Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

Тема 2. ЛЮДИНА ТА ЇЇ БУТТЯ У СВІТІ

УРОКИ 10-11

Загальне розуміння людини. Багатовимірність людини

Мета: визначити вплив природного і соціального середовища на формування людини; розвивати вміння критично аналізувати різні точки зору на певну проблему; виховувати толерантність.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: лекція з опорою на структурно-логічні схеми.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Демонструється уривок із мультфільму «Мауглі».

Запитання

— Як ви вважаєте, за яких умов Мауглі міг би перетворитися на людину?

На основі відповідей учнів формулюються тема і мета уроку.

III. Вивчення нового матеріалу

• Сутність людини

Розповідь учителя на матеріалі наведеної таблиці

Сутність людини — найбільш важливе та змістовне в людині, головна риса, завдяки якій людина залишається собою за різних обставин. Розуміння сутності людини може відрізняється залежно від того, чому в ній віддається перевага. Найбільш поширеними уявленнями про сутність людини є релігійне, натуралістичне, ідеалістичне та соціологічне.

СУТНІСТЬ ЛЮДИНИ В РІЗНИХ ТЕОРІЯХ

Релігійна теорія

Натуралістична теорія

Соціоцентризм

Ідеалістична теорія

Людина є суперечливою єдністю духу (душі) і природи (тіла), якісно протилежних одне одному як величне і низьке

Людина вважається лише природною істотою, вона нічим особливим не відрізняється від тварин. Сутність людини — в незмінних біологічних і психологічних властивостях

Людина є відбиттям культурних умов, за яких вона сформувалася. Щоби збагнути її таємницю, слід вивчити ті чи інші структури культури

Головне в людині — людська свідомість, розум, і саме ця властивість відрізняє людину від решти живих істот (Р. Декарт: «Я мислю, значити, я існую»)

Бесіда

1. Яку теорію ви вважаєте найбільш переконливою?

2. Чи можна обмежуватись однобічним розумінням сутності людини?

Учні роблять висновок про те, що складність людини визначається тим, що вона є суперечливою єдністю не тільки біологічного і соціального, але й фізичного і психічного, загальнолюдського й індивідуального. Чим більше людина вміє керувати своїми біологічними потребами, підпорядковувати їх високим прагненням або спрямовувати на досягнення суспільних цілей, тим більше в людині переважає соціальне і тим розвиненішою вона є.

• Вплив природного середовища на людину

Природа є навколишнім світом в усьому його різноманітті.

Природне середовище — частина світу, з якою взаємодіє людина.

Поняття природного середовища не обмежується лише сферою Землі, воно охоплює і космос загалом, адже Земля не є ізольованим від Всесвіту космічним тілом.

Природне в людині має вираження в морфологічних, генетичних явищах, а також у нервово-мозкових, електрохімічних та багатьох інших процесах людського організму. Природне начало в людині вивчають природничі науки, серед яких сьогодні безсумнівним лідером є генетика, яка досліджує механізм передачі від покоління до покоління природних задатків.

Інформація

Наше життя значно більшою мірою, ніж ми усвідомлюємо, залежить від явищ природи. Адже ми живемо на планеті, у глибині якої постійно відбуваються ще не відомі нам процеси, які впливають на нас, а сама Земля, наче порошинка, мчить у своєму русі в безоднях космосу. Нині залежність стану організму людини від природних процесів — перепадів температури, тиску, коливань геомагнітних полів, сонячної та космічної енергії — цілком очевидна. Різні місця на Землі є більшою чи меншою мірою сприятливими для людини. Наприклад, вплив благодатного для організму підземного випромінювання може сприяти позбавленню від нервових стресів або полегшенню деяких захворювань організму. Більшість же впливів природних процесів на людський організм до цього часу залишаються невідомими, наука розпізнала лише незначну їх частину. Так, відомо, що людина загине, якщо потрапить у безмагнітне середовище. Сучасна наука встановила, що життя на Землі виникло під впливом космічних процесів. Тому цілком природно, що будь-який живий організм якимось чином взаємодіє з космосом. Сонячні бурі і пов’язані з ними електромагнітні збурення впливають на клітини, нервову і судинну систему, на самопочуття людини, її психіку. Ми живемо «в унісон» з усім космічним середовищем, і будь-які зміни в ньому позначаються на нашому стані. Тому актуальними і далекоглядними виявилися ідеї К. Е. Ціолковського, В. І. Вернадського та О. Л. Чижевського про те, що ми з усіх боків оточені потоками космічної енергії, які йдуть до нас через величезні відстані від зір, планет і Сонця.

