Усі уроки до курсу «Правознавство. Практичний курс». 9 клас

СЛОВНИК ЮРИДИЧНИХ ТЕРМІНІВ

А

Адвокат — юрист, призначення якого полягає в наданні у випадках і в порядку, передбачених законодавством, юридичної допомоги громадянам та організаціям та представленні захисту в суді.

Адміністративна відповідальність — застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності відповідно до КпАП.

Адміністративне затримання — примусове короткочасне обмеження особистої свободи осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, з метою запобігання шкідливим наслідкам, забезпечення дальшої відповідальності правопорушника.

Адміністративне право — це галузь права (сукупність правових норм), яка з метою реалізації завдань і функцій держави регулює суспільні відносини управлінського характеру, які формуються у сфері виконавчої і розпорядчої діяльності органів виконавчої влади, внутрішньоорганізаційної діяльності інших державних органів, а також в процесі здійснення громадськими організаціями, їх органами зовнішніх юридично владних повноважень.

Адміністративне правопорушення — протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний або громадський порядок, власність, права і свободи громадян, встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КАП).

Адміністративні стягнення — захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративний проступок, а також попередження вчинення нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Арешт (взяття під варту) — запобіжний захід, що застосовується у справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від одного до шести місяців (ст. 60 КК).

Б

Батьківські права та обов’язки — особисті і майнові права та обов’язки, що їх закон надає батькам (батькові й матері) для забезпечення належного виховання і матеріального утримання дітей, а також захисту їхніх прав та інтересів.

Бездіяльність — злочинна, суспільнонебезпечна, усвідомлена, вольова, пасивна поведінка особи, тобто невиконання особою покладеного на неї обов’язку діяти певним чином під загрозою кримінальної відповідальності.

Безпосередня демократія — сукупність форм прямого волевиявлення громадян у питаннях державного і суспільного життя; безпосереднє здійснення волі громадян в окремих галузях управління державою і суспільством.

В

Відповідальність неповнолітніх — встановлена законодавством України юридична відповідальність молодих людей, які не досягли 18 років, за вчинені ними правопорушення.

Виконавець — (у кримінальному праві) — особа, що безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин; (у споживчому праві) — підприємство чи людина, які виконують роботи або надають послуги.

Вибори — визначений Конституцією України спосіб формування представницьких органів законодавчої влади та органів самоврядування.

Виконавча влада — одна з гілок державної влади, якій делеговано сукупність повноважень з управління державними справами (контрольні, розпорядчі тощо) і на яку покладається функція виконання законів, що приймаються законодавчою владою.

Вина — психічне ставлення об’єкта права до здійснюваних ним діянь чи бездіяльності та їх наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Виробники — фізичні особи, підприємства чи організації, які виробляють товари для реалізації.

Вирок — рішення, винесене судом у результаті судового розгляду кримінальної справи, яке встановлює винність чи невинність підсудного, міру покарання винному, а також інші правові наслідки винності чи невинності підсудного.

Власність — історично зумовлена суспільна форма володіння матеріальними та нематеріальними благами, яка виражає суспільні та виробничі взаємовідносини між людьми в процесі суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання.

Власник — громадянин або юридична особа, якій належить право володіння, користування й розпорядження майном у межах, визначених законом.

Володіння — фактичне, законне перебування майна у конкретної фізичної або юридичної особи.

Г

Галузі права — система юридичних норм, що регулюють певну сферу суспільних відносин специфічним методом правового регулювання.

Гіпотеза — складова частина норми права, що визначає умови, за наявності яких суб’єкти права повинні здійснювати свої права та обов’язки, визначені в диспозиції цієї норми.

Громадські організації — добровільні об’єднання людей, утворені для досягнення їхніх особистих або громадських цілей, які діють на засадах самофінансування, самоврядування і самоокупності.

Громадянство — необмежений у просторі й часі правовий зв’язок особи з конкретною державою, який зумовлює поширення на особу всіх конституційних прав та обов’язків

Громадянин — особа, яка перебуває в юридичному взаємозв’язку з певною державою.

Громадянство України — постійні правові взаємовідношення особи та Української держави, які знаходять свій вияв у їхніх взаємних правах та обов’язках.

