Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОКИ 7-8

Матерія, рух, простір і час. Основні категорії філософії

Мета: розкрити особливості матерії, а також простору, руху та часу як властивостей матерії; розвивати аналітично-просторові уявлення; розвивати вміння працювати з довідковою літературою; сприяти розумінню учнями класичного бачення світу.

Тип уроку: комбінований.

Форма уроку: лекція з опорою на структурно-логічні схеми.

Епіграф: Ні про що не турбуватися, нічим не перейматися — значить не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — це рух. Г. Сковорода

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Робота з епіграфом

— Про що йдеться в епіграфі уроку?

Учитель оголошує тему і мету уроку, звертає увагу на основні проблеми.

III. Вивчення нового матеріалу

• Поняття «матерія» у філософії

Спроби дати у філософії визначення матерії (лат. materia — вещество) виходили з необхідності розв’язання проблеми об’єктивної, загальної основи, субстанції окремих нескінченно різноманітних предметів навколишнього світу, природи.

У давній філософії (Стародавні Індія, Китай, Греція) в основі визначення матерії лежало поняття матеріалу (першоматерії), з якого «виліплені» всі речі. В античній філософії перші спроби визначити це поняття здійснювалися шляхом наївного ототожнення матерії зі стихіями — з водою (Фалес) або повітрям (Анаксимен). Анаксимандр зрозумів, що не можна жодну з існуючих речовин узяти за матерію як таку. Він переніс буття першоречовини в нескінченне минуле, виділивши гіпотетичну, логічно первинну речовину (апейрон, букв, з грецьк. нескінченне) з єдиною якістю — бути першоречовиною. Геракліт обрав за першоречовину вогонь як матеріал, як силу, як джерело безперервної зміни. Діалектична натурфілософія (філософія природи) Геракліта була однією з перших форм розв’язання проблеми єдності матерії і як «матеріалу», і як джерела руху.

Демокрит розглядав сформульовані ще елеатами (зокрема, Парменідом) проблеми єдності матерії і руху у своїй системі атомізму. За Парменідом, буття єдине, нерухоме; поза ним нічого немає; рух відсутній, оскільки немає порожнечі, в якій відбувається рух). На думку Демокрита, існують два види матерії — атоми і порожнеча.

Атоми (букв. з грецьк. «далі неподільне») — матеріал тіл; порожнеча — простір для руху тіл. За допомогою атомістичної гіпотези пояснюється можливість «побудови» нескінченно різноманітних поєднань із первинних елементів. Проте рішення Демокрита розкривало лише можливість предметного різноманіття, складеного з неподільних тотожних атомів. Питання про дійсне перетворення речей, про динамічний стимул, двигуни цих незліченних поєднань залишалося відкритим.

Згідно з Арістотелем, матерія — це тільки загальна можливість предметного різноманіття («те, з чого все виникає», можливість без будь-яких позитивних, фізичних якостей). Дійсність речового різноманіття, його стимул і мета — це форма (ідея), як самодостатній активний початок. Іншими словами, ідеальний образ, проект (ідея) речі виявився цільовим імпульсом, кінцевою причиною руху, перетворення, становлення речей у їхній конкретності й неповторності. Глині виявився потрібний гончар — деміург, бог. Сформульований Арістотелем дуалізм матерії — як пасивного початку — і духу як початку активності, творчості надовго визначив вирішення проблеми матерії у філософії. У середні віки арістотелівська дуалістична концепція, перетворена згідно з релігійним ученням християнства і мусульманства, стала панівною.

У механістичному матеріалізмі Нового часу в основі визначення матерії лежить уже не поняття матеріалу, а поняття основних, первинних, незмінних властивостей, спільних для всіх матеріальних предметів. Субстанціальний (лат. substantia — щось, що лежить в основі), матеріальний фундамент речей має низку механічних властивостей: протяжність, непроникність, фігура, вага, переміщення. Ці властивості не є для матеріалізму XVII ст. умоглядними припущеннями, але визначаються суворо геометрично і фізично. Проте залишається проблемою, що є субстратом, носієм цих загальних властивостей. Найчастіше таким носієм визнають неподільні атоми.

Декарт у своїй теорії субстанції знімає питання про носія первинних властивостей, взагалі ототожнюючи матерію з єдиною її властивістю — протяжністю: «...Природа матерії, тобто тіл, що розглядаються взагалі, полягає не в тому, що вона — річ тверда, вагома, забарвлена тим чи іншим способом, а лише в тому, що вона є — субстанція, протяжна в довжину, ширину і глибину».