У наш час зростає увага до проблем не тільки космосу, а й мікросвіту. Вивчаються дивні ритмічні одноманітності, які підтверджують відносно синхронне «биття пульсу» в макро- та мікросвіті, і серед іншого — в енергосистемах людського організму.

Пригадайте відомі зі шкільного курсу загальної біології процеси спадковості й мінливості.

Спадковість — здатність організмів повторювати з покоління в покоління подібні ознаки і забезпечувати специфічний характер індивідуального розвитку за певних умов середовища.

Мінливість — це явище, протилежне спадковості. Полягає у зміні спадкових задатків, а також варіативності їхніх проявів у процесі розвитку організмів і взаємодії з місцем існування.

У процесі індивідуального розвитку людина, з одного боку, реалізує певну програму і відтворює певні риси, які передані їй батьками, а з другого — може певною мірою «відхилятися» від цих програм і набувати нових рис під впливом зовнішнього середовища.

Спадковість надає дитині не лише власне біологічні властивості та інстинкти. Із самого початку свого життя дитина має здатність до наслідування всього, що роблять дорослі: звуків, рухів тощо. їй притаманна допитливість. Дитина здатна засмучуватися, відчувати страх і радість, її усмішка має вроджений характер. А усмішка — це привілей людини. Отже, дитина з’являється на світ саме як людська істота. І все ж на момент народження вона лише «кандидат у людину», хоча й наділена певними фізичними і психічними якостями від природи.

Сукупність цих психофізіологічних якостей людини називається її задатками — наприклад, музичний слух, зорова пам’ять, міцний організм, уміння розрізняти кольори, відчуття ритму тощо. Ці задатки є основою здібностей людини. Але чи будуть реалізовані задатки і чи розвинуться вони у здібності — залежить як від умов, за яких зростає людина, так і від її власних зусиль.

Умови, необхідні для успішного розвитку задатків і здібностей

1. Упевненість у задатках і здібностях.

2. Наявність можливостей для розвитку задатків і здібностей.

3. Знання про те, як це потрібно робити.

4. Своєчасне виявлення задатків.

5. Активне залучення людини до того виду діяльності, якому відповідають здібності, що формуються і розвиваються.

Учитель пропонує розглянути уявну ситуацію та відповісти на запитання.

Ситуація

Десь на далекому острові в Тихому океані народився хлопчик із видатними музичними задатками.

Запитання

1. Ким він може стати, якщо врахувати, що люди його племені не знають ніякої іншої музики, окрім одноголосного співу, і ніякого іншого музичного інструменту, окрім барабана?

2. Як може скластися доля обдарованого хлопчика з далекого тихоокеанського острова, якщо він потрапить до країни з розвиненою музичною культурою?

Учні доходять висновку про те, що і спадковість, і середовище справляють істотний вплив на формування людини.

Потрібно запам’ятати

1. Становлення людини найбільш інтенсивно відбувається в дитинстві та юності.

2. Мозок дитини розвивається швидше, ніж інші частини її організму.

3. Найбільш сприятливим для розвитку розумових здібностей вважають вік від 18 до 20 років.

4. Найбільш важливі фізичні зміни в організмі людини відбуваються у віці 12-15 років.

5. Процес розвитку і становлення дівчат відбувається в середньому вдвічі-втричі швидше, ніж хлопців.

• Соціальна сутність людини

Якщо під час розгляду людини абсолютизувати лише природне, біологічне, то ми «спустимося» на рівень існування її біофізичних, фізіологічних закономірностей. У такому випадку людина буде носієм лише біологічної форми руху матерії.

Тому вкрай необхідним є аналіз також соціального середовища людини як безпосереднього людського оточення, до якого належать родина, друзі, сусіди та соціальні групи людей або людські спільноти (класи, або страти, народи, нації, суспільство), членом яких є людина. Сюди ж слід віднести й певні економічні, соціальні, культурні, політичні умови, що існують у суспільстві.

Становлення людини з усіма її численними якостями відбувається, насамперед, шляхом засвоєння нею всіх цінностей, вироблених людством упродовж своєї історії. Це і мова, і різні способи діяльності, і вміння користуватися різноманітними знаряддями тощо. Засвоєння людиною знань, норм, правил, культурних цінностей, що необхідні їй для повноцінного життя та діяльності в суспільстві, називається соціалізацією. Вплив соціального середовища на індивіда є багатошаровим.

Мегасередовище — величезний соціальний світ навколо нас, який дає могутні імпульси, що стосуються інтересів усього людства і визначають за умов глобалізації інформаційного простору духовну, соціально-психологічну атмосферу епохи.

Макросередовище — велике суспільство, країна, до якої ми належимо за народженням, місцем проживання, вихованням.

