Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОКИ 20-21

Поняття і структура свідомості. Функції свідомості. Розум і проблема штучного інтелекту

Мета: визначити сутність та походження свідомості; з’ясувати основні ознаки, функції та структуру свідомості; визначити сутність поняття «розум»; ознайомитися з проблемою штучного інтелекту в сучасному суспільстві; розвивати вміння аналізувати, порівнювати, робити висновки; розширювати міжпредметні зв’язки.

Форма проведення: лекція з елементами дискусії та бесіди.

Епіграф: Люди не народжуються, а стають тими, кими вони є. К. Гельвецій

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Дискусія за темою: «Чи є свідомість у тварин?»

1. Чи самій лише людині притаманна свідомість?

2. Чим людина відрізняється від тварин?

3. Чи в усіх людей є свідомість?

III. Вивчення нового матеріалу

Усе живе на Землі здатне відтворювати навколишню дійсність, але з неоднаковою точністю, що залежить від рівня організації нервової системи, зокрема від розвитку головного мозку. Найпростішим організмам притаманна біологічна форма відображення — подразливість. Тварини з більш розвиненою нервовою системою і головним мозком відбивають предмети як цілісні образи, їм властиві індивідуальні форми поведінки, які називають навичками. Найважливішою властивістю людини, яка виділяє її із природного середовища, є наявність свідомості. Свідомість людини — результат тривалої еволюції.

Завдання учням

— Проаналізуйте висловлювання К. Маркса «Спосіб, за яким існує свідомість та за яким щось існує для неї, це — знання... Щось виникає для свідомості настільки, наскільки вона знає це щось». Яка ознака свідомості відображена в цьому понятті?

Ідеться про важливу ознаку свідомості — контролювати та вдосконалювати процес формування знань.

Свідомість — це розуміння людиною навколишнього світу, самої себе та інших людей. Вона розвивається під впливом різних умов і містить сукупність знань про світ (самосвідомість, можливість діяльності, ставлення до всього, що відбувається навколо).

Розгляньмо структуру свідомості. (Див. схему на с. 78)

Історії питання

Питання про свідомість як субстанцію одним із перших у філософії порушив Платон: матеріальний світ дуже мінливий і не може розглядатися як першооснова. За часів Середньовіччя розуміння свідомості як субстанції (ототожнення з Богом) було тісно пов’язане з релігійним світосприйняттям, яке розділило світ на земне (грішне) та божественне (ідеальне). В епоху Відродження було започатковано традицію антропоцентричного методу в розв’язанні цілої низки питань, зокрема й питання свідомості, яку почали сприймати як атрибут людського життя. Розвиток науки у ХІХ-ХХ ст. дозволив ширше і глибше вивчити проблему свідомості.

Завдання учням

— Чи може розвиватися людська свідомість у дитини без контактів із суспільством людей?

Аналізуючи відповіді, аргументи учнів, робимо висновок, що індивідуальна свідомість — результат спілкування людей. Спілкування — це не тільки індивідуальний акт, але й суспільний. Доведіть, чому це так.

Самосвідомість — рефлекторна (відтворювальна) свідомість, за допомогою якої людина конкретно усвідомлює себе у своїх власних розумових діях і станах. Самосвідомість є усвідомленням особою самої себе на відміну від оточення — інших суб’єктів і світу взагалі.

Дитина далеко не одразу усвідомлює себе як Я; протягом перших років вона постійно називає себе на ім’я — так, як називають її люди, що її оточують; вона спочатку існує для самої себе швидше як об’єкт для інших людей, аніж як самостійний стосовно них суб’єкт.

Юність вважається періодом підвищеної самосвідомості. Особа з хронічною схильністю до самосвідомості може бути сором’язливою, або інтровертною. Переживаючи самосвідомість, людина

усвідомлює навіть найменші зі своїх учинків. Таке усвідомлення може порушити здатність особи виконувати складні вчинки. Наприклад, піаніст може втратити впевненість і навіть здатність виконання в момент, коли він помічає публіку. Як тільки самосвідомість згасне, людина може відновити здатність виконання, «не гублячись» у надмірному самоусвідомленні.

