Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 44

Тема. Економічне життя України за роки незалежності.

Мета: розкрити зміст економічних перетворень, що відбувалися за роки незалежності. З'ясувати причини значного падіння виробництва й рівня життя населення. Учити використовувати набуті знання для аналізу конкретно-історичного матеріалу. Виховувати в учнів громадську свідомість, сприяти утвердженню ідеалів демократії, добра і справедливості.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна незалежна», атлас.

Основні поняття і терміни: інфляція, гіперінфляція, фінансова криза, гривня, купоно-карбованці, тіньова економіка, приватизація.

Основні дати: 1992 р. — запровадження багаторазових купоно-карбованців. Вихід із рубльової зони; 1996 р. — запровадження власної грошової одиниці — гривні; 1998—1999, 2007—2009 рр. — економічні кризи.

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Заслуховування кращих есе.

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Запитання для актуалізації знань.

1) Коли почався економічний спад в Україні?

* Див. також Кульчицький С. Помаранчева революція: між минулим і майбутнім // День. — № 13, 27 січня 2005 р.

2) Які реформи були проведені в УРСР у роки перебудови?

3) Заповніть таблицю «Стартові можливості економіки незалежної України на 1992 р.».

ЗРАЗОК

СТАРТОВІ МОЖЛИВОСТІ ЕКОНОМІКИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ НА 1992 Р.

Позитивні чинники

Негативні чинники

• Висококваліфікована й дешева робоча сила (працездатне населення складає більшість населення України);

• високий рівень освіти;

• значний науковий потенціал (220 тис. науковців), розвиненість мережі наукових установ, розвиток фундаментальних

і прикладних наукових досліджень;

• значні природні багатства;

• розвиненість транспортної мережі;

• великий морський і річковий флот;

• здатність промисловості випускати велику номенклатуру продукції, аж до ракет і космічної техніки;

• значний потенціал у розвитку сільського господарства (висока природна родючість ґрунтів)

• Економіка України була складовою загальносоюзного економічного комплексу;

• деформація структури економіки: переважання важкої промисловості та енергетики (70 %);

• відсутність у більшості галузей завершеного циклу виробництва товарів (80 %);

• 40 % продукції випускали підприємства-монополісти;

• висока енергозатратність та енергозалежність;

• неконкурентоспроможність більшої частини промислової продукції на світовому ринку;

• 80 % підприємств працювало на потреби військово-промислового комплексу (ВПК);

• несформованість власної банківської й фінансової системи;

• відсутність законодавчо-нормативної бази для функціонування економіки в умовах ринку;

• негативні наслідки невдалих економічних реформ періоду перебудови;

• відсутність чіткої програми дій із реформування економіки;

• хронічна криза й затратність сільського господарства;

• відсутність управлінських кадрів і менеджменту, пристосованих до ринкової економіки;

• населення звикло до державної опіки, було виховане в дусі зневаги до приватної власності та приватних інтересів

1. Початок економічних перетворень.

• Розповідь учителя.

Голосуючи за незалежність, українці керувалися не лише політичними, а й економічними міркуваннями. До того ж економічна складова підживлювалася доволі вдалою пропагандою національно-патріотичних сил, які стверджували, що УРСР, яка за економічним потенціалом посідала друге місце в СРСР, самостійно зможе забезпечити гідний рівень життя її жителів. Натомість життєві реалії були набагато складнішими, ніж теоретичні міркування та мрії.

Економічну ситуацію, що склалася на початку незалежності, можна характеризувати як економічну кризу, яка з різних обставин за перші роки незалежності перетворилася на стрімкий обвал економіки, який тривав до 1999 р. Звичайно, неможливо було уникнути кризи, але можна було скоротити її в часі політикою рішучих економічних перетворень.

У перші місяці після розпаду Радянського Союзу (8 грудня 1991 р.) в Україні здійснюються кроки в напрямку ринкових перетворень, які підштовхнула лібералізація цін, що почалася в Росії. В Україні уряд В. Фокіна від початку 1992 р. увів в обіг купоно-карбованець і став на шлях «шокової терапії», проголосивши лібералізацію ринкової торгівлі й повну свободу ринкових цін, за винятком цін на деякі товари.

• Робота з поняттями і термінами.

