Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 4

Тема. Нацистський «новий порядок». Колабораціонізм. Голокост. Життя в евакуації.

Мета: розкрити суть «нового порядку», встановленого окупантами. Показати злочини окупантів на українських землях. Закріплювати навички аналізу й зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах. Виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Окупаційний режим в Україні 1941— 1944 рр. Рух опору», атлас.

Основні поняття і терміни: окупаційний режим, «новий порядок», концтабір, остарбайтери, геноцид, Голокост, дистрикт «Галичина», рейхскомісаріат «Україна», Трансністрія, план «Ост», колабораціонізм.

Основні дати: 1941—1944 рр. — окупація України гітлерівською Німеччиною та її союзниками.

Хід уроку

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Яким було співвідношення сил сторін напередодні нападу німецьких військ на Україну?

2) Охарактеризуйте прикордонні бої німецьких і радянських військ.

3) Якими були причини поразки радянських військ у танковій битві в районі Луцьк—Броди—Рівне—Дубно?

4) Чому війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення?

• Індивідуальні завдання.

КАРТКА № 1

1) Чим можна пояснити поразку Червоної Армії влітку—восени 1941 р.?

2) Німецькі війська раніше оволоділи Києвом чи Одесою?

3) Війська яких союзників Німеччини брали участь в окупації України?

КАРТКА № 2

1) Охарактеризуйте оборонні бої Червоної Армії влітку—восени 1941 р. в Україні.

2) Головний удар німецьких військ згідно з планом «Барбаросса» був завданий у напрямку ...

3) Коли було завершено окупацію УРСР німецькими військами?

КАРТКА № 3

1) Назвіть причини поразки Червоної Армії у наступальних операціях в Україні та Криму навесні 1942 р.

2) У наступі на Одесу брали участь війська...

3) Скільки українських підприємств було евакуйовано у східні райони СРСР?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

• Зверніть увагу!

Під час опрацювання матеріалу цієї теми слід особливу увагу звернути на терміни та поняття й роботу з ними. Важливо, щоб учні не плуталися в них, що буває досить часто.

Геноцид (від грец. genos — рід, плем’я і латин. caedo — вбивати) — знищення окремих груп населення за расовими, національними, етнічними або релігійними мотивами, а також штучне створення умов, не сумісних із життям. Термін «геноцид» уперше використав польсько-єврейський юрист Рафаель Лемкін (1901— 1959) у книзі «Європа під владою осі Берлін—Рим» (видано у 1944 р. англійською мовою) для позначення політики і практики винищення євреїв нацистами. Прояви геноциду були відомі людству й раніше (наприклад, масове вбивство вірмен у Туреччині в 1895— 1896, 1915—1916 рр. та ін.). Після Другої світової війни геноцид і підбурювання до нього було визнано злочином. 11 грудня 1946 р. ГА ООН прийняла резолюцію, яка засудила геноцид із точки зору міжнародного права. 9 грудня 1948 р. ГА ООН одноголосно схвалила конвенцію «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Ця конвенція була ратифікована і вступила в дію 12 січня 1951 р. Відповідно до положень конвенції покаранню підлягають також підбурювання до геноциду, спроби здійснення геноциду, співучасть у змові з метою здійснення геноциду. Дія конвенції поширюється на будь-якого злочинця незалежно від його соціального становища. Вона застосовується рівною мірою як до посадових, так і до приватних осіб, а також до тих, хто несе відповідальність за прийняття законів про геноцид.

Згідно з конвенцією під геноцидом розуміють: 1) убивство членів якої-небуть групи; 2) нанесення серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи; 3) навмисне створення для якої-небуть групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове її знищення; 4) заходи, розраховані на попередження народження дітей у середовищі якої-небуть групи; 5) насильницька передача дітей з однієї людської групи в іншу.

Голокост — планомірне і організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами голокосту стали 6 млн євреїв (в Україні — 1,4 млн). Це складало близько 63 % європейського і 36 % світового єврейства. Не існує єдиної точки зору щодо періодизації Голокосту. Одні дослідники вказують на період 1933—1945 рр., інші на 1941—1945 рр. — тобто період систематичного масового знищення.