• Розуміння свідомості у психології

У психології самосвідомість розуміють як психічне явище, усвідомлення людиною себе як суб’єкта діяльності, в результаті якої уявлення людини про саму себе складаються в уявний образ «Я».

На відміну від самообізнаності, самосвідомість доволі часто перетворюється на проблему. Вона часто асоціюється із сором’язливістю і збентеженістю і може вплинути на самооцінку. У позитивному контексті вона може вплинути на розвиток індивідуальності, оскільки в разі високої самосвідомості люди часто найближче підходять до пізнання себе. Самосвідомість упливає на людей різною мірою, оскільки деякі люди є постійно самоспостережливі чи самозайняті, а інші цілком забувають про себе.

Психологи розрізняють два види самосвідомості — особисту і громадську. Особиста самосвідомість є схильністю внутрішньо розглядати самого себе і свої відчуття. Громадська самосвідомість є усвідомленням себе з точки зору інших. Такий вид самосвідомості може мати результатом самоспостереження і суспільну тривогу. Як особиста, так і громадська самосвідомість розглядаються як риси особистості, які залишаються порівняно стабільними з плином часу, але вони не є співвідносними.

У межах соціальних наук використовують також терміни «національна самосвідомість», «етнічна самосвідомість», «класова самосвідомість», що означають усвідомлення членами групи наявності цієї групи, її особливостей і цілей у суспільстві.

Різні рівні самосвідомості впливають на поведінку, оскільки для людей є звичним діяти по-іншому, коли вони «губляться в натовпі». Споглядання себе перед дзеркалом може тимчасово підвищити самосвідомість.

• Розуміння свідомості у філософії

У філософії самосвідомість є усвідомленням самого себе, рефлексія свідомості відносно себе. Самосвідомість одночасно розуміють і як акт (дію) рефлексії усвідомлення себе, і як результат такої рефлексії — знання себе. Самосвідомість є умовою того, що свідомість зберігає себе в часі — утримує себе як одна й та сама свідомість. При цьому кажуть про єдність самосвідомості. У свою чергу єдність самосвідомості є умовою будь-якої єдності у світі (за Кантом). У суто філософському значенні свідомість існує завжди — вона не може ані розпочатися, ані припинитися, оскільки вона розуміється як умова конституювання світу, як спосіб буття і даності світу. Відповідно до цього, самосвідомість розуміють як єдність суб’єкта, що лежить в основі будь-якої свідомості.

• Свідомість, мова і спілкування

Спілкування — складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного. Суб’єктами спілкування є живі істоти, люди. У принципі спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні людини процес спілкування стає усвідомленим, зв’язаним вербальним і невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається комунікатором; той, хто її отримує, — реципієнтом.

У спілкуванні можна виділити кілька аспектів: зміст, мету і засоби. Розгляньмо їх докладніше.

Зміст спілкування — інформація, що в міжіндивідуальних контактах передається від однієї живої істоти іншій.

Це можуть бути відомості про внутрішній (емоційний і т. ін.) стан суб’єкта, про обстановку в зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації передається в разі, якщо суб’єктами спілкування є люди.

Мета спілкування — відповідає на запитання: «Заради чого істота вступає в акт спілкування?». Тут діє той самий принцип, що вже згадувався в пункті про зміст спілкування.

У тварин мета спілкування не виходить зазвичай за межі актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ці цілі можуть бути дуже різноманітними й полягати в задоволенні соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і багатьох інших потреб.

Засоби спілкування — засоби кодування, передання, опрацювання і розшифрування інформації, що передається в процесі спілкування від однієї істоти до іншої.

Кодування інформації — це спосіб її передання.

Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови та інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і збереження інформації.

Мова — це не тільки спосіб порозуміння між людьми. У мові нація кодує всю свою історію, багатовіковий досвід, здобутки культури, духовну самобутність.

