Історія України. 10 клас: Розробки уроків. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 7 (10)

Тема. Перша світова війна та український національний рух.

Мета: порівняти плани країн Антанти та Троїстого союзу щодо України; пояснити, яким було становище населення та ставлення політиків України до війни; схарактеризувати діяльність Головної української ради та Союзу визволення України; визначити особливості формування легіону Українських січових стрільців; пояснити зміст понять і термінів «геополітика», «репресії», «концентраційний табір», «Головна українська рада», «Союз визволення України», «легіон Українських січових стрільців»; розвивати вміння учнів робити висновки на підставі окремих фактів про характерні риси певних історичних явищ; виховувати їх у дусі патріотизму на основі особистого усвідомлення історичного досвіду.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, стінна карта «Українські землі напередодні Першої світової війни», атлас, ілюстративний та дидактичний матеріал.

Основні терміни та поняття: геополітика, репресії, концентраційний табір, Головна українська рада, Союз визволення України, легіон Українських січових стрільців.

Основні дати: 1 серпня 1914 р. — початок Першої світової війни; 1 серпня 1914 р. — заснування Головної української ради (ГУР); 14 серпня 1914 р. — заснування Союзу визволення України (СВУ); 3 вересня 1914 р. — створення легіону Українських січових стрільців.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель інформує учнів про початок вивчення теми «Україна в роки Першої світової війни. Початок Української революції», оголошує тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Запитання та завдання

1) Які держави входили до Антанти та Троїстого союзу? Якою була мета цих військово-політичних блоків?

2) Які політичні партії діяли в Наддніпрянській та Західній Україні на початку XX ст.?

3) Порівняйте погляди тогочасних українських політичних партій на майбутнє України.

III. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Україна в геополітичних планах країн Антанти та Троїстого союзу.

Випереджальне завдання

Під час розповіді вчителя складіть таблицю «Україна в планах країн Антанти та Троїстого союзу».

Держава

Плани щодо українських земель

   

Розповідь учителя

1 серпня 1914 р. розпочалася перша в історії людства світова війна. Її спричинило непримиренне протистояння держав — учасників двох військових блоків — Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Італія) та Антанти (Велика Британія, Франція, Росія). Кожна з країн прагнула досягти своїх геополітичних інтересів. Україна також посідала в них досить помітне місце внаслідок свого вигідного географічного положення, економічного та людського потенціалу.

Робота з термінами та поняттями

Геополітика — політологічна концепція, за якою зовнішня політика держав визначається географічними чинниками (місцем розташування країни, природними ресурсами, кліматом тощо). Термін «геополітика» використовується для характеристики певного впливу географічних чинників на зовнішню політику.

Німеччина, намагаючись послабити Росію, сподівалася розчленувати її на частини й оволодіти Польщею, Литвою, Прибалтикою, Білорусією та Україною. Особлива роль у цих планах відводилася українським землям, оскільки саме вони мали стати відправним пунктом для подальшого завоювання Німеччиною світового простору. Територію України верховне командування німецької армії вважало одним із головних театрів воєнних дій у війні. Прагнення ослаблення Росії в геополітичному плані спричиняло поширення серед німецьких політиків прихильного ставлення до можливої незалежності України. Останню вони вважали плацдармом для здійснення Росією зовнішньополітичної експансії на Балкани та до Передньої Азії. Унаслідок цього втрата України призведе до краху великодержавницької політики російського самодержавства. Україна також приваблювала Німеччину своїм економічним потенціалом: вона могла стати для неї постачальницею продовольства й сировини.

Робота з документом

ІЗ ТАЄМНОЇ ДОПОВІДНОЇ ЗАПИСКИ ГЕНЕРАЛЬНОГО ШТАБУ НІМЕЧЧИНИ ВІД 1 грудня 1915 р.

Кожний, хто насправді знає й розуміє географічне та економічне положення, у яких перебуває Росія, є свідомий того факту, що Велика Росія може існувати тільки через посідання багатої України. Якщо ми зуміємо змінити стан України, зробивши її незалежною державою, й утримати незалежну Україну при житті, то з певністю завдамо смертельного удару Великій Росії. Тому Україну слід уважати серцем Великої Росії. В оцінці всіх експертів це володіння Україною робить Росію великою європейською потугою. Україна, відділена від Росії, створить мур між власне Росією, Центральними державами та Балканами, закриваючи доступ до Чорного моря.

