Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 14

Тема. Розвиток Української революції влітку—восени 1917 р. І і II Універсали УЦР.

Мета: схарактеризувати основні положення І та II Універсалів Української Центральної Ради; визначити особливості формування української державності влітку—восени 1917 р.; пояснити, як відбувалося загострення відносин Української Центральної Ради та Тимчасового уряду; розкрити зміст понять і термінів «універсал», «Генеральний Секретаріат», «Корніловський заколот», «З'їзд народів Росії»; розвивати вміння учнів порівнювати, пояснювати та критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб; виховувати в них повагу до історичного минулого своєї Батьківщини.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Початок Української революції», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: універсал, Генеральний Секретаріат, Корніловський заколот, З'їзд народів Росії.

Основні дати: 23 червня 1917 р. — проголошення І Універсалу УЦР; 16 липня 1917 р. — проголошення II Універсалу УЦР; 21—28 вересня 1917 р. — З'їзд народів Росії в Києві.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Запитання та завдання

1) У чому полягав вплив Російської революції на розгортання революції в Україні?

2) Схарактеризуйте особливості утворення складу та програми УЦР.

3) Які факти свідчать про активізацію діяльності українських політичних партій у роки революції?

4) Наведіть факти, що підтверджують підтримку народними масами боротьби за державні права України, розпочатої українськими політиками.

5) Проаналізуйте діяльність Українського національного конгресу.

6) Схарактеризуйте особливості початку українізації армії.

7) Оцінюючи результати роботи Українського національного конгресу, В. Винниченко писав: «Конгрес був першим кроком відродження нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним організуючим і агітаційним засобом, він став першим підготовчим етапом як у творенні ідеї Української держави, так і в частковому переведенні її в життя». Поясніть, як ви розумієте це твердження.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Якою була мета діяльності Української Центральної Ради?

2) Коли утворився Тимчасовий уряд?

3) Перелічіть назви українських політичних партій, що діяли в Україні на початку революції.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Випереджальне завдання

Під час розповіді вчителя учні виконують одне з наведених завдань.

1) Продовжіть складання хронологічної таблиці «Події Української революції».

2) Розпочніть складання таблиці «Універсали Української Центральної Ради».

Універсал, дата проголошення

Історичні умови, у яких був прийнятий

Основні положення

Історичне значення

       

1. І Універсал Української Центральної Ради. Утворення Генерального Секретаріату.

Розповідь учителя

26 травня 1917 р. Українська Центральна Рада направила до Петрограда делегацію, очолювану В. Винниченком, для переговорів із Тимчасовим урядом та Радою робітничих і солдатських депутатів. Планувалося розв’язати питання про автономію України, утворення на основі УЦР крайового органу влади, заснування посади комісара України при Тимчасовому уряді, українізацію фронтових частин тощо. Шестиденні переговори української делегації з урядовими структурами Росії й головою Ради робітничих і солдатських депутатів завершилися безрезультатно. В. Винниченко вирішив повертатися додому, щоб узяти участь у роботі селянського з’їзду. Відповідь Тимчасового уряду наздогнала делегацію в Києві. Уряд повідомляв, що не може визнати УЦР виразницею волі всього українського народу, а розв’язання питання автономії України належить всеросійським Установчим зборам.

10 червня 1917 р. в Києві розпочався І Всеукраїнський селянський з’їзд. Найбільше уваги його делегати приділили доповіді В. Винниченка про переговори в Петрограді. З’їзд схвалив діяльність УЦР, спрямовану на здобуття автономії України. Було обрано Всеукраїнську раду селянських депутатів, яка увійшла до складу Української Центральної Ради.

