Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 11 (16)

Тема. Українська Народна Республіка.

Мета: розповісти про перебіг подій в Україні в листопаді—грудні 1917 р.; розкрити зміст і дати оцінку III і IV Універсалам УНР; розвивати вміння учнів визначати причинно-наслідкові зв'язки між історичними явищами та подіями; виховувати в них почуття поваги до історичного минулого України.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта «Початок визвольних змагань українського народу. Утворення Української Народної Республіки», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал. Основні терміни та поняття: агресія, ультиматум, війни радянської Росії з УНР, національно-персональна автономія.

Основні дати: 25 жовтня (за старим стилем — 7 листопада) 1917 р. — більшовицький переворот у Петрограді; 29—30 жовтня 1917 р. — збройна боротьба в Києві між більшовиками та військами КВО; 31 жовтня 1917 р. — перехід влади в Києві до УЦР; 7 листопада 1917 р. — III Універсал УЦР; 17 (4) грудня 1917 р. — ультиматум Раднаркому Росії за підписом В. Леніна та Л. Троцького УЦР; 22 (9) грудня 1917 р. — захоплення більшовицькими військами Харкова; 24—25 (11—12) грудня 1917 р. — І Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові, який проголосив установлення радянської влади в Україні (проголошення радянської УНР, створення радянського уряду — Народного Секретаріату); грудень 1917 — травень 1918 р. — Перша війна радянської Росії з УНР; 7 січня 1918 р. (25 грудня 1917 р.) — початок загального наступу більшовицьких військ в Україні; 16 січня 1918 р. — бій під Крутами; 22 січня 1918 р. — проголошення незалежності УНР (IV Універсал УЦР); 29 січня — 4 лютого 1918 р. — більшовицькі повстання в Києві (Завод «Арсенал»); 8 лютого 1918 р. — вступ більшовицьких частин до Києва.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Фронтальне опитування

1) У якому Універсалі УЦР було проголошено прагнення українців самостійно «порядкувати своїм життям»?

2) Коли було створено Генеральний Секретаріат і хто його очолив?

3) Хто такі більшовики?

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Прихід до влади більшовиків у Росії. Реакція на ці події в Україні.

Розповідь учителя

7 листопада (25 жовтня) 1917 р. в Петрограді більшовики в результаті збройного виступу повалили Тимчасовий уряд. II Всеросійський з’їзд рад робітничих і солдатських депутатів утворив новіш російський уряд — Раду народних комісарів (РНК) на чолі з В. Леніним, а Росію проголосив Республікою Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів (радянською Росією). Щоб привернути на свій бік більшість населення країни, більшовики оприлюднили Декрет про мир і Декрет про землю, які відбивали головні прагнення народу в революції, що поширювалася від лютого 1917 р. теренами Російської імперії. Декрет про мир закликав усі воюючі держави негайно припинити війну та приступити до переговорів про справедливий, демократичний мир без будь-яких умов. Декрет про землю скасовував приватну власність на землю, надавав право користування землею всім громадянам Росії, що виявляли бажання обробляти її власною працею.

Крім того більшовики в містах, де їх вплив був значним, рішуче брали владу у свої руки. Методи, якими діяли більшовики, не були підтримані більшістю політичних сил Росії. До того ж зберігалося чимало прихильників Тимчасового уряду й відновлення монархії. Тому поширення влади більшовиків за межами столиці супроводжувалася збройною боротьбою з антибільшовицькими силами. Проте їх розрізненість і непідготовленість дала змогу більшовикам досить швидко їх нейтралізувати. Швидке захоплення влади більшовиками на значній території Росії вони назвали «тріумфальною ходою радянської влади».

Інакше складалася ситуація в Україні. Одержавши повідомлення про події в Петрограді, у Києві Мала Рада УЦР зібралася разом із представниками різноманітних громадських організацій на закрите засідання, на якому було створено Крайовий комітет з охорони революції в Україні. Комітет у відозві до населення заявив, що його влада поширюється на дев’ять українських губерній і що він відповідальний перед УЦР. Також з осудом більшовицького перевороту виступила Мала Рада УЦР, Генеральний секретаріат і III Всеукраїнський військовий з’їзд, який у цей час (2—11 листопада 1917 р.) працював у Києві. Із делегатів з’їзду був навіть сформований спеціальний полк для захисту революції.

Але Крайовий Комітет не зумів організувати своєї роботи й передав свої функції Генеральному Секретаріату. Після осуду подій у Петрограді з його складу вийшли більшовики. Також Комітет не знайшов спільної мови зі штабом Київського військового округу (КВО), який підтримував повалений Тимчасовий уряд і мав під своїм командуванням значні військові сили.

Робота з документом

ЗАКЛИК ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ДО ВСІХ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ У ЗВ’ЯЗКУ З ПОВСТАННЯМ У ПЕТРОГРАДІ (9 листопада 1917 р.)