«Шокова терапія» — назва системи заходів для стабілізації економіки та становлення ринкових відносин, які передбачають лібералізацію цін, фінансово-кредитної системи, зовнішньоекономічної та інших видів діяльності, використання монетаристських методів регулювання економіки, скорочення державних витрат на соціальні потреби.

У березні 1992 р. Верховна Рада України прийняла «Основи національної економічної політики України», які передбачали роздержавлення й приватизацію, структурну перебудову та модернізацію промисловості. Разом із тим ця економічна концепція передбачала відмову від низки принципових положень, прийнятих при утворенні СНД: Україна залишається в СНД, але повністю виходить із рубльового простору; перехід до взаєморозрахунків із країнами Співдружності на основі світових цін; переорієнтація зовнішньої торгівлі на західні ринки тощо. Ця програма стала пропуском для України до МВФ, куди й була прийнята у квітні 1992 р. Відповідно до вимог цієї організації було підписано меморандум про політику економічних реформ на 1992 р. Програма ринкових перетворень в Україні отримала схвалення МВФ.

Але в реальному житті Україна отримала «шок» без «терапії». Лібералізація без проведення відповідних кроків зі створення механізмів ринкової економіки, приватизації, як це було в країнах Східної Європи, і збереження широкого державного контролю призвела до поглиблення кризи, викликала подальше падіння виробництва й за відсутності конкуренції закономірно спричинила значне зростання цін, що у свою чергу викликало різке зниження рівня життя більшості населення.

Цікаво знати

Порівняно з попереднім роком, національний дохід за 1992 р. становив 85 %, промислова продукція — 91 %, продукція сільського господарства — 89 %. Майже в усіх галузях важкої промисловості панує криза. Найбільше падіння відбулося в транспортному та сільськогосподарському машинобудуванні, хімічній промисловості, що зумовлено браком матеріалів і комплектуючих, які надходили з колишніх радянських республік. Стрімко падав видобуток вугілля, нафти та газу. Здійснена в 1992 р. лібералізація цін в умовах відсутності конкуренції уже того самого року призвела до їх вибухового зростання у 20 разів (рівень інфляції 2000 %).

У листопаді 1992 р. Прем’єр-міністром України було призначено Л. Кучму, який заявив про необхідність переходу до реальної ринкової економіки. Віце-прем’єр-міністр В. Пинзеник розробив план перетворень, яким, зокрема, передбачалося: обмеження пільгових кредитів, скорочення субсидій, контроль Національного банку над витратами, розгортання широкої приватизації, жорстка економія енергоносіїв тощо.

Цікаво знати

Уряди України

Уряд В. Фокіна — квітень 1991 — жовтень 1992 р.

Уряд Л. Кучми — жовтень 1992 — вересень 1993 р.

Виконуючий обов’язки голови уряду Ю. Звягільський — вересень 1993 — червень 1994 р.

Уряд В. Масола — червень 1994 — березень 1995 р.

Уряд Є. Марчука — березень 1995 — травень 1996 р.

Уряд В. Лазаренка — травень 1996 — липень 1997 р.

Уряд В. Пустовойтенка — липень 1997 — грудень 1999 р.

Уряд В. Ющенка — грудень 1999 — квітень 2001 р.

Уряд А. Кінаха — квітень 2001 — листопад 2002 р.

Уряд В. Януковича — листопад 2002 — грудень 2004 р.

Виконуючий обов’язки голови уряду М. Азаров — грудень 2004 — січень 2005 р.

Уряд Ю. Тимошенко — січень—вересень 2005 р.

Уряд Ю. Єханурова — вересень 2005 — серпень 2006 р.

Уряд В. Януковича — серпень 2006 — грудень 2007 р.

Уряд Ю. Тимошенко — грудень 2007 — січень 2010 р.

Виконуючий обов’язки голови уряду — січень—лютий 2010 р.

Уряд М. Азарова — лютий 2010 р. — ...

