Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ОСВІТИ

УРОК 63

Поняття «освіта». Роль освіти в житті людини. Освіта протягом життя. Освіта і сталий розвиток

Мета: визначити сутність поняття «освіта»; з’ясувати основні ознаки, функції освіти в суспільстві; визначити роль освіти в житті людини і суспільства; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв’язки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: лекція з елементами бесіди.

Епіграфи:

• Освіта є найкращим заощадженням на старі літа. Арістотель

• Нам хочеться бачити учня, який вишукує знання, а не знання, що наздоганяють учня. Б. Шоу

• Тільки освічені люди можуть бути вільними. Епіктетус

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація знань учнів

Перевірка домашнього завдання

Виступ учнів з електронною презентацією «Видатні діячі української культури».

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Як і звідки ми отримуємо знання?

2. Чи впливає рівень освіти людини на її життя?

3. Чи може людина в сьогоднішньому суспільстві бути неосвіченою?

4. Чи необхідно вчитися протягом усього життя?

IV. Вивчення нового матеріалу

• Філософія й освіта

Найважливіші функції освіти — це навчання і виховання у їх безперервній взаємодії. Мета будь-якої освітньої системи полягає у формуванні такого практичного світогляду людини, який би краще поєднував її професійну діяльність з тими загальними світоглядними цінностями, які покладені в основу цієї системи. Оскільки філософія з часу свого виникнення завжди виконувала функцію теоретично-рефлексійного аналізу світогляду і його подальшого розвитку, то вона набула важливого значення і в становленні нових освітніх систем. Так, відомий педагог і філософ С. Гессен вважає, що педагогічну діяльність загалом слід розглядати як «прикладну філософію». Але й освіта, у свою чергу, здійснює вагомий вплив на філософію. У зв’язку з цим видатний американський філософ і педагог Джон Дьюї писав: «Коли філософська теорія байдуже ставиться до виховання, то вона не буде жити». Виходячи з цього, він розглядав результати освітньої діяльності як головний критерій істини її філософських засад, а систему освіти — як найважливіший засіб «покращення суспільства», розв’язання його найгостріших проблем.

Взаємодія між філософією і освітою завжди відігравала суттєву роль у розвитку людства, що стало причиною появи такої проміжної дисципліни, як філософія освіти. Вона вивчає основні закономірності цієї взаємодії, різні її форми. Важливо зазначити, що філософія освіти не обмежується аналізом лише проблем офіційно визнаних педагогічних установ, бо освітня діяльність включає низку інших засобів формування людини: сім’я, інші малі групи, ЗМІ (особливо телебачення), література тощо.

Сучасна епоха поставила перед освітою, її філософськими засадами принципово нові важливі проблеми. Загострення глобальних проблем, які дедалі більше загрожують людству, вимагає суттєвих змін усієї стратегії діяльності останнього, а отже, і формування того нового типу практичного світогляду, який визначатиме цю стратегію. У розв’язанні цього завдання, яке стало найважливішим не лише для сучасних мислителів, політиків, а й для людства загалом, головну роль, безумовно, повинна відігравати сучасна освіта. Але вона вимагає суттєвого реформування на основі нової філософії освіти. Тому розробці філософії освіти і впровадженню її здобутків в освітянську практику присвячені тисячі книг як монографічних, так і колективних, та десятки тисяч статей, матеріалів різних конференцій тощо. Предмет «філософія освіти» викладається зараз майже в усіх вищих педагогічних (і не лише педагогічних) навчальних закладах розвинених країн. Усі ці зусилля спрямовані на пошук тієї сучасної парадигми нашої діяльності та механізмів її впровадження в сучасну освіту, яка б змогла позитивно розв’язати глобальні та інші актуальні проблеми людства.

• Сутність поняття «освіта»

Освіта — це суспільна система. Будучи підсистемою суспільства, освіта має в ньому своє певне місце. Визначення місця освіти в суспільному устрої є складним методологічним завданням.

Виходячи з аналізу соціально-філософської думки, можна виділити принаймні дві основні точки зору щодо місця освіти в суспільстві, не заперечуючи існування інших позицій.

