Усі уроки до курсу «Філософія». 10 клас

100 відомих філософів

Філософ

Період історії

Національна належність

Напрям, течія, або філософська школа

Філософські поняття, уведені в науковий обіг філософом

1

Лао-цзи

VI ст, до н. е.

Китай

Даосизм

Автор класичного лаоського твору Даодедзин. Центральна проблема його філософії питання «дао» — всезагальний шлях, якого дотримуються абсолютно всі явища і речі. Також до уваги взято проблему «де» — конкретний шлях окремої речі

2

Сіддхартха Гаутама

623-544 рр. до н. е.

Індія

Буддизм

Пропагував пасивність та підкорення дійсності. Добрі справи вважав гарантією ліпшого перевтілення в подальшому житті. Вчення про чотири істини: існує страждання, причина страждання, відчуття свободи і шлях до нього. Відмовився від своєї сім’ї і почав пошуки істини

3

Анаксимен

588-525 рр. до н. е.

Греція

Матеріалізм, стихійна діалектика

Все суще — від першоматерії — повітря. Повітря — це душа, і загальне середовище для незліченних світів всесвіту. Дав наближене до істинного пояснення затемнення Сонця і Місяця

4

Фалес

624-547 рр. до н. е.

Греція

Наївний матеріалізм

Шукав єдиний першопочаток, розглядаючи його як тілесну, чуттєво дану речовину. Згідно з його вченням першоосновою є вода

5

Кун Фу-цзи (Конфуцій)

551-479 рр. до н. е.

Китай

Конфуціанство

Доля людини визначається «небом», і те, що люди поділяються на «благородних» та «низьких»,не може бути зміненим. Виправдовував панування привілейованих класів і звеличував роль «небесної волі», що послужило основою для створення Дун Джуншу (II ст. до н. е.) — конфуціанської ортодоксальної доктрини

6

Анаксимандр

610-546 рр. до н. е.

Греція

Матеріалізм, стихійна діалектика

Увів поняття першопочатку всього сущого — «архе» («принцип») і вважав таким першопочатком апейрон; уперше висловив ідею еволюції: людина — від риби; космологічна теорія — в центрі всесвіту — Земля

7

Ксенофан

565-470 рр. до н. е.

Греція

Школа еліатів

Єдність світу — це є Бог, а Бог — це чистий розум. У Бога немає тілесної сили, бо його сила в мудрості. Мудрість наділена надзвичайною силою, тому філософ і є Богом

8

Парменід

н. 540-39 або 515 р. до н. е.

Греція

Абсолютизм

Парменід виходить із вічності і самототожності буття. Мислення дає нам можливість не тільки пізнати вічне й абсолютне у світі, а й злитися з ним. Парменід обґрунтовує традицію абсолютизму, яка протистоїть релятивізму Геракліта. Абсолютизм заснований на ідеї вічності і незмінності буття

9

Геракліт

540-480 рр. до н. е.

Греція

Іонійська натурфілософія

Заснував доктрину змінності речей, уважав боротьбу протилежностей, яка виявляється у виникненні загибелі всього і всіх, законом розвитку. Вперше увів термін «логос» — загальний закон буття, основа світу. Згідно з Гераклітом у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове

10

Сократ

469-399 рр. до н. е.

Греція

Раціоналізм, ідеалізм

Ініціював дослідження антропологічної проблематики; проголошував етичний раціоналізм (ототожнював добро, щастя й доброчесність з істиною); «Пізнай самого себе»; дав приклади визначення й узагальнення етичних понять; сократівська «іронія» — метод запитань, які передбачають критичне ставлення до догматичних стверджень

11

Платон

427-347 рр. до н. е.

Греція

Ідеалізм, платонізм

Його філософія — це вчення про ідеї в «теорії пізнання» . Буття розділяється на світ безсмертних ідей і смертних речей, які є результатом матеріалізації ідей. Увів такі поняття, як «метемпсихоз», «анамнези» — пригадування попереднього життя, що є центром теорії пізнання

12

Арістотель

384-322 рр. до н. е.

Греція

Між ідеалізмом і матеріалізмом

Наголошував, що кожна річ складається з форми (активного начала) та матерії (пасивної маси); розрізняв самостійне буття (субстанцію) від несамостійного; окреслив людину як буття розумне, істоту, збудовану з тіла і душі; пізнання ділив на теоретичне і практичне, в етиці проголошував евдемонізм, сформулював теорію доброчесності; розвинув науку про державу (політику); вважається творцем логіки; розробив основи фізики, астрономії, зоології, фізіології, ембріології, ботаніки

13

Зенон (Елейський)

490-430 рр. до н. е.

Греція

Елейська школа

Ввів у науковий обіг діалектичну форму у філософії; парадокси, які зводяться до доказу того, що 1) логічно неможливо мислити множинність речей, 2) допущення руху веде до суперечності

14

Піррон

IV ст. до н. е.

Греція

Скептицизм

У своїх працях Піррон не припускає можливостей достовірного знання людини про саму себе і світ, також заперечує раціональне існування та обґрунтування моральних норм. Він категорично відкидає не лише можливість пізнання світу, а й необхідність цього пізнання

15

Сенека

4 р. до н. е. — 65 р. н. е.

Рим

Стоїцизм

Зберігаючи пантеїзм грецьких стоїків, тобто розглядаючи світ як єдине матеріальне і розумне ціле, розробляє в основному морально-етичні проблеми, під час правильного розв’язання яких досягається спокій і нездоланність духу (Атараксія)

16

Епікур

341-270 рр. до н. е.

Греція

Матеріалізм

Атомізм: для пояснення можливості зіштовхування атомів, які рухаються в порожньому просторі з однаковою швидкістю, він вводить поняття спонтанного (внутрішньо обумовленого) «відхилення» атома від прямої лінії; мету філософії вбачав у звільненні людей від страху; вважав за найбільшу цінність духовне та інтелектуальне задоволення

17

Плотін

204-265 рр. до н. е.

Греція

Ідеалізм, неоплатонізм

Неоплатонізм — система, заснована на теорії еманації, згідно з якою Єдине виявляє себе в конечний спосіб у 3 іпостасях: розумі, душі, Космосі (духу, душі, матерії); мета людського життя — сходження до першоєдиного

18

Прокл

412-485 рр.

Греція

Неоплатонізм

На чолі всесвіту знаходиться Єдине, яке він трактує як Бога. Єдине породжує окремих богів; на наступному щаблі всесвітньої ієрархії знаходяться «просто душі» — ангели, демони і герої. Ще нижче існують «часткові душі», до них належить і душа людини. На самому дні світової ієрархії — нежива матерія

19

Августин

354-430 рр.

Північна Африка

Патристика

Важливу роль в його філософії відігравало християнство і віра. Був противником античної філософії. Вся історія у нього це боротьба прибічників християнства і сатани. Аналізуючи співвідношення віри й розуму, віддає перевагу вірі, оскільки розум може помилятися

20

Філон Александрійський

21 або 28 р. до н. е. — 41 або 49 рр. до н. е.

Греція

Монотеїст, креаціоніст, учитель екзеґези

Біблійна мудрість породжена божественним Логосом (Словом). Саме логос задає межі людини в її устремлінні до Бога. Без Логоса Бог і світ, Бог і людина були б розділені прірвою, яка виключала б усяку можливу комунікацію. Філон став родоначальником усякої теології в середньовічному сенсі

21

Оріген

185-254 рр.

Греція

Рання патристика

Теолог і вчений, свою концепцію ґрунтував на положеннях стоїцизму та неоплатонізму; провісник сучасної біблійної екзеґетики

22

Ансельм Кентерберійський

1033-1109 рр.

Італія

Схоластика

Віра повинна бути вищою за розум; християнські догмати для Ансельма — незаперечна істина; розвинув так званий онтологічний доказ буття бога

23

Тертулліан

155-220 рр.

Греція

Стоїцизм

Християнський апологет, писав латиною, з 207 р. — послідовник монтанізму; догматичні та скептичні трактати. Він категорично відкидає не лише можливість пізнання світу, а й необхідність цього пізнання

24

Августин Блаженний (Аврелій Августин)

354-430 рр.

Гіппон (Африка)

Західна патристика

Одним із перших цілісно й послідовно виклав християнську доктрину; прийняв неоплатонізм, інтерпретуючи його в ортодоксально-християнському дусі; проголошував, що світ створений з нічого

25

Фома Аквінський

1225-1274 рр.

Італія

Томізм, ідеалізм

Визнавав універсали трьох видів: до одиничних речей, у власне речах і після речей; основний принцип його філософії — гармонія віри і розуму; все існуюче вкладається в створений богом ієрархічний порядок

26

Марсіліо Фічіно

1433-1499 рр.

