Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 34

Тема. Спроби політичних реформ і зростання активності українського суспільства.

Мета: показати політичні зміни, що відбулися в Україні в другій половині 1980-х рр. Розкрити процес ліквідації однопартійної системи. Показати процес релігійного відродження. Схарактеризувати роль робітничого руху в боротьбі за відновлення незалежності України. Закріплювати навички аналізу й зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах. Виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період боротьби за незалежність (1985—1991)», атлас.

Основні поняття і терміни: гласність, лібералізація, страйк, політичні реформи, «білі плями» в історії.

Основні дати: січень 1987 р. — пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику»; 18 червня — 1 липня 1988 р. — XIX всесоюзна конференція КПРС; березень 1989 р. — вибори народних депутатів СРСР; травень-червень 1989 р. — Перший з'їзд народних депутатів СРСР; липень 1989 р. — шахтарський страйк; березень—травень 1990 р. — вибори до ВР УРСР і місцевих рад.

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Фронтальне опитування.

1) Яку стратегію намагалися реалізувати творці перебудови в економічній сфері?

2) Які економічні реформи були проведені?

3) Укажіть негативні фактори, які вплинули на проведення економічних реформ.

4) Чим можна пояснити провал економічних реформ?

5) Якими були результати економічних реформ другої половини 1980-х рр.?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Гласність і лібералізація. Спроби політичних реформ.

• Розповідь учителя.

У середині 1980-х рр. гласність стала важливою складовою перебудовчих процесів у СРСР. Її суть полягала в забезпеченні більшої відкритості радянського суспільства. Були навіть зроблені безуспішні спроби в 1987 р. прийняти закон про гласність.

Гласність — суто радянський термін, який увійшов в іноземні мови без перекладу. Це своєрідний перехідний етап між двома періодами: тотального контролю держави над інформацією і свободою слова. Вона передбачає можливість одержувати достовірну інформацію і говорити правду, не боячись наслідків. Її слід розуміти як право на власну думку, самостійність та оригінальність політичного мислення і як складову політичної свободи і культури. Характерними рисами гласності є об’єктивність, достовірність, доказовість, перевірка інформації, що базується на чесності, порядності й відповідальності перед законом.

Гласність знайшла свій вияв у бурхливому розквіті публіцистики, поверненні забутих імен, висвітленні «білих плям» історії тощо. Все це радикально вплинуло на свідомість народних мас, стало поштовхом до боротьби за демократію й незалежність.

У другій половині 1980 — на початку 1990-х рр. у державі, де вся інформаційна структура перебувала під найсуворішим контролем, такий проміжний етап на шляху до свободи слова, як гласність, був особливо потрібним. Завдяки гласності громадяни СРСР долали стереотипи й догми старого мислення, отримували змогу реально оцінювати ситуацію, користуючись об’єктивною інформацією, робити власні висновки. Суспільство стрімко політизувалося.

В українському суспільстві ці процеси були зустрінуті неоднозначно. Одна частина палко підтримала намагання істориків докопатися до істини, інша — до цього процесу ставилася байдуже, третя — з тривогою застерігала, що у виховних цілях не варто розкривати на сторінках преси всю правду, оскільки це може спричинити духовну кризу, крах ідеалів і врешті-решт цинізм, пасивність і нігілізм.

Роль першопрохідників у захисті української культури, навколишнього середовища, «білих плям» історії відіграли Спілка письменників України та її центральний орган — газета «Літературна Україна». Широкий розголос мали виступи О. Гончара, Р. Братуня, І. Дзюби, І. Драча, В. Дрозда та багатьох інших. Почали повертатися в Україну твори В. Винниченка, С. Петлюри, представників «розстріляного відродження», зокрема М. Хвильового, М. Куліша, М. Зерова, історичні праці М. Грушевського, М. Костомарова та інших, заборонені твори І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?», М. Брайчевського «Приєднання чи возз’єднання?», репресованих у роки «застою» В. Стуса, Є. Сверстюка, І. та І. Калинців та інших, повертається з еміграції письменник М. Руденко, один із засновників Української Гельсінської групи (УГГ).

Поступово стала відкриватися правда про такі сторінки української історії XX ст., як Центральна Рада, голодомор 1932— 1933 рр., а також голод 1921 —1922 рр., насильницька колективізація, сталінські репресії, діяльність ОУН—УПА, інші трагічні сторінки історії українського народу; розгорнулася дискусія про національну символіку.

Гласність призвела до нової хвилі десталінізації. Те, що не було завершено Хрущовим в 1960-ті рр., було продовжено у 1980-ті. Суспільство знову повернулось до критики Сталіна і сталінізму, започаткованої ЦК КПРС. Із 1988 р. почалась нова хвиля реабілітацій. Тільки за один рік було реабілітовано 59 тис. осіб. В Україну повернулися 300 політв’язнів. Зрештою була скасована цензура.

Гласність, лібералізація, доведення до народу правди про його минуле підірвали радянські ідеологічні штампи, прискорили процес досягнення справжнього суверенітету України.

Передумови політичних реформ

Гласність і відновлення процесу десталінізації, економічні реформи, що почали здійснюватися та ідеологічно посилалися на досвід непу, значні зміни в партійно-державному керівництві після січневого пленуму 1987 р. викликали розкол у лавах КПРС на прихильників радикалізації перебудовчих процесів і противників продовження перебудови.

Першим проявом існування розбіжностей серед партійного керівництва став виступ на жовтневому 1987 р. пленумі ЦК КПРС першого секретаря Московського міського комітету КПРС Б. Єльцина з критикою на адресу ЦК і М. Горбачова. Навколо Єльцина стали групуватися сили, які вважали, що перебудова рухається занадто повільно й не зачіпає провінції.

Почали групуватися і консервативні сили. Проявом цього стала стаття у газеті «Советская Россия» викладачки з Ленінграда Н. Андреєвої під назвою «Не можу поступитися принципами». Авторка відкрито захищала Сталіна і всі радянські ідеали. Ця стаття з’явилася за підтримки секретаря ЦК КПРС Є. Лігачова. Здавалося, що перебудова скінчилася.

У цій ситуації Горбачов засудив консервативні погляди автора статті та тих, хто її підтримували. Стаття Андреєвої була засуджена передовою газети «Правда».

М. Горбачову та його прихильникам стало зрозуміло, що подальший перебудовчий процес неможливий без радикальних політичних реформ.

Політична реформа

М. Горбачов передбачав залишити за партією тільки «керівну і спрямовуючу» роль у суспільстві, а безпосередню владу зосередити в радах різних рівнів.

Ідея політичних реформ була схвалена на XIX партконференції (червень-липень 1988). Реформа базувалась на таких принципах:

• чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• ліквідація зрощування партійного і державного апаратів;

• плюралізація політичного життя, аж до створення інших партій, але при гегемонії КПРС;

• розширення повноважень рад.

За результатами конференції в липні 1988 р. пленумом ЦК КПРС були внесені зміни й до структури партійного апарату. КПРС оголосила про свою відмову від функцій оперативного контролю і керівництва над галузями господарства і перехід до політичних методів впливу на виробництво. Відповідно до цього було змінено структуру партійних комітетів.

Утілення рішень конференції і листопадового пленуму ЦК КПРС «Про заходи щодо здійснення політичної реформи в галузі державного будівництва» у конкретні закони і зміни до Конституції СРСР відбулося на сесії ВР СРСР у жовтні-листопаді 1988 р.

Учитель креслить на дошці нову схему державних органів СРСР (с. 269). Дає відповідний коментар.

Вибори до нових органів влади відбулися у березні 1989 р. Щоб уникнути несподіванок, третину депутатів з’їзду народних депутатів СРСР згідно з виборчим законом надсилали компартія (100 осіб) та громадські організації — комсомол, профспілки, ветеранські організації (650 осіб). Решта депутатів обиралась на альтернативній основі в територіальних і національно-територіальних округах. Загалом на з’їзд було делеговано 231 представник від УРСР (87,8 % комуністи).

