Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 42

Тема. Україна в 1994—1999 рр.

Мета: схарактеризувати політичний розвиток України в 1994—1999 рр. Визначати, які зміни відбулися в політичному житті з прийняттям Конституції. Зазначати особливості й наслідки дострокових виборів 1994 р.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта, дидактичний матеріал.

Основні поняття і терміни: дострокові вибори, Конституція України, змішана виборча система.

Основні дати: 27 березня 1994 р. — позачергові вибори до Верховної Ради України; червень— липень 1994 р. — позачергові вибори Президента України (перемога Л. Кучми); 8 червня 1995 р. — Конституційний договір між Президентом і Верховною Радою України; 28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України; 29 березня 1998 р. — вибори до ВРУ.

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Запитання та завдання.

1) Як відбувався процес утворення українських владних структур? У чому полягали його особливості?

2) Які зміни на початку розбудови незалежної України відбулися в судовій владі та правоохоронних органах?

3) Чим був зумовлений спалах сепаратистських рухів в Україні на початку 1990-х рр.?

4) Складіть розгорнутий план на тему «Державотворчий процес в Україні в першій половині 1990-х рр.».

5) Сформулюйте основні здобутки та прорахунки державотворчого процесу першої половини 1990-х рр.

6) Зі створення якої політичної партії почалося формування багатопартійної системи в Україні?

7) Коли було скасовано статтю 6 Конституції СРСР про монополію КПРС на владу?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Перегрупування партійно-політичних сил в умовах незалежної держави.

• Розповідь учителя.

На час проголошення незалежності України існувало понад 20 політичних партій. Після серпневих подій 1991 р. та заборони КПУ в політичному житті України стали переважати партії та рухи національно-демократичного спрямування.

На численних зборах вони продовжували засуджувати тоталітаризм і виступали за розбудову національної держави, їх заяви відзначалися певною ейфорією щодо швидкого оновлення всіх сфер життя. Національно-демократичні сили володіли на той час політичною ініціативою, однак не спромоглися трансформувати її у стійку більшість у ВРУ.

Праве крило політичних сил представляли партії національного й націоналістичного напрямів.

До цих партій належали Народний Рух України (НРУ), Демократична партія України (ДПУ), Українська Республіканська партія (УРП), Конгрес Українських Націоналістів (КУН), Християнсько-демократична партія України (ХДПУ), Українська національна асамблея (УНА).

Проголошення незалежності дало можливість перенести в Україну діяльність Організації українських націоналістів (ОУН), яка раніше функціонувала за кордоном.

У 1995 р. загальна кількість членів партій правої орієнтації становила близько 150 тис. осіб. На виборах до Верховної Ради 1994 р. представники правих партій отримали 47 депутатських мандатів.

Найвпливовішим серед партій правої орієнтації був Народний Рух України. НРУ пройшов шлях від громадського об’єднання до політичної партії, яка сформувалася в 1992 р. Рух оголосив себе опозицією (але в конституційній, парламентській формі) президентській владі.

Стрімке погіршення соціально-економічного становища стало підґрунтям для відновлення лівого руху. Активізація його пов’язана зі створенням Соціалістичної партії України (СПУ) на чолі з О. Морозом. До партії вступила більшість членів КПУ, діяльність якої в цей час була заборонена.

Ще через півроку оголосила про своє існування Селянська партія України (СелПУ). Вона виступила за відродження селянства як основи зміцнення нової держави.

У жовтні 1993 р. після тривалих дебатів у парламенті та на шпальтах газет відродилася Комуністична партія України (КПУ). У березні 1995 р. делегати другого з’їзду проголосили КПУ правонаступницею партії, що існувала у складі КПРС і була заборонена в серпні 1991 р.

До лівих належить і Прогресивна соціалістична партія України (ПСПУ), зареєстрована у квітні 1996 р. Партія виникла в результаті суперечностей у керівництві Соціалістичної партії. Група соціалістів на чолі з Н. Вітренко вийшла з цієї партії та проголосила про створення нової.

Виявилося, що лівий рух ще не втратив свого політичного впливу. На виборах до Верховної Ради України 1994 р. партії лівого спрямування здобули 123 мандати (із 397 обраних депутатів).

Програмні положення й вимоги лівих партій були близькими або дуже схожими. Вони сповідують пріоритет державних форм господарювання, обережно ставляться до приватної власності, засуджують соціальне розшарування суспільства, виступають за ліквідацію безробіття, за розвиток системи Рад і надання їм виконавчих функцій влади. У зовнішньополітичних справах виступають за зміцнення зв’язків із країнами СНД і в першу чергу — з Росією.

Ліві сили заявили, що мають намір мирним шляхом прийти до влади.

