Усі уроки до курсу «Філософія». 10 клас

УРОК 26

Мораль і світогляд

Мета: визначити сутність поняття «мораль», «категорії моралі»; визначити структуру моралі; розвивати і вдосконалювати міжпредметні зв’язки.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Форма проведення уроку: лекція.

Основні поняття: «світогляд», «мораль», «право», «християнська мораль», «гуманістична мораль», «моральні принципи», «моральні норми», «моральна парадигма людської цивілізації», «громадська думка», «диспозиція», «гіпотеза», «санкція», «моральні категорії».

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Мотивація навчальної діяльності учнів

Бесіда

1. Які асоціації викликає у вас поняття «мораль»?

2. Наведіть приклади моральних та антиморальних вчинків людей.

3. Що раніше з’явилося у людському суспільстві: мораль чи право? Чому?

4. Яка, на вашу думку, природа моралі?

III. Вивчення нового матеріалу

Історія виникнення моралі та її розвиток

Учитель. Досвід і мудрість як принципи формування і розвитку світоглядної культури ведуть людину до сфери моралі. Ця сфера є проявом історично визначених реальних відносин людей: як одних до інших, так і власне людини до різних форм її історично сформованих спільностей.

Мораль є найбільш дієвим визначником світоглядної культури. Зародження моралі пов’язують із первісним суспільством, у якому виникає природна потреба регулювання стосунків між людьми на засадах відчуття та усвідомлення значущості одних і беззаперечної поваги до інших. Практика взаємин у стародавньому суспільстві, що складалася під впливом жорстокої боротьби за існування, поступово творила звичаї, традиції, яких потрібно було суворо дотримуватися. Основою такої моралі були первісна рівність і притаманний родовому суспільству колективізм. Людина відчувала свій нерозривний зв’язок із колективом, бо самостійно не могла протистояти багатьом своїм суперникам, а також задовольняти свої основні, передусім природні, потреби. Вірність і відданість своєму роду і племені, захист, взаємодопомога, співчуття і милосердя — загальноприйняті норми моралі того часу. В ім’я свого роду виявлялися працелюбність, витриманість, мужність, хоробрість, зневага до смерті. Завдяки спільній праці в первісному суспільстві формувалися такі моральні почуття, як обов’язок, справедливість, прихильність. Те, що у первісному суспільстві не було суттєвої майнової диференціації, — заслуга моралі, яка була єдиною для усіх членів роду, всього племені. Кожен, навіть найслабший представник роду, завдяки загальноприйнятим нормам відчував за собою його колективну силу. А це було джерелом прояву такого морального почуття, як гідність.

Проте не можна сказати, що у первісному суспільстві розвивалися лише позитивні моральні якості людини. Там формувались також негативні моральні риси. Саме в родовому суспільстві з’являється звичай кровної помсти і людоїдства. Суворі принципи життя зумовили формування таких моральних принципів, як жорстокість, зрадництво і фанатизм.

У первісному суспільстві мораль стала однією із засад формування міфологічного світобачення. Вона надихала людину на сліпе підкорення природі, дотримання звичаїв і звичок, які фактично забороняли їй виявляти себе як особистість.

Із подальшим розвитком суспільства, людських взаємин сягає нового рівня і мораль. Із поділом праці розпадається колективізм родових моральних відносин. На зміну колективістській моралі приходить мораль, яку визначають жадібність, груба пристрасть до насолоди, брудне користолюбство і виправдане грабіжництво. Ця мораль вибирає собі у підручні такі засоби, як злодійство, насильство, зрадництво, підступність. Нова мораль стає позародовою, заперечує звичаї, традиції минулого, натомість проголошує принципи, що виправдовують соціальну нерівність і несправедливість.

Проте нова мораль стала не лише кроком назад у формуванні світоглядної культури. Нові члени суспільства — вільні громадяни держави — не сприймали жорстокості, канібалізму, і ці норми почали засуджуватися. Ця мораль зробила найбільш вагомий внесок у світоглядну культуру — вона вперше засудила наявність у людини рабської свідомості, яка зумовлювала моральну пригніченість особи.

В історії Середньовіччя мораль фактично ототожнювалася з релігійним проявом духовності. Церква, реально завоювавши політичну владу за допомогою релігії, намагалась заволодіти і душами людей.

Норми моралі стали розглядатися крізь призму релігійних приписів, зазнаючи суттєвих трансформацій. Наприклад, мораль, яка сповідувалась християнською церквою, мала за мету захист існуючих соціальних відносин на основі примирення гнобителів і пригноблених. Ця мораль, яка ґрунтувалась на ідеї християнської рівності людей перед Богом і смиренності перед можновладцями, зовні мала вигляд загального для всього суспільства явища. Проте насправді вона була лицемірним прикриттям аморальної практики і дикого свавілля тих, хто перебував біля керма влади. Мораль Середньовіччя являла собою яскравий прояв дволикості: з одного боку, була пропагандою гуманістично орієнтованої, наприклад християнської, моралі, з іншого — реальні моральні відносини були дуже далекими від любові до ближнього, милосердя тощо. Поряд із цим значну позитивну роль відіграли лицарські, дворянські кодекси честі, які приписували феодалу виявляти відданість сюзерену і «дамі серця», чесність, справедливість, безкорисливість та інші високі моральні якості.