Крім зазначених заходів було прийнято ВРУ низку законів: «Про зайнятість населення», «Про банки і банківську діяльність», «Про бюджетну систему України», «Про цінні папери і фондову біржу»; «Про власність», «Про приватизацію майна державних підприємств» (кілька законів), розроблено програму приватизації, яка передбачала вже в 1992 р. приватизацію 15 % підприємств важкої промисловості та 30 % торгівлі, «Про селянське (фермерське) господарство», «Про форми власності на землю», які започаткували реформування колгоспно-радгоспної системи на основі розпаювання їх майна, а також почалося створення фермерських господарств. Протягом 1992 р. паювання або акціонування провели близько 4 тис. колгоспів. На початку 1995 р. змінився статус 8,8 тис. колгоспів (94 % загальної кількості). Із них паювання майна здійснили 8,3 тис. господарств. В Україні практично завершено приватизацію майна колективних господарств шляхом його поділу на паї з наданням їх власникам — членам колективних господарств — права на вилучення своїх паїв, а також на їх передання у спадок і продаж. Однак право реалізації паїв використовується ще досить рідко. Украй повільно відбувається становлення фермерських господарств. Сьогодні в Україні налічується понад 36 тис. фермерських господарств, яким було виділено в середньому по 20 га. Причинами слабкого розвитку фермерства є передусім відсутність матеріальних і фінансових ресурсів, недостатня підтримка з боку держави, а також психологічне несприйняття більшістю селян, що виросли за умов колгоспного ладу, індивідуальних господарств, непідготовленість, а часто й нездатність багатьох із них вести самостійне господарство. Крім того, за умов жорсткої економічної кризи, падіння життєвого рівня більшість сільських жителів убачають у колективному господарстві певний соціальний захист. Становленню нових форм господарювання на селі перешкоджає й відсутність необхідної інфраструктури для їх обслуговування. Одним з основних заходів аграрної реформи є зміна існуючого механізму закупівель сільськогосподарської продукції за допомогою державно-контрактної та біржової систем.

Але все це не рятувало економічної ситуації, уряди фактично здійснювали управління не економічними, а адміністративними методами. Директивно встановлювалося 80 % цін на товари, підприємства, що працювали на зовнішньому ринку, мали обов’язково здавати 50 % валютного виторгу за фіксованим курсом, який був у шість разів меншим, ніж ринковий. Приватизація майже не здійснювалася (було приватизовано лише кілька сотень підприємств). Державні підприємства в основному припинили роботу в умовах інфляції, неплатежів, розриву економічних зв’язків і відсутності налагодженої системи збуту.

За період 1990—1994 рр. валовий національний продукт скоротився на 44 %, обсяг промислової продукції — на 41 %, національний дохід — на 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва досяг свого максимуму — 27,7 %. Рівень інфляції був найбільшим у світі (перевищував 10 155 %). За межею бідності опинилося 64 % населення.

Саме в цей час «первинного нагромадження» були закладені підвалини для формування великих капіталів в окремих осіб. Більшість із них формувалися за рахунок експлуатації державних коштів: кредитів (кредити українським підприємствам складали в 1992 р. 65 % ВВП, 1993 р. — 47 %), субсидій і дотацій (складали у 1992 р. — 8,1 % ВВП, 1993 р. — 10,8 %); використання бартерних схем (оплата поставленої продукції іншою продукцією еквівалентної вартості); приватизація державних підприємств, використання «фінансових пірамід» і фінансових спекуляцій; перепродаж енергоносіїв, закуплених під державні гарантії в Росії та Туркменістані в країни Європи, або кримінальними діями. Як правило, більшість капіталів вивозилися за кордон. На 1994 р. за підрахунками закордонних експертів було вивезено 25—50 млрд дол. (офіційно — 1 млрд).

На 1994 р. «у тіні» перебувало 40 % валового внутрішнього продукту.

2. Економічний розвиток України 1994—1999 рр.

• Розповідь учителя.

Економіка, кризовий стан якої погіршувався, потребувала рішучих заходів, які б поєднували невідкладні антикризові дії з реалізацією нової соціально-економічної стратегії. Великі сподівання покладалися на зміну влади в країні. Улітку 1994 р. президентом України стає Л. Кучма.

Від цієї події, по суті, починається другий етап економічних перетворень в Україні. Однак рішучих кроків із реалізації проголошеного курсу Президент на початку правління (у перші 100 днів) не здійснив. Ситуація ж в економіці країни продовжувала погіршуватися. Верховна Рада схвалила 144-трильйонну емісію, яка призвела до вибуху інфляції, удвічі збільшивши курс долара і більш ніж удвічі — ціни. За межею бідності опинилися мільйони громадян.