У Петрограді зчинилися криваві події, що загрожують погубити здобутки революції. Частина людності Петрограда, за проводом більшовиків, повстала озброєно проти Тимчасового уряду й хоче накинути свою волю всій Російській республіці. Генеральний Секретаріат України, як вища краєва влада, створена Українською Центральною Радою та стверджена Тимчасовим урядом, закликає людність України до спокою. Разом з усіма революційними силами України Генеральний Секретаріат буде рішуче боротися з усякими спробами підтримувати петроградське повстання. Громадяни України! Виявіть себе вірними оборонцями волі й ворогами анархії, яка може віддалити Всеросійські та Всеукраїнські Установчі збори та привести до загину рідний край.

1) Як, судячи з документа, Генеральний Секретаріат оцінював більшовицький переворот? Чим була викликана така оцінка?

2) Чому Генеральний Секретаріат, маючи напружені відносини з Тимчасовим урядом, не підтримав більшовицький переворот?

У результаті склалася своєрідна ситуація, за якої в Києві протистояли один одному три сили: УЦР і віддані їй збройні формування; прибічники Тимчасового уряду, що групувалися навколо штабу КВО; більшовики, які мали загони червоної гвардії, керовані воєнно-революційним комітетом (ревкомом), що засідав у Маріїнському палаці. Розв’язання ситуації прискорив штаб КВО, який 10 листопада 1917 р. заарештував більшовицький ревком і почав роззброєння загонів червоної гвардії. У відповідь більшовики утворили новий ревком, і в місті спалахнули бої, що тривали три дні, так і не визначивши переможця. Тоді 13 листопада в протистояння втрутилися війська УЦР. Вони зайняли ключові пункти й установи міста. Ворогуючим сторонам запропонували завершити боротьбу. Спеціальна комісія виробила умови припинення вогню: звільнялися заарештовані члени більшовицького ревкому, штаб КВО виводить війська з міста та розформовує добровольчі офіцерські дружини. Таким чином, УЦР узяла владу до своїх рук. Більшовики визнали її крайовим органом влади в Україні. Генеральний Секретаріат призначив командувачем КВО свого представника підполковника В. Павленка.

14 листопада 1917 р. голова ГС УЦР В. Винниченко розіслав телеграму в усі українські губернії, радам, армійським комітетам про перехід влади в краї до УЦР. Також було заявлено, що влада Генерального Секретаріату поширюється додатково на території, де більшість населення становили українці: Катеринославщину, Харківщину, материкову Таврію, Холмщину, частину Курщини та Воронежчини. Того самого дня влада УЦР і ГС була визнана всіма політичними силами.

2. III Універсал УЦР. Проголошення Української Народної Республіки (УНР).

Розповідь учителя

Зазнавши поразки в Києві, більшовики не збиралися відмовлятися від влади в Україні. У листопадові (жовтневі) дні їм удалося захопити владу в Луганську, деяких районах Донбасу й кількох містах смуги Подільської та Волинської губерній, у яких перебували збільшовизовані частини російської армії. Також вони мали своє представництво в інших радах, які після падіння Тимчасового уряду перебрали владу на місцях до своїх рук. 17 листопада 1917 р. на розширеному засіданні Рад робітничих і солдатських депутатів у Києві керівник міської організації більшовиків Г. П’ятаков висунув план мирного усунення УЦР від влади. Він передбачав, скориставшись популярністю більшовиків у масах, скликати Всеукраїнський з’їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, який мав би переобрати та перетворити Українську Центральну Раду на керівний центр рад на зразок російського Центрального виконавчого комітету рад. Але цей план був не єдиним. Також передбачалося й силове усунення УЦР як внутрішніми, так і зовнішніми більшовицькими силами. (Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

ПЛАНИ БІЛЬШОВИКІВ ЩОДО УСУНЕННЯ УЦР (листопад—грудень 1917 р.)

Мирне усунення

Силове усунення

Зовнішньополітичний тиск. Збройна агресія

Скликання в Києві Всеукраїнського з'їзду рад 17 (4) грудня 1917 р., який би мав переобрати УЦР, перетворивши її на Центральний виконавчий комітет рад (ЦВК) в Україні

Робітничі страйки проти політики УЦР;

Створення воєнно-революційного комітету для нового повстання (грудень 1917 р.);

захоплення загонами червоної гвардії влади на місцях;

спрямування збільшовизованих частин російської армії (2-й гвардійський корпус) на Київ для його захоплення

Ультиматум Раднаркому Росії за підписом В. Леніна та Л. Троцького 17 (4) грудня 1917 р.;

спрямування більшовицьких військ в Україну під загальним командуванням В. Антонова-Овсієнка (безпосереднє командування здійснював М. Муравйов, наступ здійснювали три групи під командуванням П. Єгорова, Р. Берзіна, С. Кудинського)

Тим часом Центральна Рада продовжила курс на будівництво держави. 20 листопада 1917 р. на засіданні Малої Ради було обговорено та прийнято III Універсал, що містив такі основні положення:

Україна проголошувалася Українською Народною Республікою. «Не відділяючись від Російської Республіки й зберігаючи єдність її, ми твердо станемо на нашій землі, щоб силами нашими помогти всій Росії, щоб уся Російська Республіка стала федерацією рівних і вільних народів, ...маючи силу й власть на рідній землі, ми тою силою й властю станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, але й усеї Росії...».