1) У чому автор документа вбачав значення володіння Україною для Росії?

2) Чому існування незалежної України відповідало інтересам Німеччини?

Австро-Угорщина здавна змагалася з Росією за гегемонію (першість) у слов’янському світі. Неодноразово звертаючи увагу на свою, із їхньої точки зору, ліберальну національно-культурну політику стосовно слов’ян, австрійські Габсбурґи сподівалися розширити власні володіння за рахунок південнослов’янських країн, а також українських земель Волині й Поділля, які перебували у складі Росії. Міністерство закордонних справ Австро-Угорщини заявляло, що оскільки головною метою її участі у війні є послаблення Росії, вона, у разі перемоги, розпочне створення не залежної від Росії Української держави.

Росія, приховуючи свої експансіоністські наміри, заявляла про прагнення захистити Сербію від агресії Австро-Угорщини. Одночасно з цим проголошувалася необхідність звільнення з-під влади Габсбурґів «єдинокровних братів-русинів» Західної України й «возз’єднання уярмленої Русі» з Росією на засадах етнографічної спільності. Завдяки наміченому оволодінню Галичиною, Буковиною й Закарпаттям російська влада планувала відсунути кордони імперії за Карпатські перевали.

2. Становище українства в Російській та Австро-Угорській імперіях на початку війни.

Розповідь учителя

Територія розселення українського народу на початку війни була поділена Російською та Австро-Угорською імперіями, що належали до ворогуючих військово-політичних блоків. Обидві держави вважали українців у складі свого населення ненадійним елементом, схильним до підтримки противника, і здійснювали стосовно них репресії.

Робота з термінами та поняттями

Репресія — захід державного примусу, покарання, у тому числі й за ідейні переконання, нерідко позасудовим шляхом.

Російська влада вже в перші дні війни стала здійснювати в Наддніпрянщині широкомасштабні акції проти українства, звинувачуючи його в «австрофільстві», «сепаратизмі» та «мазепинстві». Так, у Києві було заборонено випуск газети «Рада», популярного тижневика «Село», місячників «Українська хата» та «Літературно-науковий вісник». Редактора «Української хати» П. Бочацького було відправлено в заслання до Східного Сибіру; заарештовано М. Грушевського, який на початку війни повернувся зі Львова до Києва, і заслано спочатку до Симбірська, а потім — до Казані. Углиб імперії висилалися й інші українські громадсько-політичні діячі.

У Західній Україні австро-угорські урядовці з початком війни також розпочали дії, спрямовані проти українців. За найменшою підозрою в «русофільстві» їх заарештовували, висилали й навіть піддавали смертній карі. Тисячі українців, звинувачених у нелояльності до влади, були вислані до спеціальних концентраційних таборів углиб Австрії, де їх роками утримували в жахливих умовах без суду й слідства. Найжорстокішим уважався табір Талергоф у Штирії, де в листопаді 1914 р. перебувало 5700 українців. Його називали «українською Голгофою», оскільки тут загинуло близько 2 тис. українців. Табори існували також у Терезієнштадті, Шварці, Нижній та Верхній Австрії та інших місцях.

Робота з термінами та поняттями

Концентраційний табір — місце для ізоляції реальних або уявних противників держави, політичного режиму. Концентраційні табори створювалися також спеціальними розпорядженнями під час війни.

За далеко не повними даними, 36 тис. цивільних українців, у тому числі старих і жінок, було розстріляно й повішено, та стільки ж українських в’язнів загинуло в австрійських концентраційних таборах у роки війни.

3. Ставлення політиків Наддніпрянської України до війни. Заснування та діяльність Союзу визволення України.

Робота з підручником

Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал підручника, визначаючи особливості ставлення політиків Наддніпрянської України до війни, заснування та діяльності Союзу визволення України. Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.

Додаткова інформація

На початку Першої світової війни російська влада в Наддніпрянській Україні, як і в інших регіонах імперії, розгорнула широку пропагандистську кампанію. Війну оголосили «оборонною», оскільки вона ведеться для захисту «вітчизни» від «прусських варварів», а також для захисту братів-слов’ян. Ця пропаганда мала позитивні результати. На початку війни значна частина міського населення й селянства Наддніпрянщини підтримували урядову політику, не усвідомлюючи, що на їхні плечі ляже весь тягар війни.

