Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОКИ № 27—28

Тема. Активізація опозиційного руху в другій половині 1960-х — на початку 1970-х рр. Форми діяльності дисидентів. Дисидентський рух у другій половині 1970-х — на початку 1980-х рр. Українська Гельсінська група.

Мета: розкрити причини активізації опозиційного руху наприкінці 1960-х — у 1970-ті рр. Дати оцінку дисидентського руху цього періоду. З'ясувати течії дисидентського руху та дати їм характеристику. Продовжувати формування критичного мислення учнів. Виховувати в учнів цікавість і повагу до історичного минулого своєї країни, до борців за незалежність України.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна у період застою (1964—1985)», атлас.

Основні поняття і терміни: дисиденти, опозиційний рух, УГС.

Основні дати: серпень-вересень 1965 р. — перша велика хвиля арештів інтелігенції (дисидентів), працівників культури України (брати Б. і М. Горині, П. Заливаха, С. Караванський, В. Мороз, М. Осадчий, А. Шевчук та інші); 4 вересня 1965 р. — маніфестація проти арештів української інтелігенції у кінотеатрі «Україна» в Києві; квітень 1965 р. — демонстрація у Львові під час судового процесу над братами Б. і М. Горинями; квітень 1968 р. — протест 139 діячів України проти арештів і утисків української культури. Лист творчої молоді Дніпропетровська проти русифікації; червень 1969 р. — лист українських політв'язнів (М. Горинь, І. Кандиба, Л. Лук'яненко) до Комісії із захисту прав людини в ООН про жорстокість щодо політв'язнів; січень 1970 р. — судовий процес над ініціаторами листа молоді Дніпропетровська (І. Сокульський, М. Кульчицький, В. Савченко); 1970 р. — початок нелегального виходу опозиційного журналу «Український вісник» (редактор В. Чорновіл); січень—травень 1972 р. — друга велика хвиля арештів інтелігенції України (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, О. Романюк, Н. Світлична, Ю. Шухевич та інші); 9 жовтня 1976 р. — заявила про своє існування Українська Гельсінська група сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ) на чолі з М. Руденком.

Хід уроку

Цей урок можна провести за одним із двох варіантів.

Варіант І

• Семінарське заняття «Опозиційний рух».

Під час семінарського заняття учні розглядають такі питання.

1) Причини активізації опозиційного руху в другій половині 1960 — на початку 1970-х рр.

2) Особливості дисидентського руху в другій половині 1960 — першій половині 1980-х рр.

3) Форми і методи боротьби дисидентів.

4) Організація й діяльність Української Гельсінської групи.

5) Методи і форми боротьби з дисидентським рухом.

6) Діячі дисидентського руху.

7) Значення дисидентського руху.

Варіант II

І. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Схарактеризуйте дисидентський рух кінця 1950-х — першої половини 1960-х рр.

2) Назвіть імена найвідоміших представників дисидентського руху першої половини 1960-х рр.

Учитель наводить різні точки зору, що характеризують період 1965—1985 рр.*

1. «...Та все ж говорити про застій у буквальному розумінні цього слова неправомірно. Тим більше, якщо вести мову про базові й сировинні галузі, де тривало стрімке нарощування виробництва... Водночас очевидно, що в політичному й господарському житті, у соціальному й духовному розвитку залишалося чимало елементів і традицій «культового» періоду, надійно законсервованих брежнєвським керівництвом». (В. Баран, В. Даниленко)

2. «...Утвердження Брежнєва при владі вело до подальшого згортання ліберальних здобутків хрущовської “відлиги”». (Я. Грицак)

3. «...Тоталітарний режим доби застою зазнав істотних змін. Відбувся певний перерозподіл влади між центром і периферією. Компартійно-радянська олігархія змушена була поступитися частиною своїх повноважень на користь місцевого керівництва. Генеральний секретар став менш залежати від найвищого неформального центру влади — політбюро, тому що більшою мірою спирався на підтримку периферійних функціонерів — членів ЦК. Його особиста влада зміцнилася. Ці процеси перерозподілу владних повноважень були неминучими, оскільки центр відмовився від терористичних методів управління партією, державою та суспільством. Тобто вони були неминучим наслідком десталінізації радянського ладу, здійсненої у попередній історичний період». (С. Кульчицький)

4. «...За Брежнєва відбувається консервація тоталітарного політичного режиму. Це пізній тоталітаризм, без реального культу особи». (О. Данилов)

5. «Зовні система функціонувала, але престиж влади падав у міру збільшення ознак застою і розпаду». (М. Романовський)

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Особливості опозиційного руху в другій половині 1960 — першій половині 1980-х рр. Форми діяльності дисидентів. Течії дисидентського руху.

