Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОК № 3

Тема. Початок Великої Вітчизняної війни. Події 1941—1942 рр. Окупація України військами Німеччини та її союзників.

Мета: схарактеризувати перебіг бойових дій на території України в 1941—1942 рр. Розкрити причини поразки Червоної Армії та окупації України німецькими військами та їх союзниками. Показати героїзм воїнів у боротьбі проти загарбників. Закріпити навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу, уміння розглядати історичні явища в конкретно-історичних умовах. Виховувати учнів у дусі патріотизму, національної свідомості та гідності.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в роки Другої світової війни», атлас.

Основні поняття і терміни: план «Барбаросса», «бліцкриг», агресія, Велика Вітчизняна війна, фронт, тил, укріпрайони, «лінія Молотова», танкова битва, мобілізація, оточення, Державний Комітет Оборони, Ставка Верховного Головнокомандування, евакуація, перебудова економіки на воєнний лад, окупація.

Основні дати: 22 червня 1941 р. — напад гітлерівської Німеччини та її союзників на СРСР. Початок Великої Вітчизняної війни; 23—29 червня 1941 р. — перша танкова битва в районі Луцьк—Броди—Рівне—Дубно. Поразка радянських механізованих корпусів; 30 червня 1941 р. — створення Державного Комітету Оборони (ДКО); 7 липня (11 липня) — 19 вересня 1941 р. — оборона Києва; 16 липня (5 серпня) — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси; 30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р. — оборона Севастополя; травень—червень 1942 р. — поразки радянських військ під Харковом і на Керченському півострові; 22 липня 1942 р. — завершення окупації УРСР німецькими військами та їх союзниками.

Хід уроку

І. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Цей етап уроку можна провести за одним із варіантів.

Варіант І

• Матеріал до лекції вчителя.

22 червня 1941 р. війська фашистської Німеччини та її союзників здійснили напад на СРСР. За детально розробленим планом «Барбаросса» Німеччина та її союзники зосередили на кордоні з Радянським Союзом 190 дивізій кількістю 5,5 млн осіб. їм протистояло угруповання радянських військ, яке налічувало 170 дивізій і 2 бригади (2,9 млн осіб). Німецький план був розрахований на швидке просування військ до найважливіших політичних та економічних центрів, оточення і розгром радянських частин у прикордонних боях.

На Україну було спрямовано наступ групи армій «Південь», до якої входили також румунські та угорські війська. їм протистояли війська Київського Особливого та Одеського військового округів.

Загалом війська ворога поступалися радянським військам в Україні як кількісно, так і в озброєнні. Але на напрямі головного удару ворог мав перевагу. Уже в перший тиждень війни головні сили гітлерівців мали оволодіти Києвом. Але події розгорталися інакше. 23 червня 1941 р. головні частини німецьких військ були контратаковані радянськими механізованими корпусами в районі міст Луцьк—Ровно—Дубно—Броди. Розгорілась перша в Другій світовій війні грандіозна танкова битва, що тривала до 29 червня. Хоча Червона Армія (РККА) й зазнала поразки, їй вдалося зупинити просування німецьких військ на тиждень.

Після поразки в прикордонних боях радянські війська почали відходити на лінію укріплень старого кордону («лінія Сталіна»), на якій передбачалося зупинити просування німецьких військ.

Не всі радянські частини змогли вдало здійснити маневр по відходу. 5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на стику 5-ї і 6-ї радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Цей день вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою найближчого часу. На 21 липня Гітлер призначив парад на Хрещатику. Та цим планам не судилося здійснитися. Німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони, не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11—14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Героїзм захисників міста (понад 120 тис. бійців, із яких 33 тис. становило народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня Гітлер приймає рішення припинити лобові атаки міста. Під Києвом ворог утратив 100 тис. осіб. Наступ на Київ тимчасово припинився.

Тим часом оперативна ситуація навколо Києва стала ускладнюватися. На Правобережжі в районі Умані радянські війська були оточені й розгромлені. Ворог вийшов до Дніпра південніше Києва. На початку вересня 1941 р. німецькі війська з півночі форсували Десну і в районі Кременчука Дніпро. Над військами Південно-Західного фронту нависла загроза оточення. Єдиним способом врятувати радянські війська від оточення було залишити Київ. Але Сталін категорично заборонив це. Така ситуація дозволила німецьким військам у середині вересня завершити оточення київського угруповання радянських військ. Лише 17 вересня Ставка віддала наказ залишити Київ, але було вже пізно. Війська Південно-Західного фронту потрапили в оточення і були розгромлені. Загинуло практично все керівництво фронту на чолі з М. Кирпоносом. У полон потрапило 663 тис. червоноармійців. 19 вересня у Київ вступили німецькі війська.

5 серпня 1941 р. 300-тисячне німецько-румунське угруповання розпочало наступ на Одесу. Після героїчної оборони 16 жовтня 1941 р. захисники залишили місто. Евакуйовані частини було перекинуто до Севастополя, який перебував у ворожому оточенні. Оборона міста тривала 250 днів.

За п’ять місяців війни ворогові вдалося просунутись на 900-1200 км у глиб України. Не окупованими залишалися лише території на сході України.

Причини поразки радянських військ:

• Радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ до відсічі ворога; постійне мусування тези, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин із гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 р., у якій версія про підготовку Німеччини до нападу на СРСР називалася провокаційною).

• Серйозні прорахунки були допущені Й. Сталіним і Генеральним штабом у визначенні напрямку головного удару ворога. Радянське командування головним помилково вважало наступ на Україну, тоді як згідно з планом «Барбаросса» головний удар мала наносити група армій «Центр» на Білорусію у напрямку на Москву.

• Значний бойовий досвіт німецького командування і бойових частин у веденні сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і літаків.

• Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв. Війська були розміщені трьома ешелонами (57-ма, 52-га і 62-га дивізії), що призвело до того, що з’єднання вступали у бій по черзі, й це давало можливість розбити їх частинами.

• Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв. Війну передбачалося вести «малою кров’ю й на території ворога». Склади боєприпасів та іншого воєнного майна були розташовані занадто близько до кордону і вже в перші дні опинились у руках ворога.

• Оборонні споруди на новому кордоні не були добудовані до початку бойових дій. До того ж вони були невдало розташовані («лінія Молотова»). Оборонні споруди на старому кордоні були роззброєні.

• Масові репресії 1937—1938 рр. в армії та в подальші роки призвели до винищення кращих командних кадрів Червоної Армії. Було знищено близько 45 тис. осіб командного складу всіх рівнів (репресіям був підданий весь командний склад Київського Військового округу). Нові командири не мали достатнього бойового і життєвого досвіду.

• Війська не були вчасно приведені в бойову готовність (за окремим виключенням), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було вчасно попереджено про можливий напад.

• Авіація була скупчена на основних аеродромах, а не розпорошена по польових, що призвело до величезних втрат на початку війни (у перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків).

Із початком бойових дій на території України почалась мобілізація її ресурсів для боротьби з ворогом. Промисловість переводилась на воєнні рейки, йшла мобілізація до лав Червоної Армії. Так у перші місяці війни із 16 областей України було мобілізовано 2 млн 515 тис. 891 особу. До народного ополчення до кінця 1941 р. вступило 1300 тис. осіб. У липні 1941 р. у винищувальних загонах налічувалось 158,7 тис. осіб.

Просування ворога територією України потребувало в терміновому порядку організувати евакуацію промислових об’єктів, ресурсів, цінностей углиб країни. Так, до східних районів СРСР було евакуйовано понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості (після визволення повернулося лише кілька), 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуйовано установи Академії наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн осіб населення. Те, що не підлягало евакуації, передбачалося знищити.

Героїчний опір Червоної Армії й прагнення німецького командування оволодіти ресурсами України призвели до перенесення головного удару німецьких військ із центральної ділянки радянсько-німецького фронту (Західний фронт) в Україну. Незважаючи на поразку радянських військ в Україні та її окупацію, героїчний опір Червоної Армії призвів до зриву планів «блискавичної війни» і був довершений розгромом ворога під Москвою (зима 1941—1942 рр.).

Цікаво знати

Перші успіхи під Москвою дали можливість радянському командуванню розгорнути наступальні операції на інших ділянках радянсько-німецькому фронту. Так, командуванню Південно-Західного і Південного фронтів було поставлено завдання прорвати фронт ворога в районі Балаклеї та Артемівська, вийти в тил донбаського угруповання ворога й відрізати йому відступ на захід. Одночасно передбачалося завдати удару в напрямку Краснограда, маючи на меті забезпечити успіх наступальних дій з півночі, і визволити Харків. Ці далекосяжні плани не були забезпечені достатньою кількістю сил, тому результати наступу 18—31 січня 1942 р. виявилися обмеженими (Барвінківсько-Лозовська операція). Хоча радянські війська й просунулися на Захід на 100 км, але жодної стратегічної мети не досягли. Наступ призвів до утворення Барвінківського виступу, що загрожував донбаському угрупованню ворога. Упродовж лютого—квітня 1942 р. в районі виступу точилися запеклі бої, бо ворог намагався його ліквідувати, а радянське командування прагнуло забезпечити плацдарм для нового наступу на Харків, що відбувся у травні 1942 р.

Здобувши перемогу в битві під Москвою, радянське керівництво стало помилково вважати, що ворога можна перемогти, розгорнувши загальний наступ по всіх фронтах. Навесні 1942 р. було заплановано низку наступальних операцій в Україні (район Харкова) та в Криму.

На той самий час німецьке командування влітку 1942 р. готувало великий наступ на південному фланзі фронту, де зосередило головні сили з метою виходу до Сталінграда і Кавказу. Для цього потрібно було завершити розгром радянських військ у Криму (Керченський півострів, що був звільнений радянськими військами взимку 1942 р. в результаті Керченсько-Феодосійської операції, та Севастополь).

За такого стратегічного розкладу сил рішення радянського командування виявилося помилковим і призвело до двох нових поразок радянських військ (травень 1942 р.). У районі Харкова потерпіла поразку Барвінківська наступальна операція. Головні сили радянських військ на цій ділянці були оточені й розгромлені. 227 тис. червоноармійців потрапили в полон, а Південно-Західний фронт залишився без будь-яких резервів.

Радянські війська також потерпіли поразку і на Керченському півострові, де були несподівано атаковані 11-ю німецькою армією під командуванням Манштейна. Через прорахунки командування Кримського фронту більша частина радянських військ була оточена. У полон потрапило 180 тис. бійців. Проте деякі частини радянської армії (15 тис. осіб) закріпилися в Аджумушкайських каменярнях під Керчу і тривалий час чинили запеклий опір, марно сподіваючись на допомогу. Поразка радянських військ на Керченському півострові дала змогу німецьким військам розгорнути вирішальний наступ проти захисників Севастополя. 4 липня 1942 р. після 250-денної оборони місто було захоплено. Останній рубіж оборони був на півострові Херсонес. У полон потрапило близько 100 тис. радянських бійців.

Поразки радянських військ призвели до повної окупації України 22 липня 1942 р. німецько-фашистськими військами.

• Зверніть увагу!

Війна, що розпочалася, в СРСР була названа «Великою Вітчизняною війною». Уже 22 червня 1941 р. академік О. Ярославський написав статтю, яку наступного дня надрукувала газета «Правда» під заголовком «Велика Вітчизняна війна радянського народу» (спочатку всі три слова писалися з малої літери). Згодом запровадили велику літеру для слова «вітчизняна», а наприкінці війни почали писати перші два слова з великої літери). Ця назва мала не лише емоцінний, а й мобілізаційний характер. В Україні стаття О. Ярославського з’явилася 24 червня в київській газеті «Советская Украина» та харківській газеті «Красное знамя».

Варіант II

• Семінарське заняття.

Під час семінарського заняття учні розглядають такі питання.

1) Україна в планах Німеччини.

2) Оборонні бої Червоної Армії в Україні літом—восени 1941 р.

Поразка Червоної Армії:

а) прикордонні бої;

б) перша танкова битва в районі Луцьк—Броди—Рівне—Дубно;

в) оборона Києва;

г) оборона Одеси, Севастополя.

3) Мобілізаційні заходи 1941 р. в Україні. Евакуація.

4) Наступальні операції російських військ навесні 1942 р. та їх поразки. Завершення окупації України німецькими військами.

• Матеріал до семінару

КАРТКА № 1*

Частка УРСР у загальносоюзному виробництві

На кінець 1940 р. в Україні видобували 50,5 % від загальносоюзного видобутку вугілля, виробляли 64,7 % чавуну, 48,8 % сталі, 67,6 % залізної руди, 25,7 % електроенергії, 33 % тракторів, 73,5 % магістральних паровозів, 20 % товарного хліба, 73 % цукру, 20 % м’яса.

КАРТКА № 2

Витяг із плану «Барбаросса»

18.12.1940. Ставка фюрера

Цілком таємно. Тільки для командування.

Німецькі збройні сили повинні бути готові розбити Радянську Росію у ході короткочасної кампанії ще до того, як буде завершена війна проти Англії...

Головні сили радянських сухопутних військ, що розташовані в Західній Росії, повинні бути знищені в сміливих операціях завдяки глибокому, швидкому просуванню танкових груп.

Кінцевою метою операції є створення загороджувального бар’єру проти азіатської Росії по загальній лінії Волга—Архангельськ.

Театр воєнних дій розділяється Прип’ятьськими болотами на південну й північну частину. Напрямок головного удару повинен бути підготовлений північніше Прип’ятьських боліт...

* Картки готуються як роздавальний матеріал.