Мораль епохи Ренесансу відіграла значну роль у розвитку людської цивілізації. Це було відродження і понятійне народження гуманістичного змісту моралі. Як вищий прояв принципів і норм поведінки мораль зійшла від Бога до людини. Усвідомивши справжню природу свого існування і відчувши смак людинолюбства, мораль Ренесансу пориває із середньовічною дволикістю. Ця мораль проповідує і життям освячує тілесну й духовну досконалість людини, вічність добра і минущість зла, непохитну єдність слова і діла.

Починаючи з періоду Нового часу і майже до середини XX ст. мораль переживала різні стани відродження своєї дволикості і зародження відкрито апологетичного характеру. Спочатку, у XVII-XVIII ст., мораль засуджувала паразитичний спосіб життя аристократії і пропагувала як позитивні норми і принципи працелюбність, ощадливість, скромність, чесність та ін. Моральним ідеалом того часу була енергійна, ділова людина, яка в будь-який спосіб домагається успіху, багатства і поваги співвітчизників. Ця мораль спиралася на героїзм людини та її здатність до самопожертви.

Проте у ХІХ-ХХ ст. обіцяне офіційною мораллю різних соціальних систем царство розуму і справедливості насправді виявилося пануванням грошового мішка, злиденності, соціальними лихами і хворобами. Обіцяне «світле» і «багате» майбутнє потонуло в обіймах духовної деградації особистості. Дволикість моралі ставала дедалі очевидною. Розходження слова і діла стало моральною нормою і принципом діяльності різних типів суспільств. Людина почала поступово втрачати моральний орієнтир, необхідність вивіряти свої вчинки за взірцями, стала керуватися інстинктивно визначеними, хибно окресленими потребами й інтересами. «Світле» сьогодення, невизначеність майбутнього є моральною парадигмою людської цивілізації кінця XX ст.

Проте це не єдина парадигма розвитку сучасної моралі. Адже сьогодення людства характеризується активізацією його діяльності, зростанням інтересу до свого майбутнього. Страх людства перед майбутнім відступив на другий план хоча б тому, що практично зникла загроза ядерного воєнного протистояння, людство взяло курс на перехід від конфронтації до співробітництва. Цей перехід можливий і цілком реальним стане тоді, коли сформується нова мораль і реалізуються гуманістично орієнтовані принципи моральності, коли на засадах цих принципів взірцями будуть нові норми моралі.

Орієнтована на майбутнє, гуманістично окреслена мораль — це передовсім осмислені з позиції сьогодення християнські цінності. Також це позначені знанням, вивірені наукою шляхи до істини, яка, реально існуючи у правді кожної людини, постає близькою і рідною цій правді. Нарешті, потрібно усвідомити, що найвищий прояв моральності — це життя кожної особистості, яка, вибираючи найвищою цінністю себе, людину, реалізує це життя, пам’ятаючи, що цінність людини значуща лише в межах людського вибору. Оминаючи цей вибір, людина стає аморальною.

Мораль стає дійсно принагідним світоглядним орієнтиром тоді, коли людина і суспільство керуються у своєму житті такими моральними принципами і нормами, як доброчесність, совість, правда, милосердя, доброзичливість, вірність ідеалам, справедливість, добропорядність, братерство, миролюбність, працелюбність, рівноправність і свободолюбність, глибока віра у найвищий ідеал — людське щастя.

Поняття моралі, моральна норма та її структура

Мораль — це сфера соціального, що існує як система поглядів і уявлень, норм і оцінок, принципів, правил і переконань, у межах яких регулюється поведінка людей.

Зміст моралі, моральних норм визначається історичними умовами життєдіяльності та світоглядом людини, життєвими потребами, інтересами, становищем у суспільстві.

За конкретних умов життєдіяльності у моралі конкретизується загальнолюдське, яке залежить від поглядів, світогляду тих людей, що користуються певними моральними гаслами. Світогляд формується системою поглядів на навколишнє середовище, власне суспільством, людським буттям, а також обсягом і глибиною мислення особи. Зрозуміло, що носієм світогляду є людина, а фундаментом — загальнолюдський зміст.

Основою загальнолюдського змісту світогляду є загальнолюдська мораль, яка виявляється у загальнолюдських елементах поведінки, універсальних принципах загальнолюдської моралі. Слід зазначити, що ці елементи поведінки та принципи втілюються у життя не в період її формування, а значно пізніше, з набуттям людиною життєвого досвіду.

Моральна норма — це правило поведінки особи, яке має загальний характер, встановлюється суспільством у процесі його еволюційного розвитку, санкціонується громадською думкою (осудом) з метою регулювання службових і суспільних відносин та забезпечується альтернативною поведінкою.

Засобами забезпечення моральних норм є громадська думка, громадський осуд. Вони відіграють особливу роль у період розвитку демократії.

Моральні норми утверджують та підтримують певні соціальні цінності, орієнтують особу шляхом повелінь і заборон на їх практичне здійснення соціальне санкціонованим способом. Це забезпечує альтернативу вибору поведінки залежно від свідомості особи.

Отже, складна система моральних норм включає в себе відповідні правила, зразки поведінки, цінності, оцінки та мотиви, створює певний моральний порядок. Норми моралі тоді стають ефективними, коли вони діють спільно з правом у взаємному нормативному і психологічному погодженні. Завдання і принципи стають загальним правилом поведінки людини. Це засвідчує їхній неантагоністичний характер.

Як правило, всі норми права приймаються з урахуванням моралі, справедливості. Відтак право в широкому розумінні є моральним явищем.

Моральна норма має свою структуру. З нашої точки зору, структура моральної норми — це об’єктивно зумовлена потребами морального регулювання внутрішня організація, що виявляється в поділі на складові елементи та в певних зв’язках між ними. Такими елементами моральної норми є диспозиція, гіпотеза, санкція.

  • Диспозиція — частина норми, в якій зазначаються права або обов’язки суб’єктів. Це центральна, основна частина моральної норми, яка описує дозволену (можливу), обов’язкову (необхідну) чи заборонену (недопустиму) поведінку суб’єкта.
  • Гіпотеза — це частина норми, в якій зазначаються умови, обставини, з настанням котрих можна чи необхідно здійснювати її диспозицію. Ці обставини позначаються поняттям «моральні явища». Призначення гіпотези — визначити сферу і межі регулювання диспозиції моральної норми.
  • Санкція — частина норми, в якій зазначаються заходи громадського осуду у випадку невиконання, порушення її диспозиції. Призначення санкції — забезпечувати здійснення диспозиції моральної норми.

Моральна норма опирається і на такий вид санкції, як самоосуд. Санкція, каральна функція виконується в моралі громадською думкою (зовнішній примус) і судом совісті (внутрішній примус). Звичайно, у праві самоосуд чи суд сумління для санкції основної ролі не відіграють, хоча це і враховується при розв’язанні конкретної справи.

Крім обов’язкових елементів моральної норми існують ще й факультативні, зокрема заохочення та оцінка.

Заохочення — це частина норми, в якій зазначаються певні цінності, блага. Суб’єкт може отримати їх у випадку добровільного здійснення ним диспозиції норми.

Оцінка не може бути ототожнена з санкцією. Санкція — це наслідок конкретної дії, яка порушує норми моралі, а оцінка може бути дана поведінці людини в цілому як характеристика особи.

Основні категорії моралі

У теорії професійної етики велике значення мають такі категорії, як моральний ідеал, моральна оцінка, моральні почуття, моральні погляди, моральні якості, моральна діяльність, моральні відносини, сфера дії моралі, моральні цінності, моральний конфлікт, моральний вибір, моральна культура, моральний обов’язок, моральні вимоги, моральне переконання, моральна свобода, етичне мислення, моральні потреби, моральний вчинок, моральна свідомість та ін. Моральні категорії ніколи не мають логічно закінченого змісту. Кожна людина, кожна історична епоха вкладають свій зміст у ці поняття.

Моральний ідеал — це сукупність високих моральних якостей, притаманних конкретній особі.

Моральна оцінка — це ставлення суб’єкта до існуючих моральних принципів і норм, а також до здійснюваних моральних вчинків.

Моральна свобода — це вільний вибір людиною варіанта її поведінки у конкретній ситуації з усвідомленням вимог моральних норм і принципів та відповідальності за свої дії.

Моральна звичка — це вироблені послідовні, стабільні дії особи у різних ситуаціях відповідно до моральних норм і рівня моральності.

Моральний вчинок — це заснована на вимогах позитивної моралі звичайна, властива особі поведінка у конкретних миттєвих ситуаціях.

Моральні переконання — це невід’ємна індивідуальна гідність особи, важлива ланка, яка пов’язує почуття і знання, волю і поведінку.

Моральний обов’язок — це необхідність певної поведінки суб’єктів, що ґрунтується на моральних вимогах у певних конкретних життєвих ситуаціях.

Моральна відповідальність — це вкорінений у загальнолюдських цінностях і забезпечуваний громадською думкою моральний обов’язок особи визнати у випадках неналежної поведінки правомірність позбавлення її певних цінностей.

Моральний конфлікт — це така ситуація, за якої сторони, що активно розв’язують проблему, стали на шлях приниження гідності та інших моральних якостей одна одної.

IV. Домашнє завдання

1. Опрацювати матеріал уроку.

2. Скласти словничок моральних якостей.

Загальнопозитивні

Загальнонегативні