• Розповідь учителя*.

Особливості дисидентського руху другої половини 1960 — першої половини 1980-х рр.:

• стає більш масовим і організованим;

• були відкинуті ілюзії щодо ідей соціалізму і комунізму, рух набув яскраво вираженого антитоталітарного характеру;

• у поглядах дисидентів прослідковувався майже весь ідеологічний спектр;

* Готуються як роздавальний матеріал.

• зв’язок із громадськістю країн Заходу і міжнародними правоохоронними організаціями;

• заперечення насильницьких методів боротьби;

• прагнення легалізувати свою діяльність;

• 80 % дисидентів становила інтелігенція.

Течії дисидентського руху в 1960—1980-ті рр.:

• за соціалізм із «людським обличчям»;

• національно-визвольна;

• демократична правозахисна;

• релігійна.

Методи боротьби дисидентів:

• масові заходи;

• листи-протести до керівних органів УРСР і СРСР;

• протести, відкриті листи, звернення на адресу міжнародних організацій, урядів демократичних країн;

• виникнення й розповсюдження самвидаву;

• акції солідарності з іншими народами, що зазнали утисків від тоталітарної системи;

• підтримка кримських татар у їх прагненні повернутися на батьківщину;

• відстоювання ідеї рівноправ’я народів;

• вивішування синьо-жовтих прапорів;

• розповсюдження листівок;

• індивідуальні протести;

• створення правозахисних організацій.

• Самостійна робота за підручником.

Опрацюйте відповідний матеріал підручника й випишіть найгучніші акції протесту дисидентів у другій половині 1960 — першій половині 1970-х рр. згідно із наведеними методами боротьби.

2. Українська Гельсінська група.

• Розповідь учителя.

Після підписання Радянським Союзом у серпні 1975 р. заключного документа в Гельсінкі (офіційна згода тоталітарної влади шанувати громадянські права своїх підданих) у країні активно поширюється дисидентський рух. Повіривши в лібералізацію радянського ладу, дисиденти почали організовувати легальні групи й об’єднання, які, на їх думку, мали наглядати за дотриманням прав людини в СРСР. Перший Гельсінський комітет було засновано в Москві у травні 1976 р. Незабаром з’явилися аналогічні організації в Литві, Грузії, Вірменії. Між різними дисидентськими групами встановилися тісні зв’язки. У липні 1976 р. члени московської групи Олександр і Валентин Гінзбурги приїхали до Львова, щоб відвідати родину українського політв’язня Івана Геля. Під час перебування в Західній Україні вони обговорювали з українськими дисидентами можливість створення організації для контролю за дотриманням прав людини в Україні. В українських дисидентів був і власний досвід такої діяльності, пов’язаний зі створенням у грудні 1971 р. громадського комітету захисту Н. Строкатої-Караванської. 9 листопада 1976 р. М. Руденко, О. Бердник, Л. Лук’яненко, І. Кандиба, Н. Строката-Караванська, О. Мешко, М. Матусевич, М. Маринович, О. Тихий проголосили утворення Української групи сприяння виконанню Гельсінських угод (УГГ). Через два дні до групи приєднався колишній генерал-майор Радянської Армії, українець за походженням, Петро Григоренко. УГГ ставила завдання ознайомити широкі кола української громадськості з Декларацією прав людини, сприяти виконанню Гельсінських угод, домагатися акредитування в Україні представників зарубіжної преси, створення незалежного прес-агентства, інформування світової громадськості про факти порушень на теренах України Декларації прав людини та гуманітарних статей, прийнятих нарадою у Гельсінкі. За час існування Українська Гельсінська група налічувала 37 осіб. Від 1976 до 1980 р. вона зробила 30 заяв, видала 18 меморандумів і 10 бюлетенів. У СРСР серед п’яти подібних груп УГГ була найчисленнішою і найактивнішою. Вона діяла в межах чинного законодавства і підтримувала контакти з аналогічними об’єднаннями в СРСР, ставлячи за мету «інтернаціоналізувати» захист громадянських і національних прав. На противагу різним націоналістичним угрупованням українські дисиденти ставилися з глибокою повагою до інших народів.