Серед делегатів були представники демократичних сил, зокрема письменники Р. Братунь, Д. Павличко, Ю. Щербак, В. Яворівський та інші.

Нова структура влади мала для України одну негативну рису. У вищому представницькому органі СРСР значно зменшилася кількість депутатів від УРСР. Нова структура влади свідчила про подальше ігнорування національних прав, обмеження прав союзних республік і централізацію влади в СРСР.

Початок роботи з’їзду показав, що одностайності, яка панувала раніше, не буде. Виступи депутатів засвідчували різні політичні погляди та інтереси. Трансляція роботи з’їзду дала новий імпульс громадській активності.

На з’їзді було запроваджено нову посаду — Голова ВР СРСР, на яку було обрано М. Горбачова. Одночасно він залишався і Генеральним секретарем ЦК КПРС. Поєднання цих двох посад ставило Горбачова у двозначне положення. З одного боку, як головуючий, він повинен виступати в ролі спікера парламенту, у якому відбувається зіткнення різних політичних інтересів, з іншого, як керівник партії, повинен проводити чітку партійну лінію.

У лютому 1990 р. було скасовано ст. 6 Конституції СРСР. Стало остаточно зрозумілим, що положення про «керівну і спрямовуючу» роль КПРС є анахронізмом.

У березні 1990 р. функції глави держави від голови BP СРСР перейшли до Президента СРСР. На цю посаду на з’їзді Рад було обрано М. Горбачова, який став першим і останнім Президентом СРСР.

Наслідки політичних реформ

• Розвал існуючої системи влади. Підрив монополії КПРС на владу.

• Зростання політичної активності населення.

• Відродження національної свідомості українського народу.

• Додаткова інформація

ПОЛІТИЧНІ РЕФОРМИ

Заходи

Зміст

Політика гласності

Політика партійно-радянського керівництва у сфері інформації, в умовах відсутності свободи преси, яка передбачала подання населенню ідеологічно спрямованої дозованої інформації про минулі злочини, що мали місце в історії СРСР, про невинні жертви цих злочинів. Започаткована у 1987 р. гласність мала створити уяву про начебто відкритість функціонування партійно-державних органів влади, відновити довіру до них населення, забезпечити інформаційну підтримку реформаторській політиці М. Горбачова. Першою публікацією, яка започаткувала політику гласності, стала стаття у журналі «Огонек» про життя і діяльність партійного діяча Роскольнікова, який у 1930-ті рр. виступив із відкритим листом до Сталіна, звинувачуючи його у численних злочинах.

У реальному житті партійно-державному керівництву не вдалося утримати інформаційний потік в обмежених рамках.

Вона передбачала можливість одержувати достовірну інформацію і говорити правду, не боячись наслідків.

Отримувана населенням інформація про численні злочини за весь період існування радянської влади остаточно підірвала довіру до неї. Пробудила інтерес до історичного минулого. Сприяла зростанню національної самосвідомості

Звільнення політв'язнів

Під тиском світової громадськості й суспільства М. Горбачов дав розпорядження про звільнення всіх політичних в'язнів, і навіть тих, яким інкримінувалися кримінальні злочини (1988—1990)

Реформування структури органів влади

1987 р. — пленум ЦК КПРС «Про перебудову і кадрову політику».

Кадрові зміни в партійно-державному керівництві.

18 червня — 1 липня 1988 р. — XIX Всесоюзна конференція КПРС.

Вироблення основних принципів політичної реформи:

• чіткий розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову;

• ліквідація зрощування партійного і державного апаратів;

• плюралізація політичного життя, аж до створення інших партій, але при гегемонії КПРС;

• розширення повноважень рад.

Березень 1989 р. — вибори народних депутатів СРСР на альтернативній основі.