Італія

Неоплатонізм

Намагався узгодити античну і християнську філософії; перекладав праці давньогрецьких філософів. Йому властива глибока іронія у ставленні до людини

27

П. Мірондола

1463-1494 рр.

Італія

Гуманізм

Людина не просто природна істота, вона — творець самої себе і цим відрізняється від інших природних істот. У своїх працях Мірондола стверджував нову систему духовних цінностей, які він ставив на перше місце

28

Джордано Бруно

1548-1600 рр.

Італія

Натурфілософія

Ототожнюючи безконечного Бога з природою, стверджував безконечність власне природи; стверджував фізичну однорідність земного і небесного світів; допускав існування світової душі; розвивав ряд діалектичних положень: про єдність, зв’язаність і універсальний рух у природі, про збіг суперечностей як у нескінченно великому, так і в нескінченно малому

29

Галілео Галілей

1564-1642 рр.

Італія

Натурфілософія

Погоджувався з ідеями Коперніка, що Сонце є центром світу, що Земля обертається навколо своєї осі. Дійшов суперечності з католицьким світорозумінням, але розв’язав його в інший спосіб, приєднавшись до ідей античних атомістів і відстоюючи експериментальні методи

30

Микола Кузанський

1401-1464 рр.

Німеччина

Ренесансний пантеїзм

Критика обмеженості розумових протиставлень; методологічне значення математичних понять для пізнання природи; постановка питання про межі застосування закону суперечностей у математичному пізнанні

31

Еразм Роттердамський

1469-1536 рр.

Німеччина

Німецьке Відродження

Йому властива глибока іронія у ставленні до людини. Висміює і пересічну людину, яка вихваляється своїм здоровим глуздом, і мудреця,сповненого презирства до життя. Прагнення до меж виділяє людину з природного буття і наповнює її власне буття трагічним світлом

32

Мартін Лютер

1483-1546 рр.

Німеччина

Протестантизм, лютеранство

Заперечував роль церкви і духовенства як посередників між людиною і Богом; «спасіння» людини залежить не від виконання «добрих справ», обрядів, а від щирості її віри

33

Барух Спіноза

1632-1677 рр.

Голландія

Раціоналізм

Визнавав існування тільки однієї субстанції — Бога, або природи; проголошував крайній детермінізм; в етиці проголошував ідею свободи як усвідомленої необхідності

34

Рене Декарт

1596-1650 рр.

Франція

Раціоналізм Нового часу

Спирався на принципи методичного скептицизму, а також на приклади математичних міркувань; протиставляв дві субстанції: ту, яка мислить, і тілесну, атрибутом якої є протяжність; один із засновників аналітичної геометрії; сформулював закони оптики, загальний закон дії і протидії, закон збереження повної кількості руху при ударі двох не пружних тіл; розвинув ідею природного розвитку Сонячної системи; в процесі пізнання значну роль відвів дедукції, яка спирається на досить достовірні інтуїтивно досяжні аксіоми; вчення про безпосередню достовірність самосвідомості, про вроджені ідеї

35

Готфрід Вільгельм Лейбніц

1646-1716 рр.

Німеччина

Об’єктивний ідеалізм

Матерія не може бути субстанцією; монади — неділимі духовні субстанції, з яких складається весь всесвіт, число монад — нескінченне; загальний

36

Френсіс Бекон

1561-1626 рр.

Англія

Методологічний емпіризм

Попередник теорії елімінаційної індукції; створив оригінальну класифікацію наук; розробив типологію хибних думок (ідолів розуму); трактат «Новий Органон», в якому розвинув нове розуміння завдань науки і основи наукової індукції; виступав проти схоластики

37

Томас Гоббс

1588-1679 рр.

Англія

Номіналізм, механістичний матеріалізм

Проголосив концепцію суспільного договору як підстави влади і суспільного порядку; вважав егоїзм головним мотивом всіх вчинків; світ — сукупність тіл, які підкоряються законам механічного руху; заперечував існування душ як особливих субстанцій; стверджував, що віра в Бога — це плід уяви

38

Джон Локк

1632-1704 рр.

Англія

Матеріалізм, емпіризм та сенсуалізм Нового часу

Досвід — єдине джерело всіх ідей; ідеї виникають або внаслідок дії зовнішніх речей на органи чуття, або внаслідок уваги, спрямованої на стан і діяльність душі; розвиває ідею переходу від природного до громадського стану і до форм державного правління

39

Б. Паскаль

1623-1662 рр.