Через кілька днів після з’їзду УЦР зібралася в поповненому складі й обговорила ситуацію, що склалася після відхилення вимог української делегації Тимчасовим урядом. В ухваленому рішенні зазначалася необхідність «приступити до негайного закладання фундаменту автономного ладу в Україні» та підготувати з цієї нагоди спеціальний універсал. У процесі розробки його тексту в Києві зібрався II Всеукраїнський військовий з’їзд, що працював 18—23 червня 1917 р. У роботі з’їзду взяли участь 2308 делегатів. Вони засудили політику Тимчасового уряду щодо України, запропонували УЦР більше не звертатися до нього й «негайно приступити до твердої організації краю.., цебто до фактичного переведення в життя підвалин автономного ладу». З’їзд обрав Всеукраїнську раду військових депутатів, яка увійшла до Української Центральної Ради.

Робота з термінами та поняттями

Універсал — розпорядчий акт адміністративно-політичного характеру. Кваліфікується також як урочиста грамота, декларація, маніфест. Універсалами також називалися маніфести Української Центральної Ради, що виконували функції основних тимчасових документів конституційного характеру.

23 червня 1917 р. в останній день Всеукраїнського військового з’їзду В. Винниченко, за дорученням УЦР, оголосив універсал Української Центральної Ради «До українського народу на Україні й поза нею сущого», названий пізніше І Універсалом. У ньому явочним порядком проголошувалася автономія України.

Робота з документом

ІЗ І УНІВЕРСАЛУ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ

... Хай буде Україна вільною. Не одділяючись від всієї Росії, не розриваючи з державою Російською, хай народ український на своїй землі має право сам порядкувати своє життя. Хай порядок і лад в Україні дають обрані вселюдним, рівним, прямим і таємним голосуванням Всенародні Українські Збори (Сейм). Усі закони, що повинні дати той лад тут у нас, на Вкраїні, мають право видавати тільки наші Українські Збори. Ті ж закони, що мають лад давати по всій Російській державі, повинні видаватися у Всеросійськім Парламенті.

...Ми гадали, що Центральне Російське Правительство простягне нам руку в сій роботі, що в згоді з ними ми, Українська Центральна Рада, зможемо дати лад в нашій землі. Але Тимчасове Російське Правительство одкинуло всі наші домагання... І тепер, народе Український, нас приневолено, щоб ми самі творили нашу долю. Ми не можемо допустити край наш на безладдя та занепад... І через те ми, Українська Центральна Рада, видаємо сей Універсал до всього нашого народу і оповіщаємо: однині самі будемо творити наше життя.

В городах і тих місцях, де українська людність живе всуміж з іншими національностями, приписуємо нашим громадянам негайно прийти до згоди й порозуміння з демократією тих національностей і разом з ними приступить до підготовки нового правильного життя.

1) Як у документі проголошувалася автономія України?

2) Яким мав стати вищий законодавчий орган в Україні?

3) Яким було ставлення до національних меншин, що проживали на території України?

В Україні І Універсал УЦР зустріли загалом схвально. До Центральної Ради надходило чимало телеграм із привітаннями з різних кінців України. Його підтримали губернський український з’їзд у Києві, збори службовців і робітників Київського округу шляхів сполучення, повітові земські управи тощо. Однак виконкоми Рад робітничих і солдатських депутатів на спільному засіданні в Києві ухвалили резолюцію, у якій засуджувалося проголошення автономії України для загальноросійських Установчих зборів, підкреслили, що це є безвідповідальним кроком УЦР, який негативно вплине на розвиток революції. У Петрограді переважало несприйняття цього кроку. Голова Тимчасового уряду Г. Львов закликав українців: «Не йдіть необачним шляхом розпорошення сил визволеної Росії, не відривайтеся від загальної батьківщини, не розколюйте війська, не завдавайте нетерплячим бажанням зараз же змінити форми державного устрою України смертельного удару всій державі і самим собі!». Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів також виступала за проголошення автономії України УЦР й закликала її очікувати Установчих Зборів. Разом із цим вона вважала, що Тимчасовий уряд повинен порозумітися з Українською Центральною Радою, а не загострювати відносини.