Колабораціонізм — явище, яке притаманне періоду Другої світової війни. Співробітництво урядів або окремих осіб з окупантами.

Концентраційний табір (концтабір) — місце для ізоляції і утримання «небажаних елементів», переважно в нелюдських умовах, які оголошувалися ворогами режиму. Установи в нацистській Німеччині й окупованих нею країнах. Уперше офіційно згадуються в Німеччині в 1933 р. Місце превентивного ув’язнення людей з політичних, національних та релігійних мотивів, у якому вони опинялися за рішенням державної таємної поліції — гестапо, без слідства і суду, без встановлення терміну, з особливо жорстоким режимом утримання (ізоляції). Мета створення таких таборів: поступове знищення в’язнів непосильною каторжною працею, голодом, екзекуціями, тортурами, вбивствами і стратами. Концентраційні табори були підпорядковані інспекції концентраційних таборів III рейху з характерними ознаками: повна ізоляція в’язнів; реєстрація ув’язнених та запровадження спеціального одягу й системи розпізнавальних знаків і номерів; охорона військами СС; використання праці ув’язнених головною службою господарського управління СС; застосування превентивного ув’язнення як покарання або як заміна тюремного ув’язнення. Фахівці нараховують за нацистською класифікацією понад 60 видів таборів: перевиховання, інтернування, трудові, каторжні, для військовополонених, заручників тощо. Наслідком поєднання системи таборів із політикою масового вбивства стала поява таборів смерті. За класичною моделлю до концентраційних таборів на території України належать тільки табори у Львові (Янівський) та в Києві (Сирецький). За підрахунками істориків усього на території Європи нацисти створили 1634 концентраційні табори зі своїми супутниками й 900 трудових таборів.

«Новий (світовий) порядок» — назва окупаційного режиму, встановленого гітлерівцями на загарбаних територіях.

Окупація — форма контролю агресорів над загарбаними територіями.

Остарбайтер (з нім. — «східний робітник») — німецький термін для позначення осіб, які були вивезені гітлерівцями зі східних окупованих територій під час Другої світової війни на примусові роботи до Німеччини.

Табір смерті — територія, спеціально виділена і обладнана для масового знищення людей. Шість таборів смерті (Освенцім (Аушвіц), Треблінка, Собібор, Майданек, Белжець, Хелмно) були створені для знищення євреїв. Як висловився один есесівець: це були «прості, але справно працюючі конвеєри смерті». Процес знищення партії в’язнів займав одну-дві години. Пережили ці табори декілька сот людей.

Терор — знищення і залякування ворога насильницькими засобами.

1. План «Ост».

• Розповідь учителя.

Наміри гітлерівців на окупованих територіях були викладені в плані «Ост» — плані знищення населення та «освоєння» окупованих територій на сході. Він розроблявся під керівництвом Гітлера, Гіммлера, Розенберга та інших нацистських діячів. Хоча його розробка не була остаточно завершена і він у повному обсязі так і не був затверджений (лише його економічна частина), ідеї, покладені в його основу, активно впроваджувалися на окупованій території. План «Ост» передбачав такі заходи.

Для управління окупованими територіями III рейх створив спеціальне Управління (Міністерство) окупованих територій. Очолював міністерство Розенберг. Воно складалося із чотирьох відділів: політичного, адміністративного, економічного, цивільного. Останньому безпосередньо підпорядковувався рейхскомісаріат «Україна».

2. Розчленування України.

• Розповідь учителя*.

Свої людиноненависницькі плани нацисти почали здійснювати відразу після загарбання території України (червень 1941 р. — липень 1942 р.). Спочатку гітлерівці прагнули ліквідувати саме поняття «Україна», розчленувавши її територію на адміністративні райони:

• Львівська, Дрогобицька, Станіславська й Тернопільська області (без північних районів) утворили дистрикт «Галичина», який підпорядковувався так званому Польському (Варшавському) генерал-губернаторству.

