Усі уроки до курсу «Художня культура». 11 клас

Тема 7. ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ДАЛЕКОГО СХОДУ

УРОК № 7

Тема. Естетичний феномен китайського живопису. Жанри: портрет, пейзаж, каліграфічне письмо. Символічне навантаження кольору

Мета: ознайомити учнів із особливостями жанрів китайського живопису, їх філософським навантаженням та символікою, навчити класифікувати жанри китайського образотворчого мистецтва, розв’язувати творчі завдання, пов’язані з виявленням оригінальності, аналізувати своєрідність національних ознак образотворчого мистецтва Китаю; розвивати зорову пам’ять, зосередженість, увагу, уміння обґрунтовувати свою думку щодо творів мистецтва; виховувати духовність, шанобливе ставлення до пам’яток далекосхідної культури.

Оснащення. Зоровий ряд: репродукції живописних творів китайських митців (Шень Чжоу «Велична гора Лу»; Го Сі «Рання весна», «Осінь у долині ріки», «Камениста долина й далекий горизонт»; Ма Юань «Навесні на гірській стежці»; Ху Вей «Хризантема і бамбук»; Зоу Шуксі «Квіти камелії»; Гу Кайчжи «Фея річки Ло», «Мудрі й добропорядні жінки» та ін.); роздавальний матеріал (таблиця «Особливості китайського живопису», за кількістю учнів; «План представлення творчої роботи»; за кількістю груп). Музичний ряд: фрагменти музичних творів у виконанні на китайських народних інструментах — ерху, сякухаті (виконавці Лю Фан, Ці Сяочунь, Лей Цян, Ґоро Ямаґуті). Матеріали та інструменти: туш, пера, акварель, пензлі, 3 аркуші паперу формату А3. Обладнання: ТЗН.

Тип уроку: комбінований.

Терміни й поняття: «го-хуа» («живопис нашої країни»), «хуа-няо» («квіти та птахи»), «шань-шуй» («гори та води»), «жень-у-хуа» («люди»), «каліграфія», «ієрогліфи».

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

Презентація сторінки «Російський живопис XIX — початку XX ст. та його найяскравіші митці» альбому «Культурна спадщина народів світу» (1—2 учні)

III. Актуалізація опорних знань

Опитування

  • Які жанри живопису ви знаєте?
  • Назвіть видатних митців та їх роботи, що виконані у портретному та пейзажному жанрах.
  • Який жанр подобається вам найбільше? Аргументуйте свій вибір.

IV. Мотивація навчальної діяльності

V. Викладення нового навчального матеріалу

1. Розповідь учителя

У Китаї картини тушшю (різновид традиційного монохромного живопису країн Східної Азії) відомі під назвою шуймо-хуа або гохуа (у Кореї — сумук-хва, у Японії — суйбоку-ґа або сумі-е). Картини тушшю як вид живопису було винайдено в Китаї доби династії Тань (618—907) художником Ван Веєм. Подальший розвиток цей живопис отримав за часів правління династії Сунь (960—1279). У XX—XIII ст. техніка малювання цих картин набула поширення у сусідніх Кореї, Японії та В’єтнамі.

Словникова робота. Го-хуа — китайське національне малярство. Термін «го-хуа» з’явився в Китаї на початку XX ст. для розрізнення традиційного малярства тушшю від європейського олійного малярства. У наш час цей термін має ширше значення — він поширюється вже на різні види китайського образотворчого мистецтва: малярство, графіку, настінні розписи, новорічні малюнки, народні витинанки з паперу (орігамі) тощо. Але усі ці види зберегли особливості традиційного китайського малярства.

Особливістю техніки створення таких картин є використання туші як основної фарби. Відтінки кольорів наносять шляхом розмивання туші одного кольору водою. Інших кольорів практично не використовують. Темами картин є персонажі китайської чи буддійської міфології, ідеальні пейзажі тощо.

У го-хуа носієм кольору є особливий різновид туші — так звана китайська туш. Розтерта на порох і розведена водою, туш дає багато відтінків чорного — від найслабшого сірого до вугільно-чорного. Слабкі відтінки сірого використовують для умовного позначення перспективи, адже го-хуа не притаманна перспектива італійського зразка. Водночас символіка поширюється на багатоколірність. Усе розмаїття кольорів зведено у проміжок від найслабшого сірого до вугільно-чорного. А вже уява допомагає глядачеві здогадатися, що чорне листя — зелене, сірі квіти — рожеві та червоні тощо. Цікавою особливістю було й використання незвичних для Європи форматів — вузьких і видовжених, вертикальних чи горизонтальних, а також сувоїв із панорамними краєвидами. Паралельно китайські митці використовували різні кольори на зразок акварелі.

Ще однією умовністю го-хуа є активне використання художньої порожнечі та фрагментарності. Для натяку на зображення весняних квітів дикої червоної сливи не обов’язково зображувати дерево. Достатньо накреслити лише одну гілку з поодинокими квітами й бутонами.

Майже обов’язковими були написи ієрогліфами. Напис часто мав віршовану форму. На картині майстер ставив підпис, але особливий — особистою печаткою і для контрасту із чорною тушшю — червоною фарбою. Наприклад, пейзажі школи веньжень-хуа (з кит. «живопис людей писемної культури») доповнювали вишуканою каліграфією — поетичними й філософськими написами, що безпосередньо не розкривали зміст, а натякали на нього, а також епіграмами (їх писали шанувальники художника у різний час на вільних ділянках зображення).

Основою для го-хуа були шовк, бавовняна або пенькова тканина й особливий папір. Пензлі виготовляли із бамбука і шерсті тварин.

Філософію китайського пейзажу викладено у трактаті живописця Го Сі (бл. 1020—1100) «Про високу суть лісів і потоків».

Об’єктом зображення у цьому виді мистецтва є навіть не сам пейзаж у європейському змісті цього слова, а невловимо мінливий стан природи і переживання цього стану людиною. Якщо людину зображують у пейзажі, вона виглядає там маленькою фігуркою, стороннім спостерігачем.

2. Опрацювання таблиці

«Особливості китайського живопису»

(Демонструються репродукції творів китайського живопису (Шень Чжоу «Велична гора Лу»; Го Сі «Рання весна», «Осінь у долині ріки», «Камениста долина й далекий горизонт»; Ма Юань «Навесні на гірській стежці»; Ху Вей «Хризантема і бамбук»; Зоу Шуксі «Квіти камелії»; Гу Кайчжи «Фея річки Ло», «Мудрі й добропорядні жінки» та ін.), що ілюструють жанри, згадані у таблиці «Особливості китайського живопису».)

Особливості китайського живопису

Жанри

Особливості жанру

Символіка

Портретний — жень-у-хуа

(«люди»)

За вимогами жанру необхідно було «передавати» у портреті внутрішній світ людини, зважаючи також на зовнішню схожість; він охоплював усе, що стосується образу людини: портрет, історичні та міфологічні сюжети, сцени палацового буття. Побутові сцени вражають реалістичністю і довершеністю, витонченістю й живописністю

Змальовуючи славетних імператорів і палацових красунь, живописці відтворювали не тільки атмосферу життя й побуту палацу, а й тогочасний ідеал земної краси — маленьку, тендітну жінку із крихітними ступнями, довгим чорним прямим волоссям

Пейзажний — хуа-няо («квіти та птахи») та шань-шуй («гори та води»)

Хуа-няо

(«квіти та птахи»)

Для цього жанру є характерними теми рослин (квітів, трави, бамбуку), каменів, птахів. З-поміж чотирьох так званих благородних рослин, що назавжди закріпилися в живописі Китаю (орхідея, бамбук, мей-хуа та хризантема), найулюбленішим образом стала дика слива — мей-хуа (один із найпоширеніших декоративних мотивів у прикладному мистецтві та філософських мотивів — у живописі й поезії)

Квіти дикої сливи символізують благородну чистоту, незламну стійкість; стрункий бамбук — стійкість і мудрість; гранат із численними зернятами — велику родину; поєднання сосни, бамбука та дикої сливи — вірну дружбу; персик — безсмертя

Шань-шуй

(«гори та води»)

Панорамні картини наповнені скелями і горами, оповитими хмарами, туманами, крізь які ледь помітними є ліси, людські домівки, човни тощо. Подібні зображення вільно текли сувоєм, їх обмежувала лише його довжина. Художники завдяки лише попереднім спостереженням і багатій уяві створювали ідеальні пейзажні композиції з метою передати якомога точніше свої почуття й настрої. Композиційна побудова, особливості перспективи були розраховані на те, щоб людина, яка сприймає твір, почувалася не центром світобудови, а лише маленькою її часткою