Групі армій, що діє південніше Прип’ятьських боліт, належить із допомогою концентрованих ударів, тримаючи головні сили на флангах, знищити російські війська, що перебувають в Україні, ще до виходу останніх до Дніпра.

Із цією метою головний удар завдається з району Любліна в загальному напрямку на Київ. Одночасно війська, що перебувають у Румунії, форсують р. Прут у нижній течії та здійснюють глибоке охоплення противника. На долю румунської армії припадає сковувати російські сили... [27, с. 103—104].

СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ СТОРІН

Назва

СРСР (війська КОВО і ОдВО)

Німеччина та її союзники (Група армій «Південь»)

Співвідношення

Солдати

1 412 136

1 508 500

1:1

Танки

8069

1144

7:1

Гармати й міномети

26 580

16 008

1,7:1

Літаки

4696

1829

2,6:1

СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ НА ДІЛЯНЦІ ГОЛОВНОГО УДАРУ ТРУПИ АРМІЙ «ПІВДЕНЬ»

Назва

СРСР (5-та армія)

Німеччина (6-та армія та 1-ша танкова група)

Співвідношення

Солдати

93 368

339 340

1:3,6

Танки

712

521

1,4:1

Гармати й міномети

2215

4035

1:1,8

КАРТКА № 3

Мобілізаційні заходи в Україні

У перші місяці війни до лав Червоної Армії в 16 областях України було мобілізовано 2 515 891 особа.

До народного ополчення до кінця 1941 р. вступило 1300 тис. осіб.

У липні 1941 р. у винищувальних загонах налічувалося 158 704 особи.

Мобілізаційні заходи на західноукраїнських землях були повністю зірвані.

Більшість чоловіків, що були мобілізовані в Україні у 1941—1942 рр., або загинули, або потрапили в полон, або розійшлися по домівках, дезертирувавши з Червоної Армії.

КАРТКА № 4

Евакуація

У радянських передвоєнних мобілізаційних планах не було розділу про евакуацію людей і промислових об’єктів. Тому з початком війни заходи з евакуації довелося розробляти в ході війни. 24 липня 1941 р. Раду по евакуації очолив М. М. Швернік.

До східних районів СРСР було евакуйовано понад 550 великих підприємств тридцяти галузей промисловості (після визволення повернулося лише декілька), 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуйовано установи Академії наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн осіб.

Усе, що не підлягало евакуації, передбачалося знищити: «...Усе цінне майно, сировинні й продовольчі запаси, хліб на корню, які при неможливості вивозу й залишенні на місці можуть бути використані противником, із метою запобігання цього використання... повинні бути негайно приведені в повну непридатність, тобто повинні бути зруйновані, знищені, спалені...» (Директива Раднаркому СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р.). Передбачалося утворення зони «спаленої землі». Виконуючи це рішення та інші розпорядження, було знищено сотні промислових підприємств, шахт, зруйновано цілі вулиці міст (у Києві, Харкові та інших містах), спалено тисячі гектарів не зібраного врожаю, лісів тощо. Так, наприклад, при евакуації Запоріжжя підірвали Дніпрогес, але населення і військові частини, що розташовувалися внизу за течією, не були попереджені, і їх змила хвиля води з водосховища. У Дніпропетровську підірвали завод разом із робітниками. В Одесі під час відступу Червоної Армії затопили приморські квартали разом із жителями, а поранених червоноармійців разом із машинами скинули в море. Із Харкова вивезли сотні представників інтелігенції, для того щоб спалити їх у закритому будинку. В Умані живими замурували людей у льоху. У Львові, Тернополі, Луцьку, Рівному та інших містах на Західній Україні під час відступу загони НКВД знищили понад 15 тис. політичних в’язнів безпосередньо в містах ув’язнення. Цей перелік злочинів можна продовжувати й далі. Іноді проти такої політики населення чинило опір, перешкоджаючи знищенню продовольства і промислових товарів. Траплялися випадки, коли робітники перешкоджали знищенню підприємств, шахт, навіть виникали збройні сутички.

КАРТКА № 5

Місця найбільших «котлів» і кількість радянських військовополонених (за німецькими даними)

Дата

Місто

Кількість радянських полонених, тис. осіб

Кількість захопленої радянської бойової техніки

танки

гармати

Літо 1941 р.

Умань

103

317

1902

Вересень 1941 р.

Київ

665

884

3718

Закінчення таблиці

Дата

Місто

Кількість радянських полонених, тис. осіб

Кількість захопленої радянської бойової техніки

танки

гармати

Осінь 1941 р.

с. Чернігівка

65

212

673

Весна 1942 р.

Харків

227

652

1646

Керч

180

Близько 300

Понад 3000

Літо 1942 р.

Севастополь

100

160

700

Загальна кількість радянських військовополонених — 4 млн 59 тис. осіб.

У 1941 р. у полон потрапило 2 млн осіб (49 %).

Наказ Ставки Верховного Головного командування Червоної Армії № 270 (16 серпня 1941 р.)

Не лише друзі визнають, але й вороги наші змушені визнати, що в нашій визвольній війні з німецько-фашистськими загарбниками частини Червоної Армії, величезна їх кількість, їхні командири й комісари поводять себе бездоганно, мужньо, а інколи — прямо героїчно. Навіть ті частини нашої армії, які випадково відірвалися від армії й потрапили в оточення, зберігають дух стійкості й мужності, не здаються в полон, намагаються завдати ворогові якнайбільшої шкоди й виходять з оточення. Відомо, окремі частини нашої армії, потрапивши в оточення ворога, використовують усі можливості для того, щоб завдати ворогові поразки й вирватися з оточення...

Варто відзначити, що за всіх перелічених вище фактів здачі в полон ворогу члени військових рад армій, командири, політпрацівники, працівники особливих відділів, що перебувають в оточенні, виявили неприпустиму розгубленість, ганебне боягузтво та не спробували навіть завадити наляканим каналовим, понедєліним, Кирилловим та іншим здатися в полон ворогові.

Ці ганебні факти здачі в полон нашому запеклому ворогові свідчать про те, що в лавах Червоної Армії, що стійко й самовіддано захищає від підлих загарбників свою Радянську Батьківщину, є нестійкі, легкодухі, боязливі елементи. І ці боязливі елементи наявні не лише серед червоноармійців, але й серед керівного складу. Як відомо, деякі командири та політпрацівники своєю поведінкою на фронті не тільки не демонструють червоноармійцям взірець сміливості, стійкості й любові до Батьківщини, а, навпаки, ховаються в щілинах. Відсиджуються в канцеляріях, не бачать і не спостерігають за полем бою, а за перших серйозних труднощів у бою пасують перед ворогом, зривають із себе знаки розрізнення, дезертирують із поля бою.

Чи можна терпіти в лавах Червоної Армії боягузів, що дезертирують до ворога та здаються йому в полон, або таких легкодухих начальників, які за першої затримки на фронті зривають із себе знаки розрізнення, дезертирують у тил? Ні, не можна! Якщо дати волю цим боягузам і дезертирам, вони швидко розкладуть нашу армію та занапастять нашу Батьківщину. Боягузів треба винищувати.

Чи можна вважати командирами батальйонів або полків таких командирів, які ховаються в щілинах під час бою, не бачать поля бою, не спостерігають за перебігом бою на полі та все ж таки вважають себе командирами полків і батальйонів? Ні, не можна! Це не командири полків і батальйонів, а самозванці. Якщо дати волю таким самозванцям, вони швидко перетворять нашу армію на суцільну канцелярію. Таких самозванців треба негайно знімати з постів, знижувати в посаді, переводити до рядових, а за необхідності розстрілювати на місці, висуваючи на їхнє місце сміливих і мужніх людей із лав молодшого начскладу або з червоноармійців.

Наказую:

1. Командирів і політпрацівників, що під час бою зривають із себе знаки розрізнення й дезертирують у тил або здаються в полон ворогові, вважати злісними дезертирами, родини яких підлягають арешту як сім’ї дезертирів, які порушили присягу та зрадили свою Батьківщину.

Зобов’язати всіх вищих командирів і комісарів розстрілювати на місці таких дезертирів із начскладу.

2. Частинам і підрозділам, що потрапили в оточення ворога, самовіддано боротися до останнього, берегти матеріальну частину як зіницю ока, пробиватися до своїх тилами ворожих військ, завдаючи поразки фашистським собакам.

Зобов’язати кожного військовослужбовця, незалежно від його службового становища, вимагати від вищого начальника, якщо частина його перебуває в оточенні, битися до останньої можливості, щоб прорватися до своїх, і якщо такий начальник або частина його червоноармійців замість організації відсічі ворогові волітимуть здатися йому в полон — знищувати їх усіма засобами, як наземними, так і повітряними, а родини червоноармійців, які здалися в полон, позбавляти державної допомоги та підтримки.

3. Зобов’язати командирів і комісарів дивізій негайно знімати з постів командирів батальйонів і полків, які ховаються в щілинах під час бою та бояться керувати перебігом бою на полі битви, знижувати їх у посаді, як самозванців, переводити в рядові, а за необхідності розстрілювати на місці, висуваючи на їх місце сміливих і мужніх людей із молодшого начскладу або з лав червоноармійців, що відзначилися.

Наказ прочитати в усіх ротах, ескадронах, батареях, ескадрильях, командах і штабах [27, с. 105—106].

На пропозицію Міжнародного Червоного Хреста про допомогу радянським військовополоненим Сталін відповів: «Немає російських військовополонених. Російський солдат б’ється до смерті. Якщо він обере полон, то він автоматично виключається з російської спільноти».

Варіант III

• Самостійна робота за підручником.

Використовуючи матеріал підручника, складіть таблицю «Основні битви на радянсько-німецькому фронті в 1941 р.».

ЗРАЗОК ТАБЛИЦІ

Битва

Дата

Перебіг, результат

Танкова битва в районі Рівне— Дубно-Луцьк— Броди

23—29 червня 1941 р.

Перша велика танкова битва Другої світової війни, в якій з обох сторін взяли участь близько 4 тис. танків (понад 3 тис. радянських і 800 німецьких). Радянські механізовані корпуси, отримавши наказ негайно відкинути передові танкові частини ворога, що прорвалися, перейшли у наступ без належної підготовки й авіаційного прикриття. Зустрічний танковий бій завершився майже повним розгромом радянських механізованих корпусів

Значення. Хоча просування ворога затрималося на тиждень, це було досягнуто дорогою ціною: із 4201 танка на Південно-Західному фронті залишилося лише 737. Ворог втратив декілька сотень. Удар механізованих корпусів зірвав спробу ворога сходу оволодіти Києвом і дав можливість підготувати оборонні рубежі на підступах до міста. Примусив ворога передчасно ввести в бій резерви

Київська оборонна операція

7 липня — 26 вересня 1941 р.

5 липня 1941 р. німецькі війська зуміли прорвати оборону на етиці 5-ї і 6-ї радянських армій і вийшли до оборонних споруд міста. Ця подія вважається початком Київської стратегічної оборонної операції, що тривала 83 дні. Німецьке командування оцінило прорив як вирішальну перемогу, і падіння Києва вважалося справою найближчого часу. На 21 липня Гітлер призначив парад на Хрещатику

Київська оборонна операція

Та цим планам не судилося здійснитися. Німецькі частини, що підійшли до першої смуги оборони, не змогли її подолати. Перший штурм Києва 11—14 липня виявився для ворога невдалим. Ці події поклали початок героїчній обороні міста, що тривала 71 день. Невдалими для ворога були і наступні спроби оволодіти містом. Героїчні захисники міста (понад 120 тис. бійців, із яких 33 тис. — народне ополчення) стійко тримали оборону. 21 серпня Гітлер прийняв рішення припинити лобові атаки міста. Під Києвом ворог втратив 100 тис. солдатів. Наступ на Київ тимчасово припинився. Тим часом склалося загрозливе становище на флангах Південно-Західного фронту, що обороняв місто. Німецькі танкові частини, із півдня і півночі обійшовши захисників міста, замкнули кільце оточення біля Лохвиці. Наказ про відступ радянських військ було віддано занадто пізно й в оточення потрапило чотири радянські армії. Спроби вирватися з оточення виявилися невдалими. Командувач Південно-Західного фронту М. Кирпонос загинув у бою. У полон, за німецькими даними, потрапило 665 тис. солдатів (згідно з останніми дослідженнями значно менше).

19 вересня німецькі війська вступили в Київ

Закінчення таблиці

Битва

Дата

Перебіг, результат

Значення. Зірвала плани німецького командування сходу оволодіти містом. Примусила його змінити напрямок головного удару, що зрештою призвело до провалу плану «Барбаросса»

Оборона Одеси

5 серпня — 16 жовтня 1941 р.

Одна з героїчних сторінок історії Великої Вітчизняної війни. Після поразки Південного фронту румуно-німецькі війська взяли в облогу Одесу. Проте швидко захопити місто ворогові не вдалося. Декілька штурмів захисники міста відбили з великими втратами для ворога. Напередодні того, як залишити місто, радянські війська провели вдалу десантну операцію в районі села Григорівка, захопивши важкі гармати, що обстрілювали місто

Оборона Одеси

Рішення про припинення оборони міста було прийняте у зв'язку з проривом німецьких військ у Крим. Евакуація військ з Одеси відбулась без втрат і несподівано для ворога. Війська, евакуйовані з Одеси, були спрямовані на оборону Сталінграда

Значення. Радянські війська, що протягом 72 днів здійснювали оборону міста, приковували до себе значні сили ворога, завдавши їм великих втрат (понад 300 тис. осіб). Оборона міста давала можливість Чорноморському флоту впродовж другої половини 1941 р. контролювати всю акваторію Чорного моря, загрожуючи узбережжю Румунії та нафтовим родовищам

Оборона Севастополя

30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р.

У жовтні 1941 р. німецькі війська увірвалися до Криму.

30 жовтня вони підійшли на далекі підступи до Севастополя. Місто не було обладнано оборонними спорудами із суходолу, проте мало продуману оборону з моря. У стислий час навколо міста було створено три лінії оборони. Хоча місто було відірвано від тилових районів суходолом, дії Чорноморського флоту упродовж 250 днів забезпечували оборону міста всім необхідним. Неодноразові штурми міста німецькими і румунськими військами були відбиті з великими втратами для ворога (понад 300 тис. військових). Проте поразка радянських військ Кримського фронту на Керченському п-ві дала змогу німецьким військам здійснити вирішальний наступ, прорвати оборону міста. 3 липня 1942 р. Ставка віддала наказ про евакуацію військ, проте вже було пізно. Евакуюватися змогла лише невелика частина захисників міста

Значення. На тривалий час оборона Севастополя відволікала значні сили німецьких військ, завдавши їм значних втрат. Були зірвані плани по знищенню Чорноморського флоту СРСР

22 липня 1942 р. радянські війська залишили місто Свердловськ Ворошиловградської області, після чого вся територія України була окупована німецькими військами та їх союзниками

Варіант IV

• Дискусія на тему: «Причини поразки радянських військ на початку Великої Вітчизняної війни»

Учитель наводить різні точки зору стосовно причин поразки радянських військ на початку війни та організує їх обговорення.

Причини поразки

Альтернативне судження

1. Радянське керівництво на чолі з Й. Сталіним не вжило необхідних заходів для належної підготовки радянських військ для відсічі ворога; постійне мусування тези, що пакт про ненапад є гарантією мирних відносин із гітлерівською Німеччиною, дезорієнтувало армію і народ (заява ТАРС від 14 червня 1941 р., у якій версія про підготовку Німеччини до нападу на СРСР називалася провокаційною).

1. У роки другої і третьої п'ятирічок було створено промислову базу на Сході СРСР. 1 вересня 1939 р. було запроваджено загальну військову повинність. Було збільшено витрати на воєнні потреби, розширено випуск зброї. Запущено у виробництво нові види зброї, які не поступалися, а іноді навіть були кращими за зразки зброї інших держав. Так, парк нових танків Т-34 і КВ дорівнював кількості німецьких середніх танків Т-ІІІ і T-IV. Прискореними темпами відбувався перехід на нову структуру військ. Створювалися механізовані корпуси, які за своєю ударною силою здатні були вирішувати стратегічні завдання. Напередодні війни було проведено приховану мобілізацію, у результаті якої кількісний склад Червоної Армії було збільшено на 800 тис. осіб; також у західні райони СРСР було передислоковано п'ять армій. Більша частина населення була переконана в неминучості війни з Німеччиною, а Генеральний штаб розробляв плани війни з Німеччиною («Гроза»)

2. Й. Сталін і генеральний штаб допустили серйозні прорахунки у визначенні напрямку головного удару ворога. Головним радянське командування помилково вважало наступ на Україну, тоді як згідно з планом «Барбаросса» головний удар мала наносити група армій «Центр»

2. Головний удар німецької групи армій «Центр» мав лише тимчасовий успіх. Після битви під Смоленськом німецьке командування було змушене віддати наказ про перехід до оборони на московському напрямку. Напрямок головного удару був змінений. Головні ударні сили німецької армії були спрямовані в Україну, боротьба за ресурси якої все ж стала головною метою у подальших діях ворога

3. Значний бойовий досвід німецького командування і бойових частин у веденні сучасних мобільних бойових дій із застосуванням значної кількості танків і літаків

3. Радянська Армія теж мала значний бойовий досвід. Радянські радники і добровольці брали участь у Громадянській війні в Іспанії (1936— 1939), у боях у Китаї на боці Гоміндана проти

Продовження таблиці

Причини поразки

Альтернативне судження

Японії (1937—1939). Радянський Союз мав два серйозні конфлікти з Японією: біля озера Хасан (1938) і на річці Халхін-Гол (1939). У 1939 р. Червона Армія здійснила «визвольний похід» у Польщу, у 1939—1940 рр. здійснила агресію проти Фінляндії («Зимова війна»). У 1940 р. загарбала Прибалтику і Бессарабію. У цих конфліктах втрати Червоної Армії були навіть більшими, ніж німців у Європі

4. Невдале розташування радянських військ для ведення оборонних боїв. Розташування радянських військ трьома ешелонами (57-ма, 52-га і 62-га дивізії) призвело до того, що з'єднання вступали в бій по черзі, і це давало можливість розбити їх частинами

4. Ешелонне розташування радянських військ, хоча і зменшувало кількість військ, що вели безпосередні бої з ворогом, але робили радянську оборону «в'язкою», із кожним тижнем уповільнюючи рух ворога. Так, якщо в перший місяць війни ворог заглибився на територію СРСР більш ніж на 600 км, то наступного місяця лише на 150 км

5. Радянські війська навіть не готувалися до оборонних боїв. Війну передбачалось вести «малою кров'ю і на території ворога». Склади боєприпасів та іншого військового майна розташовувалися занадто близько до кордону і вже в перші дні війни опинились у руках ворога. Так, противник захопив 5 млн 400 тис. гвинтівок із 7 млн 600 тис., 191 тис. кулеметів з 240. Як результат на три-п'ять бійців припадала одна гвинтівка

5. Маючи значну кількісну перевагу, радянське командування особливо не переймалося проблемами оборони. За висловом Гітлера, якщо б він знав справжню кількість радянської армії, то він би ще подумав, чи нападати йому на СРСР

6. До початку бойових дій на новому кордоні не було завершено будівництво оборонних споруд. До того ж вони були розташовані невдало («лінія Молотова»). Оборонні споруди на старому кордоні були роззброєні

6. У роки Другої світової війни жодна з укріплених ліній не відіграла тієї ролі, яка їм відводилась, і не стала нездоланною перешкодою для наступаючих військ противника

7. Масові репресії в армії протягом 1937— 1938 рр. та в подальші роки призвели до винищення кращих командних кадрів Червоної Армії. Було репресовано близько 45 тис. осіб командного складу всіх рівнів (репресіям був підданий весь командний склад Київського військового округу). Нові командири

7. Не можна однозначно стверджувати, що всі репресовані командири були талановитими військовими, завдяки яким СРСР виграв би відразу війну До того ж частина з них була репресована не за сфабрикованими справами. Якщо кращі були репресовані, то де взялися командири, з якими СРСР виграв війну? Відповідно

Закінчення таблиці

Причини поразки

Альтернативне судження

не мали достатнього бойового і життєвого досвіду

до останніх досліджень у 1937—1939 рр. з армії було звільнено близько 45 тис. офіцерів, із яких лише близько 17 тис. можна віднести до категорії репресованих, серед них близько 2 тис. загинули, а близько 4 тис. були віддані під трибунал

8. Низький рівень підготовки бійців Червоної Армії. На початок 1941 р. лише 7 % командно-керівного складу мали вищу освіту, а 37 % взагалі бракувало відповідної підготовки. У Київському ОВО близько 40 % червоноармійців були неписьменними або малописьменними. Слабкою залишалася інженерно-технічна підготовка бійців. Значна частина екіпажів танків до вступу на службу навіть не бачила трактора і паровоза. Г. Жуков із цього приводу говорив: «Слід визнати, що через неграмотність й безкультур'я наших кадрів ми дуже часто несли великі втрати в техніці й живій силі, не досягши можливого успіху»

8. Червона Армія до запровадження загальної військової повинності була кадровою і рівень підготовки бійців і командирів був високий.

Про це свідчать спогади тих ветеранів війни, що пройшли війну від її початку. Падіння професійності й рівня військової підготовки солдатів і офіцерів почалося разом із швидким зростанням кількості Червоної Армії

9. Війська не були вчасно приведені в бойову готовність (за окремими виключеннями), щоб дати належну відсіч ворогові, незважаючи на те, що сталінське керівництво було вчасно попереджено про можливий напад

9. Напередодні війни Сталін мав десятки повідомлень із різних джерел про плани Німеччини. Лише незначна частина цих повідомлень вказувала, що війна почнеться у червні 1941 р. Чи повинен був вірити Сталін цим повідомленням, якщо відомості про початок війни в травні 1941 р. не справдилися?

10. Авіація була зосереджена на основних аеродромах, а не на польових, що призвело до величезних втрат на початку війни (у перші години війни на 66 аеродромах було знищено 579 літаків)

10. Попри знищення значної кількості авіації у перші години війни на аеродромах, радянська авіація все рівно чисельно переважала ворога, а рахунок у повітряних боях першого дня війни був 1:1

II. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Героїчний опір Червоної Армії і прагнення німецького командування оволодіти ресурсами України призвели до перенесення головного удару німецьких військ із центральної ділянки радянсько-німецького фронту (Західний фронт) в Україну.

Незважаючи на поразку радянських військ в Україні та її окупацію, героїчний опір Червоної Армії призвів до зриву планів «бліцкригу».

III. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.