Травень-червень 1989 р. — Перший з'їзд народних депутатів СРСР.

Поява політичної опозиції.

Запровадження нової посади — Голова Верховної Ради СРСР (став М. Горбачов).

Вересень 1989 р. — пленум ЦК КПУ.

Усунення В. Щербицького з посади першого секретаря ЦК КПУ Новим першим секретарем обрано В. Івашка.

Березень 1990 р. — запровадження посади Президента СРСР. Першим і останнім президентом став М. Горбачов.

Березень—травень 1990 р. — вибори до Верховної Ради УРСР і місцевих рад.

Зміна 90 % складу ВР УРСР.

Поява національно-демократичної опозиції.

ВР УРСР з 15 травня 1990 р. стала працювати в парламентському режимі

Ліквідація монополії КПPC на владу

Лютий 1990 р. Скасування ст. 6 Конституції СРСР (і відповідних статей в конституціях союзних і автономних республік) про «керівну і спрямовуючу...» роль КПРС у радянському суспільстві

Наслідки реформ

Розвал існуючої системи влади. Підрив монополії КПРС на владу. Створення передумов для розвалу СРСР

Зростання політичної активності населення. Зародження багатопартійності

Відродження національної свідомості українського та інших народів, що входили до складу СРСР

2. Політичні зміни в Україні. Спроби політичних реформ.

а) Усунення В. Щербицького.

• Розповідь учителя.

На відміну від Москви, де політичні процеси у цей період розвивалися більш динамічно, в Україні в перші роки перебудови продовжував панувати «застій». Його пов’язували, у першу чергу, з ім’ям першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького.

Життя неминуче ставило питання про його відставку, тим більше, що з такими вимогами до Генерального секретаря ЦК КПРС звертався цілий ряд українських політиків та представників інтелігенції.

28 вересня 1989 р. в Києві відбувся пленум ЦК КПУ, який проходив за участю М. Горбачова. На пленумі В. Щербицького було звільнено від обов’язків першого секретаря і члена політбюро ЦК КПУ «у зв’язку з виходом на пенсію». Новим першим секретарем було обрано В. Івашка.

б) Зростання громадської активності суспільства. Неформальні організації.

Гласність сприяла появі всіляких громадських неформальних об’єднань, які відбивали інтереси різних прошарків суспільства. Неформальними їх називали на відміну від формальних, що були створені або діяли під керівництвом КПРС. Хоча КПРС упереджено ставилася до діяльності неформальних об’єднань, вони не були протизаконними, бо згідно з Конституцією громадяни мали право на об’єднання. В умовах лібералізації режиму державні органи не наважувалися на заборону їх діяльності.

Одне з перших неформальних об’єднань виникло в Києві в серпні 1987 р. — Український культурологічний клуб (УКК). Серед членів клубу було чимало дисидентів і колишніх політв’язнів. Проблеми, що розглядалися на зборах УКК, не виходили за межі історії та культури. Проте розкриття «білих плям» історії неминуче ставило членів клубу в опозицію до існуючого режиму. Зрештою під тиском влади УКК припинив свою роботу. Але це не зупинило поширення неформальних об’єднань.

У жовтні 1987 р. у Львові заявило про своє існування Товариство Лева, що об’єднувало представників різних прошарків суспільства. Тоді ж І. Колинець, М. Осадчий, М. Руденко, Є. Сверстюк, І. Світличний стали ініціаторами створення Української асоціації незалежної творчої інтелігенції. Навесні 1988 р. в Київському університеті ім. Т. Шевченка виникла студентська організація «Громада».

Перша неформальна організація республіканського масштабу постала в березні 1988 р. — Українська Гельсінська спілка (УГС) — федерація правозахисних груп і організацій. Її лідером став Л. Лук’яненко. УГС стала наступницею УГГ. У 1987 р. було відроджено видання першого в Україні легального незалежного громадсько-політичного журналу «Український вісник» за редакцією В. Чорновола.

Серед широкого спектра тодішніх неформальних організацій слід відзначити Українську студентську спілку (УСС), що виникла наприкінці 1989 р. в Києві. У практичній діяльності поряд із вимогами поліпшення життя і побуту молоді члени спілки висували і політичні вимоги. Також у різних містах України виникли Спілки незалежної української молоді (СНУМ), що ставили собі за мету виховувати молодь у дусі відданості справі побудови незалежної демократичної України.

У травні 1989 р. на хвилі розвінчування культу особи Й. Сталіна, що стало однією з рис перебудови, пройшов установчий з’їзд Українського історико-просвітницького товариства «Меморіал». У його рішеннях було звернуто увагу на необхідність активізувати роботу по реабілітації жертв політичних репресій, вшануванню та поверненню пам’яті про невинно репресованих, привернути увагу до «білих плям» української історії, переглянути місце й роль у ній окремих постатей, подолання комуністичних стереотипів.

Наприкінці 1988 — на початку 1989 р. неформальними об’єднаннями було проведено 1200 мітингів, у яких взяли участь понад 13 млн осіб. «Мітингова демократія» стала реальною силою, дієвим механізмом, що суттєво впливав на суспільство.

Таким чином, гласність, що була проголошена радянським керівництвом, сприяла зростанню в Україні громадсько-політичної активності, пробудженню національної самосвідомості, створенню неформальних громадсько-політичних об’єднань, які в умовах розвалу радянської системи стали основою для створення багатопартійної системи і боротьби за незалежність України.

3. Робітничий і страйковий рух.

• Розповідь учителя.

Невдачі в реформуванні економіки, непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя призвели до наростання соціальної напруженості. Новим явищем суспільного життя стали страйки шахтарів, що розпочалися влітку 1989 р. 15 липня 1989 р. страйк розпочався на шахті «Ясинуватська-Глибока». Через кілька днів страйкували вже 193 шахти з 400. Це свідчило про початок відродження робітничого руху.

Причини страйків

• Невдале реформування економіки.

• Невирішеність багатьох економічних і соціальних питань: низька технічна оснащеність копалень, тяжкі умови праці, значна частка ручної праці, низька заробітна плата.

• Непослідовність у лібералізації суспільно-політичного життя.

Вимоги страйкарів

• Покращання соціальних умов.

• Покращання умов праці.

• Підвищення заробітної плати.

• Ліквідація парткомів на підприємствах.

• Націоналізація майна КПРС.

• Відставка уряду.

• Деполітизація правоохоронних органів.

Загальна особливість страйків: поєднання соціально-економічних і політичних вимог.

Значення страйків

• Масові виступи шахтарів завдали могутнього удару по тоталітарній системі.

• Уперше за роки радянської влади робітники відкрито продемонстрували, що їхні інтереси не мають нічого спільного з інтересами комуністичної партії, з інтересами тоталітарної держави.

• Вони започаткували новий етап робітничого руху.

4. Початок релігійного відродження.

• Самостійна робота за підручником.

Опрацювати матеріал підручника і дати відповіді на запитання.

1) Причини релігійного відродження.

2) Як відбувалось відродження УГКЦ і УАПЦ?

3) Що зумовило поширення протестантських церков?

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Що таке гласність?

2) Які політичні зміни відбулися в СРСР і УРСР?

3) Неформальні організації — це... Чим зумовлено їх виникнення?

4) Назвіть декілька неформальних об’єднань, що діяли в роки перебудови.

5) Про що свідчив шахтарський страйк 1989 р.?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Політика гласності й політичні реформи, започатковані партійним керівництвом на XIX партійній конференції, дали могутній поштовх до зростання громадської й політичної активності українського суспільства. Новим явищем радянської дійсності став могутній робітничий і страйковий рух, на який не можна було не зважати.

Лібералізація радянського режиму і святкування тисячоліття хрещення Русі сприяли релігійному відродженню. Марксистсько-ленінська ідеологія втратила свою монополію.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.