Усі уроки до курсу «Економіка». 11 клас. I семестр

УРОК 38

Кейнсіанська та неокласична аргументація механізму формування загальної рівноваги

Мета уроку: розкрити головні положення теорії економічної рівноваги; визначити різницю між класичною та неокласичною моделями рівноваги; поглибити й систематизувати знання та уявлення учнів про механізм формування загальної рівноваги.

Основні поняття: економічна рівновага, обсяг виробництва, доходи в суспільстві, інструменти макроекономічного саморегулювання.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів

• Бесіда («мозковий штурм»)

Укажіть, чи правильні наведені нижче твердження.

  • 1. Сукупний попит — це загальний обсяг товарів і послуг, який хочуть придбати покупці за певного рівня цін. (Так)
  • 2. Сукупна пропозиція — це загальна кількість товарів і послуг, яку хочуть запропонувати виробники за певного рівня цін. (Так)
  • 3. Національна економіка є «перегрітою», якщо вона вийшла за природний рівень виробництва. (Так)
  • 4. Графічне зображення взаємозв’язку між кількістю товарів і послуг, яку покупці хочуть придбати, та загальним рівнем цін являє собою криву сукупної пропозиції. (Ні)
  • 5. Збільшення державних видатків прямо розширює сукупний попит. (Так)

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

Головні положення теорії економічної рівноваги були розроблені ще представниками класичної економічної школи. Суттєвий внесок у розвиток теорії макроекономічної рівноваги зробив К. Маркс. Він уперше сформулював і науково обґрунтував методологічні принципи рівноваги. К. Маркс назвав постійну тенденцію різних сфер виробництва до рівноваги реакцією на порушення цієї рівноваги. Теорія економічної рівноваги посідає чільне місце й у сучасних економічних теоріях. Наприклад, американські економісти Дж. Гікс і К. Ерроу (1972) та Жерар Дебре (1983) були удостоєні Нобелівської премії з економіки за розробку теорії загальної економічної рівноваги.

IV. Вивчення нового матеріалу

Головною проблемою макроекономіки є економічна рівновага, коли на всіх ринках встановлюється відповідність попиту та пропозиції, а механізмом, що забезпечує цю відповідність, є ціни, що постійно коливаються. У теорії макроекономіки розглядаються переважно дві моделі макрорівноваги — класична й кейнсіанська. Під сучасною класичною моделлю розуміють результати досліджень представників Кембриджської та Лозаннської шкіл — А. Маршалла, А. Пігу, Р. Хоутрі і Л. Вальраса та В. Паретто. Класична модель макрорівноваги ґрунтується на таких гіпотезах:

  • 1) рівновага встановлюється в результаті взаємодії ринків ресурсів, товарів, грошей та заощаджень (інвестицій);
  • 2) вихідним у встановленні рівноваги є ринок ресурсів, зокрема праці;
  • 3) на ринках ресурсів і товарів існує рівень цін, який врівноважує попит і пропозицію, і завдяки цінам відбувається автоматичне очищення ринків як від зайвого попиту, так і від зайвої пропозиції.

Перелічені гіпотези характеризують те, що ринкова економіка, на думку класиків, сама, без втручання держави, урівноважує сукупний попит і сукупну пропозицію. Така гіпотеза ґрунтується на законі Ж. Б. Сея, суть якого розкриває твердження, що саме виробництво (пропозиція) товарів і послуг створює дохід (попит), який дорівнює останньому за вартістю та на який споживачі купують вироблені в суспільстві товари й послуги. Тобто виконується рівність між попитом і пропозицією.

Класичну модель як певну цілісність можна представити у вигляді послідовно зв’язаних графіків ринку ресурсів, виробничої функції, ринку грошей, ринку товарів і ринку заощаджень (інвестицій). На ринку ресурсів визначається рівень ресурсів за повної їх зайнятості. Цьому рівню ресурсів відповідає певне значення виробничої функції (певний обсяг виробництва, пропозиції). Номінальну величину цього обсягу визначає рівноважна маса грошей на ринку грошей. На товарному ринку цей номінальний обсяг як величина цілком нееластичної пропозиції в поєднанні з мінливим сукупним попитом формує рівноважний рівень цін. Паралельно на ринку заощаджень (інвестицій) формується рівноважна ставка відсотка, що регулює розподіл сукупного попиту на споживання та інвестиції.

