Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 9 (13)

Тема. Початок Української революції. Утворення УЦР.

Мета: схарактеризувати події, які започаткували Українську революцію; пояснити, як було утворено Українську Центральну Раду; визначити особливості складу Центральної Ради та її політичної програми; схарактеризувати основні політичні партії, які в цей час вели боротьбу за вплив на населення Наддніпрящини; проаналізувати розвиток українського руху в цей період; пояснити, як розпочався процес українізації армії; розкрити зміст понять і термінів «Українська Центральна Рада», «УПСФ», «УПСР», «Український національний конгрес», «українізація армії», «Вільне козацтво»; розвивати вміння учнів здобувати інформацію за різними історичними джерелами; виховувати в них почуття патріотизму, повагу до українських громадсько-політичних діячів, які в 1917 р. розпочали боротьбу за державність України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Початок Української революції», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: Українська Центральна Рада, УПСФ, УПСР, Український національний конгрес, українізація армії, Вільне козацтво.

Основні дати: 20 березня 1917 р. — створення Української Центральної Ради; 19—21 квітня 1917 р. — Український національний конгрес у Києві; 18—21 травня 1917 р. — І Всеукраїнський військовий з'їзд у Києві.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Запитання та завдання

(Запитання та завдання для рівня стандарту див. на с. 98.)

1) Як відбувалися бойові дії на українських землях у 1916 — на початку 1917 р.?

2) Схарактеризуйте участь УСС у подіях війни 1916 — початку 1917 р.

3) Порівняйте політику, яка здійснювалася російською владою на окупованих землях у 1914—1915 рр. та в 1916 — на початку 1917 р.

4) Схарактеризуйте політику Австро-Угорщини в Західній Україні в цей період.

5) Визначте особливості життя на фронті та в тилу в період війни.

6) Наведіть факти, що свідчать про посилення економічної, соціальної та політичної кризи в Росії та Австро-Угорщині.

7) Простежте за картою перебіг воєнних дій на території України в 1916 — на початку 1917 р.

8) Підтвердьте або спростуйте твердження, що розгортання воєнних дій на Південно-Західному фронті в 1916 — на початку 1917 р. сприяло посиленню кризових явищ у житті воюючих держав. Обґрунтуйте власну думку.

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

(Бесіду за запитаннями для рівня стандарту див на с. 98.)

1) Що таке революція?

2) Яким бачили майбутнє України представники різних українських політичних партій початку XX ст.?

3) Наведіть факти, що свідчать про наростання соціально-економічної та політичної кризи в Російській імперії наприкінці 1916 — на початку 1917 р.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Випереджальне завдання

Розпочніть складання хронологічної таблиці «Події Української революції».

Дата

Подія

   

1. Російська революція та Україна.

Розповідь учителя

На початку 1917 р. Перша світова війна стала викликати незадоволення широких верств населення Російської імперії. У минулому залишилося патріотичне піднесення, що охопило російське суспільство в 1914 р. Війна виявила нездатність царизму ефективно управляти державою. Поступове погіршення соціально-економічної ситуації, воєнні поразки та кризові явища в політичному житті призвели до того, що Росію охопила загальнонаціональна криза, яка спричинила революційний вибух. 8 березня 1917 р. в Петрограді розпочалася революція, у результаті якої в Росії було повалено самодержавство. 12 березня повсталі створили Петроградську раду робітничих і солдатських депутатів, а 15 березня за її згодою сформувався Тимчасовий уряд — орган виконавчої влади, що повинен був управляти Росією до скликання Установчих зборів, які визначать форму її державного ладу. У країні виникло двовладдя.

В Україні Тимчасовий уряд передав виконавчу владу повітовим і губернським комісарам, якими стали голови земських управ. Поряд із ними формувалася система рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, яких в Україні в цей період налічувалося близько 250—300. Із них 180 було зосереджено в Донбасі та великих промислових центрах. За партійним складом у них переважали російські ліві — есери та меншовики. Однак поступово, у міру погіршення ситуації, у них зростав вплив більшовиків.

