Усі уроки до курсу «Екологія». 11 клас

Тема. ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕКОРОЗВИТКУ

УРОК 61. ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАКОНОДАВСТВО. МІЖНАРОДНІ ПРИРОДООХОРОННІ КОНВЕНЦІЇ ТА УЧАСТЬ УКРАЇНИ В ЇХ РЕАЛІЗАЦІЇ

Цілі уроку: дати уявлення про екологічне законодавство; з’ясувати особливості його формування й розвитку; розповісти про Міжнародні природоохоронні Конвенції та участь України в їх реалізації; розвивати навички аналізу й синтезу інформації; формувати інтерес до теми.

Обладнання й матеріали: довідники, міжнародні природоохоронні документи.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний етап

II. Актуалізація опорних знань і мотивація навчальної діяльності учнів

  • 1. Як ви розумієте термін «право»?
  • 2. Чому для розв’язання екологічних проблем необхідні зусилля всіх країн світу?
  • 3. Які ви знаєте міжнародні організації, що займаються охороною навколишнього середовища?
  • 4. Наведіть приклади міжнародних документів, які регулюють природокористування.

Галузь права, яка забезпечує збереження навколишнього середовища й раціональне використання природних ресурсів, одержала назву екологічного права. Це порівняно нова галузь юриспруденції, яка сформувалася в останні 30-35 років у зв’язку з різким погіршенням стану навколишнього середовища й загрозою глобальної екологічної кризи.

Як і визначено для будь-якої галузі законодавства, екологічне право забезпечене системою заходів відповідальності. Так, за порушення у сфері охорони навколишнього середовища й використання природних ресурсів передбачена карна, адміністративна, матеріальна й дисциплінарна відповідальність.

IIІ. Вивчення нового матеріалу

1. Поняття про екологічне законодавство, особливості його формування й розвитку

Ефективність реалізації управління в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки залежить від якості його правового забезпечення. Екологічне законодавство є відносно молодою, але швидко прогресуючою галуззю правової науки, яка спрямована на забезпечення екологічної діяльності держави та захист прав людини на сприятливе довкілля. Механізм формування екологічного права розглядається правниками як складна сукупність історичних, соціальних, екологічних, юридичних та інших передумов і чинників, що регулюють виникнення, становлення і розвиток екологічного права.

На думку В. І. Андрейцева, предмет екологічного права складають екологічні правовідносини, що виникають у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища й забезпечення екологічної безпеки, які базуються на множинності форм права власності, права природокористування і права громадян на безпечне для життя і здоров’я довкілля.

Хоча окремі елементи законодавчого закріплення певних екологічних норм простежуються ще з античних часів, лише в минулому столітті екологічне право стає самостійною галуззю екологічних і правових наук. Це викликано надзвичайним загостренням і глобалізацією екологічної кризи, що змусила суспільство виробити такі закони й норми поведінки людей, які були б спрямовані на збереження довкілля від подальшого руйнування та забезпечили гідні умови проживання всім і кожному жителю планети. Російський правознавець В. В. Петров виділяє три етапи в історії екоправових відносин:

  • 1. Природоресурсний, на якому зародилося земельне, лісове, гірниче та інші види природоресурсного права (тривав до 60-х років XX ст.);
  • 2. Природоохоронний, на якому відбулося становлення природоохоронного права (60-80-ті роки XX ст.);
  • 3. Соціоекологічний, на якому найбільше уваги почали приділяти розвитку антропоохоронного законодавства, або «права екологічної безпеки» (з кінця 1980-х років до наших днів).

В Українській Державі за часів гетьманування Павла Скоропадського було створено Міністерство земельних справ, при ньому — окремий Відділ з охорони пам’яток природи, а також Комісію з учених та діячів у цій справі. У Києві 1918 р. існував також приватний «Крайовий природоохоронний комітет» (голова — професор П. А. Тутковський); у Харкові функціонувало Товариство любителів природи (голова — професор В. Л. Талієв); в Одесі — Спілка наукових товариств природоохоронного спрямування (голова — професор Г. І. Танфільєв). У Полтаві було засновано Комітет охорони природи та старовини. Секція (комітет) охорони природи збереглася в Народному комісаріаті землеробства й після поразки Української Народної Республіки.