28 червня 1917 р. на засіданні Комітету УЦР, створеного для розв’язання поточних питань після Українського національного конгресу, було сформовано перший уряд автономної України під назвою Генеральний Секретаріат. Його очолив В. Винниченко. До складу уряду входили генеральний писар П. Христюк і сім генеральних секретарів: X. Барановський (фінанси), С. Єфремов (міжнаціональні справи), М. Стасюк (продовольчі справи), Б. Мартос (земельні справи), С. Петлюра (військові справи), В. Садовський (судові справи), І. Стешенко (народна освіта). За партійною належністю у складі першого уряду Центральної Ради переважали соціал-демократи, за професійною підготовкою до нього увійшли кооператори, письменники, учені, журналісти, партійні діячі. Жодного професійного адміністратора в уряді не було.

2. II Універсал Української Центральної Ради та його наслідки.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, виконуючи завдання.

Порівняйте наведені оцінки II Універсалу УЦР. Висловіть власне ставлення до них.

а) «Так з’явився сей великий акт, котрим закладається сама автономія України... Російський Центральний Уряд признав Центральну Раду представницьким органом всієї Української землі, і виконавчому органу, її Генеральному Секретаріатові, передає верховну краєву владу на всю українську землю». (М. Грушевський)

б) «„Постанова” була актом, вимушеним тяжкими обставинами.., актом, на який вона (УЦР) пішла з тяжким серцем.., була зложена у поспіху, без довших міркувань і з юридичного погляду зложена досить неясно». (Д. Дорошенко)

в) «Без сумніву Другий Універсал був кроком назад у порівнянні з першим... Його компромісний характер не міг задовольнити обидві сторони... Російські консерватори оцінили його як перемогу української демократії». (Я. Грицак)

Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

Улітку 1917 р. російська армія здійснила наступальну операцію на Південно-Західному фронті, яка завершилася повним провалом. Російська армія втратила близько 150 тис. осіб і відступила з Галичини. Це спричинило поглиблення політичної кризи в країні. Тимчасовий уряд, шукаючи підтримки, спробував урегулювати відносини з Українською Центральною Радою. 11—12 липня в Києві відбулися переговори делегації Тимчасового уряду у складі О. Керенського, М. Терещенка, М. Некрасова та І. Церетелі з керівництвом УЦР із приводу ситуації, що склалася після проголошення І Універсалу.

Досягнутий компроміс був викладений у двох документах різної форми, але майже однакового змісту — постановою Тимчасового уряду «Про національно-політичне становище України» та II Універсалом Української Центральної Ради. За ним Тимчасовий уряд до Установчих зборів визнавав УЦР крайовим органом влади за умови її поповнення представниками національних меншин, а Центральна Рада зобов’язувалася самочинно не проголошувати автономії України. Разом із представниками національних меншин УЦР мала підготувати закон про автономію України, який буде затверджений Установчими зборами. Російські представники погодилися, що Центральна Рада виділить зі свого складу Генеральний Секретаріат, який буде затверджений Тимчасовим урядом як вищий орган виконавчої влади в Україні. Здійснення українізації військових частин не заперечувалося, однак вона мала відбуватися під контролем російського командування.

У Петрограді розгляд результатів переговорів у Києві спричинив кризу в Тимчасовому уряді та його відставку. 16—17 липня 1917 р. на вулицях Петрограда відбулися сутички між урядовими силами та прибічниками більшовиків, які спробували захопити владу. Протистояння завершилося перемогою уряду й переходом більшовиків на нелегальне становище. Липнева криза Тимчасового уряду завершилася створенням його нового складу, який очолив О. Керенський.

16 липня 1917 р. після отримання Українською Центральною Радою постанови Тимчасового уряду про затвердження Генерального Секретаріату, згідно з попередньою домовленістю, було ухвалено й оголошено II Універсал. На основі цих документів Україна набула статусу окремого територіально-адміністративного утворення з власним представництвом. Для розв’язання питань, що виникали між сесіями, УЦР утворила Малу Раду, що складалася із 40 представників від українських та 18 — від неукраїнських організацій. Головою її президії став М. Грушевський.

