Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОК 53

Лібералізм і консерватизм

Мета: розкрити сутність понять «лібералізм», «консерватизм»; визначити основні положення лібералізму і консерватизму; навчати учнів логічно викладати свої думки та робити висновки.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: шкільна лекція.

Епіграфи:

• Консерватор — це людина, яка з надією дивиться в минуле і жалкує про майбутнє. Леонард Луїс Левінсон

• Консерватор — державний діяч, закоханий у чинні непорядки, на відміну від ліберала, який прагне замінити їх непорядками іншого роду. Амброз Бірс

• Ліберал може зрозуміти всіх, окрім людей, які його не розуміють. Автор невідомий

• Ліберал мріє про зміни, які нічим не загрожують його становищу. Стоклі Кармайкл

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація знань учнів

Перевірка домашнього завдання

Виступи учнів на тему «Харизматичний світовий політик».

Учні зачитують й обговорюють висловлювання про владу.

III. Мотивація навчальної діяльності

Бесіда

1. Проаналізуйте слова, взяті епіграфом до сьогоднішнього нашого уроку, та спробуйте сформулювати тему уроку.

2. Як ви розумієте поняття «ідеологія»?

3. Що таке партія?

IV. Вивчення нового матеріалу

• Лібералізм

Політична ідеологія є однією з найвпливовіших форм політичної свідомості. Вона реалізується в доктринах, які виправдовують прагнення певних суспільних сил до завоювання та використання влади і намагаються відповідно до цього спрямовувати громадську думку. Поняття «лібералізм» потрапило до політичного словника в 30-40-х роках XIX ст. Але його ідейно-теоретичне коріння і перші спроби практичного втілення (в Англії та США) сягають XVII-XVIII ст.

Лібералізм (від лат. liberalis — вільний) — політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентського ладу, вільного підприємництва та демократичних свобод і обмежує сфери діяльності держави.

Виділяють такі ідейні положення лібералізму:

  • 1) абсолютна цінність людської особистості та рівність усіх людей;
  • 2) автономія індивідуальної свободи;
  • 3) раціоналізація й доброчинність діяльності людини;
  • 4) визнання невідчужуваності прав людини на життя, свободу, власність;
  • 5) існування держави на основі загального консенсусу з метою збереження й захисту природних прав людини;
  • 6) договірний характер відносин між державою та індивідом;
  • 7) обмеження обсягу і сфер діяльності держави;
  • 8) захищеність від державного втручання в особисте життя людини і свобода її дій (у межах закону) в усіх сферах суспільного життя;
  • 9) утвердження вищих істин розуму як орієнтирів у виборі між добром і злом, порядком і анархією.

Історично виникнення класичного лібералізму пов’язане з появою нового для феодального суспільства класу — буржуазії. Проте в класичному лібералізмі свобода ще не вступала в суперечність із новими капіталістичними відносинами. Вона розглядалася як рівність, як свобода для всіх, а індивідуалізм — як розвиток і самовираження особистості.

Ідеологом буржуазного лібералізму Франції першої половини XIX ст. був Бенжамен Констан (1767-1830), який вважав, що свобода утверджується не через владу народу, а через незалежність індивіда від державної влади. Свобода людини — це особиста громадянська свобода. Права громадянина існують незалежно від державної влади. Політична свобода, держава, на думку Констана, є лише засобом забезпечення громадянської свободи. Влада, яка порушує громадянську свободу, перетворюється на тиранію, ліквідує засади власного існування. Звідси висновок: політична влада, кому б вона не належала — монарху, народові, — не може бути абсолютною. Межі її — у правах особистості.

Поява лібералізму як політичної течії була зумовлена розвитком капіталістичного ладу. В останній третині XIX ст. почав складатися новий тип лібералізму — неолібералізм, або «соціальний» лібералізм (Дж. Гобсон, Т. Грін, Ф. Науман, Дж. Джеліотті, Дис. Дьюї та ін.).