До Установчих зборів уся влада в Україні переходила до УЦР і Генерального Секретаріату.

Територія УІІР визначалася в межах Київщини, Поділля, Волині, Чернігівщини, Полтавщини, Харківщини, Катеринославщини, Херсонщини, Таврії (без Криму). Остаточні кордони УНР, а також приєднання частини Курщини, Холмщини, Воронежчини та суміжних областей, де більшість населення українське, «має бути встановлене по згоді зорганізованої волі народів».

Скасовувалося право власності на землю поміщиків та інших нетрудових господарств, а також на удільні, монастирські, кабінетні та церковні.

Земля проголошувалася власністю народу та передавалася йому без викупу; УЦР зобов’язувалася негайно прийняти закон про порядок користування земель обраними Земельними комітетами до Українських Установчих зборів.

Установлювався 8-годинний робочий день для робітників.

Запроваджувався державний контроль над продукцією в Україні, її виробництвом і розподілом.

Давалася обіцянка негайно розпочати мирні переговори: «Через Центральний уряд примусити й спільників, і ворогів негайно розпочати мирні переговори».

Проголошувалося скасування смертної кари.

Надавалася повна амністія всім політичним в’язням і засудженим.

Декларувалася реформа судочинства: «привести його до згоди з правними поняттями народу».

Закріплювалися й поширювалися права місцевого самоврядування.

Проголошувалися свободи слова, друку, віросповідань, зібрань, страйків, недоторканність помешкання, можливість уживання різних місцевих мов у відносинах з усіма установами.

Надавалася національно-персональна автономія росіянам, євреям, полякам тощо.

Приділялася особлива увага проблемам продовольства.

Днем виборів до Українських Установчих зборів призначалося 9 січня 1918 р. (27 грудня 1917 р.), їх скликання — 22 (9) січня 1918 р.

Таким чином, III Універсал, крім проголошення УНР та визначення її території, устрою, оприлюднював і програму соціально-економічних перетворень. Саме вона була неоднозначно сприйнята різними верствами суспільства. Особливо це стосується положення про «нетрудові господарства», які повинні бути конфісковані. Генеральне секретарство із земельних справ навіть було змушене виступити з роз’ясненням того, що мається на увазі. Нетрудовими вважатимуться господарства, у яких власник змушений через великі його розміри постійно наймати робітників. Також урядовці заявляли, що у власників, які мають менше ніж 50 десятин землі, господарства не відбиратимуться. Також обіцялося, що не будуть конфісковуватися й володіння цукрових заводів. Це ще більше заплутало земельне питання. Із точки зору розвитку економіки такі кроки були б правильними, оскільки зберігали б міцні господарства, що давали товарну продукцію. Але з огляду на революційну доцільність вони скорочували кількість прихильників УЦР і грали на руку більшовикам, які були готові обіцяти народу все, що той побажає.

Протягом листопада—грудня 1917 р. УЦР намагалася зміцнити владу. Вона мала підтримку Київської, Катеринославської, Одеської, Миколаївської та інших рад. Лише Харківська рада відмовлялася визнати Раду, визнаючи тільки петроградську владу.

Проголошення УНР активізувало законодавчу діяльність. Центральна Рада ухвалила закон про порядок видання нових законів. Цим було покладено початок формування власної правової системи та державного будівництва. Найвагомішим актом у сфері державного будівництва став закон «Про вибори до Установчих зборів УНР». Водночас було розпочато процес утворення судової системи та системи прокурорського нагляду. Паралельно велася робота над проектом Конституції УНР та державних символів. Державшім гербом було затверджено Володимирів тризуб.

Було вжито заходів щодо творення власної фінансової системи: набрав чинності закон про випуск державних кредитних білетів УHP, Державної скарбниці УНР; видані акти з питань оподаткування. Також було законодавчо закріплено 8-годинний робочий день; тривалість робочого тижня визначалася в 48 годин; регламентувалися праця жінок, неповнолітніх, нічна праця та кількість святкових днів тощо. Але водночас не було схвалено Державного бюджету й основ економічної політики.

За визначенням В. Винниченка, III Універсал не мав такого схвалення в суспільстві, як І Універсал. А український історик І. Лисяк-Рудницький стверджує, що «III Універсал був анахронізмом уже в момент проголошення».

Незважаючи на всі переваги й недоліки Універсалу з погляду сьогодення, найнебезпечнішою для подальшої долі Української революції та держави виявилося положення: «...станемо на сторожі прав і революції не тільки нашої землі, а й усієї Росії». Тим самим Центральна Рада долучалася до тих російських сил, що не сприйняли прихід більшовиків до влади та втягувалася в протистояння з більшовиками.

