Усі уроки до курсу «Філософія». 10 клас

Додаток

Термінологічний словник

Аверроїзм — філософський напрям, який заснував арабський філософ Рушд. Представники цього напряму розробляють теорії подвійної істини, за якою теологія має справу з істинами одкровення, а філософія — з істинами розуму.

Агностицизм — філософське вчення, яке заперечує пізнання об’єктивного світу та об’єктивного значення істини.

Аксіологія — теорія цінностей, узагальнені стійкі уявлення про блага, об’єкти, які є речами бажань та прагнень людини та яким надано переваги самою людиною.

Антропологічний матеріалізм — частина ідейного обґрунтування буржуазної революції, проголосила недосконалість буржуазного устрою та релігії із справжньою природою людини.

Антропоцентризм — вчення, за яким людина є центром всесвіту та кінцевою метою усієї світобудови.

Атомісти — послідовники матеріалістичного вчення про природу, розвинуте близько VI ст. до н.е. давньоіндійськими філософами та V ст. до н. е. древньогрецькими філософами Левкіпом та Демокрітом, а потім Епікуром та Лукрецієм. За цим вченням матерія складається з вічних, незмінних, неподільних частинок — атомів.

Брахманізм — об’єктивне ідеалістичне вчення в Стародавній Індії, за яким світ складається з невидимого, непізнаного, незмінюваного духу Брахмана, який не має ні початку, ні кінця. За цим вченням рослини, тварини і люди мають душу, яка після смерті переселяється в інші тіла, це перевтілення залежать від карми людини. Існує поділ людей на вищі та нижчі касти.

Буддизм — одна зі світових релігій, яка виникла в VI ст. до н. е. в Індії і названа ім’ям свого легендарного засновника Гаутами, що згодом отримав ім’я Будда. Буддизм був поширений у Південно-Східній та Центральній Азії, а також Середній Азії та Сибіру.

Буття — це те, що реально існує, це філософська категорія, що означає реальність, яка існує об’єктивно та незалежно від свідомості людини.

Геоцентризм та геліоцентризм — уявлення, що Земля є нерухомим центром Всесвіту, навколо якого рухається Сонце та всі інші небесні тіла. Геліоцентризм довів, що земля не є центром Всесвіту, рухається навколо Сонця та обертається навколо своєї осі.

Герменевтика — майстерність тлумачення текстів та вчення про принципи їх інтерпретації

Гілозоїзм — філософське вчення про всесильність одухотвореності матерії, але помилково приписує всім формам матерії здатність відчувати та мислити.

Гносеологія — теорія пізнання, розділ філософії, що вивчає можливості пізнання, досліджує джерела, форми та методи пізнання, умови його достовірності та істинності.

Гностицизм — релігіозно-філософська течія раннього християнства, яка представляє собою з’єднання християнських догматів з грецької ідеалістичної філософії та східними релігіями.

Даосизм — один із головних напрямів давньокитайської філософії, який заснував Лао-цзи; одна з релігій Китаю, яка виросла з філософії даосизму, в основі віровчення — пошуки вічного щастя, яке досягають 10 «чеснотами» та додержанням заповітів.

Діалектика Гегеля — це теорія розвитку «абсолютної ідеї», «абсолютного духу».

Діалектика Маркса — це теорія розвитку матеріального світу, яка враховує різнобічність речей, їх взаємодію, суперечності, рухливість, переходи тощо.

Діалектичний та історичний матеріалізм — науково-філософський світогляд, невід’ємна частина марксистського вчення, в якому синтезовано матеріалізм та діалектичний ідеалізм. Вироблявся як науковий погляд на хід суспільного розвитку та його закони.

Дуалізм — філософське вчення, яке визнає дух та матерію, ідеальне та матеріальне двома самостійними та незалежними началами.

Екзистенціалізм — ірраціоналістичний напрям у філософії, який вважає, що предметом філософії є людське існування, людина, яка розглядається як духовне начало.

Елеати — послідовники вчення елеатів у старогрецької філософії, яке вивчало розвиток категорій філософії та особливо категорії «субстанція», бо вона — буття.

Емпіризм — філософське вчення, яке визнає чуттєвий досвід єдиним джерелом знань та недооцінює роль раціонального пізнання.

Епікуреїзм — філософська течія, заснована Епікуром у кінці IV ст. до н. е., що являє собою матеріалістичне вчення про матеріальні частини — атоми, які є неподільними та незмінними за формою, вагою та величиною.

