Усі уроки до курсу «Географія». 10 клас

УРОК 5

Міжнародні організації, їх функціональний і просторовий розподіл. Загальнополітичні та спеціальні організації

Мета: поглибити та систематизувати знання про найбільш впливові світові та регіональні міжнародні організації, сприяти розумінню інтеграційних процесів у світі, ролі міжнародних організацій у вирішенні міжнародних і регіональних проблем; удосконалювати навички роботи з картами, схемами, таблицями; розвивати вміння працювати в групах; виховувати культуру дискутування, толерантність.

Обладнання: політична карта світу, атласи, схеми, плакати, таблиці, комп’ютер, проектор (за необхідності).

Тип уроку: комбінований (у формі конференції).

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Кінець XX - початок XXI ст. характеризується двома взаємовиключними, на перший погляд, процесами інтеграції та дезінтеграції країн світу. Розпад СРСР, Югославії, Чехословаччини, поява значної кількості невизнаних республік, сепаратистські настрої в Канаді, Великій Британії свідчать про прагнення народів до самостійності, власної державності. Проте зважаючи на сучасний рівень науки, техніки та економіки, ефективний розвиток кожної окремо взятої держави можливий лише за умов тісного співробітництва з іншими державами. Для того щоб координувати співробітництво, створюються міжнародні організації — об’єднання держав або національних товариств неурядового характеру для досягнення спільних цілей (політичних, економічних, науково-технічних тощо). Сьогодні у світі нараховується близько 2,5 тис. міжнародних організацій. їх кількість продовжує зростати, що свідчить про потреби країн у спільній праці. Визначимо особливості провідних міжнародних організацій, їх роль у світовому просторі.

III. Вивчення нового матеріалу

1. Функціональний і просторовий розподіл міжнародних організацій у світі

Завдання. Ознайомтеся з функціональним та просторовим поділом міжнародних організацій у світі. Назвіть організації: а) які, на ваш погляд, є найбільш впливовими у світі; б) до складу яких входить Україна.

Поділ міжнародних організацій за функціями

Загальнополітичні

Військово-політичні

Економічні

Валютно-фінансові

Інші

ООН

Рада Європи

СНД

Рух Неприєднання

НАТО

АНЗЮК

АНЗЮС

СОТ

ЄС

ОПЕК МЕРКОСУР НАФТА АСЕАН

МБРР

ЄБРР

МВФ

Червоний хрест

МОК

Римський Клуб

Просторовий розподіл міжнародних організацій у світі

Глобальні

Регіональні

Субрегіональні

ООН

МОП

МВФ

СОТ

Всесвітня Рада світу (ВРС)

ОБСЄ

ЄС

НАФТА МЕРКОСУР

АСЕАН

НАТО

Арабський магрибський Союз (АМС)

Західноєвропейський Союз (ЗЕС)

Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

2. Характеристика міжнародних організацій

(виступи груп учнів з демонстрацією наочностей)

ООН — універсальна міжнародна організація, створена з метою підтримки миру і міжнародної безпеки й розвитку співробітництва між державами.

Перші засади ООН були окреслені на конференції у Вашинґтоні на засіданнях, що проходили у вересні-жовтні 1944 р. Тоді США, Сполучене Королівство, СРСР і Китай домовилися про цілі, структуру і функції майбутньої організації.

25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франціско на Нараду Об’єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складався з 19 глав і 111 статей. 24 жовтня Статут був ратифікований і набрав сили.

Головними принципами ООН є:

  • суверенна рівність усіх її членів;
  • виконання обов’язків згідно зі Статутом;
  • розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами;
  • відмова від погроз силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої держави;
  • забезпечення того, щоб держави, які не є членами ООН, діяли згідно із принципами ООН, коли це необхідно для підтримки миру і безпеки;
  • невтручання у внутрішні справи держав;
  • повага до основних прав и свобод людини;
  • рівноправ’я і самовизначеність народів;
  • співробітництво і роззброєння.

Головні органи ООН: Генеральна Асамблея ООН, Рада Безпеки ООН, Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опіки, Міжнародний Суд, Секретаріат.

Організація Об’єднаних Націй є центром вирішення проблем, з якими зіштовхується все людство. Її діяльність забезпечується спільними зусиллями понад 30 пов’язаних із нею організацій, що складають Систему Організації Об’єднаних Націй. Спеціалізовані установи ООН за сферою діяльності можна розділити на групи: у галузі економіки МБРР, МВФ, МАР, МФК, ФАО, IKAO, IMO, ВПС, МСЕ, ВМО, ІФАД, ЮНІДО; у гуманітарній галузі ЮНЕСКО, ВОІВ, МОП, ВООЗ.

3 дня у день ООН та інші організації її системи працюють з метою забезпечення дотримання прав людини, охорони навколишнього середовища, боротьби з хворобами і скороченням масштабів бідності. Зараз членами ООН є 192 держави. Організація фінансується з обов’язкових та добровільних внесків від своїх держав-членів і користується шістьма офіційними мовами: арабською, китайською, англійською, французькою, російською та іспанською. Місцем перебування центральних установ ООН є Нью-Йорк. Окремі заклади цієї організації є у Відні, Женеві, Найробі та інших містах.

Україна як одна з держав-засновниць ООН надає виняткового значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий чинник своєї зовнішньої політики.

Організація Північноатлантичного договору, НАТО або Північноатлантичний Альянс (англ. North Atlantic Treaty Organization — NATO) — міжнародна політично-військова організація, створена 4 квітня 1949 р. На сьогодні налічує 28 держав. Головним принципом організації є система колективної оборони. Штаб-квартира знаходиться в Брюсселі (Бельгія).

Країни-члени НАТО:

  • з 4 квітня 1949 року (країни-засновники): Бельгія, Великобританія, Данія, Франція, Нідерланди, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, Португалія, США, Італія;
  • з 18 лютого 1952 року: Греція, Туреччина;
  • з 6 травня 1955 року: Німеччина;
  • з 30 травня 1982 року: Іспанія;
  • з 12 березня 1999 року: Чехія, Польща, Угорщина;
  • з 2 квітня 2004 року: Болгарія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія та Естонія;
  • з 1 квітня 2009 року: Албанія та Хорватія.

НАТО співпрацює з європейськими державами, у тому числі з Україною, які прагнуть вступити до блоку або підтримують його політику. Починаючи з 1994 р. Україна бере активну участь у програмі «Партнерство заради миру», в рамках якої українські військові були залучені до кількох десятків спільних з країнами-членами та партнерами НАТО миротворчих навчань як на території країни, так і за кордоном.

Україна та НАТО активно співпрацюють у плані підтримання безпеки та стабільності на євроатлантичному просторі.

Європейський Союз. Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу був зроблений в 1951 році: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі. З метою поглиблення економічної інтеграції ті самі шість держав в 1957 році заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) і Європейське співтовариство з атомної енергії. Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, в 1993 році воно було офіційно перейменоване в Європейський Союз. На європросторі проживає майже 0,5 млрд осіб (2009 р.).

Члени Європейського Союзу:

  • з 1957 р. — Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Франція;
  • з 1973 р. — Велика Британія, Данія, Ірландія;
  • з 1981 р. — Греція;
  • з 1986 р. — Іспанія, Портуґалія;
  • з 1995 р. — Австрія, Фінляндія, Швеція;
  • з 2004 р. — Естонія, Кіпр, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія;
  • з 2007 р. — Болгарія, Румунія.

Території за межами Європи, що входять до простору ЄС: Азорські острови, Ґваделупа, Канарські острови, Мадейра, Мартініка, Мелілья, Реюньйон, Сеута, Французька Ґвіана.

Країни-кандидати на вступ до ЄС: Македонія, Туреччина, Хорватія.

Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн у різний час також подавали заяви про вступ до Європейського Союзу. Однак через ті чи інші причини (зокрема негативні результати референдумів у Норвегії) так і не стали його членами. Однак ці країни є членами єдиної економічної зони ЄС без набуття членства.