15 березня в Петрограді місцеві українці утворили Тимчасовий український революційний комітет, провели демонстрацію під національними прапорами й оприлюднили відозву до українського громадянства, студентства, робітництва й українських офіцерів зі своїми вимогами.

Робота з документом

ІЗ ВІДОЗВИ ТИМЧАСОВОГО УКРАЇНСЬКОГО РЕВОЛЮЦІЙНОГО КОМІТЕТУ ВІД 15 березня 1917 р.

Гасло демократичної республіки, виставлене російською демократією, забезпечує громадянські права кожної окремої людини... Але українська демократія, українські маси потребують забезпечення не лише своїх загальногромадських прав, але й своїх окремих прав національних, тих прав, які російський нарід має вже віддавна.

Найповнішим висловом ідеї національного визволення є національно-державна самостійність і лише створення власного суверенного державного організму може забезпечити якнайширший культурний розвиток українського народу. У світлі сього ідеалу, як найближчий етап до нього, як практичне завдання сьогоднішнього дня українська маса в Петрограді повинна виставити, вкупі з демократією інших народів Росії, льозунг перебудови Російської держави на федеративну демократичну республіку з якнайширшими правами окремих націй і спеціяльно з якнайширшою національною територіяльною автономією України.

Отже, широка національно-територіяльна автономія України — се практичний льозунг, під яким кличемо вас усвідомляти й організувати українську масу.

1) Як ставилися автори відозви до гасел, виставлених російською демократією?

2) Яке гасло, на їхню думку, було найважливішим для українців?

3) Що автори відозви вважали практичним завданням сьогодення, а що — кінцевою метою в боротьбі українців за національне звільнення?

13—17 березня в Києві відповідно до отриманих інструкцій Тимчасового уряду про створення на місцях рад об’єднаних громадських організацій як представницьких органів влади сформувалася Губернська рада об’єднаних громадських організацій із представників міської, земської та губернської управ, Земського союзу, Союзу міст, Військово-промислового комітету та інших організацій. У руках утвореного нею Виконавчого комітету протягом перших трьох місяців революції перебувала влада в Києві.

2. Утворення Української Центральної Ради.

Розповідь учителя

16—17 березня члени Товариства українських поступовців також скористалися інструкціями Тимчасового уряду й стали формувати за зразком міських або губернських рад представницький орган київських українських громадських організацій — Українську Центральну Раду (УЦР). 20 березня 1917 р. було сформовано керівництво УЦР. Ця дата була визнана засновниками ради днем її створення. Головою УЦР заочно обрали М. Грушевського, який за кілька днів повернувся до Києва із заслання. До Української Центральної Ради увійшли представники ТУП, українських політичних партій, православного духівництва, кооперативних, студентських, наукових і культурно-освітніх організацій.

УЦР одразу надіслала телеграму Тимчасовому уряду, де повідомила про свою появу та висловила надію, що у вільній Росії будуть поважати права українського народу. На початку своєї діяльності Центральна Рада була лише об’єднанням відомих українських громадсько-політичних діячів, однією з-понад 50 організацій, що виникли в Києві на початку революції. Із часом вона перетворилася на справжній представницький орган народу України. Уже на першому засіданні УЦР, що відбулося під головуванням М. Грушевського, він запропонував зібрати Всеукраїнський національний конгрес та обрати на ньому новий склад Ради з представників усіх регіонів України. 22 березня Українська Центральна Рада звернулася з відозвою до українського народу, де було сформульовано її тогочасну політичну програму.

Робота з документом

ІЗ ВІДОЗВИ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ ДО УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ВІД 22 березня 1917 р.

Народе Український!

... Уперше, Український тридцятип’ятимільйонний Народе, Ти будеш мати змогу сам за себе сказати, хто Ти і як хочеш жити, як окрема нація. З цього часу в дружній сім’ї вільних народів могутньою рукою зачнеш сам собі кувати кращу долю.

Впав царський уряд, а тимчасовий оголосив, що незабаром скличе Установчі Збори (Учредительное Собрание) на основі загального, рівного, прямого й таємного виборчого права... До того часу ми закликаємо спокійно, але рішуче домагатися від нового уряду всіх прав, які Тобі природно належать і які Ти повинен мати, Великий Народе, сам хазяїн на Українській землі. А в найближчім часі права на заведення рідної мови по всіх школах, од нижчих до вищих, по судах і всіх урядових інституціях. З таким же спокоєм, але рішуче домагайся, Народе, того ж права для української мови від пастирів церкви, земств і всіх неурядових інституцій в Україні...

1) Яке твердження документа свідчить, що УЦР була прибічницею автономії України?

2) Які основні завдання для українського народу висуваються у відозві?

3) Порівняйте вимоги у відозві УЦР із тими, що висунув Петроградський тимчасовий український революційний комітет.

Основна роль в обґрунтуванні ідеї надання Україні національно-територіальної автономії в перебудованій на федеративну демократичну республіку Російській державі належала М. Грушевському. Цьому він присвятив опубліковані в 1917 р. брошури: «Вільна Україна», «Якої ми хочемо автономії та федерації», «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Звідки пішло українство і до чого воно йде». М. Грушевський розглядав національно-територіальну автономію України як територіальне об’єднання всіх етнічних українських земель на основі широкого демократичного громадського самоврядування. Це об’єднання самостійно розв’язуватиме всі свої справи — економічні, культурні, політичні, утримуватиме військо, розпоряджатиметься своїми дорогами, доходами, землями, природними ресурсами, матиме власне законодавство, адміністрацію й суд. У федерації М. Грушевський убачав об’єднання в одній союзній (федеративній) державі кількох національних. До повноважень федерації він відносив: «...справи війни та миру, міжнародні трактати, завідування воєнними силами республіки, пильнування одностайної монети, міри, ваги, оплат митових, нагляд за коштами, телеграфами, ...надавання певної одностайності карному й цивільному праву країв, стеження за додержуванням певних принципів охорони прав національних меншин у краєвім законодавстві». Таким чином, М. Грушевський уважав федералізм можливою й реальною формою впорядкування національно-державного розвитку українського та інших народів Російської держави.

3. Політичні партії в боротьбі за вплив на населення.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи, які політичні партії діяли в цей період в Україні та якими були їхні політичні позиції. Учитель систематизує й доповнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

Революція привела до пожвавлення суспільно-політичного життя в Україні. Активізувалася діяльність політичних партій. На українських землях, як і раніше, діяли загальноросійські партії — октябристи, кадети, соціал-демократи (більшовики та меншовики), есери, чорносотенні організації. В умовах розгортання революції в їхніх програмах і ставленні до українського руху відбулися певні зміни. Октябристи до надання Україні національно-територіальної автономії ставилися негативно. Кадети також не схвалювали цієї ідеї та підтримували лише надання українцям національно-культурних прав. Представники партії соціалістів-революціонерів у цілому не заперечували автономії України, а меншовики виступали проти неї. Чорносотенні організації, проголошуючи відновлення єдиної й неподільної самодержавної Росії, узагалі не визнавали існування українського народу і, відповідно, України.

Політичний курс більшовиків їхній лідер В. Ленін виклав у доповіді «Про завдання пролетаріату в даній революції» («Квітневих тезах»), із якою виступив 4 квітня 1917 р. У ній він закликав до здійснення соціалістичної революції та встановлення диктатури пролетаріату. Більшовики відмовлялися підтримувати Тимчасовий уряд, мали витіснити меншовиків та есерів із рад робітничих, солдатських і селянських депутатів і взяти контроль над ними. Ради, на думку В. Леніна, повинні були стати формою влади, яка дозволить установити диктатуру пролетаріату. У національному питанні більшовики проголошували право націй на самовизначення, але заявляли про намір створити єдину соціалістичну республіку. Прагнень учасників українського національного руху вони не підтримували.

Поряд із загально російськими в Україні діяли українські, польські, єврейські та інші політичні партії. Активно розгорталося формування й відновлення діяльності українських політичних партій. 25—26 березня 1917 р. колишні члени Української демократично-радикальної партії та Товариства українських поступовців утворили Союз Українських автономістів-федералістів. Обрана назва була пов’язана з новою головною метою — досягти легальним шляхом національно-територіальної автономії України у складі демократичної Російської республіки. Здійснювати соціалістичні перетворення члени Союзу не збиралися, а лише використовували поширений у той час термін «соціалізм» для того, щоб залучити на свій бік більше прихильників. На початку квітня 1917 р. Союз змінив назву на Українську демократичну партію, а в червні 1917 р. був перейменований на Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ), або есефів. За своєю спрямованістю це була центристська, ліберально-демократична партія. Її керівниками стали Д. Дорошенко та С. Єфремов.

17—19 квітня 1917 р. в Києві відбулася конференція Української соціал-демократичної партії (УСДП), на якій було відновлено її діяльність як цілісної організації. Есдеки, як їх називали, були лівою соціал-демократичною партією. Від часу свого виникнення УСДП завжди виступала за автономію України. Лідерами партії були В. Винниченко та С. Петлюра. 17—18 квітня 1917 р. в Києві було скликано установчий з’їзд Української партії соціалістів-революціонерів (УПСР), яких називали українськими есерами. Учасники з’їзду заявили, що партія боротиметься за негайне втілення в життя національно-територіальної автономії України та передачу землі селянам. За своєю спрямованістю це була ліва, народницька партія. Очолювала цю партію студентська молодь — М. Ковалевський, П. Христюк, М. Шраг та ін. Саме з цією партією пов’язав свою політичну діяльність М. Грушевський.

4. Розвиток українського руху. Український національний конгрес (з'їзд).

Розповідь учителя

Із розгортанням революції міцнів і ставав вагомим чинником суспільно-політичного життя український національний рух. Свідченням цього були численні українські збори, демонстрації й маніфестації, що розпочалися в різних містах Наддніпрянщини. Одним із перших публічних паростків українського національного руху став Перший кооперативний з’їзд Київщини, що проходив 27—29 березня 1917 р. в Києві. На ньому відбувся перший після повернення із заслання публічний виступ М. Грушевського. Він закликав українців не очікувати, поки всеросійські Установчі збори нададуть їм автономію, а самим розбудовувати її. З’їзд ухвалив резолюцію про територіальну автономію України у складі демократичної федеративної республіки Росії, постанови про публічне вживання української мови та про звільнення вивезених до Росії полонених — галичан.

29 березня в Києві міська влада організувала «День свята революції» — масову маніфестацію, у якій узяли участь понад 100 тис. осіб. Окремою колоною в ній під національними жовто-блакитними прапорами, своїми гаслами й піснями взяли участь українські організації. 1 квітня в Києві була проведена «українська маніфестація» — самостійна акція українських громадсько-політичних сил. На площі Святої Софії відбулося перше публічне українське віче, що висловилося за територіальну автономію України у складі федеративної Росії. У виступах учасники віча вимагали, щоб Тимчасовий уряд видав декларацію про запровадження автономії України, призначав на посади губернських і повітових комісарів лише тих, хто володіє українською мовою, запровадив українську мову в школах, судах і державних установах тощо. Віче закликало Центральну Раду невідкладно зібрати Український національний конгрес (з’їзд) для поповнення її складу представниками від українських губерній, профспілок, партійних організацій українців тощо, а також виробити умови запровадження національно-територіальної автономії України.

19—21 квітня 1917 р. в Києві працював Український національний конгрес (з’їзд), у якому взяли участь 900 (за іншими джерелами — 700 або 1500) представників українських політичних, громадських, профспілкових, робітничих, селянських, культурних, військових організацій, а також дев’яти українських організацій Кубані та Галичини. Після вступного слова М. Грушевського з’їзд заслухав доповіді, у яких визначалися основні програмові засади створення держави України — Д. Дорошенка («Державне право і федеративне змагання України»), О. Шульгіна («Федералізм та домагання Російської демократичної республіки»), В. Садовського («Про територіальну автономію України») та ін. Конгрес поклав в основу тогочасного державного будівництва України ідею її національно-територіатьної автономії у складі демократичної Російської федерації. Цю ідею підтримали всі українські політичні партії.

