Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

Тема 8. ДУХОВНЕ ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА. ФІЛОСОФІЯ КУЛЬТУРИ

УРОК 56

Розуміння духовності

Мета: сформувати в учнів уявлення про співвідношення духовного і тілесного; ознайомити учнів з основними поняттями теми: «дух», «душа», «духовність»; сприяти розвитку духовного світу учнів; навчати учнів логічно викладати свої думки та робити висновки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: шкільна лекція.

Епіграф: Є режим для душі, як є режим для тіла: потрібно вміти йому підкорятися. П. Чаадаев

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Послухайте східну притчу, яка називається «Рай і пекло у твоїй душі».

Притча

Одного разу до мудреця прийшов відомий усім видатний воїн.

Мудрець спитав у нього:

— Що привело тебе до мене?

— Я прийшов до тебе, щоб пізнати мудрість і дізнатись, що є пекло і що є рай.

— Хто ти такий?

— Невже ти не чув про мене? — спитав воїн. — Я відомий воїн.

— Ти, з обличчям убогого?

Гнів воїна був настільки великим, що він миттєво вихопив меча із піхв і замахнувся на мудреця.

— Як ти посмів! Зараз ти помреш за такі слова!

Мудрець спокійно подивився йому в очі і сказав:

— От зараз ти створюєш пекло!

Воїн вклав меча у піхви і подякував мудрецеві:

— Дякую! Я все зрозумів!

— А от зараз ти створюєш рай! — відповів Мудрець.

Запитання

1. Що зрозумів воїн?

2. Чи знайшов він відповідь на свої запитання?

3. Чи є душа у цього воїна?

4. Чому вдалося мудрецю відповісти на запитання воїна?

5. Як ця притча пов’язана з душею воїна?

6. Чому притча має таку назву?

Сьогодні на уроці ми розглянемо поняття «дух», «душа», «духовність», і наша з вами мета — визначити сутність цих понять та з’ясувати зв’язок між ними.

III. Вивчення нового матеріалу

Існує переконання, що єдність духу, душі, духовності виявляє унікальні можливості людини у світі, який існує незалежно від неї і частиною якого є сама людина.

Поняття «дух» вказує нам на існування об’єктивного начала, яке може визначально впливати на життєдіяльність окремої людини.

Поняття «душа» вказує на неповторність кожної людини, її феноменальність щодо соціального і природного начал.

Поняття «духовність» показує, що в об’єктивному плині світових подій людина та людство мають унікальну можливість керуватись як об’єктивними чинниками, так і власними почуттями та думками, поєднувати чуттєве і раціональне в організації свого життя. Тому, коли йдеться про необхідність злету духовності, треба мати на увазі невблаганний потяг людини до прогресу і щастя. Цей потяг буде спонукальним у життєдіяльності доти, доки існуватиме єдність духу (об’єктивно існуюче джерело людського життя), душі (суб’єктивний прояв духу, індивідуалізований дух) і духовності (реально існуюча, душею пережита сила духу, що безпосередньо спрямовує діяльність людини).

Усе викладене вище дає змогу дати такі визначення понять «дух», «душа», «духовність».

Дух — це об’єктивно існуюче, надіндивідуальне начало, здатне спрямовувати діяльність людини і суспільства.

Душа — індивідуалізований дух, суб’єктивно існуюче начало.

Духовність — це почуття й усвідомлення реальності, яке безпосередньо чи опосередковано спрямовує життєдіяльність людини.

Духовність — це все те у світі, що є реальним керманичем життя людини і суспільства.

При цьому слід мати на увазі, що духовність — єдність об’єктивного і суб’єктивного стосовно визначеності людського життя.

Цікавим із приводу визначення змісту цих понять є аналіз уявлень про них із точки зору міфології, релігії, науки.

Типи світогляду

Уявлення про дух, душу, духовність

Міфологія

Міфи стародавніх суспільств розповідають про існування «духів» — фантастичних істот, які органічно пов’язані з людиною, її тілом, зовнішнім виглядом та довкіллям. «Духи» перебувають у процесі постійної взаємодії з людиною, визначаючи особливості її життя. «Духи», згідно з міфологією, існують незалежно і не поділяються на шкідливих і корисних для людини. Цей поділ запровадила сама людина.

Поняття «дух» («духи») у міфології виникає як необхідність відповісти на питання про те, хто керує діяльністю людини, як це керування впливає на характер і спосіб життя людини.

Зримий образ духу в християнській традиції — це голуб (точніше, голубка), який існує як образ певного світового птаха, який своїм теплом зігріває «яйце світове». Поширені в народів ісламу уявлення про гігантського чарівного птаха Рух (арабське ruch — дух) постають як фольклорно-казкове опредметнене бачення духу

Релігія

У релігії дух розглядається як об’єктивно існуюче явище, основною здатністю якого є можливість творити людину, її життя, характер і спосіб діяльності. Дух у релігії ототожнюється з особливим проявом сутності Бога (об’єктивне начало), проте релігія цікава і знаменна насамперед тим, що «заземлює», суб’єктивує явище духу, показує можливість існування його як індивідуального явища. Тобто об’єктивний характер існування духу релігія пов’язує з людиною, суб’єктом суспільно-історичного процесу.

Цей зв’язок призводить до виникнення поняття душі як «іскорки» Божественного Духа, яка й «запалює» життям кожну людину. За образним висловлюванням Арістотеля, релігія розуміє під душею те, «що робить тіло живим». Тобто релігія наголошує, що душа — це окреслений індивідуальним людським існуванням дух.

Це те у внутрішньому світі людини, що створене Божественним Духом. Душа — це життєдайне джерело, що є сутністю внутрішнього світу людини.

