Усі уроки до курсу «Художня культура». 11 клас

Розділ IV

Кіномистецтво

Тема 1. СВІТОВЕ КІНОМИСТЕЦТВО

УРОК № 15

Тема. Франція — батьківщина мистецтва кіно (видатні режисери, актори). Кіно США. Основні жанри американського кіно (пригодницький, мюзикл, бойовик, фантастика, фільми жахів, фільми катастроф та ін.)

Мета: розкрити шляхи розвитку європейського кіномистецтва на прикладі французького та італійського кіно, ознайомити учнів з особливостями жанрів американського кіно, творчим шляхом видатних режисерів і акторів; розвивати вміння аналізувати художні особливості кінофільму, давати оцінку фільмам; виховувати естетичний смак, зацікавленість кіномистецтвом.

Оснащення. Зоровий ряд: портрети видатних митців французького та американського кінематографа (Ж.-П. Жене, Ж. Філіпа, Ж. Маре, Л. Бессона, Ч. Чапліна, Ф. Копполи, М. Скорсезе); відеофрагменти кінофільмів (Ч. Чапліна «Золота лихоманка», Л. Бессона «Леон: професіонал», Ф. Копполи «Хрещений батько», М. Скорсезе «Таксист»). Музичний ряд: саундтреки композиторів Е. Серра, Н. Рота, Б. Херрманна до кінофільмів «Леон: професіонал», «Хрещений батько», «Таксист». Обладнання: ТЗН.

Тип уроку: комбінований.

Форма проведення уроку: телепередача.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

Презентація сторінки «Найвидатніші іспанські живописці» альбому «Культурна спадщина народів світу» (1—2 учні)

IIІ. Актуалізація опорних знань

Питання-роздум

• Як ви розумієте вислів Дж. Б. Шоу: «Між актором та автором взаємини приблизно такі самі, як між каменярем та архітектором. їм не обов’язково розуміти загальний задум, від цього вони свою роботу краще не робитимуть»?

IV. Мотивація навчальної діяльності

V. Викладення нового навчального матеріалу

Телепередача «Дивовижний світ кінематографа»

Ведучий. Доброго дня! Вітаю вас, шановні «мистецтвознавці» та «фанати кіно», на телепередачі «Дивовижний світ кінематографа»! Сьогодні в програмі: історичний розвиток кінематографії у Франції та США, новини з Каннського фестивалю, репортаж із церемонії вручення премії «Оскар» та інтерв’ю з поціновувачами творчості видатних митців французького й американського кіно. У нашій студії — «мистецтвознавець» із Франції. Розкажіть, будь ласка, як зароджувався та розвивався кінематограф у цій країні.

1-й «мистецтвознавець». Кінематограф виник у Франції, коли 28.12.1895 р. в індійському салоні «Гранд-кафе» на бульварі Капуцинів у Парижі відбувся публічний показ «Сінематографа братів Люм’єр». Можна сказати, що відтоді французьке кіно ніколи не втрачало своєї популярності. Французьке кіномистецтво є одним із найулюбленіших у світі, що за популярністю поступається лише Голлівуду. На початковій стадії французьке кіно здебільшого було трюковим, де важливу роль відігравали винахідник кінотрюків, автор кінофеєрій Ж. Мельєс і компанія «Фільм д’Арт», що відкрили дорогу в кіно багатьом драматургам, театральним акторам і композиторам. 1910 року у світі стають популярними кінокомедії за участю М. Ліндера, авантюрні серії Л. Феяда. До Першої світової війни французьке кіно випускало 90% світової кінопродукції (здебільшого зусиллями компаній «Пате» і «Гомон»).

2-й «мистецтвознавець». У повоєнні роки у Франції виникає рух проти використання кіно з комерційною метою, учасники якого організовували кіноклуби, де пропагували найкращі досягнення світового кіномистецтва.

Сучасний образ французького кіно сформувався після Другої світової війни. З 1946 року відбувається щорічний Міжнародний кінофестиваль у Каннах. З 1976 року впроваджено щорічну національну кінопремію «Сезар».

3-й «мистецтвознавець». У 1940-ві — 1950-ті роки стають відомими чудові актори: Жерар Філіп, Бурвіль, Жан Маре, Луї де Фюнес, Серж Реджані та ін. У цей період здобувають усесвітнє визнання найкращі екранізації французької класики: «Пармська обитель» (1948), «Червоне й чорне» (1954), «Тереза Ракен» (1953). У розвитку французького кіно важлива роль належить новаторському фільму А. Рене «Хіросімо, любове моя» (1959).