Протягом 1991—1993 рр. майже 28 політичних партій заявили про свою центристську позицію. Представники центристських партій більшою мірою, ніж інші, були пов’язані з президентськими владними структурами, з урядом України. Партії центристського спрямування в 1992 р. заснували громадсько-політичне об’єднання «Нова Україна».

Партії, що проголосили себе центристськими, на тому етапі виявилися нечисленними й мали незначний вплив у суспільстві. У 1994 р. тільки шість партій центристською спрямування провели своїх представників до Верховної Ради.

Серед політичних сил центристського напряму лідерство належало Ліберальній партії України (ЛПУ), створеній у вересні 1991 р. До її складу входили переважно представники східних регіонів країни. Ліберальна фракція «Соціально-ринковий вибір» у Верховній Раді у 1994 р. налічувала 27 народних депутатів.

Помітну роль у центристському русі відігравала Партія праці України (ППУ). Деякі політологи вважали її представницею директорату потужних промислових об’єднань країни.

До центристського напрямку прилягало соціал-демократичне крило, представлене Соціал-демократичною партією України (СДПУ) і Соціал-демократичною партією України (об’єднаною).

У програмних документах політичних партій, які вважали себе центристськими, суттєвих розбіжностей не існувало. Ці партії зосередили свою увагу на проблемах свободи, справедливості, солідарності, розвитку соціально орієнтованої ринкової економіки, використанні досягнень науки й техніки, залученні України до процесів європейської інтеграції.

Партійно-політичні сили на етапі проголошення незалежності України виступили за розбудову незалежної держави, однак розходилися в пріоритетах своєї політики.

Президентський курс підтримували партії центристського спрямування. Ліві та праві сили, по суті, перебували в опозиції до президентської влади.

НАЙБІЛЬШІ ПОЛІТИЧНІ ПАРТИ УКРАЇНИ НА ПОЧАТКУ 1990-Х рр.

Назва

Голова

Політичне спрямування

Комуністична партія України

П. Симоненко

Ліва

Соціал-демократична партія України (об'єднана)

В. Медведчук

Центристська

Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»

В. Драченко

Центристська

Народно-демократична партія

В. Пустовойтенко

Центристська

Трудова партія України

М. Сирота

Центристська

Український Народний Рух

Ю. Костенко

Права

Соціалістична партія України

О. Мороз

Ліва

Партія зелених України

В. Кононов

Центристська

Народний Рух України

Г. Удовенко

Права

Реформи та порядок

В. Пинзеник

Центристська

Конгрес українських націоналістів

Я. Стецько

Права

Селянська партія України

С. Довгань

Ліва

Прогресивна соціалістична партія України

Н. Вітренко

Ліва

• Запитання для закріплення.

1) Як змінилася політична ситуація в Україні на початку 1990-х рр.?

2) Розкажіть про політичні цілі лівих, правих та центристських партій України.

3) Схарактеризуйте процес перегрупування партійно-політичних сил після проголошення незалежності України. Які політичні течії з’явилися на політичній арені країни?

2. Дострокові вибори до Верховної Ради України та Президента України 1994 р. Л. Кучма.

• Самостійна робота за підручником.

Опрацювати відповідний матеріал підручника та визначити:

1) Чим було зумовлено проведення дострокових виборів?

2) Якими були їх результати?

• Розповідь учителя.

Перехід до ринкових відносин викликав загострення соціально-економічної ситуації в країні, що у свою чергу потягло за собою загострення політичної ситуації. Населення висловлювало невдоволення діяльністю Верховної Ради та Президента України. Зрештою було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента й Верховної Ради України.

27 березня 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких — члени політичних партій. Найбільше місць отримала КПУ — 96 (до них слід додати ще п’ятеро членів Компартії Криму), СПУ — 14, СелПУ — 18, Рух — 20. Інші партії змогли провести у Верховну Раду від одного до дев’яти своїх представників. Отже, вибори засвідчили домінування лівих сил у Верховній Раді. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано О. Мороза. Новий парламент Прем’єр-міністром затвердив В. Масола.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулись у червні—липні 1994 р. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України склав присягу.

Вибори 1994 р. стали свідченням того, що Україна стоїть на демократичному шляху розвитку. Вона стала першою серед країн СНД, де зміна влади відбулася мирним демократичним шляхом.

• Біографічна довідка.

Леонід Кучма народився 9 серпня 1938 р. на Чернігівщині. Вищу освіту здобув у Дніпропетровському університеті, після закінчення якого працював у конструкторському бюро «Південне», де пройшов шлях від звичайного інженера до першого заступника генерального директора. Тривалий час був технічним керівником космодрому «Байконур». Обирався секретарем парткому заводу. У 1986—1991 рр. — генеральний директор ВО «Південмаш». Кандидат технічних наук, професор. У 1990 р. обраний депутатом до ВР УРСР. Жовтень 1992 — вересень 1993 р. — Прем’єр-міністр України. Очолював Українську спілку промисловців і підприємців. У 1994—2004 рр. — Президент України.

