Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОКИ 23-24

Поняття світогляду. Ідеологія і суспільна психологія

Мета: сформувати уявлення про світогляд; визначити види та структуру світогляду; з’ясувати значення світогляду в житті людини; розвивати вміння формувати свій погляд на проблему.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма проведення: шкільна лекція з елементами розгорнутої бесіди та опорою на схематичні матеріали.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Визначальним фактором розвитку особистості є становлення її самосвідомості, усвідомлення нею своєї окремішності, свого «Я» і водночас своєї причетності до людства й світу взагалі. Найвищою формою особистої самосвідомості є світогляд.

Повідомлення теми та завдань уроку.

III. Вивчення нового матеріалу

Учитель пропонує учням дати визначення поняття « світогляд», а потім з’ясовує разом із ними його особливості.

Світогляд — це соціально-історичний феномен, який виник із появою людського суспільства, в процесі реалізації найважливіших суспільних потреб. Світогляд — це процес самовизначення людини щодо її місця у світі та відносин із ним.

У Стародавній Греції існував міф про прекрасного юнака Нарциса. Хто пам’ятає цей міф?

Миф про Нарциса

Одного разу побачивши своє відображення у воді, Нарцис був такий зачарований своєю красою, що не міг ні на мить відвести очей від свого обличчя, через що й помер, перетворившись згодом на квітку.

Про що цей міф? Дехто вважає, що основна думка цього міфу відбиває інтерес людини до самої себе. Справді, кожен із нас, досягнувши певного віку, починає цікавитися собою. Кожен хоче відповісти на питання: «Хто я? Який я?» Відповіді ми знаходимо, як правило, спостерігаючи за людьми, що нас оточують, із їхньої реакції ми судимо про те, які ми самі.

Деякі люди потрапляють у ситуацію гидкого каченяти з казки Андерсена. Усі гнали каченя, відштовхували його. «Невже я такий огидний?» — думало каченя. Думаю, кожен із вас пам’ятає, чим закінчилася ця історія?

Таким чином, із часом людина починає порівнювати себе з іншими, замислюватися над тим, що таке людина взагалі.

Запитання

1. Навіщо ми приходимо у цей світ?

2. У чому полягає призначення людини?

3. Що являє собою світ, у якому живе людина?

4. Яке місце посідає людина в цьому світі?

5. Хто ми? Які ми? Навіщо ми існуємо?

Ці питання називають вічними. Чому, як ви вважаєте?

Приклад відповіді: з наукової точки зору ці питання ніколи не можуть бути розв’язаними. Світ і людина постійно змінюються, а значить, змінюються й уявлення людей про світ і про людину.

Висновок. Усі знання та уявлення людини про саму себе називаються самосвідомістю.

Самосвідомість має декілька рівнів:

Перший рівень найбільш елементарний, він виходить з оцінки людини іншими людьми. На другому рівні починається глибоке розуміння самого себе, свого місця в суспільстві. Третій рівень найбільш складний і називається світоглядом.

То що ж таке світогляд? Існує кілька його визначень. Дуже часто з поняттям «світогляд» ототожнюють такі поняття, як «світорозуміння», світосприймання», «світовідчуття», «світобачення». Але вони відмінні від поняття «світогляд».

Завдання

— Користуючись словником, з’ясуймо зміст цих понять, знайдімо відмінності та спробуймо сформулювати поняття «світогляд».

Сторінками словника

Поняття

Зміст поняття

На основі чого формується

Світосприйняття

Сприймання людиною навколишнього світу, дійсності. Сукупність думок, почуттів людини як реакція на навколишній світ

Формується на основі цінностей (щастя, любов, істина, краса, добро, свобода, справедливість)

Світовідчування

Сприймання людиною навколишнього світу, дійсності, яке виявляється в почуттях, учинках, настроях

Формується на основі досвіду (індивідуального, групового, сімейного, етнічного, суспільного)

Світорозуміння

Сукупність поглядів на світ, розуміння світу, дійсності

Формується на основі знань

Світобачення

Сприйняття навколишнього світу

Формується на основі принципів антропоцентризму, гуманізму, монізму, дуалізму, плюралізму, скептицизму, догматизму

Таким чином, світогляд — це сукупність знань та уявлень про світ та людину, про відносини між ними.

