Розробки уроків. Історія України. 11 клас. Рівень стандарту. Академічний рівень

УРОКИ № 18—19

Тема. Науково-технічна революція та розвиток культури. Здобутки науки. Реформи освіти. Посилення русифікації. «Відлига» в українській літературі та мистецтві. Шістдесятництво в українській літературі.

Мета: показати нові тенденції в розвитку української культури наприкінці 1950 — на початку 1960-х рр. Розкрити вплив процесів десталінізації на розвиток культури. Формувати в учнів інтерес до культурних надбань народу. Виховувати в учнів високі моральні якості на кращих зразках національної культури.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, хрестоматія, стінна карта «Україна в період десталінізації (1953— 1964)», атлас.

Основні поняття і терміни: русифікація, ідеологізація, шістдесятники, антицерковна кампанія, НТР.

Основні дати: 1955 р. — стаття О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність»; 1956 р. — створення Міністерства культури УРСР; 1958 р. — запровадження обов'язкового восьмирічного навчання; квітень 1959 р. — Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в УРСР», за яким вивчення української мови дітьми здійснювалося за бажанням батьків; 8 березня 1963 р. — зустріч М. Хрущова з творчою інтелігенцією; 1963 р. — республіканська конференція з питань культури української мови.

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ЗНАНЬ

• Історичний диктант.

1) Реформаторська діяльність М. Хрущова розпочалася з промисловості чи сільського господарства?

2) Уперше Радянський Союз розпочав масову закупівлю зерна за кордоном у ... р.

3) Скільки раднаргоспів було створено в Україні в 1957 р.?

4) Яка програма в сільському господарстві почала реалізовуватися раніше: освоєння цілини чи масове поширення кукурудзи?

5) Утворення раднаргоспів передбачало централізацію чи децентралізацію управління промисловістю?

6) МТС були ліквідовані, а їхню техніку було продано колгоспам у ... р.

7) Найбільш результативними були реформи М. Хрущова в галузі сільського господарства, промисловості чи соціальної сфери?

8) Коли була проведена грошова реформа?

9) У 1950—1960-ті рр. переважали матеріальні чи моральні стимули праці робітників?

10) Масове житлове будівництво починається з ... р. (1956, 1957, 1958 р.)

11) У 1950—1960-ті рр. переважаючим був розвиток галузей промисловості групи «А» чи «Б»?

12) Чи передбачали реформи Хрущова в промисловості запровадження ринкових механізмів регулювання?

II. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Історичні умови розвитку української культури.

• Розповідь учителя.

Українська культура кінця 1950 — початку 1960-х рр. розвивалася в умовах «відлиги», яка мала значний вплив на всі процеси культурного життя. Послаблення адміністративного тиску, політики самоізоляції, жвавий культурний обмін стимулювали культурне життя, сприяли духовному розкріпаченню.

Суттєвий вплив на формування ідеології суспільства справило святкування в 1954 р. 300-річчя Переяславської ради. На честь цієї події ЦК КПРС схвалив «Тези про 300-річчя возз’єднання України з Росією (1654—1954)». У документі наголошувалося, що ця подія є важливою для всього радянського народу. Запорукою подальшого успішного розвитку українського народу мають стати взаємодопомога і дружба з «братнім російським народом».

Політична «відлига» привела до нової хвилі «українізації». Знову постало питання про збереження і розвиток української мови.

Такі історичні умови сприяли новому піднесенню української культури, можна навіть говорити про її чергове відродження.

2. Розвиток науки.

• Робота за підручником.

Самостійно складіть тезовий план відповіді за запитаннями:

1) Особливості розвитку науки. Вплив НТР.

2) Здобутки української науки.

3. Реформи в системі освіти.

• Розповідь учителя.

Напередодні реформи в пресі розгорілася дискусія щодо принципів і напрямів реформування школи (1958). Багато суперечок викликав пункт: батьки учнів самі повинні обирати мову, якою будуть навчатися їхні діти.

Така теза не отримала підтримки навіть серед вищого партійного керівництва КПУ, які вважали, що українська мова має залишатися обов’язковою для вивчення. На захист української мови висловлювався і перший секретар КПУ П. Шелест. Було зрозуміло, що батьки з метою полегшення майбутньої кар’єри своїх дітей обиратимуть у школах російську мову навчання.

Проти такої тези виступила й українська творча інтелігенція. У резолюції партійних зборів київських письменників було заявлено: «Віддати лише на волю батьків вирішення питання, яку мову в обов’язковому порядку вивчатимуть їх діти,— не можна!».

Однак Хрущов виявив твердість і наполіг на тому, щоб у республіканському законі про народну освіту залишився пункт про факультативність вивчення української мови. Як результат від 1959 до 1965 р. кількість російських шкіл в УРСР зросла від 4192 до 4703, а кількість українських скоротилася від 25 308 до 23 574. Проте ця статистика не повністю відображає процес: більшість українських шкіл були невеликими (декілька сотень учнів), у той час як у російських навчалося по декілька тисяч учнів.

На початку 1960-х рр. процес русифікації ще не набув загрозливого характеру, а нові зміни в школі дали позитивний результат у справі національного відродження.

За реформою народної освіти передбачався перехід до обов’язкового 8-річного навчання. Десятирічки перетворювалися на одинадцятирічки. Розширювалася мережа шкіл-інтернатів. Покращувалася система підготовки вчителів. Політехнізація освіти призвела до того, що учень, виходячи зі стін школи, отримував найбільш поширені в промисловості й сільському господарстві професії.

У 1965 р. було прийнято рішення про поступовий перехід у вищих навчальних закладах УРСР на українську мову навчання. Але воно так і не було реалізоване.

4. Десталінізація та її вплив на літературно-мистецьке життя. Шістдесятники.

Цей етап уроку вчитель може провести за одним із двох варіантів.

Варіант І

• Розповідь учителя.

Десталінізація, яка була основним змістом «відлиги», сприяла духовному оновленню життя суспільства.

Першими проявами «відлиги» в галузі культури стали стаття В. Померанцева «Об искренности в литературе», що з’явилась у журналі «Новый мир», головним редактором якого був О. Твардовський, повість І. Еренбурга «Оттепель», роман М. Дудінцева «Не хлебом единым». Ці твори поставили важливе питання: чому правда в літературі підмінялася брехнею, яке призначення інтелігенції, що в нашій історії замовчувалося або перекручувалося.

Першою «ластівкою» духовного пробудження в Україні стала публікація у червні 1955 р. в «Литературной газете» статті О. Довженка «Мистецтво живопису і сучасність». У ній містився заклик «розширювати творчі межі соціалістичного реалізму». Цей заклик був сприйнятий українською інтелігенцією як сигнал до пошуку нових творчих можливостей.

Ще більших сподівань у творчої інтелігенції викликав XX з’їзд КПРС. У його резолюціях підкреслювалася необхідність розширення прав союзних республік у господарському та культурному будівництві. Теоретичною базою такого рішення була теза про те, що «соціалізм не тільки не усуває національних відмінностей, а навпаки, забезпечує всебічний розвиток і розквіт економіки та культури всіх націй і народностей».

Раніше за інших на нову ситуацію відреагували письменники. З нових позицій були написані автобіографічна повість О. Довженка «За ширмою», поеми «Розстріляне безсмертя», «Мазепа» та повість «Третя рота» В. Сосюри, романи Л. Первомайського «Дикий мед» та «Вир» Гр. Тютюнника. Важливу роль у культурному процесі відіграли твори О. Гончара «Людина і зброя», М. Стельмаха «Кров людська — не водиця», «Хліб і сіль», «Правда і кривда». Із поезією та прозою активно виступали В. Симоненко, М. Руденко, Л. Костенко, Д. Павличко, М. Вінграновський, Р. Рубківський, Ю. Мушкетик, І. Чендей, І. Драч, В. Шевчук. Літературну критику представляли І. Дзюба, Є. Сверстюк, І. Світличний, В. Чорновіл, В. Мороз та інші.

Політична «відлига» спричинила нову хвилю «українізації». Знову було порушено питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. Пом’якшення в мовній сфері сприяли появі низки нових україномовних видань. За період від 1956 до 1958 р. їх збільшилося від 49 до 64. На 1956 р. кількість україномовних газет у республіці становила майже 77 %.

Період хрущовської «відлиги» був характерний і деяким відновленням історичної справедливості — поверненням в українську культуру імен незаслужено забутих або несправедливо репресованих. Особливу активність виявляв у цьому М. Рильський. Саме завдяки йому було посмертно реабілітовано поетів О. Олеся, М. Вороного. Він домігся перевидання творів видатних українських композиторів XVIII—XIX ст.

Значну роботу провели створені в 1956 р. комісії щодо впорядкування посмертної спадщини. Вони, зокрема, опрацювали твори В. Чумака, В. Еллана-Блакитного, а також репресованих Б. Бобинського, О. Досвітнього, Г. Косинки, М. Ірчана, М. Куліша, Д. Фальківського та інших.

Багатьох літераторів поновили в правах членів Спілки українських письменників. Серед них Н. Забіла, Г. Спік, Б. Коваленко, В. Поліщук, Г. Овчаров, З. Тулуб, Г. Хоткевич, Е. Шехтман, О. Ковінька, В. Мисик та інші.