Мова для кожного народу стає ніби другою природою, що оточує його, живе з ним усюди й завжди. Без неї, як і без сонця, повітря, рослин, людина не може існувати. Як великим нещастям обертається нищення природи, так і боляче б’є по народові зречення рідної мови чи навіть неповага до неї, що є рівноцінною неповазі до батька й матері.

Мова передається генетично з роду в рід, від дідів і прадідів онукам. Павло Мовчан писав: «Мова — це п’ята ефірна стихія, яка облягає національний простір, і зменшення її сфери призводить до утворень своєрідних озонних отворів, через які вривається чорна енергія, що деморалізує народ...

Мова — це певним чином і антропологія. Зміна мови не може не позначатись на зміні антропологічного типу. Зменшується обсяг пам’яті, відповідно, зазнають змін і півкулі мозку. Якщо замість 40 найменувань криги у балкарців чи 30 назв снігу в ненців уживається лише одна — просто «сніг», і просто «крига», то, зрозуміла річ, це не може не позначитись на всіх параметрах того чи того генотипу».

Спілкування — найважливіша функція мови. Вона є універсальним засобом обміну інформацією в просторі і часі. Комунікативній функції підпорядковані інші її функції, зокрема експресивна. Полягає вона в тому, що саме завдяки мові ми виражаємо свій внутрішній світ, репрезентуємо себе з тим, для того спілкуємося. «Говори — я тебе побачу», — стверджували античні мудреці.

Людина, що досконало володіє мовою, найкраще може себе показати, розкрити свій духовний світ через спілкування. Мова виконує мислетворчу функцію. Українська мова, як і будь-яка інша, є засобом формування думки. Адже вільним володіння мовою вважається тоді, коли людина мислить і говорить цією мовою одночасно. Додамо, що мислення відбувається у формі тієї мови, якою ми найкраще володіємо, тобто рідної. Отже, сам процес мислення має національну специфіку, яка зумовлена національним характером. Доречними є слова Г. Гегеля: «Коли всі мислять однаково, значить, ніхто не мислить». Оригінальність нашого мислення залежить від знання мови і здатності користуватися нею під час думання.

Тарас Шевченко був переконаний, що поки жива мова в устах народу, доти живий і народ, що нема насильства більш нестерпного, як те, яке прагне відняти в народу спадщину, створену численними поколіннями його предків. Ці Кобзареві думки перегукуються з роздумами визначного педагога К. Ушинського: «Відберіть у народу все — і він усе може повернути; але відберіть мову — і він ніколи вже більш не створить її; вимерла мова в устах народу — вимер і народ. Та якщо людська душа здригається перед убивством однієї недовговічної людини, то що ж повинна почувати вона, зазіхаючи на життя багатовікової особистості народу?».

• Розум і проблема штучного інтелекту

Проблема штучного інтелекту належить до групи «хронічних» проблем, розв’язання яких насправді не є необхідним для виживання людства. Основною рушійною силою на сучасному етапі є наукова цікавість. Минули ті часи, коли створення повноцінного штучного інтелекту вважалось цілком здійсненною метою, досягнення якої за порівняно невеликих капіталовкладень обіцяло досягти кардинальних економічних та військових переваг.

Розробка проблеми хоча й не наблизила нас до створення діючого штучного інтелекту, проте стимулювала розвиток багатьох галузей практичної науки і справила значний вплив на процес пізнання людиною себе як мислячої істоти. Зокрема, збагатилися наші знання принципів роботи мозку, його фундаментальних механізмів та молекулярної природи. Прямим розвитком цієї сфери знання повинно бути розумне керування мозком у майбутньому, а також використання законів його діяльності для конструювання різноманітних механізмів, що складають основу технічного прогресу в нашу епоху.

Коли один із журналістів спитав «батька кібернетики» Норберта Вінера, чи припускає він можливість, що високоорганізовані «інтелектуальні машини» зможуть у майбутньому поневолити людство, Вінер не без іронії відповів: «Якщо це і станеться, то тільки з вини людини...». І питання, і відповідь наголошують на актуальності проблеми штучного і природного інтелекту.