У Стародавній Індії набуття світогляду трактувалося як друге народження. Вважали, що вперше людина народжується, коли приходить у світ, коли починається її фізичне існування, вдруге — коли народжується духовно. Пізніше людей, які мали власний світогляд, називали мудрецями.

Запитання

— У чому полягає значення світогляду?

Спробуймо зробити висновок. У реальній дійсності світогляд формується у свідомості конкретних людей. Він використовується як особистістю для своїх цілей, так і соціальними групами як загальні погляди на життя. Структура світогляду доволі складна (див. схему на с. 93).

Безперечно, процес формування переконань складний і тривалий. Готових переконань не можна випросити в добрих сусідів, купити в книжковому магазині. Ці знання можуть передаватися з покоління в покоління, власні переконання кожна людина формує, насамперед, сама. Світогляд, як і все життя суспільства, має історичний характер. Виникнення світогляду пов’язують із процесом формування першої форми людської спільноти. Світогляд виділив людину із сукупності інших живих істот.

СТРУКТУРА СВІТОГЛЯДУ

Структура світогляду органічно зумовлює його функції.

Функція тлумачення, розуміння світу

Вона є однією з найважливіших, оскільки покликана розтлумачити людині світ, описати його доступною, зрозумілою мовою. Адже світогляд — це світорозуміння. Людина може безпечно жити тільки в тому середовищі, світі, який вона розуміє. У світі, що не узгоджується з її уявленнями, недоступному для розуміння, непіддатному для тлумачення, жити важко, а для багатьох людей — неможливо. Навіть анімізм, найбільш примітивний світогляд наших далеких предків, одухотворюючи навколишню природу, був спрямований на те, щоб зробити її зрозумілою та близькою, спорідненою людині. Психологи довели, що людина нерідко може задовольнятися навіть надуманими, неточними поясненнями, але втрачає впевненість, рівновагу, дезорієнтується, стикаючись із незрозумілими явищами. Розум конфліктує з тим, що недоступне можливостям його сприйняття. Із цієї причини піфагорійці тривалий час приховували відкриті ними ірраціональні величини в математиці.

Проте трапляється, що світогляд ґрунтується на тому, що розуму не все підвладне, що існують глибинні таємниці буття, які неможливо збагнути розумом. Психологи, наприклад, стверджують про притаманне людині прагнення до дива, чогось незвичайного; що багатьом людям нецікаво жити в достеменно зрозумілому світі. Цим породжена віра в НЛО, екстрасенсорику тощо.

Світогляд як світорозуміння може бути раціоналістичним — таким, що визнає всевладдя розуму (Гегель уважав, що світ — це об’єктивний розум, який за логікою подібний до суб’єктивного розуму людини), та ірраціоналістичним — таким, що вважає основою світу недоступне, непідвладне розуму (воля у Ніцше).

Оцінювальна (аксіологічна) функція

Щоб орієнтуватись у світі, недостатньо тільки здатності пояснити його. Потрібно ще й оцінити світ: відповісти на запитання, яким він є для людини — добрим чи злим, прекрасним чи потворним, вартим того, щоб у ньому жити, чи таким, що змушує покинути його. У пошуках і знаходженні відповідей на такі запитання виявляється оцінювальна, або аксіологічна, функція світогляду. Опозиційність світоглядних цінностей (добро — зло, праведне — грішне тощо) цілком зрозуміла, адже людина постійно перебуває в полі напруги між протилежними полюсами, і світогляд покликаний утримувати людське в людині через заперечення тваринного. З аксіологічної точки зору світогляди поділяють на оптимістичні й песимістичні, гуманні та антигуманні.