Отже, класична модель макрорівноваги, ґрунтуючись на законі Сея, передбачає:

  • а) абсолютну еластичність заробітної плати й цін;
  • б) вихід наперед сукупної пропозиції як двигуна економічного зростання;
  • в) здатність ринкового механізму до збалансування сукупного попиту та сукупної пропозиції на рівні повної зайнятості й повного використання інших факторів виробництва;
  • г) сталу тенденцію до збігу обсягу сукупної пропозиції та потенційних можливостей економіки (тому крива сукупної пропозиції
  • е) вертикальною прямою, що описує залежність між мінливим рівнем цін і сталим, незмінним рівнем обсягу національного доходу).

Головними інструментами макроекономічного саморегулювання є: реальна заробітна плата як фактор ринку робочої сили, загальний рівень цін як фактор попиту на ринку товарів, ставка відсотка як фактор розподілу сукупного попиту (за його незмінної величини). Останні усувають будь-який надлишок пропозиції або попиту і відновлюють повну зайнятість та обсяг виробництва, що створюється за повного використання виробничих потужностей. Кейнсіанська модель є найбільш поширеним напрямом сучасної макроекономіки. На противагу класичній вона заперечує саморегулювання економіки на макрорівні, для неї характерним є погляд, що рівновага за цілковитої зайнятості ресурсів є не закономірним, а лише випадковим явищем. Для економіки, що розвивається без втручання держави, навпаки, характерними є відхилення від рівноваги, безробіття та інфляція. Ослаблення негативного впливу останніх відбувається завдяки державі. Саме кейнсіанська модель перебуває в основі теоретичного обґрунтування сучасної економічної політики держави.

Кейнсіанський погляд заперечує гнучкість заробітної плати й цін. Натомість приймається концепція їх незмінності, жорсткості в короткостроковому періоді. Крім того, кейнсіанці вважають, що заощадження населення не завжди відповідають інвестиціям підприємців: інтереси суб’єктів заощаджень (домогосподарств), і суб’єктів інвестицій (підприємців), не збігаються. Рішення про заощадження мотивуються різними факторами: купівля дорогих речей, оплата житла, забезпечення в похилому віці, освіта дітей, імовірність захворіти тощо. Жоден із таких намірів не залежить від ставки відсотка й тому не пов’язаний безпосередньо з інвестиціями. Рішення про інвестиції також пов’язані не лише зі ставкою відсотка, часто вони залежать від норми прибутку та інших факторів. Отже, плани заощаджень і плани інвестицій не збігаються, через що можуть відбуватися коливання загального обсягу виробництва, доходу, зайнятості й рівня цін. Тому ринковий механізм сам, без втручання держави, не в змозі збалансувати економіку, забезпечуючи водночас повну зайнятість і повне використання засобів виробництва.

Рівновага на ринку, тобто однаковість сукупного попиту та сукупної пропозиції, може настати й за неповної зайнятості ресурсів, тобто коли обсяг виробництва значно нижчий за потенційний, а значна частина робочої сили вимушено незайнята. Економіка країни може мати низький обсяг національного виробництва впродовж тривалого часу через відсутній внутрішній механізм самокоригування. Держава ж своєю фіскальною і монетарною політикою може стимулювати розвиток економіки, забезпечувати високі рівні національного виробництва і зайнятості.

Відмінності кейнсіанської моделі від класичної полягають також у такому:

  • а) якщо в класиків крива сукупної пропозиції є вертикальною, то в кейнсіанців — горизонтальною в короткостроковому періоді, тобто до виробництва за повної зайнятості;
  • б) якщо в класиків сукупний попит увижається стабільним і визначається грошовою масою та купівельною здатністю грошей, то в кейнсіанців сукупний попит увижається нестабільним хоча б із причини коливання інвестицій;
  • в) якщо класична модель розглядає відповідність сукупного попиту та сукупної пропозиції, взаємозалежність реального обсягу виробництва і рівня цін, то в кейнсіанській моделі увага зосереджена на взаємозв’язку реального обсягу виробництва й доходу.

Рушійною силою економіки в цій моделі вважається сукупний попит, тому що сукупна пропозиція в короткостроковому періоді є величиною незмінною, сталою.