Найвідомішими представниками «Нової хвилі» (напрям французького кінематографа кінця 1950 — початку 1960-х років), що вплинула на розвиток кінематографа в усьому світі, стають понад 150 режисерів, зокрема: Ж.-Л. Годар, Ф. Трюффо, К. Лелюш, К. Шамброль, Л. Маль та ін. Згодом вийшли фільми-мюзикли режисера Ж. Демі «Шербурзькі парасольки» (1964) і «Дівчата із Рошфора» (1967), що є популярними до сьогодні. У 1960—1970-ті роки у французькому кіно з’являються такі яскраві актори, як Жан Моро, Жан-Поль Бельмондо, Жерар Депардье, Катрін Деньов, Ален Делон, Ані Жирардо, П’єр Рішар.

4-й «мистецтвознавець». Сучасне французьке кіно характеризується певною витонченістю, поєднанням психології та драматизму сюжету з деякою пікантністю і художньою красою знімань. Стилістику кіномистецтва визначають модні режисери (Люк Бессон, Жан-П’єр Жене, Франсуа Озон та ін.) та популярні актори (Жан Рено, Одрі Тоту, Софі Марсо та ін.). Уряд Франції активно сприяє розвитку й експорту національного кінематографа.

Ведучий. Дуже змістовна відповідь! Час надати слово знавцям творчості французьких акторів і режисерів.

1-й «фанат кіно». Жан-П'єр Жене (нар. 03.09.1953) — французький кінорежисер і сценарист. Його фільми, що сповнені символіки та підвищеної чутливості, фантазії, характеризуються деталізованими, глибоко продуманими сценами та сюжетами. За жанром — суміш комедії, драми та мелодрами, іноді трилера. Режисер також знімав телевізійні реклами та відеокліпи.

Фільми Жене вирізняються колірною гамою, де переважають тони сепії, а також насичені червоний, жовтий, синій та зелений кольори. Це створює чуттєву та своєрідну фантастичну атмосферу. Для своїх фільмів Жене добирає акторів із незвичними рисами обличчя та часто використовує ширококутові лінзи для викривлення людських рис і поз. Дуже часто використовується ретельно продуманий рух камери (крану).

В усіх фільмах Жене обов’язково грає Домінік Піньйон. Жене також часто знімає Жан-Клода Дрейфуса, Одрі Тоту, Руфуса, Сержа Мерліна. Персонажі Жене — здебільшого сироти або напівсироти. Сюжети — про кохання між двома незвичними й самотніми людьми (Амелі та Ніно, Матільда та Манех, Луазон та Жулі). Титри фільмів завжди містять фотографії усіх акторів, як грали у картині.

2-й «фанат кіно». Жерар Філіп (04.12.1922—25.11.1959) — видатний французький актор театру і кіно. На театральну сцену Філіп вийшов 1942 року після закінчення курсів акторів. Це був театр Жана Вілара, де він зміг незабаром стати провідним виконавцем. Фільмографія: «Малюки з набережної квітів» (1943); «Ідіот» (1946); «Диявол у плоті» (1947); «Пармська обитель» (1948); «Краса диявола», «Карусель», «Жульєтта, або ключ до сновидінь», «Загублені сувеніри» (усі — 1950); «Фанфан-тюльпан», «Сім смертних гріхів», «Нічні красуні» (усі — 1952); «Червоне та чорне», «Таємниці Версаля» (обидва — 1954); «Великі маневри» (1955); «Якщо б нам розповіли про Париж» (1956); «Життя удвох», «Монпарнас» (обидва — 1958); «Небезпечні зв’язки» (1960); «Лихоманка приходить в Ель-Пао» (1959).

3-й «фанат кіно». Жан Маре (11.12.1913—08.11.1998) — знаменитий французький актор, а також постановник, письменник, художник, скульптор, каскадер. Грав у пригодницьких фільмах героїчні ролі сміливих та відважних персонажів; постійно перебуваючи у відмінній фізичній формі, сам виконував різні трюки, бився на шпагах. Режисери навмисно компонували кадри так, щоб було видно, що трюк виконує сам актор.