Праксеологічна функція

Вона виявляється у відповідях на запитання, як жити людині у світі, а отже, містить певні практичні настанови щодо світу і буття людини в ньому. Із цього погляду виділяють практично-активні та споглядальні світогляди. Релігійні вчення Індії є переважно споглядальними, а протестантизм, як ідеологія європейської буржуазії Нового часу, просякнутий активізмом.

Виокремлені три пласти (знання, цінності, практичні настанови) і функції світогляду дають змогу краще зрозуміти будь-який тип світогляду. Так, марксизм як світогляд є раціоналістичним, оптимістичним, практично активним; фашизм — ірраціоналістичним, оптимістичним, активним; буддизм — ірраціоналістичним, песимістичним, пасивним.

Окрім вищезазначених, світогляд виконує функції об’єднання нації, релігійної спільноти, соціальної групи. Взаєморозуміння й узгодженість суб’єктів цих соціальних утворень можливі лише за умови, що вони поділяють певний світогляд.

Висновок. Таким чином, говорячи про роль світогляду, ми можемо записати таке:

«Світогляд надає людині орієнтири для всієї її практичної та теоретичної діяльності, дозволяє їй сформувати цілі, яких вона прагне в процесі своєї діяльності. На практиці людина стикається з проблемою: сприйняти світ таким, яким він є, або спробувати змінити його на краще. Світогляд дає людям розуміння того, як досягти намічених орієнтирів, озброює людей методами пізнання і діяльності (іншими словами, це ліхтар, який освітлює дорогу мандрівнику. Так, філософ минулого Р. Декарт казав, що людина, яка шкутильгає, але з ліхтарем, швидше досягне мети, ніж вершник, який блукає в темряві). На підставі закладених у світогляд цінностей людина у своїй діяльності отримує можливість знаходити певні цінності життя та культури, відрізняти справді важливе від ілюзорного».

• Види світогляду

Можна виділити кілька основних типів світогляду, за способом розуміння людиною свого місця у світі.

1. Міфологічний світогляд є результатом практично-духовної діяльності людини. У міфологічному світогляді людина не відділяє себе від речей природного світу, а окремий індивід не відділяє себе від суспільства загалом. У міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням і мовленням, свідомістю і реальністю, предметом і думкою про предмет. Міфи розповідають нам про людиноподібних істот — богів та героїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки в міфологічному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гармонії зі світом, що зробило можливим теоретичне ставлення до світу і виникнення таких форм світогляду, як наука, релігія та філософія.

2. Науковий світогляд є теоретичною формою ставлення до світу, у ньому світ розглядається об’єктивно, таким, яким він є, незалежно від людини. Людина розглядається в ньому тільки як частина світу — природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дозволило людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

Проте визначення людини лише як частини світу дається взнаки не лише у світоглядному, а й у практичному аспекті науки, що тісно пов’язані. Прикладом можуть бути сучасні недовіра і песимізм щодо науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини. Сучасні екологічні проблеми, ядерні аварії та вибухи, що ставлять під загрозу саме життя людства, є наслідком дегуманізації науки, усунення з неї людини як центральної ланки системи світу. Ця особливість науки притаманна їй із моменту зародження, про що свідчить відома фраза «батька» європейської науки Арістотеля: «Платон мені друг, та істина дорожча».

Таким чином, наука не спроможна подолати світоглядну дисгармонію — досягти єдності людини зі світом. Цю функцію виконують мистецтво, релігія та філософія.

3. Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб’єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу близьке до міфологічного.

4. Релігійний світогляд чітко розділяє світ і людину, природне і надприродне, потойбічне. Людина, створена за образом і подобою Бога, посідає головне, центральне місце у створеному Богом світі. У релігійному світогляді через віру в потойбічне, надприродне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності й таким чином досягає гармонії з ним.

5. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до світу. Її особливість, порівняно з наукою, в тому, що вона дозволяє об’єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ людини, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дозволяє виробити таке бачення світу, яке є одночасно і суб’єктивним, і теоретичним, і таким чином допомагає людині досягнути людині гармонії з собою, своїм баченням світу і самим світом. Із цим пов’язані такі особливості філософії, як те, що вона, будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини; у філософії, на відміну від інших наук, не існує єдиних, загальновизнаних теорій, образно кажучи, філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, уявлення про предмет, завдання, функції, які постійно перебувають у процесі становлення і осмислення.

