Усі уроки до курсу «Географія». 10 клас

ТЕМА 5. КРАЇНИ АФРИКИ, АВСТРАЛІЇ ТА ОКЕАНІЇ

УРОК 45

Африка. Природно-ресурсний потенціал та його використання. Особливості територіальної та галузевої структури господарства країн Африки

Мета: актуалізувати знання про субрегіони Африки та найбільші країни, дослідити історико-географічні особливості розвитку країн Африки та сучасну політичну карту Африки; охарактеризувати загальні ознаки ЕГП, населення, галузевої та територіальної організації господарства; визначити причини економічної відсталості багатьох країн Африки; вдосконалювати навички роботи з картами, аналізувати статистичні дані; виховувати аналітичне мислення, уважність, географічну культуру.

Обладнання: фізична карта Африки, політична карта Африки, політична карта світу, атласи, підручники, таблиці, діаграми.

Тип уроку: засвоєння нових знань, умінь та навичок.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань, умінь та навичок

  • Коли і як почалася колонізація Африки європейськими державами?
  • Які європейські держави мали на африканському континенті найбільшу кількість колоній?
  • Чому на сучасній політичній карті Африки кордони багатьох держав є прямими лініями?
  • Які негативні наслідки колонізації доводилося долати молодим державам Африки?
  • На які субрегіони поділяють країни Африки?

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Багато вчених вважає, що східна частина Африки була прабатьківщиною людини. Саме тут під час археологічних розкопок були виявлені численні знахідки, що свідчать про перебування пралюдей, які жили два мільйони років тому.

Саме в Африці існували могутні держави Стародавнього світу: Стародавній Єгипет, царство Аксум, Карфаген.

Однак нині саме Африка є найвідсталішою та найбіднішою з усіх регіонів світу, приблизна половина її населення на південь від Сахари отримує за день праці менше 1 дол. на одну особу, а понад 200 млн африканців страждають від недоїдання.

У чому полягають причини соціальної та економічної відсталості країн регіону, чому саме африканський континент отримує найбільшу частку гуманітарної допомоги від розвинених країн світу, ми дізнаємося сьогодні на уроці.

IV. Вивчення нового матеріалу

1. Склад території, формування політичної карти Африки

Ще в середині минулого століття на політичній карті Африки переважали колонії європейських держав: Франції, Великої Британії, Бельгії, Португалії, Іспанії, Італії. Після Другої світової війни на «чорному» континенті почався підйом національно-визвольної боротьби. Першими здобули незалежність ряд країн Північної Африки, серед яких Туніс, Марокко й Судан (Єгипет формально здобув самостійність у 1922 р.). Через кілька років, у 1960 р., суверенними державами стають 14 колишніх колоній і підопічних територій Франції, а також Нігерія, Бельгійське Конго й Сомалі. Цей рік увійшов в історію як «Рік Африки». Надалі процес деколонізації охопив весь континент, і остання колонія — Намібія — здобула незалежність у 1990 р.

Зараз на континенті 53 держави і п’ять територій (острови в Атлантичному і Індійському океані). Найбільша за площею країна — Судан (2,5 млн км2), за кількістю населення — Нігерія (142,2 млн осіб, 2009 р.), найменша — острів Святої Єлени (0,4 тис. км2). Більшість країн — республіки з унітарним територіальним устроєм, є монархії, ряд країн перебувають у складі Співдружності. Федеративний устрій мають Південна Африка, Ефіопія та Нігерія.

Колоніальне минуле позначилося не лише на економічному й на політичному становищі: Африка є регіоном територіальних суперечок і прикордонних конфліктів (між Ефіопією і Сомалі, Марокко і Західною Сахарою, Чадом і Лівією тощо). З метою сприяння єднанню і співробітництву країн регіону, протидії неоколоніалізму в 1963 р. була створена Організація африканської єдності.

Понад 30 країн стали асоційованими членами ЄС і фактично відіграють роль його сировинного придатку.

Існують різні підходи до розподілу Африки на регіони. Так, за одним з них передбачають виділення Північної Африки, де серед населення переважають араби, а рівень економічного розвитку вищий, і Тропічної та Південної Африки, де проживають представники негроїдної раси, а також характерний нижчий рівень економічного розвитку (крім Південної Африки). Значна частина фахівців, у тому числі експерти ООН, виділяють п’ять регіонів: Північну, Західну, Центральну, Східну й Південну Африку. При цьому існують розбіжності щодо того, де мають проходити кордони між цими регіонами, хоча з центром кожного з них погоджується більшість учених.

2. Загальні ознаки ЕГП

Завдання 1. За картами атласа визначте загальні ознаки ЕГП Африки. З’ясуйте, ЕГП яких країн Африки є більш або менш вигідним.