Д

Демократія — організація та функціонування державної влади на засадах визнання джерелом державної влади народу, забезпечення прав громадян, участі народу в управлінні державою.

Державна мова — визнана Конституцією або законом офіційна мова держави, обов’язкова для використання в законодавстві, офіційному діловодстві, судочинстві, навчанні тощо.

Державна символіка — засіб ідентифікації суверенної держави і суб’єкта влади в системі внутрішніх і міжнародних правових відносин. Державна символіка являє собою сукупність конституційно закріплених, законних, образних чи музичних символів, що юридично уособлюють державу.

Державна форма власності — одназформвласності, суб’єктами-розпорядниками якої є органи державної влади країни та її суб’єктів.

Державна служба зайнятості — уповноважений орган, створений для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки та перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян.

Дієздатність — закріплена законом здатність суб’єктів права (людей, їхніх об’єднань або спільнот) дотримуватися своїми діями своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.

Дитина — людина, яка не досягла дорослого віку (18 років).

Диспозиція — складова частина норми права, що визначає власне правила поведінки, згідно з якими дозволяється, забороняється, рекомендується проведення певних дій.

Договір — угода двох або більше сторін, що базується на рівності сторін.

Договір дарування — безоплатна передача однією стороною (дарувальником) іншій стороні (обдарованому) з її згоди майна у власність (ст. 717 ЦК).

Договір купівлі-продажу — договір, за яким одна сторона (продавець) зобов’язується передати майно (річ, товар) у власність іншій стороні (покупцеві), яка має прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (гл. 54 ЦК).

Договір найму (оренди) — цивільний договір, за яким наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Договір позики — цивільний договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає іншій стороні (позичальникові) у власність або оперативне управління гроші або речі, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду якості (ст. 827 ЦК).

Досудове (попереднє) слідство — основна форма попереднього розслідування, яка являє собою врегульовану нормами кримінально-процесуального закону діяльність слідчого. Досудове слідство пов’язане зі збиранням, перевіркою та оцінкою доказів з метою всебічного, повного та об’єктивного встановлення обставин злочину, винності конкретних осіб у скоєнні злочину та інших обставин, які мають значення для якісного вирішення кримінальної справи.

Е, Є

Економічні права — група прав, що стосуються людини, як учасника господарського життя.

Єдине громадянство — встановлений Конституцією країни єдиний правовий статус наявності у громадянина держави виключно одного громадянства.

З

Закон — правовий акт вищого представницького органу державної законодавчої влади або самого народу, що регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення, втілює основні права людини та інші загальнолюдські цінності і має найвищу юридичну силу щодо інших нормативно-правових актів.

Законодавча влада — складова частина владних структур України, основною функцією якої є законотворчість та організація контролю за дотриманням чинного законодавства усіма структурами держави, об’єднаннями громадян та громадянами.

Заповіт — розпорядження громадянина на випадок смерті про належне йому майно (у т. ч. гроші, цінні папери), зроблене у встановленій законом формі.

Заробітна плата — винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Затримання — у кримінальному процесі короткочасна міра примусу, що застосовується до особи, яка підозрюється у скоєнні злочину, з метою з’ясування її причетності до злочину і вирішення питання про застосування до нього запобіжного заходу — взяття під варту.

Захисник — особа, яка обстоює на суді інтереси обвинуваченого.

Звичай — правило поведінки людей, що склалося в процесі їх співжиття внаслідок тривалого його застосуванння.

Злочин — передбачений кримінальним законом суспільно небезпечний вчинок, що посягає на суспільні відносини, які охороняються законом (ст. 11 КК).

І

Іноземці — особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України.

Інтелектуальна власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

К

Кодекс — єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано норми, що належать до певної галузі (інституту) права чи законодавства.

Колективний договір — двостороння угода, що укладається профспілковим комітетом за уповноваженням трудового колективу з власником або уповноваженим ним органом.

Конституція (лат. Constitution — установлення, устрій, порядок). Основне сучасне значення цього слова — основний державний документ (закон), який визначає державний устрій, порядок і принципи функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу систему, права й обов’язки держави, суспільства та громадян, на який, як правило, спираються інші закони держави.

Конституція України — Основний Закон України, що визначає її державний та суспільний лад, правову систему, проголошує і закріплює основні права та обов’язки громадян, окреслює компетенції і повноваження законодавчої, виконавчої та судової влади, конституційні права та свободи.

