Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОКИ 12-13

Людина і суспільство. Людина і людство

Мета: ознайомитись із тлумаченнями понять «людина», «людство»; з’ясувати сутність людини в різних вимірах; розвивати вміння самостійно мислити; виховувати активну життєву позицію.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: бесіда з елементами дискусії.

Епіграфи:

• Людство не може зупинитися. Воно взяло надто великий розгін, рух для нього — це найвищий закон життя. П. Загребельний

• Найвищим моральним законом для людини є любов до людства. Р. Фергюссон

• Людина є таємницею. Її треба розгадати, і якщо будеш її розгадувати все життя, не кажи, що згаяв час; я займаюся цією таємницею, бо ж хочу бути людиною. Ф. Достоєвський

• Люди — господарі своєї долі. В. Шекспір

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Робота з епіграфом

Поміркувати над словами епіграфів та висловити свою думку з приводу цих афоризмів.

Учитель формулює тему і мету уроку.

III. Актуалізація опорних знань

Бесіда

1. Чи може людина змінити хід історичних подій? Наведіть приклади.

2. Яка роль соціальних явищ і процесів у формуванні людини?

IV. Вивчення нового матеріалу

• Поняття «людство»

Людство — усі люди загалом, людська спільнота, сукупність людей (осіб виду людина розумна).

Із погляду семантики, слово «людство» унікальне, оскільки має на увазі не тільки фізичну безліч індивідів, але й постійний і осмислений обмін інформацією між ними, а також вмістилище власного «Я» серед подібних до себе. Тому аналогічні позначення для інших біологічних видів («мавп’яцтво») здаються безглуздими, такими, що не існують. Результат діяльності людства зазвичай називають культурою.

Із найдавніших часів люди виділяли у світі дві важлива складники — людей, тобто спільноту, частиною якої вони є (наприклад, у слов’ян — рід) і світ навколишній, той, що оточує цю спільноту, є середовищем її життя — природу (від слов’янського «те, що знаходиться при роді, біля роду»). У подальшому саме цей поділ ліг в основу поділу наук (знань про світ) на суспільні (гуманітарні — людські науки, науки про людство) і природничі. Поява і розвиток науки в сучасному вигляді, зокрема суспільних наук, датується епохою Відродження в Європі. Саме з тих часів походить назва «гуманітарні науки» (humanities), від латинського кореня «human» («homin»), який означає «людина».

На сьогодні людей і людство вивчає велика кількість суспільних наук. Серед них — історія, соціологія, антропологія, економіка, лінгвістика, культурологія та багато інших. Людина та її місце в загальному бутті є також важливим питанням філософії. Водночас не можна забувати і про те, що кожна людина (а отже і людство) є частиною світу, що дозволяє її вивчати за допомогою таких наук, як фізика (будова тіла, людське тіло як механічна, теплова чи інша фізична система), хімія (обмінні процеси), біологія (людина як жива істота).

Людство можна також уявити як усіх людей Земної кулі, що перебувають на життєвому етапі від народження з материнської утроби до смерті; як об’єднання осіб, що жили в певну історичну епоху; як сукупну кількість індивідів, осіб, громадян, що живуть на Землі в якийсь момент. Також людство поділяється на раси, народи (або етноси), соціальні і культурні групи.

Зі звичайного виду тропічної екосистеми людство перетворилося на геологічну силу планетарного масштабу, що впливає на всі шари Землі і навіть космос.

Сьогодні людство постає в чотирьох формах:

  • 1) людської особи;
  • 2) етносу;
  • 3) нації;
  • 4) усіх мешканців планети, що об’єднані у велику об’єктивну цілісність.

Етнос, як уже зазначалося, є природною формою існування. Етноси відіграють подвійну роль: з одного боку, вони поділяють нації і людство на осіб (українець, поляк, американець, француз, але й американець українського походження, француз польського походження, українець польського походження тощо), а з другого — об’єднують усіх осіб одного походження в етнічні спільноти із загальними і специфічними цінностями й інтересами, що, у свою чергу, знову розділяє людство. І будувати етнонаціональну політику без урахування цих реалій, особливо після перетворення етносів на суб’єктів історичного процесу та політичних акторів просто неможливо.

• Поняття «людина»

Людина — особлива розумна істота, що має принципові відмінності від усіх інших живих істот.