Пара качок означала вірне кохання, бамбук — благородство, сосна — довголіття. Символічність природи, філософське сприйняття часу та простору відобразилися у цьому жанрі, гармонійно поєднавши уявлення китайців про головні сили Всесвіту: величезні гори з крихітними деревцями на вершинах (чоловіче начало — ян), тихі озера та річкові плеса (жіноче начало — інь)

Каліграфічне письмо

Китайська писемність (китайське письмо) — давній і загальновживаний спосіб запису китайської мови. Знаки китайської писемності, відомі як китайські ієрогліфи (букви Хань). Вік китайської писемності постійно уточнюється. За останніми дослідженнями, китайська ієрогліфіка виникла у VIII тис. до н. е. Китайські ієрогліфи упорядковані не за абетковим принципом. Кожний знак є словом, так званою логограмою, або складовою певного слова. Ієрогліф або ієрогліфічна комбінація позначають фізичні об’єкти, абстрактні поняття або вимову. Кількість китайських ієрогліфів (згідно з китайським класичним словником Кансі) становить 47 035 знаків. Більшість із них є архаїзмами, що в сучасній китайській мові не вживаються

Усі ієрогліфи, зокрема й найскладніші,— це набір цілком визначених елементів. Кожний з цих елементів містить первинні складові — риски. Існує сувора послідовність написання елементів із рисок та ієрогліфів із елементів. За легендою, завдяки китайським ієрогліфам людські істоти отримали можливість пізнавати принципи й основні закони будови Всесвіту. Злі духи не могли більше легко обманювати людей та брехати їм

3. Словникова робота

Хуа-няо (з кит. «квіти та птахи») — один із традиційних жанрів живопису і декоративно-прикладного мистецтва Китаю: вільні композиції мотивів кольорів, птахів, рослин, плодів, комах немовби вихоплені із життя й розміщені на чистому фоні, у супроводі каліграфічних написів, що доповнюють широкий асоціативно-символічний сенс зображення.

Шань-шуй (з кит. «гори та води») — у живописі Китаю на сувоях, альбомних аркушах традиційні пейзажні композиції із зображенням гір та водних потоків як найшанованіших сакральних елементів природи, що асоціюються із протиборчими у Всесвіті чоловічим (ян) і жіночим (інь) началами.

Жень-у-хуа (з кит. «люди») — у традиційному мистецтві Китаю жанр живопису на сувоях, ширмах, альбомних аркушах, присвячений різним аспектам духовного і соціального життя людини. Складається із творів портретного, розповідного та релігійного характеру.

Каліграфія — мистецтво красивого й чіткого писання. У Китаї та решті далекосхідних країн каліграфія позначена свободою та експресією ритму, цінувалася особливо високо як мистецтво повідомити завдяки графічному знаку емоційний і символічний зміст, передати у ньому суть слова, думку і почуття каліграфа.

Ієрогліфи — найдавніші знаки письма. Прикметною рисою цього письма є поєднання рисункових знаків та літературних звукових позначень.

4. Розповідь учителя

Звернімося до символічного навантаження кольору у китайському живописі.

Жовтий. Позначає імперську владу й національну державність. Водночас, у старокитайських віруваннях склалися міцні асоціації жовтого кольору зі смертю і світом мертвих: словосполучення «жовта земля» китайською мовою є образним синонімом могильного пагорба; «Жовте джерело» — назва підземного царства мертвих; «піти до Жовтого джерела» — поетична метафора смерті людини. У пейзажній ліриці та пейзажному живописі жовтий колір, усупереч його даоській символіці, є ознакою осені як кінця року і кінця (старості) людського життя. Буддійський жовтий колір (колір одягу ченців) сходить до одягу мандрівних аскетів.

Червоний колір інтерпретується як «темно-червоний» і ототожнюється з кольором свіжої крові. Його хроматичний ряд складає державну символіку (прапор), є колірною характеристикою і ранговими кольорами знаті (одяг, будинки, меблі), ним маркують радісні події в житті людей (новорічна обрядовість і атрибутика), асоціюючи із чоловічим началом (ян). Ще один ланцюжок асоціацій — зв’язок із культом родючості, жіночністю й весільною обрядовістю. Китайською мовою слово «весілля» передається поєднанням слів «червона подія». Усі весільні атрибути китайських наречених — винятково червоного кольору. Якщо йдеться про зовнішність конкретної жінки, то епітет «червоний» передає її красу: «червона жінка» — красуня, «червоне обличчя» — зовнішність красуні.

