Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОКИ 30-31

Специфіка, форми і методи наукового пізнання. Докази і спростування. Співвідношення емпіричного і теоретичного знання

Мета: визначити сутність методів пізнання; розвивати вміння критично мислити, самостійно робити висновки; розкрити основні поняття теми.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: лекція з опорою на структурно-логічні схеми.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Повідомлення теми і мети уроку.

III. Вивчення нового матеріалу

• Розуміння методу пізнання та закону

Метод (від грецьк. метод — буквально: шлях до чогось) — у найширшому значенні — спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність.

Як засіб пізнання метод є способом відтворення мисленням речі, яка вивчається. Це — спосіб побудови й обґрунтування знання. До змісту методу входять кілька прийомів, за допомогою яких людина пізнає чи практично освоює світ.

Так, на виробництві метод — це спосіб виготовлення речей, вирощування корисних рослин, тварин тощо. У науці метод — це спосіб досягнення нових результатів, наукових істин. Філософія протягом свого розвитку виробила загальний метод пізнання — діалектику, одну з найважливіших форм мислення.

ФІЛОСОФСЬКІ МЕТОДИ ПІЗНАННЯ

Сходження від абстрактного до конкретного і навпаки — ще один із теоретичних методів пізнання. Вдаючись до абстракції, дослідник виділяє головне, сутнісне і відволікається від випадкового, неголовного в речі, явищі. За допомогою абстракцій утворюються наукові поняття (наприклад, «людина», «речовина» тощо).

Метод аналогії (від грецьк. — подібність) визначає подібність, відповідність, тобто те, що має однакове значення. Моделювання (речове чи математичне) — це створенням аналога, тобто взірця, норми певної речі чи явища. Цей аналог потрібен для збереження й розширення знання про оригінал для його перетворення або управління ним. Ідеалізація — це створення подумки об’єктів, які не існують у дійсності (наприклад, у математиці — точка, у фізиці — ідеальний газ чи абсолютно тверде тіло, у суспільстві — ідеальна держава, ідеальна сім’я тощо). Звідси — виникнення особистих та суспільних ідеалів, про що йшлося в розділі «Душевне життя і духовність людини». До цих же методів належать формалізація, методи історичного і логічного та ін.

Якою є природа методів? Генетично метод походить із практичної діяльності. Прийоми практичних дій людини від самого початку мусили узгоджуватися із властивостями та законами дійсності, із логікою тих процесів, із якими людина мала справу.

Пізнаючи ці процеси, людина відкриває для себе досить важливу властивість існування світу: у зв’язках і відношеннях існує багато чого стійкого, незмінного, повторюваного та необхідного. Ця властивість отримала назву «закон».

Отже, закон у найбільш загальній, абстрактній формі — поняття, яке відображає необхідне, суттєве, стійке, повторюване в тих чи інших явищах дійсності.

Таке розуміння поняття «закон» засвідчує, що у світі, незалежно від свідомості людини, тобто об’єктивно, існує закономірність, відображення якої відбувається суб’єктивно і визначається поняттям «закон». Людина ж відкриває закони, наприклад, природи, остільки, оскільки вона змогла своєю свідомістю охопити необхідні, стійкі, повторювані зв’язки і відношення. Ісаак Ньютон, усвідомивши цілісність механістичної картини світу, відтворив його суб’єктивно, побачивши окрему грань — земне тяжіння. Але закони Ньютона «працюють» і дотепер, бо це суб’єктивне відображення максимально наближене до свого прообразу.

Людина відкриває закони не тільки «першої» природи, в якій вона виникла. Вона часто творить закономірності «другої» природи, тобто того, що вона створила сама. Діяльність людини зумовлює виникнення низки закономірностей суспільного розвитку і тих відносин, які складаються в певному суспільстві. Загальновідомо, що без праці, трудової діяльності людини як закономірності не може існувати суспільство.