Для вступу до Євросоюзу країна-кандидат має відповідати Копенгаґенським критеріям, які вимагають, щоб у державі дотримувалися демократичні принципи, принципи свободи і пошани прав людини, а також принцип правової держави. Також у країні має бути конкурентоспроможна ринкова економіка і визнаватися загальні правила і стандарти ЄС, включаючи цілі політичного, економічного і валютного союзу.

Головними напрямами роботи ЄС є співробітництво країн щодо створення внутрішнього ринку, єдиної валютної системи, спільних інтересів у зовнішній політиці, єдиного громадянства і прозорості кордонів держав тощо.

Основні органи ЄС: Європейська Комісія, Європейський Парламент, Європейська Рада (голів держав і урядів), Рада ЄС (міністри певного відомства), Європейський Суд.

Європейська Комісія розробляє законодавчі акти, розпоряджається бюджетом, підтримує зовнішні відносини. Європейський Парламент бере участь у підготовці та прийнятті юридичних актів Євросоюзу, формує його зовнішню політику. Європейська Рада визначає головні політичні напрями діяльності ЄС. Рада ЄС на рівні міністрів іноземних справ (за необхідності й інших міністрів) приймає рішення практично з усіх аспектів діяльності ЄС, Європейський Суд забезпечує єдність трактування законів згідно з угодами ЄС.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є «Угода про партнерство та співробітництво» від 14 червня 1994. Ця угода започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

У березні 2007 року Україні було запропоновано укладення Договору про Зону вільної торгівлі з ЄС. Україна є учасницею ініціативи ЄС «Східне партнерство».

Рада Європи (РЄ) — одна з найбільш впливових та найчисельніших міжнародних організацій Європи. Заснована у 1949 р. Штаб-квартира знаходиться у Страсбурзі (Франція). Тепер її членами є 47 європейських держав. У 1995 р. до Ради Європи вступила Україна. Один з найбільших успіхів Ради — це «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод» (1950 р.), яка слугує основою для Європейського суду з прав людини.

Головними напрямами роботи організації є реалізація прав людини, гуманітарного, правового та соціально-економічного співробітництва, співпраці в галузі культури, екології, інформації.

Рада Європи — окрема організація і не є органом Євросоюзу, тому не слід її плутати із Радою Європейської Спільноти чи Європейською Радою.

Співдружність Незалежних Держав (СНД) — міждержавне об’єднання більшості пострадянських країн. Співдружність Незалежних Держав створена 8 грудня 1991 року в садибі Віскулі (Біловезька пуща, Білорусь) як господарський, політичний та економічний союз Білорусі, Росії та України. 21 грудня до СНД приєднались ще вісім колишніх республік СРСР (Азербайджан, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменістан та Узбекистан). 23 жовтня 1993 року до СНД приєдналася Грузія. 26 серпня 2005 року зі складу СНД вийшов Туркменістан. Україна є співзасновницею СНД, але Статут організації Україною досі не ратифіковано, тому формально Україна залишається лише спостерігачем і не є членом СНД. 14 серпня 2008 р. парламент Грузії прийняв рішення залишити СНД, і, згідно зі Статутом СНД, 18 серпня 2009 р. Грузія офіційно перестала бути членом Співдружності. Штаб-квартира СНД знаходиться в Мінську (Білорусь).

IV. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Питання для обговорення

У чому полягають плюси і мінуси можливого вступу України до ЄС, участі в різних міжнародних організаціях?

V. Підсумок уроку

  • Суверенні держави є членами міжнародних організацій, які за своїми функціями поділяються на загальнополітичні та спеціальні (військові, економічні, валютно-фінансові та ін.).
  • Найважливішою глобальною організацію є ООН, що створена для укріплення миру, безпеки та розвитку співробітництва між країнами.
  • Україна бере участь у роботі багатьох міжнародних організацій.

VI. Домашнє завдання

1. Підручник, опрацювати § ____ .

2. Використовуючи додаткову літературу, дізнатися, до складу яких міжнародних організацій входять Україна, Франція, Індія, Японія, Грузія.

3. Пригадати особливості політико-географічного положення України.

4. Сформулювати на основі аналізу додаткових джерел інформації основні вектори зовнішньої політики України.