Усі уроки до курсу «Філософія». 11 клас

УРОК 15

Вихідні цінності людського буття

Мета: показати унікальність людського існування на Землі; ознайомитись із різними гіпотезами походження людини; розвивати пізнавальну активність учнів; виховувати науковий світогляд.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Форма уроку: лекція.

Епіграф:

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того, чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Василь Симоненко

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Робота з епіграфом

— Про що йдеться в рядках вірша?

Робиться висновок про те, що людина є неповторною, феноменальною істотою.

Учитель формулює тему і мету уроку.

III. Вивчення нового матеріалу

• Феномен людини

Феномен — поняття, що означає яке-небудь особливе, унікальне, неповторне явище у своїй цілісності, єдності з його суттю.

Таким унікальним явищем у Всесвіті є Людина. Феноменальність людини полягає в особливій тілесній організації людей, наявності душі, свідомості, суспільному характері існування і взаємодії з навколишнім світом за допомогою діяльності — матеріальної і духовної.

Людина... Хто вона така? На перший погляд, це питання зовсім просте. Хто ж не знає, хто така людина? Адже на рівні здорового глузду кожен із нас впевнено виділяє людину з навколишнього середовища, її відмінність від інших істот здається цілком очевидною. Але в тому й річ, що те, що здається нам найбільш знайомим, насправді виявляється й найбільш складним, щойно ми робимо спробу зазирнути у глибину його сутності, як це намагається робити філософія, виходячи за межі «очевидності» і прагнучи осягнути сутність.

Людина — унікальне творіння Всесвіту. Вона важкодоступна для вивчення, незбагненна, загадкова. Ні сучасна наука, ні філософія, ні релігія не можуть повною мірою розкрити сутність людини. Називаючи ті чи інші якості людини, філософи шукають серед них визначальні, принципово важливі, виділяють серед них то одні, то інші.

• Поняття людського буття

Буття людини — це специфічний спосіб її унікального, неповторного існування.

Саме людське життя з його неспівмірністю, багатоманітністю проявів утворює особливу реальність, яку неможливо передати суто науковими або логічними засобами. Це незвичайний і автономний світ. Отже, людське буття — це щось первинне в онтологічному вимірі. Лише усвідомивши цю проблему, можна звернутися до інших питань людської суб’єктивності, людського світовідчуття і людської поведінки. Витоки ідеї людського буття можна простежити в релігійній традиції, у романтизмі як ідейному й художньому русі в європейській культурі кінця XVIII — поч. XIX ст., у філософії життя, у російській філософії «срібного віку». До романтиків людина розглядалася здебільшого як природна або соціальна істота. Відповідно, її власне існування уявлялося в конкретних формах, заданих історією. Отже, людське буття ототожнювалося із соціальним. Воно могло сприйматися лише в межах наявної історії. Романтики висловили здогад, що людське буття незмірно багатше від соціального виміру. Індивідові тісно в наявному історичному просторі. Він легко за допомогою уяви переноситься в інші культурні світи, багато з яких він сам і створює.

Визнанню людського буття як особливої реальності, відмінної від решти світу, сприяла також філософія життя. Виступаючи проти зведення людини до розуму, філософи життя вказували на багатство людської суб’єктивності. Буття людини розколоте свідомістю, тому індивід цікавий не тим, що він наділений інтелектом, а тим, як виявляється в ньому людське ще до того, як відбувається протистояння суб’єкта й об’єкта. Філософи життя прагнули дати людській суб’єктивності онтологічне трактування. Вони вказували на певні першопочатки, які перебувають в основі як усього світу, так і людського буття.

Отже, філософія життя і феноменологічно-екзистенціалістська філософія започаткували пошук буттєвісних первинних основ людської життєдіяльності.

У XX ст. у панорамі філософських напрямів з’явився ще один — екзистенціалізм, який звернув увагу на унікальність людського буття, яке випадає з наукового розгляду. К. Ясперс, Г. Марсель, М. Хайдеггер розпочали розробку поняття «буття» як особливої форми людської реальності. Хайдеггер розвиває концепцію кінечності буття. Визнання Хайдеггером скінченності як вихідної характеристики буття було принципово новим у філософії. На противагу будь-якій метафізиці, якій притаманна абсолютизація позачасовості, буття, за Хайдеггером, може бути описане й осягнуте тільки як буття скінченне. Скінченність — це саморозкриття, самоосягнення буття у формі його наявності, це вимір буття наявним буттям (Dasein). А згідно з першим томом праці «Буття і Час» М. Хайдеггера, саме людина є наявним буттям (Тут-Буття), а особистість — лише випадок Тут-Буття. Люди мають такий стосунок до Тут-Буття, який окремі твори мають до літератури, а футбольні ігри — до футболу. Тут-Буття не є річ у традиційному розумінні. Воно не реальне, але наявне.

На думку Хайдеггера, людина — це така істота, чиїм буттям є екзистенція. Людина виходить за межі всіх інших істот і самої себе. К. Ясперс протиставляє людині як об’єкту пізнання і досвіду, що підпорядкована природним і соціальним силам, людину як свідомість, екзистенцію, свободу. Справжня людина не може дозволити володіти собою як предметом — вона повинна здійснювати свою свободу, своє буття. Спасіння людини — у прагненні до самобутності, до самоствердження особистості.

IV. Підсумок уроку

Таким чином, поняття людського буття трактується у філософії по-різному. Проте попри всі відмінності воно оцінюється як особлива реальність, таємнича, неосяжна, яка дозволяє проникнути в таємниці власної сутності. Буття людини — це певна основа її як живого створіння. Воно не досягається раціональними формами свідомості, але, разом з тим, виражає глибинні реальності людського існування.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.

2. Підготувати презентацію «Роль особистості в історії».