Причини гіперінфляції 1992—1994 рр.:

• Вплив лібералізації ціноутворення в Росії. В умовах прозорості кордонів стрімке зростання цін у Росії могло призвести до швидкого «вимивання» дешевих товарів з України. Рішення уряду України про збільшення цін на промислову продукцію.

• Примусовий вихід України з рубльової зони (друга половина 1992 р.).

• Стрімке зростання цін на енергоносії (за 1992 р. у 300 разів). З урахуванням енергозатратності української економіки це призвело до значного падіння виробництва й подорожчання товарів.

• Страйковий рух середини 1992—1993 рр. (шахтарі, транспортники, учителі тощо), спричинений черговим підвищенням цін на сільгосппродукцію, змусив уряд збільшити розміри заробітної плати, яка не була економічно підкріплена.

• Виділення державою значних ресурсів для підтримки АПК та інших галузей промисловості. (Так, лише АПК в першому кварталі 1993 р. отримав 3 трлн крб державної фінансової допомоги й 1 трлн крб пільгових кредитів.)

• Прорахунки в проведенні економічних реформ, фактичне їх припинення в 1993 р.

• Недовіра населення до купоно-карбованців (від листопада 1992 р. — українські карбованці), фінансові спекуляції.

• Загострення політичної боротьби.

Ускладнюються взаємовідносини з Росією й Туркменістаном із приводу розрахунків за енергоносії. Борг України цим країнам перевищив 1 млрд дол. Щоб знайти вихід із ситуації щодо постачання газу, створюються приватні фірми, які завдяки бартерним схемам рятують становище.

Утративши близько третини свого ринку в Росії, Україна не змогла завоювати його на Заході. У цій ситуації Л. Кучма відкидає тезу про виняткову орієнтацію на Захід, заявляючи про необхідність розвитку стратегічного партнерства з Росією та країнами СНД за першочергового зміцнення двосторонніх зв’язків із державами Співдружності.

Нова стратегія розвитку була викладена в Посланні Президента України Л. Кучми до Верховної Ради «Шляхом радикальних економічних реформ» у жовтні 1994 р. й отримала її схвалення.

Основними напрямами та пріоритетними завданнями нової соціально-економічної стратегії були:

• фінансова стабілізація, що включає зниження податків, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

• регульована та контрольована з боку держави поетапна лібералізація цін;

• докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки, яка базуватиметься на приватному секторі;

• децентралізація управління економікою;

• лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв’язків;

• соціальний захист, що передбачає докорінну реформу заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування.

Засоби досягнення: децентралізація управління, широка приватизація; зовнішні та внутрішні запозичення; залучення іноземних інвестицій; земельна реформа; розвиток експортних галузей.

Друга хвиля лібералізації цін, що почалася в жовтні—листопаді 1994 р., викликала новий вибух інфляції, яка досягла в жовтні 70 % та збереглася до лютого 1995 р. Господарські підсумки 1994 р. принесли чергові розчарування; для економіки України цей рік виявився найскладнішим. Незважаючи на певне зниження інфляції, її рівень становив понад 400 %. Найсильнішим за всі роки незалежності було падіння виробництва. У промисловості воно скоротилося на 28,2 %, у сільському господарстві — на 16,5 %. Реальна зарплата знижується на 16,8 % і становить 1/3 від рівня 1990 р. У кінцевому підсумку ВВП порівняно з 1990 р. скоротився на 44 %.

1995 р. характеризується певною стабілізацією грошово-кредитної сфери. Рівень інфляції в Україні став майже вдвічі нижчим, ніж у Росії, і становив 181,7 % за рік. Це дозволило зміцнити грошову одиницю країни, підняти довіру до неї, що створювало передумови для подальшого проведення грошової реформи.

Позитивні тенденції в процесі фінансової стабілізації супроводжувалися суттєво збільшеними темпами приватизації. У 1995 р. в Україні було роздержавлено 16 265 об’єктів, із яких 4051 становив загальнодержавну власність, що удвічі більше, ніж за попередній рік. У підсумку за 3,5 року частка державної власності в Україні скоротилася від 96 до 62 %. Уже в середині 1995 р. на недержавних підприємствах України вироблялося понад 40 % промислової продукції. Активно продовжувалася приватизація й у 1996 р., наприкінці якого організаційно-правову форму змінили близько 46 тис. об’єктів державної власності, а 18 % із них становлять об’єкти великої приватизації, незавершеного будівництва й частка державної власності в спільних підприємствах.