Фільмографія (більше ніж 90 (!) кіноролей упродовж 1933—1998): «Скляний замок» (1950), «Спальня старшокласниць» (1953); «Таємниці Версаля», «Граф Монте-Крісто» (1954); «Заповіт Орфея» (1959); «Битва при Аустерліці», «Капітан», «Паризькі таємниці» (1960), «Залізна маска» (1962); серія кінострічок про Фантомаса(1964, 1965, 1966); «Знедолені» (1994) та ін.

4-й «фанат кіно». Люк Бессон (нар. 18.03.1959) — французький кінорежисер, сценарист і продюсер. У 19-річному віці він їде до Голлівуда, але, попрацювавши там «хлопчиком на побігеньках», повертається на батьківщину і йде служити в армію. Дебютом Бессона можна вважати короткометражну стрічку «Передостанній». Першим повнометражним фільмом Люка Бессона стала чорно-біла «Остання битва». Незважаючи на труднощі з бюджетом, фільм було знято, і режисера зарахували до другої французької «Нової хвилі» (що почалася з Жан-Жака Анно та Лео Каракса). Дебют виявився вдалим — картина отримала 2 нагороди на фестивалі фантастичних фільмів у Аворіазі та ще кілька різних премій.

Через рік успіх було зміцнено картиною «Підземка» (1985). У ній помітним був специфічний стиль Бессона — суміш напруженої дії та мелодраматизму.

1988 року Бессон знімає красиву стрічку про романтику підводного світу «Блакитна безодня». Картина, пройнята ностальгією за дитячими роками й пошаною до професії водолаза і кумира Жака Майолі, принесла Люку багато грошей, кілька номінацій на «Сезар» (який у результаті було вручено композиторові та звукооператорові стрічки) і культову славу.

Справжньою ж вершиною режисерської кар’єри Бессона був наступний його фільм — «Нікіта» (1990). На картину чекав касовий успіх у США. Після цієї картини Бессон отримав загальне визнання як режисер зі світовим ім’ям.

У своїй наступній картині «Леон: професіонал» (1994) Бессон розвинув образ похмурого кілера, заявлений ще у «Нікіті». Однак суміш американського постановочного розмаху і французької сентиментальності, незважаючи на приголомшливий успіх, так і не завоювала жодного «Сезара».

1997 року виходить нова робота Бессона — «П’ятий елемент». Люк запросив американську зірку Брюса Вілліса та видатного британського актора й режисера Гері Олдмена (останній блискуче зіграв ще у стрічці «Леон: професіонал»), а також свою дружину, Міллу Йовович. Було витрачено 90 млн доларів США на приголомшливі декорації, костюми Жан-Поля Готьє і грим.

Наступною режисерської роботою Бессона стала історична постановка «Жанна Д’Арк» із Міллою Йовович у головній ролі.

Наприкінці 2006 року виходить на екрани його перший фільм-казка «Артур і мініпути», що дуже сподобався дітям, а у Франції мав мало не культовий статус. У грудні 2009 року відбулася прем’єра другої частини казки під назвою «Артур і помста Урдалака».

У лютому 2010 року вийшов фільм «З Парижа з любов’ю», у якому Люк Бессон виступив як продюсер.

Ведучий. Яке, виявляється, французьке кіно багатогранне й розмаїте! Дякуємо всім, було дуже цікаво! Тепер саме час дізнатися, як розвивався кінематограф у США. Слово надається «мистецтвознавцям» із Голлівуда.

5-й «мистецтвознавець». «Кінематограф США» — цим терміном позначають кіноіндустрію США, найбільшу у світі, зосереджену, здебільшого, у околицях містечка Голлівуд (неподалік Лос-Анджелеса, штат Каліфорнія), у якому розташовані офіси та знімальні павільйони найбільших кінокомпаній країни.

Нерідко поняття «американський кінематограф» і «Голлівуд» об’єднують, але це неправильно. Американське кіно — це не лише кіноіндустрія Голлівуда, але й розвинена система незалежного кіно, що не підтримується великими кінокомпаніями. З одного боку, це означає менші бюджети, з другого — менший тиск на режисерів. Великі кінокомпанії передусім організують виробництво кінофільмів як комерційну діяльність, тому розбіжності між комерційними інтересами продюсерів фільму й інтересами режисера іноді завершуються фіаско самого фільму. Незалежне кіно США є доволі розмаїтим (наприклад, культові фільми («Безтурботний їздець», реж. Деніс Хоппер, 1969), творчі експерименти Енді Воргола, фільми для вузького кола глядачів тощо).