Річ у тім, що деякі кібернетики вважають, що можна змоделювати і навіть створити машини, які за своїми інтелектуальними якостями перевершать людину. Такі сподівання поширені серед фізиків, математиків, електронників.

Попри важливість проблеми штучного інтелекту, перехід від вивчення фундаментальних проблем мозкової діяльності на рівні інтелекту до використання результатів досліджень у технічній кібернетиці поки що наражається на серйозні перешкоди: відсутня повна модель штучного інтелекту, яка б відповідала сучасним уявленням про діяльність мозку за природних умов.

Проблема природного і штучного інтелекту ставить перед нами також низку питань філософського характеру. Справді, теза матеріалістичної філософії — «матерія первинна, свідомість вторинна» — встановлює органічний зв’язок між цими феноменами, оскільки ми знаємо, що неорганічний світ існував задовго до появи життя на нашій планеті, і значить, інтелект повинен був неодмінно відобразити закони неорганічного світу і «вписатися» в них. Але якщо це так, то всі властивості інтелекту повинні були розвинутися на базі попередніх органічних форм і, природно, мають бути пристосовані оперувати об’єктами зовнішнього світу.

Інакше кажучи, природний інтелект (у примітивній формі — інтелект тварин і у вищій формі — інтелект людини) неодмінно повинен діяти на основі процесів і механізмів, які об’єктивно піддаються пізнанню.

Розглядаючи це питання у філософському аспекті, ми можемо сказати, що вивчення штучного інтелекту є одним із найважливіших етапів пізнання матеріальної природи психічних явищ. Зрозуміло, що сподіватися на створення штучного інтелекту можна тільки після створення досить солідного «концептуального містка», який дасть можливість максимально застосувати наші практичні знання принципів роботи мозку.

Історія досліджень у галузі штучного інтелекту на сьогодні виглядає різноманітною і повчальною. Тут були і злети, і розчарування. Нестримний оптимізм змінювався обережною розважливістю. Багато вчених присвятили своє життя вивченню проблеми інтелекту, навіть не домовившись про його зміст, але так і не змогли дати відповіді на найважливіші запитання: «Що таке свідомість? Чи можливий інтелект без свідомості?»

З’ясувалось, що найскладніше — це не розміщення знань у машині, а видобування їх із людини. Вивчення природних мов та способів подання знань у людській свідомості також збагатили наші знання про себе. Проблема штучного інтелекту виявилась суто антропологічною. І хоча сучасний еволюційний підхід розглядає людський інтелект лише як окремий випадок інтелекту взагалі, наша власна свідомість залишається тим єдиним доступним мірилом, тим еталоном, за яким ми будемо завжди оцінювати успіхи в моделюванні інтелекту.

У зв’язку з проблемою штучного інтелекту розвинулись та отримали новий поштовх багато наук. Інформатика змінила наші уявлення про інтелект та інтелектуальні засоби праці, так і не давши остаточних відповідей на філософські питання. Комп’ютери дозволили людині дізнатися про себе більше, ніж про комп’ютер.

Спроби створення штучного інтелекту дозволили навчити машини розпізнавати образи, маніпулювати інформацією і базами знань, підтримувати спілкування з людиною.

Бесіда

1. Як пов’язані між собою свідомість та самосвідомість?

2. Як виникає самосвідомість?

3. Що ви думаєте про свою самосвідомість?

4. Чи пов’язані між собою самосвідомість і самопочуття?

5. Спробуйте за допомогою міміки та жестів виразити своє самопочуття.

6. Який зв’язок ви бачите між мовою і свідомістю?

7. Які проблеми розвитку штучного інтелекту ви можете виділити?

IV. Підсумок уроку

Повернімося до епіграфу уроку — слів К. Гельвеція. Як ви їх розумієте? Яке значення має свідомість у житті людини?

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Наведіть приклади несвідомої поведінки.

3. Чи правильним є вислів «Він вчинив несвідомо»?