Однак у процесі приватизації було зроблено чимало грубих порушень чинного законодавства, зловживань службовим становищем.

Громадяни України мали можливість реалізувати своє право на приватизацію частки державного майна за допомогою майнових приватизаційних сертифікатів, подавши заявки на придбання акцій підприємств, що приватизуються через сертифікатні аукціони, яких було проведено близько 50. Сертифікатну приватизацію завершено на початку 1999 р.

Почався етап грошової приватизації, яка дедалі більше розгорталася. Але, якщо враховувати подальший кризовий стан української економіки, низьку платоспроможність широких верств населення, а також здійснення приватизації в інтересах певних кіл, а не всього народу України, відсутність будь-яких результатів сертифікатної приватизації на кінець 1990-х рр., то в народі таку приватизацію справедливо назвали «прихватизацією».

У 1995 р. зупинити спад виробництва не вдалося, але відбулося різке його вповільнення (12,2 % проти 22,9 % у 1994 р.). Також цього року було вперше подолано тенденцію зниження життєвого рівня населення, зростання номінальної зарплати почало випереджати зростання цін на споживчі товари.

У 1996 р. в Україні починається новий, третій етап реформ, який характеризується проголошенням коригування курсу реформ на створення державно регульованої, соціально спрямованої ринкової економіки.

Важливою подією стала грошова реформа. Протягом 2—16 вересня 1996 р. (для особливих випадків термін було подовжено) уведено в дію повноцінну національну грошову одиницю України — гривню. Обмін відбувався у співвідношенні 1 гривня за 100 000 купоно-карбованців. У такій пропорції було змінено й ціни. Реформа була неконфіскаційна, і, по суті, обмін здійснювався без обмежень.

Хоча можна сказати, що це був більше політичний акт, оскільки на той час лише Україна серед колишніх республік СРСР ще не запровадила свою національну валюту. Крім того, про те, що це була реформа, свідчила хіба що лише заміна однієї валюти — купоно-карбованця (ерзац-валюти) — на іншу — гривню. Зрештою, це було не що інше, як деномінація, тобто ліквідація зайвих п’яти нулів на грошових знаках і цінах на товари.

Цікаво знати

Назва «гривня» бере свій початок від часів Київської Русі. У 1918 р. у гривнях випускалися кредитні білети Державного банку Української Народної Республіки. Після проголошення в 1991 р. Акта про незалежність України було вирішено власну грошову одиницю назвати гривнею, зберігши назву для розмінних монет — «копійка».

Грошова реформа мала й позитивні сторони: зросла довіра до нової валюти; від вересня 1996 до кінця 1997 р. валютний курс гривні залишався практично незмінним.

Але така стабілізація була досягнута за рахунок зростання заборгованості з виплати заробітних плат, пенсій, стипендій (борг на 1999 р. становив 5 млрд грн) та зовнішніх запозичень (якщо до 1993 р. Україна не мала зовнішнього боргу, то на 1999 р. його розмір перевищує 10 млрд дол.). Економіка продовжувала свій спад.

У вересні 1998 р. України досягла грандіозна азійська фінансова криза. Почалося стрімке падіння курсу гривні. Фінансова криза в Україні мала більшою мірою внутрішню природу. Країна виявилася нездатною сплачувати свої як внутрішні, так і зовнішні борги. Але завдяки вмілому керівництву НБУ обвального падіння курсу, як це сталося в Росії, не відбулося. Курс гривні знижувався повільно; зрештою його вдалося стабілізувати на співвідношенні 1 дол. = 5 грн.

3. Економічні процеси у 2000—2010 рр.

• Розповідь учителя.

У 1999 р. вперше за останнє десятиріччя чітко окреслилися ознаки економічної стабілізації, а від 2000 р. — зростання. У 2001— 2005 рр. приріст офіційного ВВП був найвищим серед країн СНД. У 2006—2008 рр. зберігалася позитивна динаміка. Водночас в жодній зі сфер економічної діяльності країна не мала логічно завершеного системною законодавчого забезпечення. Постійні зміни чинного законодавства підривали ділову активність і зумовлювали нерівномірність економічних показників.