3. Початок війни радянської Росії з УНР.

І варіант

Розповідь учителя

III Універсал і державотворчі потуги УЦР призвели до стрімкого розгортання конфлікту з Раднаркомом Росії, який Центральна Рада не визнавала урядом усієї Росії. У свою чергу Раднарком не визнавав УЦР на тій підставі, що та не проголосила радянську владу в Україні. Також віддані Центральній Раді військові частини активно роззброювали й висилали до Росії загони Червоної гвардії та збільшовизовані частини російської армії, небезпідставно вбачаючи в них загрозу. УЦР надала наказ українізованим частинам колишньої російської армії перебазуватися в Україну, де був створений Український фронт у Першій світовій війні, а донським і кубанським козачим частинам дозволила перебазуватися додому. Упевненості УЦР додавало й те, що вибори до Всеросійських Установчих зборів, які відбулися наприкінці листопада — на початку грудня 1917 р., засвідчували підтримку тих українських сил, що були представлені в Центральній Раді, — за них проголосувало 75 % виборців. За більшовиків — лише 10 %.

Але більшовики не вгамовувалися. 6 грудня 1917 р. об’єднаний виконком київських Рад робітничих і солдатських депутатів офіційно оголосив про скликання Всеукраїнського з’їзду рад. На з’їзд запрошувалися представники губернських, міських і повітових Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. На той час в Україні діяло понад 300 рад. Норми представництва було розроблено так, що найбільше делегатів мали надіслати ради промислових районів і великих міст, які перебували під впливом більшовиків. Представництво селян усіляко обмежувалося.

Підсумки роботи зі скликання Всеукраїнського з’їзду рад виявилися невтішними для більшовиків. Есеро-меншовицький виконком рад Донецько-Криворізького басейну скликав власний обласний з’їзд у Харкові. Він не визнавав належність цього регіону до України. 17 грудня, коли відкрив свою роботу з’їзд у Києві, прихильників більшовиків на ньому виявилося лише 127 із 2,5 тис. депутатів.

Цікаво знати

Спочатку УЦР не виявила інтересу до з’їзду, який організовували більшовики. Але усвідомивши загрозу, Генеральний Секретаріат ужив заходів, які мало чим відрізнялися від методів більшовиків. У найближчі до Києва повіти були розіслані циркуляри з вимогою направити до столиці якомога більше депутатів від селянських спілок та українізованих частин. Прибуло понад 2 тис. депутатів, які усунули мандатну комісію і самочинно стали видавати собі депутатські мандати.

З’їзд висловив цілковиту підтримку Центральній Раді та Генеральному Секретаріату.

17 грудня, у день відкриття з’їзду в Києві, радіотелеграфом було передано підписаний В. Леніним і Л. Троцьким ультиматум Центральній Раді. Він складався з двох частин. У першій стверджувалося право націй на самовизначення аж до відокремлення, визнавалися Українська Народна Республіка й усе, що стосувалося національної незалежності українського народу. Водночас висувалися ультимативні вимоги, які за своєю суттю були втручанням у внутрішні справи УНР. У відповідь УЦР спростувала всі звинувачення, а також заборонила експорт хліба до центральних районів Росії.

Робота з документом

УЛЬТИМАТУМ РАДНАРКОМУ РОСІЇ ТА ВІДПОВІДЬ НА НЬОГО ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ УЦР

Ультиматум Раднаркому 17 (4) грудня 1917 р. (В. Ленін, Л. Троцький)

Відповідь Генерального Секретаріату на ультиматум РНК 20 (7) грудня 1917 р. (В. Винниченко, С. Петлюра)

Відмовитися від спроб дезорганізації загального фронту (ішлося про утворення Українського фронту);

не пропускати військові частини з фронту на Дон або в інші райони з ворожими Раднаркому урядами;

пропускати революційні (більшовицькі) війська на Південний фронт (для боротьби з О. Каледіним);

припинити роззброєння радянських полків і червоногвардійських загонів;

у разі невиконання цих вимог і оголошується війна

Неприпустимість втручання Раднаркому у внутрішні справи України;

ГС не збирається повторювати досвід Раднаркому на території України, поширюючи анархію та розруху;

роззброєння й висилка більшовицьких загонів продиктовані прагненням уникнути громадянської війни, наданням росіянам можливості «задовольнити свої національні почуття» на батьківщині;

в умовах повної дезорганізації фронту з країнами Четверного союзу українізовані частини, які ще зберегли боєздатність, не в змозі утримувати всю лінію фронту й намагаються врятувати хоча б свої частини;

ГС виступає за право кожної нації на самовизначення, а підтримувати нав'язування одної області свого розуміння політичного управління іншій не збирається, тому й надалі пропускатиме на Дон і Кубань ті підрозділи, які повертаються додому;

ГС виступає проти більшовицьких методів установлення й формування влади;

ГС надалі буде роззброювати більшовицькі частини, якщо вони становитимуть загрозу існуючій владі

1) Чому УЦР у відповідь Генерального Секретаріату на ультиматум Раднаркому Росії відкликала українські частини з фронту; роззброювала радянські частини; пропускала через територію України козацькі частини до О. Каледіна?