Конституційні обов’язки — це різновид юридичних зобов’язань, продиктована законодавством міра необхідного, обов’язкового поводження людини. Конституційні обов’язки визначають обов’язкове (бажане) для всіх громадян і суспільства поводження людини і громадянина в державно-правовій і соціальній сферах, зміст яких зафіксовано в конституції.

Крайня необхідність — дія, що хоч і підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена у стані, коли інші дії були неможливими, для усунення небезпеки інтересам держави, громадським інтересам, особі чи правам людини (ст. 39 КК).

Кримінальна відповідальність — вид юридичної відповідальності, основним змістом якої є покладання на винного примусового обов’язку зазнати у встановленому законом порядку державного осуду його особи, а також у випадку призначення понести передбачене кримінальним законом покарання.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх — підрозділ міліції, до обов’язків якого входить запобігання правопорушенням серед неповнолітніх, припинення й розкриття злочинів, скоєних неповнолітніми, розшук неповнолітніх, які залишили сім’ї та ін.

Кримінальне право — система встановлених Верховною Радою України норм, які визначають підстави і принципи кримінальної відповідальності, а також встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинять.

Кримінальне покарання — засіб державного примусу, що застосовується судом із винесенням вироку щодо особи, яка вчинила злочин.

Культурні права — група прав, що містять право на навчання та участь у культурному житті.

М

Майнові відносини — певне коло суспільних відносин з приводу матеріальних благ.

Майнові права — цивільні права , об’єктом яких є майнові блага: право власності, права, що випливають із зобов’язань, майно і права авторів і винахідників, права на спадкоємство.

Міліція — державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров’я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Мораль — система загальних правил поведінки людини (соціальних норм), заснованих на критеріях добра і зла, порядності і непорядності, справедливості і несправедливості.

Н

Недієздатність — нездатність суб’єкта права внаслідок малого віку, душевної хвороби чи недоумства здійснювати своїми діями суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Необхідна оборона — дія, що хоча й підпадає під ознаки злочину, але вчинена у стані, коли уникнути її було неможливо (під час захисту інтересів держави, громадських інтересів, особи чи прав того, хто обороняється, або іншої людини від суспільно небезпечного посягання) уникнути заподіяння шкоди особі, що посягає на вищезазначені об’єкти, якщо при цьому не було допущено перевищення межі необхідної оборони (ст. 36 КК).

Неповнолітні — особи, які не досягли віку, з якого закон визнає їх повністю дієздатними (18 років).

Неправомірна поведінка — вчинки (діяння), які суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Норми права — формально обов’язкове правило фізичної поведінки, яке має загальний характер, встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною і примусовою діяльністю.

Нормативно-правовий акт — письмовий документ правотворчого органу, який містить юридичні норми.

Нотаріус — посадова особа, на яку покладено обов’язок посвідчувати безперечні права й факти, що мають юридичне значення, а також виконувати інші нотаріальні дії з метою надання цим правам і фактам юридичної вірогідності.

О

Обвинувачений — особа, стосовно якої є достатньо доказів, що вказують на скоєння нею злочину (ст. 131 КПК).

Об’єднання громадян — добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для соціальної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Обов’язок (юридичний) — передбачені правом міра й вид необхідної поведінки суб’єкта.

Об’єкт злочину — суспільні відносини, проти яких спрямовано злочин.

Об’єкт правовідносин — певне особисте або соціальне благо, для здобуття й використання якого встановлюються взаємні юридичні права та обов’язки суб’єктів.

Опіка — правова форма захисту особистих майнових і немайнових інтересів неповнолітніх, які не досягли 14 років.

Освіта — основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави.

Особа — людина як суб’єкт, що має індивідуальні інтелектуальні та інші ознаки й усвідомлює себе членом спільноти таких же суб’єктів.

Особисті немайнові відносини — в цивільному праві відносини, пов’язані з майновими (наприклад, права автора на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо) та відносини, не пов’язані з майновими (приміром, право особи на честь, гідність, ім’я, листування тощо).

Особисті немайнові обов’язки подружжя — врегульовані нормами сімейного права відносини з приводу особистих немайнових благ та інтересів осіб, що перебувають у шлюбі.