Головні засади екологічного права в СРСР визначалися державною доцільністю. Тому склалася така ситуація, що разом з юридично закріпленими нормами стосовно навколишнього середовища діяли постанови та розпорядження ЦК КПРС, які прирівнювалися до закону.

Етапною була постанова ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР «Про посилення охорони природи та поліпшення використання природних ресурсів» від 29 грудня 1982 р. У ній йшлося про потребу визначення наукових основ раціонального використання природних ресурсів та охорони природи, наголошувалося на необхідності переходу до якісно нових технологічних процесів, що давали б змогу раціональніше використовувати природні ресурси і зменшувати негативний вплив, контролі за використаними матеріалами й технологіями та станом природного середовища загалом.

Сьогодні в Україні реалізовується концепція широкого розуміння екологічного законодавства як комплексної галузі права, що об’єднує такі складові, як природоресурсне право, природоохоронне право й міжгалузевий інститут правової екології людини, право екологічної безпеки. Сучасне екологічне право ґрунтується на законодавчих та інших регулятивних актах, які мають двоякий характер: з одного боку, майже донині в Україні діють норми та стандарти, прийняті ще в колишньому СРСР, з іншого — активно напрацьовується та створюється національне екологічне законодавство. Є надзвичайно гострою проблема дієздатності, забезпечення її ефективними механізмами виконання вимог чинного законодавства. Складними є також питання щодо постійного вдосконалення чинного законодавства відповідно до сучасних потреб реформування економіки та реальних умов діяльності суб’єктів господарювання із законодавчим закріпленням загального принципу «забруднювач платить», а також гармонізації національного екологічного законодавства з європейським.

2. Міжнародні природоохоронні Конвенції та участь України в їх реалізації

Серйозна стурбованість світового співтовариства станом навколишнього середовища й перспективами розвитку цивілізації в умовах триваючого зростання населення й техногенного навантаження на природу планети призвела до створення спеціальної структури — Програми ООН щодо навколишнього середовища (ЮНЕП). До її первісних завдань входила розробка рекомендацій з найбільш гострих проблем екологічної кризи (спустелювання Землі, деградація ґрунтів, вирубка лісів, скорочення запасів прісної води, забруднення океану, втрата видів тварин і рослин). ЮНЕП використала досвід і продовжувала співробітництво з програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера».

1983 р. з ініціативи Генерального Секретаря ООН була створена Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища й розвитку (МКОСР). Її очолив прем’єр-міністр Норвегії Гру Харлем Брундтланд. МКОСР була покликана розкрити проблеми, які поєднують екологічну й соціально-економічну стурбованість у різних регіонах світу, насамперед країн, які розвиваються. 1987 р. МКОСР загострила увагу на питанні про необхідність пошуку нової моделі цивілізації, опублікувавши доповідь «Наше спільне майбутнє», у якій яскраво показана неможливість ставити й розв’язувати великі екологічні проблеми поза їх зв’язком із проблемами соціальними, економічними й політичними. Із часу опублікування й схвалення Генеральної Асамблеєю ООН доповіді Комісії Брундтланд у побут увійшло поняття «сталий розвиток», близьке до поняття «екорозвиток».

Концепція сталого розвитку пронизує всі документи Конференції ООН щодо навколишнього середовища й розвитку, яка відбулася в червні 1992 року в Ріо-де-Жанейро (Бразилія). Конференція яка проходила на рівні голов держав і урядів, переважною більшістю прийняла декілька дуже важливих документів. Серед них — Декларація Ріо щодо навколишнього середовища й розвитку, Заява про принципи глобального консенсусу з керування, збереження й сталого розвитку всіх видів лісів і «Порядок денний на XXI століття» — суперпрограма, орієнтована на підготовку світового співтовариства до розв’язання еколого-економічних і соціально-екологічних проблем найближчого майбутнього. Крім того, у рамках Конференції були підготовлені Рамкова Конвенція про зміну клімату й Конвенція про біологічну розмаїтість.