3. Конституційний процес.

• Розповідь учителя.

Конституційний процес в Україні як процес підготовки нової Конституції України розпочався з прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.). У ній передбачалася розробка нової Конституції. Було утворено комісію з вироблення нового Основного Закону (Конституційна комісія) і відповідну Робочу групу. Вона підготувала концепцію Конституції, яка була схвалена Верховною Радою.

• Робота з поняттями і термінами.

Конституція — політичний, нормативно-правовий акт держави, який закріплює основи суспільного ладу, державний устрій, систему, порядок утворення, принципи організації та діяльності державних органів, права та обов'язки громадян. Конституція — могутній засіб політичного управління суспільством, юридична база всього законодавства держави, основа наукових розробок у сфері права, найважливіше джерело права.

Конституції України як Основному Закону держави властиві особливості правового статусу: вона має найвищу юридичну силу, є основою для прийняття інших нормативних актів держави. їй притаманна підвищена стабільність.

Після проголошення незалежності певний час мала чинність Конституція УРСР 1978 р. у тій частині, яка не суперечила законам України, прийнятим після 24 серпня 1991 р. 17 вересня 1991 р. після внесення змін і доповнень Верховна Рада перейменувала її в Конституцію України. Це було зумовлено обставинами перехідного періоду. Проголошення незалежності та референдум 1 грудня 1991 р. дещо активізували конституційний процес. У 1992 р. було підготовлено офіційний проект, який у липні того самого року було винесено на всенародне обговорення. Доопрацьований проект Конституції у травні 1992 р. було подано до Верховної Ради, а вдруге — у жовтні 1993 р. Із різних причин, як об’єктивних, так і суб’єктивних, усі ці проекти не стали Основним Законом України. Так завершився перший етап сучасного конституційного процесу в Україні.

Позачергові вибори народних депутатів і Президента України (1994 р.) дещо сповільнили конституційний процес. 10 листопада 1994 р. Конституційну комісію було переформовано, очолили її Л. Кучма та О. Мороз.

Життя вимагало невідкладного розв’язання багатьох складних проблем державотворення. У результаті виникла ідея «Малої Конституції України», яка знайшла своє втілення в проекті закону «Про державну владу і місцеве самоврядування в Україні», але Верховна Рада України відхилила його. У зв’язку з цим виникла певна колізія між Президентом України, виконавчою й законодавчою владами.

Із метою розв’язання конфлікту 8 червня 1995 р. було прийнято Конституційний договір між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади, організації та функціонування державної влади й місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України». Проте це лише пригальмувало протистояння між гілками влади і відклало вирішальну битву на рік.

11 березня 1996 р. Конституційна комісія схвалила проект Конституції й передала його на розгляд Верховної Ради. 24 квітня проект було взято за основу. 5 травня 1996 р. створено Тимчасову спеціальну комісію з доопрацювання проекту Конституції, до якої увійшли представники всіх депутатських фракцій і груп. У червні комісія завершила свою роботу.

Розпочалася копітка робота з обговорення доопрацьованого проекту Конституції, якій значною мірою заважали політичні суперечки. До 26 червня 1996 р. Верховна Рада України не прийняла жодного розділу Конституції. Вважаючи неприпустимим затягування конституційного процесу, Президент України підписав Указ, яким призначав на вересень 1996 р. Всеукраїнський референдум із питань затвердження нової Конституції. 27 червня Верховна Рада відновила роботу, змінивши технологію розгляду Конституції. Було створено робочі групи з найгостріших питань — власності, символіки, організації влади тощо. Надвечір було відновлено пленарне засідання, яке тривало всю ніч. 28 червня 1996 р. нову Конституцію України було прийнято.

Україна одержала Основний Закон, без якого державність є невизначеною. Конституція юридично закріпила політичний та економічний суверенітет Української держави, її територіальну цілісність, основні права і свободи українських громадян. Але як продукт компромісу між різними політичними силами й гілками влади, вона не стала основою стабільності політичного життя. Упродовж наступних років відбуваються неодноразові спроби внести зміни й доповнення до неї.

ФОРМА ДЕРЖАВИ ЗГІДНО З ОСНОВНИМИ ЗАКОНАМИ (КОНСТИТУЦІЯМИ)

Питання для порівняння

Конституція 1978 р. зі змінами й доповненнями 1990— 1993 рр.

Конституційний договір 1995 р.

Конституція України 1996 р.

Зміни й доповнення до Конституції України від 8 грудня 2004 р. (набрали чинність від 1 січня

2006 р.)