• Рівненська, Волинська, Кам’янець-Подільська, Житомирська, північні райони Тернопільської, північні райони Вінницької, східні райони Миколаївської, Київська, Полтавська, Дніпропетровська, північні райони Криму та південні райони Білорусії утворили рейхскомісаріат «Україна», центром якого стало місто Рівне.

• Східні райони України (Чернігівщина, Сумщина, Харківщина, Донбас) до узбережжя Азовського моря, як і південь Кримського півострова, були під владою військової адміністрації.

• Території Одеської, Чернівецької, південних районів Вінницької і західних районів Миколаївської областей сформували нову румунську провінцію під назвою «Трансністрія».

• Закарпаття з 1939 р. залишалося під владою Угорщини.

3. Нацистський «новий порядок».

• Розповідь учителя.

Розчленування України стало однією зі складових політики «нового порядку», мета якої було перетворення українських земель на життєвий простір для арійської раси. Українські землі, як найбільш родючі, мали стати джерелом постачання продукції та сировини для «нової Європи». Народи, які населяли окуповані території, підлягали знищенню або виселенню. Та частина, що виживе, перетворювалась на рабів. По завершенні війни передбачалося переселити на українські землі 8 млн німецьких колоністів.

* Супроводжується демонстрацією карти.

Цікаво знати

Перша колонія почала створюватися у липні 1942 р. у Вінницькій області площею 500 км2. Вона отримала назву Гегевальд. Там же було збудовано і ставку Гітлера — Вольвшансе (Вовче логово).

У вересні 1941 р. Гітлер призначив на посаду рейхскомісара України «випробуваного бійця» націонал-соціалістичної партії Е. Коха, який нагадував своїм підлеглим:

«Я прибув сюди не для того, щоб роздавати благословення, а щоб допомогти фюреру. Населення мусить працювати, працювати і ще раз працювати. Ми прийшли сюди не для того, щоб роздавати манну небесну, а щоб створити передумови для перемоги. Ми — панівний народ, а це означає, що расово найпростіший німецький робітник біологічно в тисячу разів цінніший порівняно з місцевим населенням.

...немає ніякої вільної України. Мета нашої роботи полягає в тому, що українці повинні працювати на Німеччину, що ми тут не для того, щоб ощасливити цей народ. Україна може дати те, чого не вистачає Німеччині. Це завдання повинно бути виконане, незважаючи на втрати. Фюрер наказав вивезти з України до Німеччини 3 млн тонн зерна, і ми повинні це зробити».

Ще відвертішим був рейхсляйтер генерал-губернаторства X. Франк, який цинічно заявив: «Після нашої перемоги я відправлю українців хоч на фарш».

• Запитання до документа.

Які завдання стояли перед німецьким окупаційним режимом в Україні?

• Розповідь учителя.

«Новий порядок», запроваджений загарбниками, складався з трьох систем:

• масового знищення людей;

• пограбування;

• експлуатації людських і матеріальних ресурсів.

Особливістю німецького «нового порядку» був тотальний терор. Із цією метою було створено систему каральних органів — державну таємну поліцію (гестапо), збройні формування служби безпеки (СД) і озброєні загони Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини (СС). Загалом окупаційні формування складали близько 350 тис. осіб.

На територіях, окупованих нацистами, було знищено мільйони мирних жителів, виявлено майже 300 місць масового знищення населення, 180 концтаборів, понад 350 гетто тощо. Щоб запобігай поширенню руху опору, німці запровадили систему колективної відповідальності за акт терору чи саботажу. Розстрілу підлягали 50 % євреїв і 50 % українців, росіян та інших національностей від загальної кількості заручників. Найбільшими місцями загибелі мирних жителів — євреїв, українців, росіян та інших осіб, були Бабин Яр у Києві (від 100 до 150 тис. осіб), Дробицький Яр у Харкові (30 тис. осіб), Доманівка і Богданівна на Одещині (понад 50 тис. осіб) тощо. Загалом на території України під час окупації було знищено 3,9 мирних жителів, серед яких 1,4—1,6 млн євреїв.

Порушуючи міжнародні конвенції, нацисти вдалися до масового знищення військовополонених на території України: в Янівському таборі (Львів) загинуло 200 тис., у Славутинському (так званому грослазареті) — 150 тис., Дарницькому (Київ) — 68 тис., Сирецькому (Київ) — 25 тис., Хорольському (Полтавська обл.) — 53 тис., в Уманській Ямі — 50 тис. осіб. Загалом в Україні було знищено майже 2 млн військовополонених.

Засобом винищення мирного населення мав стати голод. Є свідчення, що в листопаді 1941 р. у Східній Пруссії Гітлер провів нараду з найвищими чинами СС, на якій було прийнято рішення про штучне створення голоду в Україні. Німецька адміністрація вже в грудні 1941 р. вирішила збільшити обсяг продовольчих поставок рейху з України.

Крім масових знищень окупанти проводили й ідеологічну обробку населення (агітація і пропаганда), мета якої — нейтралізувати наслідки ідеологічної діяльності сталінського режиму, підірвати волю до опору, пробудити ниці почуття, розпалити національну ворожнечу. Окупанти видавали 190 газет загальним тиражем 1 млн примірників, діяли радіостанції, кіномережа, виставки різної тематики, пересувний пропагандистський центр — спецбатальйон V3 тощо. У своїй ідеологічній роботі нацисти використовували факти недавнього минулого: масові злочини сталінського режиму (терор, голодомор тощо).

Жорстокість, зневага до українців та людей інших національностей, як до людей нижчого ґатунку, були головними рисами німецької системи управління. «Не будьте м’якими і сентиментальними» — ця вимога містилася в усіх інструкціях окупаційного режиму. Військовим чинам, навіть нижчим, надавалося право розстрілу без суду і слідства. Увесь час окупації в містах і селах діяла комендантська година. За її порушення мирних жителів розстрілювали на місці. Магазини, ресторани, перукарні обслуговували тільки окупантів. Населенню міста заборонялося користуватися залізничним і комунальним транспортом, електрикою, телеграфом, поштою, аптекою. На кожному кроці можна було бачити оголошення: «Тільки для німців», «Українцям вхід заборонено» тощо.

Окупаційна влада відразу почала провадити політику економічної експлуатації та нещадного гноблення населення. Промислові підприємства, що вціліли, окупанти оголосили власністю Німеччини, приєднали до імперських фірм, використовували для ремонту військової техніки, виготовлення боєприпасів тощо. Частину підприємств повернули колишнім власникам. Робітників примушували працювати по 12—14 годин на добу за мізерну заробітну плату.

Фашисти не стали знищувати колгоспи і радгоспи, а на їх базі створювали так звані громадські збори, або загальні двори, і державні маєтки з головним завданням постачати хліб та інші сільськогосподарські продукти для гітлерівської армії та вивезення до Німеччини. Праця на цих «дворах» і «маєтках» нагадувала справжню панщину, рабство. 85 % постачання Німеччини продуктами з окупованих радянських територій здійснювалося за рахунок України.

Гітлерівці запровадили величезну кількість різних поборів з населення. Його змушували платити податки за будинок, садибу, двері, худобу, свійських тварин (собак, кішок). Селянин, незалежно від того, мав чи не мав корову, мусив здати 600—700 літрів молока (або ж сплатити податок). Вводилося подушне — 120 крб за чоловіка і 100 крб за жінку. Крім офіційних податків, окупанти вдавалися до прямого пограбування та мародерства. Вони відбирали в населення не тільки продукти харчування, а й майно, реквізували годинники, велосипеди тощо.

Пограбування відбувалося з німецькою ґрунтовністю і педантичністю. Була створена система грабіжницьких заготівельних органів. Найбільшим було «Центральне товариство Сходу», яке мало 30 комерційних відділів із 200 філіями на місцях. У його операціях брали участь 250 німецьких сільськогосподарських фірм.

Пограбування України проявилося в таких цифрах: до березня 1943 р. у Німеччину було вивезено 5,9 млн тонн пшениці, 1372 тис. тонн картоплі, 49 тис. тонн масла, 220 тис. тонн цукру, 2120 тис. голів худоби, 400 тис. голів свиней, 406 тис. голів овець.

До березня 1944 р. ці цифри вже значно виросли: 9,2 млн тонн зерна, 622 тис. тонн м’яса та мільйони тонн іншої промислової продукції і продовольства.

Серед інших заходів окупаційної влади була примусова мобілізація робочої сили до Німеччини. Умови життя більшості остарбайтерів були нестерпними, за винятком окремих випадків. Мінімальна норма харчування і фізичне виснаження від надмірної праці спричиняли поширення хвороб і високий рівень смертності. Один із діячів ОУН Ю. Бойко так характеризував становище України: «Нині Україна — типова колонія. Методи колоніального поневолення мало чим відрізняються від тих, які європейці запроваджують серед чорношкірих в Африці». Усього протягом 1942—1944 рр. з України було вивезено близько 2,5 мли осіб.

Одним із заходів «нового порядку» стало тотальне привласнення культурних цінностей УРСР. Грабувалися музеї, картинні галереї, бібліотеки, храми. До Німеччини вивозилися коштовності, шедеври живопису, історичні цінності, книги. За роки окупації було знищено велику кількість архітектурних пам’яток. До сьогодні залишається нез’ясованим, хто винен у знищенні Успенського храму Києво-Печерської лаври.

У різних регіонах окупаційний режим мав свої особливості. На території дистрикту «Галичина» режим терору був менш жорстоким. Тут було дозволено функціонування українських громадських установ, кооперативних організацій, закладів освіти. В органах місцевого самоврядування українцям надавалась перевага над поляками.

У східних районах, що перебували під владою військової адміністрації, допускалось існування деяких українських громадських організацій і не існувало всеохоплюючого систематичного поліцейського терору.

На території Трансністрії режим був більш ліберальним — не було такого терору, дозволялася торгівля. Влада чітко виконувала наказ Антонеску: «Брати на зайнятих місцевостях все, що потрібно, все, що можливо, без всяких церемоній».

3. Колабораціонізм.

• Розповідь учителя.

На території України крім окупаційних воєнної і цивільної адміністрацій створювалася допоміжна адміністрація із представників місцевого населення, які виявили бажання співробітничати з окупантами: бургомістри в містах, голови в районах, старости в селах, допоміжна поліція. На співробітництво з окупантами з різних причин погодилося близько 1 % населення.

Причини, що спонукали йти на службу до окупантів, були такими:

• бажання помститися радянській владі за всі завдані кривди (репресії, розкуркулення тощо); за підрахунками вчених така категорія складала 20—30 %;

• ідеологічне несприйняття радянської влади, комуністичної ідеології, антисемітизм;

• страх за своє життя і життя близьких;

• кар’єризм, прагнення пристосуватися до нових умов життя (комуністів, комсомольців, радянських активістів серед колаборантів було від 30 до 50 %);

• позиція радянського уряду щодо військовополонених, яких вважали зрадниками;

• обман нацистської пропаганди;

• прагнення за допомогою Німеччини боротися за незалежність України.

Серед найзначніших збройних формувань українців у складі німецької армії та каральних органів можна назвати:

• Легіон українських націоналістів у складі двох батальйонів «Роланд» (командир — Є. Побігущий, 350 стрільців) і «Нахтігаль» (командир — Р. Шухевич, 330 стрільців). Створений з ініціативи ОУН батальйон «Роланд» так і не взяв участь у боях на території України. Після розформування вказаних батальйонів на їх основі було створено 201 батальйон охоронної поліції, що діяли до грудня 1942 р. в Білорусії та вели боротьбу з партизанами. Після розформування батальйонів їх особовий склад було розпущено, а командний — ув’язнено у Львові. Кільком командирам, і зокрема Р. Шухевичу, вдалося втекти з ув’язнення. Згодом він очолив УПА.