Закон — це об’єктивність, те, що не залежить від волі та бажання людини, від її свідомості. Також це суттєве відношення, зв’язок між сутностями.

Закон єдності і боротьби протилежностей — основний закон діалектики, який визначає внутрішнє джерело руху і розвитку в природі, суспільстві, пізнанні.

Закон заперечення — кожне явище проходить три сходинки (теза — антитеза — синтез), причому кожна наступна сходинка зберігає результати попереднього розвитку.

Ідеалізм — напрям у філософії, який визнає первинність свідомості відносно буття, духу — щодо матерії й намагається довести що дух, свідомість та мислення є первинні, а природа, матерія — похідні.

Індуїзм — релігія, поширена у сучасній Індії; виникла близько V ст. н. е.

Інтуїція — спосіб пізнання через безпосереднє чуттєве споглядання чи умови, на відміну від опосередкованого послідовного логічного мислення.

Іслам — одна зі світових релігій, яка виникла в VII ст. в Аравії. Засновником ісламу вважається Мухамед, якого Аллах вибрав своїм «посланником» та пророком. Віровчення ісламу втілено в Корані: розповсюджений у країнах Середнього та Ближнього Сходу, Північної Африки, Південно-Східної Азії.

Істина — це теоретична форма розв’язання суперечності між суб’єктом та об’єктом у процесі пізнання.

Іудаїзм — релігія, поширена переважно серед євреїв; виникла наприкінці II тис. до н. е., є монотеїстичною з культом бога Яхве.

Картезіанство — вчення французького філософа — дуаліста Рене Декарта та його послідовників.

Категоричний імператив — базове поняття етики І. Канта, яке фіксує загальновизнані моральні норми, що мають силу безумовного принципу людської поведінки. Кант шукав всезагальні та необхідні закони, які визначають вчинки людей.

Конфуціанство — філософсько-етична система, розроблена у V ст. до н. е. давньокитайським мислителем Конфуцієм (Кун-цзи); одна з китайських релігій, яка відстоює соціальну нерівність, гуманність, розробляє концепцію ідеальної людини.

Концептуалізм — напрям середньовічної традиції номіналізму, який трактує універсалії як притаманні людині. Свідомість — назва відповідних об’єктів, які при цьому передбачають наявність реальних істот, загальних призначень єдиної речі.

Космізм — філософський напрямок XIX ст., який орієнтується на синтетичну реальність, сприйняття людини як частини космічної єдності.

Культура — історично визначений рівень розвитку суспільства, творчих сил та здібностей людини, який виражається у типах та формах організації життя та діяльності людей, в їх взаємовідносинах, а також у вироблених, або матеріальних, та духовних цінностях.

Людина — соціальна істота, представник людського роду, який має такі риси: розум, воля, мудрість, емоції, рішучість, навички, вміння, установки, переконання, інтуїція, любов, ненависть, пристрасть, тощо.

Матеріалізм — напрям у філософії, протилежний ідеалізму. Розв’язуючи питання про відношення мислення та буття, матеріалізм виходить з того, що матерія первинна щодо свідомості та існує незалежно від свідомості.

Матерія — об’єктивна реальність, яка існує незалежно від людської свідомості та відображувана нею. Все об’єктивно існуюче являє собою різні форми існування та руху матерії у просторі та часі.

Метод — спосіб пізнання, вивчення та дослідження явищ природи та суспільного життя.

Методи наукового пізнання — способи, що застосовуються свідомо на основі знання загальних законів природи суспільства і мислення, особливих законів пізнання і окремих, специфічних законів наукового пізнання.

Методологія — вчення про науковий метод пізнання.

Механіцизм — філософський метод, який зводить всі якісні форми руху матерії до механічного руху, а всі складні закономірності розвитку — до законів механіки.

Мислення — це процес відображення світу в поняттях, категоріях, судженнях, умовиводах, концепціях, теоріях.

Міфологія — форма суспільної свідомості, спосіб розуміння світу, характерний для ранніх стадій суспільного розвитку.

Можливість і дійсність — це філософські категорії, за допомогою яких відтворюється розвиток матеріального світу. Можливість фіксує об’єктивні тенденції розвитку існування явищ, наявність умов їх виникнення. Категорія дійсності представляє будь-який об’єкт (предмет, стан, ситуація), котрий вже існує як деякі можливості.