Згідно з першою точкою зору, освіта є підсистемою духовної сфери суспільства. Свідомість, як відомо, присутня в усіх сферах суспільства, тому що життя суспільства — це, по суті, життя людини. Людина як суспільний суб’єкт вносить своє діяльнісне начало в усі суспільні структури. Ми можемо характеризувати її і як суб’єкта матеріального виробництва, і як соціального суб’єкта, і як політичного, і як суб’єкта духовного виробництва. Водночас свідомість неоднаково проявляється в різних сферах суспільного життя. Вона начебто накопичується по висхідній від матеріально-виробничої сфери до духовної, досягаючи в останній своєї вершини. Адже духовне життя суспільства містить у собі життя свідомості в різноманітних її проявах. Проте духовне життя суспільства розуміється не тільки як життя свідомості взагалі, але і більш конкретно, як спеціалізована сфера духовного виробництва в суспільстві, як суспільна форма передачі духовної культури (освіта), виховання, соціалізації людей (засоби масової комунікації, пропаганди) і т. ін.

Погляд на систему освіти як на особливу сферу духовного виробництва дійсно дає нам право стверджувати, що освіта є підсистемою духовної сфери суспільства. Адже, як уже зазначалося, в процесі освіти людина долучається до духовних цінностей, осягає світ культури.

Разом із тим, згідно з іншою точкою зору, освіта є елементом матеріально-виробничої сфери. Освіта є специфічним елементом виробничої сфери.

Освіта виконує також функцію своєрідного генератора нових ідей. У процесі освіти відбувається обмін інформацією, досвідом, знаннями, внаслідок чого часто виникають гіпотези, які згодом втілюються в життя у вигляді різних концепцій.

Ці функції освіти розкриваються в рамках духовної сфери суспільства. Якщо ж говорити про функціональний вплив освіти на інші сфери суспільного життя, то можна відзначити такі її функції.

  • В економічній сфері: функція формування професійних якостей працівників, функція використання економічних ресурсів для поліпшення соціальних умов працівників освіти, учнів і т. д.;
  • У політичній сфері: функція прищеплення сформованих суспільством правових та політичних цінностей; функція формування патріотичних переконань і т. ін.;
  • У соціальній сфері: функція формування освітніх спільнот; функція соціальної підтримки населення і т. д.

Поняття освіти — це процес і результат засвоєння людиною систематизованих знань, навичок і вмінь, розвиток розуму і почуття, формування світогляду і пізнавальних процесів. Освіченою людину можна назвати, якщо вона володіє ідеями, принципами і методами, що визначають загальний підхід до розгляду різноманітних фактів і явищ, має у своєму розпорядженні високий рівень розвинених здібностей, уміння застосовувати вивчене до якомога більшої кількості окремих випадків, здобула багато знань і, до того ж, звикла швидко і правильно міркувати.

Отже, поняття «освіта» передбачає не тільки знання, навички та вміння як результат навчання, а й уміння критично мислити, творити, оцінювати з моральних позицій все, що відбувається навколо. Це процес, який нескінченно розгортається в діяльності й спілкуванні людини з оточенням. Досягається це шляхом залучення людини до найважливіших видів діяльності.

Освіта — це суспільно організований і внормований процес (і його результат) постійної передачі попередніми поколіннями наступним соціально значущого досвіду, що являє собою в онтогенетичному плані становлення особистості відповідно до генетичної програми і соціалізації особистості.

• Освіта і сталий розвиток

Поняття сталого розвитку в його сучасному значенні сформульоване в доповіді Міжнародної комісії з навколишнього середовища та розвитку (комісія Брутланд) 1987 р. Це розвиток, який забезпечує збалансоване розв’язання соціально-економічних завдань, а також проблем сприятливого навколишнього середовища та природно-ресурсного потенціалу з метою задоволення потреб сучасного та наступних поколінь людства.

Ця концепція була спочатку висунута як реакція світової спільноти на зростання загрози глобальної екологічної катастрофи, але з часом вона стала єдино можливою сприятливою альтернативою для подолання всіх інших глобальних загроз, які постали перед людством — ресурсної, соціальної, демографічної тощо. На Всесвітній конференції ООН із навколишнього середовища концепція сталого розвитку стала базою, на якій приймалися рішення і документи й, у першу чергу, «Порядок денний на XXI ст.».

На Всесвітньому саміті зі сталого розвитку 2002 р. було сформульовано чотири принципи досягнення людством сталого розвитку:

  • визнання проблеми;
  • колективна відповідальність та конструктивне партнерство;
  • рішучість у спільних діях;
  • неподільність та єдність людської спільноти.