1-й «мистецтвознавець». До початку XX ст. існувало кілька десятків дрібних кіностудій, здебільшого в Нью-Йорку. Дорога оренда приміщень, постійні судові позови, занадто багато похмурих і дощових днів заважали кіновиробництву (освітлення в павільйонах через слабо розвинені на той час технічні пристрої та незначну світлочутливість кіноплівки безпосередньо залежали від сонячного світла). У селищі Голлівуд, що отримало назву від величезного ранчо, яке знаходилося на його місці наприкінці XIX ст., склалися виняткові кліматичні та географічні умови: більше ніж 300 сонячних днів на рік, розташування поблизу гірських масивів (зокрема, знаменитого Великого каньйону), величезні простори прерій і тихоокеанське узбережжя. Місто неподалік могло постачати будівельні матеріали й робочі ресурси, а з часом стати центром із виробництва кіноустаткування й кіноматеріалів (що й сталося надалі). 1907 року кіновиробництво розпочалося в Лос-Анджелесі, 1913 року — у Голлівуді.

Першим фільмом, із якого розпочалася історія Голлівуда, був вестерн Сесіла Б. де Мілля «Чоловік індіанки».

До 1920 року, завдяки швидкому зростанню кількох великих студій і виникненню «системи кінозірок», тут знімали більше ніж 800 фільмів щорічно, а сама назва «Голлівуд» стала символом розкоші, солодкого життя та ілюзорної магії кіно.

Упродовж 15 років скромне селище перетворилося на столицю кіноіндустрії Америки, оскільки в ній зосередилося приблизно 90 % американських кіностудій.

2-й «мистецтвознавець». Становлення американського кінематографа почалося наприкінці 1890-х років, коли в мюзик-холі Байела і Костера в Нью-Йорку відбувся перший публічний сеанс. Сеанс складався з невеликих гумористичних і танцювальних номерів.

Невдовзі з’явилися «Нікелодеони» — різновид дешевих кінотеатрів, де перегляд коштував 5 центів. Щороку кількість кінотеатрів збільшувалася, і 1908 року їх було вже більше ніж 3000. Нова розвага мала великий успіх у глядачів. Загострення конкуренції спричинило крах дрібних студій. З’явилися великі об’єднання — так звані кінотрести, які, у свою чергу, об’єднувалися з прокатними фірмами (1915 року було створено студію «Метро», 1919-го — «Голден Пікчерз», а 1924-го вони об’єдналися у «Метро-Голден-Майер»).

Перша студія в Каліфорнії була створена 1911 року незалежною компанією «Нестор». До 1914 року почалося будівництво фундаментальних студій (багато в чому завдяки активній участі у проектах фірм, що складають Компанію кінопатентів: «Байограф» (існує з 1896), «Вайтограф» (існує з 1897) та ін.). Орієнтація американської кінопромисловості на масового глядача обмежувала «авторські» можливості режисерів. Система вимагала «видовищних» фільмів, що приносять більше прибутку, і тому на першому плані опинилися не режисери, а актори — «зірки» (виникла «система кінозірок») і продюсери.

3-й «мистецтвознавець». «Золоте століття» Голлівуда — 1930-ті — 1940-ві роки — тривало, поки його аудиторію не захопило телебачення. Саме в цей період виникла чимала кількість фільмів, що вважають класикою кінематографа, а багато зірок екрану здобули світову славу.

Свого часу «німе» кіно зачаровувало мільйони людей, проте грандіозний успіх «Співака джазу» (1927) переконав голлівудських продюсерів, що звуковому кіно належить майбутнє. Звукове обладнання було встановлено на всіх найбільших кіностудіях.

Багато акторів не змогли пристосуватися до нових умов, адже гра в звуковому фільмі потребувала не лише майстерного сценічного мовлення, але й нового стилю акторської майстерності. У «німому» кіно експресивна міміка та жести були необхідними для передавання основної інформації, але у звуковому кіно акторам довелося вчитися «недогравати», оскільки великий план дозволяв передавати емоції найменшими змінами міміки. Справжні звукові фільми мали шалений успіх.

Голлівуд почав запрошувати композиторів і певним чином став покровителем музики XX ст. Композитори-новатори (наприклад, А. Шенберг) отримували гонорари від кіностудій (хоча те, що вони писали, не завжди використовувалося, адже створення музики до фільму було «точним» видом мистецтва, у якому майстерно працював не кожний композитор!).