• Консерватизм

Консерватизм (від лат. conservare — зберігати,охороняти) — політична ідеологія і практика суспільно-політичного життя, зорієнтована на збереження і підтримання чинних форм соціальної структури, традиційних цінностей і морально-правових засад.

Головні положення консерватизму було сформульовано у працях Едмунда Берка (1729-1797), Жозе де Местра (1753-1821), Луї де Боналда (1754-1840). Відправною точкою консерватизму вважають вихід у світ 1790 р. есе Е. Берка «Міркування про Французьку революцію». А термін «консерватизм» увійшов до наукового обігу після заснування французьким мислителем і громадсько-політичним діячем Франсуа Рене де Шатобріаном (1768-1848) у 1815 р. журналу «Консерватор».

Фундатори консерватизму протиставили висунутим європейським Просвітництвом і Великою французькою революцією ідеям індивідуалізму, прогресу, раціоналізму погляд на суспільство як на органічну й цілісну систему, амальгаму (суміш різнорідних елементів) інститутів, норм, моральних переконань, традицій, звичаїв, що сягають корінням глибини історії.

Консерватизм як тип суспільно-політичної думки та ідейно-політична течія відображає ідеї, ідеали, орієнтації, ціннісні норми тих класів, фракцій і соціальних груп, становищу яких загрожують об’єктивні тенденції суспільно-історичного й соціально-економічного розвитку. Часто консерватизм буває своєрідною захисною реакцією середніх і дрібних підприємців, фермерів, ремісників, які відчувають страх перед майбутнім, що спричиняє невизначеність і нерідко погіршення соціального статусу. Консервативною вважають також загальноприйняту в суспільстві сукупність цінностей, форм адаптації до традиційних соціальних норм та інститутів.

Консерватизм наголошує на необхідності збереження традиційних правил, норм, ієрархії влади соціальних і політичних структур, інститутів, покликаний захищати статус-кво, пояснювати необхідність його збереження, враховуючи реалії, що змінюються, пристосовуватись до них.

Свою здатність до цього він продемонстрував на поворотних етапах історії. Так, за вільнопідприємницького капіталізму консерватизм обстоював ідеї вільної конкуренції, вільного ринку, а після великої економічної кризи і особливо після Другої світової війни — кейнсіанські ідеї державного регулювання економіки, соціальних реформ, «держави добробуту». Прихід 1980 р. до влади у США Р. Рейгана та його друга перемога (1984), перемога консервативної партії на чолі з М. Тетчер в Англії тричі поспіль, підсумки парламентських і місцевих виборів у ФРН, Італії, Франції засвідчили, що ідеї консерватизму поділяють широкі верстви населення.

Помітне місце в побудовах сучасних консерваторів посідають проблеми свободи, рівності, влади, держави, демократії. Більшість консерваторів вважає себе захисниками прав людини і головних принципів демократії. Не заперечуючи плюралістичної демократії, вони висловлюються за критичний підхід до неї, визнаючи взаємозв’язок між капіталізмом і демократією.

Значна частина консерваторів ставить на перше місце суспільство, яке, на їхню думку, значно ширше від уряду, історично, етично й логічно вище за конкретного індивіда.

У другій половині XX ст. традиційний консерватизм вступив у суперечність із тенденціями суспільного розвитку, що зумовило його трансформацію в неоконсерватизм.

Неоконсерватизм — сучасна політична течія, що пристосовує традиційні цінності консерватизму до реалій постіндустріального суспільства («рейганоміка», «тетчеризм»).

IV. Підсумок уроку

Бесіда

1. Що спільного в поглядах лібералів і консерваторів?

2. У чому відмінності?

3. Які верстви населення будуть підтримувати лібералів, консерваторів, соціалістів?

4. Для чого необхідно знати сучасній молодій людині основні ідеї консерватизму, лібералізму?

Висновок. Жодне із суспільно-політичних учень не може претендувати на «єдино правильне». Необхідно критично підходити до будь-якого з них.

V. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал підручника.