У філософії Дж. Бруно, а пізніше Б. Спінози запропоновано нове визначення матерії. Як субстанція, матерія — це світ загалом (щодо окремого предмета), тобто матерія дорівнює природі.

«...Сутність Всесвіту єдина в нескінченному і в будь-якій речі, узятій як його складник. Завдяки цьому Всесвіт і будь-яка його частина фактично єдині щодо субстанції» (Дж. Бруно). «Усі речі визначені до дії зовнішньою причиною, і тільки Природа як ціле — причина самої себе, causa sui» (Б. Спіноза).

В епоху Просвітництва (XVIII ст.) П. А. Гольбах і Д. Дідро намагалися пов’язати концепції «матерії — природи» і «матерії — сукупності механічних властивостей». Для Гольбаха єдина, нескінченна природа Всесвіту постає в окремому предметі як його особлива природа — згусток механічних якостей протяжності, рухливості, подільності, твердості, ваги, сили інерції. При цьому Гольбах і Дідро виявляють найважливіший недолік усіх попередніх визначень матерії. Матерія — це саме те, що відбивається в наших відчуттях, але також те, що викликає ці відчуття.

Для Дідро, як потім і для Фейербаха, стає цілком зрозумілим, що не можна звести всі властивості матерії до механічних, а всі форми руху — до механічного руху. А звідси — поняття матерії — це абстрактна категорія, що уособлює від усіх матеріальних предметів їхні загальні властивості і якості або загальні особливості законів їхнього розвитку. Але тоді постає питання: що є первинним — єдність у думках (чисте буття абсолютної ідеї) чи матеріальна єдність предметів?

Визнання матерії за загальний початок, на кшталт чогось субстанціально загального в речах — це лише один бік визначення матерії. Абсолютизувати цей бік — означає ототожнювати абстрактне поняття матерії із власне матеріальною дійсністю.

У марксистській філософії (Маркс, Енгельс, Ленін) наголошувалось, що поняття матерії може бути визначене тільки в межах основного питання філософії (про первинність буття чи свідомості, матерії чи ідеї), тобто через протиставлення матерії — свідомості (матеріалізму — ідеалізму). Ленінське визначення матерії за своєю формою має теоретико-пізнавальний характер (з боку пізнання суб’єктом об’єкта): «Матерія є філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, яка дана людині у відчуттях її, яка копіюється, фотографується, відображується нашими відчуттями, існуючи незалежно від них». Тут матерія визначається через віддзеркалення у свідомості, мабуть, виходячи з того, що єдиною відносно відмінною від матерії якістю є свідомість. Відбиваючись у свідомості, предмет існує двічі: як об’єктивний предмет думки і як думка про предмет. Енгельс визначає матерію схожим чином: «Ми відволікаємося від якісних відмінностей речей, коли об’єднуємо їх, як тілесно існуючі, під поняттям матерії» («Діалектика природи»).

У сучасній філософії, з одного боку, існують тенденції уникати вживання загального терміна «матерія» як метафізичного, порожнього за змістом (як відмовилися від нього природничі науки, замінивши на поняття речовина, сила, енергія, частинка) — у позитивізмі, так і намагання трактувати це поняття з точки зору різноманітних форм прояву, руху матерії (фізичного, хімічного, біологічного, соціального) — в діалектичному матеріалізмі.

Бесіда

1. У чому полягає проблема субстанції?

2. Розкрийте основні етапи історичного розвитку поняття «матерія».

3. Яке визначення поняття «матерія» в наш час є найбільш поширеним?

4. Наведіть філософські погляди щодо розуміння матерії як субстанції.

• Поняття руху. Форми руху

Розповідь учителя з опорою на таблиці і схеми

Рух — це засіб існування матерії. Тобто матерія існує тільки як така, що рухається.

Поняття руху означає будь-які взаємодії та зміни стану об’єктів, що відбуваються у процесі цих взаємодій. Рух — це зміна взагалі. Рух має такі властивості, як об’єктивність, загальність, незнищеність, абсолютність та відносність. Абсолютність означає визнання єдності та неподільності матерії та руху.

Вид руху — характер змін, що відбуваються з річчю в межах притаманної їй властивості, або зміна і перехід на інший системний рівень організації матерії.

Подальша розповідь учителя базується на таблиці.

ВИДИ РУХУ

Прогрес — рух від простого до складного

Регрес — рух від складного до простого

Рух по колу

Зростання, пізнання

Розпад, смерть

Обертання вентилятора

Під формою руху матерії у філософії розуміють рух, пов’язаний із певним матеріальним носієм, що має достатньо широку сферу розповсюдження.