Визнання Конституційним судом України (30 вересня 2010 р.) неконституційною процедуру внесення змін 2004 р. Відновлення Конституції в редакції 1996 р.

Політичний режим

Демократичний

Демократичний

Демократичний

Демократичний

Демократичний

Закінчення таблиці

Питання для порівняння

Конституція 1978 р. зі змінами й доповненнями 1990— 1993 рр.

Конституційний договір 1995 р.

Конституція України 1996 р.

Зміни й доповнення до Конституції України від 8 грудня 2004 р. (набрали чинність від 1 січня

2006 р.)

Визнання Конституційним судом України (30 вересня 2010 р.) неконституційною процедуру внесення змін 2004 р. Відновлення Конституції в редакції 1996 р.

Форма правління

Президентсько-парламентська республіка

Президентсько-парламентська республіка

Президентсько-парламентська республіка

Парламентсько-президентська республіка

Президентсько-парламентська республіка

Законодавча влада

Верховна Рада України

Верховна Рада України

Верховна Рада України

Верховна Рада України

Верховна Рада України

Виконавча влада

Президент України, Кабінет Міністрів України

Президент України, Кабінет Міністрів України

Кабінет Міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром України

Кабінет Міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром України

Кабінет Міністрів України на чолі з Прем'єр-міністром України

Судова влада

Верховний суд України

Верховний суд України

Конституційний суд України Верховний суд

Конституційний суд України Верховний суд

Конституційний суд України, Верховний суд

Форма державного устрою

Унітарна держава й територіальна автономія Республіка Крим

Унітарна держава й територіальна автономія Республіка Крим

Унітарна держава й територіальна автономія Республіка Крим

Унітарна держава й територіальна автономія Республіка Крим

Унітарна держава й територіальна автономія Республіка Крим

• Завдання.

Визначте етапи конституційного процесу та дайте їх характеристику.

4. Вибори до Верховної Ради України 1998 р.

• Розповідь учителя.

Особливістю виборів до ВРУ 1998 р. стало те, що одна половина депутатів обиралася за пропорційною системою, інша — за мажоритарною. Запровадження змішаної системи виборів передбачало зміцнення партійної системи й більш чітку структуризацію парламенту.

До виборів 29 березня 1998 р. Центрвиборчкомом зареєстровано 30 списків кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і в середньому по 20—25 кандидатів у депутати в одномандатних виборчих округах.

У голосуванні взяли участь понад 26,5 млн виборців із 37,5 млн (майже 70,8 %, що трохи менше, ніж на виборах 1994 р.).

За підсумками голосування, у загальнодержавному багатомандатному окрузі 4%-й бар’єр подолали Комуністична партія України (24,65 % — 84 депутатські мандати), Народний Рух України (9,4 % — 32), виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України «За правду, за народ, за Україну!» (майже 8,6 % — 29), Партія зелених України (5,4 % — 19), Народно-демократична партія (5 % — 17), Всеукраїнське об’єднання «Громада» (майже 4,7 % — 16), Прогресивна соціалістична партія України (4 % — 14), Соціал-демократична партія України (об’єднана) (4 % — 14) — загалом вісім партій (блоків).

Половину народних депутатів обрано в одномандатних округах. Перевагу мали безпартійні, комуністи, народні демократи та рухівці.

Ліві сили користувалися популярністю в Донецькій, Луганській, багатьох інших областях та в Криму; праві та правоцентристські — у західних регіонах України.

12 травня 1998 р. Верховна Рада III скликання розпочала свою роботу. Після тривалих дебатів Головою Верховної Ради було обрано представника блоку Соціалістичної й Селянської партії О. Ткаченка. Як і попередня ВР, новообрана фактично стала в опозицію до діючого Президента, що не сприяло стабілізації політичного життя в країни на фоні світової фінансової кризи, яка вразила й Україну.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Коли відбулися дострокові вибори до Верховної Ради та Президента України?

2) Хто став другим Президентом України?

3) Назвіть відомі вам партії, що утворилися після проголошення незалежності України. Які лідери найбільших політичних партій України вам відомі?

4) Коли було прийнято Конституцію України?

5) За якою виборчою системою відбувалися вибори до ВРУ в 1998 р.?

6) Хто став Головою ВРУ III скликання?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Дострокові вибори 1994 р. засвідчили перегрупування політичних сил у країні. Новим Президентом було обрано Л. Кучму.

У 1994—1999 рр. продовжилися державотворчі процеси, головним змістом яких стало прийняття Конституції України. Також відбулося зміцнення партійної системи із запровадженням змішаної системи виборів до ВРУ.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Підготувати повідомлення за темою «Здобутки й прорахунки державотворчих процесів, що відбувалися в 1994—1999 рр.».