Робота з документом

ІЗ РЕЗОЛЮЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОНГРЕСУ (З’ЇЗДУ)

З’їзд вважає, що тільки широка національно-територіальна автономія України забезпечить потреби нашого народу... Єдиною формою державного устрою з’їзд вважає федеративну й демократичну Республіку Російську.., одним з основних принципів української автономії — повне забезпечення прав національних меншин, які живуть в Україні.., визначає за Російськими Установчими зборами право санкції... автономії України, але прихильники нового ладу з меншими народностями України мають негайно творити підстави для її автономного життя... З’їзд вважає, що кордони між державами повинні бути встановлені згідно з волею по граничної людності.., протестує проти претензій на землі непольські, заявлені Тимчасовою Польською державною радою.., [доручає Центральній Раді] взяти ініціативу союзу тих народів Росії, які домагаються національно-територіальної автономії [і] подати конкретні домагання Тимчасовому уряду.., організувати комітет для вироблення проекту автономного статуту України, який має бути поданий на затвердження конгресові України...

1) Як у документі визначено шляхи розбудови державності України?

2) Як у резолюції визначалося ставлення до прав національних меншин в Україні?

В останній день роботи конгресу було обрано новий склад Української Центральної Ради. Вона мала складатися зі 150 депутатів. 2/3 мандатів надавалися територіям (губерніям і містам), 1/3 — організаціям. На конгресі обрали 118 членів УЦР. Головою її, на підставі таємного голосування, став М. Грушевський. Його заступниками обрали В. Винниченка та С. Єфремова.

На конгресі було також розглянуто питання негайної організації Крайової Ради як адміністративно-територіального органу влади в Україні. Було визначено, що ініціатором його формування має стати Центральна Рада. Для того щоб стати крайовим органом влади, УЦР надавалося право збільшити свій склад на 15 % і включити до нього представників національних меншин.

Рішення Українського національного конгресу мали важливе значення для розгортання революції. Оцінюючи їх, один з учасників конгресу П. Христюк писав: «Національним конгресом закінчився період Української революції — національно-культурницький і підготовчий — і почався другий період національно-політичної боротьби».

5. Початок українізації армії.

Розповідь учителя

Революційне піднесення поширилося на солдатські маси її сприяло зростанню їх національної свідомості. Зокрема, стала відбуватися українізація армії.

Робота з термінами та поняттями

Українізація армії — процес утворення українських національних збройних формувань із частин російської армії в роки революції.

Центром українізації армійських частин став Київ. У роки війни тут проходив військову службу засновник українського націоналізму М. Міхновський. Саме він першим висунув ідею створення українських національних збройних сил. 22 березня в Києві відбулися збори солдатів та офіцерів-українців, які проголосили себе Установчою військовою радою, що розпочинає організацію української армії. За ініціативою М. Міхновського через кілька днів на нараді представників київського гарнізону заснували «Український військовий клуб ім. гетьмана Павла Полуботка» й ухвалили рішення розгорнути невідкладне формування української національної армії. Очолив клуб М. Міхновський. Осередки клубу створювалися на фронтах та в містах України. Вони мали сприяти зростанню національної свідомості військових-українців, поширюючи серед них брошури, журнали й відозви, допомагати об’єднуватися в окремі національні громади та встановлювати зв’язки з клубом.