Релігія розглядає людину не як просте Боже створіння, а як істоту, яка зуміла прийняти від Бога і розвинути в собі величезний божественний дар — творити, жити у процесі діяльності. Душа як внутрішнє джерело людського існування обов’язково, як і все людське, потребує свободи, суверенності, незалежності. І тоді вона реалізується у прагненні вийти за межі внутрішнього світу людини, «вихлюпуючись» у вигляді сили, яка реально скеровує життя людини і суспільства. Ця сила окреслюється поняттям «духовності». Духовність у релігії розглядається як існування таких явищ, які потенційність духу перетворюють у реальність духотворчості. Прикладами релігійного уособлення явища духовності є віра в Бога, любов до Бога, надія на Бога. Це також божественна освяченість людини і всього людського честю, совістю, гідністю, відповідальністю, свободою тощо. Усе, чим конкретно у своєму житті керується людина і що освячене Богом, у релігії називається духовністю

Наука

Своє розуміння духу, душі, духовності дає наука. Щодо людського життя і людської діяльності (у системі відносин «людина — світ») наука намагається не тільки пояснити, задля чого людина діє, а й знайти бачення оптимального характеру людської діяльності, пізнати те, що називається істиною. Істина в науці розглядається як дух, який спроможний докорінно змінити життя людини, здатний спрямувати її діяльність на шляху досягнення певної цілі, заповітної мети.

Наука, подібно до релігії, займається обожнюванням. Проте Богом-Духом для неї постає Істина. І ця істина-дух свою здатність сили, яка скеровує діяльність людини, реалізує через психічний стан і мислення конкретного людського індивіда, тобто через внутрішній стан кожної людини.

Тому конкретизацію істини в людській індивідуальності наука називає душею. При цьому душу наука розглядає як органічну єдність психічного стану людини (вивченням цього стану займається психологія) зі способом і характером раціонального пізнання дійсності тією чи іншою мірою. Така душа з необхідністю пов’язується з породженням духовності як історично і логічно визначеного явища, яке й здійснює безпосередній вплив на людину, її життя зокрема і життя суспільства загалом. У цьому аспекті ідеї, ідеали, а також освячені Істиною (а не Богом, як у релігії) поняття віри, надії, любові, честі, совісті, гідності, порядності, правди, добра, зла, щастя та ін. постають як конкретний прояв духовності

Запитання

— Які з цих уявлень, на ваш погляд, є обмеженими?

Творча, сповнена духовності людина, спроможна перетворити камінь на витвір мистецтва, дерево — на історичну пам’ятку, залізну руду — на залізничну колію, тобто зробити так, щоб природа існувала згідно з ідеями, які люди визнають як силу духу і як такі, яких прагне душа.

Оскільки духовність визначають як здатність людської душі керуватися не тільки тілесним, а й духовним, духовність треба розуміти як таку властивість душі, що дає змогу людині ставити матеріальне в залежність від ідеального.

Завдання

— Наведіть приклади такої діяльності.

• Співвідношення тілесного і духовного в людині

Видатний мислитель Б. Спіноза обґрунтував тезу щодо проблеми відповідності думки дійсності. Він вважав, що такий збіг можливий лише тоді, коли існує єдність душі і тіла, духовного і тілесного.

Факти засвідчують, що душа спроможна спричиняти такі зміни, які в матеріальній дійсності самі по собі без свідомо діючих людей не відбуваються (машини, витвори мистецтва, держава, політичні системи та ін.). Вона здатна впливати на формування, творення нової дійсності, виявляти себе реальною силою змін у світі. Конкретним проявом цієї реальної сили є взаємодія духовного і тілесного.

Уперше протиставлення духовного і тілесного бачимо у світових релігіях. Саме релігія дає змогу усвідомити принципи їхньої єдності і відмінності, взаємозв’язку. Тілесне і духовне — дві протилежності, які своїм існуванням вносять у світ те, що визначається як людське. Ця протилежність виявляється у здатності людини, протиставляючи духовне тілесному, вносити у своє ставлення до світу певне обмеження своєї тілесності, змінювати її через власне боління. Тому людське в людині демонструється передусім волею, а прикладом такого духовного звільнення можуть слугувати і релігійний аскетизм, і тілесні страждання як шлях до ідеалу.

Приклади протиставлення духовного і тілесного ми бачимо у християнському тлумаченні стосунків тіла і душі. Наприклад, заперечення церквою самогубства обґрунтовується вченням про духовні початки тіла та боротьбу в ньому двох начал — добра і зла. У релігіях тіло взагалі виконує роль маріонетки сил зла.

Висновок. Діяльність душі полягає у зміні людиною себе, а діяльність тіла — у зміні довкілля.

III. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Дати відповіді на запитання.

  • 1) Чи може кількість прочитаних книг, переглянутих вистав бути критерієм духовності?
  • 2) Що таке духовне зростання і якими є його критерії?

3. Проаналізуйте десять ознак душі, наведених східним мудрецем, і дайте відповідь на запитання: на яких ознаках і чому саме наголошує автор?

Десять признаков есть у души благородной,

Шесть ее унижают. Быть нужно свободной

Ей от подлости, лжи и от зависти низкой,

Небрежения к близким, к несчастью и боли народной.

Коль богат, то к друзьям проявляй свою щедрость,

Будь опорою им и звездой путеводной.

А впадешь в нищету — будь и сильным и гордым,

Пусть лицо пожелтеет в тоске безысходной.

Краток век, каждый вздох наш, быть может, последний,

Не терзайся о мире заботой бесплодной,

Смерть играет без устали в нарды: мы шашки,

Мир — доска, день и ночь — как две кости в руках небосвода.

Абу Алі ібн Сіна