Інформація

Центральна проблема світогляду — ставлення людини до світу. Людина, на відміну від тварин, тільки частково включена у світ. Вона виокремлює себе з нього, протистоїть йому, вступає з ним у певні стосунки, але так, наче перебуває поряд або ззовні світу. Між людиною і світом існує дистанція: людина усвідомлює світ як щось зовнішнє.

Виокремлюють три основні типи виявів ставлення людини до світу: пізнавальний, оцінювальний і практичний. Пізнавальне ставлення людини до світу виявляється в тому, що світогляд охоплює, насамперед, найбільш загальне знання про світ, історію людства й окрему людину. Це знання має відповідати дійсності, бути істинним, щоб гарантувати успішну практичну діяльність. Водночас світогляд включає цінності, ідеали, які регулюють соціальні стосунки в суспільстві і на основі яких відбувається оцінювання соціальних явищ (добро — зло, прекрасне — потворне, справедливе — несправедливе, корисне — некорисне тощо). У цьому полягає оцінювальне ставлення людини до світу. Практичне ставлення людини до світу передбачає наявність у світогляді певних практичних настанов: чинити або не чинити так чи інакше.

• Поняття ідеології

Ідеологія — сукупність взаємопов’язаних ідей, уявлень та переконань, покликаних об’єднувати людей заради спільного життя та спільних дій.

Як свідчать історичні дослідження, ніколи не існувало суспільств без наявності в них певних світорозумінь і норм поведінки, тобто ідеологій-світоглядів. Слово «ідеологія» у XVIII ст. увів у мову філософії французький філософ Дестют де Трасі, який визначив ідеологію як науку про ідеї. Така наука повинна була досягнути виникнення ідей, щоб відділити різного роду упередження та забобони від науково обґрунтованих уявлень. У розроблення поняття «ідеологія» значний внесок зробили К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони звернули увагу на соціальну зумовленість ідей і світоглядів. У цьому вони продовжили зведення релігії до земної основи (Фейербах), цей напрям був пізніше розвинений у комунікативній філософії К.-О. Апеля і Ю. Хабермаса, критичній філософії Франкфуртської школи. У сучасних суспільствах різні люди мають неоднакові ціннісні пріоритети та ієрархію цінностей (ситуація ідеологічного плюралізму).

IV. Закріплення вивченого матеріалу

Філософський диктант

1. Фантастичний світогляд, що виник у період раннього родового суспільства. (Міфологічний світогляд)

2. Світогляд, що спирається на віру в потойбічні сили та істот. (Релігійний)

3. Теоретично сформульований світогляд, система теоретично оформлених поглядів людини на світ та її взаємовідносини з ним. (Філософський)

4. Знання та уявлення людини про саму себе. (Самосвідомість)

5. Структурний елемент світогляду. (Цінність)

6. Уявлення якоїсь соціальної групи, людини про найбільш досконалий суспільний лад, який є кінцевою метою діяльності цієї групи чи людини. (Ідеал)

7. Сукупність поглядів, оцінок, принципів, які визначають загальне бачення та розуміння світу. (Світогляд)

V. Підсумок уроку

Таким чином, світоглядних настанов багато, вони різноманітні. Постає питання: «Якою повинна бути особиста діяльність щодо відпрацювання свого особистого світогляду, свого Я?»

На думку вчених, найбільш правильна позиція — відпрацювати цілісний світогляд, орієнтуючись на традиції, які історично склалися. Вибір світогляду — це суто особиста справа. Цей вибір повинен сприяти позитивному розв’язанню глобальних проблем, які стоять сьогодні перед людством.

VI. Домашнє завдання

Повторити матеріал та опрацювати поняття теми «Філософське розуміння душі, свідомості і розуму».