Досягнутий компроміс між Тимчасовим урядом та Українською Центральною Радою не міг повністю влаштовувати жодну зі сторін. З обох боків на адресу учасників переговорів лунали звинувачення у зраді національних інтересів. У ніч із 17 на 18 липня 1917 р. в Києві підняли повстання прибічники самостійності України. У червні на військовому розподільчому пункті міста близько 5 тис. солдатів-українців проголосили себе «Другим українським полком ім. П. Полуботка». Його керівники разом із членами УЦР, незадоволеними діяльністю керівництва, планували збройним шляхом захопити владу в Києві й примусити Українську Центральну Раду проголосити незалежність України. На ранок 18 липня полуботківці роззброїли кілька частин київського гарнізону, захопили штаб міліції, військову комендатуру, арсенал, банк, скарбницю та інтендантські склади. УЦР та українські політичні партії засудили дії полуботківців і відмежувалися від них. Генеральний Секретаріат разом із військами Київського військового округу придушив виступ полуботківців. Приборкання бунтівників відбувалося досить мирно. Не отримавши підтримки з боку Центральної Ради й визнаючи її, більшість полуботківців склала зброю. Під час придушення повстання Генеральний Секретаріат співпрацював також із Радою робітничих і солдатських депутатів та місцевими більшовицькими організаціями.

28 липня 1917 р. УЦР на виконання домовленостей, оформлених у II Універсалі, затвердила «Статут вищого управління України», що визначав основи діяльності адміністрації краю та її відносини з Тимчасовим урядом. Відповідно до нього повноваження Генерального Секретаріату поширювалися на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську, частину Чернігівської, Харківську, Херсонську, частину Таврійської та Катеринославську губернії. Генеральний Секретаріат формувався УЦР, відповідав перед нею, але затверджувався Тимчасовим урядом. Усі урядові установи в Україні підлягали владі Генерального Секретаріату, усі невиборні адміністративні посади в Україні заміщувалися Генеральним Секретаріатом. Він зобов’язувався представляти на затвердження Тимчасового уряду всі законопроекти та обрахунки витрат на потреби України, ухвалені УЦР. Для схвалення «Статуту» до Тимчасового уряду було відправлено делегацію, очолювану В. Винниченком.

Офіційний Петроград не погодився з цим документом, стверджуючи, що сформульовані в ньому масштабні повноваження місцевого урядового органу значно перевищували загальноприйняті для того часу межі прав органів управління автономних утворень. Не дочекавшись відповіді, українська делегація повернулася до Києва. Через деякий час Тимчасовий уряд, відхиливши «Статут», затвердив «Тимчасову інструкцію для Генерального Секретаріату Тимчасового уряду на Україні», згідно з якою повноваження Генерального Секретаріату поширювалися лише на Київську, Волинську, Подільську, Полтавську й частину Чернігівської губерній. Генеральний Секретаріат ставав органом Тимчасового уряду, а не УЦР. Із його повноважень вилучалися військові, судові, продовольчі справи, шляхи сполучення, пошта, телеграф, право призначення на урядові посади в Україні. Тимчасовий уряд міг здійснювати зв’язки з місцевими органами влади в Україні, мішаючи Генеральний Секретаріат. Кількість генеральних секретарів зменшувалася з 14 до дев’яти. Усі ініціативи Генерального Секретаріату та кандидати на посади в його складі затверджувалися Тимчасовим урядом. Фактично Генеральний Секретаріат мав стати не крайовим урядом, а органом центрального уряду для місцевого управління.

Обговорення «Інструкції» на засіданні Української Центральної Ради було досить бурхливим: лунали суперечливі оцінки й різні заяви на адресу Тимчасового уряду. Прийнятий ним документ розцінили як вияв недовіри українській демократії. Разом із тим більшість депутатів не підтримали пропозиції розриву з Росією. Було вирішено не приймати «Інструкцію», а взяти її до відома та чекати на подальші події.

3. Загальнонаціональна криза.

Розповідь учителя

Тимчасовий уряд не зміг налагодити ефективне управління державою після повалення самодержавства. Поразки на фронті, поширення анархії та насильства, самочинне захоплення землі селянами, виступи робітників, вимоги надання автономії Україні, незалежності Польщі та Фінляндії, спроби захоплення влади більшовиками в Петрограді, катастрофічний спад виробництва, інфляція тощо — такими були характерні риси ситуації, що склалася в країні. Усе це свідчило про наближення загальнонаціональної кризи. Намагаючись її уникнути, О. Керенський у серпні 1917 р. скликав у Москві Державну нараду. На ній Верховний головнокомандувач генерал Л. Корнілов запропонував для наведення порядку в країні оголосити воєнний стан і запровадити смертну кару в тилу. Присутні висловили своє ставлення до цих пропозицій овацією. Оскільки О. Керенський не підтримав Л. Корнілова, останній вирішив діяти самостійно. 7 вересня 1917 р. він надіслав до уряду телеграму з вимогою передати йому всю владу. Війська повинні були встановити контроль над Петроградом. Командування Південно-Західного й Румунського фронтів, штаби Київського та Одеського військових округів захопили владу в Україні. О. Керенський оголосив Корнілова зрадником і закликав усі революційні сили захистити демократію.

В Україні, як і в інших регіонах, Корніловський заколот провалився. 9 вересня Українська Центральна Рада розглянула ситуацію, що склалася внаслідок виступу генерала Л. Корнілова, і звернулася до населення з відозвою, у якій закликала згуртуватися для боротьби з контрреволюційним виступом, підкресливши, що єдина законна влада в Росії — Тимчасовий уряд, а в Україні — Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат. Для боротьби із заколотниками УЦР створила Комітет порятунку революції. УЦР виступила ініціатором об’єднання зусиль в Україні для відсічі контрреволюції Генерального Секретаріату, комісара Тимчасового уряду Києва, командувача військами Київського військового округу, міського голови й начальника міліції Києва, виконкомів Рад робітничих і солдатських депутатів, загальноросійських, українських і єврейських партій. Усі вони спільно закликали населення до рішучої боротьби із заколотниками.

Проти змовників виступила більшість особового складу частин Південно-Західного та Румунського фронтів. Місцеві Комітети порятунку революції блокували рух ешелонів із вірними заколотникам військами. У Бердичеві солдати заарештували командувача Південно-Західного фронту генерала А. Денікіна й завадили йому відправити війська до Києва. У Донбасі було попереджено виступ козачих частин, очолюваних генералом О. Каледіним. Завдяки рішучим і швидким діям заколот було придушено.

Ці події сприяли зростанню впливу серед населення більшовиків, які найбільш активно протистояли контрреволюції. Для боротьби з нею більшовики сформували й озброїли за дозволом Тимчасового уряду загони Червоної гвардії. Розпочався процес більшовизації рад, що полягав у посиленні їх впливу в цих організаціях і прийнятті рішень, відповідних їх політичному курсу. 21 вересня 1917 р. Київська Рада робітничих і солдатських депутатів уперше переважною більшістю голосів підтримала більшовицьку резолюцію щодо оцінки поточного моменту та організації влади. Це відобразило зміну політичних настроїв у середовищі робітників і солдатів міста на користь більшовиків. В умовах поглиблення загальнонаціональної кризи більшовики взяли курс на підготовку збройного повстання та захоплення влади.

4. Подальша українізація армії. З'їзд народів Росії.