Типи законів різноманітні. Одні з них відбивають функціональний взаємозв’язок між властивостями речей (наприклад, закон взаємозв’язку маси та енергії), інші — взаємозв’язок між самими матеріальними об’єктами у великих за розміром системах (наприклад, закони електромагнітних та гравітаційних взаємодій), між самими системами або між різними станами чи стадіями розвитку систем (наприклад, закон зростання ентропії, закон переходу кількісних змін у якісні).

Закони різняться також за ступенем спільності та сфери дії. Окремі, або специфічні, закони відтворюють зв’язок між конкретними фізичними, хімічними або біологічними властивостями речей (згадайте відомі зі шкільного курсу закони фізики, хімії чи біології).

Загальні закони відбивають взаємозв’язок між загальними властивостями, виявляються на всіх рівнях буття і вивчаються такими дисциплінами, як філософія, кібернетика та ін.

У природі закон реалізується несвідомо, в результаті об’єктивної взаємодії матеріальних тіл. У суспільстві всі соціальні закони реалізуються завдяки свідомій, цілеспрямованій діяльності людей, тобто завдяки суб’єктивному фактору. Реалізація законів залежить від наявності відповідних умов.

Саме в суспільстві виявляється активна законотворча діяльність людини, особливо в таких сферах, як право і мораль.

Висновок. Поняття закону, його розуміння дає змогу людині, людству визначатися з тим загально необхідним, важливим у їхньому житті, що, з одного боку, відбувається завдяки об’єктивним процесам, а з другого — завдяки послідовній, цілеспрямованій діяльності самих людей. Іншими словами, поняття закону відтіняє межі можливого і неможливого в житті й діяльності людей.

• Співвідношення емпіричного і теоретичного рівнів пізнання

Розрізняють емпіричний і теоретичний рівні наукового пізнання.

Емпіричний (грецьк. — досвід) — це такий рівень знання, зміст якого здебільшого одержано з досвіду (зі спостережень та експериментів), підданого певному раціональному опрацюванню, тобто сформульованого певною мовою.

Теоретичне пізнання (грецьк. — розгляд, дослідження) — це пояснення підстав пізнаваною.

Метафізичний підхід до розуміння емпіричного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдності між ними або абсолютизації одного з них.

Взяте загалом, наукове пізнання включає в себе два основних рівня — емпіричний і теоретичний. Хоча вони і пов’язані, але відрізняються один від одного, кожен із них має свою специфіку. У чому вона полягає?

На емпіричному рівні переважає живе споглядання (чуттєве пізнання); раціональний момент і його форми (судження, поняття та ін.) тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому досліджуваний об’єкт відбивається переважно з боку своїх зовнішніх зв’язків і проявів, доступних живому спогляданню. Будь-яке наукове дослідження починається зі збору, систематизації й узагальнення фактів. Поняття «факт» (від лат. factorum — зроблене, доконане) охоплює певний фрагмент дійсності, або пізнання, знання про які має бути достовірним. Збір фактів, їх первинне узагальнення, опис («протоколювання») експериментальних даних, їх систематизація, класифікація та інша фактофіксувальна діяльність — характерні ознаки емпіричного пізнання. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо (без проміжних ланок) на свій об’єкт. Воно освоює його за допомогою таких прийомів і засобів, як порівняння, спостереження, вимірювання, експеримент, аналіз, індукція.

Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується перевагою раціонального моменту і його форм (понять, теорій, законів та інших аспектів мислення). Живе споглядання, чуттєве пізнання тут не усуваються, а стають підпорядкованим (але дуже важливим) аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з погляду їхніх внутрішніх зв’язків та закономірностей, що осягаються за допомогою раціонального опрацювання даних емпіричного знання. Це опрацювання здійснюється за допомогою систем абстракцій «вищого порядку», таких як поняття, умовиводи, закони, категорії, принципи, проблеми, гіпотези, ідеї і т. ін. Характерною ознакою теоретичного пізнання є його спрямованість на себе, рефлексія, тобто дослідження самого процесу пізнання, його форм, прийомів, методів, понятійного апарату і т. д. На основі теоретичного пояснення і пізнаних законів здійснюється наукове передбачення майбутнього.