До сьогодні список діючих міжнародних конвенцій, який торкається питання охорони природи, досить великий. Серед них прийнято розрізняти глобальні й регіональні конвенції. Глобальні конвенції відкриті для підписання або приєднання будь-якої держави й охоплюють усю територію земної кулі. До них належать Конвенція про збереження біологічної розмаїтості, про міжнародну торгівлю видами дикої фауни й флори, про охорону водно-болотних угідь, про охорону Всесвітньої природної й культурної спадщини. Регіональні конвенції поєднують країни за територіальним принципом. Їх дія може охоплювати як цілу півкулю (Конвенція про охорону дикої природи західної півкулі, 1940), так і відносно невеликі регіони (Середземномор’я, Карибський басейн). З регіональних конвенцій найбільший інтерес становить Конвенція про охорону дикої природи й природних місцеперебувань у Європі (Берн, 1979). Охорона дикої природи потребує від європейських країн проведення досить твердої та скоординованої політики. Бернська конвенція висуває найбільш високі вимоги до урядів країн, які беруть участь у цьому договорі. Крім того, на базі конвенції в рамках ЄС розроблена велика кількість додаткових документів, спрямованих на координацію природоохоронної діяльності.

IV. Практична робота

Тема роботи. Міжнародні природоохоронні домовленості України та їх реалізація

Мета роботи: провести аналіз міжнародних природоохоронних домовленостей України та їх реалізації.

Обладнання й матеріали: картки з теоретичними відомостями для практичної роботи; карти України, які потрібні для виконання роботи.

Хід роботи

  • 1. З’ясувати в яких міжнародних природоохоронних заходах бере участь Україна.
  • 2. Дати оцінку цим заходам і довести важливість їх реалізації. Теоретичні відомості для виконання роботи

Україна активно співпрацює в міжнародних природоохоронних заходах і реалізації екологічних програм і проектів. Так, відповідно до Закону «Про природно-заповідний фонд України» від 26 листопада 1993 року, видано Указ Президента України «Про біосферні заповідники», яким затверджено перелік біосферних заповідників в Україні, що внесені до міжнародної мережі.

Будучи членом ООН, Україна є суверенною стороною 18 міжнародних угод з питань екології, бере участь у 20 міжнародних конвенціях, а також понад 10 двосторонніх угодах, виконує міжнародні зобов’язання з охорони навколишнього середовища.

Міжнародне співробітництво в галузі ядерної та радіаційної безпеки здійснюється Україною спільно з МАГАТЕ і Європейським Союзом у рамках програми TACIS, а також на двосторонній основі — із США, ФРН, Канадою, Швецією та Японією.

Україна підписала Меморандум про співробітництво урядів України та Канади з питань зміни клімату, а також Протокол про співробітництво з питань зміни клімату з Нідерландами й почала впровадження трьох спільних проектів.

Україна є членом провідних міжнародних організацій, діяльність яких пов’язана з розв’язанням глобальних чи регіональних проблем, охорони довкілля (ЮНЕП, ЮНЕСКО, ВООЗ та ін.). Країна бере активну участь у діяльності Європейської Економічної Комісії, насамперед її Комітету з екологічної політики.

Програма міжнародного співробітництва з ЄС у галузі охорони довкілля передбачає гармонізацію національного законодавства із законодавством ЄС, зокрема підходів до створення системи національних екологічних стандартів, упровадження екологічно чистих технологій, ресурсо- та енергозаощадження, гармонізацію системи аналітичних вимірювань і оцінювання стану навколишнього середовища.

Україна була активним учасником Всесвітньої зустрічі глав держав і урядів в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) та Йоганнесбурзі (2002 р.), підписала прийняті там програмні документи та реалізує їх на національному рівні.

V. Узагальнення, систематизація й контроль знань і вмінь учнів

А. Дайте відповіді на запитання.

  • Чим викликана необхідність розвитку екологічного законодавства?
  • Що є предметом екологічного права?
  • Розкажіть про три етапи в історії екоправових відносин.
  • Що ви знаєте про розвиток екологічного законодавства в Україні?
  • Наведіть приклади глобальних міжнародних конвенцій, спрямованих на охорону природи.
  • Розкажіть про участь України в міжнародних екологічних програмах і проектах.

Б. Складіть схему «Глобальні й регіональні міжнародні конвенції з охорони природи».

VI. Домашнє завдання

Опрацювати теоретичний матеріал за відповідною темою. Ознайомитися з інформацією про екологічне законодавство України, яка міститься на урядовому порталі (адрес доступу http://www.kmu.gov.ua/).