Позитивні зрушення були викликані виваженими бюджетною та монетарною політикою, розширенням внутрішнього попиту та ринку, поряд зі сприятливою зовнішньою кон’юнктурою. На цій підставі відбулося підвищення рівня життя населення, особливо в столиці та великих містах.

Статистичні дані свідчать про утвердження у 2003 р. нової якості зростання, пов’язаної з розширенням внутрішнього ринку й початком інтенсивного оновлення основних виробничих фондів, відчутним зростанням інвестиційного попиту. У 2004 р. прибуток підприємств збільшився в 1,5 разу порівняно з 2003 р.

У 2000—2001 рр. завдяки діяльності уряду В. Ющенка вдалося подолати заборгованість держави перед пенсіонерами, почалося повільне зростання розміру пенсій.

Для стимулювання малого бізнесу в 1998 р. Указом Президента Л. Кучми було запроваджено спрощену систему оподаткування. За 11 років її існування кількість платників єдиного податку збільшилася майже в 14 разів (від 95 тис. до 1304,5 тис. осіб), а надходження до бюджету від сплати єдиного податку зросли в 32 рази (від 127 млн грн у 1999 р. до 4107,6 млн грн у 2009 р.). При цьому суб’єкти-«спрощенці» утворили понад 1,2 млн робочих місць.

Позитивні зрушення створили привабливі умови для іноземних інвестицій у різні галузі економіки. Україна отримала високі рейтингові оцінки. На засіданні FATF у лютому 2004 р. прийнято рішення про виключення України зі списку країн та територій, що не співпрацюють у сфері боротьби з «відмиванням грошей». Рішенням Пленарного засідання Егмонтської групи (Міжнародна організація фінансових розвідок світу) у червні 2004 р. Державний департамент фінансового моніторингу України було прийнято до цієї міжнародної організації, що було свідченням високої довіри до України.

Іноземним інвестиціям сприяла грошова приватизація, що розпочалася в 1999 р. До 2004 р. було приватизовано переважну більшість підприємств. У країні сформувалися потужні фінансово-промислові групи Р. Ахметова, І. Коломойського, В. Пінчука та ін.

Зміцнилися позиції української економіки на світовому ринку, яка є однією з найбільш відкритих на пострадянському просторі. Сформувалася стійка тенденція до збільшення українського експорту, що також характеризує досить високий рівень конкурентоспроможності відповідних галузей виробництва. За 2000— 2004 рр. обсяги експорту зросли майже вдвічі. У 2004 р. експорт товарів і послуг становив 72,3 % до ВВП країни. Зберігалося додатне сальдо зовнішньої торгівлі. Валютні резерви зросли до 9,9 млрд дол. США. Зовнішній борг на початок 2004 р. складав 23811 млн дол.

Були продовжені реформи у сфері сільського господарства. У 2002 р. було схвалено Земельний кодекс, який закріпив приватну власність на землю. Проте й досі діє мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення. Але в той самий час різними шляхами вже приватизовано понад 1 млн га землі (площа однієї області України).

Особливістю розвитку сільського господарства в Україні є створення великих (кілька сотень тисяч гектарів землі) господарств, які виробляють продукцію на експорт. Це переважно зернові, соя, рапс, соняшник.

У 2005—2008 рр. реформаторська діяльність урядів було спрямована на підвищення рівня життя населення, розширення соціальних програм, які були проголошені в програмі Президента В. Ющенка «Десять кроків назустріч людям». Так, було запроваджено виплати для сімей за кожну народжену дитину, збільшені пенсії й заробітні плати, стипендії тощо; зроблена спроба виплатити борги за вкладами часів СРСР. Але більшість із цих кроків мали популістський характер і сприяли зростанню бюджетних витрат.