4-й «мистецтвознавець». Головні досягнення Голлівуда пов’язані передусім із розроблянням жанрів. Комедії М. Ліндера, Ч. Чапліна, Б. Кітона, Г. Ллойда, братів Маркс, мелодрами за участю Р. Валентино, вестерни Дж. Форда, фільми-нуар із X. Богартом, мюзикли із Фр. Астером і Дж. Келлі, трилери А. Хічкока та ін., аж до фантастичних стрічок, жахів, бойовиків і блокбастерів останнього часу,— усі ці жанри виникають і живуть «на вимогу» масового глядача, звужуючи можливості для самовираження режисера.

Сучасний період у голлівудському кіно почався наприкінці 1960-х років, після розвалу студійної системи. Інтерес до традиційних, шаблонних студійних фільмів за участю зірок зменшувався, і навіть великі кіностудії опинилися на межі банкрутства. Студійні боси зважилися на експерименти. З-поміж молодих режисерів, яким випав шанс продемонструвати свої здібності, були: Джордж Лукас, Стівен Спілберг, Мартін Скорсезе, Френсіс Форд Коппола, Брайан Де Пальма. Саме ця група режисерів сформувала сучасний кінематограф у тому вигляді, у якому він увійшов у XXI ст. їх фільми мали величезний успіх, саме завдяки їм виникло слово «блокбастер». Тепер керівники великих студій довіряли молодим режисерам: запрошувати їх для знімання стало модним, до того ж вони витрачали на знімання фільмів небагато коштів. Потужна хвиля нового, незвичайного, відвертого кіно 1970-х років захопила глядачів, і в голлівудському кіно почалася нова епоха. Голлівудський кінематограф виступає ідеологічним знаряддям, своєрідним символом сучасної Америки і засобом формування іміджу цієї держави на світовій арені.

Ведучий. Дякуємо за змістовну розповідь, шановні «мистецтвознавці»! Що ще цікавого зможуть нам розповісти поціновувані творчості американських митців у галузі кінематографії? Надамо їм слово!

5-й «фанат кіно». Видатний режисер та актор в історії кінематографа, Чарльз Спенсер Чаплін народився 1889 року в Англії в акторській родині. З раннього віку він мав заробляти на життя. Він був одним із головних виконавців театру пантоміми «Німі птахи» під час гастролей Америкою 1913 року.

Восени 1913 року кінорежисер Мак Сеннет підписав із Чапліним контракт щодо роботи на студії «Кістоун Філм». Так розпочалася кінокар’єра «великого німого». Поступово він набував майстерності, збільшувалися його гонорари, зростала слава. Герой Чапліна втратив світський костюм і монокль. У нього з’явився капелюх-казанок, маленькі вусики замінили колишні довгі, герой одягнувся в куций, вузенький піджачок, мішкуваті штани й великі черевики, завдяки чому почав ходити по-качиному — перевальцем.

З початку творчого шляху Чаплій не стільки веселив глядачів, скільки розповідав мовою «німого» кіно про сумну долю людини, яка змушена існувати у світі, де панують несправедливість і зло. Образ знедоленої людини перетворив Чапліна на суперзірку світового кіно. У «Золотій лихоманці» (1925) Чарлі — золотошукач на Алясці. Останні передвоєнні фільми Чапліна — «Нові часи» (1936), де він, працюючи на сучасному заводі, нескінченно повторює ті самі дії конвеєра, що доводить його до нервового зриву, і «Великий диктатор» (1940) — перший звуковий фільм Чапліна. До 1940 року він не знімав звукових фільмів, уважаючи, що комедійне кіно має залишатися «німим». «Великий диктатор» — оповідання про XX ст., що стало цілою епохою в історії людства. Після війни «бродяжка Чарлі» не з’являвся у фільмах Чапліна. 1952 року Чаплін випустив фільм «Вогні рампи» за участю відомого коміка «німого» кіно Бастера Кітона.

Незабаром Чаплін залишив Америку, куди повернувся 1971 року, щоб здобути премію «Оскар» за значний внесок у кіномистецтво. Видатний актор помер 1977 року у своєму будинку у Веве (Швейцарія).

6-й «фанат кіно». Одним із художників, які прославили «новий Голлівуд», є Френсіс Форд Коппола (нар. 1939).

