Австро-Угорщина мала передати Україні окуповану австро-угорськими військами частину Холмщини, а також поділити Галичину і східну її частину приєднати до Буковини.

Австро-Угорщина відтягувала ратифікацію Брестського мирного договору. Спочатку під впливом польської регентської ради й сильного пропольського лобі в австрійському парламенті та уряді вона анулювала таємний протокол договору, що передбачав утворення зі Східної Галичини й Буковини до 31 липня окремого коронного краю. Австро-Угорщина намагалася вплинути й на інших членів Четверного союзу з метою відкласти ратифікацію Брестського мирного договору з Україною. Це привело до загострення відносин між двома державами. Були заблоковані пропозиції українського уряду відкрити консульство у Відні, Будапешті, Львові. Австрійський уряд негативно відреагував на приїзд українського військового аташе до Відня.

Однак Австро-Угорщині не вдалося створити «єдиний фронт» держав Четверного союзу проти України. 15 липня Болгарія, а 22 серпня Туреччина ратифікували договір і відправили своїх послів до України.

Тільки Австро-Угорщина не ратифікувала договору.

Скориставшись цим, польський уряд робив усе можливе, щоб Австро-Угорщина віддала йому Холмщину. Під тиском поляків австрійський уряд заборонив своєму військовому командуванню допускати представників українського уряду до зайнятих австрійськими військами районів Холмщини та Підляшшя. Український уряд запропонував негайно скликати мішану комісію для остаточного розв’язання питання про кордони та впровадити в п’яти Холмських повітах, зайнятих австрійськими військами, українську адміністрацію, очолювану губернським старостою Холмщини й Підляшшя О. Скорописом-Йолтуховським. Одночасно гетьман запропонував німецькій владі контролювати землі, зайняті австрійськими військами, а в листопаді з цього приводу з німецьким урядом була укладена угода. Але ці плани не здійснилися внаслідок революційних подій у Німеччині та на західноукраїнських землях.

Восени 1918 р. напрямок зовнішньої політики П. Скоропадського різко змінився. Після поразки Четверного союзу гетьман починає шукати підтримки в країн Антанти.

Гетьманський уряд робив спроби встановити відносини з державами Антанти через Швейцарію та Скандинавські держави. Проте країни Антанти не пішли на налагодження відносин з Україною з кількох причин. По-перше, рішуче запротестували Німеччина й Австро-Угорщина. По-друге, держави Антанти бачили чітко виражену пронімецьку політику гетьманського уряду. По-третє, уряд Франції стояв на позиції «єдиної і неділимої Росії». Англія й США, не маючи чіткого уявлення про українську проблематику, підтримували політику Франції.

Тим часом ситуація в Україні стала непокоїти країни Антанти, які в умовах поразки Німеччини боялися більшовизації цих територій. Після підписання перемир’я 11 листопада 1918 р. союзники наказали німецьким військам тимчасово продовжувати окупацію українських земель. Однак німецькі солдати намагались якнайшвидше залишити Україну. Це значно похитнуло позицію гетьмана.

За цих умов дипломатія України різко активізувала свою діяльність, але всі її зусилля наштовхнулися на відповідь, що країни Антанти не визнають самостійної України, а прагнуть бачити її у федерації з Росією. Така відповідь була закріплена на конференції представників Антанти в Яссах.

У цей самий час більшовики почали готуватися до війни з Україною, про що офіційно заявив Л. Троцький. Проти України було сформовано окрему армію, яка налічувала близько 75 тис. багнетів, 1400 кінноти, 170 гармат, 427 кулеметів, шість бронепоїздів.

13 листопада в Москві більшовицькі керівники офіційно оголосили про розірвання Брестського договору. У Києві відбулося засідання Ради солдатських депутатів німецьких військ, розташованих у місті. На ньому було прийняте рішення про невтручання «у внутрішні справи українського населення ».