Мікросередовище — наше безпосереднє соціальне оточення у вигляді трьох основних груп: сім’ї, первинного колективу (навчального, трудового, армійського тощо), приятелів та друзів.

Структуру соціалізації можна подавати в такому вигляді.

• Духовність людини

Бесіда

1. Що таке душа?

2. Як ви розумієте поняття «духовність»?

3. Яку людину можна назвати духовно багатою особистістю?

Духовне в людині є самоцінним і саме воно лежить в основі людського «Я», адже саме як духовна істота людина виявляє себе вільним і творчо-активним діячем. Якщо у свідомості людини наявні лише відображення найелементарніших потреб, задоволення яких необхідне тільки для підтримки фізичного існування, якщо її емоції і почуття примітивні, а поняття нерозвинуті, то це свідчить про її бездуховність, внутрішню вбогість. Саме про таких людей кажуть, що вони злиденні духом.

Духовно розвинена (або духовно багата) людина та, яка багато знає і ще більше розуміє, яка спирається у своїй діяльності на почуття і поняття істини, добра і краси, у якої переважають духовні потреби; це людина, якій притаманні безкорисливі почуття любові і милосердя, здатність відчувати свою причетність до людства, співчувати кожній, навіть незнайомій, людині.

Духовність людини — це також уміння мріяти, фантазувати, творчо осягати світ, прагнучи зробити його кращим. Уміти створити свій внутрішній світ, не схожий на навколишню дійсність, — це один із найважливіших проявів духовності.

Отже, духовно розвинена людина — та, яка усвідомлює саму себе і може свідомо керувати своїми вчинками, підпорядковуючи їх нормам моралі та права, спрямовуючи їх на досягнення суспільно значущих цілей. Це людина, внутрішнім регулятором поведінки якої є совість (за висловом І. Канта, — закон, який живе в нас самих; на думку французького філософа П. Гольбаха, — це наш «внутрішній суддя»).

Духовне в людині — це також безкорисливий пошук істини, здатність до морального вибору, переживання прекрасного, творчості, наявність свободи волі, віри та самосвідомості тощо.

Таким чином, людина — це поєднання біологічного, психічного (або душевного) та соціального (соціокультурного).

Але людина — не арифметична сума біологічного, психічного та соціального, вона є інтегральною єдністю цих властивостей. Усе сказане дає змогу знову повернутися до визначення таких понять, як «індивід», «індивідуальність» та «особистість».

Поняття «індивід» (пізньолатинський переклад старогрецького слова «атом») означає одиничне, на відміну від сукупності, маси, тобто це окрема людина, на відміну від колективу, соціальної групи, спільноти, суспільства загалом.

Із цим поняттям нерозривно пов’язане інше — «індивідуальність», що охоплює особистий, неповторний світ людини, її найвищі цінності та пріоритети. Індивідуальність можна визначити як сукупність властивостей та здібностей, які відрізняють певного індивіда від інших.

Поняття «особистість» фіксує соціальне в людині. У нього є два значення: перше — вихідне, сформульоване ще у XIX ст.: особистість — це людина зі своїм обличчям, несхожа на решту (порівняємо з латинським «персона», що означає театральну маску, та з російським «личина»). Друге значення, яке виникло в сучасній філософії та соціології, — це своєрідність людини як учасника суспільного життя, виконавця соціальних ролей. У цьому плані ми розглядаємо особистість працівника, власника, споживача, громадянина, сім’янина тощо.

Поняття «особистість» охоплює також усі суспільні відносини, найважливішими з яких є ставлення до суспільного обов’язку, моральних норм. Це не просто носій конкретних історичних суспільних відносин, а людина, яка активно впливає на ці відносини відповідно до своїх індивідуальних здібностей і нахилів, свідомості та організованості, трудової та суспільно-політичної активності.

IV. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Що таке природне середовище і яким є його вплив на людину?

2. Що таке соціальне середовище і яка його роль у формуванні людини?

3. Порівняйте зміст понять «людина», «індивід», «індивідуальність», «особистість».

4. Що ви розумієте під соціалізацією людини?

5. Якими є засоби соціалізації людини?

6. У чому ви бачите багатовимірність людини?

V. Підсумок уроку

Лише живучи в суспільстві, спілкуючись і вступаючи у взаємодію з іншими людьми, навчаючись у них, дитина може стати справжньою людиною. З одного боку, людина є продуктом конкретної епохи, певного суспільства. З другого — людина є результатом, своєрідним відбитком і втіленням всієї попередньої історії людства та його культури. Людина — саме біосоціальна істота, а не біологічна і соціальна.

VI. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Прокоментувати народну мудрість: «Молода людина ще “буде”, людина середніх років — “є”, стара людина — вже “стала”»?