Запропоновані принципи, по суті, повторюють основи освіти, зафіксовані у звіті «Освіта: необхідна утопія» Комісії з освіти ЮНЕСКО («Звіт ДЕЛОРА»). Освіта дає змогу: навчитися, пізнавати, жити разом, працювати.

Таким чином, освіта є навчальним, базовим елементом трансформації суспільства до сталого розвитку за рахунок забезпечення особистості можливістю втілити свої уявлення про суспільство в життя. Саме така ключова роль освіти зафіксована в головних документах всесвітніх форумів.

Сталий розвиток — це процес розбудови держави на основі узгодження і гармонізації соціальної, економічної та екологічної складових із метою задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь. Основою сталого розвитку є паритетність відносин у тріаді «людина — господарство — природа».

Сталий розвиток передбачає процес виживання і відтворення генофонду нації, активізацію ролі кожної окремої людини в суспільстві, забезпечення її прав і свобод, збереження довкілля, формування умов для відновлення біосфери та її локальних екосистем, орієнтацію на зниження рівня антропогенного впливу на природне середовище й гармонізацію розвитку людини в природі.

Україна може забезпечити перехід до сталого розвитку виключно шляхом ефективного використання всіх видів ресурсів, структурно-технологічної модернізації виробництва, використання творчого потенціалу суспільства для розбудови і процвітання держави. Визначення шляхів забезпечення сталого розвитку держави повинно ґрунтуватися на формулюванні стратегічних цілей державотворення з урахуванням реалій сьогодення, тенденцій розвитку світового співтовариства, місця і ролі України в Європі та світі. Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована також прийдешнім поколінням.

• Цілі, принципи та завдання сталого розвитку

Основна мета сталого розвитку України — забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього середовища, раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість.

Забезпечення сталого розвитку України ґрунтується на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого розвитку є:

  • 1) економічне зростання — формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;
  • 2) захист довкілля — створення громадянам умов для життя в якісному навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою; захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва;
  • 3) добробут — запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;
  • 4) справедливість — встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного й соціального добробуту;
  • 5) ефективне (стале) використання природних ресурсів — створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;
  • 6) стабілізація чисельності населення — формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорона материнства і дитинства;
  • 7) освіта — забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;
  • 8) міжнародне співробітництво — активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

У центрі сталого розвитку перебуває людина, яка має право на здорове і повноцінне життя в гармонії з природою. Досягнення цих цілей вимагає зміни стереотипів цінностей, гуманізації суспільства, активізації соціальної політики і забезпечення соціальних гарантій населенню, посилення ролі об’єднань громадян, ділових і наукових кіл. Із цією метою в галузі освіти необхідно забезпечити:

  • 1) зміну стереотипів людини, формування нової системи цінностей, починаючи з дошкільного віку, з урахуванням самоцінності природи і людини як частини природи;
  • 2) процес відродження і розбудови національної системи освіти як найважливішої ланки виховання громадян, формування багатоваріантної інвестиційної політики в галузі освіти;
  • 3) формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров’я, створення державної та громадської систем забезпечення необхідною для екологічної освіти і виховання населення інформацією;
  • 4) екологізація освітнього процесу в дошкільних закладах, виховання з перших років життя гуманної, соціально-активної особистості, здатної розуміти й любити природу, дбайливо до неї ставитися;
  • 5) збільшення видання літератури і наочних посібників про природні багатства держави, їх збереження, примноження і раціональне використання;
  • 6) можливість для населення отримувати знання з питань сталого розвитку і збереження довкілля, розвиток неформальної екологічної освіти з використанням засобів масової інформації і популярних видань;
  • 7) підвищення соціального статусу вчителя, вдосконалення структури, змісту, форм і методів освіти.

IV. Підсумок уроку

У книзі для юнацтва «Листи про добре і прекрасне» російський академік, учений Д. С. Лихачов говорив: «Навчайтесь любити навчатися». Вивчаючи історію, яку пройшов наш народ, ми усвідомлюємо увесь його досвід, знання, мудрість. І можливо, навчаючись любити свою історію, ми зможемо виправити наявні помилки і створимо для себе гідне життя, виховаємо суспільство, де всі будуть розуміти одне одного.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.