Молодогегельянство — послідовники радикального крила гегельянської філософської школи. Критикували християнство, яке пробудило буржуазно-демократичне мислення і політичні інтереси в суспільстві.

Монадологія — філософське вчення Лейбніца та його послідовників, яке приймає монади (неподільні духовні первинні елементи, які складають основу світобудови) за первинні елементи всього існуючого.

Монізм — філософське вчення, яке визнає основою всього існуючого одне начало: або матерію, або дух.

Монотеїзм (єдинобожжя) — релігія, яка визнає тільки одного бога.

Номіналізм і реалізм. Реалізм — онтологічне доведення буття Бога, яке визнавало реальність існування універсалів. Номіналізм — зворотна позиція, яка доводить, що універсали — це не лише назви, імена предметів, існують не універсали, а конкретні речі.

Об’єкт пізнання — фрагменти об’єктивної реальності, які потрапили в коло практичної і пізнавальної діяльності людини.

Об’єктивна діалектика — це діалектика існує та діє у власне речах.

Об’єктивна істина — зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому і є найважливішою гуманістичною цінністю людини.

Одиничне і загальне. Одиничне — це окремий предмет, річ, явище, подія, факт, які характеризуються відповідними просторовими і часовими межами, відповідною визначеністю, а загальне — це об’єктивно існуюча тотожність між предметами, речами, явищами, що властива багатьом предметам, речам і явищам у рамках конкретної якісної визначеності.

Онтологія — філософське вчення про буття, його основи, принципи, структуру та закономірності.

Пантеїзм — філософське вчення, яке ототожнює бога з природою та розглядає природу як втілення божества, але інколи буває формою матеріалізму (Джордано Бруно, Спіноза).

Патристика — період середньовічної філософії, завдання якого полягає в обґрунтуванні ідеї християнства та безсмертя душі, надприродної сутності Бога, божого характеру Трійці.

Перипатетики — послідовники древньогрецької філософської школи Арістотеля, яка заснована у 335 р. до н. е. та існувала біля 1 000 років, була найбільшим центром античної науки.

Пізнання — процес цілеспрямованого, активного відображення дійсності у свідомості людини, зумовлений суспільно-історичною практикою людства.

Піфагорійці — послідовники піфагорізму — релігійно-філософське вчення давньогрецького філософа Піфагора та його послідовників, яке було поширене у IV ст. до н. е. і виходить з того, що кількісні відносини є сутністю речей.

Платоніки — послідовники древньогрецького філософа Платона: дійсною річчю пізнання є надчуттєві ідеї, які складають основи буття, матеріальні предмети існують завдяки реалізації в них ідеї, а найвища ідея — ідея Бога.

Плюралізм — філософське вчення, яке стверджує, що в основі буття лежить багато незалежних начал.

Позитивізм — філософський напрям, заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук.

Політеїзм (багатобожжя) — релігія, заснована на вірі у багато богів.

Політична свідомість — макрохарактеристика духовних явищ політичного життя, що втілює єдність їхніх гносеологічних, онтологічних і функціональних характеристик.

Праксеологія — певна галузь соціологічних досліджень, яка вивчає методику розглядання різних дій або сукупності дій з точки зору встановлення їх ефективності.

Прогрес і регрес. Прогрес — напрям розвитку від нижчого до вищого, рух вперед, до більш сучасного та першого, перехід на більш високий ступінь розвитку, зміна на найкраще, а регрес — це перехід від вищого до нижчого, рух назад, зміна на гірше.

Психоаналіз — розроблений Фрейдом у кінці XIX — на початку XX ст. метод лікування психічних захворювань, а також комплекс гіпотез і теорій, які пояснюють роль позасвідомого у житті людини та розвитку людства.

Раціоналізм — філософський напрям, який визнає розум вирішальним джерелом істинного пізнання.

Релігія — одна із форм суспільної свідомості — сукупність духовних уявлень, заснованих на вірі в існування бога або богів, у надприродні сили, а також відповідна поведінка та дії.

Ренесанс (Відродження) — період в культурному та ідейному розвитку ряду країн Європи, який наступив після Середньовіччя і характеризувався розпадом феодальних відносин та зародженням капіталізму.

Реформація — широкий суспільно-політичний і релігійний напрям у Західній та Центральній Європі у XVI ст., що мав антифеодальний характер та набув форми боротьби проти католицької церкви.

