Усі уроки до курсу «Філософія». 10 клас

УРОК 46

Смерть і безсмертя

Мета: сформувати в учнів уявлення про цінності та їх роль у житті людини; ознайомити з основними аспектами проблем смерті та безсмертя як фінальних цінностей людини; розвивати вміння учнів визначати зміст понять та їх найважливіших ознак, зв’язки між різними поняттями; спрямовувати учнів до роздумів над життєвими цінностями людини.

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення: бесіда з елементами дискусії.

Епіграф:

• Вільна людина ні про що так мало не міркує, як про смерть, мудрість полягає як раз у міркуванні не про смерть, а про життя. (Б. Спіноза)

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності

Робота з епіграфом уроку

  • Про що йдеться у словах Б. Спінози?

Учитель оголошує тему, зміст, звертає увагу на основні проблеми.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда

1. У чому полягає, на вашу думку, сутність людини?

2. Який зміст ви вкладаєте у слово «цінність»?

Учитель дає можливість зачитати декілька варіантів творів-роздумів на тему «Я», які були дані попередньо.

IV. Вивчення нового матеріалу

Ціннісні виміри людського життя

Бесіда

1. Чи можна стверджувати, що, крім цінності людини, існує також її вартість?

2. Чи існують сьогодні вартісні характеристики людини?

Підсумовуючи короткий обмін думками з цієї проблеми, учитель звертає увагу на таке:

  • за часів класичного рабства людину розглядали як «живе знаряддя», ціна якого становила близько 30 монет;
  • з появою перших держав виникає феномен проституції;
  • за умов ринкової економіки люди обмінюються на еквівалентній основі плодами своєї діяльності;
  • останнім часом виникло чимало проблем, пов’язаних із продажем органів для пересадки іншим людям.

Як це можна оцінити?

Учні доходять висновку, що питання про те, чи має людина ціну, потрібно розв’язувати, виходячи з того, що людина не лише матеріальна істота, а й духовна. Духовні цінності не мають вартісних характеристик, якщо людина живе тільки одним днем, витрачає життя на багато дрібних справ або самі лише задоволення. Зрештою, її життя у самому кінці варте стільки ж, а то й менше, як на самому початку. Саме близькість смерті невблаганно ставить перед людиною питання про те, заради чого вона жила, що вона зуміла або встигла зробити.

Життя і смерть як фінальні цінності людини

Учитель. Найбільший дар, який людина отримала від Бога, — це можливість жити.

Але людина — єдина жива істота, яка усвідомлює власну смертність та робить її предметом обмірковування. Реконструкція поховань неандертальців свідчить про наявність у них уявлень про незавершеність людського існування з настанням смерті. Це уявлення древніх пізніше призвело до появи поняття безсмертної безтілесної душі. Вважають, що саме культ померлих предків народжує язичницькі вірування, а згодом і релігію. В античній філософії була здійснена спроба примирити індивідуальну свідомість з невідворотністю власної смерті.

«Теорія» Сократа—Платона

Вчення атомістів-стоїків

Епікур

Смерть мислилася як відокремлення нетлінної, безсмертної душі від смертного тіла

Смерть — природне і закономірне явище життя, якого не слід боятися, тому що його неможливо відчути; потрібно боятися не смерті, а недобродійного життя: «хто навчився смерті, той розучився бути рабом»

Душа зі смертю людини розпадається на атоми, і людині байдуже, бо вона нічого не відчуває

У християнстві смерть це — ніщо інше, як перехід від одного життя до іншого. Свою віру у воскресіння християни визнають у символі віри: «Очікую воскресіння мертвих і життя будучого віку».

У XIV ст. Європу захопили мор, війни, чума. Це призвело до того, що тема смерті аж до XVI ст. заступила собою все. Розпочинаючи з епохи Відродження смисловий центр у світогляді європейської людини дедалі більше зміщується з думок про смерть на думки про життя, з потойбічного у поцейбічний світ. Проблема смерті знов повертається у світогляд європейської людини вже в XX ст. у зв’язку з усвідомленням загальної трагічності, нестійкості людського буття. З іншого боку, посилення уваги до проблеми смерті зумовлене досягненнями у сфері геронтології, реаніматології, біології, генетики та інших спеціальних знань, які розкривають нові аспекти науки.

За сучасних умов по-новому стоїть питання визначення смерті. Тривалий час вважалося, що смерть — це зупинка трьох пульсацій життя: роботи серця, дихання, кровообігу. У 70-х роках XX ст. серед медиків поширилося визначення смерті як припинення діяльності мозку. Розвиток реаніматології, подальше вивчення процесу вмирання виявило, що немає чіткої межі між життям та смертю. Смерть — природне продовження життя.

Запитання

1. Як ви ставитесь до проблеми смертної кари?

2. Що таке евтаназія? Чи має, на вашу думку, людина право на евтаназію?

3. Чи має людини право вирішувати питання про власну смерть чи про смерть іншого?

Учні доходять висновку про необхідність розуміння самоцінності людського життя, визначення невід’ємного права людини на життя.

Чи можливе життя після смерті?