2) Наскільки обґрунтованими були такі дії Центральної Ради?

Радянська сторона наступного дня висловила категоричне незадоволення такою відповіддю, наголосивши, що «порозуміння з Радою можливе тільки за умови, що УЦР відмовиться підтримувати як Каледіна, так і всю контрреволюційну змову буржуазії та кадетів». Проте українське керівництво перебувало на позиції нейтралітету й визнання за козачими урядами південних районів Росії (із якими, до речі, про це було домовлено ще у вересні 1917 р. на київському З’їзді народів Росії) такого самого легітимного статусу, як і за Раднаркомом губерній Великоросії. Це дало привід для агресії російських більшовиків проти України.

5 грудня 1917 р. протоколом № 19 більшовицький Раднарком ухвалив: «Вважати Раду в стані війни з нами». Для керівництва війною була утворена комісія у складі В. Леніна, Й. Сталіна, Л. Троцького, уповноважена діяти в українському питанні від імені Раднаркому.

6 грудня 1917 р. за вказівкою В. Леніна главковерху М. Криленку в Ставку передано наказ: «Відповідь Центральної Ради вважаємо недостатньою. Війна оголошена. Відповідальність за долю демократичного миру, який зриває Рада, падає цілком на Раду».

Робота з термінами та поняттями

Ультиматум — у міжнародних відносинах — категорична вимога, невиконання якої загрожує розривом дипломатичних відносин, застосуванням сили тощо.

Агресія — незаконне застосування збройної сили однією державою проти територіальної цілісності або політичної незалежності іншої держави.

Коли ж київський з’їзд Рад відкинув ультиматум Раднаркому Росії, більшовицькі делегати поїхали до Харкова. У цей час тут зібрався надзвичайний III з’їзд Рад Донецького й Криворізького басейнів. Він був неправомочним, оскільки на ньому зі 140 рад області було представлено 46 (38,2 %) у кількості 77 осіб. Як неправомочний, він об’єднався з представниками 49 рад у кількості 127 осіб, які брали участь у І Всеукраїнському з’їзді рад у Києві, і проголосив себе з’їздом Рад робітничих і селянських депутатів.

25 грудня харківський з’їзд проголосив Україну Республікою Рад та обрав Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет рад (ВУЦВК) у складі 41 особи (із них 35 — більшовики). Головою ЦВК було обрано українського соціал-демократа Є. Медведєва. Саме ВУЦВК створив уряд радянської України (офіційною назвою якої була Українська Народна Республіка) — Народний секретаріат у складі 12 секретарів (С. Бакинський, Є. Бош, В. Затонський, Ю. Коцюбинський, Ф. Сергєєв (Артем), М. Скрипник та ін.). Кілька місяців уряд не мав голови. Його засідання очолила Є. Бош. За одним винятком усі члени уряду були більшовиками.

Отже, влада рад була проголошена в Україні від імені 96 рад із 300 функціонуючих.

В. Затонський згадував: «Називали себе урядом та самі до того ставилися трохи гумористично. Та й насправді: який же з нас уряд був без армії, фактично без території, бо навіть Харківська Рада нас не визнавала. Апарату жодного». Уряд мав маріонетковий характер, його єдиним завданням було організувати боротьбу з Центральною Радою.

Отже, на кінець 1917 р. тривала боротьба за владу в Україні вилилась у протистояння двох конкуруючих сил: Української Народної Республіки, покликаної до життя Українською Центральною Радою, і радянської Української Народної Республіки, проголошеної на харківському з’їзді Рад.

Український радянський уряд у Харкові визнав підпорядкування Петроградові та за його підтримки розпочав боротьбу з УЦР. Народний Секретаріат відразу скасував заборону на вивезення хліба до Росії й опублікував постанову про недійсність усіх постанов Генерального Секретаріату. Також Народний Секретаріат звернувся до Раднаркому Росії за воєнною допомогою в боротьбі проти УЦР. Поряд із «війною декретів» розгорталася збройна боротьба. Вирішальним для харківського уряду стало прибуття 25 грудня більшовицьких загонів із Росії на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Разом із місцевими загонами Червоної гвардії ці частішії розгорнули наступ на Київ та інші райони України. Більшовицькі сили складалися з частин регулярної армії, червоногвардійських загонів із Росії та України, загонів моряків. їхня тактика полягала в просуванні лініями залізниць і встановленні контролю над великими промисловими й транспортними центрами. Таке ведення бойових дій дістало назву ешелонної війни. Атакуючі розраховували на допомогу робітничих загонів у цих містах.

Безпосередньо на Київ наступали частини, якими командував колишній царський полковник М. Муравйов. Він у своєму наказі відверто говорив: «Цю владу [радянську] ми несемо з далекої півночі на вістрях своїх багнетів, де її встановлюємо, всемірно підтримуємо її силою цих багнетів».