Ні поміркованість УГГ, ні вимоги Заходу дотримуватися прав людини не перешкодили радянським органам вчинити її погром. До 1980 р. три чверті членів Української Гельсінської групи були ув’язнені. Як зазначив колишній український дисидент єврейського походження Я. Сусленський, до українських правозахисників були застосовані найсуворіші покарання. Якщо прибалтійці та вірмени одержували по 3—4 роки ув’язнення, то кожний український політв’язень був засуджений у середньому на 12 років ув’язнення і заслання. Із 23 ув’язнених членів УГГ шість засуджено на 15 років, три — на 12 років, тринадцять — від 3 до 9 років і лише один — на рік.

У 1984—1985 рр. в тяжких умовах ув’язнення померли члени УГГ В. Стус, О. Тихий, В. Марченко і Ю. Литвин.

3. Боротьба з дисидентським рухом.

• Самостійна робота за підручником.

1) Виписати форми й методи боротьби з дисидентським рухом.

2) Схарактеризувати кампанії з масового арешту дисидентів на початку 1970-х рр. і наприкінці 1970 — на початку 1980-х рр.

• Запитання.

1) Чим були викликані хвилі масових арештів?

2) У чому полягали відмінності в боротьбі з дисидентським рухом на початку 1970 і наприкінці 1970-х рр.? (Під час відповіді на запитання слід відзначити, що наприкінці 1970-х рр. і на початку 1980-х рр. дисидентів у переважній більшості звинувачували за кримінальними, а не політичними статтями або направляли на примусове лікування до психіатричних закладів.)

3) Який зв’язок між зовнішньою політикою СРСР і етапами розвитку дисидентського руху? (Під час відповіді на запитання слід звернути увагу на події «Празької весни», Гельсінський процес, війну в Афганістані.)

• Розповідь учителя.

Форми і методи боротьби з дисидентським рухом

1) Арешти:

• перша хвиля арештів: серпень-вересень 1965 р. (заарештовано 25 осіб);

• друга хвиля арештів: 1970—1972 рр. (заарештовано понад 100 осіб);

• третя хвиля арештів: початок 1980-х рр. (заарештовано близько 60 осіб).

2) Ізоляція у психіатричних лікарнях.

3) Позасудові переслідування:

• звільнення з роботи;

• виключення з партії, громадських, громадсько-політичних організацій, спілок;

• позбавлення радянського громадянства;

• організація громадського осуду.

Висновок. Наступ карально-репресивної системи не загальмував розвиток націонал-демократичного руху.

4. Значення дисидентського руху.

Дисидентський рух мав такі особливості:

Дисидентський рух свідчив про наявність кризових явищ у радянській системі.

Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. З’єднав два етапи національно-визвольного руху: середини й кінця XX ст.

Сприяв розхитуванню радянської тоталітарної системи, поширенню та утвердженню в народі демократичних ідеалів. Відкривав Україну світові.

Досвід та ідеологічні наробки дисидентів були використані в період перебудови й здобуття Україною незалежності. Вагомий внесок дисидентів у сучасну теорію і практику державного будівництва.

Із середовища дисидентів вийшла чимала когорта політиків незалежної України.

Вагомий внесок дисидентів у розвиток української культури і науки.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда за запитаннями.

1) Чому радянське керівництво намагалося перешкоджати еміграції з України, особливо з політичних мотивів, але до російських дисидентів досить часто застосовували висилку за межі СРСР?

2) Чи можна вважати, що дисидентський рух зазнав поразки?

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Дисидентський рух в Україні, що виник у середині 1950-х рр., був загальноукраїнським явищем. Він охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки. Дисидентський рух ставив за мету вільний розвиток української культури та мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху. Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1) Опрацювати відповідний параграф підручника.

2) Підготувати реферати за темами: «Діяльність УГГ»; «Видатні діячі дисидентського руху в Україні»; «Релігійне дисидентство»; «Хто переміг у боротьбі: влада чи дисиденти?».

3) Випереджальне завдання. Підготуватися до семінарського заняття за темою «Культура і духовне життя».