Синьо-зелений колір, зважаючи на етимологію ієрогліфа, що його позначає, спершу передавав безпосередньо зелений колір, точніше, колір листя. Опорними кольорами цього хроматичного ряду є зелений (люй), що здебільшого стосується рослинності, але також може вживатися і для позначення чорного волосся; синьо-блакитні кольори; кольори бірюзової гами. Кольори власне зеленої гами, окрім асоціацій із рослинністю, утілюють стихію води і жіноче космічне начало (інь). Тому будь-які поєднання з червоним кольором мають еротичну символіку, що простежується в літературно-поетичній образності (наприклад, описі червоних променів сонця, що ковзають по зеленій воді; червоних бутонів (кольорів) поміж зеленого листя). Кольори синьо-блакитної гами найчастіше символізують небо і небесний простір, хоча можуть застосовуватися і до води (зазвичай морських хвиль).

Білий колір є прийнятим траурним кольором, за винятком лаоської образності (де він передає ідею порожнечі як визначальної властивості Дао, утілює чистоту його натхнення і духовних шукань особистості). Білий колір також очолює досить широкий хроматичний ряд, який найчіткіше виділявся і послідовно дотримувався в обрядових практиках і в декоративно-прикладному мистецтві, передусім, у фарфоровому виробництві. У ньому виокремлюють, зокрема: місячно-білий колір — для ритуального одягу; суто білий колір, що втілює внутрішню досконалість людини, а також природних реалій і предметів; декілька різновидів білого кольору з відтінками: «колір м’яса свіжої риби» (із рожевуватим відтінком), «колір слонової кістки» (із палевим відтінком), «колір снігу» (сріблясто-білий), «колір нефриту» (із трохи помітним зеленуватим або сіруватим відтінками).

Чорний колір асоціюється з ученістю й освітою, ставши кольором убрання вченого-книжника, наставника й учнів. Навіть для цього кольору визнавався окремий хроматичний ряд, у якому особливе місце посідає колір сюань — чорний із червонястим відтінком, за допомогою якого передавалися всі ті явища й сутності, що визначаються як «таємниче», «сокровенне».

VI. Практична робота

Творче завдання

1. Виконання творчого завдання

Учні класу об’єднуються у 3 групи. Кожна група отримує завдання — намалювати сувій у конкретному жанрі китайського живопису (жанри обирають жеребкуванням):

  • 1-ша група — «квіти та птахи»;
  • 2-га група — «гори та води»;
  • 3-тя група — «люди».

2. Аналітична робота за творчим завданням

Учні обирають представника від кожної групи, який презентує роботу своєї групи за наведеним далі планом.

План представлення творчої роботи

  • У чому полягає ідея твору?
  • На чому базується сюжет? Як він розгортається?
  • Хто є головними персонажами твору?
  • За допомогою яких зображувальних засобів виконано груповий твір?
  • Чому ви обрали саме такі кольори?
  • У який спосіб відбивається індивідуальний смак кожного з учнів у груповій роботі?

Відбувається обговорення робіт, виконаних у групах. У процесі обговорення учні повинні дійти певного висновку.

Висновок. Майстри традиційного китайського живопису перетворили картину на засіб спілкування, спосіб передавання почуттів, думок і символічних добрих побажань. У живописних творах найповніше та найрізноманітніше втілено естетичні ідеали китайців.

VII. Підбиття підсумків уроку

1. Оцінювання роботи учнів на уроці

2. Рефлексія

  • Мені найбільше запам’яталося на уроці...
  • Я хочу дізнатися більше про...
  • Мене зацікавила інформація щодо...

VIII. Домашнє завдання

Для всіх: доповнити альбом «Культурна спадщина народів світу» сторінкою «Китайський живопис».

Індивідуальне (для учнів із достатнім та високим рівнем навчальних досягнень): підготувати повідомлення про декоративно-прикладне мистецтво Близького Сходу (багдадську книжкову мініатюру, турецьке гончарне мистецтво, дамаські тканини, іранське килимарство).

Коментар. Індивідуальне завдання до наступного уроку може викликати ускладнення навіть в учнів із високим рівнем навчальних досягнень, тому вчителеві варто подати учням допомогу під час підготовки індивідуальних повідомлень.