Емпіричний і теоретичний рівні пізнання взаємопов’язані, межа між ними умовна і рухома. У певних точках розвитку науки емпіричне переходить у теоретичне і навпаки. Проте неприпустимо абсолютизувати один із цих рівнів на шкоду іншому. Емпіризм зводить наукове знання як ціле до емпіричного його рівня, принижуючи або зовсім відкидаючи теоретичне пізнання.

• Види і різновиди доказів. Доведення і спростування

Отримання опосередкованих, похідних знань відбувається не лише у формі умовиводу. Іншою формою здійснення цього процесу в мисленні є доказ. Він якісно відрізняється за складністю порівняно з поняттям, судженням і умовиводом, тому й розглядається окремо від них.

Доказ — форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною, шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні.

Поділ доказів на види є умовним — вони можуть переходити один в інший. Виділяють такі види доказів.

Прямий доказ — істинність тези доводиться безпосередньо з істинності аргументів.

Простий приклад: «Холодильник працює, тому що після увімкнення в мережу в його камері температура повітря знижується згідно зі встановленими виробником параметрами»; «Анатолій Карпов — видатний шахіст світу тому, що він виграв понад 150 турнірів та матчів».

Непрямий доказ — істинність тези виводиться з деяких інших суджень.

Він відрізняється тим, що доводи в ньому обґрунтовують істинність тези опосередковано, через обґрунтування хибності іншої, протилежної тези.

Але переконатися в істинності того чи іншого положення безпосередньо не завжди можна. Так, істинність суджень про факти, що відбулися раніше, може бути встановлена і перевірена лише опосередковано, логічно, оскільки під час пізнання таких фактів вони вже не існують насправді і тому не можуть бути сприйняті безпосередньо. Не можна, наприклад, безпосередньо переконатися в істинності таких суджень: «Потерпілий С. убитий обвинувачуваним К.»; «Під час скоєння злочину обвинувачуваний перебував на місці скоєння злочину»; «Організатором скоєного злочину був Т.» і так далі. Істинність таких суджень з’ясовується і перевіряється не прямо, а опосередковано, за допомогою умовиводів і логічних доказів.

Доведення — це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність яких установлено раніше.

Наприклад, нам потрібно довести істинність судження «Одержання хабара є діяння, небезпечне для суспільства». Для цього ми наводимо такі два судження:

  • 1) «будь-який злочин є діянням суспільно небезпечним»;
  • 2) «отримання хабара є злочин» — і виводимо з них за правилами категоричного силогізму істинність судження, що доводиться.

Доведення є умовиводом. У нашому прикладі воно відбувається у формі одного умовиводу. У більшості випадків доведення є складним, воно складається не з одного, а багатьох умовиводів.

Термін «доведення» вживається в кількох значеннях.

1. Під доведенням розуміють факти, за допомогою яких обґрунтовується істинність того чи іншого положення.

2. Словом «доведення» позначають джерела даних про факти, наприклад літописи, оповіді очевидців, мемуари тощо.

3. Доведення — це процес мислення, логічний процес обґрунтування істинності одного судження за допомогою інших суджень. У формальній логіці термін «доведення» вживається саме в цьому значенні. Логіка вивчає доведення як мисленнєвий процес.

Спростування. Доказ тісно пов’язаний зі спростуванням. Доволі часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але водночас і спростовуємо якесь інше положення, яке вважаємо хибним.

Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення загалом.

IV. Підсумок уроку

Бесіда

1. Із якими методами пізнання ви ознайомилися сьогодні?

2. У чому полягає сутність співвідношення емпіричного і теоретичного знання?

3. Що ми називаємо доказом?

4. Який зміст філософи вкладають у поняття «пізнання»? Складіть два речення з використанням цього поняття в контексті суспільствознавчого знання.

V. Домашнє завдання

1. Повторити матеріал за темою «Пізнання та його основні форми ».

2. Знайти приклади методів наукового пізнання в різних науках і на уроці подати результати вашої роботи.