У цих умовах 14 листопада 1918 р. гетьман відважився на відчайдушний крок: оголосив грамоту про федеративні зв’язки з небільшовицькою Росією.

Робота з документом

«ФЕДЕРАТИВНА ГРАМОТА» ГЕТЬМАНА П. СКОРОПАДСЬКОГО (14 листопада 1918 р.)

На... принципах федеративних повинна бути відновлена давня могутність і сила всеросійської держави. В цій федерації Україні належить зайняти одне з перших місць, бо від неї пішов порядок і законність в краю, і в її межах перший раз свобідно віджили всі принижені і пригноблені більшовицьким деспотизмом громадяни бувшої Росії... На тих принципах, які — я вірю — поділяють усі союзники Росії, Держави Згоди (Антанта), а також яким не можуть не співчувати без винятку інші народи не тільки Європи, але й усього світу, повинна бути збудована майбутня політика нашої України. їй першій належить виступити в справі утворення всеросійської федерації, якої конечною метою буде відновлення великої Росії. В осягненні цієї мети лежить як запорука добробуту всієї Росії, так і забезпечення економічно-культурного розвитку цілого українського народу на міцних підставах національно-державної самобутності.

1) Прийняття цієї грамоти було логічним завершенням правління гетьмана чи спонтанним актом, який коштував йому булави?

2) Чи можна стверджувати, що цією грамотою П. Скоропадський зрікся ідеї незалежної України?

Проголосивши можливість федерації з небільшовицькою Росією в майбутньому, П. Скоропадський сподівався перехитрити як союзників, так і проросійські сили в Україні, і таким чином зміцнити незалежність України ще до того, як Росія позбудеться більшовиків. Але допомоги від Антанти та проросійських сил так і не надійшло.

13 грудня 1918 р. гетьман змушений був зректися влади.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Коли було підписано Брестський мирний договір між УНР і країнами Четверного союзу?

2) Якими були умови договору?

3) Коли Центральна Рада повернулася до Києва?

4) Яку політику проводила УЦР у січні—квітні 1918 р.?

5) За яких обставин відбувся гетьманський переворот?

6) Якими були перші заходи гетьмана П. Скоропадського?

7) Що було покладено в основу внутрішньої політики гетьмана П. Скоропадського?

8) Коли між Україною та РСФРР було укладено попередній мирний договір?

Творчі завдання

1) Чому країни Четверного союзу пішли на укладення мирного договору з УНР, а не просто захопили територію України?

2) Поясніть причини швидкого усунення УЦР від влади.

3) Схарактеризуйте внутрішню політику гетьмана П. Скоропадського.

4) Визначте та схарактеризуйте основні напрямки зовнішньої політики гетьмана.

5) Які причини зумовили видання П. Скоропадським «федеративної грамоти»?

6) Чи можна вважати Брестський мир між УНР і країнами Четверного союзу сепаратним?

7) Чи справедливим буде твердження, що Українська Держава П. Скоропадського проводила пронімецьку політику? Відповідь обґрунтуйте.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Брестський мир став першим мирним договором, укладеним під час Першої світової війни. Він забезпечував вихід України зі «світової бійні», але платою за це стала окупація України австро-німецькими військами.

УЦР, яка повернулася до Києва, не змогла забезпечити виконання своїх зобов’язань перед країнами Четверного союзу.

29 квітня 1918 р. за згоди Німеччини П. Скоропадський учинив переворот, установивши гетьманський режим.

Прийшовши до влади, П. Скоропадський намагався провести реформи для стабілізації становища в країні та досягнення незалежності. Але його політика була приречена на невдачу: П. Скоропадського особисто не підтримували провідні українські політичні сили, його соціальна політика не викликала захоплення в більшої частини населення, на міжнародній арені Україна була залежною від країн німецького блоку, які зазнали поразки в Першій світовій війні.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Складіть план розповіді на тему «Зовнішньополітична діяльність Української Держави».