Постаті в історії

Володимир Антонов-Овсієнко (1883—1938 рр.) — більшовицький військовий діяч, дипломат. Брав участь у розробці плану бойових дій більшовицьких загонів проти УНР. Командував більшовицькими військами при відступі з України в 1918 р. Був членом Народного Секретаріату. У 1919 р. командував Українським фронтом. Від 1924 р. перебував на дипломатичній роботі. Від 1933 р. нарком юстиції СРСР. Розстріляний НКВС СРСР.

Михайло Муравйов (1880—1918 рр.) — воєначальник у роки громадянської війни на теренах колишньої Російської імперії. Походив із бідної селянської родини. Закінчив юнкерське училище. Брав участь у російсько-японській війні (1904—1905 рр.) та Першій світовій війні. Улітку 1917 р. став ініціатором створення ударних «батальйонів смерті». Здобув чин полковника. Вступив до партії лівих есерів. У листопаді 1917 р. командував революційним Петроградським гарнізоном, організував розгром наступу О. Керенського та П. Краснова на Петроград, урятувавши владу більшовиків від поразки. Командував більшовицькими загонами, що наступали на Київ, а також радянськими військами, які вели боротьбу з румунами в Бессарабії. Був диктатором Одеського району. Улітку 1918 р. призначений командувачем Східного фронту. Застрелений під час заколоту проти радянської влади.

За свідченням командувача радянських військ В. Антонова-Овсієнка (у його мемуарах «Записки про громадянську війну»), питання про воєнне вторгнення в Україну було розв’язане вже давно. Після відхилення ультиматуму Генеральним Секретаріатом Раднарком отримав привід для цього.

II варіант

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи причини, привід, перебіг подій Першої україно-радянської війни, причини поразки УЦР, та оформлюють матеріал у вигляді структурно-логічної схеми. Учитель систематизує та доповнює результати роботи учнів.

4. IV Універсал УЦР. Проголошення незалежності УНР.

Розповідь учителя

Збройна агресія радянської Росії, яка прикривалася радянським урядом у Харкові, змусила УЦР до рішучих дій з організації оборони УНР. Було створено Особливий комітет оборони України у складі М. Порша, С. Петлюри та В. Єщенка, полковника Ю. Капкана призначено командувачем українського війська. Генеральний Секретаріат ухвалив рішення про створення армії УНР на засадах добровільності та грошового утримання. Але такі дії вже не могли врятувати ситуації. Лідери УЦР боялися й не розуміли значення організованої збройної сили (регулярної армії), здатної підтримати революцію. Таким чином, перед зовнішньою агресією УЦР виявилася фактично беззбройною. Хоча загальна частіша більшовицьких загонів була невеликою й вони наступали лише вздовж основних залізниць, реально протиставити їм не було чого. Тому на захист української справи стала національно свідома учнівська та студентська молодь. Близько 300 юнаків на чолі із сотником Омельченком під станцією Крути (на шляху з Чернігова до Києва) вступили в нерівний бій (29 січня 1918 р.) з переважаючими більшовицькими загонами. Більшість із них заплатили власним життям за недалекоглядну політику лідерів УЦР, але нічого змінити не змогли.

Більшовики невпинно наближалися до Києва. Керівники УЦР були змушені переглянути свої погляди на статус України і, відмовившись від гасел автономії у складі рівноправної федерації народів, стати на позицію цілковитої незалежності України. В умовах війни 22 січня 1918 р. з’явився IV Універсал УЦР, який проголошував Українську Народну Республіку «самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Зо всіма сусідніми державами, як-то: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною та іншими ми хочемо жити в згоді й приязні, але ні одна з них не може втручатися в життя Самостійної Української Республіки. Вдасть у ній буде належати тільки народові України...». Текст Універсалу було розроблено на основі проектів М. Грушевського, В. Винниченка, М. Шаповала.

Проголошувалося також, що влада в Україні належатиме тільки її народові, від імені якого виступатимуть Українські Установчі збори. До їх зібрання мала правити Українська Центральна Рада та її виконавчий орган, який дістав назву Ради Народних Міністрів.

Одним із найголовніших завдань, які потребували розв’язання в найближчий час і знайшли своє відображення в IV Універсалі, було укладення миру з Німеччиною та її союзниками. Для цього в Брест була відправлена мирна делегація.

Крім того, в універсалі містилася низка соціально-економічних положень. Щодо аграрного питання повідомлялося: «Земельна комісія... вже виробила закон про передачу землі трудовому народу без викупу, прийнявши за основу скасування власності і соціалізацію землі». Проект закону планувалося розглянути та прийняти на найближчому засіданні УЦР, «щоб передача землі в руки трудящих неодмінно відбулася ще до початку весняних робіт». Усі ліси, води й надра конфісковувались у попередніх власників і переходили у власність держави. Уряду приписувалося «приступити до переведення всіх заводів і фабрик на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам».