Загальноросійські партії чорносотенців, октябристів, кадетів і права частина соціал-демократів та есерів у цілому підтримували офіційний урядовий курс. Ліва частина соціал-демократів (більшовики, очолювані В. Леніним) виступали за поразку Росії у війні, оскільки це мало наблизити революцію й повалення царизму.

Серед громадсько-політичних діячів Наддніпрянщини у ставленні до війни сформувалося три основні орієнтації — поміркована, нейтральна та радикальна. Представники першої займали проурядову позицію. 10 серпня 1914 р. в Києві галицькі й буковинські емігранти-москвофіли та їх прибічники заснували «Карпато-русский освободительный комитет». У зверненні до «багатостраждального руського народу Галичини» він закликав зустрічати російську армію, що «несе тобі православну віру твоїх предків, несе тобі волю й свободу руської людини на своїй родній руській землі», як визволителів. Офіцерів російської армії комітет забезпечив пропагандистсько-інформаційною брошурою про «етнографічний і культурно-політичний стан Галичини у зв’язку з національно-громадськими настроями».

Товариство українських поступовців стосовно війни спочатку посіло помірковану позицію, визначену в декларації «Війна та українці», підписаній С. Петлюрою. У ній запевнялося, що українці «виконають свій обов’язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця», і тому мають право, як й інші народи імперії, на надання їм «відповідних прав». Розгортання війни спричинило зміни в поглядах ТУП: від заяв на підтримку війни воно перейшло на нейтральні позиції, а від 1916 р. виступило проти війни та підтримки будь-якої з воюючих сторін. У декларації «Наша позиція» вони заявили, що боролися й боротимуться за «демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів, за цілковите забезпечення культурно-національних цінностей».

У відповідь на антиукраїнську політику російської влади частина радикально налаштованих українських політиків емігрувала з Росії до Австро-Угорщини, до Львова.

14 серпня 1914 р. у Львові українські політичні емігранти-наддніпрянці створили Союз визволення України (СВУ) — самостійницьку українську політичну організацію. Його засновниками стали члени УСДРП (Д. Донцов, В. Дорошенко, Л. Цегельський), УСДС (О. Скоропис-Йолтуховський), українських есерів (Ю. Бачинський), інших партій та організацій. Першим головою СВУ став Д. Донцов. СВУ опублікував відозву «До українського народу в Росії» та звернення «До громадської думки Європи», а програму діяльності виклав у «Платформі Союзу». У ній було проголошено, що реалізацію своїх національних прав українці повинні пов’язувати з поразкою Росії у війні. Союз виступав за відокремлення України від Росії та створення на її землях конституційної монархії під протекторатом Австрії. СВУ вважав себе представником інтересів України перед Австро-Угорщиною, Німеччиною та іншими європейськими державами, мав своїх повноважних представників у Берліні, Софії, Стамбулі, Римі, Стокгольмі та Осло. Прагнучи сформувати коаліцію з противників Росії, представники Союзу вели відкриті або таємні переговори з офіційними державними урядовцями різних країн та російськими політичними емігрантами.

На гроші, надані урядами Німеччини та Австро-Угорщини, СВУ, що перебрався зі Львова до Відня, а потім до Берліна, розгорнув велику агітаційно-пропагандистську роботу. Його діячі виступали з доповідями в Австро-Угорщині, Німеччині, Болгарії, друкували статті. Велику роботу СВУ розгорнув у таборах для військовополонених серед солдатів-українців, мобілізованих до російської армії. Одним із важливих здобутків Союзу стало видання десятків науково-популярних брошур із минулого та сучасного України українською, німецькою, болгарською, турецькою, румунською, чеською, хорватською, італійською та шведською мовами. Було видано «Кобзар» Т. Шевченка, праці М. Костомарова, В. Антоновича, Ф. Вовка, твори письменника Б. Лепкого та ін. Надруковано також кілька праць М. Грушевського, хоча сам він до діяльності СВУ ставився неприхильно.

Фінансова допомога, яка надавалася Німеччиною й Австро-Угорщиною, зараховувалася як державшій борг майбутньої самостійної України. У червні 1918 р. СВУ припинив свою діяльність.

4. Український рух на західноукраїнських землях.

Розповідь учителя

Із початком війни в суспільно-політичному житті Австро-Угорщини відбулися суттєві зміни. Міжпартійна боротьба, гострі національно-політичні дискусії та болючі національні образи відійшли на другий план в умовах емоційного піднесення, викликаного війною. Лідери українського руху вважали, що для реалізації національних вимог свого населення в цих умовах необхідно виявляти максимальну лояльність і вірнопідданість австрійській владі та імператору. Уже в перші дні війни українські політичні рухи Галичини та Буковини поспішили визначитися, на чиєму вони боці.

1 серпня 1914 р. у Львові було засновано Головну українську раду (ГУР), до якої увійшли представники українських партій: Національно-демократичної, Радикальної та Соціал-демократичної. Головою Ради обрали голову УНДП та Української парламентської репрезентації К. Левицького. ГУР мала взяти на себе функції єдиного представницького органу українців. 3 серпня Рада оприлюднила звернення, у якому окреслила власну позицію у війні.

Робота з документом

ЗІ ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ ВІД 3 серпня 1914 р.

Історичний ворог України не може спокійно дивитися, що не вся Україна в його руках, що не весь український народ стогне поневолений під його пануванням, що існує частина української землі, де український народ... може жити своїм національним життям...

Перемога Росії мала би принести українському народові Австро-Угорської монархії те саме ярмо, у якім стогне 30 мільйонів українського народу в Російській імперії. Теперішня хвиля кличе український народ стати однодушно проти царської імперії, при тій державі, у якій українське національне життя найшло свободу розвитку. Перевага Австро-Угорської монархії буде нашою перемогою. І чим більше буде поразка Росії, тим швидше виб’є година визволення України.

1) Як ГУР ставилася до перебування українців під австро-угорською та російською владою?

2) Яку позицію, на думку авторів документа, повинні зайняти українці у війні?

3 серпня 1914 р. «Союз українських парламентарних і соймових послів з Буковини» також оприлюднив свій маніфест «До українського народу на Буковині», де заявив, що «спільно з усіма народами сеї гарної держави ми радо принесемо всяку жертву за нашого цісаря, за славну Габсбурзьку монархію».

Свою проавстрійську позицію на початку війни заявила в Галичині греко-католицька церква. Митрополит А. Шептицький і кероване ним духівництво, які були для галицьких українців безперечними авторитетами в церковному й суспільно-політичному житті, дотримувалися чіткої австрофільської та антиросійської політики. Митрополит закликав українців, звертаючись до них: «Ми з Божої волі злучені з Австрійською державою... Коли військо нашого цісаря побідить — чекає нас краща і ліпша будучність. До крові будьмо вірні цісарю».

5 травня 1915 р. у Відні Головна українська рада реорганізувалася в Загальну українську раду (ЗУР). До неї увійшли 34 делегати від українських політичних партій Галичини й Буковини, а також представники СВУ. Очолив ЗУР К. Левицький. Своєю метою Рада проголосила боротьбу за побудову самостійної Української держави на території підросійської Наддніпрянської України та запровадження територіально-національної автономії на українських землях у складі Австро-Угорщини. Завдяки наполяганням ЗУР німецька та австро-угорська влада дозволила організувати окремі табори для військовополонених українців. У них створювалися бібліотеки, школи, церкви, що мали сприяти вихованню в українців національної самосвідомості й ненависті до Російської імперії, яка була поневолювачем їх Батьківщини.

ЗУР склала свої повноваження на початку листопада 1916 р., коли австро-угорська й німецька влада заявили про створення самостійного Польського королівства з польських земель, відвойованих Німеччиною в Російської імперії. Після цього провідну роль в українському русі стало відігравати Українське парламентарне представництво в австрійському рейхстазі, очолюване Ю. Романчуком.

5. Створення українських добровольчих військових формувань.

Розповідь учителя

Західноукраїнські політики розуміли, що заяви про підтримку дій австрійського уряду у війні мають супроводжуватися реальними заходами. Разом із цим, усвідомлюючи, що війна змінить геополітичну ситуацію в Європі, вони намагалися використати її для реалізації своїх планів.

На початку серпня 1914 р. Головна українська рада заявила про необхідність формувати полки українських добровольців у складі австрійської армії під назвою Українські січові стрільці (УСС). На думку керівників ради, цей захід мав усунути недовіру австрійської влади до українців та проросійські настрої в частини українського населення краю.