Рух не виключає моментів спокою.

Спокій — такий рух, коли в тій чи іншій системі відліку він не спостерігається.

Запитання

1. Що таке прогрес і регрес? Наведіть приклади.

2. Що таке розвиток?

Узагальнені відповіді учнів мають вигляд схеми.

• Простір і час

Розповідь учителя або заслуховування повідомлень учнів

Матеріальний світ складається зі структурних об’єктів, які перебувають у стані руху та розвитку.

Категорії простору і часу виступають як форми існування матерії. Існує дві концепції простору і часу:

  • субстанціальна — розглядає простір і час як особливі сутності, які існують самі по собі, незалежно від матеріальних об’єктів (Демокрит, Епікур, Ньютон);
  • реляційна — розглядає простір і час як особливі відносини між об’єктами і процесами, поза якими простір і час не існують (Лейбніц).

Загальні властивості простору і часу:

  • об’єктивність і незалежність від свідомості людини;
  • абсолютність як атрибут матерії;
  • нерозривний зв’язок одне з одним і з рухом матерії;
  • залежність від структурних відносин і процесів розвитку в матеріальних системах;
  • єдність переривчастого і безперервного в їхній структурі;
  • кількісна й якісна нескінченність.

Розрізняють метричні (тобто пов’язані з вимірюваннями) і топологічні (наприклад, зв’язність, симетрія простору і безперервність, одновимірність, безповоротність часу) властивості простору і часу.

Топологічні характеристики описують перервність і безперервність, розміреність, зв’язність, орієнтованість.

Метричні характеристики описують кривизну, скінченість і нескінченість, ізотропність, гомогенність.

Загальні властивості простору: протяжність, рядоположеність, що означає співіснування різних елементів (точок, відрізків, об’ємів тощо), можливість збільшення до рівня кожного конкретного елемента певного наступного елемента або можливість зменшення кількості елементів; зв’язність і безперервність; тривимірність.

Специфічні (локальні) властивості простору: симетрія й асиметрія, конкретна форма і розміри, місце розташування, відстань між тілами, просторовий розподіл речовини і поля, межі, що визначають різні системи.

Загальні властивості часу: об’єктивність; нерозривний зв’язок із матерією та її атрибутами; тривалість; одновимірність та асиметричність; незворотність та спрямованість від минулого в майбутнє.

Специфічними властивостями часу є конкретні періоди існування тіл від виникнення до переходу в якісно інші форми, одночасність подій, яка завжди відносна, ритм процесів, швидкість зміни станів, темпи розвитку, тимчасові відносини між різними циклами у структурі систем.

Теорія відносності А. Ейнштейна довела, що в реальному фізичному світі просторові і часові інтервали змінюються під час переходу від однієї системи відліку до іншої.

Теорія відносності виявила глибокий зв’язок між простором і часом, показавши, що в природі існує єдиний часопростір, а окремо простір і час постають як його своєрідні проекції, на які він по-різному розщеплюється, залежно від характеру руху тіл.

Самостійна робота за запитаннями

1. Які уявлення про простір і час існували в доньютонівський період?

2. Як змінились уявлення про простір і час із появою геліоцентричної картини світу?

3. Як трактував простір і час Ньютон?

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Що таке рух?

2. Назвіть види та форми руху.

3. Дайте визначення поняття «простір» та назвіть його властивості.

4. Як у філософії розв’язується проблема єдності світу?

VI. Підсумок уроку

Отже, знання про світ мають конкретно-історичний зміст, а їхня глибина зумовлена суспільно-практичними потребами. Онтологія — окрема галузь філософського знання про сутність буття світу, дає загальне розуміння фундаментальних властивостей, форм і способів існування Всесвіту в діалектичній єдності з його духовним осягненням. Фундаментальність онтології визначається постійним збагаченням змісту категорій: буття, матерія, простір, час, рух, матеріальне, ідеальне, свідомість, дух тощо.

Кожне покоління людей прагне створити цілісну картину світу, визначити закономірності його розвитку, пізнати його сутність та оволодіти його просторово-часовими вимірами. Суттєвим є те, що духовні пошуки людства відбуваються постійно — думка рухається від загальних суджень про світ до конкретизації уявлень про Всесвіт та його будову.

VII. Домашнє завдання

Підготуватися до контрольної роботи за темою «Філософське розуміння світу: буття, матерія».