Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОК 59

Поняття культури і цивілізації. Взаємозв’язок культури і цивілізації

Мета: визначити сутність понять «культура» і «цивілізація»; з’ясувати який зв’язок існує між цими поняттями; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв’язки.

Форма проведення: лекція з елементами дискусії та бесіди.

Епіграф: Цивілізація — це влада над світом; культура — любов до світу. А. Кемпінській

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація знань учнів

Перевірка домашнього завдання

Учні зачитують свої роздуми щодо епіграфів попереднього уроку.

IIІ. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Пригадаймо, що таке цивілізація?

2. Які характерні риси цивілізації ви можете назвати?

3. Що ми називаємо культурою?

4. Чи впливає рівень розвитку культури на рівень розвитку цивілізації?

5. Яку людину можна назвати культурною?

6. Як ви розумієте слова, взяті епіграфом до сьогоднішнього уроку?

Оголошення теми і мети уроку.

IV. Вивчення нового матеріалу

• Поняття «культура» і «цивілізація»

У сучасній філософській мові поняття «культура» і «цивілізація» — одні з найбільш поширених і багатозначних.

Термін «культура» (лат. culture) перекладається як «обробіток, оброблення, розвиток, шанування» і первісно означав цілеспрямований вплив людини на природу (обробляння ґрунту тощо), а також виховання і навчання самої людини.

Поняття «цивілізація» (лат. civilis — громадянський, державний) з’явилося у французькій мові в рамках теорії прогресу у XVIII ст.

Із точки зору найбільш поширеного підходу культура розглядається як специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, репрезентований у продуктах матеріальної і духовної праці, в системі соціальних норм і закладів, у духовних цінностях, у сукупності ставлень людей до природи, до самих себе, стосунків між собою; як особливість свідомості, поведінки і діяльності людей у конкретних сферах суспільного життя (культура праці, побуту, художня, екологічна, політична культура).

Цивілізація може бути визначена як власне соціальна організація життя, що характеризується загальним зв’язком індивідів на основі відтворення, що забезпечує її буття і розвиток суспільного багатства.

Сучасна цивілізація постає як суспільство, що ґрунтується на ідеалах «розуму», «справедливості», «поваги прав людини», використання досягнень науки і техніки, які гарантують безпеку і комфорт у житті людини.

Цивілізація обмежує вроджений егоїзм людей. Цивілізована людина — та, яка не завдає неприємностей іншому, бере його до уваги, при цьому є чемною, ввічливою, тактовною, уважною, поважає особистість. Культура полягає в суспільній цінності людини, а також у набутті нею здатності целепокладання. Найвищий ступінь розвитку культури полягає в розвитку здібностей і моральній досконалості людини, яка виникає з поваги до морального закону, а не тільки через емпіричну схильність дотримуватись його.

Проте культура і цивілізація органічно пов’язані. Генетично цивілізація «виростає» з культури, вона певною мірою культура, проте не сама по собі, а така, що втілюється в емпіричних і рухомих етносоціальних, економічних і політичних структурах. Іншими словами, цивілізація постає як відчужена в інституційних, загальнозначущих процесах культура. Цивілізація є сукупністю умов, що рятують людей від втрат часу індивідуального життя на пересічне природне виживання. Матеріальні ресурси сучасної цивілізації дозволяють забезпечити буття індивіда, завдяки чому дух отримує значно більше можливостей зайнятися тим, що відповідає його сутності. Тому цивілізація, будучи результатом культури, не протистоїть їй.

• Структура та функції культури

Зазвичай культуру поділяють на матеріальну і духовну, відповідно до двох основних видів виробництва — матеріального і духовного. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати (знаряддя праці, предмети побуту, одяг, засоби транспорту і зв’язку). Духовна культура охоплює сферу свідомості, духовного виробництва (пізнання, моральність, виховання й освіта, включаючи право, філософію, етику, естетику, науку, мистецтво, міфологію, релігію). Гармонійний розвиток культури природно передбачає органічну єдність матеріальної і духовної культур.

Культура містить не тільки предметні результати діяльності людей (машини, технічні споруди, результати пізнання, твори мистецтва, норми права і моралі), а й суб’єктивні людські сили і здібності, реалізовані в діяльності (знання й уміння, виробничі і професійні навички, рівень інтелектуального, естетичного і морального розвитку, світогляд, способи і форми взаємного спілкування людей у рамках колективу і суспільства).

Культура, якщо її розглядати в широкому плані, охоплює як матеріальні, так і духовні засоби життєдіяльності, створені людиною. Матеріальні і духовні реальності, створені творчою працею людини, називаються артефактами, тобто штучно створеними об’єктами. Таким чином, артефакти, будучи матеріальними або духовними цінностями, мають не природне походження, а замислені і створені людиною, хоча зазвичай людина використовує для цього як вихідний матеріал об’єкти, енергію або сировину природи і діє у злагоді із законами природи. Унаслідок того, що людина за своєю природою — істота духовно-матеріальна, вона споживає як матеріальні, так і духовні артефакти. Для задоволення матеріальних потреб вона виробляє і споживає їжу, одяг, житло, техніку, матеріали, будівлі, споруди, дороги. Для задоволення духовних потреб вона створює художні цінності, моральні й естетичні ідеали, політичні, ідеологічні та релігійні орієнтири, науку і мистецтво. Тому діяльність людини поширюється всіма каналами як матеріальної, так і духовної культури. Ось чому можна розглядати людину як вихідний системотворчий фактор у розвитку культури.