Його доля була дуже складною. Якщо творчий шлях митця зобразити у вигляді діаграми, то лінія на ній спочатку буде довго і плавно підніматися, потім стрімко й різко підскочить угору, утворивши два-три піки, і відразу знизиться та тривалий час залишатиметься на нижньому рівні й нарешті знову підніметься. Перший фільм Копполи мав незначний бюджет і не здобув визнання. Його фільми 1960-х років — це підйом, фільми 1970-х — справжній успіх. Вершиною творчості майстра були епічні оповідання, традиційний кіноепос — масштабні стрічки, у яких зображено або життя декількох поколінь однієї родини, або картини історичних подій, відтворених через долі людей.

Френсіс Коппола — син італійських емігрантів, тому природно, що три частини стрічки «Хрещений батько» (1972, 1974, 1990) розповідають про історію кількох поколінь італійської родини. В американському кіно завжди була популярною гангстерська тема, але ніхто до Копполи не розглядав її епічно, тобто не зображував «виробництво» злочинів як будь-яку іншу діяльність і не показував людей, для яких убивство заради вбивства було нормою.

Новизна підходу до розкриття теми визначила успіх «Хрещеного батька».

Інший різновид епосу — фільм «Апокаліпсис сьогодні» (1979), одна з вершин у творчості режисера. Широка картина війни у В’єтнамі складається з деталей, що з’являються під час подорожі капітана армійської розвідки, якого заслали у глухі місця на кордоні з Камбоджею.

Фільм було висунуто на премію «Оскар» у восьми номінаціях. У прокаті він не виправдав витрачених коштів, що спричинило банкрутство режисера.

Після цього понад 10 років Коппола знімав скромні, недорогі стрічки, що не мали успіху й не поліпшували його фінансового становища. Але третьою частиною «Хрещеного батька» Коппола довів, що здатен знову завоювати публіку, а стрічкою «Дракула Брема Стокера» (1992) закріпив свій успіх. У цьому фільмі вампір, герой відомого «чорного роману» ірландського письменника, постає не кровожерливим монстром, а істотою, яка страждає через утрату душі і свій бунт проти Бога.

7-й «фанат кіно». Постать Мартіна Маркантоніо Лучано Скорсезе (нар. 1942) посідає особливе місце у світовому кінематографі.

Скорсезе походить із родини італійських емігрантів. Враження дитячих років у нью-йоркському кварталі «Маленька Італія» стали основою багатьох фільмів режисера.

«Фірмовий продукт» Скорсезе — фільми, що можна назвати біографічними.

Героями кінострічок «Хто стукає у мої двері» (1967) і «Злі вулиці» (1973), що принесли йому популярність, є італо-американці, які вступають у життя і зіштовхуються з її жорстокістю. Фільм «Скажений бик» (1980) є ще більш біографічним; це історія життя реальної людини, боксера, чемпіона США в середній вазі,— від його дебюту до морального падіння.

Стрічка «Таксист» (1976) виборола головний приз Каннського фестивалю, а «Остання спокуса Христа» (1988) викликала невдоволення вірян, хоча й була номінована на «Оскар», «Золотий глобус» та «Греммі», а також отримала премію кінокритиків Венеціанського кінофестивалю (1988). Герой першої стрічки — ветеран в’єтнамської війни, у якого порушена нервова система. Він страждає на безсоння, тому працює таксистом уночі, коли зло заповнює вулиці Нью-Йорка. Таксистові здається, що нічні вулиці міста переповнені злом — наркоманами, ґвалтівниками, грабіжниками. Не витримавши нервового напруження, він улаштовує криваву бійню, рятуючи від гангстерів дівчинку. Ця роль прославила юну виконавицю Джоді Фостер — одну із найяскравіших зірок Голлівуда.

Ведучий. Як багато ми сьогодні дізналися і про французьке, і про американське кіно! Оголошую бліцвікторину «Знавці жанрів кінематографа»! Участь беруть усі охочі!