Італія

Гносеологізм

Був одним з найвидатніших вчених свого часу — творцем основ теорії можливостей і гідростатики, а також лічильної машини. Його вважають найрелігійнішим з мислителів, і водночас багато хто стверджує, що саме з Паскаля розпочинається криза християнської релігії. Паскаль стверджував, що людина не може встояти перед спокусою застосувати предмет своєї гордості — розум — як ключ до всіх таємниць світобудови

40

Вольтер

1694-1778 рр.

Франція

Просвітництво

Рух природи керується вічними законами, але Бог не відділяється від природи, це не особлива субстанція, а швидше, притаманний власне природі принцип дії; критика дуалізму; свідомість — властивість матерії, притаманна тільки живим тілам; джерело знань — спостереження і досвід. Вважав, що досвід говорить нам про можливість існування «вищого розуму»

41

Жан-Жак Руссо

1712-1778 рр.

Франція

Просвітництво

Критикував феодальний лад, проголошував ідеї рівності та культу природи й почуттів; крім Бога визнавав також безсмертну душу; матерія і дух — два вічно існуючих начала; в теорії пізнання дотримувався сенсуалізму

42

Й. Г. Гердер

1744-1803 рр.

Німеччина

Ідеалізм

Один із засновників філософії історії; розглядав історію людства як закономірний поступальний процес, але дотримувався теологічних поглядів на рушійні сили історії

43

Й. Фіхте

1762-1814 рр.

Німеччина

Німецький класичний ідеалізм

Заперечував кантівську «річ у собі», намагався створити послідовну ідеалістичну теорію, яка б виходила з єдиного принципу абсолютного «Я»

44

І. Кант

1724-1804 рр.

Німеччина

Німецька класична філософія

Виділяють критичну і докритичну філософію. Кант виділяє 2 види знання: досвідне та незалежне від досвіду. Вводить поняття «річ у собі» і «річ у нас». Кант порушив надзвичайно важливі проблеми в дослідженні та структурі пізнавального процесу

45

Й. Шеллінг

1775-1854 рр.

Швейцарія

Німецький класичний ідеалізм

Створив об’єктивно-ідеалістичну «філософію тотожності», за якою першоосновою всього Існуючого є абсолют — абсолютна тотожність буття і свідомості, матерії і духу, об’єкта і суб’єкта; розвиток природи — діалектичний процес саморозвитку «світового духу»

46

Г. Гегель

1770-1831 рр.

Німеччина

Німецька класична філософія

Сформулював положення про перехід кількісних змін у якісні, про взаємопроникнення протилежностей, розробив систему

принципів діалектичного способу мислення; мета — створення універсальної «науки» про абсолютну ідею; раціональним є ідея діалектичного розвитку суспільного життя

47

Л. Фейербах

1804-1872 рр.

Німеччина

Антропологічний матеріалізм

Обґрунтовував матеріалістичне розв’язання основного питання філософії; в теорії пізнання обстоював емпіризм і сенсуалізм; рішуче виступав проти аґностицизму

48

Ф. Шлегель

1772-1829 рр.

Німеччина

Німецька класична філософія

Іронія звільняє людину від підпорядкованості власній обмеженості і спеціалізованості, вона руйнує самовдоволену серйозність пересічності. Саме в іронії свобода досягає свого найвищого прояву і людина виходить за межі, що були закладені вихованням, освітою і професією. Людина і її свобода, на думку Гегеля, є результатом тривалої еволюції світу

49

Серен К’єркегор

1813-1855 рр.

Данія

Ідеалістичне християнство, екзистенціалізм

На шляху до Бога людина проходить 3 якісно нові стадії: естетичну, етичну та релігійну; на останній, релігійній, стадії людина досягає найглибшого самоосягнення, самопізнання і саморозуміння. Виділяє два види відчаю: небажання бути собою і прагнення знайти себе

50

М. Бердяев

1874-1948 рр.

Росія

Персоналізм

Єдиною реальністю проголосив існування суб’єкта, основою творчості якого є «абсолютна свобода», вважається засновником нового християнства. Викладав теорію первинних і вторинних якостей. Для нього Бог — безпечний дух

51

Е. Фромм

1900-1980 рр.