У IV Універсалі також ішлося про необхідність ужити термінових заходів щодо ліквідації безробіття, матеріального забезпечення інвалідів, сиріт, людей похилого віку й усіх тих, хто постраждав від війни. Проголошувалася націоналізація «найважливіших галузей торгівлі», установлювалася монополія держави на зовнішню торгівлю. Усі банки мали контролюватися державою.

Підтверджувалися всі демократичні права і свободи громадян, рівність представників різних націй УНР. Усвідомлюючи нестійкість і непевність свого становища, УЦР проголошувала: «Все, чого не встигнемо зробити ми, те довершать, справлять і до останнього порядку приведуть Українські Установчі збори».

Прийняття IV Універсалу стало визначною подією в житті українського народу. Тривалий шлях боротьби завершився логічним результатом — проголошенням незалежності. Хоча в той час не вдалося відстояти самостійну Українську державу і сприятлива нагода відродження й закріплення своєї державності зазнала краху, але ідея самостійної соборної України жила в головах кращих представників українського народу, надихала їх на боротьбу за незалежну Україну. Саме в цьому полягає головне історичне значення IV Універсалу Центральної Ради.

У день проголошення IV Універсалу УЦР прийняла Закон про національно-персональну автономію. Право на автономію автоматично визнавалося за трьома найбільшими національними групами — росіянами, євреями та поляками. Білоруси, німці, чехи, молдавани, татари, греки й болгари могли одержати це право за умови, якщо їхні петиції в цій справі зберуть щонайменше 10 тис. голосів.

29 січня 1918 р. в столиці розпочався збройний виступ окремих частин міського гарнізону та робітників заводу «Арсенал», спрямований проти УЦР. Протягом п’яти днів війська УНР під командуванням С. Петлюри та Є. Коновальця придушили повстання в Києві. Однак це вже не мало стратегічного значення.

Наступ більшовицьких військ тривав. 7 лютого 1918 р. вони увійшли в Київ. Наступного дня члени Малої Ради й Ради Народних Міністрів, залишивши Київ, перебралися спочатку до Житомира, а потім — до Сарн.

Робота з документом

ІЗ ДОПОВІДІ М. МУРАВЙОВА ПРО ШТУРМ КИЄВА

Я наказав артилерії стріляти по висотних і багатих палацах, по церквах і попах... Я спалив великий будинок Грушевського, і він упродовж трьох діб горів яскравим полум’ям.

ЗІ СПОГАДІВ М. МУРАВЙОВА

Ми йдемо огнем і мечем встановлювати радянську владу. Я зайняв місто, бив по палацах і церквах... бив, нікому не даючи пощади! 28 січня Дума [Києва] просила перемир’я. У відповідь я наказав їх душити газами. Сотні генералів, а може і тисячі, були вбиті без жалю... Так ми помстилися. Ми могли зупинити жагу помсти, але ми не робили цього, бо наше гасло — бути безпощадними. (Завдяки газовій атаці червоногвардійцям вдалося оволодіти переправами й мостом через Дніпро. За приблизними підрахунками у Києві було знищено понад тисячу офіцерів. — Авт.)

1) Завдяки чому більшовикам удалося захопити Київ?

2) Яку політику проводив М. Муравйов у захопленому місті?

Причинами поразки військ УЦР слід уважати: ослаблення соціальної опори УЦР (повільність, нерішучість у здійсненні соціально-економічних перетворень відштовхнули селянство, у той час як більшість робітників підтримувала більшовиків); відсутність належної уваги до військової політики, збройного захисту державності, що виявилося у відсутності регулярної та централізованої армії; високий ступінь організованості та боєздатності більшовицьких військ, успішна тактика боротьби за владу; уміла соціальна демагогія Рад.

5. Перша спроба радянізації України.

Претендуючи на роль загальноукраїнського уряду, більшовицький Народний Секретаріат одразу після захоплення радянськими військами Києва переїхав туди. Проте здобути авторитет і налагодити ефективну систему влади він так і не зміг.

Цікаво знати

Місцева влада Києва пішла на співпрацю з Народним Секретаріатом, сподіваючись, що з його переїздом до міста припиниться терор радянських військ під командуванням М. Муравйова. Після засудження Київською радою терору Народний Секретаріат був змушений заборонити самочинні обшуки й самосуди. У реальній цінності заборони пересвідчувалися самі народні секретарі. В. Затонського мало не заарештували після пред’явлення документа члена НС. Його врятувало лише посвідчення члена Раднаркому РСФРР за підписом В. Леніна. Іншого народного секретаря — М. Скрипника — червоноармійці ледь не розстріляли, прийнявши за колишнього полковника царської армії.

НС безуспішно вимагав від М. Муравйова припинити терор у Києві та відвести його загони на фронт. Тільки коли Раднарком Росії відкликав війська М. Муравйова з міста, ситуація стабілізувалася.