Предметом філософії людина постає в такій філософській дисципліні, як філософська антропологія, яка вивчає людину, її специфіку порівняно з іншими живими істотами, її місце в універсумі (світі), особливості її існування і світосприйняття. На відміну від культурної антропології, яка вивчає спосіб життя і свідомість людей конкретних культур, філософська антропологія фіксує свою увагу на основних рисах людини як роду. Водночас вона вивчає людину як індивідуальність, як суб’єкта унікальних переживань (екзистенціальні проблеми).

Філософська антропологія прагне розв’язати цілу низку проблем щодо людини. Спробуймо і ми знайти відповіді на ці запитання.

  • 1. Яким є становище людини у світі, яке місце посідає вона в ієрархії речей і істот? Чи є людина випадковим ексцесом бездуховної природи, чи вона причетна до вищих сил? Вона — лише маленька частинка, фрагмент Всесвіту чи мікрокосм (маленький космос), дзеркало світу як цілого?
  • 2. Якою є природа і сутність людини? Чим людина відрізняється від тварин?
  • 3. Чи існує те, що ми називаємо свободою, і якою мірою людина є вільною? Які види необхідності панують над нею і чи може вона подолати їх?
  • 4. Людина — розумна істота чи істота, керована потягами і пристрастями? Якими є можливості розуму і якою мірою несвідоме впливає на наше мислення й поведінку?
  • 5. Що таке смерть, як людина повинна ставитися до неї?
  • 6. У чому сенс життя? Чи є в кожного з нас конкретне призначення і як можна «стати собою»?
  • 7. Яке реальне місце посідають у людському житті любов, справедливість, мужність та інші найважливіші духовні цінності?

На жодне із цих запитань немає остаточної й вичерпної відповіді. Люди кожної нової епохи дають свої відповіді, наново переосмислюючи власне становище у світі. Виходячи зі сказаного, слід відповісти на ключове для антропологічних досліджень запитання: яким є місце людини у світі?

• Виживання людини і людства — нагальна проблема сучасності

Нобелівський лауреат француз Альбер Камю, відомий творами про абсурдність і жахливість людського буття, про те, що ми подібні до невільників на галері, пропахлій оселедцями, де багато наглядачів, і, можливо, ми гребемо не в той бік... І все ж не варто кидати весла, впадати у відчай, слухати лише тих, хто галасує про кінець світу. Це означає, що ми, люди, перебуваємо в безперервному процесі виживання. При цьому під виживанням розуміють явище творення людиною (суспільством певного типу) оптимальних умов для свого існування. Безумовно, ми живемо в трагічну епоху, але не слід ототожнювати трагічне з безнадійним. Сьогодні необхідно говорити й про надії, передумови подолання глобальних кризових явищ, блокування і відведення від людства вселенської загрози.

По-перше, це розгортання інформаційної (комп’ютерної) революції як технічної основи можливого виходу із ситуації «виживання», подолання перешкод на шляху до об’єднання людства, тобто створення нової цивілізації. Якою вона буде? Ми бачимо зараз лише її загальні контури як більш гуманного й благополучного суспільства. Саме вона створить об’єктивну предметну основу для подолання глобальних, зокрема екологічних, загроз для людства на засадах науки.

По-друге, це формування змішаної ринкової й соціально орієнтованої економіки як панівного типу світового господарства. Саме ця форма економічних відносин сприятиме гармонізації зв’язків між економічною ефективністю та соціальною справедливістю. Вона дасть змогу зміцнити світові господарські зв’язки, розв’язати глобальні проблеми.

По-третє, йдеться про становлення принципу ненасильства і демократизму у внутрішній і зовнішній політиці держав, у групових і міжособистісних стосунках людей, про потребу переходу від культу сили до діалогу, компромісів, консенсусу.

По-четверте, необхідність об’єднавчих процесів у духовному житті — як у релігійному, так і у світському, пошуки шляхів ідейного зближення, порозуміння між країнами і народами. Адже те, що сьогодні роз’єднує людей, має відійти на другий план, має поступитися тому, що нас об’єднує, бо нам треба жити в єдиному світі, бути пасажирами на одному космічному кораблі — планеті Земля.