Для оцінювання ЕГП країн Африки використовують різні критерії. Один з найважливіших — наявність або відсутність виходу до моря. На жодному материку немає стільки країн, що розташовані на відстані від морів. Більшість внутрішньоконтинентальних країн належать до найбільш відсталих. Найбільш сприятливе ЕГП у країн Північної Африки, наближених до Європи. Велике значення для розвитку Єгипту має Суецький канал. Найменш сприятливе ЕГП мають такі країни, як Малі, Ніґер, Чад, Ботсвана, вони позбавлені виходу до моря і до того ж розташовані переважно в пустельних областях.

3. Природні умови і ресурси

Завдання 2. За картами атласа охарактеризуйте природні умови і природні ресурси континенту.

Рельєф Африки в цілому не перешкоджає господарському освоєнню території. Поверхня материка слабо розчленована. Вся територія Африки добре забезпечена теплом, але головною перешкодою для розвитку землеробства на значній території є нерівномірні та нерегулярні опади. На третині території Африки землеробство можливе лише при штучному зрошенні. Природна родючість більшості ґрунтів Африки невелика. На Африку припадає близько 17 % загальносвітової площі лісів і близько 10 % загальносвітових запасів деревини. Проблема збереження лісових ресурсів Африки загострюється застосуванням підсічно-вогневої системи землеробства та використанням деревного палива. За обсягом поверхневого стоку Африка посідає у світі 3-є місце — після Азії та Південної Америки, проте вона найменше забезпечена ресурсами річкових вод на одиницю площі. У багатьох районах материка не вистачає прісної води.

Африка — один з найбагатших на мінерально-сировинні ресурси регіонів світу. Її надра містять понад 30 % світових запасів корисних копалин. Великі родовища нафти й природного газу є в Північній і Західній Африці (Лівія, Алжир, Ґабон, Ніґерія), залізної руди — у Західній, Центральній і Північній Африці (Ліберія, Сьєрра-Леоне, Ґвінея, Маврітанія, Ніґерія), фосфоритів — у Північній Африці (Марокко, Туніс). Надра материка багаті на руди кольорових металів, у тому числі мідні (ДРК, Замбія), олов’яні (ДРК, Бурунді, Руанда, Ніґерія), боксити (Ґвінея, Камерун, Гана). На півдні континенту розташовані великі родовища алмазів, золота, платини, урану.

4. Населення

Населення країн Африки належить до другого типу відтворення. Кількість жителів Африки в 2009 р. досягла мільярда осіб. Якщо такі темпи збережуться, до 2050 року населення «чорного» континенту подвоїться. Приріст населення дуже високий — у середньому 2,7 % за рік. Попереду іде Ніґер, де цей показник сягає 3,6 %. Очікується, що у найближчі 50 років населення цієї африканської країни збільшиться в 4,45 раза. Серед інших лідерів із прогнозованого приросту населення Уґанда, ДРК, Ефіопія, Танзанія.

Більшість країн Африки не проводять демографічної політики, що призвело до демографічного вибуху. Високий природний приріст зумовив молоду вікову структуру населення. Діти до 15 років становлять близько 40 % населення регіону. Така вікова структура збільшує демографічне навантаження на працездатне населення.

Завдання 3. За картами атласа установіть найбільш та найменш заселені території Африки. Поясніть причини нерівномірного розселення.

Найбільш густо заселені долина річки Ніл і узбережжя Гвінейської затоки, найменш густо (1 особа/км2) — пустельні та екваторіальні райони.

Переважна частина населення (понад 60 %) мешкає в сільській місцевості. При цьому континент утримує світове лідерство за темпами урбанізації, яка прийняла стрімкий і часто некерований характер.

Африка вирізняється помітною різноманітністю етнічного складу населення — тут нараховується більш ніж 200 народностей, тому в регіоні переважають багатонаціональні держави. Складна етнічна структура населення не раз призводила до збройних конфліктів і навіть війн.

Африка — єдиний регіон, де середня тривалість життя нижча за середній показник в усьому світі, причому розрив тут досить великий: 49 років у середньому для африканця проти 65 років для всього людства. На останньому місці за очікуваною тривалістю життя розташовані Замбія й Зімбабве — 32 і 33 роки відповідно. Ці країни перебувають в «епіцентрі» поширення СНІДу. Сюди також належать й інші країни Африки, насамперед це стосується південної частини континенту (Південна Африка, Свазіленд, Лесото, Ботсвана).

5. Господарство

Із 46 найменш розвинених країн світу, за класифікацією ООН, 32 країни знаходяться в Африці. Показник ВВП на душу населення в країнах Африки в середньому становить 673 дол., що в 4,5 раза менше від аналогічного середньосвітового показника та в 30 разів менше, ніж у розвинених країнах. У регіоні найбільші показники ВВП на душу населення мають Південна Африка та нафтовидобувні країни, серед яких виділяється Лівія (9452 дол., 2009 р.). Економіка більшості країн має яскраво виражений аграрно-сировинний характер. У територіальній структурі господарства окремих країн більш високий рівень розвитку звичайно мають столиці та їхні передмістя, а також райони видобутку й переробки мінеральних ресурсів, рідше — порти. Інші райони — це області з переважанням натурального й напівнатурального сільського господарства.