Розвиток — це зміна матеріального та духовного світу, його перехід від старого до нового, який має властивість відтворення старого та виникнення нового.

Рух — це внутрішньо пов’язана єдність буття і небуття, стабільності та плинності, того, що зникає, з тим, що з’являється. Рух — це зміна взагалі.

Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій, передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Світогляд — сукупність поглядів, оцінок, принципів, знань, вірувань, ідеалів, цінностей, які визначають діяльність людини, ставлення людини до світу, її місце у світі.

Сенсуалізм — філософське вчення, яке визнає єдиним джерелом пізнання відчуття, що можуть трактуватися матеріалістично — як відображення об’єктивної реальності.

Софісти — професійні вчителі філософії і красномовства (Протагор, Горгій, Гіппій), їм належить розробка таких питань, як прагматична поведінка людини у суспільстві. Вони виступали з критикою традиційної моралі, скептично висловлювались щодо теорії пізнання.

Старогегельянство — консервативне крило гегельянської філософської школи, яке виникло в Німеччині у 30-40 рр. XIX ст. і представники якого намагалися інтерпретувати його вчення в дусі церковно християнської ортодоксії.

Стоїцизм — філософська течія, заснована Зеноном, який вважав, що світ єдиний, складений з матерії. Причина руху і змін міститься у своїй матерії, яка вічна, її кількість незмінна, вона не збільшується і не зменшується, але переходить з одного стану в інший. Розробив основи етики.

Суб’єктивна діалектика — діалектика, яка існує в людському мисленні, як відображення об’єктивної діалектики.

Суспільна свідомість — духовне життя людини, відображення суспільного буття у свідомості людини.

Суспільство — надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання, який постійно змінюється, набуваючи нових форм; це не просто сукупність людей, а єдина система соціальних відносин, цілісний соціальний організм, що розвивається певною мірою незалежно від інших соціальних організмів.

Сутність і явище. Філософські категорії, які відображають всі загальні необхідні сторони існуючих процесів. Сутність — це сукупність глибинних зв’язків, відносні та внутрішні закони, що визначають основні ознаки й тенденції матеріальної системи. Явище — конкретні події, властивості або процеси, які виражають зовнішні сторони дійсності та представляють прояв деяких властивостей.

Творчість — це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення.

Теологія богослов’я — сукупність релігійних доктрин про сутність та дії Бога, систематизоване віровчення, яке є істинним та необхідним для людини, включає в себе догматику, екзегетику, апологетику, гомілетику та ін.

Теоретичне пізнання — пояснення підстав відтворення, яке має загальний і необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ.

Томізм і неотомізм — напрям католицької філософії й теології, який з’єднує християнські догмати та метод філософії. Неотомізм — офіційна філософія католицької церкви, яка включає в себе філософське обґрунтування сучасних природничо-наукових теорій.

Український романтизм — ідейний філософічний рух в Україні, який охоплював найрізноманітніші галузі науки та філософії; були притаманні консервативні реакції на перемогу буржуазного устрою та виразний страх перед революцією.

Філософія — теоретичний рівень мислення, який прагне не тільки накопичувати окреме знання про світ, а й розуміти його як цілісний і єдиний.

Філософія історії — концепція в складі філософського знання, націлена на осмислення історичного процесу в цілому та аналіз методологічних проблем історичного пізнання.

Філософська антропологія — розглядає людину як найвищу та найдосконалішу істоту — витвір природи, протистоїть ідеалізму, дуалістичному розриву душі та тіла.

Форма і зміст. Філософські категорії, які відображають взаємозв’язок двох сторін природної та соціальної реальності. Форма — це зовнішній вигляд, а зміст — це структура.

Християнство — одна зі світових релігій, названа за ім’ям ії засновника Ісуса Христа — боголюдини, що зійшла з неба на землю і прийняла страждання і смерть заради спасіння людей. Виникло на початку І ст.

Цивілізація — рівень суспільного розвитку, матеріальної культури.

Чарвака — вчення в стародавній Індії, засновником якого є Бріхаспаті і суть якого полягає вчення в тому, що в основі світу лежать чотири елементи: вода, вогонь, земля, повітря.

Якість і кількість. Якість — це тотожна буттю визначеність, а кількість — це філософська категорія, що відображає такі параметри речі, явища чи процесу, як число, величина, обсяг, вага, розміри, темп руху, температура тощо.