У другій половині 1950-х рр. більше уваги стали приділяти збереженню історико-культурної спадщини. Держава взяла під охорону пам’ятки історії та культури України.

Процеси лібералізації змусили компартійну верхівку визнати деякі свої помилки. Так, була визнана помилковою оцінка опери К. Данькевича «Богдан Хмельницький» та інших творів.

Та поряд із процесом «українізації» починається нова хвиля русифікації. Поштовхом до неї стала освітня реформа.

Покоління митців «відлиги» не вписувалося у жорсткі ідеологічні межі «будівника комунізму». Згодом це покоління митців отримало назву «шістдесятники» — молоде покоління талановитих літераторів і митців, які здобули собі визнання не тільки творчою, а й громадською діяльністю. Сприйнявши десталінізацію як початок оздоровлення радянського суспільства, вони намагалися зробити якомога більше для оновлення, олюднення всіх сторін суспільного життя.

Провідне місце серед покоління молодих поетів належало В. Симоненку. Основною ідеєю його творчості була безмежна любов до рідної землі. Стрімко увійшла в українську літературу наприкінці 1950-х рр. Ліна Костенко. Її поезія засвідчувала непересічний талант поетеси, її природну мудрість глибоко філософськи осмислювати дійсність, генерувати нові оригінальні думки, подаючи їх у чудовій поетичній формі.

Плідною і багатою в новій суспільно-політичній атмосфері була творчість українських композиторів як офіційного, традиційного, так і нетрадиційного напрямів у музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б. Лятошинського, А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, братів Г. та П. Майбородів, Ю. Мейтуса, Л. Ревуцького, А. Штогаренка та інших. Новаторством була позначена авангардна музика Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сільвестрова, В. Загоруєва.

Нову хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика.

Скарбниця образотворчого мистецтва поповнилася творами М. Дерегуса, М. Божія, К. Трохименка, О. Шовкуненка, В. Бородая, народних майстрів К. Білокур, М. Приймаченко, Г. Василащук. Оригінальні форми й незвичний зміст принесла творчість художників О. Заливахи, А. Горської, В. Кушніра, В. Зарецького. Із рухом шістдесятників тісно пов’язане ім’я талановитої художниці Т. Яблонської. Разом з В. Зарецьким вона стала основоположником і фундатором фольклорного напряму в українському образотворчому мистецтві, який незважаючи на певні труднощі зберігся і набув розвитку в наступні десятиріччя.

Пожвавлення в національно-культурному житті зумовило зростання в суспільстві інтересу до театрального мистецтва. Багатьох приваблювало мистецтво таких майстрів сцени, як В. Добровольський, Н. Ужвій, Ю. Лавров, Є. Пономаренко, М. Романов, К. Хохлов. Традиції Леся Курбаса творчо наслідували його учні — режисер Г. Юра, М. Крушельницький, Б. Тягло, В. Скляренко та інші.

З оригінальними ідеями та творчими знахідками влились у рух шістдесятників І. Драч, М. Осадчий, Є. Свертюк, І. Світличний, М. Горинь, С. Караванський, В. Мороз, М. Лукаш, В. Стус, М. Холодний, І. Калинець, І. Стасів-Калинець та інші.

Ідеї шістдесятників приваблювали молодь. У Києві та Львові виникли клуби творчої молоді, що об’єднували молодих інтелектуалів. Характерною особливістю їх діяльності був пошук оригінальних форм художнього самовираження, культивування національних культурних традицій і здобутків.

Така діяльність шістдесятників не могла не налякати владні структури. 8 березня 1963 р. після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією, на якій він піддав брутальній критиці митців, розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників. Критика доповнювалася адміністративними заходами: заборонялося друкувати твори, влаштовувати творчі вечори, забороною існування клубів тощо. Під таким тиском частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності, зосередившись на професійній діяльності, не йдучи на конфронтацію з владою і висловлюючи свої ідеї в завуальованій формі. Інша частина — залишилася на своїх позиціях, ставши в опозицію до існуючої влади, тобто дисидентами (незгодними).