Запитання до бліцвікторини

«Знавці жанрів кінематографа»

• Цей жанр кіномистецтва заснований на зніманнях реальних людей у реальному оточенні реального світу. (Документальне кіно)
• У якому кінематографічному жанрі кожен кадр фільму виготовляють окремо, а переглядають зі швидкістю 16 (або більше) кадрів за секунду, завдяки чому створюється ілюзія безперервного руху? (У мультиплікаційному)
• Цей вид кіномистецтва зображує дійсність в образах, створених спільними зусиллями сценариста, режисера, оператора, акторів і представників інших кінопрофесій. (Художнє (ігрове ) кіно)
• Жанр ігрового кінематографа, твори якого містять ілюстрації злочинних діянь, їх розслідування та визначення винних. (Детективний фільм)
• Назвіть різновиди детективного жанру. (Бойовик (екшен), вестерн, гангстерський фільм, фільм із застосуванням бойових мистецтв)
• Ці фільми мають на меті розсмішити глядача, викликати посмішку, поліпшити настрій. (Комедії)
• Назвіть різновиди комедійного жанру. (Пародія, фарс)
• Твори цього жанру розкривають духовний і почуттєвий світ героїв в особливо яскравих емоційних ситуаціях, часто на основі контрастів: добро і зло, кохання і ненависть та ін. (Мелодрама)
• Жанр кінематографа, у якому основною ідейно-естетичною настановою є диктат уяви над реальністю; дія фільмів відбувається в майбутньому, минулому або «паралельному світі». (Фантастичний)
• Фільми, що викликають почуття тривоги й страху, створюють напружену атмосферу жаху або болісного очікування чого-небудь жахливого. Сюжет цих фільмів зазвичай побудований на появі серійного вбивці або кровожерливого монстра (генетичного мутанта, інопланетянина, зомбі та ін.) у якомусь спокійному місці. (Фільми жахів)
• На відміну від бойовика, у цих фільмах акцент зміщений із грубого насильства на кмітливість персонажів, уміння перехитрити лиходія тощо. (Пригодницькі фільми)
• Так називають фільми, що прагнуть створити у глядача відчуття напруженого переживання, хвилювання. Цей жанр не має чітких меж. (Трилери)
• Фільм на межі трилера й фільму жахів. Сюжет побудований на зіткненні героїв із яким-небудь незрозумілим, містичним явищем. Часто йдеться про окультизм, чаклунство, пришестя антихриста та темних сил тощо. (Містичний трилер)
• Ці фільми показують приватне життя людини та її гострий конфлікт із суспільством та ін. (Психологічна драма)
• Дитячі фільми й фільми, призначені для перегляду всією родиною, що зазвичай позбавлені насильства і містять елементи мелодрами й комедії. (Сімейні фільми)
• Герої цих фільмів завжди намагаються врятуватися від наслідків якогось катаклізму — природного (смерч, землетрус, виверження вулкану та ін.) або техногенного (вибух на атомній станції або хімічному заводі тощо). (Фільми катастроф)

Ведучий. Увага! На зв’язку — наші «тележурналісти» із репортажами з Каннського кінофестивалю та вручення премії «Оскар».

1-й «тележурналіст». Каннський кінофестиваль (фр. Festival international du film de Cannes) — міжнародний кінофестиваль, який проводять щороку у курортному місті Канни (Франція, Лазурний берег); один із так званої «Великої п’ятірки» (Big Five) найпрестижніших кінофестивалів світу (поряд із кінофестивалями у Венеції (Італія, Берліні (Німеччина), Санденсі (США) та Торонто (Канада)).

За пропозицією французького історика Філіппа Ерланже (який згодом став офіційним делегатом фестивалю та членом журі), 1938 року було запроваджено кінофестиваль у Каннах. 1939 року президентом першого кінофестивалю погодився стати один із братів Люм’єр — Луї. Відкриття запланували на 01.09.1939 р., проте внаслідок початку Другої світової війни його було відкладено на 7 років. Фестиваль стартував 20.09.1946 р. 1949 року офіційним місцем проведення фестивалю став Палац Фестивалів (фр. Palais des Festivals) у Каннах.

Фестиваль проводять щороку у травні. Фахівці мають право представляти на конкурс повнометражні та короткометражні художні фільми, що зняті протягом 12 місяців до початку кінофестивалю і не демонструвалися за межами країни, а також не брали участі в інших конкурсних кінофестивалях.

Найпрестижніша нагорода фестивалю — «Золота пальмова гілка» (фр. Palme d’Or). Другий за значенням приз — Гран Прі (фр. Grand Prix). Володарями «Золотої пальмової гілки» двічі ставали: Альф Шеберг (1946, 1951), Френсіс Форд Коппола (1974, 1979), Сьохей Імамура (1983, 1995), Емір Кустуріца (1985, 1992), Білле Аугуст (1988, 1992), Люк та Жан-П’єр Дарденн (1999, 2005).