Людина створює і використовує світ речей і світ ідей, який обертається навколо неї, і її роль — це роль деміурга, роль творця, а місце її в культурі — це місце центру світобудови артефактів, тобто центру культури. Людина творить культуру, відтворює і використовує її як засіб для власного розвитку. Вона — архітектор, будівельник і житель того природного світу, який називається культурою, «другою природою», «штучно створеним» житлом людства. Це той світ реальностей, що на планеті Земля до людини не існував, а виник, живе і розвивається разом із людиною і буде існувати доти, доки існуватиме людство.

Складна і багаторівнева структура культури визначає й різноманітність її функцій у житті суспільства і людини.

Головною функцією феномену культури є людина творча або гуманістична. Усі інші функції так чи інакше пов’язані з нею і навіть випливають із неї.

Функції культури:

  • 1) пізнавальна й інформативна;
  • 2) комунікативна;
  • 3) регулятивна й оцінна;
  • 4) семіотична, або знакова;
  • 5) ціннісна, або аксіологічна.

• «Культура» і «цивілізація», проблема співвідношення понять

Цивілізацію часто ототожнюють із культурою. Однак це не завжди синонімічні поняття.

Цивілізацію розуміють у двох значеннях.

  • У першому випадку цивілізація позначає історичну епоху, яка заступила добу варварства.
  • У другому випадку цивілізацію пов’язують із географічним місцем, маючи на увазі локальні, регіональні і глобальні цивілізації, наприклад східну і західну.

Вони розрізняються економічним укладом і культурою, куди входить специфічне розуміння сенсу життя, ролі праці, дозвілля. Східна і західна цивілізації різняться саме цими принциповими ознаками. Вони спираються на специфічні цінності, філософію, принципи життя й образ світу. А в межах таких глобальних понять формуються конкретні відмінності людей у поведінці, одязі, типах житла.

Слово цивілізація походить від латинського civilis — громадянський, державний. Згодом його значення розширилося. «Цивілізованою» почали називати людину, що вміє добре поводитись, а «цивілізовувати» стало позначати — робити вихованим і ввічливим, товариським і люб’язним.

Тривалий час культуру і цивілізованість ототожнювали. Першим розмежував ці два поняття Іммануїл Кант, а на початку XX ст. інший німецький філософ, Освальд Шпенглер, у своїй відомій праці «Занепад Європи» взагалі протиставив ці два поняття. Цивілізація постала в нього вищою стадією культури, на якій відбувається її остаточний занепад. «Культура — це цивілізація, яка не досягла своєї зрілості, свого соціального оптимуму і не забезпечила свого зростання». Поступово в європейській свідомості утвердилося уявлення про цивілізацію як вершину технічних досягнень людства, пов’язаних з освоєнням космосу, впровадженням комп’ютерних технологій і нових джерел енергії.

Із цивілізацією асоціюються матеріальні успіхи, а з культурою — духовний світ людини.

Цивілізація почалася в епоху писемності і землеробства. Вона стала вершиною соціального прогресу людства. Виникнення землеробства 10-12 тис. років тому позначилось суттєвими змінами в соціальному і культурному розвитку. Обробляння землі стало більш систематичним і ретельним. Різко збільшилась продуктивність праці й обсяги додаткового продукту, що зумовило якісний стрибок у розвитку інституту торгівлі. Саме з виникненням землеробства торговець став головним економічним і культурним агентом людського суспільства. Бізнес перетворився на найважливішого творця сучасної цивілізації, якщо таку розуміти як сукупність не тільки духовних, але й матеріальних, науково-технічних досягнень людства.

Вважається, що бізнесу ми зобов’язані виникненням писемної мови, оскільки існувала нагальна потреба реєструвати постачальників зерна, час, обсяг, належність майна, ведення ділової документації та управління державою.

Поза цивілізацією опинились, зокрема, примітивні суспільства Полінезії та Океанії, де досі існує первісний спосіб життя, відсутні писемність, міста і держави. Склався певний парадокс: культура в них є, цивілізації немає (там, де немає писемності, немає цивілізації). Таким чином, суспільство і культура виникли раніше за цивілізацію. За всю історію існування людство в умовах цивілізації живе не більше 2 % часу.

Цивілізація — певний ступінь розвитку культури. Більшість дослідників припускає розвиток інтелекту і моралі, ступінь і рівень олюднення народів. Прогрес культури відбувається від варварства до цивілізації.

IV. Підсумок уроку

Культура, як форма діяльності, в кінцевому підсумку призначена для збереження і розвитку свого власного змісту, тобто людини. Роль культури, яку вона відіграє в людському житті, виражена в її функціях. Усі функції здійснюються заради людини як суспільної істоти. Чи вчиться людина опановувати світ, чи намагається захистити природу, чи вірує вона в Бога, чи сповідує високі ідеали гуманізму — все це вона робить заради себе самої.

Засвоєння культури здійснюється через навчання. Культура створюється, її навчаються. Вона не набувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її і передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації. У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів відбувається формування особистості дитини і регулювання її поведінки. Культура формує особистості членів суспільства і цим значною мірою регулює їхню поведінку.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати публічний виступ на тему «Сучасна молодіжна культура».