Учитель. Історія людства пам’ятає безліч варіантів розв’язання проблеми смерті та безсмертя, але з найдавніших часів всі вони зводяться до двох протилежних точок зору:

  • 1) життя — це однократне буття людини, воно подібне до іскри, що спалахнула; після смерті людина зі своєю індивідуальністю і свідомістю припиняє існування абсолютно і назавжди;
  • 2) після смерті тіла душа, розум або «Я» відокремлюються від мертвої фізичної оболонки і переходять в іншу форму існування або переселяються в нове тіло; в усякому разі їхнє буття вічне.

В Індії здавна існує стародавня притча. У ній йдеться про личинки бабок, що живуть на дні озера. їх постійно непокоїла нерозв’язана таємниця: що відбувається з ними, коли, ставши дорослими, вони піднімаються на поверхню озера, долають її і зникають назавжди? Кожна личинка, яка готувалася піднятися на поверхню, обов’язково обіцяла повернутися і розповісти подругам, які залишились на дні, що ж відбувається на поверхні води. Тільки таким чином можна було б спростувати або підтвердити чутки, які поширювала стара жаба, начебто личинка, що перетнула поверхню і опинилася по той бік звичного світу, перетворюється на чудову істоту з довгим струнким тілом і сяючими крильми. Проте, вийшовши з води і перетворившись на бабку, вона, на жаль, не може потрапити назад, під поверхню озера, як би не намагалася і як би довго не літала над його дзеркальною поверхнею. І в літописі, які ведуть личинки, немає відомостей бодай про один такий приклад, коли б бабка повернулася і розповіла, що ж відбувається з тими, хто перетнув межу їх світу. Притча закінчується плачем: «Невже жодна з вас, жаліючи тих, кого залишили внизу, не повернеться і не розкриє таємницю?».

У цій притчі виразником релігії виступає жаба, яка розповідає нам (личинкам) про те, що ми після смерті будемо існувати в якійсь іншій формі (бабка) в іншому світі (що знаходиться за межами озера). Дійсно, ще ніхто не повернувся з того світу, щоб розповісти про його існування і про те, що відбувається з нами після смерті. У цьому й полягає фундаментальна складність у розв’язанні питання про те, чи можливе посмертне існування людини в інших формах, чи ні.

Проте людина в усі часи, розумом усвідомлюючи свою смертність, у глибині душі вірила, що не все скінчиться з її останнім земним подихом. Як сказав американський філософ Ралф Емерсон: «Найнезаперечнішим свідченням безсмертя є те, що нас категорично не влаштовує будь-який інший варіант».

Наприкінці XX ст. кардинальний переворот в погляді на проблему «можливості життя після смерті» внесли ряд досліджень західних вчених-медиків, започаткованих працею Е. Кублер-Росса «Про смерть і вмирання» (1969). Найбільш відомою з серії цих досліджень є книга лікаря-реаніматолога Р. Моуді «Життя після життя» (1976), яка на підставі аналізу лікарської практики доводить, що після смерті тіла душа (розум, або «Я») переходять в іншу форму існування. Ці відкриття поставили ряд серйозних проблем не тільки перед матеріалістичною наукою, але й перед традиційними релігіями.

Оскільки поки що найвищим відомим нам проявом складної організації матерії у Всесвіті служить розумне життя, надзвичайного інтересу набуває проблема сенсу індивідуального людського буття, нерозривно пов’язана з розвитком наукових даних і давніх уявлень знову ж таки про можливості посмертного існування людини.

Розглянута проблема нікого не може залишити байдужим, тому що старе твердження «Звідти (тобто з могили) ніхто не повертався» на нинішньому етапі розвитку науки, як було зазначено вище, піддається обґрунтованому сумніву. У земному житті, в його стражданнях і проблемах є вищий сенс, який чогось нас навчає, випробовує і загартовує для нашого ж блага в Житті Вічному. І це майбутнє існування залежить від нас самих. Ми не «пігмеї», не «пішаки» в руках історії чи сліпої долі, не «певний етап еволюції матерії», а «творча сила», що створює своє майбутнє і майбутнє всього світу, в якому ми самі будемо жити.

V. Закріплення вивченого матеріалу

Бесіда

1. Як у різних світоглядних системах уявляється стан людської душі після смерті?

2. У чому полягає цінність людського життя?

3. Що таке безсмертя?

VI. Підсумки уроку

Учитель. Отже, ставлення до смерті змінювалось у різні історичні епохи. Це ставлення навіть вважають еталоном, індикатором цивілізації. Сучасна людина дедалі більше доходить висновку про необхідність зруйнувати «табу смерті», яке тривалий період панувало в культурі, відмовитись від примітивного оптимізму, коли кожний удає, ніби смерть жодною мірою його не стосується. Знання про смерть, роздуми про неї необхідні для життя. Життя та смерть нерозривно пов’язані. Від сенсу, який надаємо життю, залежить і сенс, що надається смерті. Життя, яке не має сенсу, не може надати сенсу і смерті, але й смерть, яка не має сенсу, отруює всілякий сенс, якого можна надати життю. Смерть — випробування будь-якого сенсу, перед нею людина повинна зрозуміти, навіщо вона живе, чи справді її існування є життям. Тільки пам’ятаючи про нерозривність життя і смерті можна прожити життя та зустріти смерть осмислено й гідно.

VII. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Поміркуйте над завданням:

  • Як ви розумієте слова філософів-стоїків «Розмірковуй про смерть, якщо хочеш навчитися жити»?