Особисті немайнові права — цивільні права особи, об’єктом яких є блага, що позбавлені майнового змісту, проте нерозривно пов’язані з суб’єктом права, визнані державою та потребують правової охорони (ім’я, авторське ім’я, честь і гідність, життя і здоров’я, тілесна недоторканість тощо).

Особисті (громадянські) права — група прав, що стосуються охорони приватного життя особистості, її свободи, безпеки і власності.

П

Підзаконні акти — нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону й на його виконання.

Підозрюваний — особа, затримана за підозрою у скоєнні злочину; особа, стосовно якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.

Підприємницька діяльність — самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик діяльність суб’єкта з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Підсудний — особа, яка була притягнута до участі у справі як обвинувачена після віддання її до суду.

Піклування — правова форма захисту особистих і майнових прав та інтересів неповнолітніх віком від 14 до 18 років.

Позов — звернення зацікавленої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору і захист суб’єктивних прав.

Покарання — міра державного примусу, що застосовується тільки судовими органами до осіб, які скоїли злочин. Виражається у позбавленні певних, належних цій особі, благ.

Політичні права — група прав, що ними користується людина, як учасник громадського життя і які пов’язані з участю громадян у виконанні та контролюванні влади.

Права людини — певні можливості, які необхідні для існування та розвитку людини в конкретних історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем (економічним, духовним, соціальним) розвитку людства і мають бути законними й рівними для всіх людей.

Правило — певне положення, в якому відображено взірець діяльності або поведінки людини.

Право — (об’єктивне юридичне) — система загальнообов’язкових правил фізичної поведінки — соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю певної частини соціально неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин відповідно до цієї волі та забезпечуються державою.

Право власності — система правових відносин, які закріплюють та охороняють належність матеріальних та духовних (інтелектуальних) благ певним особам чи колективам, передбачають обсяг і зміст прав власника по відношенню до належного майна або іншого блага, способи і межі здійснення цих прав.

Право володіння майном — фактичне володіння річчю, що створює для власника можливість безпосереднього впливу на неї.

Право розпорядження майном — сукупність правових норм, за допомогою яких закріплюється можливість визначити юридичну чи фактичну долю речі (майна).

Правові відносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями суб’єктивних прав та обов’язків.

Правомірна поведінка — вчинки (діяння), які не суперечать приписам правових норм або основним принципам права певної держави.

Правопорушення — протиправне, винне діяння делікатоздатного суб’єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним.

Правовий статус особи — сукупність закріплених у законах та інших правових актах прав, свобод та обов’язків особи, а також гарантій, які забезпечують їх повне і безперешкодне здійснення, захист та поновлення.

Правовий статус громадянина — правове положення в суспільстві людини, що володіє громадянством даної держави.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства — правове становище в суспільстві людини, що не є громадянином даної держави або є особою без громадянства.

Правоохоронні органи — система державних та уповноважених державою громадських формувань, основною функцією яких є боротьба зі злочинністю та іншими правопорушеннями.

Представницька демократія — демократія, в якій право приймати рішення громада реалізує через обраних нею представників, які повинні відстоювати інтереси тих, хто їх обрав.

Презумпція невинуватості — правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у скоєнні злочину, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законодавством і встановленому вироком суду, що набрав чинної сили.

Приватна власність — форма власності, за якої засоби виробництва, продукти праці, інші предмети належать окремим приватним особам або їхнім групам.

Пряма (безпосередня) демократія — спосіб здійснення влади через безпосереднє волевиявлення народу, певної соціальної групи.

Р

Рівноправність — юридичний, зокрема конституційний, порядок, за якого всі однойменні суб’єкти права, насамперед громадяни, мають рівні юридичні права, незважаючи на вік, стать, расову приналежність, національність, політичні або релігійні переконання, соціальний, майновий стан і т. ін.

Робітник — дієздатна фізична особа, що досягла 16 років і працює за наймом.

Роботодавець — окремий підприємець або уповноважені ним особи, адміністрація підприємства, що надає роботу найманим робітникам.

Робочий час — термін, протягом якого працівники відповідно до правил внутрішнього розпорядку зобов’язані виконувати трудові обов’язки, передбачені трудовим договором.