Перший прихід більшовиків до влади в Україні супроводжувався масовим «червоним терором». Лише в Києві радянські війська знищили від 3 до 5 тис. осіб. Це, зрозуміло, не викликало прихильності народу України до нової влади. Непопулярними були й інші заходи більшовиків, які супроводжувалися реквізиціями, конфіскаціями, експропріаціями майна громадян. (Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)

СКЛАДОВІ ПЕРШОЇ РАДЯНІЗАЦІЇ УКРАЇНИ (січень—березень (квітень) 1918 р.)

Складові радянізації

Характеристика

Терор

Був безсистемним. Підлягали гайдамаки, офіцери, монархісти, усі «вороги революції» та «ворожі верстви населення». Переважно здійснювався загонами червоноармійців із Росії

Поширення законів радянської Росії

Усі закони (декрети), які були прийняті або приймалися, автоматично поширювалися на територію України, контрольовану радянськими військами

Злам старого адміністративного апарату

Уся система управління, яка ще залишилася від Тимчасового уряду й УЦР, ліквідовувалася. Розпускалися міські думи. На місцях влада переходила до воєнно-революційних комітетів і рад

Формування армії

У січні 1918 р. було створено армію радянської УНР — Червоне козацтво

Націоналізація

Націоналізація великих підприємств (переважно вугільної, металургійної, машинобудівної), частина з яких перейшла у власність РСФРР. Не зачепила харчової й легкої промисловості

Фінанси

Відмова від українських грошей

Аграрні перетворення

Розгром поміщицьких маєтків, стихійний розподіл поміщицьких земель серед I селян, спроба створення комун. Відновлення постачання хліба до Росії

Розчленування території України

На початку 1918 р. на території України створено ще три радянські республіки: Донецько-Криворізьку радянську республіку, Радянську Соціалістичну Республіку Тавриду, Одеську радянську Республіку. Таким чином, територія радянської УНР обмежувалася п'ятьма губерніями, визначеними ще в «Інструкції» Тимчасового уряду

Робота з термінами та поняттями

Радянізація — процес установлення радянської влади, насадження її в усіх сферах життя суспільства.

«Червоний терор» — арешти або знищення більшовиками своїх потенційних противників.

Реквізиція — примусове вилучення державою майна власника (приватної або юридичної особи) у державних інтересах із виплатою або без виплати йому вартості майна.

Конфіскація — безоплатне вилучення майна, цінностей.

Експропріація — примусова конфіскація незаконно отриманої власності. (Цей термін використовувався більшовиками як виправдання пограбування заможних верств суспільства, які нагромадили свої багатства начебто незаконно, грабуючи (експлуатуючи) трудові прошарки суспільства.)

Націоналізація — перехід приватних підприємств та іншої приватної власності у власність держави як шляхом експропріації, так і на основі викупних операцій.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Якою була реакція УЦР на більшовицький переворот у Петрограді?

2) Які сили вели боротьбу за владу в Києві на початку листопада 1917 р.? Яким був результат цієї боротьби?

3) Коли було проголошено III Універсал УЦР? Які головні положення він містив?

4) Як більшовики намагалися усунути УЦР від влади в Україні?

5) Якими були основні положення ультиматуму Раднаркому Росії УЦР?

6) Коли і як було проголошено радянську владу в Україні?

7) Які гасла використовували більшовики для завоювання прихильності населення?

8) Які події спонукали до проголошення IV Універсалу УЦР? Які ще положення, крім проголошення незалежності УНР, він містив і чому?

9) Визначте причини першої війни між радянською Росією та УНР.

10) Що таке радянізація?

11) Запишіть хронологію основних подій в Україні листопада 1917 — січня 1918 р.

12) Якими були складові першої радянізації України?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Більшовицький переворот у Петрограді був негативно сприйнятий лідерами УЦР. Це призвело до протистояння між УЦР і Раднаркомом Росії.

20 листопада 1917 р. УЦР оприлюднила III Універсал, у якому проголосила створення Української Народної Республіки й цілу низку соціально-економічних перетворень.

Спочатку зазнавши поразки в боротьбі за владу в Києві, більшовики взяли курс на збройне повалення влади УЦР.

25 грудня 1917 р. в Харкові було проголошено встановлення радянської влади в Україні. Одночасно почалася збройна агресія радянської Росії проти УНР.

Війна з більшовиками остаточно розвіяла автономістські погляди лідерів УЦР. 22 січня 1918 р. в IV Універсалі було проголошено незалежність УНР і підтверджувалися соціально-економічні реформи.

Прорахунки політики УЦР призвели до її поразки у війні з більшовиками. Більша частина території УНР опинилася під більшовицькою окупацією.

Політика, яку проводив Народний Секретаріат, мала вкрай руйнівні наслідки для економічного життя й викликала невдоволення населення.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Складіть розгорнутий план на тему «УНР: від автономії до незалежності».

3) Підготуйте реферат за однією з тем: «Бій під Крутами», «Перша спроба радянізації України», «Перша радянсько-українська війна», «Проголошення незалежності УНР» (кільком учням).