Німеччина

Неомарксизм

Фромм відмежовується від фрейдівської біологізації людини: хоча і є деякі потреби, загальні для всіх людей, такі як голод, спрага, секс, але ті потреби, що створюють розбіжності в характері людини — любов, прагнення влади і прагнення підпорядковуватися, насолода чуттєвим задоволенням і страх перед ним, — це продукти соціального процесу

52

Г. Маркузе

1898-1979 рр.

Німеччина

Неомарксизм

Був прихильником і прибічником теорії Карла Маркса. Без жодного примусу Маркузе відмовляється від своїх власних поглядів на культуру та й взагалі на весь світ мистецтва

53

Жюльен Офре де Діаметрі

1709-1751 рр.

Франція

Матеріалізм

Розглядав світ як проявлення протяжної, внутрішньо активної матеріальної субстанції, формами якої є неорганічне, рослинне і тваринне царства; процес мислення — порівняння і комбінування уявлень, які виникли на основі відчуттів і пам’яті; головна причина історичного розвитку — просвітництво і діяльність видатних людей

54

К. Маркс

1818-1883 рр.

Німеччина

Марксизм (один із засновників)

Сформулював основи історичного матеріалізму; основоположник наукового комунізму; справжнє народовладдя можливе лише за умови знищення приватної власності; розкрив відмінність філософії марксизму від попередніх і сучасних їм філософських вчень, сформулював основні принципи діалектичного та історичного матеріалізму; сформулював положення про те, що суспільна свідомість людей визначається їх суспільним буттям, заклав основи теорії суспільних класів і класової боротьби

55

Ф. Енгельс

1820-1895 рр.

Німеччина

Марксизм

Розробляв важливі питання марксистської філософії; виступав проти філософії молодогегельянства, а також Фейербаха та його філософських послідовників, «німецьких істинних соціалістів»; перше діалектико-матеріалістичне обґрунтування всесвітньо-історичної місії пролетаріату; особливу увагу приділяв розробці проблем діалектичного матеріалізму як філософської основи наукового світогляду пролетаріату

56

Г. Плеханов

1856-1918 рр.

Росія

Марксизм

Противник ідеалізму, у тому числі неокантіанства, розробляв питання історичного матеріалізму і ролі особи в історії.

Видатний теоретик марксизму в Росії

57

В. І. Ленін

1870-1924 рр.

Росія

Марксизм, ленінізм

Ідея, що в основі матерії лежить така властивість, як відображення; характеристиками матерії є її об’єктивність і здатність відображатися; проблема свідомості — проблема взаємозв’язку суспільної психології та ідеології; діалектика об’єктивна (розвиток дійсності незалежно від впливу людей) і суб’єктивна (відтворення реального процесу у свідомості людей); держава — машина, за допомогою якої здійснюється управління суспільством в інтересах панівного класу

58

А. Шопенгауер

1788-1860 рр.

Німеччина

Ідеалізм, ірраціоналізм, волюнтаризм

Людське життя підпорядковане проявам волі; воля — первісна сутність світу, що передує пізнанню; поведінку людей стимулює егоїзм і злість; заперечення суспільного прогресу. Проповідував ірраціональне вчення про світову волю. Сутність особи незалежна від розуму волі

59

Ф. Ніцше

1844-1900 рр.

Німеччина

«Філософія життя»

Основні поняття, що розглядав, — концепції Надлюдини та волі до влади; людина — «місток до Надлюдини, те, що потрібно подолати; Надлюдина — новий етап розвитку; критика християнства, яке заважає людині жити активно та перероджувати себе; подолати в собі людське можуть лише сильні особистості, в яких є воля до влади та які представляють у суспільстві меншість

60

З. Фрейд

1856-1936 рр.

Австрія

Психоаналіз

В основі його досліджень перебуває людина, вивчення її психіки з інстанціями. Її передсвідоме здійснює цензуру бажань. Важливим елементом психоаналізу є поняття лібідо — сексуальний потяг. Несвідоме або підсвідомість трактується психоаналитиками як усе те, що лежить за межами нашої свідомості

61

К. Юнг

1875-1961 рр.

Швейцарія

Аналітична психологія

Засновник аналітичної психології. Значну увагу приділяв сексуальним поглядам людей

Вихідним пунктом життя людини є досвід інтуїтивного бачення архетипів. Відстоює ідею колективного позасвідомого

62

Г. С. Сковорода

1722-1794 рр.

Україна

Матеріалізм та неоплатонізм

Просвітительські ідеї, засновані на критиці соціальної нерівності, паразитизму експлуататорських класів, на звеличенні простого народу; щастя людини полягає в праці, яка відповідає її природним нахилам; у педагогіці: гуманізм, демократизм, любов до батьківщини

63

Н. Юркевич

1827-1874 рр.

Україна

Геологічний ідеалізм

Таємниця людини — в її серці, серце і сердечність як душевна діяльність — це внутрішня причина людського життя, а розум має сенс лише тоді, коли укорінений у серці; критикує матеріалізм та ідеалізм; кожна людина — мікрокосм, що носить у собі тільки їй властиву безодню душевно-сердечних переживань

64

Т. Г. Шевченко

1814-1861 рр.

Україна

Персоналізм

Він переживає буття зсередини, глибинно-сердечно. Теми самотності, незрозумілості — основні у творчості Шевченка. Його особистість близька до особистості К’єркегора, проте його буття є незрівнянно більш трагічним

65

Ф. Достоєвський

1821-1881 рр.

Росія

Класична філософія

Його головна тема мислення — це зневірена людина, людина, яка готова на все і яка відчужена від усього. Одна з центральних проблем Достоєвського — це проблема свободи. Що вище: свобода чи щастя? Суспільство не може бути щасливим, якщо в основу його будівлі впала «сльоза хоча б однієї дитини»

66

В. Соловйов

1853-1900 рр.

Росія

Неоплатонізм

Основою філософських поглядів був неоплатонізм. Мета розумового розвитку людства — синтез науки, філософії та релігії; ідеї есхатології. Він вважає, що церква повинна залучати, притягувати до себе всі мирські сили, а не втягуватися в їхню сліпу й аморальну боротьбу

67

О. Блаватська

1831-1891 рр.

Росія

Теософія

Еволюція людства є вторинною щодо еволюції кожної окремої людини; людство — етап на шляху еволюції розуму на нашій планеті. Його смисл полягає у виході за межі духовної і тілесної обмеженості і породженні нової, «шостої», раси, що володіє надлюдською могутністю і досконалістю; розвиток безсмертної індивідуальності

68

П. Флоренский

1882-1943 рр.

Росія

Ідеалізм

Його погляди свідчать про несумісність науки з релігійною вірою, необхідність вивести культуру з релігійного культу, зберегти за допомогою науки і філософії православну систему

69

А. Бєлий

1880-1934 рр.

Росія

Символізм

Фундатор символізму — системи розуміння світу як цілого в процесі художнього символотворення. Межі людини для нього — це межі раціональності, яка не дає істинного пізнання світу, але ще систематизує відсутність пізнання

70

М. Шелер

1874-1928 рр.

Німеччина

Філософська антропологія, аксеологія

Головне своє завдання бачить у створенні цілісного вчення про людину, яке змогло б поєднати найрізноманітніші антропологічні концепції, що існують в європейський культурі. Пошук сутнісного визначення людини призводить його до питання: що робить людину людиною? «Лише вихід за межі природи і біологічного життя» — так відповідає він

71

Г. Плеснер

1892-1985 рр.

Німеччина

Філософська антропологія

Плеснер, описуючи людину, виходить з того, що людина є завершенням еволюції органічного світу. Людина здатна «вихолодити із себе», залишати центр типових реакцій поведінки, тому вона ексцентрична. Ексцентричність людського буття для Плеснер — сутнісна характеристика людини. У кожний момент свого життя людина «інша до себе». Її буття лежить поза межами інстинктивно-раціональної поведінки тварин

72

Е. Кассірер

1874-1945 рр.

Німеччина

Символізм

«Символ — ключ до природи людини», — заявляє він. Його трактування символу випливає із розумної природи символічного. Міф, символ, мова — все це не вміщується в будівлі розуму. Кассірер не називає людину «раціональною твариною», для нього людина — «символічна тварина» у буквальному смислі

73

X. Ортеґа-і-Ґассет

1883-1955 рр.

Іспанія

Символізм

У своїх пошуках розуміння людини доходить протилежної ідеї — людину можна визначити, лише осмисливши її специфічну життєвість, людську вітальність, що лежить за межами культури. Вищим проявом людини є вільно-ігрова діяльність

74

Е. Гуссерль

1859-1950 рр.

Франція

Екзистенціалізм

Рішуче повстав проти гносеологічної антитези «мислення-буття» і оголосив власне мислення специфічним буттям

Але, на відміну від Гуссерля, екзистенціалістів цікавить не мислення взагалі, а мислення кожної людини, її переживання, самопереживання, світопереживання

75

Жан-Поль Сартр

1905-1980 рр.