Починаючи з кінця 1980-х років, у Каннах найчастіше перемагають режисери, які створюють оригінальну кіномову (Девід Лінч, Квентін Тарантіно, Стівен Содерберґ та ін.). З 2011 року з’явилася нова традиція — щорічно вручати «Почесну пальмову гілку» легендарним режисерам, чиї роботи жодного разу не відзначені каннськими нагородами (першим цей приз отримав 2011 року Бернардо Бертолуччі).

2-й «тележурналіст». «Оскар» — найпрестижніша нагорода в кінематографі США та щорічний приз із багатьма номінаціями. Вручається від 1929 року Американською академією кіномистецтва (англ. Academy of Motion Picture Arts and Sciences), створеною Луїсом Майером 1927 року. Починаючи з другої премії, нагородження «Оскаром» завжди висвітлюють у ЗМІ. До 1953 року нагородження транслювали по радіо, потім — по телебаченню. 1941 року затверджено систему, за якої імена переможців записують на аркушах, що вкладають у конверти, а конверти розкривають безпосередньо під час церемонії.

Розклад церемоній нагородження було порушено лише тричі (1938 року внаслідок сильної повені; 1968 року через траур за Мартіном Лютером Кінгом; 1981 року внаслідок замаху на тодішнього президента США Рональда Рейгана).

Призом є позолочена статуетка, відома з 1939 року як «Оскар», що уособлює кінематограф: лицар із мечем, який стоїть на згорнутій у кільце кінострічці із п’ятьма спицями, що символізують 5 кінопрофесій — акторську, сценаристську, режисерську, продюсерську та технічну. Заввишки фігурка 3,5 дюйма (бл. 34 см), важить 8,5 фунта (бл. 3,86 кг). Від 1949 року статуетки нумерують, починаючи з номера 501.

Нині премію «Оскар» вручають у 24 основних номінаціях: «Кращий фільм року», «Краща чоловіча роль», «Краща жіноча роль», «Краща робота художника-постановника», «Краща операторська робота», «Краща режисура», «Кращий сценарій-адаптація», «Кращий звук», «Кращий анімаційний короткометражний фільм», «Краща музика», «Краща пісня», «Кращий монтаж», «Краща чоловіча роль другого плану», «Краща жіноча роль другого плану», «Кращі візуальні ефекти», «Кращий оригінальний сценарій», «Кращий фільм іноземною мовою», «Кращий дизайн костюмів», «Кращий звуковий монтаж», «Кращий грим», «Кращий анімаційний повнометражний фільм», «Кращий документальний повнометражний фільм», «Кращий документальний короткометражний фільм», «Кращий художній короткометражний фільм».

Рекорд за кількістю отриманих нагород належить компанії Волта Діснея — 26 «Оскарів». З-поміж акторів рекордсменами є Кетрін Хепберн та Меріл Стріп — у кожної по 12 номінацій. Кетрін Хепберн також має рекордну кількість нагород — її визнавали найкращою актрисою 4 рази. Режисера Альфреда Хічкока номінували 5 разів у категорії «Найкращий режисер», але він не отримав жодного «Оскара». Лідерами з-поміж зарубіжних країн є Франція (номіновано 32 фільми) та Італія (отримала 10 «Оскарів»). Наймолодшою володаркою «Оскара» стала Тетум О’Ніл, яка отримала нагороду як «Краща актриса другого плану» у фільмі «Паперовий місяць» у віці 10 років та 148 днів.

Ведучий. На жаль, наша телепередача «Дивовижний світ кінематографа» добігає кінця, наш час вичерпано. Проте сподіваємося, що сьогодні кожний із нас дізнався багато цікавої інформації про розвиток кіномистецтва, його жанрів, видатних митців французького й американського кінематографа, найпрестижніші кінопремії світу — «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю та «Оскара» Американської академії кіномистецтва, а також поліпшив свої кіномистецькі смаки й уподобання. Дякую за увагу, на все добре!

VI. Підбиття підсумків уроку

1. Рефлексія

• Що найбільше запам’яталося на уроці?
• Який жанр кіномистецтва вам подобається найбільше?
• Що вас зацікавило? Про що ви хотіли б дізнатися докладніше?

2. Оцінювання роботи учнів на уроці

VII. Домашнє завдання

Для всіх: доповнити сторінкою «Кінематограф Франції та США: минуле й сьогодення» альбом «Культурна спадщина народів світу»; підготуватися до дискусії на тему «Закон культурного плюралізму».