С

Самоврядування — система організації населення областей та районів для здійснення певних функцій самостійного управління територіями у межах, визначених загальнодержавним законодавством.

Свідок — кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 68 КПК).

Свободи людини — закріплена в конституції чи іншому законодавчому акті можливість певної поведінки людини (наприклад, свобода слова, свобода віросповідання) і т. ін.).

Сім’я — первинна клітинка громадянського суспільства, в якій реалізується дітородна, виховна та інші функції суспільного життя; союз людей, заснований на добровільному й рівноправному шлюбі.

Сімейне право — галузь права, норми якої регулюють особисті і майнові відносини, що випливають зі шлюбу та належності до сім’ї.

Скарга — звернення в усній чи письмовій формі до офіційного органу чи службової особи з приводу порушень інтересів громадян, що охороняються законом.

Слідчий — посадова особа органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, призначена у встановленому законом порядку і наділена функцією провадження попереднього розслідування (ст. 32 КПК).

Склад злочину — сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об’єктивних і суб’єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

Соціальні права — група прав, що зобовязують державу до забезпечення умов гідного рівня життя, охорони здоров’я і соціального забезпечення.

Спадкування — перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкодавець — померла особа, що передала майно у спадок спадкоємцеві, тобто людині, що отримує спадок та всі права та обов’язки, пов’язані з цим майном.

Спадкоємець — особа, визначена законом або розпорядженням заповідача (у заповіті) набувачем майна спадкодавця в разі його смерті або оголошення померлим.

Співбесіда — детальне особисте знайомство керівництва підприємства з особою, що має намір працевлаштуватись. Вона може бути попередньою (з начальником відділу кадрів або менеджером з персоналу) і вирішальною (з керівником відділу, в якому ви будете працювати, чи з керівником підприємства).

Споживач — людина (фізична особа), яка купує, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб.

Стягнення — примусовий захід, міра відповідальності, яка застосовується, як правило, за вчинення правопорушення.

Суд — державний орган, що має повноваження здійснювати правосуддя (захищати права і свободи людини і громадянина; визнавати особу винною, призначати за провину міру покарання тощо).

Судове слідство — у кримінальному процесі основна частина судового розгляду, в якій суд за участі підсудного, прокурора, захисника, потерпілого тощо досліджує докази, зібрані під час досудового розслідування й надані суду учасниками судового розгляду або зібрані самим судом.

Суддя — посадова особа, обрана у встановленому законом порядку до складу судового органу, (ст. 32 КПК).

Судова влада — одна з трьох гілок влади в демократичній державі, основною задачею якої є здійснення правосуддя.

Судова процедура — встановлений законом порядок, відповідно до якого у процесі судочинстві послідовно здійснюються певні дії, обговорюються та вирішуються судові справи.

Т

Територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об’єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Трудове право — галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникли у зв’язку з використанням найманої праці громадян, державних, колективних, кооперативних та громадських організацій.

Трудові відносини — врегульовані законодавством, а також колективними трудовими договорами відносини, що виникають у зв’язку з трудовим процесом у суспільному виробництві.

Трудовий договір — угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, відповідно до якої працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, підпорядковуватися внутрішньому трудовому розпорядку, власник зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором та угодою сторін.

У

Усиновлення — прийняття всиновлювачем до своєї сім’ї особи на правах дочки або сина, встановлене на підставі рішення суду.

Усиновлювачі — повнолітня дієздатна особа, що старша, ніж всиновлена дитина, не менш ніж на 15 років, подружжя або, за рішенням суду, особи, що проживають сім’єю, які приймають до своєї сім’ї особу на правах дочки або сина.

Ф

Фізична особа — окрема людина, яка є суб’єктом права.

Ц

Цивільно-правова угода — волевиявлення двох і більше сторін, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення взаємних цивільних прав і обов’язків.

Цивільне право — галузь права, норми якої регулюють майнові і пов’язані з ними немайнові особисті відносини

Ш

Шлюб — добровільний, рівноправний, укладений у порядку, встановленому законом, союз жінки і чоловіка, спрямований на створення сім’ї.

Ю

Юридична відповідальність — закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою юридичний обов’язок правопорушника зазнати примусового позбавлення певних цінностей, що йому належали.

Юрист — спеціаліст з юридичних (правових) питань, у галузі юридичних (правових) наук.

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст