Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 37

Тема. Спроба державного перевороту в СРСР. Проголошення незалежності України. Розпад СРСР.

Мета: схарактеризувати процес здобуття Україною незалежності. Дати оцінку подіям 24 серпня і 1 грудня 1991 р. Розвивати в учнів історичне і логічне мислення. Виховувати школярів у дусі гармонійного поєднання національних і загальнолюдських цінностей.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період боротьби за незалежність (1985—1991)», атлас, документальний фільм, спогади Л. Кравчука.

Основні поняття і терміни: Декларація про державний суверенітет УРСР, демократичні вибори, «Група 239», ДКНС (рос. ГКЧП), Акт проголошення незалежності України, Президент України, СНД.

Основні дати: 19—21 серпня 1991 р. — спроба державного перевороту в СРСР; 24 серпня 1991 р. — Акт проголошення незалежності України; 1 грудня 1991 р. — Референдум і вибори Президента України.

Хід уроку

І. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Якими були результати виборів до ВР УРСР 1990 р.?

2) Чому при наявності комуністичної більшості у ВР вона проголосувала за Декларацію про державний суверенітет?

3) Назвіть основні положення Декларації.

4) Чим було зумовлено загострення політичної боротьби восени 1990 р.? До яких наслідків це призвело?

5) Із якою метою було проведено Всесоюзний референдум 17 березня 1991 р.?

6) Якими стали його результати й наслідки?

• Історичний диктант.

1) У яких областях на виборах 1990 р. перемогли демократичні сили?

2) Коли було прийнято Декларацію про державний суверенітет УРСР?

3) Хто змінив В. Масола на посаді голови Ради Міністрів УРСР?

4) Перші демократичні вибори до ВР УРСР відбулися...

5) «Група 239» — це...

6) Коли відбувалося голодування студентів на майдані Незалежності (площа Жовтневої революції)?

7) Що відбулося раніше: голодування студентів чи проголошення Декларації про державний суверенітет України?

8) Коли ВР УРСР стала працювати в парламентському режимі?

9) Л. Кравчук став Головою ВР УРСР...

10) Всесоюзний референдум із питання збереження Союзу відбувся...

11) Як називалася опозиційна фракція у ВР УРСР XII скликання?

12) Новоогарьовський процес — це ...

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Спроба державного перевороту в СРСР і Україна.

• Розповідь учителя.

Наміри реформувати СРСР змусили противників діяти. 19 серпня 1991 р. реакціонери здійснили спробу державного перевороту. Блокувавши і позбавивши зв’язку М. Горбачова на його кримській дачі у Форосі, найближчі соратники президента СРСР оголосили про створення Державного комітету з надзвичайного стану (ДКНС, рос. ГКЧП), до якого ввійшли вісім осіб: віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем’єр-міністр В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр оборони Д. Язов, міністр внутрішніх справ Б. Пуго.

ДКНС заявив про свій намір відновити в країні порядок і не допустити розпаду СРСР. Призупинялася діяльність політичних партій, громадських організацій і масових рухів. Заборонялося проведення мітингів, демонстрацій, страйків. Встановлювався контроль над засобами масової інформації, у деяких регіонах Радянського Союзу на шість місяців запроваджувався надзвичайний стан. Рішучість заколотників на словах не підкріплювалася їхньою рішучістю в діях. Військам, виведеним на вулиці, не було поставлено чіткого завдання, до того ж, вони не горіли бажанням воювати з власним народом.

Проте змовники одразу ж зіткнулися з рішучою протидією керівництва РРФСР на чолі з президентом Росії Б. Єльциним. На захист демократії виступили десятки тисяч жителів Москви, а також деяких інших міст СРСР. Серед захисників Білого дому в Москві під синьо-жовтим прапором були й представники України. Рішучі дії Б. Єльцина підтримала більшість урядів країн світу. Заколот провалився.

Події серпня виявили реальні, а не декларативні позиції й наміри всіх політичних сил і державних органів в Україні. Керівництво ЦК КПУ опинилося на боці заколотників. Секретаріат ЦК надіслав на місця шифрограму, у якій схвально оцінював переворот і пропонував парткомам «організувати» підтримку дій ДКНС.

Присланий заколотниками в Україну генерал В. Варенніков заявив, що в разі непідтримки рішень ДКНС, проведення страйків, акцій непокори будуть застосовані війська. Він, заручившись підтримкою першого секретаря КПУ С. Гуренка, намагався схилити Голову Президії ВР УРСР Л. Кравчука до визнання ДКНС. Та спроби виявились марними. Кравчук, вважаючи, що будь-які масові виступи населення можуть спровокувати заколотників до введення військ до Києва та інших міст, масових арештів, закликав до спокою і витримки. Він заявив, що будь-які зміни мусять відбуватися на основі закону і немає підстав для введення в республіці надзвичайного стану. Тим самим він не визнав правомочними розпорядження ДКНС на території України. Військові та міліція на території України не підтримали заколотників. Союз офіцерів України запропонував організувати загони добровольців для захисту українського парламенту, а також закликав військових — громадян України — не виконувати розпорядження ДКНС.

Деякі місцеві Ради, особливо в західних областях, рішуче та недвозначно засудили заколот. У зверненні керівників Львівської обласної Ради до населення області містився заклик «при спробі насильницького усунення демократично обраної народом влади відповісти масовими актами громадської непокори». Харківська міська Рада кваліфікувала дії ДКНС як найтяжчий злочин.

В Україні проти заколотників послідовно й рішуче виступила тільки опозиція — представники Руху і новоутворених демократичних партій. Вони виступили з пропозицією засудити заколот спеціальним рішенням Верховної Ради УРСР, закликали до організації загального страйку.

Тим часом у ніч з 20 на 21 серпня віддані ДКНС війська здійснили спробу штурму Білого дому в Москві. Під час штурму загинуло троє осіб. Спецпідрозділи, які мали завершувати операцію, відмовились від будь-яких дій. Стало зрозумілим, що заколот провалився.

22 серпня Президія ВР УРСР ухвалила рішення про скликання позачергової сесії парламенту.

2. Проголошення незалежності України.

• Розповідь учителя.

Незважаючи на прийняття 16 липня 1990 р. Декларації про державний суверенітет, Україна продовжувала залишатися в складі СРСР, хоча з цього часу діяла самостійніше, сміливіше, менше озираючись на Москву. Упродовж короткого часу (від літа 1990 до літа 1991 р.) Верховна Рада УРСР ухвалила низку законів і постанов із важливих проблем економічної політики та державотворчого життя. Серед них — Закон «Про економічну самостійність України» (серпень 1990), закони «Про заснування посади Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР», «Про вибори Президента Української РСР», «Про Президента Української РСР» (липень 1991) та інші.

Аналогічні події розгорнулися в інших союзних республіках.

Позачергова сесія Верховної Ради України 24 серпня 1991 р. розглянула надзвичайно важливе для долі народу питання: про політичну ситуацію в республіці та заходи, які необхідно вжити для недопущення можливості повторення подібних дій у майбутньому.

Сесія прийняла історичний документ — Акт проголошення незалежності України, у якому, зокрема, підкреслювалося: «Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави — України. Територія України є неподільною і недоторканною. Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України».

Тим самим було покладено край юридичному існуванню УРСР. На карті світу з’явилася нова суверенна держава — Україна.

Акт проголошення незалежності України — це документ великої історичної ваги, який, відновивши історичну справедливість, став закономірним наслідком процесу розвитку українського народу.

Причетність КПУ до спроби державного перевороту ДКНС (рос. ГКЧП) призвів до прийняття указів президії Верховної Ради «Про тимчасове призупинення діяльності КПУ» від 26 серпня 1991 р. та «Про заборону діяльності КПУ» від 30 серпня 1991 р.

В атмосфері національного піднесення 4 вересня 1991 р. було прийнято історичне рішення про підняття над будинком Верховної Ради України національного синьо-жовтого прапора, який 28 січня 1992 р. був затверджений як Державний Прапор України.

3. Референдум 1 грудня 1991 р. та вибори Президента України.

• Розповідь учителя.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт проголошення незалежності України. Однак, згідно з чинним на той час законодавством, питання про реалізацію права народу України на самовизначення виходило за межі компетенції Верховної Ради УРСР і мало вирішуватися виключно всеукраїнським референдумом. Тому того ж дня, крім Акта проголошення незалежності України, було прийнято й постанову Верховної Ради УРСР «Про проголошення незалежності України», якою, зокрема, передбачалося провести 1 грудня 1991 р. всеукраїнський референдум на підтвердження Акта проголошення незалежності України.

На питання бюлетеня 90,32 % громадян, які брали участь у референдумі, відповіли: «Так, підтверджую». Позитивну відповідь дало населення всіх областей України й Криму незалежно від їх національного складу. Результати голосування ознаменували повноправне входження України до світового співтовариства вільних держав. Почалася хвиля дипломатичного визнання України як незалежної держави.

1 грудня 1991 р. жителі України обирали першого президента самостійної держави.

До виборчого бюлетеня по виборах Президента України було включено шість кандидатів — В. Гриньов, Л. Кравчук, Л. Лук’яненко, Л. Табурянський, В. Чорновіл, І. Юхновський. Ще один кандидат у Президенти України О. Ткаченко на останньому етапі боротьби зняв свою кандидатуру і закликав виборців голосувати за Л. Кравчука. Опозиція не спромоглася виставити єдиного кандидата: Рух висунув голову Львівської обласної Ради В. Чорновола, однак його лідери І. Драч і М. Горинь, як і Українська республіканська партія, агітували за голову УРП Л. Лук’яненка, Партія демократичного відродження України (ПДВУ) — за керівника Народної Ради в парламенті України академіка І. Юхновського та за одного з лідерів ПДВУ, народного депутата В. Гриньова.

Уже в першому турі виборів, набравши 61,6 % голосів, переміг Голова Верховної Ради України, в недалекому минулому завідувач ідеологічного відділу ЦК КПУ, секретар ЦК КПУ, Леонід Макарович Кравчук. Він і став першим Президентом незалежної України (1991—1994).

8 грудня 1991 р. у Біловезькій Пущі, неподалік від Мінська, президенти Л. Кравчук (Україна), Б. Єльцин (Росія), С. Шушкевич (Білорусія) констатували, що вихід республік зі складу СРСР й утворення незалежних держав стало реальним фактом і що СРСР як суб’єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування. Вони підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД), до якої можуть приєднатися республіки колишнього СРСР та інші країни. Україна увійшла до складу СНД на правах асоційованого члена.

• Проблемне запитання.

Якими, на вашу думку, були причини розпаду СРСР?

У своїх відповідях учні повинні назвати такі причини.

• Унітарний характер СРСР, що обмежував права союзних республік, хоча за Конституцією СРСР була федерацією.

• Недоліки і помилки національної політики ( курс на «злиття націй» і формування типу «радянська людина», ігнорування національних особливостей і проблем).

• Нездатність союзного керівництва подолати економічну кризу.

• Процес демократизації і гласності сприяв зростанню національної свідомості й активізації національно-визвольних рухів.

• Ослаблення в процесі перебудови ролі союзного центру і стрижня радянської системи — КПРС.

• Ідеологічна криза КПРС.

• Втрата авторитету влади після кривавих подій у Баку, Вільнюсі та інших містах, й особливо після заколоту 19—21 серпня 1991р.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Коли відбулась спроба державного перевороту в СРСР?

2) Хто її очолював? Яку мету ставили заколотники?

3) Якою була реакція на заколот в Україні?

4) Коли було проголошено незалежність України?

5) Із якою метою було проведено референдум 1 грудня 1991 р.? Яким був його результат?

6) Хто став першим Президентом України?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

19—21 серпня 1991 р. реакційні сили здійснили спробу державного перевороту з метою збереження СРСР і тоталітарного режиму в ньому.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт проголошення незалежності України. Референдум 1 грудня 1991 р. підтвердив це історичне рішення.

Першим президентом нової незалежної держави став Л. Кравчук.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.