По-п’яте, це й інтеґративні процеси, які вже охопили всю планету: розширюються міжнародні економічні та культурні контакти; прискорюється обмін цінностями; відкидається ідея про повну замкненість і самодостатність народів та їхніх способів життя. Отже, йдеться про широкі потоки взаємопроникнення не лише матеріальних, а й духовних культур, їхні діалоги й поліалоги. Самобутнє, національне і загальнолюдське мають гармонійно поєднуватися; прагнення єдності, попри всі труднощі, повинне переважати.

Насамкінець, по-шосте, уже можна побачити «прориви» у сфері інтелектуальних пошуків. Ми перебуваємо напередодні інтелектуальної революції, перед обличчям нового Всесвіту, нової Природи і, відповідно, нової Людини, про яку мріяли мислителі минулого.

Усе це зумовлює необхідність зміни традиційних способів і типів мислення, формування свідомості, що ґрунтується на поєднанні загальнолюдських і національних цінностей.

Найсуттєвішими ознаками цієї свідомості мають стати:

  • пріоритетність загальнолюдських цінностей над регіональними, вузьконаціональними, класовими тощо;
  • у свою чергу, така свідомість спричинить суттєві зміни в суспільстві, а також в індивідуальній свідомості людей, стане засадою формування особистості — як громадянина окремої країни, так і громадянина світу;
  • пріоритетність загальноцивілізаційної відповідальності. Інакше й бути не може — щоб урятувати світ, відповідальність із факту свідомості має увійти в загальнолюдську практику;
  • урешті-решт, планетарна свідомість має стати свідомістю науковою, тому що розв’язати глобальні проблеми за допомогою «здорового глузду», буденної свідомості неможливо.

Складний комплекс зазначених проблем можна вирішити лише на засадах використання всього комплексу наукових знань: природничих, гуманітарних та філософських.

Сучасна людина шукає духовної підтримки, яку нічим і ніким не замінити, виваженого оптимізму — майбутнє людства має альтернативи, сьогоднішня криза цивілізації може змінитись, як уже не раз траплялось в історії, новим розвитком, новим злетом прогресу. Посідаючи таку оптимістичну позицію, філософія виконує свою гуманістичну функцію.

Отже, необхідно постійно пам’ятати про альтернативу: або людство перейде на новий етап взаємодії з природою, або воно загине. У наші дні не можна заплющувати очі на можливості майбутнього, не можна, подібно до страуса, заривати голову в пісок, бо «завтра завжди пізно». Тобто не можна жити склавши руки за принципом славнозвісного Швейка: «Що буде, те буде, як-небудь буде; ніколи не було, щоб ніяк не було».

Потрібна стратегія переходу до нової цивілізації, керуючись якою, можна подолати глобальні проблеми сучасності й зняти питання про виживання людства. Це тенденція майбуття. Водночас зрозуміло, що екологічну та інші глобальні проблеми потрібно розв’язувати негайно, уже сьогодні. Тому мають бути, так би мовити, «тактичні» ідеї збереження природи й виживання людства, до яких, вважаємо, можна віднести такі: необхідність зменшити свої потреби, відмова від «псевдопотреб» (озброєння, наркотики, надмірне споживання) і перехід до помірного раціонального харчування та практичного гігієнічного одягу; відмова від хімізації сільського господарства, побуту тощо.

Отже, стратегічні й тактичні шляхи виживання людства існують, людський розум відкриває їх, хоча вони звивисті й тернисті. А тому нашому поколінню потрібно докласти максимум зусиль, щоб урятувати природу й себе, щоб потім наші діти й онуки могли прийти в радісний і щасливий світ. Тому вірмо в майбутнє, сподіваймося на краще, любімо природу й людей!

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Наведіть приклади, які б підтвердили політичну, економічну, культурну різноманітність сучасного світу.

2. Як ви вважаєте, чому саме в розмаїтості світу — основа його розвитку і функціонування?

3. Дайте характеристику особливостей сучасної цивілізації.

4. Які ви знаєте міжнародні (економічні, культурні, політичні) організації, діяльність яких свідчила би про взаємозв’язок і цілісність людської цивілізації?

5. Наведіть приклади, які б свідчили про взаємовплив у сучасному світі культур Заходу і Сходу.

VI. Підсумок уроку

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Написати твір-есе «Як людство має розв’язати нагальні проблеми сучасності? П’ять кроків, які б запропонував я».