Розповідь учителя

Улітку—восени 1917 р. тривав процес українізації армії. Його прискоренню сприяв наказ командувача Південно-Західного фронту про українізацію 34-го армійського корпусу 7-ї російської армії. Підрозділ дістав назву 1-го Українського корпусу та став однією з перших українських військових частин, створених на Південно-Західному фронті в 1917 р. Його командувачем став генерал-лейтенант П. Скоропадський — нащадок старовинного гетьманського роду. Із корпусу було виведено солдатів-неукраїнців, а його особовий склад почали поповнювати воїнами запасу, добровольцями й сотнями Вільного козацтва до досягнення загальної кількості в 40 тис. бійців. Старшини корпусу мали окремі відзнаки — погони з жовтими смугами на блакитному тлі. На початок вересня 1917 р. було організовано 27 українізованих дивізій, а кількість українізованих вояків становила близько 1,5 млн із 4 млн солдатів-українців у складі російської армії.

У серпні—вересні активно розвивався вільнокозачий рух. 16—20 жовтня 1917 р. в Чигирині відбувся І Всеукраїнський з’їзд Вільного козацтва. Його 200 делегатів представляли 60-тисячне вільнокозацьке військо. Отаманом вільних козаків було обрано командира 1-го Українського корпусу генерала П. Скоропадського, який закликав вступати до лав його корпусу «всіх чесних людей, які визнають себе українцями і які згодні стати в оборону прав українського народу та всього трудящого люду України й підтримувати федеративно-демократично-республіканський устрій Росії з повною автономією України при забезпеченні прав меншостей».

З’їзд прийняв постанову, де заявлялося: «Закладаючи перші підвалини організованої збройної сили української демократії, поставити собі найпершим завданням, щоб вільне козацтво стало військом народу...». Однак лідери УЦР, як і раніше, негативно ставилися до створення власної армії й не підтримали вільнокозачий рух.

Однією з помітних подій тогочасного суспільно-політичного життя України став з’їзд представників народів та областей колишньої Російської імперії (З’їзд народів), що відбувся 21—28 вересня 1917 р. в Києві у приміщенні Педагогічного музею. У ньому взяли участь 89 делегатів від народів, що виступали за реорганізацію Росії на федеративних засадах — латишів, литовців, естонців, поляків, білорусів, українців, євреїв, татар, грузинів, молдаван, бурятів, донських козаків, союзу козацьких військ. Ініціатором проведення З’їзду народів була Українська Центральна Рада. Представник Тимчасового уряду М. Славинський у своєму виступі визначив мету з’їзду — перед скликанням Установчих зборів, які мають проголосити федеральний устрій Росії, обговорити основні засади побудови нової держави. У своїх виступах делегати акцентували увагу на розподілі повноважень між центром і регіонами у складі майбутньої федерації, загальнодержавній і національній мовах, забезпеченні прав національних меншин, організації національно-територіальних автономій тощо.

На останньому засіданні З’їзду народів делегати обрали постійно діючу Раду народів, що складалася з чотирьох представників від кожного народу — учасника цих зборів. Її головою став М. Грушевський, а місцем постійного перебування — Київ. Рада народів мала розробляти основні засади формування національно-територіальних автономій і федерації. Одноголосно було ухвалено ряд постанов, зокрема «Про федеративний устрій Російської держави», «Про національно-персональну автономію», «Про загальнодержавну і крайову мови». Важливим було те, що у своїх рішеннях з’їзд підтримав сформульоване в І Універсалі УЦР положення, що народи мають право крайовими Установчими зборами проголошувати свої автономії, не очікуючи Всеросійських Установчих зборів.

5. Загострення відносин Української Центральної Ради та Тимчасового уряду.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи причини та прояви загострення відносин між УЦР і Тимчасовим урядом у цей період. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

Після придушення заколоту генерала Л. Корнілова Тимчасовий уряд не зміг стабілізувати ситуацію на теренах колишньої Російської імперії. У країні набирала обертів загальнонаціональна криза. Намагаючись знайти вихід із неї, Тимчасовий уряд проголосив Росію республікою, призначив на листопад 1917 р. вибори до Установчих зборів і скликав у Петрограді Демократичну нараду з функціями органу, який мав контролювати діяльність уряду до відкриття Установчих зборів.

Українська делегація на Демократичній нараді виступила з власною програмою, схваленою УЦР. Вона, зокрема, передбачала:

передачу всієї повноти влади в Україні до Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріату, сформованого відповідно до «Статуту вищого управління України»;

визнання за всіма народами колишньої Російської імперії права на нічим не обмежене самовизначення;

скликання кожною нацією та краєм, які того домагаються, власних національно-крайових Установчих зборів;

скликання Всеросійських Установчих зборів у призначений час без будь-яких зволікань;

здійснення невідкладних заходів щодо укладання миру й виходу з війни;

запровадження державного й крайового контролю за продукцією та її розподілом.

Однак Тимчасовий уряд традиційно відкладав розв’язання питання національно-територіальної автономії та інших питань до Установчих зборів. Розуміючи, що подальша невизначеність лише погіршить ситуацію, 7 жовтня 1917 р. Генеральний Секретаріат одностороннім актом заявив про вступ в управління Україною. Дещо пізніше на засіданні Малої Ради було затверджено декларацію Генерального Секретаріату, яка визначила характер української державності — «об’єднання всієї української землі і всього українського народу в одній автономній одиниці» — та оголошено про підготовку до скликання всенародних Українських Установчих зборів. Поглиблення кризи змусило Генеральний Секретаріат звернутися з меморандумом до Тимчасового уряду, де констатувати повний розвал економіки України і, зважаючи на це, вимагати не лише декларувати права Генерального Секретаріату, а й передати йому реальне управління краєм.

У відповідь на це Тимчасовий уряд вирішив терміново викликати до Петрограда членів Генерального Секретаріату для пояснень із приводу рішення УЦР скликати Українські Установчі збори. Міністр юстиції Тимчасового уряду віддав розпорядження прокурору Київської судової палати розпочати розслідування діяльності Української Центральної Ради та Генерального Секретаріату. У разі відмови представників України прибути до столиці командувач Київського військового округу отримав директиву силою розпустити УЦР і Генеральний Секретаріат. В. Винниченко був змушений на чолі української делегації поїхати до Петрограда, але він прибув до міста в той час, коли більшовики здійснили збройне повстання, повалили Тимчасовий уряд, й останній зник із політичної арени.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Фронтальне опитування

1) Коли було оприлюднено І Універсал УЦР?

2) Хто очолив Генеральний Секретаріат у червні 1917 р.?

3) Коли відбулося повстання полуботківців?

4) Що таке «більшовизація Рад»?

5) Хто став командувачем Першого Українського корпусу?

6) Кого було обрано головою Ради народів?

7) Схарактеризуйте зміст І Універсалу УЦР.

8) Назвіть основні положення компромісу між УЦР та Тимчасовим урядом, закріплені в II Універсалі.

9) Якими були наслідки прийняття II Універсалу?

10) Як вплинув на ситуацію в Україні Корніловський заколот?

11) Якими були здобутки в процесі українізації армії влітку—восени 1917 р.?

12) Яке значення для розгортання національно-визвольних рухів народів колишньої Російської імперії мав З’їзд народів?

13) У чому полягало загострення відносин між УЦР та Тимчасовим урядом восени 1917 р.?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

І Універсал УЦР став важливим актом конституційного значення, що затверджував право українського народу на власну державність. Однак ускладнення соціально-економічної та політичної ситуації в Україні примусило УЦР погодитися на компроміс із Тимчасовим урядом. Фактично він не влаштовував обидві сторони й спричинив подальше загострення конфлікту між ними.

Погіршення ситуації призвело до загальнонаціональної кризи. Прибічники наведення порядку в країні силою спробували здійснити заколот, який провалився (Корніловський заколот). Після його придушення виникла нова загроза — прагнення більшовиків захопити владу шляхом збройного повстання. Ситуація, що склалася в Україні, вимагала від УЦР невідкладних заходів для захисту й подальшого формування української державності.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Підготуйтеся до узагальнення знань за темою «Україна в роки Першої світової війни. Початок Української революції».