Франція

Екзистенціалізм

Власне потік філософування наповнюється свободою і життєвістю; він олюднюється. «Екзистенціалізм — це гуманізм», — говорить Жан-Поль Сартр. Подолання раціоналістичного ставлення до людини — це подолання об’єктивації людини. Це усвідомлення того, що жодні дефініції не можуть адекватно виразити існування

76

М. Гайдегер

1889-1976 рр.

Німеччина

Панонтологічний екзистенціалізм

Не людина визначає Буття, а Буття — людину. Людина виводиться із Буття, а не навпаки. Гайдегер відвертається від людини і звертається до буття взагалі. Категорія сущого в розумінні Гайдеггера характеризує роздрібненість Буття як єдиного на окремі речі. Ось Буття — це буття принципово інше, ніж суще

77

Альберт Камю

1913-1960 рр.

Франція

Екзистенціалізм

Вбачає порятунок в мужності продовження абсурдного життя; філософське самогубство — елементи філософської концепції К. Маркса та психоаналізу З. Фрейда; висунув концепцію провідної ролі в соціальній революції суспільного маргінесу

78

К. Ясперс

1883-1969 рр.

Німеччина

Екзистенціалізм

Джерело неповторного змісту екзистенції — трансценденція (непізнавана межа буття і мислення); співвідношення екзистенції й трансценденції осягається людиною у помежових ситуаціях

79

Г. Марсель

1889-1973 рр.

Франція

Католицький екзистенціалізм

У центрі вчення — людина, що спрямувала своє існування до Бога. Для нього принципово важливо зрозуміти, за яких умов мудрість як така може існувати поряд із екзистенцією, зосередженою на достовірностях Одкровення, або всередині неї. Вихід за межі деструктивності трагічної мудрості означає вихід за межі протиставлення буття і сущого

80

К. Юнг

1875-1961 рр.

Швейцарія

Аналітична психологія

Засновник аналітичної психології. Значну увагу приділяв сексуальним поглядам людей. Вихідним пунктом життя людини є досвід інтуїтивного бачення архетипів. Відстоює ідею колективного позасвідомого

81

Л. Шестов

1886-1938 рр.

Росія

Персоналізм

Людина повинна пройти через глибинно-особистісні перетворювання, щоб відкритися Богу. Намагається показати, що особистість вища за будь-яку умоглядну ідею. Всякий вибір повинен відбуватися на користь особистості. Потрібно уникнути трактувань взагалі й піти у віру, що співіснує поруч із знанням і не залежна від нього. Віра веде зовсім у іншому напрямі, ніж знання

82

Е. Муньє

1905-1950 рр.

Франція

Персоналізм, трагічний оптимізм

Особистість — єдина реальність, яку ми пізнаємо і водночас створюємо зсередини. Індивід — це егоцентричне замкнуте Я. Особистість — це Я, що перебуває у творчому русі, який з’єднує зі світом. Особистість — це прорив до істинного спілкування зі світом. У боротьбі за особистісне буття людина усвідомлює трагічність свого земного існування і водночас у цій боротьбі — «надія зневірених»

83

М. Бубер

1878-1965 рр.

Франція

Персоналізм

Говорить про необхідність звернення до людини і до Бога «Ти», а не як до «Воно». Особистісне відношення «Я — Ти» він протиставляє безособово-егоїстичному «Я — Воно»

Вихід людини за свої межі — це вихід із замкненої в собі людини в безмежну відкритість особистісного спілкування

84

П. Тейяр де Шарден

1881-1955 рр.

Франція

Персоналізм

Проголошує неминучість еволюціонування людини і людства у напрямі до Бога, в результаті чого відбувається персоналістичне перетворювання всього буття світу. «Треба дивитися за межі наших душ, а не у зворотному напрямі», — пише він. У перспективах ноогенезу час і простір дійсно оприлюднюються або, швидше, надоприлюднюються

85

В. Франкл

1905

Франція

Персоналізм

Франкл говорить про «екзистенціальний вакуум» сучасної людини, який можна здолати лише на шляху віднайдення сенсу існування. Саме тому Франкл ставить проблему логотерапії — лікування сенсом. Набуваючи сенсу існування, людина виходить за свої межі

86

Карл Поппер

1902-1994 рр.

Австрія

Постпозитивізм

Під впливом його ідей склалась течія постпозитивізму; обґрунтовував сутність наукової теорії; виходив з того, що, по-перше, наукова теорія повинна мати надлишок емпіричного матеріалу; по-друге, нова наукова теорія має пояснювати усі наслідки старої теорії; по-третє, наукову теорію слід піддавати фальсифікації і спростовувати, якщо з’являються нові факти

87

В. Вернадський

1863-1945 рр.

Україна

Матеріалізм

Розробив систему, в якій поєднуються в одне ціле природа і соціально-гуманітарна, людська тенденція розвитку науки. Розвиває вчення про ноосферу. Один із засновників метрології і радіогеології

88

М. Гумільов

1886-1921 рр.

Росія

Акмеїзм

Долає розуміння історичного як надприродного, як розглядання історії в комплексі географічних процесів, підкреслює принцип тезоїчності людства й акцентує увагу на надприродності історичного часу

89

Арнольд Джозеф Тойнбі

1889-1975 рр.

Англія

Філософія історії

Англійський історик і соціолог. Всесвітня історія розглядається ним як послідовний ряд «цивілізацій» , що проходять однакові фази народження та зникнення

90

Клод Леві-Стросс

1908-2009 рр.

Франція

Структуралізм

Розробив принципи структурної антропології, важливе місце в якій посідає тлумачення міфу як фундаментального змісту колективної свідомості; створив оригінальну теорію первісного мислення

91

Ш. Монтеск’є

1689-1755 рр.

Франція

Ідеалізм

Правник і політичний письменник; теоретик конституційної монархії; сформулював основи поділу влади в парламентській системі (законодавча, виконавча, судова)

92

Діаметрі

1709-1751 рр.

Франція

Матеріалізм

Створив матеріалістичне вчення про душу, основою якого є мозок. Намагається поєднати досягнення прибічників емпіризму та філософів раціоналізму XVII ст. Вважав, що основою існування людини є саме мозок людини, а не душа

93

Дж. Берклі

1685-1753 рр.

Ірландія

Ідеалізм

Ввів у філософію таке поняття, як «соліпсизм», та визначив численну кількість субстанцій, насамперед духовних. Основа його критики — це матеріалістично-ідеалістичний номіналізм. Відкидає теорію Локка щодо якостей людини

94

О. Конт

1798-1857 рр.

Франція

Позитивізм

Позитивізм Конта ґрунтується на запереченні філософсько-теоретичного пізнання об’єктивної дійсності; пізнання — звичайне описування фактів, завдання філософії — систематизація «позитивних» знань, знань, що їх дають математика, фізика та інші конкретні науки

95

Д. Карнадо

1501-1578 рр.

Рим

Скептицизм

Він вважав, що істина може бути доступна лише небагатьом обраним, а не всьому народу, що слід заборонити вести релігійні дискусії і писати наукові трактати. Люди не повинні поширювати просвітництво, щоби не спричиняти внаслідок цього заворушень

96

Д. Донцов

1883-1961 рр.

Україна

Український націоналізм

Головне в його теорії — принцип волі, витлумаченої ірраціоналістично; як важливу ознаку національної ідеології розглядав «національну романтику» , що ставить над усе «загальнонаціональну» ідею; наполягав на «нетерпимості», навіть «фанатизмі», без яких не може успішно реалізовуватися національна ідеологія

97

Ф. Прокопович

1681-1736 рр.

Україна

Ідеалізм

Визнаючи важливу роль чуттєвого досвіду в пізнанні істини, не меншого значення в її осягненні він надавав спогляданню; предмет істинного пізнання — те загальне, що повторюється, тотожне в речах, що відтворюється в поняттях; сутність методу пізнання визначає як винайдення невідомого через відоме

98

І. Франко

1856-1916 рр.

Україна

Матеріалізм

Рішуче виступав проти релігійно-ідеалістичного світогляду; не зміг послідовно застосувати принципи діалектики та матеріалізму до пояснень суспільних явищ; перехід до соціалізму пов’язував з народною революцією; позиція революційного демократизму

99

П. Сорокін

1889-1968 рр.

Росія

Ідеалізм

Засновник теорії стратифікації соціальної та мобільності соціальної

100

Д. Чижевський

1894-1977 рр.

Україна

Феноменологія

Вважав, що кожне філософське твердження в історії розвитку людської думки є лише частково правдою, фрагментом і недосконалим відбитком абсолютного

Попередня
Сторінка
Наступна
Сторінка

Зміст