Важливим кроком на шляху реформування української економіки став вступ України у 2008 р. до Світової організації торгівлі (СОТ). Проте скористатися цими перевагами Україна не встигла. До країни докотилася світова економічна криза 2008— 2009 рр., що висвітлила слабкість банківської системи України й нерозважливість кредитної політики в попередні кілька років. Низка провідних банків опинилася на межі банкрутства й була націоналізована, решта — отримали чималі фінансові вливання (111 млрд грн за вересень—грудень 2008 р.). Але це не допомогло. Значну частину отриманого в НБУ рефінансування комерційними банками було витрачено на купівлю іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку. Іншу частину рефінансування було виведено з банків через кредити, у тому числі не забезпечені реальними заставами. Стабільність гривні вдалося утримати на рівні 1 дол. = 7—8 грн лише завдяки фінансовій допомозі Міжнародного валютного фонду. Натомість удвічі зросла зовнішня заборгованість України.

Фінансові негаразди та зменшення експорту призвели до зменшення обсягів виробництва в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.). Загалом падіння виробництва у 2009 р. складало 27 %, а ВВП — 14,5 %, найбільше серед усіх країн Європи.

Спад української економіки у 2009 р. став закономірним результатом якості економічного зростання в докризовий період, що було зумовлене переважно двома чинниками: підвищення цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Погіршення економічної ситуації у світі закономірно, ураховуючи високий рівень уразливості української економіки, спричинило розгортання в нашій країні системної економічної кризи.

Ознаки пожвавлення української економіки стали проявлятися в другій половині 2010 р. Але деякі галузі, особливо будівельна, так і не вийшли з кризи. Загалом економіка України за 2010 р. показала додатне зростання (близько 4 %).

Восени 2010 р. розпочався новий етап економічних реформ. Його ключовою складовою має стати ухвалення Податкового, Митного, Житлового та інших кодексів, які повинні закласти нові умови для ведення бізнесу та впорядкувати законодавство України.

Цікаво знати

ВНП НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ ЗА КУРСОМ ДОЛАРА НА КВІТЕНЬ 2010 Р.

Країни

2000 р.

2005 р.

2008 р.

2010 р.

Україна

642,41

1842,53

3925,79

2795,49

Казахстан

1229,36

3785,56

8715,86

8107,56

Білорусь

1042,82

3098,15

6234,69

5513,01

Росія

1793,52

5325,82

11 690,2

10 740,34

Польща

4453,74

7964,7

13 858,41

12 575,45

Китай

945,6

1710,0

3403,52

3999,41

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Творче завдання.

РІЧНЕ ЗРОСТАННЯ ВВП УКРАЇНИ У ВІДСОТКАХ В 1990—2010 РР.

Використовуючи текст підручника та наведені матеріали, з’ясуйте причини такого стану речей в українській економіці за вказаний період.

ЗРАЗОК ВІДПОВІДІ

1) Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової не супроводжувався відповідними економічними реформами.

2) Невідповідність структури економіки України реальним потребам часу. Неконкурентоспроможність промислової продукції.

3) Відсутність необхідної правової бази, що дало змогу відкритому пограбуванню національних багатств.

4) Явні прорахунки в економічній політиці урядів.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Початок самостійного економічного життя розпочався в несприятливих умовах. Економіка перебувала у важкому кризовому стані. Українським урядам довелося розв’язувати відразу кілька завдань: виведення економіки з кризи, здійснення реформ, проведення структурної перебудови економіки, включення економіки України до світового господарства тощо. Перші роки реформ не дали відчутних результатів, економіка України стрімко падала. Розміри зниження виробництва виявилися більшими, ніж за роки Другої світової війни. Темпи інфляції були найвищими у світі. Причини такого стану були як об’єктивні, так і суб’єктивні.

У 1999 р. Україна вперше за роки незалежності завершила рік із додатними основними показниками соціально-економічного розвитку. Десятиліття економічного спаду завершилося. Тривалий процес напрацювань почав давати свої результати. У 2001 р. Україна показала найвищі темпи економічного зростання серед країн СНД та Європи.

Однак економічна ситуація залишається складною. Існує ціла низка проблем, без розв’язання яких неможливо забезпечити повноцінне та ефективне функціонування економіки. У 2008—2009 рр. країна знову опинилася в кризовому стані.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Письмові творчі завдання, а) Чи можна вважати економічні реформи, проведені за роки незалежності, ефективними? б) Запропонуйте власний шлях реформування економіки України. Які зміни, на вашу думку, необхідно для цього внести до урядового курсу?