• Додаткова інформація

ШІСТДЕСЯТНИКИ

Представники

Твори

Поети і письменники

О. Довженко

Автобіографічна повість «Зачарована Десна»

Б. Антоненко-Давидович

Роман «За ширмою»

Гр. Тютюнник

Роман «Вир»

Л. Первомайський

Збірка новел «Материн солодкий хліб», роман «Дикий мед»

В. Симоненко

Збірки поезії «Тиша і грім», «Земне тяжіння»

Л. Костенко

Збірки поезії «Проміння землі», «Мандрівне серце»

І. Світличний

Вірші

І. Драч

Вірші

М. Вінграновський

Вірші

В. Шевчук

Вірші, новели

Художники

В. Дрозд, В. Зарецький, А. Горська, Л. Семікіна, Г. Севрук, П. Заливаха, В. Кушнір

Композитори

Б. Лятошинський

Третя симфонія

Г. Майборода

Опера «Мілана»

Ю. Мейтус

Опера «Украдене щастя»

П. Майборода, А. Філіпенко, А. Штогаренко, І. Шамо

Пісні

Варіант II

• Самостійна робота.

Складіть розгорнутий план відповіді на запитання «Культура й духовне життя в Україні в період хрущовської “відлиги”».

ЗРАЗОК ПЛАНУ ВІДПОВІДІ

І. Суспільно-політичне становище в країні.

1) Критика культу особи Сталіна, десталінізація як умова оновлення й лібералізації суспільства загалом і культури зокрема.

2) Поняття та хронологічні межі хрущовської «відлиги», її вплив на національно-духовне пробудження і культурний розвиток України.

II. Спроби реформування освіти

1) Проголошення М. Хрущовим курсу на перебудову народної освіти (квітень 1958 р., XIII з’їзд ВЛКСМ).

2) Скасування плати за навчання у старших класах середніх шкіл та вузах (1956 р.).

3) Істотне збільшення фінансування освіти, зростання кількості студентів.

4) Прийняття нового шкільного закону (1959 р., в основу був покладений принцип поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання; право батьків вибирати для своїх дітей мову навчання).

III. Посилення уваги до української мови

1) Перевидання «Словника української мови» Б. Грінченка.

2) Критика концепції всебічної залежності творчості українських письменників від «російської передової культури».

3) Широке святкування по всій республіці 100-річчя від дня народження І. Франка (серпень 1956 р.).

4) Проведення Київським університетом та Інститутом мовознавства УРСР конференції з питань культури української мови (1963).

IV. Певне розширення меж творчої культурної та наукової діяльності. Повернення культурної спадщини.

1) Пом’якшення цензури.

2) Реабілітація відомих діячів культури, повернення їхніх творів до читача.

3) Відміна низки помилкових партійних постанов 1940-х рр.

4) Поява низки суспільно-політичних, наукових та літературних журналів: «Прапор», «Український історичний журнал», «Радянське літературознавство», «Всесвіт», «Знання та праця» та інші.

5) Підготовка багатотомної історії України та історії міст і сіл республіки.

6) Посилення контактів української інтелігенції із закордонними культурними та науковими центрами.

V. Громадське пробудження й національне відродження.

1) Заснування в Києві клубу творчої молоді «Супутник» (1959 р., Л. Танюк та інші).

2) Створення клубу творчої молоді «Пролісок» (Львів, М. Косів та інші).

3) Організація шістдесятниками поїздок по Україні, творчих вечорів, самвидаву.

VI. Активізація літературного та мистецького життя.

1) Збагачення української літератури новими художніми творами відомих митців («Зачарована Десна», «Поема про море» О. Довженка, «Людина і зброя» О. Гончара, «Правда і кривда» М. Стельмаха, поезії М. Рильського, В. Сосюри, A. Малишка та інших).

2) Вихід на літературні та суспільні терени плеяди творчої молоді — шістдесятників (Ліна Костенко, В. Симоненко, Д. Павличко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, B. Стус, Г. Тютюнник, В. Шевчук, Є. Гуцало, Р. Іваничук, І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, В. Чорновіл, В. Мороз, М. Осадчий та інші).

3) Зростання популярності театрального мистецтва, кіно (престижними міжнародними преміями удостоєний кінофільм Ю. Іллєнка «Білий птах з чорною ознакою», у якому порушувалися національно-культурні проблеми).

4) Покладення краю «сталініані» в мистецтві, вилучення з музеїв, виставок, галерей численних полотен і скульптур «вождя всіх народів».

5) Заснування щорічної Шевченківської премії за кращі досягнення в галузі літератури, журналістики, мистецтва та архітектури (1962).

VII. Політика влади щодо релігії та церкви в 1950-х рр.

1) Прийняття постанови ЦК КПРС «Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення» (1954).

2) Повернення репресованих священиків, а також ліквідованої в 1946—1949 рр. греко-католицької церкви.

VIII. Висновок. Суперечливий характер хрущовської «відлиги» в духовній сфері.

1) Погіршення якісних показників освіти.

2) Русифікація.

3) Гоніння на діячів культури.