Діяльність М. Міхновського та його прибічників викликала негативну реакцію в лідерів УЦР. Організатори клубу П. Полуботка вважали, що наявність власної армії є невід’ємною складовою державності. Засновники Ради доводили, що українізація існуючих військових підрозділів шкідлива, і виступали за заміну регулярної армії добровільною народною міліцією. Відповідну резолюцію, за поданням УСДРП та УПСР, схвалила Українська Центральна Рада. Такі погляди відповідали тогочасним антивоєнним поглядам європейських соціал-демократів на армію як елемент завойовницької політики панівних верств експлуататорських держав. Проте позиція діячів УЦР не мала значного впливу на військових.

Наприкінці квітня 1917 р. близько 3 тис. солдатів-українців, які зосереджувалися на збірному мобілізаційному пункті в Києві, звернулися до командування з пропозицією відправити їх на фронт як окрему українську військову частину. Київська Рада робітничих і солдатських депутатів і Губернська рада об'єднаних громадських організацій не підтримали цієї ініціативи. 1 травня під час військового свята солдати, за підтримки керівників «Українського військового клубу ім. Павла Полуботка», самочинно проголосили себе першим Українським козачим полком ім. гетьмана Б. Хмельницького. УЦР заявила, що не бачить іншого виходу, як задовольнити їх бажання, інакше цей стихійний рух «може викликати заколот у тилу й на фронті і тим перешкодити справі оборони й укріплення нового ладу», однак наголосила, що не підтримує формування окремих українських підрозділів із фронтових частин.

У квітні 1917 р. у Звенигородському повіті, на Київщині, для охорони громадського порядку були сформовані перші українські добровільні підрозділи — Вільне козацтво. Поступово вільнокозачий рух поширився на Київщину, Чернігівщину, Полтавщину, Катеринославщину, Херсонщину й Кубань. Відділи Вільного козацтва створювалися за територіальним принципом із національно свідомих селян і робітників. У квітні 1917 р. відбувся з’їзд вільних козаків, де вони заявили, що «зобов’язуються бути на варті волі та спокою в Україні». На кінець травня вільнокозачі підрозділи налічували вже кілька тисяч осіб.

Робота з термінами та поняттями

Вільне козацтво — українські добровільні військово-міліційні формування, створені для захисту інтересів народу й охорони правопорядку в Україні в 1917—1918 рр.

18—21 травня 1917 р. в Києві відбувся І Всеукраїнський військовий з’їзд, скликаний за ініціативою УЦР. Понад 700 його депутатів від близько 900 тис. військових-українців, які висловили підтримку Українській Центральній Раді, заявили, що вважають за необхідне вимагати від Тимчасового уряду й Ради робітничих і солдатських депутатів негайного надання національно-територіальної автономії України, підтримали подальшу українізацію армії та флоту її перетворення українського війська після завершення війни на народну міліцію. Для здійснення українізації військових частин з’їзд створив Український військовий генеральний комітет, очолюваний С. Петлюрою, який увійшов до складу Центральної Ради. Завдяки проведенню з’їзду УЦР узяла справу українізації армії до своїх рук і її вплив у військах став зростати.

6. І і II Універсали Української Центральної Ради. Загострення конфлікту УЦР з Тимчасовим урядом (для рівня стандарту).

Див. с. 117—126.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Де й коли було утворено Тимчасовий український революційний комітет?

2) Яка подія була визнана засновниками УЦР датою її створення?

3) Із якою українською політичною партією після початку революції пов’язав свою політичну діяльність М. Грушевський?

4) Коли відбувся Український національний конгрес?

5) Що передбачала українізація армії?

6) Що таке Вільне козацтво?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Розгортання національно-визвольного руху пригноблених народів після повалення самодержавства в Росії викликало початок Української революції.

Головним змістом діяльності Української Центральної Ради стало домагання національно-територіальної автономії України у складі демократичної федеративної Російської республіки. Курс УЦР визначався українськими політичними партіями, що становили її основу.

Державотворчий курс УЦР здобув підтримку на Українському національному конгресі та І Всеукраїнському військовому з’їзді.

Національне піднесення перших місяців революції сприяло розгортанню українізації армії.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Підготуйтеся до узагальнення знань за темою «Україна в роки Першої світової війни. Початок Української революції» (для рівня стандарту).