• Буковинський курінь. Утворений у липні 1941 р. з вихідців з Буковини за ініціативи ОУН. Пройшов бойовий шлях до Києва. Часто йому приписують участь у масових розстрілах у Бабиному Яру, проте, переконливих доказів немає. Тут він був розформований. Частина бійців була направлена в Білорусію у складі поліції для боротьби з радянськими партизанами, частина бійців перейшла на підпільну роботу і, згодом, влилася до лав УПА.

• Дивізія вафен СС «Галичина» (9—12 тис. солдатів). Про утворення дивізії було оголошено 28 квітня 1943 р. За деякими джерелами, бажаючих вступити до дивізії було від 62 до 84 тис. осіб. Медичну комісію пройшли 52 тис. осіб. Згідно з наказом Гіммлера заборонялося говорити про дивізію «Галичина» як «про українську дивізію чи про українську націю». Під час Львівсько-Сандомирівської операції радянських військ під Бродами дивізія потрапила в оточення і була розгромлена. Частина бійців зуміла відступити. Деякі бійці перейшли в УПА. Наприкінці 1944 р. дивізія була перейменована в Першу українську дивізію Української національної армії (УНА). У березні 1945 р. було створено Другу українську дивізію УНА (фактично полк).

Поліцейські батальйони.

У складі німецької армії у 1944 р. воювало 220 тис. українців.

• Запитання для дискусії.

1) Чи можна вважати людей, що боролися за незалежність України та йшли на співробітництво з гітлерівською Німеччиною, колаборантами?

2) Чи можна бійців дивізії «Галичина» називати зрадниками?

5. Голокост.

• Запитання на повторення.

Які антисемітські закони уряд гітлерівської Німеччини прийняв у 1933—1941 рр.?

• Розповідь учителя.

Становлення «нового порядку» було тісно пов’язане з «остаточним вирішенням єврейського питання». Напад на Радянський Союз став початком планомірного і систематичного знищення нацистами та їх посібниками єврейського населення спочатку на території СРСР, а згодом і всієї Європи. Цей процес отримав назву «Голокост».

Символом Голокосту в Україні став Бабин Яр. 29 вересня 1941 р. тут за один день було знищено 33 711 євреїв. Далі протягом 103 тижнів окупанти щовівторка і щоп’ятниці розстрілювали у Бабиному Яру людей різних національностей, переважно євреїв (від 100 до 150 тис. осіб).

За наступаючою німецькою армією рухалися спеціально створені чотири айнзацгрупи (дві з них «С» і «Д» діяли в Україні), які мали знищувати «ворожі й расово неповноцінні елементи», особливо євреїв. Але їх методи масових убивств були визнані неефективними для «остаточного вирішення» (айнзацгрупи знищили в Україні близько 500 тис. євреїв). У січні 1942 р. нацистське керівництво приймає рішення про створення на території Польщі шести таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями (Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцім, Белжець, Хелмно), до яких вивозились євреї із західних областей України. Для концентрації євреїв перед знищенням створювалась система гетто та єврейських житлових кварталів.

Створення таборів смерті супроводжувалося масовим винищенням населення гетто, яких в Україні нараховувалося понад 350.

На території СРСР протягом 1941—1942 рр. було ліквідовано майже всі гетто, а їх населення відправлено до таборів смерті або знищено на місці.

Фашисти здійснювали тиск на українське населення, щоб не допустити з його боку допомоги євреям. Однак відомо тисячі фактів допомоги євреям із боку українців, навіть із ризиком для власного життя. Тільки в Галичині, за неповними даними, відомо 100 фактів покарання українців за переховування євреїв.

На 2001 р. рішенням парламенту Ізраїлю за рятування євреїв почесним званням «Праведник світу» були удостоєні 1755 українців.

• Проблемне запитання.

Чому саме євреї стали об’єктом тотального знищення?

[Учитель може спробувати разом з учнями знайти на нього відповідь. Для цього можна використати факультативні заняття або позаурочні заходи.]

• Самостійна робота.

Складіть розгорнутий план за темою «Окупаційний режим в Україні 1941—1944 рр.».

ЗРАЗОК ПЛАНУ

І. Окупація України німецькими військами та її союзниками.

II. Окупаційна політика:

1) план «Ост»;

2) адміністративний поділ України:

а) рейхскомісаріат «Україна»;

б) дистрикт «Галичина»;

в) прифронтова зона;

г) Трансністрія.

3) «Новий порядок». Масовий терор:

а) концтабори, гетто;

б) терор, репресії, масові розстріли;

в) репресивні органи (СС, СД, гестапо, поліція);

4) пограбування ресурсів України:

а) примусова праця населення України;

б) пограбування матеріальних і культурних цінностей;

в) вилучення у населення продуктів харчування і худоби;

г) остарбайтери.

III. Колабораціонізм.

1) причини;

2) масштаби;

3) особливості.

IV. Рух Опору.

V. Наслідки окупаційної політики:

1) людські втрати;

2) матеріальні втрати.

6. Життя в евакуації.

• Самостійна робота за підручником.

Опрацювати відповідний матеріал підручника та визначити, що спільного й відмінного було в житті громадян УРСР під владою нацистів і в радянській евакуації.

• Додаткова інформація

Із території України до Уралу, Сибіру, Казахстану, Середньої Азії було евакуйовано близько 3,8 млн осіб. Евакуйовані на нових місцях опинилися у вкрай складних умовах. Міста не були розраховані на приплив такої кількості жителів. їх селили до помешкань місцевого населення, будувалося тимчасове житло, яке фактично стало постійним. Про якісь санітарні умови годі було й говорити. Продовольче забезпечення, що здійснювалося по картках, покривало лише мінімальний прожитковий мінімум. Кращим було постачання лише металургів і шахтарів.

Незважаючи на це, люди налагоджували життя, працювали, забезпечуючи фронт усім необхідним. Робочий день тривав 12—14 годин на добу для всіх без винятку по шість днів на тиждень. Робоче місце прирівнювалося до бойового посту солдата на фронті. За спізнення або самовільне залишення робочого місця засуджували як дезертирів на п’ять—вісім років ув’язнення. Більшість працюючих на підприємствах становили чоловіки, не придатні до військової служби, жінки, підлітки.

Дуже складною була ситуація на селі. Сільське господарство, яке й без того вважалося найслабшою ланкою радянської економіки, в умовах війни до того ж позбавилося робочої сили та техніки. Але всупереч цьому завдяки освоєнню нових земель та інтенсифікації праці вдалося забезпечити продовольством країну й уникнути голоду чи епідемій. Велику продовольчу допомогу СРСР надали союзники. Її розміри були достатніми для утримання впродовж усієї війни 10-мільйонної армії.

Трудове подвижництво українських робітників, селян і службовців було важливим чинником у технологічних зрушеннях, що відбувалися в тилу. Спеціалісти з УРСР забезпечили більш високий рівень технологічного та технічного розвитку виробництва у східних районах СРСР.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Яку назву дістав гітлерівський окупаційний режим?

2) Розкрийте суть окупаційного режиму.

3) Які риси колгоспної системи сприяли її збереженню окупаційною владою?

4) Що таке Голокост?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Суть окупаційного режиму — як у місті, так і в селі — полягала в тому, щоб жорстокістю і терором залякати людей, зламати їхній опір і перетворити їх на покірних рабів. Військово-поліцейський апарат проводив організоване пограбування населення, створював нестерпні умови, прирікав на голодне вимирання.

Риси «нового порядку»:

• ліквідація суверенітету або державності завойованих країн (територій);

• економічне пограбування і використання всіх ресурсів в інтересах III рейху;

• расова дискримінація, геноцид, антисемітизм;

• терор, репресії, масові вбивства невинних людей. Нацистський «новий порядок» в Україні викликав загальне обурення народу, сприяючи масовому зростанню руху Опору.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.