Основою матеріального виробництва Африки є сільське господарство, в якому зайнято в середньому близько 65 %, в окремих країнах (Чад, Руанда тощо) — до 90 % економічно активного населення. У структурі сільського господарства провідною галуззю є рослинництво, причому багато країн спеціалізуються на монокультурах: Сенеґал — на вирощуванні арахісу, Ефіопія — кави, Гана — какао. Основні зернові культури регіону — це просо, сорґо, кукурудза, рис, пшениця і ячмінь; основні плодові культури — банани, фінікова і олійна пальми тощо. Тваринництво регіону вирізняється переважанням екстенсивних форм ведення і не забезпечує внутрішніх потреб континенту в м’ясо-молочних продуктах. В основному розводять зебу, овець і верблюдів. Більшість країн не можуть забезпечити своє населення необхідними продуктами харчування та змушені імпортувати їх, деякі отримують іноземну допомогу.

Запитання. Які причини обумовили низький рівень розвитку сільського господарства Африки?

Завдання 4. За картами атласа й текстом підручника визначте: а) найбільш розвинені галузі промисловості країн Африки; б) рівень розвитку енергетики і обробної промисловості; в) перспективні галузі.

Частка Африки у світовому промисловому виробництві складає лише 2 %. У структурі промисловості провідне місце зберегли традиційні галузі — гірничодобувна і гірничо-металургійна промисловість. Енергетика розвинена слабко, як і галузі обробної промисловості, в основному легкої і харчової. Перспективними галузями промисловості є металургія, машинобудування і хімічна промисловість.

Обробна промисловість розвинена дуже нерівномірно. Більша частина продукції припадає на Єгипет, Марокко, Алжир, Ніґерію, Південну Африку, Туніс, ДРК.

В Африці починають формуватися промислові райони, але їх поки мало, що не в останню чергу пов’язано з низьким рівнем розвитку мережі шляхів сполучення. Єдина транспортна мережа в Африці практично відсутня.

У більшості африканських країн зберігається колоніальний тип галузевої структури господарства (переважання малотоварного низькопродуктивного сільського господарства; слабкий розвиток галузей обробної промисловості; низький рівень розвитку транспортної системи; низький рівень розвитку галузей невиробничої сфери; однобокість розвитку економіки у вигляді монокультури).

В експорті регіону переважає сировина — гірничорудна і сільськогосподарська, а в імпорті — готова продукція. Експортери мінеральної сировини: Ніґерія, Лівія, Алжир — нафта; Замбія — мідь; Ліберія і Маврітанія — залізна руда; Ґабон — марганцева руда; Марокко — фосфорити; Ніґер і Ґабон — уран. Експортери сільськогосподарської сировини: Єгипет, Судан, Малі, Танзанія та ін. — бавовна; Ефіопія, Анґола, Руанда, Бурунді, Уґанда, Кенія — кава; Кот-Д’Івуар, Гана, Ніґерія — какао; Туніс, Марокко — оливкова олія. Крім того, африканський регіон постачає на світовий ринок виноградні вина, деревину, тютюн, цитрусові та багато іншого. Головні зовнішньоторговельні партнери — розвинені держави Європи, США, Японія. Окремі країни Африки (Єгипет, Кенія, ПА), використовуючи іноземні інвестиції, розвивають індустрію туризму. Основними торговими партнерами України в Африці є Єгипет, Ліберія, Ґвінея, Марокко, Кот-Д’Івуар.

V. Закріплення нових знань, умінь та навичок

Завдання 5. Назвіть причини, які обумовили переважно сировинну спеціалізацію країн Африки.

Завдання 6. Визначте, які соціально-економічні проблеми мають розв’язати країни Африки найближчим часом.

VI. Підсумок уроку

  • Африка — найбільш відсталий і найбільш бідний за рівнем життя населення регіон світу. Більшість країн належать до тих, що розвиваються.
  • Африка має достатній природно-ресурсний потенціал, який використовується нераціонально.
  • Населення на материку розміщується нерівномірно, має високий природний приріст, строкатий етнічний склад, низький рівень урбанізації.
  • Більшість країн Африки за структурою господарства належать до аграрних і частково — до індустріально-аграрних. їх економічний розвиток характеризується нестабільністю та кризовими явищами.
  • Більшість країн не можуть забезпечити своє населення необхідними продуктами харчування.

VII. Домашнє завдання

1. Підручник: опрацювати § ____ .

2. Нанести на контурну карту кордони і столиці африканських держав, які є найбільшими в регіоні постачальниками аграрної і промислової сировини на світовий ринок.

3. Випереджальне. Підготувати короткі повідомлення й статистичні дані про такі країни Африки: Південна Африка, Єгипет, Ефіопія, Кенія, ДРК.