Заклики ГУР здобули підтримку серед українців Галичини. За твердженнями сучасників, протягом двох-трьох тижнів серпня 1914 р. повітові збірні пункти відвідало щонайменше 28—30 тис. добровольців для запису в український легіон. Однак віденський уряд і командування австро-угорської армії сприйняли цю ініціативу із тривогою. Із політичної точки зору існування легіону було бажане, але відшукати вільні кошти для озброєння й обмундирування такої кількості вояків ставало важким завданням для австрійців. Певне занепокоєння також викликали заяви, що легіонери йдуть «виборювати незалежну Україну, а не боронити Австрію». Проте розвиток подій і надзвичайна активність українців змушували австрійських урядовців діяти. У Відні було прийняте рішення створити лише один полк УСС кількістю до 5 тис. солдатів. Комендантом легіону УСС за згодою ГУР призначили директора української приватної гімназії в Рогатині поручника М. Галущинського.

Тим часом російська армія розгорнула швидкий наступ на Львів. Формування легіону було перенесено до Стрия. До міста, де зібралися близько 6 тис. українських добровольців, прибула Начальна команда австро-угорської армії. Вона наказала українцям скласти воєнну присягу на вірність імператору та державі, усвідомлюючи, що це допоможе переконатися в їхній лояльності. Частина добровольців виступила проти цього. Вони вимагали виключити з тексту присяги слова про вірність імператору та додати заклик боротися за волю України. 3 вересня 1914 р. на привокзальній площі за наказом начальника Начальної команди армії до прийняття присяги було допущено 2 тис. добровольців, а решті запропонували повертатися додому.

Цей день став датою виникнення легіону Українських січових стрільців. Проте віденський уряд ставився до українських добровольців з обережністю й недовірою. їх перш за все збиралися використовувати як диверсантів, розвідників і перекладачів. Саме тому Генштаб австро-угорської армії не створив із легіону УСС суцільне військове з’єднання, а поділив його на десять окремих загонів-сотень по 220 солдатів у кожному. Через день після прийняття присяги січовики прибули ешелонами до Мукачева на Закарпатті та приєдналися до австрійської групи військ.

На Буковині в листопаді 1914 р. один із лідерів українського руху, депутат рейхстагу М. Василько, скориставшись досвідом галицьких українців, також організував добровольчий гуцульсько-буковинський легіон. На відміну від УСС, його формування відбувалося під повним контролем австрійської адміністрації. Загальна кількість гуцульсько-буковинського легіону становила спочатку 1,5 тис. осіб, а згодом — 2,5 тис. осіб. На думку діячів українського руху Буковини, «українські гуцульські стрільці» стали «живим доказом лояльності буковинських українців» до австрійської влади. Селянам, яких записували до легіону, обіцяли, що вони захищатимуть лише власні села, а інакше їх відправлять ополченцями до Угорщини. Тому його формування не супроводжувалося таким національним піднесенням у краї, як серед українців Галичини. Фактично створений нашвидкуруч легіон більше нагадував партизанські групи, міжармійський підрозділ. Рік по тому, не відігравши важливої роли в подіях війни, австрійська влада ліквідувала український легіон на Буковині.

IV. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

Бесіда за запитаннями

1) Що таке геополітика?

2) Яка українська політична організація своє ставлення до війни визначила в декларації «Війна та українці»?

3) Коли утворився Союз визволення України?

4) Хто очолив Головну українську раду?

5) Коли виникла Загальна українська рада?

6) Хто був першим комендантом легіону УСС?

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

Геополітичні плани держав — головних учасниць Першої світової війни стосовно України мати багато відмінного, але були спільними в тому, що жодна з них не цікавилася прагненнями самих українців.

В умовах початку війни, посилення воєнного психозу, коли держави вступили у збройне протистояння, українські політичні діячі виробили власну позицію до війни. Історичною заслугою Союзу визволення України було те, що він став першою українською організацією, яка проголосила своєю метою створення самостійної Української держави.

У складі австро-угорської армії в роки війни були сформовані добровільні українські підрозділи в Галичині та на Буковині.

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2) Повторіть за курсом всесвітньої історії матеріал про перебіг воєнних дій на Західному та Східному фронтах у 1914—1915 рр.