4) Посилення ідеологічного наступу.

5) Антирелігійна кампанія кінця 1950 — початку 1960-х рр.

6) Значення періоду «відлиги» для розвитку української культури та духовності.

5. Антицерковна кампанія.

• Розповідь учителя.

Упродовж 1950—1960-х рр. політика влади щодо релігії та церкви зазнала певної еволюції.

• Лібералізація, послаблення тиску на церкву — 1954—1958 рр.

• Масштабна кампанія наступу на церкву — 1958—1962 рр.

Процес десталінізації радянського суспільства зумовив деякі послаблення тиску на релігійні організації. Початок цьому поклала постанова ЦК КПРС «Про помилки у проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення». У постанові зазначалося: «...нерозумно і шкідливо ставити тих чи інших радянських громадян під політичний сумнів через їх релігійні переконання». Наголошувалося на недопустимість «будь-яких образ віруючих і церковнослужителів, а також адміністративного втручання в діяльність церкви».

Нові акценти в політиці дали практичні наслідки: за 1955— 1956 рр. збільшилась кількість православних церков і молитовень, у 1955—1957 рр. відчутно зросла кількість православного духовенства. Збільшився набір до релігійних навчальних закладів. Зросли пожертви громадян на храми. Посилено проводилися ремонтні роботи, зросла кількість обслуги храмів.

Із 1955 р. почалося повернення із заслання священиків греко-католицької церкви. Було звільнено 286 із 344 репресованих. Також був звільнений митрополит Й. Сліпий.

Процес повернення призвів до активізації віруючих, які сподівалися на відновлення УГКЦ. У деяких закритих греко-католицьких (уніатських) храмах самовільно розпочалися богослужіння. Проте сподіванням на відновлення УГКЦ не судилося збутися. РПЦ і партійно-державне керівництво вжили необхідних заходів, аби унеможливити відновлення УГКЦ. У 1957 р. відбулись повторні арешти декількох єпископів, посилилися адміністративні пере слідування Й. Сліпого. На кінець 1957 р. будь-які спроби відродити УГКЦ були придушені.

Боротьба проти відновлення УГКЦ стала початком нового наступу на церкву. Партія обрала курс на побудову комунізму й форсоване подолання релігійності. Місцевим органам влади було дано розпорядження про встановлення жорсткого контролю за священиками, фінансовою і господарською діяльністю церков. Рада в справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР фактично контролювала всі найважливіші питання церковного життя і навіть кадрові. Наприкінці 1950-х рр. було ухвалено низку актів, які зменшили можливість відкриття храмів, проте істотно полегшили їх закриття. Вирішення цього питання було передано до компетенції облвиконкомів. Із 1959 р. розпочалась кампанія закриття церков і монастирів. Протягом чотирьох років було закрито понад 3 тис. церков і молитовень, у той час як на 1958 р. в УРСР їх налічувалося 8537.

Крім того, під адміністративним тиском в Україні припинили існування майже всі монастирі. Спочатку в них конфіскували землі, потім збільшили податки, заборонили ставати монахами особам до 30 років тощо.

Початок 1960-х рр. відзначався посиленим переслідування протестантських церков і сект: християн-баптистів, адвентистів, єговистів, п’ятидесятників та інших. Над представниками цих церков відбулась ціла низка судових процесів, під час яких допускалися численні порушення, до підсудних застосовувалися максимальні міри покарань, хоча в більшості випадків звинувачення були надуманими. Але це нічого не дало: кількість громад зменшилася, але кількість віруючих зросла.

Таким чином, після короткого періоду лібералізації церковного життя відбувся черговий погром церков.

III. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

• Бесіда.

М. Хрущову належить вислів: «У питаннях культури я — сталініст». Назвіть практичні підтвердження позиції М. Хрущова.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

• Заключне слово вчителя.

Культурний розвиток і духовна атмосфера в українському суспільстві визначалися такими чинниками: смертю Сталіна і змінами в партійно-державному керівництві, засудженням «культу особи» Сталіна, реабілітацією і поверненням репресованих, спробою реформувати соціально-економічні відносини, реалізувати проголошені свободи творчої діяльності, новим ідеологічним наступом у зв’язку з проголошенням курсу на будівництво комуністичного суспільства і новою хвилею русифікації.

У зв’язку із зазначеними чинниками відбулось нове короткочасне піднесення української культури, з’явилося ціле покоління митців — шістдесятники. Проте нова хвиля ідеологічного наступу не дала можливості розвитися новим явищам в українській культурі.

Новою антицерковною кампанією були відзначені 1960-ті рр.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Опрацювати відповідний параграф підручника.