Особливістю кейнсіанської моделі є й те, що в ній розрізняють заплановані й фактичні витрати. Заплановані витрати відрізняються від фактичних на величину непередбачуваного перевищення виробленої продукції над реалізованою або, навпаки, реалізованої продукції — над створеною в межах певного періоду. Коли підприємства створюють більше продукції, ніж здатні реалізувати, вони змушені частину її перетворювати на запаси. Перевищення обсягу реалізації над обсягом виробництва означає, що підприємства реалізують не лише те, що вироблено, але й те, що перебувало в запасах. Фактичні витрати тотожні отриманим доходам або сукупному випуску й позначаються літерою Y. Заплановані витрати позначаються як AD, тобто як сукупний попит. Тоді:

Y = AD + UI,

де UI — непередбачене нагромадження запасів або обсяг запасів, використаних додатково для збільшення пропозиції на товарному ринку.

Як бачимо, кейнсіанська модель ринкової рівноваги передбачає кількісну визначеність макроекономічних показників та їх кількісну залежність за певних змін цих величин.

Одним з найбільш відомих способів моделювання сукупного попиту є «кейнсіанський хрест». «Кейнсіанський хрест» (або «хрест Кейнса») — макроекономічна модель, графічне зображення позитивної залежності між сукупними витратами економічних агентів і загальним рівнем цін в економіці. За допомогою цієї моделі можна визначити такі параметри, як рівноважний обсяг виробництва і загальний рівень цін в економіці, так само як і в моделі «АО — AS». Оскільки перетин кривих сукупних витрат показує повну зайнятість ресурсів в економіці, за «кейнсіанським хрестом» можна також аналізувати фази економічних циклів. Якщо реальні витрати перевищують заплановані (тобто рівень виробництва більший за рівень повної зайнятості ресурсів), це означає, що фірми не змогли продати стільки, скільки планували, наслідком чого є зменшення обсягів виробництва продукції, підвищення рівня циклічного безробіття, тобто в країні спостерігається рецесія. Якщо ж реальні витрати менші від запланованих, коли рівень виробництва нижчий від рівня повної зайнятості, то у фірм, навпаки, менше продукції, ніж потрібно на ринку, через що вони збільшують обсяги виробництва, а отже, спостерігається підйом економіки.

V. Закріплення нових знань і вмінь учнів

• Завдання

Розгляньте представлений графік.

Модель «кейнсіанського хреста»

Умовні позначення: С — споживання; І — інвестиції; G — державні видатки; X — експорт.

• Запитання для обговорення

  • 1. Що показує точка перетину в моделі «кейнсіанського хреста»? (Повну зайнятість ресурсів у економіці)
  • 2. Крива сукупних витрат має негативний нахил чи позитивний? (Позитивний)
  • 3. У яких випадках, на вашу думку, для аналізу сучасної ринкової економіки використовують класичну модель, а в яких — кейнсіанську? (Для короткострокового періоду використовують кейнсіанську модель, а для довгострокового — класичну.)

VI. Підсумок уроку

VII. Домашнє завдання

  • 1. Опрацювати теоретичний матеріал.
  • 2 Виконати завдання.

Розгляньте відкриту економіку, що описується моделлю «кейнсіанського хреста» з паушальними податками:

С — споживання; YD — ВВП; ТА — податки; І — інвестиції; G — державні закупівлі; TR — трансферти; NX — чистий експорт.

  • а) Якщо зростання доходу на 500 веде до збільшення заощаджень на 100, чому дорівнює гранична схильність до споживання?
  • б) Якщо падіння експорту на 150 (за незмінного імпорту) призводить до скорочення споживання на 300, то чому дорівнює мультиплікатор автономних витрат?
  • в) Якщо збільшення трансфертних платежів на 200 веде до зростання обсягів виробництва на 600, то якою є величина граничної схильності до заощадження?

Розв’язання

а) Зміна доходу має дорівнювати сумі змін споживання і заощаджень. Звідси висновок, що споживання зросло на 400. Оскільки в моделі немає пропорційних податків, то гранична схильність до споживання дорівнює:

б) Обчислимо, як змінився сукупний попит:

Оскільки в рівновазі сукупні витрати мають дорівнювати доходу, це означає, що дохід знизився на 450.

Обчислюємо мультиплікатор:

в) Як ми знаємо, у разі збільшення трансфертів на одиницю обсяги виробництва зростають на:

Отже:

Звідси маємо: